Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

За последние несколько дней сразу три видных представителя российского политического руководства – президент Владимир Путин, глава президентской администрации Сергей Иванов, секретарь российского Совбеза Николай Патрушев – поделились с миром своим представлением о происходящем. Стоит заметить, что все три чиновника в разное время –– но один за другим – возглавляли главное российской ведомство – Федеральную службу безопасности. Вначале Иванов, затем Путин, затем Патрушев. И поэтому вряд ли стоит удивляться, что мироощущение всей троицы – а это, если кому интересно, и есть сегодня настоящее коллективное руководство России – выглядит списанным под копирку.
Самое интересное, что даже после этого ветераны КГБ будут верить, что великую Россию разрушили американцы.

Улюбленый мем кацапської пропаганди – це мем «гражданской вайни на Данбасє». Зрозуміло, що ніякої громадянської війни в Донбасі насправді немає. А що ж тоді є?
І ось знайшов я відповідь, що це за війна така, де провідниками війни виступають мийщики автомашин, клоуни, невдахи-комерсанти, наркоші, відверта гопота та інші, тому подібні, нікчемні персонажі.
«В нормальной стране началась бы гражданская война, но у нас граждан нет, а война лакейская не то, что хуже, а как бы гаже, ниже гражданской. Лакеи станут делить хозяйскую рухлядь, заделаются кто воинами ислама, кто журналистами, кто финансистами. Одичавшие на воле лакеи смешны и кровожадны. Будут жить подло, убивать подло и подло умирать, и делить, делить.»
А знаєте, хто дав таке цікаве визначення «лакейська війна»? Це знайшов я у повісті «Околоноля» російського письменника Натана Дубовицького. І ось тут самий більший сюрприз. Бо немає такої людини Натан Дубовицький, а є така жіночка – Наталья Дубовицька і має вона чоловіка – Суркова Владіслава Юрійовича, а книжка ця надзвичайно цікава, бо вона автобіографічна. Велика ГУГЛа вам у поміч, любі мої.

У меня нет уверенности, что происходящие в Ереване и других городах Армении события стоит сравнивать с Майданом – по крайней мере, на данном этапе. Но напрашивается сходство с процессом, который начался сразу же после отказа украинского правительства от европейской интеграции. Тогда на Майдане и площадях других украинских городов появилось немало людей, утверждающих, что они далеки от политики, но хотят, чтобы власть к ним прислушалась. Утверждалось, что протест в такой форме – “без политиков” – даже выгоден власти. Но именно он привел к избиению студентов и началу многотысячных акций протеста.

То, что протестующие в Ереване – это не политические оппозиционеры – выгодно президенту Саргсяну примерно также, как был выгоден президенту Януковичу “Майдан без политиков”. Проблема авторитарных режимов, впрочем, прежде всего в том, что они хотят не вступать в диалог, а режиссировать события. И не способны понять последствия тех или иных своих действий.

Президент Саргсян пока что не собирается идти на удовлетворение требований участников акций протеста. А они не собираются с ним договариваться и даже встречаться. Такое противостояние может в любой момент, что называется “сорваться с резьбы”, перейти в прямые столкновения органов внутренних дел с участниками акций. И если в Ереване не учтут уроков Киева, политизация протеста и крах режима обеспечены.

Другое дело, что такое – урок Киева. Для любого трезвомыслящего человека урок Киева – это необходимость диалога между участниками акций протеста и властью. Это поиск компромисса. Это неприменение силы. Зато для представителей российского политического руководства – а Саргсян вынужден с ними считаться – урок Киева состоит в необходимости быстрого и жесткого разгона “американских агентов”. Путин не просто не верит в народ. Он его ненавидит. Народ – единственное, что может лишить его узурпированной власти и наворованных денег. Как можно тогда с ним разговаривать?

Президенту Саргсяну сегодня предстоит непростой выбор. Он либо пойдет путем диалога – что значительно ослабит его позиции, приведет к демократизации режима, усилению оппозиции, новым выборам и поражению власти. Либо пойдет путем разгона – что значительно ослабит его позиции, приведет к свержению режима, усилению оппозиции, новым выборам и поражению власти. Ситуация не очень привлекательна, но она была запрограммирована самим стилем правления президента Армении. В бедной стране – а Армения бедная страна – нельзя отказываться от общественного диалога. Нельзя оказываться в роли исполнителя чужой воли – даже если это воля Путина. Нельзя загонять людей в социальный тупик и не предоставлять им политической альтернативы.
Собственно, это и есть уроки Майдана.

Після того, як Віктор Янукович розповів в інтерв’ю Бі-Бі-Сі про те, як він жив у резиденції, яка йому не належала і підтримував страусів, які там ходили, політичні роздуми колишнього глави держави перестають бути цікавими

Щоб він там зараз не придумав, які б великі таємниці не наважився відкрити, головною його таємницею залишається дурість, возведена у ступінь.

Про Бурбонів, які повернулися до Франції на багнетах союзників, співвітчизники говорили, що вони нічого не забули і нічому не навчилися. Янукович нікуди не повернувся. У нього було достатньо часу, щоб вибудувати нову лінію захисту. Але, схоже, це навіть не приходить йому в голову. Межигір’я, як і раніше, не має до нього ніякого відношення. Страуси просто там жили – що в цьому такого? Справді, чому не можна підтримувати страусів – тим більше, коли вони чужі, а не твої? Все це ми чули величезну кількість разів. І це було так нудно, що сам я, як мені тепер здається, майже і не писав ані про Межигір’я, ані про страусів – так багато було охочих над цим посміятися.

Але для журналіста Бі-Бі-Сі така відверта брехня в дивину. І він на мить втрачає самовладання і називає Януковича президентом, який жив на території чужого приватного зоопарку. Дійсно – дивно. Дуже дивно. Але не для Януковича.

