Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Портников: Россияне знают о своих войсках в Украине и считают ее частью РФ Источник: Новости Facenews - http://www.facenews.ua/news/2015/269337/

Поселок городского типа Железнодорожный (до 1945 – Гердауэн), 50 км от Калининграда. Бывшая Восточная Пруссия. После войны Гердауэн перешел к России. Практически целым – боев тут почти не было. Немцев выселили. Прислали русских (в основном, из Центральной России). Наступил «Гердауэн-наш».
Комментарии к снимкам по ссылке:
uglich_jj, ЖЖ

Вот взял и поздравил патриарха Кирилла и до кучи еще множество иерархов с Пасхой.
То есть не они его, а он их. Как главный в этом деле.
При чем как это сделал!
О главном виновнике торжества – ни слова. О событии которое собственно и празднуется – полслова.

Зато очень много: о «традиционных духовно-нравственных ценностях» (2 раза): «общественном единении, упрочении института семьи, воспитании подрастающего поколения в духе патриотизма и гражданственности».
«Великий праздник Пасхи дарит миллионам верующих радость, надежду, приобщает их к духовным истокам и отеческим традициям».

Так вот оказывается что празднуют христиане в это воскресенье! Вы думаете, Спасение рода человеческого? Ничего подобного. Нечто среднее между Новым годом («дарит радость и надежду») и Днем народного единства («приобщает к отеческим традициям»).
Патриотичненько!

День космонавтики – хороший повод объяснить, как разоренная войной и большевизмом нищая страна смогла отправить первого человека в космос. Ведь для этого нужны не только ресурсы, но и мозги.
Мозги тогда еще не могли «утекать». Выбор советского ученого был прост – лагерная «шарашка» или золотая клетка. Эмиграция прекратилась еще в 30-е. Капицу просто не выпустили из страны, когда он ненадолго приехал – не помог даже Резерфорд. Так Сталин, возможно, на десятилетия затормозил развитие физики – и человеческой цивилизации в целом. Вся советская наука обеспечивалась этой герметичностью – и на несколько десятилетий её ресурсов хватило.

А потом разрыв стал драматичным. И самое главное – появилась возможность уезжать! В 70-е разрешили еврейскую эмиграцию. Среди уехавших были родители создателей Google, WhatsApp и других героев американской технологической революции. Если бы эмиграция была не только еврейской, мир сейчас жил бы в технологическом 2065 году. Но возможность уезжать для всех остальных возникла только в 90-е. Тогда же погибла советская фундаментальная наука. Путин своими скрепами, реформой Академии и прочей глупостью её добил окончательно.

Через 50 лет о России – даже если она и сохранится как государство – никто не будет ничего знать: в такой технологической дыре окажется эта территория. То, что Чайковский или Толстой были русскими, будет вызывать не благоговение, а удивление. А у нас – поскольку наша наука разрушена похлеще российской – есть только один выход: стать частью цивилизованного мира, мира технологий. Сделать украинскую науку частью европейской. Да, еще многие годы выдающиеся ученые и изобретатели нашей страны будут находить себе применение только на Западе – так давайте хотя бы приблизимся к Западу.

Иначе мы вместе с Россией спустя 50 лет окажемся в одной и той же цивилизационной пустоте.

В последний год я всё чаще встречаю понятие «черный лебедь» относительно самых разных сторон украинско-российской войны. И вот что я по этому поводу хочу сказать.
Знаешь что, девочка? Ты меня, в общем-то, уже изрядно достала. Ты не мой народ. Мой народ сажает политиков в мусорные баки, стреляет в террористов, кидает коктейли Молотова, майнит биг дату, чтобы контролировать нардепов, устраивает благотворительные аукционы, двое суток орёт на украинских пограничников, требуя пропустить машину для АТО, собирает на коленке триста сигнальных растяжек в неделю, борется за легализацию оружия и решает, как внедрить в Украине электронное правительство – и всё это в свободное от работы время. Пока ты ноешь.
Шла бы ты лесом, девочка.

Ассоциация футбольного клуба "Атлетико" (Мадрид) пообещала помочь украинским военнослужащим с протезированием рук.



Как сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на zaxid.net, об этом в эфире телеканала "24" рассказала волонтер из Испании, Мария Вертецкая.

По словам волонтера, 15 военнослужащих, находящихся на лечении в Львовском военном госпитале, поедут на отдых на Средиземное море. Оплатят это выходцы из Украины, которые сейчас живут в Испании.

Кроме того, выходцы из Украины договариваются с испанским футбольным клубом "Атлетико", чтобы тот помог деньгами на реабилитацию раненых.

