Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Полная версия: Тема с политическим подтекстом!
Вы просматриваете yпpощеннyю веpсию форума. Пеpейти к полной веpсии.
Страниц: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526
Сегодня он танцует джаз,
а завтра Родину продаст!
Короче, граждане, если хотите выжить в этой стране – сидите на попе ровно
[Изображение: 1429002609887-330x185.jpg]
«Следственный комитет РФ проверит видеоролик, в котором девочки, одетые в костюмы пчелок, исполняют танец в стиле тверк. Следователи намерены дать юридическую оценку действиям учредителей танцевальной школы и вышестоящей организации. В сообщении СК РФ отмечается, что исполнительницам танца нет 18 лет. Танец пчелок исполняли девочки, которые занимаются в оренбургской танцевальной школе «Кредо» в ДК «Молодежный». Большинству исполнительниц танца 18 лет, но есть и те, кому 16–17 лет».

Короче, граждане, если хотите выжить в этой стране – сидите на попе ровно. Не танцуйте, не играйте в солдатиков, не ходите в театры.
И не стройте космодром Восточный!
ЗЫ: Идиоты.


ЗЫЫ: Те, кто про «излишнюю эротичность» и «детей» – скажите, а вы, скажем, спортивную гимнастику вообще видели? Прям вот по телевизору. Прям вот пятнадцатилетние гимнастки, ага.
Или теток в кокошниках на дне города, например. Как они ноги задирают. Прям на сцене. Прям перед детьми, ага. И тоже прям по телевизору.
Всех уже посадили, наверное…
А гимнасток вообще надо распять.
Аркадий Бабченко, «FaceBook»
Перед матчем с «Брюгге» в четвертьфинале Лиги Европы футболисты «Днепра» Руслан Ротань и Роман Зозуля навестили в больнице раненых украинских бойцов.

«Сегодня футболисты „Днепра“ Руслан Ротань и Роман Зозуля в очередной раз посетили раненых бойцов в больнице Мечникова», — написал в своем Facebook Владислав Завацкий.

[Изображение: 11130488_10205109397427012_3456178287746723957_o.jpg]

[Изображение: 11071809_10205109400547090_8744833286980468552_n.jpg]

[Изображение: 11146292_10205109402467138_6444121345786864204_n.jpg]

[Изображение: 11094765_10205109403907174_9146837712538883716_o.jpg]

Здесь
ШИКАРНО НАПИСАНО

"Американские режиссеры Джеймс Кэмерон и Кристофер Нолан решили создать альтернативу русской сети закусочных "Блинчики". На открытие собственного бизнеса они попросили у Барака Обамы - миллиард долларов! Американские налогоплательщики в шоке!

Всего месяц назад в США был убит бывший гос.секретарь Кристофер Уорен. Убийство произошло прямо на Национальной Аллее у стен Капитолия в Вашингтоне. К сожалению, все камеры видео-наблюдения были отключены. Задержать преступников не удалось. Следы убийства ведут к известному наркобарону Хоакину Гусману.

На подводной лодке "Гадес", оставленной на ремонт в порту Балтимора, произошло возгорание моторного отсека. Отчаявшись потушить подводную лодку, руководители Министерства Обороны США приняли решение затопить ее.

В Нью-Йорке продолжается сбор средств на нужны ополчения ИГИЛ. Добровольцы из армии США сотнями берут отпуска и едут на Восток - записываться в ряды бойцов Исламского Государства.

В Штате Небраска местные общественники подняли протест против мюзикла "Иисус Христос - суперзвезда". По их мнению данная постановка оскорбляет их религию. Органы власти полностью поддержали протестующих, отправив в отставку режиссера и композитора Эндрю Ллойда Уэббера.

Скандал в округе Колумбия. Местная полиция обнаружила в одном из торговых центров фигурки солдат английской армии XVIII века. "Этот позор оскорбляет чувства ветеранов Войны за Независимость Америки" - заявили прессе. Фигурки английских солдат уже изъяты из продажи, ведется следствие.

Доллар упал в рейтинге мировых валют на 47-е место. На данный момент, доллар - самая слабая валюта по отношению к признанным лидерам мирового валютного рынка - рублю и тенге.

Члены профсоюзов США вышли на общегражданские забастовки с просьбой отменить санкции России. "Проклятый Путин, из-за него мы голодаем, это все он со своими санкциями разрушил нашу страну" - заявили лидеры американских профсоюзов".

Не знаю, чье это, но написано шикарно )

https://www.facebook.com/babchenkoa/posts/62803711062..


Не спать на Стене
или Одичалые на паузе
[Изображение: dozor.jpg]
«Попрут или не попрут?» – самое популярное пасхальное гадание в Украине. Хорошего от России никто не ждет, вопрос только, в какой форме и когда ждать очередное плохое. Свечи у патриарха Кирилла во время праздничного богослужения гаснут; на лоснящийся путинский лоб падает тень от креста; пылает Хакасия; на парад Победы отказался приехать президент Буркина-Фасо – знаки, знаки.
Ожидание стало с некоторых пор рутиной

С другой стороны, это ожидание стало с некоторых пор рутиной. Той свежести чувств, что была прошлой весной, когда мозг пытался справиться с самой мыслью о войне с Россией, нынче нет. Сейчас это уже чистая прагматика: если, то.

Строго говоря, оснований для неприятных ожиданий только два: предыдущий опыт и куча техники, натащенной на оккупированные территории за время условного перемирия. Ну, и дата: вдруг взбредет в голову к 9 мая подарить подданным очередную историческую победу. Но, во-первых, украинская армия не намерена никому дарить победы. И, кажется, особого желания подставляться под новый круг санкций у Путина уже нет. Даже преданные министры обещают минимум два года падения экономики. Два – это до 2017-го, а 2018-й – год президентских выборов. А если врут? Внешние эксперты кивают головой: врут.

А если выпендреж на грани фола и за его гранью таки приведет к новому санкционному удару и падению еще более глубокому и длительному? Никто ведь понятия не имеет, как поведут себя россияне, несколько лет подряд вынужденные затягивать пояса – их долгие годы приучали к иному. Чуров, конечно, посчитает как надо, но речь ведь уже не о том пойдет, чтобы удержаться у власти, а что с ней делать, чтобы тебе за это ничего не сделали.

Владимир Путин убедил уже всех, что врет как дышит

Владимир Путин убедил уже всех, что врет как дышит, но все же можно попытаться в жестах, интонациях уловить его настроения и намерения во время предстоящей 16 апреля большой пресс-конференции – очередного многочасового шоу, демонстрирующего народу интеллектуальную форму вождя.

Интересно, что антизападная и, в первую очередь, антиамериканская истерика в России совпала с активной миротворческой деятельностью Обамы. Такое впечатление, что тот решил, на контрасте со своим воинственным предшественником, успеть до конца срока замириться с историческими противниками Соединенных Штатов. Первая с 1956 года встреча лидеров Кубы и США, с обещаниями дальнейшей нормализации отношений. Объявление о готовности заключить договор с Ираном по поводу ядерных перспектив последнего – тут Белый дом действует в связке с другими партнерами, но очевидно, что его роль, верного союзника Израиля, очень значительна. Президент Обама умудрился даже спокойно встретиться с Николасом Мадурой, президентом Венесуэлы, – человеком фанатичным ничуть не менее аятоллы.
На этом фоне Кремль, умудрившийся превратить в злейшего врага самого близкого соседа и предельно насторожить прочих, выглядит образцом неадекватности. Ведь символично, что Запад, готовый мириться хоть с чертом, не видит больше собеседника в Путине. И увидел бы, быть может, но никаких же признаков выздоровления пока нет, ловля чертей в разгаре. Пока не спадет температура – какой разговор?

Между тем, есть одна бесспорно хорошая новость: кто-то умудрился еще до премьерного показа спереть четыре серии пятого сезона «Игры престолов» и слить их в сеть. Фильм идет на рекорд: четыре года подряд пиратские закачки сериала оставляют далеко позади интерес к другим картинам. Теперь вот стащили буквально на лету, уже и перевести успели. Любопытство – самый безобидный грех человека.

Наблюдая за сражениями на экране, невозможно будет не ставить себя на место людей, которым пришлось столкнуться с одичалыми. Потому что нам пришлось. И, кажется, мы не подкачали. «Сердце обманывает, а разум порой играет с нами злые шутки, но глаза – глаза видят истину». А глаза говорят: зима позади.
За это стоит выпить.
Налил и немедленно выпил – Леонид Швец, «КОНТРАКТЫ.ua»


Почитание куста
[Изображение: 11461.jpg]
«Живем мы так плохо, потому что весь мир против нас,
а весь мир против нас, потому что мы лучше и духовней всех»
То, что он раскопал, перевернуло наши представления

В 1996 году археолог Клаус Шмидт стал вести раскопки на холме Гёбекли-Тепе, в Юго-Восточной Анатолии, в Турции. То, что он раскопал, перевернуло наши представления о социальной эволюции человечества.

Гёбекли-Тепе – это типичный мегалитический комплекс; сотни колонн, украшенные изображениями разнообразных зверей и расположенные кругами; верхушки колонн венчают Т-образные поперечины из известняка, словом, почти то же, что Стоунхендж. Разница в том, что Стоунхендж был построен земледельцами, а раскопанные колонны Гёбекли-Тепе датируются X–VIII тысячелетием до н.э; ниже располагаются слои, которые, предположительно, древнее на 3–4 тысячелетия. Иначе говоря, этот гигантский комплекс возведен охотниками и собирателями.

При этом гора Карака-Даг, на которой до сих пор в диком виде произрастает ближайший родственник одного из видов одомашненной человеком пшеницы, находится в 20 милях от Гёбекли-Тепе.

Иначе говоря, Гёбекли-Тепе опровергает все, что мы знали о неолитической революции. Мы всегда считали, что человечество сначала научилось сеять пшеницу. После этого увеличилась плотность населения, появились излишки продукта, началось социальное расслоение, и жрецы стали строить храмы. Именно так – в русле строгого материализма – представлял себе неолитическую революцию изобретатель этого термина, археолог и марксист Гордон Чайлд.