Тому що Янукович звик жити в світі, в якому він плює тобі в очі, а ти йому – божа роса, дякую, пане, дуже дякую. Інтелігентно висловлюючись. І йому подобається в цьому світі. Путін теж в такому світі живе. І в нього все виходить.

Різниця, втім, виключно в тому, що Путін – президент Росії. І те коли Путін зустрічається з іноземними журналістами, аудиторію більше цікавить колір шкарпеток інтерв’юера, ніж слова президента – бо всі вже зрозуміли, що слова Путіна не варті навіть ціни цих шкарпеток. А Янукович – більше не президент України. Він і не Бурбон, який нічому не навчився – тому що Бурбони не могли повністю ігнорувати реальність. А Янукович – може. І не думає, що йому варто для початку перестати брехати. Хоча б самому собі. А потім – британському журналістові. А потім – всім іншим. Утім, про що це я? У цьому випадку в нього стався б раптовий серцевий напад, а не інтерв’ю британській корпорації.

Европейцам пора понять, что для изменения ситуации Украина не может сделать ничего.
А Россия может сделать все.
А Россия может сделать все.
И если они действительно хотят мира – значит, нужно вместе с нами думать не о том, как имитировать переговорный процесс, а о том, как перестать имитировать давление на Россию и приступить к следующим этапам маргинализации ее экономики.

Не дивлячись на те, що з усіх боків українцям намагаються довести, що вони ні на що не здатні, що найкращий вихід для них – «валити з цієї країни якомога швидше», що дивитися в Україні немає на що і світові на нас начхати, цифри статистики та факти говорять нам речі абсолютно протилежні, повідомляє rama.com.ua.



Найбільша країна, що знаходиться в Європі. Країна, що займає 0,41% світової території суші, в якій мешкає 0,85% населення планети та яка приносить 0,20% світового валового національного продукту. Країна, на території якої зосереджена чверть всіх запасів чорнозему на Землі. Країна, яка входить до трійки найбільших постачальників ячменю, є одним з найпотужніших виробників зерна та разом із Францією, Німеччиною та США є одним з найбільших виробників цукрового буряка. Наша країна входить до сімки найпотужніших у світі виробників рослинної олії, свинини, цукру та картоплі. Сотні видатних українців були та залишаються творцями світової історії. Художники та науковці, політики та композитори, актори та письменники – всі вони дають нам можливість за кордоном чи в себе вдома з гордістю сказати: «Я – українець!»

Перші в світі



Українці, а саме конструкторське бюро Антонова, розробили літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю — Ан-225 «Мрія». Спочатку він проектувався для транспортування космічних кораблів. Наразі «Мрія» виконує комерційні вантажні перевезення.



Автор однієї з перших в світі Конституцій – український політичний і громадський діяч Пилип Орлик. 5 квітня 1710 р. його обрали гетьманом Запорізького війська. У цей же день Пилип Орлик оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі — тільки в 1791 р.



Перший рамковий вулик винайдено в Україні у 1814 р. Петром Прокоповичем. Україна в останні роки впевнено зберігає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Випереджаючи країни Європи за обсягами виробництва меду в кілька разів, Україна є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення (1,5 кг).

В Україні найбільші в світі запаси марганцевої руди – 2,3 млрд т, або близько 11% від усього світового запасу.



Найбільші чоловічі монастирі йменуються Лаврами. Статус Лаври мають лише шість монастирів у світі. Три з них знаходяться в Україні. Це Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра в Києві, що отримала цей статус ще у 1598 р., Свято-Успенська Лавра в м. Почаїв і Святогірська Свято-Успенська Лавра на Донеччині.

Острозька академія — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь заснував слов’яно-греко-латинську академію в Острозі.



Перша гасова лампа винайдена у м. Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р. Того ж року у львівському шпиталі була проведена перша хірургічна операція при освітленні гасовою лампою. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, винахід був відзначений там спеціальною грамотою.

Пам’ятники відомому українському поетові Тарасу Шевченку встановлені в 1200 місцях по всьому світові.



Станція метро «Арсенальна» у Києві — найглибша у світі. Вона проходить під землею на глибині 105 м. Станцію біля будівлі парламенту побудували в 1960 р., однією з перших. За деякими даними, у тунелях біля «Арсенальної» є таємні схованки для політичної верхівки.

Український духовий інструмент трембіта — найдовший духовий музичний інструмент у світі.

Найдовший тролейбусний маршрут в світі складає 86 км, а проходить він у Криму між Сімферополем та Ялтою.

Найкоротша головна вулиця серед усіх столиць світу, але в той же час одна з найширших і найгарніших – Хрещатик у Києві. Її довжина всього 1225 м.

Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: розташована в с. Межиріч Канівського р-ну Черкаської області, в межиріччі р. Рось та її притоки Росави. Їм близько 14,5-15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта.

Український «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічні ракетоносії у світі. За їх допомогою у космос відправляють комерційні вантажі у рамках міжнародного проекту «Морський старт».

Унікальні факти про Україну

Першим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, що була заснована у м. Острог князем Костянтином Острозьким у 1576 р. Тоді це були єдині вищі навчальні заклади у східнослов’янському світі.



Найдовша печера України носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі. Це гіпсова печера на глибині 20 м протяжністю 216 км. Найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю взагалі, вона поступається лише Мамонтовій печері в США.

В Україні, біля містечка Рахів, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.

Найстарішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб в урочищі Юзефін Рівненської області.



Українці зробили найбільший у світі келих для шампанського об’ємом в 56,25 л. Як пити шампанське з такого келиха, поки незрозуміло, але це ще один офіційний світовий рекорд Гіннесса від українців.

Третій найвідвідуваніший у світі Макдональдс знаходиться в Києві біля залізничного вокзалу. Цей заклад незмінно потрапляє до п’ятірки найбільш жвавих Макдональдсів світу.

Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.

Україна посідає четверте місце у світі за кількістю громадян з вищою освітою. Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення — вища за середньоєвропейський рівень.