"Пока идут переговоры, поэтому я не могу говорить о количестве военных, которые получат такую ​​помощь. Но предварительная договоренность уже есть. Нам обещали Ассоциация футбольного клуба "Атлетико" (Мадрид) помочь ребятам с протезированием рук ", - рассказала Вертецкая.

Український рейд по європейським "тилам" інформаційного фронту
Дмитро Золотухін, радник Мінінфополітики, координатор проекту razvedka.in.ua
11 квітня 2015, 11:32

Тему українсько-російського конфлікту в інформаційному просторі було "пронесено контрабандою" на щорічну конференцію по конкурентній розвідці, яка відбулася 25-26 березня в Стразбурзі.

Для цього тему доповідь було подано як проблематику інформаційних війн у корпоративному секторі. В цьому допомогли такі гучні і яскраві "кейси", як замовлення Фейсбуком агентству Бьорсон-Марстеллер "джинси" проти соцмережі Гугл+, яке розкрив блогер Кріс Согоян; хітової пісні "United Breaks Guitars", що коштувала авіакомпанії близько 180 мільйонів доларів; та інформаційного вірусу про "собачий крематорій у Лисичанську" в період підготовки до ЄВРО-2012.

Відвідувачі конференції – представники французьких, німецьких, голландських та англійських компаній – слухали дуже уважно. Однак наступні розмови в кулуарах підтвердили давно відоме всередині України твердження про те, що ми даремно плекаємо ілюзії на рахунок великої популярності "української теми" в середовищі європейського бізнесу.

"Українське питання є дуже важливим, – звертається в кулуарах голова компанії AWARE, англійський професор Артур Вайс до організатора конференції, директора Інституту по Конкурентній Розвідці Райнера Міхаелі. – От я, наприклад, дуже ретельно слідкую за тим, що відбувається на їхньому сході. Ти от, приміром, знаєш, де знаходиться Донецьк?"

Райнер Міхаелі трохи вагається, але відповідає: "Ну, так… Приблизно розумію. Я два роки тому приїздив у Ялту на конференцію".

"А знаєш, де знаходиться Севастополь? – не заспокоюється Артур. – Це ж столиця Криму". Я швидко прихожу на допомогу Райнеру, кажучи, що Севастополь – це недалеко від Ялти, і не розчаровую Артура із приводу "столиці".

Власне, це й усі дискусії стосовно України.

Раз-по-раз, звертаючись до представників Airbus, Orange та інших, я цікавився, чи трапляються в їх комерційній практиці запити щодо активів в Україні, та чи існує бодай якась комерційна зацікавленість у цій частині світу.

Респонденти на хвильку замислювались, а потім відповідали, що внутрішні європейські перетворення не дозволяють їм вести експансію своїх інтересів на Схід. У найгіршому випадку експерти інформаційно-аналітичного сектору відповідали, що, маючи партнерів у Москві, вони досі мали можливість вирішувати питання в Києві через них.

Ми можемо сперечатись про репрезентативність цієї аудиторії, однак, на мій погляд, буде хибним вважати, що конфлікт зробив нас популярнішими. Те ж саме стосується й розуміння процесів, що зараз відбуваються між українською й російською сторонами конфлікту.

У процесі конференції в мене відбулася дуже цікава бесіда з однією відвідувачкою із Франції:

"Я так вас розумію… Це ж дуже важко. Ви називаєте фашистами росіян, росіяни називають фашистами вас… Як ви в цьому розбираєтесь?.." – співчувала француженка.

"Дозвольте, я вам поясню… – відповідав я. – Давайте звернемо увагу на французьку партію "Національний фронт" Марі Ле Пен. Я думаю, ви погодитесь, якщо я скажу, що після теракту проти Charlie Hebdo її ультраправа політична сила значно посилила свої позиції в суспільстві?! Крім того, ні для кого не секрет, що штаб Марі Ле Пен частково фінансується проросійськими та відверто кремлівськими силами. Наприклад, Першим Чесько-Російським Банком.

Водночас, у самій Росії розкручується думка про те, що журналістів, нібито, і шкода, але "вони ж самі винуваті у своїх смертях, бо насміхалися над почуттями віруючих". А "духовні скрєпи" – це недоторкане.

Чи не здається вам, що є певна розбіжність в тому, що французька політична сила, яка обіцяє захистити французів від тероризму, отримує фінансування від певних кіл, які частково виправдовують цей тероризм?"

Відповідей на ці та подібні питання в експертів інформаційно-аналітичної сфери Європи – на даний момент немає.

І це зрозуміло. З огляду на майже повну прозорість політичного процесу в країнах Європи, а також на більш високий авторитет медіа й журналістів, питання про можливість таких тонких маніпуляцій європейцями просто не обговорюється.