И вот теперь получается, что дело обстояло наоборот. Человечество сначала строило храмы. Для того чтобы построить храм, надо было концентрировать в одном месте огромные – по меркам охотников и собирателей – группы. И поскольку эти группы «выохотили» вокруг все, чтобы их прокормить, пришлось научиться сеять зерно.

В ней скрыта глубокая социальная правда

Такая картина событий только на первый взгляд кажется невероятной. Если вдуматься, в ней скрыта глубокая социальная правда.

Homo sapiens отличается от своего кузена шимпанзе в том числе тем, что он умеет создавать гигантские коллективы, а все гигантские коллективы объединяются на основании идей.

Поведение человека в небольших коллективах очень мало отличается от поведения шимпанзе в стае. Возьмем группу молодых людей, сидящих за столиком в кафе или валяющихся на пляже. Разница между ними и шимпанзе будет невелика – разве что вместо того, чтобы лакомиться у дерева с фруктами, они будут пить коктейли, а вместо того, чтобы вычесывать друг у друга вшей, они будут обмениваться ничего не значащими словами, выполняющими ту же роль социального взаимодействия, что у шимпанзе – взаимное почесывание.

Они точно так же будут заключать союзы, чтобы занять место альфа-самца, и точно так же ухаживать за самками, принося ей кусок добытого на охоте мяса (или купленный у барной стойки коктейль) в надежде на ответное сами знаете что.

Разница между человеком и шимпанзе начинается тогда, когда коллектив становится большой. Шимпанзе обычно живут стаями по 25–30 особей (в исключительных случаях – до 100). Стая большего размера тут же распадается на другие стаи. Человек может легко собраться в сообщество из десяти или ста тысяч, миллиона и больше особей. И каждое такое сообщество организовано идеей. Идеей бога, демонстрации, концерта, армии, коммерческой компании, нации, государства – чего угодно. Но – идеей.

Отсюда, собственно, ответ на вопрос, почему к IV тысячелетию до н.э все человеческие сообщества, обитавшие на территории Плодородного полумесяца, верили в привередливых богов, требующих крупных жертв и стеснительных ритуалов. Коллективы, верующие в такого бога, насчитывали тысячи человек. Очень возможно, что были какие-то группы, которые в привередливого бога не верили, а верили, например, в соседний куст, который никаких жертв не просил. Но эти группы в 25–30 человек не имели никакого шанса по сравнению с многотысячными коллективами.

Те охотники и собиратели, которые вытесывали каменные блоки в Гёбекли-Тепе, тратили на это тысячи человеко-часов и еще должны были проходить для этого десятки, даже сотни километров. Но эта контрпродуктивная на первый взгляд деятельность соединила их в коллектив, насчитывавший тысячи особей. Без нее бы они распались на стаи.

С того времени человек ушел далеко вперед, и теперь мы можем строить коллективы не только на идее бога. Мы умеем создавать коммерческие компании, нации и государства.

К сожалению, не все идеи, соединяющие коллектив, равно плодотворны

К сожалению, не все идеи, соединяющие коллектив, равно плодотворны. К примеру, американское общество начала XX века строилось на идее о том, что любой человек может сделать себя сам. Эта глубоко плодотворная идея создала к середине XX века страну, производившую половину мирового ВВП.

В России же с 1917 года общество строилось на диаметрально противоположной идее: «Если кто-то богат, значит, он ограбил всех нас, неимущих». В Германии в 1933 году была предпринята попытка создать общество на другой массовой идее о том, что «наша нация лучше всех». Обе идеи кончились катастрофой.

К сожалению, нынешние власти России, провалив в стране все, прожрав неведомо куда 3,5 трлн петродолларов, полученные за 15 лет нефтяной халявы, превратив государство в банальный механизм выдачи бананов исключительно соратникам вождя, в поисках единственной идеи, которая могла бы объединить коллектив, навязывают всей стране уродливый гибрид из обоих этих идей: «Живем мы так плохо, потому что весь мир против нас, а весь мир против нас, потому что мы лучше и духовней всех».

Нельзя сказать, что этот гибрид создан Кремлем. Его исповедует довольно много обществ.

Это и бывшие колонии в Африке, диктаторы которых перерезали всех белых, разорили построенные ими дома и дороги и объясняют отсталость своего общества тем, что «белые нас не любят». Это и Ближний Восток, который тонет в дерьме и крови, но твердо знает, что это все потому, что проклятый бездуховный Запад не любит мирный ислам. Это и Латинская Америка, где чавесы всех мастей объясняют населению, что в магазинах нет туалетной бумаги, потому что США ненавидят боливарианскую революцию.

Это очень разные общества. Одни исповедуют ислам, другие – анимизм, третьи – коммунизм и т.д. У всех этих обществ, однако, есть одно общее: идея, скрепляющая их, ведет в никуда.

Это происходит уже потому, что современный мир – глобален. Голливудские фильмы смотрят по всему миру, телефоны «Нокиа» продают по всему миру, и компьютеры, собранные в Китае, тоже продают по всему миру. Но идею о том, что «мы, русские, самые духовные, и поэтому все нас ненавидят», вы не продадите за пределами России. Вы не продадите ее не только в США или Китае – вы не продадите ее даже на Гаити, потому что обитатели Гаити точно знают, что самые духовнвые – они, причем еще с 1804 года, когда гаитянская революция показала всему миру путь к свободе.

Эта идея так же неконкурентна, как был неконкурентен местный куст, почитаемый коллективом в 25 человек, в сравнении со объединившим огромный коллектив храмовым комплексом в Гёбекли-Тепе.
Юлия Латынина, «Новая Газета»


Перша ганьба Росії
Україна може сприймати себе завойованою країною – першою ганьбою і радянської, і путінської Росії
[Изображение: BcvCCzJ.jpg]
Як це нерідко буває з українськими новинами, рішення нашого парламенту про заборону комуністичної та нацистської ідеології стало головною темою в російському ефірі. Про нацистську ідеологію та символіку намагаються не згадувати: сама ідея про те, що «фашисти» заборонили нацистську ідеологію, не вміщується в безумство російського пропагандистського ефіру.

Кажуть в основному про комунізм. Кажуть по-різному. Хтось відверто обурюється – як це вони посміли! Хтось насміхається – в такий час будуть витрачати гроші на перейменування! А хтось каже, що Росії теж доведеться рано чи пізно пройти через очищення від комунізму.

Але що об’єднує всі три категорії коментаторів – і тих, хто нас засуджує, і тих, хто підтримує, і тих, кому нібито все одно – так це те, що вони сприймають комунізм не просто як частину нашої спільної історії, а як частину нашої спільної відповідальності. А це не зовсім так.

Вчора я виступав у прямому ефірі московської радіостанції «Коммерсант FM». Я спробував відновити хронологію того, що відбувалося в Україні в ті роки, коли насаджувався комуністичний режим. Спочатку на виборах до Рад перемогли українські національні партії, які проголосили Українську Народну Республіку. Потім більшовицька меншість Рад перебралася до Харкова і запросила військової допомоги у Леніна. Більшовики зробили кілька спроб окупації України – і, врешті-решт перемогли. Але комунізм в нашу країну принесли на багнетах. У самій Росії, звичайно, він теж утвердився завдяки громадянській війні, а не вільному волевиявленню громадян. Але от більшість більшовиків в Петроградській раді та у ВЦВК – теж факт. З пісні, як кажуть, слова не викинеш. У Росії трудящі підтримали декрети про землю та мир. А в Україні трудящі підтримали свою республіку. Є різниця?

Ведучий ефіру, зрозуміло, став кричати, що я не вчив історію і що Україна – це радянське утворення. Я не був здивований цією реакцією. До російського невігластва я вже звик. Для нас важливо, щоб наші громадяни не вважали, як цей ведучий. Щоб ідея повторення російської історії за власним бажанням назавжди зникла з наших голів. Так, ми жили при комунізмі сім десятиріч. Звісно, більшість до цього пристосовувалася. Багато хто робив запаморочливі кар’єри, відмовлявся від своїх коренів, пробирався нагору – як Брежнєв або Підгорний. Але в основі всього цього була чужа армія, агресія і війна.

Австрійці в масі своїй вітали аншлюс – хоча, коли вони побачили танки Рейхсверу, у них теж вже не було вибору. Багато австрійських політиків зробили у Гітлера запаморочливі кар’єри – успіх Кальтенбруннера і Зейсс-Інкварта цілком порівняний з успіхом Брежнєва і Підгорного. Але після війни союзники все ж змогли розділити німецьку та австрійську відповідальність. Австрія була визнана завойованою країною – першою ганьбою Німеччини.

Україна теж може сприймати себе завойованою країною – першою ганьбою і радянської, і путінської Росії.
Виталий Портников, «Еспресо.TV»


Лавров заявил, что отказ Украины от коммунизма «губителен» для мирного процесса на Донбассе

Глава Министерства иностранных дел РФ Сергей Лавров в очередной раз удивил публику.

По его мнению, отказ Украины от курса «коммунизации» губительно скажется на мирном урегулировании вооружённого конфликта на Донбассе.

Об этом Лавров сообщил во время общения с журналистами после заседания «нормандской четвёрки» на уровне глав МИД.

«Разумеется, мы привлекли внимание к нынешней ситуации в Украине и законам, которые принимает Верховная Рада: «декоммунизация», героизация нацистов. Будем постоянно обращать на это внимание наших партнеров. Я думаю, что они понимают, насколько губительна для мирного процесса подобная активность Верховной Рады», — заявил Лавров.

Напомним, 9 апреля Верховная Рада Украины приняла закон «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрет пропаганды их символики», сообщает 1stvc.net.