Армії УПА поставили абсолютний рекорд, утримуючись на фактично окупованій території майже двадцять років. Технології та методи українських вояків вивчали навіть кубинські повстанці Фіделя Кастро.

“Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції”, – казав Шарль де Голль, президент Франції у 1958—1969 роки.

Україна за власною ініціативою, відмовилася від третього у світі за величиною арсеналу ядерної зброї. У момент проголошення незалежності, на території України було розташовано більше тисячі ядерних боєголовок і ракет, третій за величиною ядерний потенціал після Росії та Америки. Боєголовки і ракети були передані Росії, бункери були знищені. У відповідь на це Україна отримала гроші за роззброєння, а також гарантії безпеки від ядерних держав.

Міжнародний український гімн складається всього з шести рядків (чотири у віршах і дві в приспіві). Решта рядків гімну вважаються політично некоректними. (наприклад, “Станемо, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону” має на увазі, претензії Україні на територію Росії та Польщі).

Українці 5-а в світі нація по вживанню алкоголю, одразу після молдаван, росіян, угорців і чехів. Середній українець старше 15 випиває в середньому 15.6 літрів алкоголю на рік (це на літр більше ніж ірландець і майже на два літри більше ніж норвежець).

Більшість українських слів починаються з літери “п” Найчастіше використовувана буква алфавіту – “о”. Букви “ф” and “г” використовуються найрідше.

На конкурсі краси мов в Парижі в 1934 році українська мова зайняв третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. А за мелодійністю українська мова зайняв друге місце, після італійської.

На території України зосереджено 1/4 всіх запасів чорнозему на планеті. Чорноземні грунти при правильній обробці дають найбільшу кількість врожаю. Під час Другої Світової війни німецькі солдати навіть вивозили чорнозем на поїздах.

За кількістю сонячних днів такий курорт як Ялта не поступається Ніцці та іншим середземноморським курортам. Більша частина України розташована в межах помірно континентального клімату, однак для Південного берега Криму характерний субтропічний клімат.

Принципи популярної у світі боротьби айкідо: „Хто діє проти мене – той діє проти Бога” базуються на внутрішньому девізі козаків-характерників, що були представниками Запорізької Січі: „Коли супротивник тільки вирішив на мене напасти, він вже переможений”.

До майже повного руйнування у 1240 році монголо-татарами Київ був одним з найбільших міст Європи, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Його населення складало близько 50 000 жителів. Щоб знову досягти таких демографічних показників, знадобилося близько 600 років. Цілком можливо, якби не тодішнє руйнування, Київ міг бути фактично найрозвинутішим та найбільшим містом Європи довгі роки.

Цікаві історії / особистості



Пабло Пікассо був у захопленні від робіт української художниці Катерини Білокур (1900-1961). Коли в 1954 р. він побачив її роботи на виставці, то сказав, що вони геніальні і порівняв Катерину Білокур з відомою всьому світові художницею Серафін Луіс.

Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень — це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtub різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів.

Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 рр. командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 р. Юрій працював в уряді Української Народної Республіки. В 1943 р. Юрій Будяк помер в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали Вінстон Черчилль.

На момент проголошення незалежності в Україні налічувалося 19,4 млн свиней. Сьогодні їх удвічі менше — 8,3 млн. Не дивлячись на репутацію салоїда, середньостатистичний українець з’їдає всього 18 кг свинини на рік. Це втричі менше, ніж звичайний німець.

В Україні поблизу Нікополя, на косі біля р. Лапінки, на одному з рукавів Дніпра можна побачити, а точніше почути явище, що рідко зустрічається у світі, — співучі піски. «Спів» цих, мабуть, найдивніших пісків чути після дощу, коли верхній шар злипається і утворює крихку кірку. Крокуючи нею, можна почути звуки, подібні до свисту повітря, випущеного з автомобільної камери.

В містечку Бердичів (Житомирська область) в костелі Святої Варвари 14 березня 1850 р. місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. У цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, який крім написання музики також керував роботами з реставрації тамтешнього органу.

Можна було б зібрати словник українських прізвищ, спотворених у ході русифікації російськими чиновниками. Так, український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід А.Чехова ще був Чехом. Сам А.Чехов писав, що дід його – українець. Досить кумедно Дейнеки перетворились на Денікіних. Козаки Розуми стали Розумовськими, Чайки стають Чайковськими. Дід Петра Чайковського, великого композитора – Петро Чайка – закінчив Києво-Могилянську Академію і його як медика російський уряд відрядив штаб-лікарем у Вятку. Ймовірно, українська атмосфера в родині Чайковських збереглася набагато краще, ніж у Чехових, бо з 24-річного віку майбутній композитор майже щороку по кілька місяців жив в Україні, де написав понад 30 творів, серед яких – опери “Коваль Вакула” (“Черевички”), “Мазепа”, пісня-романс “Садок вишневий коло хати”, дует “На вгороді коло броду” на слова Т.Шевченка. В жорстокі часи наступу імперії на українську мову він домагався постановки “Тараса Бульби” М.Лисенка, використав у своїх творах багато українських народних пісень.

Серед тих, хто відцурався свого народу, – відомий письменник, українець за походженням… Федір Достоєвський. Рід Достоєвських походив з села Достоєва біля Пінська (українсько-білоруське порубіжжя). Один з Достоєвських стає ієромонахом Києво-Печерської Лаври і в 1647 році бере участь у виборах чергового митрополита. Цікаво, що серед Достоєвських, які жили на Поділлі, найбільше було представників духовного звання. Андрій Достоєвський був священником української уніатської церкви. Він був дідом письменника Ф.Достоєвського. Син Андрія посварився з батьком і братом і подався в Москву. Звали його Михайлом, і як спомин про родину й Україну він узяв із собою, зберіг і передав своїм синам власні українські поезії. Донька великого письменника згадує: “…поетичні здібності були вже в українській родині мого батька, а не були дані щойно через мою матір-москвичку, як припускають літературні приятелі Достоєвського”. Шкода, що Ф.Достоєвський не став в обороні України.