Це в чергове підтверджує той факт, що, будучи першим у світі об’єктом широкомасштабної гібридної та інформаційної війн, Україна має безцінний досвід, якого немає більше ні в кого в цій частині світу.

Саме це є для мене підставою для того, аби не сподіватися на західних експертів у питаннях розробки й підготовки документів у сфері інформаційної безпеки.

Західний досвід просто ніколи ще не стикався з такими загрозами, з якими стикнулася Україна два роки тому.

Однак, навіть не це є проблемою в наших відносинах з Європою в контексті конфлікту. Деякі українські спікери, що мають безпосередню можливість спілкуватися із представниками країн Європи, ще й досі знаходяться в полоні ілюзій про "універсальну силу європейських цінностей".

Нам слід зрозуміти, що прагматичне європейське суспільство вживає термін "європейські цінності" тільки в період виборів до керівних органів ЄС – Європарламенту та Єврокомісії. Решта часу "європейські цінності" не означають для європейців майже нічого. А от прибутки, фінансовий статок і розвиток бізнесу – мають безпосереднє значення для кожного з них.

З огляду на це, в першу чергу, нам необхідно самим зрозуміти, що пересічні європейці ніколи не запитують в українців "чи достатньо вони є гідними для того, щоб поділяти європейські цінності?"

Головне питання, на яке нам потрібна відповідь, полягає в тому, "чим Україна може бути корисною і комерційно цікавою для Європейського бізнесу?" Причому – "Чим вона може бути цікавіша за Росію?"

Коли ми говоримо про російську пропаганду, не потрібно піднімати питання свободи слова й плюралізму висловлювання думок, яке переслідується в Росії.

Найбільш актуальним для європейців аспектом російської загрози, насправді, є небезпека того, що маніпулятивне використання інформаційного простору призведе до загального зниження рівня довіри в європейському суспільстві, яке є на декілька порядків більш неоднорідним ніж українське.

А найбільш очевидним фактом є те, що бізнес і розвиток комерційних відносин в атмосфері недовіри зазнає катастрофічного падіння.

Таким чином, головною загрозою російських методів гібридних війн є не порушення європейських цінностей і громадянських свобод людини – а масштабні економічні й комерційні ризики, які вже зараз гальмують економічний розвиток усього світу.

Цей факт підтверджує й те, що головною тезою конференції стала тематика інтернету речей та big data. Ці два нічим не обмежені глобальні ринки майбутнього обіцяють надприбутки, які зараз неймовірно собі навіть уявити.

Головна проблема в тому, що доки прогресивна частина світу думає про те, як наблизити момент розгортання цих ринків – ми з вами обговорюємо потрібність чи хибність пропаганди й контрпропаганди.

Деручись нагору по слизькій драбині, давайте не забувати раз-по-раз перевіряти, чи до тієї стіни вона приставлена?..

УП

НАТО знущається з заяв російського МЗС: "У них що, неправильні карти?"
12 квітня 2015, 11:39

Речник об’єднаного командування збройних сил НАТО в Європі Джей Джансен висміяв одну з нещодавніх заяв МЗС Росії, супроводивши свої слова картографічною ілюстрацією.

Заяву Джансена розміщено на його сторінці в twitter.

Jay Janzen @Jay_Janzen
#Russia says #NATO defensive exercises in #Romania 'confrontational'. Are they using same map? http://goo.gl/cfOFPf pic.twitter.com/3oW6uIKUx9
17:24 - 8 Apr 2015

"Росія каже, що оборонні навчання НАТО в Румунії "мають конфронтаційний характер". (Не знаю, чи) ми з ними використовуємо однакові карти?", - написав представник альянсу, супроводивши свій допис ілюстрацією.

Річ у тім, що в заяві МЗС йдеться про протест Росії через розгортання сил НАТО "поблизу російського кордону". Карта, розміщена Джансеном, демонструє, що відстань від Румунії до Росії – близько 1000 км, країни не мають спільного кордону.



Нагадаємо, в альянсі неодноразово визнавали, що підвищена частота спільних навчань пов’язана з агресією РФ проти України та активізацією російських військ в нейтральному повітряному та морському просторі.

Європейська Правда

Коментар: Україна виходить з пострадянської епохи
Сергій Руденко, журналіст, головний редактор сайту телеканалу "Еспресо TV", автор книг про українських політиків
10.04.2015

Забороною комуністичної символіки Верховна Рада видалила КПУ з великої політики і зробила важливий крок на шляху дерадянізації, пише Сергій Руденко в спеціальному коментарі DW.