Данный закон запрещает использование и распространение на территории Украины пропаганды и символики тоталитарного коммунистического и нацистского режимов. Данные политические режимы признаны преступными.
[Изображение: LOnLTpi.jpg]
Российский ученый: Российская цивилизация угасает. Вопрос лишь во времени и способе ее конца

Российский политолог, доктор исторических наук, ведущий научный сотрудник Московского Центра Карнеги Лилия Шевцова считает, что российская цивилизация сейчас демонстрирует все признаки угасания, а действия Кремля на Донбассе – это лишь попытка отвлечь внимание от внутренних проблем России.

Об этом она заявила в интервью Сolta.ru, пишет Апостроф.

«Российская цивилизация демонстрирует все признаки угасания. Вопрос лишь во времени и способе ее конца. Кремль, пытаясь продлить жизнь самодержавию, но не имея возможности отвечать на внутренние вызовы,– неработающая экономика, коррупция, деградирующие образование и здравоохранение – переводит внимание общества на внешние вызовы: угроза Запада, гегемония США, провокация «украинской хунты»»,– отмечает политолог.

По ее словам, тактика выживания за счет подмены вызовов и отвлечения внимания – старая уловка.

«Ею пользовались многие режимы на стадии агонии. Нам нужно только осознать, что речь идет об обманке, очередной мистификации. Но сам факт, что Кремль сбросил Россию в военное время, уже говорит о том, что самодержавие находится на стадии исчерпания ресурсов. Собственно, Кремль активно занялся государственным суицидом, активизировав социальные силы архаики и ускорив процессы деградации. Этим вместо укрепления он начал раскачивать и так хрупкую государственную постройку»,– подчеркивает Шевцова.
http://inforesist.org/rossijskij-uchenyj-rossijskaya-..
[Изображение: bXYEmQd.jpg]
Новости Крымнаша. Выпуск #153 за 14.04.2015 «вова, иди домой»

1. Слёзы оккупантов. Официально признан провал сРусской весны. Источник -САМЫЙ ВАТНЫЙ САЙТ В МИРЕ. Чалый заявил, что год назад не мог себе представить, что мы окажемся в таком положении http://sevastopol.su/news.php?id=73634 и мой скрин, если статью удалят https://twitter.com/CrimeaUA1/status/587971562197876736
2. Кто-нибудь может объяснить логику. Джанкой, как пляжный курорт, на 3 месте и тут же в списке самых бедных городов “россии”. Как это сложить?
3. Инициативу переименования проспекта Кирова в проспект путина в Симферополе поддержали всего 686 человек. Очень больных. А где поддержка в 97%? http://www.c-inform.info/news/id/21661
4. — Крым может получить 1,4 млрд рублей на реставрацию дворцов — А как же Хакасия? — Там дворцы горели? Нет? Ну вот, и не спрашивайте http://www.gazeta.ru/realty/news/2015/04/14_n_7106945..
5. Всю жизнь прожил в Джанкое и не знал, что живу в сказке / Эта новость – символ вранья, которым нас поливают уже год с лишним (отзывы джанкойцев, чей город попал в топ ПЛЯЖНЫХ курортов россии) https://twitter.com/KrimRt/status/587860707036672001/.. и https://twitter.com/KrimRt/status/587861488754262018/..
6. Чего удивляться пляжному курорту Джанкой, если на россии даже Симферополь заимел выход к морю. Первый кАнал не врёт! https://www.youtube.com/watch?v=4KuxlxnV1W0
7. На админа паблика «Подслушано в СевНТУ» накапали и его вызвали к ректору за антиправительственную деятельность. 37 год в Севастополе.
8. В Ялте появилась новая надпись ПТН ПНХ. Спасибо вам, неизвестные патриоты! Реально поднимаете настроение https://twitter.com/CrimeaUA1/status/588047997587562497
9. Пророссийское население Крыма почти ничего не знает о пожарах и потопах на россии, но хорошо осведомлено, что Украина «загибается».
10. Пожалуйста, включите Нижнегорск в список курортов Крыма. Тут тоже увлекательно (Крымчане продолжают тролить).
11. Снова о дорогах с Севастопольского форума: “В Севастополе сейчас такие дороги, которых даже при укре не было. Ямища, как после войны. Там, где сделали ремонт, стало ещё хуже” https://twitter.com/sevastopol_info/status/5878907324..
12. “То, что Крым вошёл в РФ, очень хорошо, но с такой жизнью и до социального взрыва недалеко”. На это россиянин ответил: “Добро пожаловать в РФ, дорогие мои паразиты” и напомнил, что за митинги можно попасть в обезьянник https://twitter.com/sevastopol_info/stat...88/photo/1 (прочтите полностью).
13. В Крыму не выплачивают пособие по уходу за ребенком и по беременности http://news.allcrimea.net/news/2015/4/14/v-krymu-ne-v.. (ватный ресурс)
14. Севастополь. Рынок. Все чаще слышу просьбу — российские продукты даже не предлагать. Люди начали понимать, что потеряли. Пока не головой, а желудком.
15. В Крыму жалуются на невыплату пенсий и уменьшение её размера, — вице-премьер Крыма http://kafanews.com/novosti/102274/v-kry...2015-04-14 (ватный ресурс)
16. Отмечать «день Конституции Крыма» пришло менее 100 Симферопольцев. Вся 97% процентная поддержка на лицо http://www.3652.ru/news/797645
17. В Крыму все стабильно. Новая неделя. Утро. Дождь. Обыски. В общем, всё, как всегда. http://ru.krymr.com/content/news/26954377.html Есть опасения, что Меджлис могут объявить террористами http://hvylya.net/news/digest/okkupantyi-kryima-mogut..
18. Российские олигофрены в Крыму продолжают выкладывать в сеть свои фото. На этот раз, Армянск-Перекоп https://twitter.com/erranta2_andrij/status/5879537941..
19. Знакомый сказал, что как только освободят Крым, он купит надувной матрас и…. в Джанкой! Пляжи Джанкоя — самые сухие пляжи в Крыму)))
20. Хакасия горит, лодки тонут, протоны не взлетают, лопаты, яйца с пола, голозадые пчёлы… У меня нет злорадства, нет радости. ПУСТОТА.

P.S. Крымские патриоты, не забывайте, вы не одни! В Гурзуфе появилась очередная надпись: “вова, иди домой!” https://twitter.com/vinorick1/status/5876852177810964..

КРЫМский бандеровец @CrimeaUA1
Ссылка на твиттер https://twitter.com/Cr
[Изображение: iQ9c1sz.jpg]
Американці погодилися на Четверту світову війну
[Изображение: middle_27f6fb03365146e15666be934ecdab1e.jpg]
Є всі ознаки того, що американці вирішили вступити з Росією у гру під умовною назвою «Четверта світова війна»…


Єдність демократів і республіканців у тому, що давно час дати українцям щось більш суттєве, ніж радянський збройовий мотлох. Неприкриті звинувачення на аресу Путіна з вуст найголовніших американських політиків. Масовий заїзд в Україну членів комітету зі збройних сил Конгресу (огляд майбутнього театру воєнних дій?) Наближення військ НАТО до кордонів Росії…
Механізм почав працювати?

Чого чекати у сухому осаді? Ми таки отримаємо Джавеліни та інше забійне залізо. Нас навчатимуть найкращі американські інструктори, і в Чорному морі залишаться кораблі НАТО. Але і це ще не все. Рано чи пізно на території України з’явиться американський контингент у всій своїй красі, і саме він практично воюватиме з російськими регулярними частинами.

«Радості повні штани» – прокоментував це припущення колега. Мовляв, що хорошого, якщо на нашій території почнуть повномасштабну війну дві ядерні держави? «Все це можливо. Але тільки коли піде Обама», – завагався інший.

З обома цими тезами можна погодитися.
[Изображение: %D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD-13.jpg]
Сталін і його воднева бомба
Звичайно, чого радіти війні?

Річ у тому, що вибирати не доводиться. Вибирати можна було в листопаді позаторік: чи залишатися з Росією, чи йти у західну цивілізацію. Ми вибрали. І шок від цього вибору був не лише у Росії, а й у Євроатлантики. Телекартинка показувала синьо-зіркові прапори об’єднаної Європи, що розвіваються у канонічному, здавалося б, центрі Російської православної цивілізації. Нам не повірили, бо це плутало всі окреслені за багато століть лінії цивілізаційного розлому, який, як описують всі західні геополітологи, проходить по кордону впливу уніатства. І зовсім не по Донбасу.

За океаном це сприймалося так, якби раптом у столиці умовної Бангладеш вийшли на площу християни і відправили у відставку якогось ісламського халіфа…

Тому приїзд Нуланд на Майдан і роздача сендвічів були, швидше, жестом милосердя щодо майбутніх мешканців путінського концентраційного табору.
Але події почали розвиватися нештатно. За Майданом послідував справжній російсько-український фронт. І першою ознакою того, що з лінією цивілізаційного розлому щось не так, стала позиція Київського патріархату.

Православна церква, що сприймалася всіма філософами, істориками і політологами, як симптом Московської православної цивілізації, раптом збунтувалася і обернулася обличчям на захід. Колишній намісник Москви Філарет благословив Євромайдан і підтримав війну з Кремлем. УПЦ КП нині чи не вестернізованіша, ніж грецька і сербська православні церкви. Це незрозумілий поки що феномен.

За минулий рік війна перестала сприйматися на Заході як постсовковий міжсобойчик і набула відтінку хантингтонівського «зіткнення цивілізацій».

Крапку поставила Росія, що радикально змінила образ ворога. Місце «бандерівців» посіли «масони» і «англосакси». Америку пообіцяли перетворити на радіоактивну пустелю.

Семюела Хантінгтона на Заході недолюблюють (хоча у серйозних публікаціях з ним дискутують і в бібліографії згадують). Причина у лякаючих прогнозах. Звичайно, набагато приємніше читати раннього Фукуяму, який проголосив у своєму «Кінці історії…» остаточну перемогу західного світу.