Цього в принципі не можна сказати про В.Маяковського. Поет гостро критикував москалів: “Товаришу москаль, на Україну жартів не скаль”. А ще нагадував, що москалі з історії України знають лише Шевченка, Тараса Бульбу, борщ і сало (“Знань у росіянина не глибока товщ”). Зате дуже полюбляє такий “брат” “дурницю зморозить, викладе весь вантаж розумовий: візьме й розповість зо двоє курйозів – анекдотів української мови” (цитуємо, до речі, в перекладі Л.Первомайського). “Вивчіть цю мову!” – звертається поет до… чи не глухих? До речі, він про себе писав: “Я з діда – козак, з другого – січовик”. Дослідники вказують, що українські роди Маяковських пішли, ймовірно, від тих козаків, які стояли на сторожі на курганах, при маяках, що підпалювались у разі татарських нападів.

На жаль, й українці Ріпи перетворилися на Рєпіних. Хоч Ілля Рєпін, який народився на Харківщині, все ж зберіг своє відчуття належності до українців й малював себе у вигляді козака, що спирається на гармату. “Час вже подумати про український стиль у мистецтві”, – відзначав митець. А проте він не лише говорив, а й створив чимало творів на українську тематику, приміром, “Запорожці пишуть листа турецькому султану” – він намалював два варіанти цієї картини.

У 1931 році в СРСР українців було більше, ніж росіян. За шість років зникло 55 мільйонів



Така цифра вказана у книзі “На велікой стройкє”, виданій 1931 року в Ленінграді. Такі ж дані подані у першій радянській енциклопедії 1926 року. Ні цієї енциклопедії, ні книги немає в жодній бібліотеці в Україні. Вдалося відшукати “На великой стройке” у Москві. Нам надіслали копії, на яких добре видно цифри 81 мільйон. Слід зазначити, що сюди не ввійшли українці Галичини, яка перебувала у складі Польщі. Вже наступний перепис населення 1937 року вказує, що українців в СРСР є 26 мільйонів.
– Куди поділися всі інші? Знаючи такі цифри, ще жахливішими постають репресії 1930-х років.

Підверстка:



ОЛЕШКІВСЬКА ПУСТЕЛЯ. Одна з найбільших пустель Європи знаходиться саме в Україні.
Олешківські піски складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами») висотою близько 5 м з негустою рослинністю. Знаходяться ці піски у Цюрупінському районі (стара назва Цюрупінська – Олешки), за 30 км на схід від м. Херсон. Дніпровські піски існували здавна, але Олешківська пустеля у нинішньому своєму вигляді з’явилася порівняно нещодавно: через випасання величезних отар овець у ХІХ ст., які знищили траву, звільнилися піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.

Олешківські піски за температурним режимом та кількістю опадів можна швидше віднести до напівпустель. Влітку пісок нагрівається до 70 градусів. Трапляються тут піщані бурі.

В пустелі на глибині 300-400 м існує прісне підземне озеро з дуже смачною водою. Проте науковці дослідили, що масштабно добувати звідси воду не можна, оскільки рівень води знизиться, і ліси, які насаджені довкола пустелі, не зможуть стримувати піски. До найближчого населеного пункту – близько 7 км.

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбування льотчики з країн Варшавського договору. У зв’язку з цим було обмежено наукове дослідження регіону. І зараз у пісках знаходиться значна кількість снарядів, що не розірвалися.

МУЗИКА ДУШІ. Українські народні пісні спонукали багатьох композиторів до написання світових музичних шедеврів



В основі композиції Summertime — арії, яку написав Джордж Гершвін у 1935 р. для опери «Поргі та Бесс», однієї з найвідоміших пісень у світі — лежить українська колискова «Ой, ходить сон коло вікон». Цю композицію Гершвін почув у Нью-Йорку у виконанні Українського Національного Хору під керівництвом Олександра Кошица. Почув — і написав одне з найгеніальніших і найвідоміших джазових творінь. З моменту написання композиції її виконали безліч виконавців, але найвідомішим лишається Summertime у виконанні Луї Армстронга, Елли Фіцджеральд, а також Чарлі Паркера.

НАЙКРУТІШИЙ УКРАЇНЕЦЬ. Українського пауерліфтера Дмитра Халаджі внесено до Книги рекордів Гіннесса, як автора більш ніж двох десятків рекордів.



2005 р. — дворазовий рекордсмен книги рекордів Гіннесса: 1 — «Камінь Бібона» (підняв мізинцем однієї руки камінь вагою 152 кг); 2 — «Чортова кузня» (поклав на груди 3 бетонних блоки вагою 700 кг, які були розбиті кувалдами, лежачи на цвяхах).
2005 р. — рекордсмен книги рекордів Росії (підйом лівою рукою вгору двох гирь вагою 122 кг; забивання цвяхів у дошку товщиною 4 см голою рукою на час — 15 цвяхів за 1 хвилину).
2006 р. — рекордсмен книги рекордів України та Росії («Хрест»: утримання на витягнутих в сторони руках гирь вагою по 64 кг протягом 4 секунд — так званий «тест Піддубного»).
2006 р. — встановлено 7 світових рекордів на Всесвітньому гирьовому марафоні в Мінську («Хрест Гокеншміта» — 7 раз порушено на мізинця з гирями по 32 кг; «Хрест Гокеншміта» — 1 раз порушено на мізинця з гирями по 48 кг; жим правою рукою двох гирь загальною вагою 92 кг, 8 повторень; жим двома руками чотирьох гир загальною вагою 112 кг, 15 повторень; підйом однією рукою ваги 110 кг вгору і жим другою — 48 кг; жонглювання 80-кілограмовою гирею на 5 кидків; поштовх на мізинці однієї правої руки людини вагою 110 кг на 20 повторень).
2006 р. — 2 рекорди для книги рекордів України: кидок на шию штанги вагою 150 кг (одне повторення) і штанги в 50 кг на 51 повторення.
2006 р. — 3 рекорди для книги рекордів України: 1) згинання арматурного прута діаметром 23 мм і довжиною 120 см зубами, 2) забивання голою рукою 5-ти цвяхів у дошку діаметром 4 см через лист бляхи 0,7 мм, 3) поштовх лівою рукою двох людей загальним вагою 147 кг, 3 повторення.
2007 р. — рекорд Книги рекордів України — підняв трубу вагою 860 кг, а через 10 хвилин — ще одну, 1022-кілограмову. Тим самим він побив 300-літній світовий рекорд британця Томмі Тофіана, який підняв три бочки з водою загальною вагою 800 кг.