Те, що відбулося 9 квітня 2015 року в Україні, мало статися ще 1991 року. Верховна Рада оголосила поза законом комуністичну та нацистську ідеології, їхню символіку, а також атрибути СРСР та УРСР. Незалежній Україні знадобилась майже чверть століття, щоби визнати комуністичну ідеологію злочинною і шкідливою для держави. Віднині дискусію - бути чи не бути комуністам в Україні, схоже, закрито.

Спадкоємці КПРС

Після серпневого путчу 1991 року діяльність компартії в Україні вже була під забороною. Її майно було націоналізовано, а її члени вступили до новоствореної Соціалістичної партії. Втім, заборона КПУ не завадила екс-комуністам очолити вже незалежну державу. Колишнього секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука обрали президентом, а в парламенті збереглася стабільна більшість з них чисельністю 239 депутатів.

За два роки президія Верховної Ради дозволила реанімувати компартію. Власне, тоді стало зрозуміло: незалежна Україна не збирається відмовлятися від комуністичної ідеології. Як результат – упродовж останніх 20 років компартія, афілійована з КПРФ Зюганова, впливала на державну політику на рівні парламенту, уряду й місцевих органів влади. Комуністи були вірними поплічниками президентів Кравчука, Кучми та Януковича. А їхній лідер Петро Симоненко чотири рази балотувався на посаду глави держави, хоча завжди виступав за ліквідацію інституту президента.

Сергій Руденко, журналіст

Весь цей час члени компартії невпинно підкреслювали: вони є правонаступниками КПРС та компартії радянської України, тому будь-які ініціативи з дерадянізації або з ревізії радянської історії вони саботували, приміром, відмовлялись визнавати Голодомор геноцидом українського народу.

З іншого боку, спекулюючи на протестних настроях своїх виборців, лідери КПУ не цуралися розкошів, перетворивши політику на бізнес. І такою вона була для них до 2014 року.

"Ленінопад" - початок краху КПУ

Ситуація докорінно змінилась під час Євромайдану. Тоді поплічники Петра Симоненка, як давні партнери Партії регіонів Януковича, виступили проти акцій протесту в столиці та країні. Депутати від КПУ підтримали в парламенті “диктаторські” закони 16 січня 2014 року, а дещо згодом комуністи відмовились голосувати за їх скасування.

Все це тривало на тлі початку “ленінопаду” - зносу пам'ятників Леніну. Спочатку Ілліча знесли в українські столиці, а потім хвиля накрила всю країну. І те, що поплічникам Симоненка здавалось окремими випадками хуліганства, перетворилося на масову акцію прощання українців з минулим. Таким саме минулим для країни виявилася і сама компартія.

У травні 2014 року через підтримку сепаратизму на сході країни, тодішній в.о. президента Олександр Турчинов почав вимагати заборони КПУ. Служба безпеки України (СБУ) надала документи про співпрацю комуністів із самопроголошеними "ДНР" та "ЛНР". Далі - розпуск фракції комуністів у Верховній Раді, судовий процес про заборону КПУ (ще не завершений) і допит лідера комуністів Петра Симоненка в СБУ. І, зрештою, фінал - заборона пропаганди комуністичної ідеології в країні.

Комунізм поза законом

Хтось скаже, що заборона комуністичної ідеології в Україні нічого спільного з демократією не має. Мовляв, у вільній країні вільні люди мусять мати право на підтримку тих ідей, які вважають близькими. Безумовно, так і має бути. Але тільки не у випадку з ідеологією, яку культивувала Компартія України, що була своєрідною філією КПРФ.

Заперечення Голодомору, російська мова як друга державна, участь України в СНД, імовірне приєднання України до союзу Росії та Білорусі – ось неповний перелік програмних цілей українських комуністів. Усе це на тлі нинішніх подій виглядає абсурдним. Як, власне, і їхня ностальгія за радянським минулим.

Віднині в Україні не можна цитувати Леніна, апелювати до спадщини Сталіна та інших вождів не лише комунізму, але й нацизму. Під забороною – кумач, гімни СРСР та УРСР, радянська символіка. За публічні прояви любові до всього цього можна потрапити до в'язниці на п'ять, а то і десять років. Між тим, в країні все ще залишаються вулиці та проспекти, міста і села, в яких є радянські назви. Але і цьому, за рішенням парламенту, має бути покладено край раз і назавжди.

Після уходу КПУ – атавізму радянського минулого – завершується пострадянська епоха в історії незалежної України. Після Євромайдану країна чітко визначила свій вектор руху – до Європи. Повернення до СРСР, про яке мріють поплічники Симоненка, не буде.