Не люблять Хантінгтона і у нас

Не люблять Хантінгтона і у нас. За те, що ще на початку 90-х передбачав озброєний цивілізаційний конфлікт на українській території. За його гіпотезею, кордон між Західною і Православною цивілізаціями проходить по східних кордонах Фінляндії, Балтійських країн, західних кордонах Білорусі та Молдови. Найскладніше з Україною – цивілізаційний «розлом», на думку політолога, пролягає точно по її території.
[Изображение: image0043.jpg]
СРСР і ядерна війна
На початку 90-х Хантінгтон малював три сценарії майбутніх катаклізмів в Україні: два з них пов’язані з війною і з поділом країни. Де пройде лінія розлому – залежало від того, який уряд буде на час конфлікту у влади. Якщо проросійський – відрізаним шматком виявляться три західноукраїнські області. Якщо проєвропейський – Росія відторгне у зону своїх інтересів Крим і практично все Лівобережжя. А найімовірніший фінал в очах політолога такий: повний колапс України в зону впливу Московської чорної діри.

Як бачимо, у чомусь Хантінгтон помилився. За роки після написання «Зіткнення цивілізацій», лінія «розлому» (якщо така є) посунулася майже до кордонів Росії. Подібне в історії вже бувало. Країни, що знаходяться на «розломах», раптом, як магнітні полюси Землі, змінювали свій цивілізаційний вектор. Так сталося з Туреччиною при європоцентричному Мустафі Кемалі. З Вірменією – що знайшла притулок від ісламського геноциду під крилом у Російської імперії. І з нашою Україною, яка спочатку на чолі з Хмельницьким «втекла» від Європи, а потім багато років рвалася назад.

Але, передбачаючи війну, філософ, на жаль, має рацію. І в характеристиці її як цивілізаційної, і в ступені жорстокості.

Той, хто чекає, що росіяни прийдуть, і все відразу заспокоїться, тішить себе марними надіями. Хантінгтон бачить у сутичках майбутніх днів межі «війни судного дня», запеклої, нещадної з безліччю смертей, тортур і біженців.

За формулюванням політолога, така жорстокість – це свого роду «цивілізаційне милосердя»; «стрижнева» країна (у даному контексті Росія) спробує безжалісно, швидко і остаточно зачистити простір від якихось ознак «чужої» цивілізації. Так чинили таліби, а зараз – «Ісламська держава». Так поводяться росіяни в Криму і на Донбасі.
[Изображение: 13F59BF1-718A-4C8D-BACF-8F0CC590C599.jpg]
Карибська криза
(У чому «милосердя», запитаєте? А в тому, що різанина не затягується на довгі століття).

А ще Хантінгтон помітив у росіян прагнення будь-який локальний конфлікт представити, як частину багатовікового цивілізаційного зіткнення…

Це повернулося бумерангом. Американці таки відчули у волелюбних українцях цивілізаційну спільність. А народ, що страждає за одні з тобою цінності, викликає невгамовне бажання захистити його. Спрацьовує «синдром споріднених країн». «Навіть малі прояви насильства між людьми, що належать до різних цивілізацій, – пише політолог, – дають такі далекосяжні наслідки, яких не побачиш у випадках внутрішньоцивілізаційного насильства…» Масштаб конфлікту зростає «за рахунок ресурсів цивілізації, і поразка матиме наслідки не лише для самої групи-учасниці, але й для усіх, хто належить до її власної цивілізації. Локальна війна стає зіткненням цивілізацій, багатим наслідками для величезних сегментів людства».

Спрацьовує «принцип доміно». «Тепер саме провідні країни цивілізацій бачать необхідність не допустити поразки в локальному конфлікті, бо ця поразка здатна стати пусковим механізмом для черги наростаючих втрат і у результаті призвести до катастрофи».

Пробачте за довгу і, напевно, багато чим відому цитату. Просто вона пояснює, чому Америка не може не вступити у війну. Росія свідомо кинула виклик, і її неминуче чекає відповідь. Промовчати американцям, значить – показати слабкість, викликати до життя хмару маргінальних радикальних рухів і терористичних угрупувань, що намагаються паразитувати на ідеї «боротьби зі світовим імперіалізмом».

Втім, для Америки це не уперше

Росія в іпостасі СРСР вже тричі наривалася на ядерний конфлікт з США. Відколи, вкрала у американців (чи німців) атомну бомбу.
[Изображение: 1388666196_f27d.png]
Брежнєв і холодна війна
Саме з бомбою під рукою вона «раптом» відчула себе окремою «цивілізацією».

Уперше це сталося в Корейську війну на початку 50-х. Тоді Мао Цзедун просив Сталіна скинути на американців атомну бомбу (а генерал Макартур те ж пропонував президенту Гуверу).

Але радянського генералісимуса дуже вчасно отруїли. І махати бомбою на якийсь час стало нікому.

Другим полем бою стала Куба, куди, думаючи, що обдурив усіх, безумний Микита завіз ракети з ядерними боєголовками. Ніколи ще московське православ’я (замасковане під інтернаціоналізм) не підповзало так близько до серця Євроатлантичної цивілізації. Як і Путін, Хрущов нахабно божився, що жодних ракет на Кубі немає, поки не був спійманий за руку. Кенеді змушений був пообіцяти: «будь-яку ядерну ракету, запущену з Куби, ми розцінюємо як напад і завдамо повномасштабного удару у відповідь (ядерний) по Радянському Союзу».

Забувши про свою «найпотужнішу у світі» водневу бомбу і рятівну кузькіну матір, Хрущов здався.

Третім був Брежнєв. Нашкодивши в 68-му у Празі і не відчувши реакції Заходу, він вліз військами в Афганістан і віддав наказ убити главу уряду суверенної країни. Мета була зрозуміла – «розтягнути» Московську цивілізацію до меж «дружньої» Індії і В’єтнаму, і, звичайно, омити чоботи в Індійському океані (про що нагадав пізніше Жириновський). Невдоволеним Леонід Ілліч пригрозив все тією ж «бомбою». Рейган відповів нетрадиційно.

Залучившись до гонки озброєнь, кремлівські старики завалили нафіг усю соціалістичну малину…

Майданчики, відвойовані Росією, десятиліттями залишалися цивілізаційними згарищами

Для прихильників ДНР-ЛНР цікаво знати, що майданчики, відвойовані Росією в цих цивілізаційних конфліктах, десятиліттями залишалися (і залишаються) цивілізаційними згарищами – Північна Корея, Куба, Афганістан…
[Изображение: Putin_izgoy.jpg]
Путін
Путін думає, що засвоїв уроки історії. І цього разу переграє Америку. Але це росіяни люблять бійку заради бійки: смерть на миру перспективніше убогості.

Західній людині є що втрачати, і вона змусить Обаму згадати, з якого боку заряджається автомат. Ну не його, так наступного президента. І не просто вплутатися у війну, а обов’язково перемогти. Америка хоч і довго запрягає (у Іраку, напевно, за рік знали, що США завдадуть удару), але б’ють креативно.

Кремлівські генерали і політики шукають і поспішають оприлюднити крихітки інформації, напівнатяки на те, що Америка воювати не буде. Летальної зброї, мовляв, поки нам не дасть, солдат не відправить, військовий бюджет на 2016 рік не збільшила, «визнає, що російська армія боєздатніша радянської»…

Якась гарячкова це радість. «Радіоактивного згарища» кремлівським воякам ой, як хочеться – але за базар відповідати страшно.

До наступних президентських виборів в США, коли всепрощенця-демократа змінить рішучий республіканець – чекати більше року. Але цивілізаційні війни і не бувають швидкими.

Для Америки війна в Україні стане «плановою». І не даремною. Яструби адже не лише в Кремлі сидять. А великого, в сто погонних кілометрів полігону для випробувань сучасної техніки і тактики у них давненько не траплялося. Накопичена за рік війни статистика свідчить: такого масового використання «Градів», «Смерчів» та інших «Торнадо» світова практика ще не знала. І таких масштабів розвідувально-диверсійної роботи, і використання безпілотників. Буде над чим працювати.

Найсучасніші ліки зазвичай випробовують на тих, кому усі відомі засоби вже не допомагають. Можливо, це, якраз, наш випадок. І користуватися усім цим і випробувати його на своїй шкурі належить нам. Американці звикли все більше воювати на відстані, натискаючи кнопки за чашкою кави в прохолодному офісі командного пункту. Але вони нас багато чому навчать. І ми зможемо воювати по-великому. Чи цієї весни, якщо Путін ризикне. Чи пізніше, коли накопить сили, завалить власну економіку і вже не зможе зупинитися.



І якщо вже воювати проти кремлівського монстра, то краще – не самостійно, а в хорошій компанії.
Євген Якунов, Віктор Мішковський, «УКРІНФОРМ»
Когда у великого северо-восточного соседа много пожаров и не хватает техники, пожары тушат ... Ну смотите сами как


Председатель СБУ Валентин Наливайченко утверждает, что у его ведомства и Генпрокуратуры «нет серьезных замечаний» к владельцу «Шахтера» Ринату Ахметову.

«Нет уголовных производств в СБУ (относительно Ахметова). Более того, все что есть проверяется в рамках общего уголовного производства Генеральной прокуратуры. Мы знаем, что там тоже пока что нет никаких серьезных замечаний», – сказал Наливайченко.

Как известно, в январе Генпрокуратура допрашивала Ахметова в деле финансирования терроризма, а также причастности к событиям на Майдане.

Здесь

[Изображение: i-864.gif]
"у его ведомства и Генпрокуратуры «нет серьезных замечаний» к владельцу «Шахтера» Ринату Ахметову"
Если отбросить субъективизм, а попытаться исходить из объективного фактажа.
22 февраля 2014 г. Рада голосует постанову о "самоустранении Януковича". 328 ЗА. Вместе с группой рыгов Ахметова. Именно ядро ахметовской ПР. Это очень важно. Неизвестно, как бы развивались события, если бы ахметовские рыги не голосовали. В Донбассе у Х...ла не получилось то, что получилось в Крыму, а именно качнуть территорию на откол вместе с доминирующей на территории политической силой. Поэтому качать пришлось снизу. Да, Ахметов был как-то странно пассивен, да, платил деньги всяким сепарам, чтобы их контролировать (перекупить), да, против силового подавления мятежа. Но не за мятеж и сепаратизм. Во всяком случае то, что доступно.
Как оно под ковром конечно хз.
(2015-04-15 14:57)domic писал(а): [ -> ]Когда у великого северо-восточного соседа много пожаров и не хватает техники, пожары тушат ... Ну смотите сами как

"...Житель села Большой исток..."

