Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Эскалация конфликта в Донбассе может привести к введению самых жестких санкций в отношении России, в частности эмбарго на экспорт нефти. «Газета.Ru» разбиралась, кто больше всех выиграет от этого, сколько потеряет Россия и что сделают власти, чтобы остановить катастрофу в экономике.

Президент Украины Петр Порошенко заявил во вторник, 8 сентября, что в Донбассе «уже два дня» фиксируется полное прекращение огня.

«Только две вылазки диверсионно-разведывательных групп вчера и сегодня. На 500-километровом участке фронта огонь ни с артиллерии, ни с гранатометов, ни со стрелкового оружия вообще не открывался», — сказал он.

В свою очередь, Донецкое агентство новостей со ссылкой на минобороны Донецкой народной республики, сообщило о семи обстрелах за последние сутки. Однако и это в разы меньше, чем в «обычное» время. В Минске контактная группа пыталась согласовать договор об отводе от линии соприкосновения вооружений калибром менее 100 мм.

Тем не менее далеко не все так благостно, и уже в ближайшее время эскалация с Западом может достигнуть новых «высот». Западные страны едины в том, что Украина выполняет свою часть минских соглашений, в частности, принимает поправки в конституцию о децентрализации и особом статусе Донбасса. А Россия саботирует договоренности, уверены они, и потому обещают ужесточение санкций, если в ДНР и ЛНР 18 октября пройдут местные выборы, не согласованные с украинскими властями. Об этом ранее говорили главы Франции и Германии Франсуа Олланд и Ангела Меркель. На днях Франсуа Олланд послал еще один сигнал Москве: «...если [минский] процесс благополучно завершится, то я лично буду выступать за отмену санкций».

Но, вероятнее всего, ни Москва, ни Донецк с Луганском выборы отменять не будут. Они ведь уверены, что имеют полное право на их проведение, поскольку Киев все изменения в законодательстве осуществляет в одностороннем порядке, без консультаций с непризнанными республиками.

Безусловно, новые антироссийские санкции из-за несогласованных выборов станут дополнительным бременем для российской экономики, поскольку, скорее всего, будут введены ограничения на операции с капиталом, арестованы счета и запрещено сотрудничество с расширенным кругом компаний и лиц. Возможно, появятся секторальные санкции, которые затронут, например, ВПК.

Это неприятно, но терпимо. Но Запад в состоянии применить более мощное оружие — прежде всего, эмбарго на экспорт российской нефти (запрет на поставку газа значительно менее вероятен, поскольку «Газпром» обеспечивает около четверти потребления «голубого топлива» в ЕС и невозможно заместить такой объем, да еще накануне осенне-зимнего сезона).

Такой вариант вероятен в случае вооруженной эскалации в Донбассе. Петр Порошенко в каждом своем выступлении подчеркивает, что такой сценарий развития событий вовсе не исключен. Недавно он назвал его в числе трех наиболее вероятных. Причем помимо военного захвата территории Донбасса Порошенко заявил и о последующем «походе на Москву».

На первый взгляд нефтяное эмбарго в отношении России станет подарком для мирового рынка нефти. По оперативным данным Минэнерго, общий объем экспорта «черного золота» из России в страны дальнего зарубежья в январе — июле этого года составил 126,7 млн т (в среднем 18,1 млн т в месяц, или 4,4 млн баррелей в сутки). Без учета экспорта в Китай (примерно 0,8 млн баррелей в сутки) наша страна поставляет на мировой рынок (преимущественно в европейские страны) около 3,6 млн баррелей нефти в сутки.

Почти столько же (3 млн баррелей в сутки), по оценке Международного энергетического агентства, составляет профицит сырья на рынке. В общем, нефть из резервов (их размер в развитых странах равен не менее трех месяцев импорта) не нужно будет брать в больших объемах. Есть некоторая проблема в том, что часть европейских НПЗ сконфигурированы под переработку российской нефти, но это вряд ли станет препятствием для США.

Зато эмбарго уберет с рынка излишек сырья, и цены вернутся если не к прошлогодним $100–115 за баррель, то к $70–80 точно.

Такой уровень котировок — мечта американских компаний, работающих на сланцевых месторождениях. По оценке рейтингового агентства Moody's, издержки полного цикла варьируются в диапазоне от $20 за баррель до $70, в средний показатель по отрасли — $51. Соответственно, при нынешних котировках в районе $45 за баррель американского сорта WTI свыше половины сланцевых компаний прибыли не приносят.