DW

Хілларі Клінтон тепер знову буде на всіх телеекранах світу, знову стане головним героєм випусків новин і улюбленицею газетних коментаторів. Її заяви про готовність включитися в президентську гонку очікували, але заради більшого ефекту спочатку свою заяву про підтримку Клінтон зробив Барак Обама, а вже потім з’явилося підтвердження від самої Хілларі. Президентська гонка починається.

У Хілларі Клінтон в цій боротьбі є свої очевидні переваги. Так, можливо виборець втомився від демократів – що демонструють результати виборів в конгрес – але у республіканців, як і під час минулих виборів, немає очевидного лідера, здатного виглядати так само незаперечно, як Хілларі Клінтон в очах прихильників демократів. До того ж ця незаперечність не робить Клінтон продовженням Барака Обами. Навпаки, Хілларі була головним конкурентом Обами перед його першою каденцією – хоча, чесно кажучи, це він був її конкурентом і відмінності між двома президентами-демократами були тоді очевидними.

Хілларі вчасно дистанціювалася від нинішньої адміністрації, коли відмовилася від посади державного секретаря після переобрання Обами. Обама – це демократ-бунтар. Хілларі – це респектабельний демократ. Тому вона може залучити на свою сторону не тільки традиційний електорат президента, а й тих, хто голосував проти Обами не тому, що він демократ, а тому що він Обама. Плюс – жінки-президента в Сполучених Штатах ще не було ніколи.

Правому табору в цих обставинах необхідна згуртованість, а не пошук компромісу між, скажемо так, реалістами і консерваторами. Консервативний табір милується власними принципами, а в результаті демократи мають всі шанси залишити за собою Білий дім – і після двох термінів Обами це стане для республіканської партії серйозним ударом. Після заяви Клінтон сильний республіканський кандидат необхідний Сполученим Штатам не завтра, а вчора.

Якщо тільки, звичайно, не станеться те, що вже один раз відбулося в таборі демократів. Адже коли Клінтон хотіла стати кандидатом на пост президента вісім років тому, у неї теж спочатку не було ніяких серйозних конкурентів у власній партії…

В Москве, на Никитском бульваре, у здания ТАСС раскинулась агитационная выставка, посвященная Крыму и его, прости господи, возвращению домой. Один щит называется – «Любимые места русских классиков»: Чехов в Ялте, Горький в Форосе…
Фотография по соседству – императрица в Ливадии…
Типа – всё наше, русское!
Офигительный довод за аннексию, между нами говоря, – про любимые места. Опера «Пиковая дама» написана во Флоренции. «Мертвые души» – в Риме. Достоевский не вылезал из Висбадена, Тургенев из Парижа…
И Горький, вообще-то, предпочитал Капри.
В общем, любимые места наших классиков довольно многообразны. Да и императрица не меньше Ливадии любила Ниццу.
Может, хапнуть Ниццу, по случаю, раз все равно санкции?
Всяко лучше Симферополя.

Многократные завывания отечественных умеренных о том, что коммунизм нельзя приравнивать к нацизму, заставили меня задуматься: а может я – не прав. Действительно, в Германии 80-летней давности ходила поговорка «нельзя быть одновременно честным, умным и национал-социалистом – одно качество обязательно лишнее». А вот про коммунистов даже еще 40 лет назад такое сказать было нельзя.

Мог быть коммунист – противник Ленина, враг Сталина, несогласный с коллективизацией, ежовщиной и пактом с Гитлером. Но мог и быть национал-социалист – противник программы эвтаназии и Холокоста. Но нельзя было быть в НСДАП и возмущаться желтыми звездами и нюрнбергскими расовыми законами. Ибо все это было уже заложено в «25 пунктах» – программе НСДАП. Домыслив до этого пункта, я уже решил, что нашел существенное отличие нациста от коммуниста – отношение к гуманистическим идеалам Просвещения. Но тут же стал размышлять дальше. Но ведь самый честный-пречестный коммунист одобрял лишение избирательных прав и иные дискриминации по образу занятия и социальному происхождению. А чем сие отличается в принципе от программ ариизации госслужбы? И одобрял однопартийность, и «диктатуру пролетариата» (в нынешнем понимании – бескорыстную политическую коррупцию).

Просто мы привыкли извинять коммунистов, находя доводы в пользу наивности или оппортунизма родных, друзей, соседей… Но приучены советской публицистикой с подозрением относиться к немцам и итальянцам, делавшим карьеру или бегущих от опостылевшей буржуазной демократии в романтику национального величия и простоты решений – в 20-40-е.