Исток чего, простите?! Grin


Общий враг
Для того, чтобы Украина выжила, сегодня нужно то же, что необходимо для выживания Израиля
– крах российского политического режима
[Изображение: 3043961_10_thumb.jpg]
После аннексии Крыма и начала войны на Донбассе многим была непонятна осторожность Израиля, занявшего, по сути, нейтральную позицию в российско-украинском конфликте. Но для того, кто видит карту Ближнего Востока, такая осторожность вполне объяснима.
Израиль, как и любая другая страна, думает прежде всего о собственной безопасности

Израиль, как и любая другая страна, думает прежде всего о собственной безопасности. Эта безопасность во многом зависит от действий России. Израиль далеко от постсоветского пространства, но близко к сотрясаемым кризисами арабским странам. В отличие от западных лидеров, его политики не радовались «арабской весне», так как опасались, что на смену предсказуемым диктатурам придут непредсказуемые популисты и радикалы – как это, между прочим, на первых порах произошло в Египте. Израильское руководство не негодовало вместе с США, Европой и арабскими странами из-за российской поддержки диктаторского режима Башара Асада. По той же причине: Асад – предсказуемый диктатор. А каким будет отношение к Израилю сирийской оппозиции, если она придет к власти, сказать сегодня не сможет никто.

Но есть одна реальная опасность, которая действительно беспокоит Израиль – это иранская теократия. Именно поэтому решение России отказаться от поставок Ирану зенитных ракетных комплексов в 2010 году было воспринято в Иерусалиме как шаг навстречу. Израиль мог закрыть глаза на то, что российское оружие, поставляемое Сирии, оказывается в руках террористов из ХАМАСа или «Хизболлы». Но поставки Ирану всегда считались вопросом жизни и смерти.

Поэтому Израиль в качестве ответной меры старался не злить Россию, отказываясь от военного сотрудничества со странами, с которыми это государство оказывалось в ситуации прямого столкновения. Речь идет не только об Украине, но и о Грузии – несмотря на традиционно теплые отношения Иерусалима и Тбилиси и участие израильских граждан в реформировании грузинской армии.

Это не было взаимопонимание – потому что Россия в своих расчетах меньше всего думала о безопасности еврейского государства. Но израильтянам нравилось думать, что российский отказ от военных поставок Ирану не в последнюю очередь продиктован заинтересованностью России в сохранении нормальных отношений с одним из самых важных игроков Ближнего Востока.

Израильтяне ошиблись

Израильтяне ошиблись. Владимир Путин доказал им это, буквально в одночасье возобновив старые военные договоренности с Тегераном – причем еще до достижения окончательных соглашений Ирана и «шестерки». К премьер-министру Израиля Беньямину Нетаньяху Путин отнесся примерно как к Лукашенко или Назарбаеву – то есть поговорил с ним после того, как решение было принято и озвучено. И это при том, что Нетаньяху специально звонил Путину до недавней встречи представителей стран «шестерки» и Ирана и проинформировал о своем неприятии формата договоренностей. Проще говоря, Нетаньяху тогда сказал Путину: если они будут делать бомбу под нашим носом, мы будем действовать.

Ответ последовал уже в новом телефонном разговоре, когда Путин уверял Нетаньяху, что поставляемые ракеты – оборонительное оружие и, следовательно, не угрожают безопасности Израиля. Это все равно, что сказать: мы сделаем все, чтобы иранцы вас сбили, если вы решите помешать им сделать бомбу.

Кстати, если зенитные ракеты не угрожают безопасности Израиля, то почему Россия так боится поставок схожего оружия Украине? Но это так, между прочим…

В любом случае, мы присутствуем при судьбоносном моменте. Россия продемонстрировала, что является тем, чем был почти все время существования СССР – врагом Израиля, страной, которая своими действиями ставит под вопрос саму возможность выживания еврейского государства. И это – не безответственные действия. Это – ответственные действия. В Кремле хорошо понимают, что делают. Я бы сказал – они именно этого и хотят.

Этот момент может стать переломным для украинско-израильского сотрудничества – если мы сумеем его правильно интерпретировать. Для того, чтобы Украина выжила, сегодня нужно то же, что необходимо для выживания Израиля – крах российского политического режима. Поражение Путина в Украине – дорога к этому краху. Израиль должен помочь нам нанести это поражение. Теперь не помогать нам – это вредить самим себе.

В современном мире быстро меняется расклад сил и близость интересов. Еще вчера Саудовская Аравия и Израиль были непримиримыми противниками, а сегодня у них общая опасность, общий враг, общее непонимание со своим стратегическим союзником - Соединенными Штатами. Нам тоже пора научиться находить себе союзников исходя из интересов партнеров, а не только собственной заинтересованности.
И тогда победа в столкновении со злом нам обеспечена.
Виталий Портников, «NEWSru.ua»


На початку квітня «Львівський бронетанковий завод» приступив до робіт з серійного випуску українського військового бронеавтомобіля легкого класу з колісною формулою 4×4 «Дозор-Б».

[Изображение: bronetransporter-dozor-b-1-371x177.jpg]

Ми вирішили розібратися що ж це за машина, і для чого вона призначена.

“Дозор-Б” розроблений і сконструйований у казенному підприємстві “Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А.А.Морозова”. Це двохмостовий легкоброньований бронетранспортер. Його стихія – військові дії. Він здатний виконувати поставлені бойові завдання у будь-який час доби, за будь-якої погоди і на будь-якій дорозі, або навіть відсутності її. Будь то патрулювання чи безпосередньо ведення бойових дій, “Дозор-Б” повинен з усім цим справлятися, адже у нього на борту є усе необхідне устаткування, спорядження і озброєння. Але про все за порядком.

[Изображение: bronetransporter-dozor-b-7.jpg]

Корпус “Дозор-Б” складається з двох відсіків: моторно-трансмісійного і пасажирського. Як не складно здогадатися, моторно-трансмісійний відсік розташований в носовій і центральній частині корпусу і відокремлений від пасажирського відсіку герметичною віброізолюючою перегородкою. У цьому відсіку розташовується турбодизельный Deutz BF 4m 1013fС, що відповідає стандартам EURO-3. Цей чотирициліндровий 4.76 літровий агрегат видає 190 кінський сил і 700 Нм крутного моменту. У парі з ним працює американський п’ятиступінчастий гідротрансформатор Allison 1000lct. Ця силова установка потужніша за ту, що ставиться під капот “Козака”, але і вага у “Дозор-Б” майже на тонну більше, так що напрошується висновок, що автомобілю може бракувати потужності. Але зі своїми цілями він повинен справлятися.

Колісна база бронетранспортера складає 3100 мм, а кліренс – 400 мм. Самі колеса мають систему централізованого підкочування шин, яке забезпечує автоматичну підтримку потрібного тиску в шинах, а також дозволяє міняти цей самий тиск з місця водія. Колеса “озуті” у безкамерні шини Michelin 365/20 XZL TL.

[Изображение: bronetransporter-dozor-b-3.jpg]

Наявний відсік бронетранспортера займає центральну і кормову частини корпусу. Він служить для розміщення екіпажа і десанта і умовно поділений на три частини: відділення управління, бойове відділення і десантне відділення. Всього у бронетранспортері 11 посадочних місць, включаючи екіпаж з трьох чоловік: водій, командир, оператор-навідник і вісім чоловік десанта.

[Изображение: bronetransporter-dozor-b-4.jpg]

Відділення управління, звичайно, розташоване в передній частині населеного відсіку. Там розміщені усі засоби зв’язку і навігації, а також прилад нічного бачення для водія.

Бойове відділення знаходиться по центру населеного відсіку і саме тут розташоване місце стрільця, з органами прицілювання і управління кулеметною установкою. У своєму арсеналі, “Дозор-Б” має 12.7-мм зенітно-кулеметну установку КТ-12.7 з дистанційним управлінням з машини. Стандартний боєкомплект включає три стрічки по 150 патронів. За бажання, замість стандартної зенітно-кулеметної установки “Дозор-Б” можна обладнати універсальним кулеметно-гранатометним модулем вежі “Відблиск – 2″.

Десантне відділення розташоване в кормовій частині і має місця для розміщення восьми десантників. Також в ньому є перископні прилади спостереження і бійниці для ведення вогню з особистої зброї, по три з обох боків і дві на кормі корпусу бронетранспортера.

[Изображение: bronetransporter-dozor-b-2.jpg]

У “Дозор-Б” встановлена система кондиціонування, але, на відміну від звичайних машин, тут це життєво необхідно, як і система вентиляції і опалювання. Адже під пекучим сонцем усередині бронетранспортера повітря нагрівається як в печі, а в мороз – дуже холодно. Тому більш-менш комфортні умови для екіпажа покликані створити системи кондиціонування і опалювання. Постійний приплив свіжого повітря забезпечує система вентиляції з примусовою рециркуляцією повітря, яка також видаляє порохові гази при стрільбі. Якщо вентиляція не справляється, то в Дозорі є присутня фільтровентиляційна установка, яка очищає повітря не лише від пилу і порохових газів, але і від отруйних речовин, біологічних аерозолів і навіть від радіоактивного пилу.

На основі бронетранспортера “Дозор-Б” передбачено створення цілої серії броньованих машин різного призначення. Це може бути машина десанта, командирська машина, розвідково-дозорна, машина вогневої підтримки, радіаційної і хімічної розвідки, медична машина і навіть протитанково-ракетний комплекс.