Нынешние цены не позволяют американским нефтяникам возвращать кредиты, которые они брали на развитие бизнеса. По данным компании FactSet Research Systems Inc., которые приводит газета The Financial Times, их совокупный чистый долг вырос с $81 млрд на конец 2010 года до $169 млрд на середину текущего года.

При этом в первом полугодии 2015 года затраты компаний превысили выручку на $32 млрд. Примерно в десять раз с начала года упали объемы привлечения капитала путем эмиссии акций и в четыре раза через размещение облигаций.

Естественно, что банки пойдут навстречу нефтяникам, но часть наиболее слабых игроков с рынка уйдут. Standard & Poor's зафиксировал дефолт в текущем году у 16 американских нефтедобывающих компаний.

Результат воздействия низких цен на американский сланцевый сектор — снижение добычи (пока незначительное), а также падение (более чем в два раза) числа буровых установок. Стоит также отметить, что все чаще участники рынка и аналитики говорят, что компании фальсифицируют отчетность, а американские статистики завышают текущие данные о добыче (об этом, в частности, недавно говорил глава «Роснефти» Игорь Сечин).

В итоге выходит, что именно американские нефтяники стали бы главными бенефициарами введения эмбарго на экспорт нефти из России. С макроэкономической точки зрения рост цен на энергоносители также был бы позитивным фактором для экономик развитых стран, поскольку снизил бы риск дефляции.

Кому эмбарго не придется по нраву, так это Саудовской Аравии. Королевство последовательно реализует стратегию выдавливания американских конкурентов путем насыщения рынка сырьем и удержанием цен на низком уровне.

Зато остальные члены ОПЕК будут счастливы. Венесуэле, Эквадору, Алжиру и другим крайне необходимы высокие цены, поскольку у них нет 600 с лишним миллиардов долларов золотовалютных резервов, как у саудитов, и им нечем затыкать бюджетные дыры.

Нефтяное эмбарго нанесет сокрушительный удар по устойчивости российской экономики и финансовой системы.

Из $181,8 млрд экспорта в первом полугодии этого года на нефть и нефтепродукты пришлось $87 млрд. Россия экспортировала 48,4% добытой нефти и 64,7% произведенных нефтепродуктов. Даже с учетом того, что останется экспорт в Китай, внутренний рынок не сможет потребить такое количество сырья и топлива, а значит, придется останавливать заводы и консервировать скважины.

Эмбарго приведет к тому, что Россия потеряет и такой мощный ресурс, как положительное сальдо внешней торговли (около $100 млрд за январь — июль этого года). Сейчас благодаря ему удается достаточно безболезненно расплачиваться с внешними долгами.

Нулевое или отрицательное сальдо означает, что единственным источником валюты для выплат кредиторам станут золотовалютные резервы Центробанка. А они не так уж и велики: на 28 августа их размер составил $366,4 млрд. К тому же нет гарантии, что эти средства, основная часть которых — это валюта и долговые обязательства иностранных государств, не будут заморожены в рамках нового пакета санкций.

Чудовищный удар получит федеральный бюджет. По оперативной информации Минфина, его доходы за январь — июль 2015 года составили 7,8 трлн руб. По оценке Минэкономразвития, из них ненефтегазовые доходы — 45% (3,5 трлн руб.). Эмбарго лишит госказну не менее половины этой суммы.

Естественно, что нефтяное эмбарго вызовет настоящую бурю на валютном рынке. Спрос на валюту может подскочить в разы, спекулянты будут готовы раздуть курс до невиданных высот.

В такой ситуации российским властям придется следовать не правилам «мирного времени», которые сейчас использует ЦБ, а рецептам советника президента России Сергея Глазьева. То есть будут введены ограничения на операции с валютой, экспортеров обяжут продавать всю валютную выручку, за движением капитала установят жесткий контроль и пр. О свободном курсе также придется забыть на какое-то время.

Могут оказаться востребованы и другие рецепты Глазьева, о которых он говорил в недавнем интервью «Газете.Ru». Например, эмиссия как источник финансирования инвестиционного процесса.
«Если печатать деньги для спекулянтов, которые их вбрасывают на валютный рынок, тогда будет инфляция. Если печатать деньги под рост производственных инвестиций, инфляции не будет. Возьмите США, Евросоюз. При гигантской эмиссии инфляция на нуле, — полагает советник президента. — То есть, если вы следите за целевым использованием денег, вы их даете столько, сколько нужно для развития производства и инвестиций без инфляционного эффекта».