Цитата:– Дети? Нет, как хотите, но просто вот обыкновенные дети – это, знаете ли, не особенно интересно. Во-первых, чтобы родился ребёнок, нужна женщина. Несколько месяцев перед рождением ребёнка эта женщина выпьет из вас всю кровь вместе с прочими жидкостями своими закидонами и токсикозами. Потом с ней надо хотя бы какое-то время жить. Пол ребёнка заранее не спланируешь. Когда ребёнок родится, его надо ещё растить и воспитывать. Лет до двух это вообще сплошное мучение. Не спать ночами, не заняться толком интеллектуальным самосовершенствованием, – подай-принеси-разогрей-остуди-искупай-поиграй-успокой и так далее. А ещё это существо не может объяснить, чего хочет – только хнычет, гулит или ревёт. К тому же подгузники говном-с воняют-с. Нет-нет, это отвратительно. Да и потом, когда оно подрастает, тоже никакой радости, сплошные расходы. Школа, учебники, одежда, досуг, вот это всё. Болеет, опять же, без конца, чуть ли не до совершеннолетия. Ну, и, наконец, совершенно непонятно, что получится в результате всех этих жертв и усилий. Просто статистически получается обыкновенное пустое место – ни талантов, ни свершений, одна суета. А то ещё и какой маньяк вырастет или, прости господи, личность нетрадиционной сексуальной ориентации. Нет, нет, никаких детей. Ну, пожалуй, я соглашусь быть отцом человеку, если он уже взрослый. И непременно чтобы он был умный, как Перельман, красивый и популярный, как Клуни, и богатый, как султан Брунея. А если это женщина, то она должна петь, как Нетребко, быть красавицей, как Софи Лорен, праведницей, как мать Тереза, вечно молодой и сиськи чтобы не меньше шестого размера. Тогда да, тогда такая женщина может претендовать на то, чтобы я назвал её своей дочерью. А ещё они должны будут беспрекословно…

На этом месте вы, наверное, встанете и, борясь с непреодолимым желанием заехать муд(р)ецу чем-нибудь потяжелее прямо в хлеборезку, пожмёте плечами, покрутите пальцем у виска и отойдёте подальше.

Это было вступление, о капусте – ведь детей, как известно, находят именно там. Готовеньких. А теперь – о муд(р)ецах, поподробнее.

Гигантская армия подвороссиянских муд(р)ецов рассуждает об Украине и рождающейся в муках украинской свободе именно в духе вышеозначенного г-на. Вот если бы на месте Украины в феврале 2014-го непостижимым образом возникла Швейцария размером с полторы Франции – ну, тогда бы они, может быть, кривя личики и оттопыривая губки, признали бы, что – ну, да, ладно, в общем, сойдет. (Это идеальный сценарий. На самом деле они бесились бы ещё пуще – но это тема для чуть-чуть другой диссертации.)

Между нами говоря, на самом деле неизвестно, что вырастет из украинской свободы, особенно если постоянно сыпать ей за шиворот вшивоту типа моторылы с писателем Алексеем И. и обстреливать её «Градами», походя сбивая над ней чужие пассажирские самолёты. Очень даже немудрено, если что-то проблемное. Постоянно ковыряться в незажившей ране и при каждом подёргивании от боли у раненого визжать: «А-а-а, смотрите-смотрите, Африка же, папуасы, людоеды, уничтожить немедленно!» – такое поведение я даже не знаю, как назвать. Лицемерие? Хуцпа?

Вдоволь поковырявшись, муд(р)ецы, натужно покряхтев, выпёрдывают рецепт специально для русских: не жили свободно и богато – нечего и начинать! Свобода есть чудище обло, озорно, стозевно, прыгай и лайяй «Путин – *****ло», а это ж есть святотатство! Русский, убей хохла-святотатца! Русский же природный холоп, ему без ханской власти с опричниной, убивающей кого попало когда захочет, верная гибель! Вот тебе, русский, вместо одежды – калорадская тряпка и ватник, вместо культуры – Мудинский с лишней хромосомой, вместо веры – поп-козлобород Чмоблин, вместо памяти – серпом по яйцам, молотом по голове, вместо чести – верность, вместо еды – мизулин и михалкон, и добавьте плетей по вкусу. Ты же, русский – герой, в одиночку, голый-босый-голодный, страшного, жидами науськанного Гитрела распобедил, – так забейся в нору поскорей, за железные ворота, ощетинься ржавыми пищалями, чтобы не пришёл злой пиндос и не отнял детушку-победушку, у-у-у! Научись всех вокруг ненавидеть, никому не верь, живи в норе, разбивай лоб в поклонах иконе Гуталина-Сралина – так победишь ныне и присно и во веки веков, аминь!