Існує декілька модифікацій автомобіля: “Дозор-А” – багатоцільовий автомобіль підвищеної прохідності, власне “Дозор-Би”, що також випускається за ліцензією польська “Oncilla”, яка відповідає стандартам НАТО з балістичного і протимінного захисту до рівня 3 STANAG 4569.
Оксана Забужко: Великдень під час війни - кілька уроків
13.04.2015

"Це - про війну. І про ту, яка другий рік точиться на нашій землі. І про ту, яка майже два тисячоліття точиться під небом християнства", - Оксана Забужко, спеціально для DW.

[Изображение: 0,,18373815_303,00.jpg]

У Києві неприємність: зачинилось арт-кафе "Руський Клуб КультРа". Кажуть, через проблеми з орендою. Страх прикро, бо місце було атмосферичне, "пригріте"-облюбоване інтеліґентною публікою (там-таки була й книгарня, і перше, що бачив відвідувач при вході - це загорнутих у пушисті ліжники й коци дівчаток і хлопчиків з носами, встромленими в книжку над паруючим керамічним горнятком), а головне - це був єдиний на весь історичний "город Володимира" заклад в українському етнічному стилі і з "високою" національною кухнею, тобто такий, куди можна було запросити чужинців, аби навіч продемонструвати їм, що "Україна не Росія". Зі стрімко множеними нині по центру Києва вульгарно-крикливими вивісками "Вареничная Катюша" та "всякими-разними", "понаєхавшими" з окупованих територій, "Сплетнями" робити це буде значно складніше. Культурне обличчя столиці, м’яко кажучи, сильно перекосилось. Але зараз я не про це.

Що перечепило мою увагу - це те, як у соцмережах (які, хай і з натяжкою, можна все-таки вважати "воксом популі"), на хвилі масового дружного оплакування "культового закладу" швидко прорізалась і оформилась протилежна тенденція, що її слід би назвати самозахисною, - потреба негайно віднайти (а як не віднайти, то хоч вигадати!) в біографії потерпілого "Ра" щось погане: і директор їхній, виявляється, нехороший чоловік, і ціни були зависокі, і гурти не завжди бездоганні запрошувалися з концертами, і в книгарні хтось одного разу бачив на полиці щось расистське, ну, а вже "Велесова книга" - тут і мови нема, це ж стовідсотковий фейк… Безглуздо запитувати, "при чому тут міліція, як грім порося вбив?" - який стосунок мають усі ці, навіть якщо справді достеменні й нотаріально засвідчені, репутаційні плями до всім очевидного факту, що місто зазнало відчутної культурної втрати: такі плями на те й вишукуються, щоб амортизувати силу удару від того очевидного. Повірити в те, що потерпілий якимсь чином "сам і винуватий" - і тоді ми "нічого йому не винні", навіть співчуття: нічого не сталось, життя й далі прекрасне, і можна з легким серцем повертатися до порядку денного, який там у кого є…

І ось це вже - не про кав’ярню, це - про війну. І про ту, яка другий рік точиться на нашій землі. І про ту, яка майже два тисячоліття точиться під небом християнства.

"Je suis 84%"

Тому що це, звичайно ж, "людське, надто людське" - і вічне, те, що по-євангельському зветься "плоть слаба": всі ми любимо комфорт, у тому числі - психологічний. А жодному психічно здоровому індивідові не буває комфортно, коли на його очах чиниться якесь неподобство (несправедливість, кривда і т.д.), - це змушує до дій, спрямованих на виправлення ситуації, на відновлення своєї "пошкодженої світобудови" до стану, з яким "можна жити". Якщо ж такі дії в реалі, з якихось причин, унеможливлено (а якщо втручатися стрьомно? а якщо просто тупо - влом розбиратися?..), комфортолюбна більшість природно обирає, за законом душевної інерції, шлях найменшого спротиву - і виправдовує своє невтручання (класичний приклад - мовчки пройшов повз бандитів, котрі ґвалтують жінку) тим, що "скидає вину" - на жертву (а чого вона коротку спідницю одягла?!). Саме тут і пролягає межа людяности: та невидима "червона лінія", за яку так легко непомітно "заступити".

Вся історія людської цивілізації - це історія поборювання, притлумлення культурою в масах цього закону душевної інерції - по суті, інстинкту стада "позбутися хворої тварини" (того, кому зле), - і "рекламування" натомість допомоги нещасливому (скривдженому чи то людьми, чи долею) як норми цивілізованого співжиття. Вся історія радянського - і вершини його розвитку, російського - соціумів - це, навпаки, історія високотехнологічного "розлюднення" мас, перетворення їх на ідеально кероване стадо, де всі "функції допомоги" делеґуються пастухові ("начальству видніше"!), а всі горизонтальні зв’язки між особинами вкладаються в класичну гулагівську формулу: "падающего - толкни".

В цих умовах банальна душевна лінь, оте відрухове прагнення захистити свій "равликовий" комфорт від неприємностей (на біса кому здалися чужі неприємності?!) виявляються найкращим "гачком" для психологічної "вербовки" комфортолюбців на сторону злочинця - нашою "вічно-людською" зоною вразливости перед Імперією Зла. І інформаційна остракізація "лузера" (від "сам винуватий" до "так йому й треба!") є тут обов’язковою частиною програми: на пам’яті всіх живих поколінь у нашій країні "лузерство" було й залишається "чумним тавром" - від якого за СРСР треба було втікати, щоб і собі, крий Боже, не "потрапити під роздачу", а в останнє двадцятиліття, поки визрівав, заповняючи по вінця й наш інформаційний простір, російський "гламурний фашизм", глумитися з невдахи стало якщо й не добрим тоном, то принаймні чимсь морально неосудним (за радянських часів із виплюнутих системою аутсайдерів публічно глумилися тільки вже відверті покидьки!).

Технології "опускання" жертви за ці 20 років не змінилися - всього лиш масофікувалися. На початку 1980-тих КҐБ спеціально доручав "літературознавцям у цивільному" і тодішнім "властителям дум" нишком ширити в інтеліґентських тусовках "авторитетну думку", буцімто "Стус поганий поет" (отже, в підтексті, - ніякої трагедії для української культури, якби й не вернувся з табору...). Тусовки вірили - і заспокоювались (тим більше, що справдити "авторитетну думку" за текстами самого поета не могли, бо тексти були недоступні): в результаті, знищення таборовою адміністрацією всього Стусового доробку за 1980-1985 роки пройшло гладко - й нікого не сколихнуло як акт вандалізму… За такою самою логікою сьогодні в Росії 84% "підтримує Путіна" в війні проти України, - і це зовсім не означає, ніби населення Росії на 84% складається з монстрів-убивць: просто, всім цим мільйонам спокійніше вірити телевізору ("авторитетній думці") - тому що, здай вони собі, хоч на мить, справу з реального стану речей, - як їм накажете жити далі?..

"Миру стоять, или мне чай пить?"

Це самозахисне, авжеж. (Пітер Померанцев уже завважив, дуже влучно, що чекіст Путін зробив безпрецедентну кар’єру - йому вдалося завербувати цілу націю). Штука в тому, що ця інфекція не має кордонів. "У 84%" вербують не лише росіян. І всі ті європейські еліти, які майже рік глибокодумно дошукувались на ґвалтованій Україні "короткої спідниці" (фашизму-расизму-ксенофобії…), щоб хоч якось виправдати російську аґресію, теж далеко не завжди робили це за газпромівські гроші (не кажу тут про тих, хто цю "спідницю" попередньо не один рік нам був "малював"!), - просто, надто різким і брутальним стало для них пробудження з чвертьстолітнього сну "чаювання з Росією", надто страшною - відкрита за тим реальність, у яку непідготовленій свідомості важко було повірити, і їм потрібен був час на "ховання під ковдрою", щоб побороти в собі інерцію отих "84%", що живуть у кожній людині. На щастя, європейська культура має на те вироблені й давні імунні механізми.

А що буває, коли таких механізмів нема, недавно навіч продемонструвала Таня Малярчук. Її наївно-"реваншистський" текст про Крим, який "тепер" (!) "можна не любити", блискуче вписується в ту, від 1991-го сором'язливо винесену в нас "за дужки", традицію, котру відкриває ще Тичинине "Та нехай собі як знають, божеволіють, конають…", написане в 1933-му, коли божеволіли й конали - мільйони. Щоб у ті самі дні, коли в Києві підраховували точне число вбитих під час російської "мирної" анексії, у Сімферополі поліція вкидала до буцегарні студентів за організацію шевченківського мітинґу, тисячі кримчан стоконилися по країні біженцями, а цілому кримськотатарському народу окупанти на очах у всього світу в'язали руки, відрізаючи від нього його проголошену "нев'їздною" еліту, і закляплювали рота, закриваючи його єдиний телеканал, - в усю цю хмару густого, фізично дотикального болю й наруги, що чорним димом шириться з нещасного півострова, на весь голос переможно вигукнути: "А я на морі!" (Адріатичному, себто, і вашого вже не потребую!) - на це недосить самого тільки психологічного інфантилізму й браку емпатії. Треба бути продуктом культури, яка в чотирьох поколіннях учила - зневажати переможеного. Топтатися по ньому, пісяти йому в борщ 1933-го зі словами "ось тобі, куркуляко, ось тобі!" (факт документальний), випоминати свої жалюгідні "дівчинкові" кривди (ага, а ви мене "западенкою" звали!), - аби тільки тебе, крий Боже, з ним не ототожнили. Продуктом, коротко кажучи, наскрізь кримінальної за духом радянської/російської культури, яка батогом і пряником учила нас усіх - не любити нещасних. І ласо, з присьорбом пити свій чай, коли за вікном валиться світ.

Як бачимо, вчила небезуспішно.

В чьом сіла, брат?