ТРОЯНДА У ВОЛОСІ. Волосина просвердлена по довжині та відполірована зверху і всередині до прозорості. У середину волосини вставлено виготовлену гілочку троянди, товщина якої 0,05 мм.
Українець Микола Сядристий хоч і не шульга, але підкував блоху та зробив ще величезну кількість неймовірних витворів мистецтва. Творчість цього майстра затвердила у світі появу нового поняття – «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках. Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження серед глядачів різних країн світу. Найбільш повно його твори представлені в Московському політехнічному музеї, у постійній експозиції мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику і в Музеї мікромініатюр в Князівстві Андорра.



ЧУДО СВІТУ. У Чорному морі виявили єдину в світі підводну річку
Британські вчені знайшли на дні Чорного моря єдину в світовому океані підводну річку. Це відкриття зробили вчені з університету англійського м. Лідс, які проводили тут наукові дослідження. З’ясувалося, що довжина річки становить 37 морських миль, ширина – більше півмилі, а швидкість течії води – 4 милі на годину (близько 7,5 км/г). Було також відзначено, що річка переносить колосальні обсяги води – 22 тис. кубічних метрів на секунду.



Якщо б ця річка перебувала на суші, то, посідала б шосте місце в світі за цим показником. Водний потік утворений проникненням через протоку Босфор більш солоної води Мармурового моря в менш солоне середовище Чорного моря. Таким чином, вода в річці відрізняється високою концентрацією солі.

Бывший полузащитник симферопольской «Таврии» Денис Голайдо заявил, что уехал в Крым, где он родился и живет его семья.



— Мой контракт с донецким «Металлургом» заканчивается 30 июня. И я не собираюсь возвращаться в чемпионат Украины. Последний год выдался тяжелый — много травм, плохое финансирование. Но самое главное — долгие расставания с женой и дочкой, так как наделали границы и отменили поезда.

Я не заканчиваю с футболом, но где буду играть — пока не знаю. Уже предложили поучаствовать в чемпионате Крыма. Может, и соглашусь. Возьму ли российский паспорт? Поживем — увидим, — цитирует Голайдо Трибуна.

Здесь

Ця реальність зрозуміла. Наші – завжди янголи. Чужі – завжди дияволи. Як можна звинувачувати добровольців, які на своїх плечах винесли всі труднощі захисту Батьківщини від ворога в перші, найважчі дні війни?

Але логіка підказує інше. Добровольці тому й з’явилися, що були фактично знищені українські Збройні сили. І їхня роль в період, коли проходила свою загартованість армія, неоціненна. Але добровольчі батальйони формуються інакше, ніж Збройні сили. Армія – це призовні комісії, медичний огляд, чітка вертикаль влади. Добровольчий батальйон – це завжди стихія. Перевірити кожного, хто йде захищати Батьківщину в переломний момент, немає ні часу, ні, чесно кажучи, бажання.

Так чому ж ми дивуємося, що в добровольчих батальйонах з’являються різні люди? Будь-який такий батальйон – це і є модель України. Хіба серед нас немає людей з кримінальними нахилами? Хіба немає тих, хто дотримується радикальних політичних поглядів? Так чому ж ми дивуємося, що такі люди є в добровольчому русі? Вони не можуть там не бути. Це нормально. От коли люди з кримінальними нахилами і божевільною політичною орієнтацією з’являються в армії, спецслужбах, органах внутрішніх справ – це дійсно катастрофа. Тому що їхня поява свідчить про те, що не працює сама вертикаль відбору.

За час президентства Януковича цю вертикаль «заїло» настільки, що колишній президент без проблем напхав армію і спецслужби російськими агентами, які отримали від Кремля завдання знищити Україну. Коли на чолі держави – рецидивіст, а на чолі Міністерства оборони, СБУ і МВС – іноземні агенти – це апокаліпсис. Коли злочини скоюють офіцери і солдати – це симптом гноїння армії. А от коли виявляється, що не все так добре в добровольчих загонах – це, звичайно, не дуже приємно. Але природно.

І головне – щоб правосуддя діяло щодо кожного, а не тільки щодо того, хто нам не подобається – інакше ми не побудуємо нормальну європейську країну. І ще важливо, щоб рано чи пізно суспільство перестало потребувати допомоги добровольчих батальйонів – а це можливо тільки в разі успішного будівництва сильної професійної армії, яка в будь-який момент зможе дати відсіч підступному ворогу.

Почему Владимир Путин вспомнил о скидке на газ, которую Россия больше не сможет предоставлять Украине – и это в ситуации, когда наша страна может без особых проблем маневрировать между российским и реверсным газом, выбирая более дешевый?

Потому, что российский президент думает об Украине непрестанно – 24 часа в сутки, буквально. О России он уже и думать забыл, так как жители этой страны обожают его до беспамятства. А Путину нужна украинская любовь.

Вот он и думает, как заставить украинцев полюбить его бескорыстно и надолго. И ничего лучше насилия придумать не может. Шантаж ценой на газ – его излюбленное занятие. Этим шантажом Путин занимается буквально с первого дня прихода к власти – а вернее, с того самого времени, когда ельцинская семья и верное путинское окружение разгромило «газовых баронов» и превратило монополию в свою собственную кубышку.