Задирая рубаху, муд(р)ецы демонстрируют на спине выемку для Святого Сапога – смотрите, какое приспособление, учитесь, африканцы безмозглые. Причём выемку эту деятельно разрабатывают и разминают даже не за паёк, а за так, потому что любо. И продолжают лезть к свободным людям с нотациями и «конструктивной критикой».

Ответ на это может быть только один: завалите хайло, гниды, валите за Колыму – и сдохните там без покаяния.

Почему российское начальство, опозорившее русский флаг и национальные символы подлой войной против Украины, выбрало в качестве главного праздника этого года не День космонавтики, а предельно милитаризованный, обездушенный, опошленный российскими руководителями День победы?

Казалось бы – далёкий (четверть века как исчез) СССР, который российское начальство числит своей историей, добился первенства, отправив человека в космос. Почему бы не праздновать этот день помпезно, в который раз объясняя растлённым аншлюсом Крыма российским гражданам, что России лучше всех?

Потому что из улыбки Ю.А. Гагарина нельзя приготовить зелье, с помощью которого мобилизуется и милитаризуется общество.

Первый космонавт, несмотря на свою советскую военную форму и погоны полковника – образ всечеловеческий. Не советский и не российский. Он принадлежит миру. Для того, чтобы понять это, нужно на какое-то время отвлечься от старой советской и новой, российской пропаганды.

Да, конечно, новые поколения, передовые нации далеко шагнули от успехов советской космонавтики. «Вояджеры» преодолели границы Солнечной системы, мы смотрим на закат Солнца на Марсе глазами марсоходов, видим поверхность Титана взглядом зонда Гюйгенс, любуемся ставшим близким Сатурном, благодаря аппарату Кассини. Телескоп «Хаббл» обнял весь космос.

Россия здесь почти ни при чём. Это сделано другими. Теми, кого российское начальство числит сегодня врагами.

Но дело не только в провале освоения космоса, за которое целиком ответственно российское начальство. Деньги пропиты на милитаризм и увеселения – олимпиаду, чемпионаты, форумы, закупки дорогих футболистов и тому подобную ерунду разгульных нулевых. Включая, конечно, шикарную жизнь российского начальства за общественный счёт.

Дело, однако, ещё и в том, что всечеловеческих, объединяющих образов российскому начальству сегодня не нужно. Оно, возможно, этого не понимает, но инстинкт у него хороший.

Циническому, лживому начальству нужно иное – праздник торжества военной мощи исчезнувшего государства над Европой. Остальное для него – украшения.

Летящая по орбите Земля сделала новый поворот вокруг оси, на Россию находит тень, на неё наступает ночь, погружает страну в беспокойный сон. Пролетел день, ушло время. Наступит завтра и тогда вперёд – к маю. К погружению в прошлое. К победе прошлого над настоящим и будущим.

Дискуссия о возможностях поставки днепровской воды в Крым, ставшая особо любопытной после заявления Рефата Чубарова о необходимости участия в теоретическом переговорном процессе Меджлиса крымскотатарского народа, выглядит умозрительной только на первый взгляд. Но на самом деле уже вскоре нам придется столкнуться со всеми крымскими проблемами всерьез.

Якщо все так зле і безпросвітно, то яким робом країна досі ще живе, дихає, воює і святкує?
Не будьмо колективним Томою-невірком.

Срочное сообщение Известий: «США вводят информационные войска в российские социальные сети»
Подло. Без объявления войны. Со стороны дружественной нам Чехии. Огромные войска США вторглись на территорию российских социальных сетей.

По всему фронту тролли из Ольгино несут потери и отступают. США используют запрещенные методы войны. Они выкладывают видео с домами, в которых живут простые американские рабочие. Они не гнушаются фотографировать свои дороги и выкладывать рядом фото российских дорог. У американской военщины нет ничего святого. Они умудрились даже выложить статистику, сколько американцев каждое воскресение посещает церковь. Да-да, не на Пасху или Роджество, а каждое воскресение. Цинично топчутся на наших скрепах.

Что же с нами со всеми теперь будет? Теперь, получается, на всякое видео российской пропаганды будет ответ? Это, выходит, появятся рускоязычные СМИ, которые будет трудно заблокировать?
Русскоязычным жителям Европы покажут наконец-то что-то кроме Дмитрия Киселева на русском языке?
Коварен Запад и жесток. Не удивлюсь, если американская военщина откроет магазины игрушечных солдатиков и будет предлагать их туристам из России. Или еще хуже – поставят им Тангейзер в номера.