"Сила Путіна" - умовного, звісно, бо йдеться не про особу, а про систему, - якраз у тому, що він звільняє від необхідності любити. На перших порах це здається (як-от і Тані Малярчук) полегкістю: всяка-бо любов - це труд, вона передбачає мобілізацію всіх наших ресурсів тонкого плану: треба думати, розуміти, співпереживати, діяти… Куди простіше розслабитись - і просто насолоджуватися життям, адже так?.. (Що з того виходить - бачимо на прикладі Росії, яка останні 15 років саме так, зразково-показово, і прожила - і тепер агонізує так дико, брудно і страшно, як жодна з імперій, знаних людству в модерну добу).

В істоті своїй, війна, яку веде Росія проти людяности - за "перемогу" в людині отих лінивих "84%", - це війна, вицілена проти самого осердя християнської культури (що нинішнє офіційне "російське православ'я" є, властиво, пародією на християнство, як диявол, за старою екзегетичною формулою, є "мавпою Бога", - це інтуїтивно, "на хлопський розум", очевидно вже й найзапеклішим агностикам). Розуміється, щоб "полюбити ближнього, як самого себе" (найточніша дефініція емпатії з усіх, мені відомих!), зовсім не конче бути християнином. Але унікальність християнства (як на мій скромний погляд агностика) в тому, що воно наважилося зробити свого бога не просто земним чоловіком - а абсолютним "лузером" з вибору: тим, хто, тріумфально проїхавши крізь юрбу, яка кричала йому "осанну" й сподівалася на царство, пішов натомість на найганебнішу, найпринизливішу смерть, призначену для покидьків і розбишак, - щоб перетворити ідеально кероване тодішніми політтехнологами-первосвящениками стадо "дітей імперії" на громаду "братів і сестер", скріплену діяльною любов'ю "по горизонталі": аналог сьогоднішнього громадянського суспільства. Отак, одним жестом (жертвою) перевернути всю шкалу вартостей - як стола торговцям у храмі…

Погодьмося: переконливішої гуманістичної революції за минулі дві тисячі років людство так і не зазнало. І жертва Небесної Сотні, і всі наступні, складені впродовж першого року війни, жертви наших добровольців мали для українського суспільства те саме "склеююче" значення - це була і є, насамперед, школа людяности - співучасти, співпереживання, словом - "любови до ближнього, як до самого себе". Саме в цьому й полягає наша головна сила, якій ворог нічого, геть-таки нічогісінько не має протиставити. І тому за всяку ціну, всією своєю надпотужною індустрією масового розтління намагатиметься цю силу підточити - розхитати і зруйнувати зсередини. І тут уже, без перебільшення, кожне наше "рака" на адресу ближнього - кожен полегшений видих "так вам і треба, тепер вас можна не любити!" у бік Криму чи Донбасу, кожен "самозаспокійливий" штурхан у спину тому, хто спіткнувся й падає ("сам винуватий!"), - це маленька "Путінова перемога": здача нами території духа - повзучій руїні з мертвою пустелею в остаточному ліміті.

Тож "будьмо уважні", як кажуть під час служби в християнських церквах. Наші Страсті ще тривають. І найосмисленішим гаслом у ці святкові дні звучить те, котрим віталися на Великдень українські повстанці минулої - порівняно з нинішньою, здавалось, геть безнадійної - війни: "Христос Воскрес! - Воскресне й Україна!".

Вірю, що так тому й бути.

DW
Борис Акунін: "Моя країна окупована ворогом"
14.04.2015

[Изображение: 150415132839_boris_akunin_interview_lond...51_bbc.jpg]
На думку Акуніна, європейська цивілізаційна модель виглядає більш виграшно, ніж азійська

У Лондоні проходить фестиваль російської літератури SLOVO. Один з учасників фестивалю - Борис Акунін (Григорій Чхартішвілі) завітав у гості до студії BBC.

З ним розмовляв оглядач Російської служби з питань культури Олександр Кан.

BBC: Григорій Шалвович, вітаю вас. Питань багато накопичилось, давайте почнемо ось з чого. Ви, крім письменства, активно займаєтеся громадською, навіть політичною діяльністю. Однак ці дві ваші іпостасі начебто майже не перетинаються. Хоча дві книги, "Цвинтарні історії" та "Арістономія" написані начебто спільно Борисом Акуніним і Григорієм Чхартішвілі. Не було бажання ці дві ваші іпостасі поєднати і написати відверто політичний роман? Або ж "Арістономію" так і варто розуміти?

Борис Акунін: У мене немає відчуття, що я будь-коли займався політичною діяльністю. Я, власне кажучи, ніколи не вдавав з себе політика. Інша справа, що мені здавалося важливим підтримати ту політичну силу, з думкою якої я згоден, і опонувати тій політичній силі, яка здається мені шкідливою для моєї країни. Але я при цьому завжди залишався письменником, залишаюся ним і зараз.

Я проводжу для себе внутрішнє - і сподіваюся, що це видно зовні, хоча, може бути, і не завжди - дуже чітке розрізнення між літературою і не-літературою. Коли я пишу романи - це романи. Вони завжди про якісь речі більші, ніж повсякденність.

Так, напевно, буває у всіх письменників. Це не означає, що я якось від повсякденності відсуваюсь, просто це існує для мене в іншому жанрі. У мене є блог, у мене є Facebook. Якщо я хочу сказати щось прямим текстом, не художньо, я там це і роблю. Відмінно цю функцію виконують, слава Богу, ось ці соціальні медіа.

BBC: Ну а з приводу політичного роману?

Борис Акунін: Не думаю, що... у будь-якому разі я не таким чином влаштований, щоб переносити свої безпосередні політичні відчуття в художню форму, у мене це так не працює.

Колись давно, на самому початку роботи, я написав кілька таких політичних фейлетонів, у вигляді експерименту, на злободенні теми. У мене навіть вийшла маленька книжка, яка називалася "Казки для ідіотів". Але не можу сказати, що мені самому цей експеримент дуже сподобався.

Мені здається, що зараз настали такі часи... чорно-білі, загалом, часи, коли про речі, що стосуються політики, потрібно говорити прямим текстом і без жодних ігор, без жодних кривлянь.

BBC: Останній рік, наскільки я розумію, вашу увагу і час в основному займає написання багатотомної "Історії держави Російської". Ви взялися за цю працю в період, коли країна переживала підйом політичної, ідеологізованої активності. Разом з тим ви заявили, що ця книга, ця праця ваша буде відстороненою від будь-яких ідеологічних передумов і ґрунтуватиметься виключно на фактах. Чи так це, і чому ви обрали саме таку позицію?

Борис Акунін: У мене виникло відчуття, що я живу в своїй власній країні, в Росії, і я іноді не розумію, чому вона така. Чому в ній відбувається це, а ось це не відбувається.

І в мене виникла внутрішня потреба в цьому розібратися. Тому що ми всі дуже любимо задаватися питанням, хто винен - набагато більше, ніж питанням, що робити, так?

І коли задається питання, хто винен, відразу знаходиться маса відповідей: винні ці, ні, винен Сталін, винні більшовики, ні, винні Романови. Починаєш думати, і йдеш усе далі й далі в минуле. Я врешті-решт вирішив, що піду в самий початок, до самих витоків, і пройду по всій цій канві.

У мене історична освіта, але це не означає, по-перше, що я історик. По-друге, ви не знайдете в наші часи історика, який був би фахівцем з історії всієї країни. Це всі фахівці з якоїсь теми або якогось періоду.

Тому я вирішив, що я напишу історію Росії очима не історика, а письменника. Я спробую зрозуміти, чому у нас така держава, яка вона є. Що в ній доброго, що в ній поганого. Що для неї корисно, що для неї некорисно.

Якщо ти хочеш це зрозуміти, а не комусь щось довести, потрібно відмовитися заздалегідь від всіляких ідеологій, від всіляких концепцій, інакше ти будеш з самого початку знати, куди ти прийдеш. Я не знаю, куди я прийду. Я, правда, не знаю.

[Изображение: 150414203127_akunin_chat_624x351_bbc.jpg]
Борис Акунін відповів на запитання читачів сайту bbcrussian.com

Я зараз пишу третій том, я дійшов до Смутного часу, до початку XVII століття. Мені дуже багато чого стало зрозуміло, але ще далеко не все. Це надзвичайно цікаве заняття. Я не знаю, якою мірою це потрібно моїм читачам, але воно, безумовно, потрібно мені, важливо для мене, і я точно буду цим продовжувати займатися, навіть якщо я чомусь перестану це здавати, я все одно буду її писати.

BBC: Ви згадали про свій блог. Нещодавно ви там написали, що якраз зараз знаходитесь у XVI столітті, і - я цитую - "це період, коли на Русі до колосальних розмірів зросла роль особистості, однієї-єдиної, государя Всієї Русі". Чи було коли-небудь у Росії інакше? І хто з правителів Росії, по-вашому, найбільш близький до ідеалу, чи є взагалі такі?

Борис Акунін: Роль особистості велика, коли держава жорстко централізована, особливо, якщо нею керують диктаторськи, тут має значення все - будь-який пчих, стан здоров'я правителя, монарха, може мати наслідки для життів мільйонів людей.

Особливо це характерно для Московії, держави, яка виникла у середині XV століття, після монгольського ярма, після того, як перша російська держава розвалилася. Московія була побудована на гранично жорсткій, ординській вертикалі влади, де тільки одна людина в країні має значення - це государ. Всі інші - його холопи.

Хто б вони не були - бояри, князі, останній селянин - всі його холопи. І такої жорсткої структури в російській історії потім не було аж до диктатур ХХ століття. Тому що і в XVI, і в XVII, і в XVIII столітті особистість самодержця була, звичайно, важлива, але не настільки. У XVI столітті, власне кажучи, законів-то ще не було - як вирішить государ, так все і буде.

Ну а що стосується особистостей в російській історії, я виділяю двох правителів: один сильно недооцінений, а другий сильно переоцінений. Сильно переоцінений - це Петро I, який, звичайно, сильний правитель, але не все у нього виходило, і не все у нього вийшло.

Набагато сильнішим й ефективнішим був, але якось менше звичайним людям знайомий, Іван III - власне кажучи, творець централізованої російської держави, якою я зараз займаюся. Це був надзвичайно ефективний правитель, який досяг всіх завдань, які перед собою поставив, і у якого, на відміну від Петра, не було жодного великого провалу.