То, что Путин шантажирует нас газом, не так уж и плохо. Это означает, что он не решился на большую войну и пока что надеется на экономическую нестабильность в Украине. Дорогой газ – один из инструментов этой нестабильности. Оккупированный Донбасс – другой инструмент.

Но все дело в том, что с отмычками у нашего кремлевского грабителя плоховато. Пока мы не возьмем на себя ответственность за оккупированные территории – и если снимем с довольствия Крым – Путин никак не сможет повлиять на наше будущее с помощью арсеналов оккупации. Пока мы сможем покупать другой газ – повышение цены станет проблемой для «Газпрома», а не для нас. Нам вообще не нужно покупать российский газ, сколько бы он там не стоил.

Потому что для нас непоступление денег в российский бюджет – вопрос национальной безопасности. Чем меньше там у них будет денег – тем меньше наших граждан они убьют и тем быстрее сгинут. Разве это для нас – не задача номер один? Обеспечим собственную безопасность, поможем цивилизованному миру, а заодно и россиянам, у которых на фоне бедности, как обычно, откроются глаза.

Так что пусть Путин нас не пугает. Благополучие «Газпрома» – его собственное благополучие. И если монополисту не нужны украинские деньги – то нам не будет нужен российский газ.

Форвард сборной Украины и днепропетровского "Днепра" Роман Зозуля продолжает оказывать помощь украинской армии.

На этот раз футболист с помощью своего фонда "Народная армия" поспособствовал ремонту в военном госпитале, а именно в душевых кабинках.

До ремонта:


После ремонта:


Здесь

Парламентская ассамблея Совета Европы подавляющим большинством голосов приняла резолюцию в отношении лиц, пропавших во время конфликта в Украине.

Об этом сообщает из Страсбурга корреспондент «Европейской правды».

Документ содержит детальные рекомендации украинской власти о том, какие органы и технические средства нужны для эффективного розыска пропавших без вести.

В частности, в Страсбурге призвали Украину создать специализированный правительственный орган, поручив ему координацию работы всех государственных и неправительственных организаций, работающих в проблематике пропавших без вести лиц; разработать механизм государственной компенсации и поддержки семьям пропавших без вести лиц и обеспечить, чтобы эти семьи были осведомлены о существовании этого механизма.

Также Киев должен рассмотреть вопрос о принятии специального закона о пропавших без вести, который бы законодательно закрепил статус «пропавший» и «жертва войны», что позволяло бы соответствующим семьям получать финансовую, социальную и правовую помощь, включая с государственным возмещением.

Кроме этого, в день голосования ассамблея договорилась существенно усилить документ, сделать его более жестким в отношении России. В частности, в тексте появилось признание того, что конфликт в Украине на самом деле является российской агрессией, а по Крыму введен термин «оккупированный».

Резолюцию поддержало подавляющее большинство присутствующих, против проголосовал только немец-коммунист Андрей Гунько. За было отдано 54 голоса.
Поправка о том, что Россия является страной-агрессором, получила 48 голосов «за» и 7 – «против».

«Европейская правда» публикует полный текст документа, принятого ПАСЕ.

МОСКВА – Работой Владимира Путина в должности президента РФ удовлетворены 89% граждан страны, согласно июньским исследованиям аналитического центра Юрия Левады.

Опрос «Левада-центра» проведен 19-22 июня среди 1600 человек в 134 населенных пунктах 46 регионов РФ.

Понятное дело, что против наших исконных духовных практик эти натовцы, что плотник супротив столяра. Тут, правда, есть одна проблема сугубо методологического свойства. Главное – не перепутать. То есть в процессе камлания, колотя в бубен, случайно не угодить шаманским посохом по ядерной кнопке.
Неудобно может получиться.

В четверг ночью – собственно, американским днем – президент Владимир Путин позвонил своему американскому коллеге. Именно этот факт привычно ускользнул от внимания российских официальных структур, которые обычно с особым удовлетворением констатируют телефонные сигналы от западных коллег Путина.

Тем не менее на этот раз звонил он сам – человеку, который не проявляет заинтересованности в общении примерно со времени крымского кризиса. Звонил на фоне дальнейшего ужесточения западной позиции по отношению к Москве – санкции продляются, собственность арестовывается, ПАСЕ признает Россию агрессором, НАТО заявляет о поддержке Украины и укреплении обороноспособности на востоке, сами Соединенные Штаты усиливают свои контингенты в соседних с Россией странах. И вот в этой ситуации Путин решается на звонок.

Нужно понимать, что для него это – самое настоящее унижение. Он, император и победитель, Владимир Таврический, звонит какому-то Обаме, который завтра и президентом-то не будет. Вопрос – зачем ему унижаться? Чтобы действительно изменить политику или чтобы в очередной раз попытаться обмануть врага?

Судя по отчетам о разговоре, Путин пытается продемонстрировать Обаме комплекс проблем, по которым они могли бы договориться. «Исламское государство» – действительно общая угроза. Оно может взорвать не только Ближний Восток, но и Северный Кавказ. В договоренностях с Ираном США заинтересованы даже больше России – и Путин может содействовать поиску компромисса. А Украина? Можно ли «обменять» ее на «Исламское государство» и Иран?

Даже если у Путина есть такое желание, у Обамы нет такой возможности. В любом случае для того, чтобы американский и российский президенты могли разговаривать всерьез, Путину придется пойти на уступки в украинском вопросе. Обама четко очертил суть этих уступок – уход с Донбасса. Что ответил Путин, мы не знаем. Но это и не важно – слова Путина нередко перечеркиваются его делами. И судить о подлинных мотивах, побудивших российского президента позвонить американскому, мы сможем только по этим делам.