Россия обязана начать строительство соцсетеубежищ. По специальному сигналу, во время атак завоевателей, мирные жители должны отбегать от компьютеров и смартфонов и прятаться в соцсетеубежища. Нужно оборудовать там читальные залы (без Колобка и Карлсона, разумеется) и поставить бадминтонные пространства. Мы можем еще спасти хотя бы немногих.
В крайнем случае можно спрятать партию и правительство там, где нет никакого интернета и телефонов, там, где их охраняли бы круглосуточно часовые, где никто не мог бы забраться внутрь, где колючая проволока и забор сохранили бы партию и правительство от злого влияния пропаганды. Мы все знаем эти места.
Как думаете, выстоим?

Министр иностранных дел Германии Франк-Вальтер Штайнмайер заявил накануне встречи министров иностранных дел в «нормандском» формате о необходимости сдвига дискуссии от военного к политическому формату. Штайнмайер – и тут его позицию можно назвать отражением общего западного подхода – хочет запуска «политического процесса в Украине». Но это как раз то, чему будет решительно противиться Москва.

У России были все возможности сохранить свое влияние в Украине с помощью политического процесса – если в Кремле нашли бы в себе мужество согласиться с результатами Майдана, выступить в роли страны-стабилизатора политической ситуации, а не государства-оккупанта и дезинтегратора. Путин не пошел на это не только потому, что был обозлен крахом марионеточного режима Януковича – а еще и потому, что не умеет участвовать в реальных политических процессах. Ведь в Крыму никакого политического процесса не было – а был захват российскими диверсантами парламента, голосование под дулами автоматов, несколько раз менявшиеся сроки проведения референдума и формулировки бюллетеней, само голосование под контролем оккупантов и без международных наблюдателей. Какой это политический процесс? И на Донбассе никакого политического процесса не было. А был захват российскими диверсантами зданий обладминистраций, совершенно уж «фейковые» голосования и – война.

Все дело в том, что Путин не верит ни в какие политические процессы, он верит только в инсценировки. Этот человек ни разу в жизни не участвовал ни в одних политических дебатах – и у меня нет ни малейшего сомнения, что любые настоящие дебаты он бы с треском продул. Путин и сам – участник спектаклей, и других заставляет в них участвовать. А Запад пытается втянуть его самого и его наемников в классический политический процесс – консультации, достижение компромиссов, честные выборы, диалог. Но как наемники могут участвовать в политическом процессе, если они – наемники? Тем более, что их кукловод тоже никогда не участвовал и не сможет объяснить им, как нужно себя вести.

Ленин в своем предсмертном письме называл Сталина «поваром острых блюд». Путин – повар искусственных блюд, муляжей. А от него требуется выжать сок из пластмассовой клубники или приготовить настоящий торт. Он – не умеет. Захарченко или там Плотницкий – тем более. Вот сжечь целое поле – это пожалуйста. А вырастить хлеб – увольте.

Именно поэтому ни на какой реальный политический процесс в Донбассе Путин не согласится. Он может либо воевать дальше, либо удерживать регион до последнего жителя оккупированных районов, либо – убраться восвояси. И он сам не знает, что будет делать завтра.

Известия писал(а):Предлагается рассмотреть и более современные подходы в сфере патриотического воспитания. В пример авторы приводят опыт Китая, где молодежное подразделение КПК занялось повышением патриотизма любителей онлайновых игр. Разработка онлайновых игр под названием National Spirit Online предлагает китайским игрокам побороться за светлое будущее в рядах Красной армии против японского империализма. Игра, как считают разработчики, должна породить чувство единства нации и повысить патриотический дух.

Владимир Сорокин писал(а):А Марфуша дома осталась – посуду мыть… А потом села с Умницей играть в «Гоцзе». Играла до обеда, но баоцзянь так и не смогла найти. Его же искать-то надобно не в замке, а в подземелье, там, где глиняные воины стоят, а потом оживают да бросаются, да выбираются из-под земли, да ползут к нашей границе. Пока с ними бьешься, баоцзянь синим светится, а как одолеешь их – сразу исчезает. Попробуй тут найди его! Зато, Колька Башкирцев рассказывал, как баоцзянь найдешь – сразу все враги падают замертво, а молодой Государь женится на принцессе Сунь Юн…

«Сахарный Кремль»

Так выглядит сегодня «Русский мир» Владимира Путина. Фотография сделана вчера в одном сибирском селе. Бывшем селе. Теперь его нет. Пожары полыхают по Сибири и частично переходят на территорию Китая. Китайцы уже чертыхаются на такого соседа. А чего бы этим лесам не гореть, если в 2006 году тот же Путин распустил лесную пожарную охрану и службу лесничих. Тушить лес некому и нечем.
«Ну что, украинцы, хотите в наш русский мир? Тогда мы идём к вам.» В районы восточной Украины отправлен 24-й «гуманитарный конвой». В сгоревшие российские сёла – ни одного.
Как вы думаете, почему?