Тому що Петро, наприклад, під Нарвою зазнав страшної поразки. Петро примудрився усією армією потрапити в оточення до турків під час Прутського походу. Петро навіщось витратив величезні гроші на будівництво Чорноморського флоту, який згнив в низинах Дону - вирубав всі вікові ліси тощо. У Івана III ви таких помилок не знайдете.

Це дуже цікавий досвід вибудовування держави, багато елементів якого збереглися, як не дивно, з XV століття досі.

BBC: Ще з історії хочеться задати питання, про яку ви зараз пишете і багато думаєте. Часто доводиться чути, що Росія - країна, приречена на неспроможність вийти на гідний шлях. Що виною тут навіть не недбайливі правителі, а якісь інші, об'єктивні причини: якесь серединне, невиразне, чи то європейське, чи то азіатське положення, клімат, православ'я, з його безініціативністю і покорою. Що ви можете сказати з цього приводу?

Борис Акунін: Я, напевно, зможу відповісти на це питання більш повно, коли я закінчу свою "Історію". Поки у мене складається відчуття, що проблеми, з якими ми стикаємося, пов'язані зі специфікою російської державності.

Тому що вона ще в ті часи, ще в XV столітті, була побудована таким чином, що це, з одного боку, забезпечувало сильну ударостійкість під час потрясінь, і допомогло цій державі зберегтися під час жахливих історичних ударів, в той же час це настільки жорстка структура, в якій держава завжди означала більше, ніж окрема особистість, в якій завжди правили, як в Орді.

В Орді хан правил не за законом, а за указом. Воля хана завжди була вищою за роль закону. На певному етапі історичного розвитку або в часи мобілізації це працює. У сучасному суспільстві це не працює ніяк.

Можна називати це як завгодно. Можна називати це конфліктом між європейською і азіатською цивілізаційними моделями - у кожної з них є свої сильні і слабкі сторони. Ми зараз живемо у світі, в якому європейська цивілізаційна модель виглядає більш виграшно, ніж азійська.

Вона виявляється більш ефективною. Вона побудована саме на розосередженні влади, вона побудована на тому, що особистості надають права, це відкриває ширше перед кожною людиною діапазон можливостей, і вона, без вказівки зверху, а сама по собі, починає щось робити, якимось чином покращувати своє життя, і всі ці зусилля, об'єднані разом, і об'єднані вмілою диригентською роботою, розвивають всю країну, все суспільство.

У нас, в Росії, проблеми з цим. У нас дуже пригнічена приватна ініціатива, що історично можна пояснити. У нас так і не утворилась правова держава, у нас закон як дишло. У XXI столітті це абсолютно нестерпно для розвитку економіки, промисловості, суспільства, чого завгодно. І доти, доки наша країна ці проблеми не вирішить, доки вона не проведе внутрішнє реформатування держави, нас так само і буде трясти і штурхати.

BBC: Перейдемо від історії до вас, власне. Що спонукало почати гру з іншими, крім Бориса Акуніна, псевдонімами: Анна Борисова, Анатолій Бруснікін. Що це, такий літературний постмодерністський прийом - можу, мовляв, і так. Або ж, особливо у випадку з Анатолієм Бруснікіним, це була спроба створити таку ідеологічну альтернативу закоренілому західнику Акуніну?

Борис Акунін: З одного боку, це, звичайно, гра, це було весело, задерикувато. Мені хотілося прожити другу молодість. Я, наприклад, з хвилюванням знову почав ходити в книжкові магазини, дивитися, як продаються книжки цих нових авторів. Ніхто не знав, що це я.

І коли я якось підійшов до книжкової вітрини, по-моєму, великої московської книгарні "Бібліо-Глобус" і побачив там в топ-десятці на трьох позиціях один роман Акуніна, один Бруснікіна, і один Борисової, я відчув неймовірний приплив адреналіну й ейфорії, це було приємно.

Але були тут речі і більш дорослі, більш серйозні. По-перше, на мене дуже сильно став тиснути вантаж читацьких очікувань. Читач - як дитина, він хоче, щоб йому весь час розповідали одну і ту ж казку. Він хоче, щоб йому весь час розповідали, скажімо, про Ераста Петровича Фандоріна. І більше йому нічого не треба.

І, якщо ти намагаєшся зробити крок вліво, крок вправо, лунають крики: стоп-стоп-стоп, ми так не домовлялися! Ти обіцяв нас розважати. А це що таке? Не треба експериментувати! Назад!

Я кілька разів пробував поміняти правила гри, і ці мої романи публіку дратували, безсумнівно. Вони від мене чекали не цього, це було порушенням якоїсь конвенції. Тому мені хотілося спробувати писати зовсім по-іншому.

Анатолій Бруснікін - це гра в слов'янофільство. Тому що я сам по собі. Я - західник, що й казати. Водночас я став думати, ну добре, слов'янофільство - якщо його вважати від слова "філос", від слова "любов". Ну, ось людина любить все слов'янське, все російське.

[Изображение: 150415134501_london_bbc_akunin_kan_640x3...credit.jpg]

От як би він став писати? Що в цьому поганого? Нічого. Ось я написав такого - гой єси Бруснікін! Це було весело і, загалом, приємно. Була третя складова, суто професійна, оскільки мене професійно цікавлять питання книжкового ринку, книговидання, рентабельності, і все таке інше.

Я ж автор масової літератури, я повинен в цьому розбиратися. Я запропонував видавцеві провести цей експеримент. Ось ми беремо одного автора, Бруснікіна. Видавець в нього вкладає багато грошей, в рекламу та розкрутку, ми дивимося, як ми з нуля, з порожнього місця, за допомогою таких механізмів можемо розкрутити нове ім'я, зробити його бестселером.

За контрастом ми беремо іншого автора, не вкладаємо в рекламу нічого, розраховуємо тільки на сарафанне радіо і подивимося, що буде з цим. Нам цікаво було порівняти ці дві моделі.

Вийшло дуже по-різному, тому що перший роман Бруснікіна за допомогою скаженої реклами продав щось на зразок 750 тис. примірників, що на першій книзі зовсім неймовірно. Але прибуток там вийшов мізерний, тому що величезні гроші були вкладені в рекламу. Зате другий і третій роман Бруснікіна - на рекламі можна було вже заощадити.

BBC: Не треба було вже розкручувати...

Борис Акунін
: Борисова продала набагато меншу кількість примірників, але з точки зору рентабельності, ефективності, там вийшов коефіцієнт вище. Все це такі цікаві, цікаві штабні навчання. Власне кажучи, і не цілком штабні.

BBC: Наскільки я розумію, ви зараз більшу частину часу проводите поза Росією. Чи часто ви їздите туди, чи часто буваєте в Москві, і чи бачите ви своє місце там як літератора, ну і як - ви відмовляєтеся визнавати себе політиком, - але у всякому разі, активіста. Свого часу ви досить активно заявляли про свою позицію.

Борис Акунін: Зараз буду говорити про сумне. Я в Росію перестав зовсім їздити. І доти, доки там не зміняться атмосфера і клімат, я туди їздити не збираюся. Я вирішив, що з мене досить, і що я хочу поїхати, я вирішив десь наприкінці літа, на початку минулої осені.

У мене виникло тверде відчуття, що моя країна окупована ворогом. Все, що мені в житті було завжди вороже, все, що мені було ненависно, воно зараз править бал. Шовінізм, ксенофобія, агресивна брехня, нетерпимість до інакомислення, це все зараз заполонило весь простір навколо.

Який у цій ситуації є вибір? Або ти їдеш з цього простору, або ти, я не знаю, залишаєш свою мирну професію, береш рушницю і йдеш в партизани битися з окупантами. Але партизанам можна битися з окупантами, якщо їх підтримує мирне населення. Тому що партизан, якого не підтримують навколишні села, - за кого він, власне кажучи, партизанить?

А відчуття, що мирне населення дотримується тих самих поглядів, що і я, у мене абсолютно не було. Навпаки, всі навколо якось страшно тішилися, їм все було чудово. Я з'їздив на початку зими до Росії ще раз, подивитися, чи не стало краще. Стало гірше. Стало гірше.

Я прекрасно розумію, як цей механізм влаштований. Я розумію, чому це відбувається. Це досить проста рецептура. Береться застарілий імперський комплекс, що сидить в масовій свідомості, вмикається телевізор на повну котушку, виходить результат. Але від того, що я це розумію, мені веселіше не стає.

Загалом, у мене зараз такий період, знаєте, який буває, коли вирішують роз'їхатися і перевірити свої почуття в розлуці.

BBC: Тобто проблема, як ви самі визнаєте, не стільки у владі, скільки в підтримці її населенням?

Борис Акунін: Головна проблема не в людині на ім'я Володимир Путін. Головна проблема в мізках населення. Доти, доки люди не зрозуміють, що їм дурять голову, доки вони не подорослішають, доки вони не почнуть мислити самостійно... Якщо я можу чимось у цьому посприяти... але я можу зробити це лише за допомогою слова. Зараз, у мене таке відчуття, в Росії період політики тимчасово закінчився. Це таке затишшя, але я боюся, що це затишшя перед бурею.

BBC: І останнє питання. Ви за основною професією - японіст, але багато займалися перекладами, в тому числі і англомовної літератури. Зараз ми з вами знаходимося тут, в Англії. Якою мірою ваш англійський досвід відбивається або відіб'ється в ваших подальших книгах?

Борис Акунін: Боюся, що ніяк. Я знаходжусь ось зараз в Лондоні, але в голові у мене суцільні російські справи і російські проблеми, я не вилажу з російського Facebook, я працюю над двома проектами, один з яких - це Росія XVI століття, а другий - Росія, вірніше, Радянський Союз 20-х років XX століття - я, мабуть, нікуди з цього простору не виберуся.

ВВС Україна
Страниц: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526
URL ссылки