Армянский протест явно застал врасплох не только власть в Ереване, но и российских журналистов. Сегодня коллеги разделились на два лагеря. Первые, работающие на фронте информационной войны с Украиной, сравнивают армянский протест с Майданом и даже «подправили» на одной из фотографий флаг Армении, перекрасив его в украинские цвета. Вторые, благоразумные, доказывают, что сравнение армянского и украинского протеста некорректно – прежде всего потому, что армянский протест не проходит под «антироссийскими лозунгами». А вот украинский…

Это благоразумие сродни безумию. Российская пропаганда, кажется, стала уже до такой степени всепроникающей, что ей не могут противиться даже пытающиеся сохранить объективность люди. Именно поэтому приходится напомнить им о простом факте: украинский протест тоже не был антироссийским. И не проходил под «антироссийскими лозунгами». Он начался с требования вернуться к политике европейской интеграции. Эта политика проводилась президентом Виктором Януковичем и правительством Николая Азарова, которых в Москве не упрекали в «антироссийскости». Никаких антироссийских лозунгов на Майдане – ни до избиения студентов сотрудниками спецподразделений, ни после этого – не было и быть не могло.

Конечно, при желании можно объявить антироссийским все что угодно – хотя бы портрет Степана Бандеры и флаги УПА. Однако рядом с этими атрибутами на Майдане практически во время всех митингов «мирного» периода присутствовали государственные флаги Российской Федерации, которые приносили с собой как наши гости из различных регионов соседней страны, так и сами украинцы. Выступления россиян со сцены Майдана всегда встречались с неизменным энтузиазмом. Я сам несколько раз выступал со сцены со словами уважения к народам России, выражал надежду, что рано или поздно демократическая Украина и демократическая Россия встретятся в Европе.

Кстати говоря, одно из этих выступлений было незапланированным. В этот день в Киев прибыли американские сенаторы Джон Маккейн и Крис Мерфи, которые выступили на вече. На этом же митинге должен был выступать Борис Немцов – и это было не случайно, потому что Совет Всеукраинского объединения Майдан был уверен в необходимости предоставления слова как нашим друзьям из Соединенных Штатов, так и нашим друзьям из России. Но Немцова не пустили в Украину по распоряжению Виктора Януковича. И тогда организаторы митинга попросили меня обратиться со сцены к россиянам с призывам поддержать украинцев в их стремлении отстоять свое право на выбор будущего страны. Конечно, заменить речь Немцова это выступление не могло. Но сам подход еще раз показывает, насколько «антироссийским» был Майдан. Когда я выступал со словами, обращенными к россиянам, я видел перед собой флаги своей страны – и флаги России. И это казалось совершенно естественным – и мне, и всем сотням тысяч людей, собравшимся на центральной площади Киева.

Так что антироссийские настроения в Украине разжег не Майдан. Их разжег Владимир Путин со своими приближенными и пропагандистами. Поддержка бандитского режима Януковича (даже после того как начались массовые расстрелы протестующих), оккупация Крыма, изнасилование Донбасса, оскорбление соседней страны и ее граждан – все это безусловно предопределило нынешнее отношение к Российскому государству и сторонникам безумия – хотя к тем, кому стыдно за Россию, украинцы до сих пор относятся с уважением и сочувствием. Но при чем же тут Майдан?

Если кто-то думает, что Армения «обречена» на пророссийскую позицию, он серьезно ошибается. В конце 80-х вызов союзному центру бросила именно Армения – и «пророссийскостью» там и не пахло. Зато одним из главных союзников Кремля было тогдашнее руководство Азербайджана. Российскому руководству достаточно сделать несколько привычных ошибок, чтобы страна, которая кажется «обреченной» на союзничество, стала воспринимать Россию так, как ее воспринимают сегодня в Украине, – как предательницу.

И мне почему-то кажется, что Кремлю этих ошибок не избежать. Тем более что они уже делаются – в этом я как раз согласен с теми российскими журналистами, которые призывают не сравнивать армянский протест с Майданом и не объявлять еще один народ коллективным американским наймитом. Но у кремлевских случайностей нет и не может быть никакого другого объяснения народному гневу – даже когда в их ворота ворвется собственный Майдан, они будут верить, что это не русский протест, а американский заговор.

Украина в войне. Она странная какая-то эта война. Говорят гибридная. Я плохо понимаю этот термин, но знаю, что свою Родину, свою землю, свою свободу и независимость нужно защищать. Как? Конечно, с оружием в руках, как это делали наши отцы и деды. Нужно защищать свой двор, улицу и дом, свою маму и сестренку и не пустить врага к ним, потому что это страшно, смертельно опасно.
Нужно уметь защитить себя, своё право жить в человеческих условиях, учиться в престижном институте, коих в Харькове не счесть, защитить любимую девушку и своё право быть мужчиной. Не мальчишкой, спрятавшимся за мамину юбку, не беглецом из родного дома, чтобы не получить повестку, не трусом. Потому, что если струсил один раз, то второй струсишь обязательно. Ведь мужчина не тот, кто брюки носит, а тот, кто ведет себя по мужски.
К чему это я? Да, к тому, что на телеэкранах, в соцсетях и газетах самой модной темой оказалось освещение вручений повесток в общественных местах, на улицах и даже в техникумах и ВУЗах. Каждый, кто желает, высказывается на эту тему без стеснений: предприниматели, мамы, директора учебных заведений, журналисты, правозащитники. А чего нет, война-то она гибридная, её вроде, как и нет.
Но, если абсолютно честно, ловить силами военных комиссаров и милиционеров пацанов на улицах нам и сами не нравится. И хотя запрета на то в законе нет, не цивилизовано оно как-то. А поэтому губернатор Харьковщины Игорь Райнин собрал сегодня у себя всех, кто отвечает за мобилизацию и призыв на военную службу. Обсуждали темы территориальной обороны, строительства фортификационных сооружений, работу военных комиссаров. Докладывали заместители, советники, директора департаментов и даже высокий чин Министерства обороны. Результатом совещания явилось решение руководителя области дать четкие рекомендации милиции и военным комиссарам прекратить вручение повесток на улицах и учебных заведениях. Указание Игоря Райнина немедленно принято к исполнению.

Незважаючи на похилий вік, Примаков вигідно сприймався на тлі хворого Єльцина, до того ж не був причетний до економічної кризи й дефолту Росії. Для номенклатури старого ґатунку він став символом сподівань на повернення до системи, яку Єльцин тільки почав демонтувати. Для тих, хто ще сподівався на побудову демократичної цивілізованої держави – нічним кошмаром. І цей кошмар тільки посилився після того, як Примаков здійснив свій знаменитий розворот над Атлантикою й відмовився летіти до США після того, як цивілізований світ вирішив захистити албанців Косова від організованого режимом Слободана Мілошевича брутального геноциду.

Світ бажав захистити тих, хто залишився без даху над головою, Примаков – Мілошевича. В цьому була його політична й життєва філософія. Система була для нього правом феодала на будь-які дії щодо холопів. І хоча сам він волів бути цивілізованим рабовласником, все одно завжди пишався тим, що знаходив спільну мову з людожерами. Демократію він щиро ненавидів, а право самозакоханих мерзотників визначати долю людства – обожнював. Будь-які справжні цінності були для нього виключно трампліном для легітимізації влади цих пройдисвітів. Так що коли Примаков за підтримки групи номенклатурних феодалів вирішив повалити Єльцина, а спритний сімейний олігарх Борис Березовський протиставив його амбіціям молодого, нікому не відомого чиновника Володимира Путіна, багато хто зітхнув з полегшенням. А дарма.

Бо розворот, зроблений Примаков у небі над Атлантикою, вже відбувся – й ніхто в російському керівництві не збирався від нього відмовлятися. Те, що ми спостерігали у 1999 році, було не боротьбою за вибір курсу, а змаганням хижих кланів. Демократична обгортка була не потрібна жодному з них – і Примаков з його досвідом маніпуляцій і архаїчними переконаннями відмовився б від неї навіть швидше за недосвідченого неофіта Путіна.

Справжній чекіст, один з учнів одіозного Юрія Андропова й соратників Михайла Горбачова, Примаков мав всі шанси стати другим президентом Росії – але програв, виявився невдахою у клановій боротьбі. Проте в історію своєї країни він увійде не цим програшом, а своїм розворотом, що для істориків майбутнього буде початком ревізії політичного курсу і майбутнього краху нової номенклатурної імперії. Примаков просто виявився першим з її нових могильників.

Вчера у президента Путина прошло заседание совета по науке и образованию. Тема – новые вызовы и приоритеты развития науки и технологий.

Главный тезис Путина – невозможно и не нужно замещать импортные технологии, от которых зависит Россия, но нужно придумать такие российские технологии, от которых будут зависеть «наши партнёры».

Какая это может быть технология? Привели в пример атомную бомбу, разработка которой потянула за собой развитие многих новых отраслей. Затем каждый выступающий более или менее откровенно лоббировал свою отрасль, хотя Путин попросил обойтись без лоббизма.

И только академик Красников просто напомнил Путину, что «каменный век кончился не потому, что кончились камни, а из‑за того, что появились новые технологии». Красников приписал эту фразу «какому-то Нобелевскому лауреату», но Путин его поправил – это афоризм бывшего министра нефти Саудовской Аравии Ахмеда Заки Ямани и полностью он звучит так: «Каменный век кончился не потому, что кончились камни, и нефтяной век кончится не потому, что кончится нефть».

Ямани знал о чём говорил (именно он в 1985 году устроил обвал цен на нефть), и Путин понимает. Вертеть «наших партнеров» на нефтяной трубе всё сложнее. Теперь лучшим умам страны поручили придумать на чём их можно вертеть в новых условиях. Такая вот партнёрская стратегия

Кілька місяців поспіль газпромівські функціонери переконували Україну і світ, що питання про транзит газу через українську територію закрите. Рішення будувати «Турецький потік», ухвалене особисто Володимиром Путіним, мало засвідчити про серйозність російських намірів.

У «Газпромі» радили європейцям подбати про побудову газопроводів від кордонів Туреччини – мовляв, ніяких інших альтернатив для отримання російського газу у європейських клієнтів просто не залишиться. А коли представники Єврокомісії напрошувалися нагадати росіянам, що таке зухвальство просто не передбачене чинними контрактами, у Москві почали відверто глузувати з критиків, не здатних зрозуміти, що український потяг пішов назавжди. Небажання європейських країн добудовувати міфічний газопровід із Туреччини пояснювали політичним тиском на Росію – ось, мовляв, бажають зберегти її залежність від України всупереч здоровому глузду.

І от після усіх цих самовпевнених заяв президент Володимир Путін дає голові правління «Газпрому» Олексію Міллеру доручення провести з Україною переговори про продовження транзиту російського газу через українську територію після 2019 року. Міллер, звичайно, намагається зробити вигляд, що «Газпром» зберігає жорстку позицію і ніколи не погодиться на невигідні умови. Але нагадаю, що ще кілька днів перед цим у «Газпромі» взагалі не бажати чути про жодні умови переговорів. Не буде транзиту – і баста!

Що ж трапилось? А нічого особливого. Сутність ситуації саме в цьому. Всі заяви про те, що «Газпром» може обійтися без українського транзиту – звичайнісінький блеф. І справа навіть не в тому, що росіяни не можуть постачати газ, ігноруючи українську трубу. А в тому, що немає ніякої необхідності її ігнорувати. Бажання закрити український транзит – це і була політика. Бо з економічної точки зору не зрозуміло, для чого викидати мільярди доларів для будівництва маршрутів, які дублюватимуть вже існуючі. Тим більш, що нові газопроводи все одно не можна повністю заповнити сировиною.

У «Газпрому» – у зв’язку із подешевшенням нафти, європейською енергетичною політикою та конкуренцією зараз не прості часи. Російський бюджет також не залишає можливостей для викидання мільярдів на морське дно. І в цій ситуації Путіну залишається тільки подивитися в очі реальності й пустити сльозу. Газовий блеф добігає кінця.