Нефтяное эмбарго или какие-то другие столь же мощные западные санкции, очевидно, потребуют от властей иного управления страной и экономикой. Вероятнее всего, будет создан некий чрезвычайный комитет под управлением президента, который фактически заменит правительство. Будет ли эта «чрезвычайщина» эффективной — большой вопрос. До сих пор Кремль готовности к решительным действиям и реформам не демонстрировал.

Петр Орехин

П.С. А ведь в учебники АТО войдет как первая русско-украинская война... Дай Бог, чтобы и последняя!!!

Один із солдатів ЗСУ зняв відео обстрілу терористами українського блокпоста на Сході України.

Його реакція на те, що відбувається вразила користувачів інтернету своєю хоробрістю.

Так, військовослужбовець доволі спокійно і незворушно реагує на попадання міни поряд з його окопом.

Менш ніж за добу відео зібрало майже півтори сотні тисяч (уже больше 750 000) переглядів і багато позитивних коментарів.

Користувач із ніком Malleus Maleficarum пише: “На самом деле это жесть – мина падает вертикально и остаеться лишь молиться, что бы не прилетело на голову прямо в окопе. У снимающего бойца железные нервы, храни его Господь!”

А Roman Skobelko написав: “У хлопця реально залізобетонні яйця.”

Дехто з користувачів окрім хоробрості військовослужбовця зазначає про його вихованість. Yura Gribchuk влучно підмітив: “Зверніть увагу: жодного нецензурного слова…”

Новину про хороброго українця розтиражували не тільки українські, але й багато світових ЗМІ.

Зокрема, впливове видання Washington Post на своєму сайті описало відео так: “Хтось любить робити селфі, інші люблять знімати своїх котів. Цей український солдат дістає свою камеру, коли біля нього вибухають три снаряди…”

Абаржака о боевом кролике от Радио Свобода! ))))

Далекобійник зі США присвятив пісню Яценюку-"моджахеду"

Американський далекобійник українського походження Вадим Дубовський присвятив пісню прем'єр-міністру України Арсенію Яценюку. Це сталося після того, як голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін заявив про те, що Яценюк брав участь у війні в Чечні. Пісня далекобійника на честь Яценюка опублікована на каналі Дубовського в Youtube, передає УНІАН. Нагадаємо, 8 вересня голова слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін заявив, що, за даними слідства, Арсеній Яценюк воював у каральних загонах "Арго", а потім "Вікінг" проти російських військових. У свою чергу прес-секретар Арсенія Яценюка порадила "російському режиму провести психіатричну експертизу голові слідчого комітету РФ Бастрикіну".

Известный сатирик Михаил Жванецкий не повелся на провокационный вопрос телеканал Россия о назначении Михеила Саакашвили на пост губернатора Одесской области.

Об этом сообщает Главред.

Перед зрителями ведущий программы задал Жванецкому вопрос: "Вы более известный одессит, чем Михеил Саакашвили. Как вы оцениваете его назначение на должность как известный в мире одесситов?".
В ответ на вопрос-провокацию сатирик Михаил Жванецкий расхвалил председателя Одесской ОГА Михеила Саакашвили в эфире пропагандистского телеканала "Россия".

Вопреки ожиданиям, сатирик повел свой монолог в несколько другом направлении.
Жванецкий вспомнил, в частности, о первых достижениях Саакашвили, который, среди прочего, сумел ликвидировать 5 управлений ОГА и вернул общественности два пляжа.
Так же положительно Жванецкий оценил в Одессе новую патрульную полицию.

Похвалил Жванецкий и то, что на частных пляжах нардепов и олигархов по приказу Саакашвили сносят заборы, давая доступ к морю всем людям.

После этого Жванецкий произнес: "Надо плохое что-нибудь сказать? Чувствую — надо!".

И он таки придумал, что же с сатириком плохого случилось в Одессе. По его словам, была сильная жара, и он отравился килькой.

А еще с сожалением отметил, что в Жемчужине у моря теперь почти нет яхт богатых россиян, которых ранее встречали симпатичные девушки, за которыми он любил наблюдать в бинокль.

Экономическая блокада сделает содержание оккупированного полуострова для России непосильным и сократит социальную базу идеологов «русского мира» в Крыму.

Вчера лидер крымскотатарского народа Мустафа Джемилев, председатель Меджлиса крымскотатарского народа и президент Всемирного конгресса крымских татар (ВККТ) Рефат Чубаров и вице-президент ВККТ Ленур Ислямов объявили о готовности крымских татар начать гражданскую блокаду административной границы Украины с оккупированным Крымом – с целью прекратить поставки украинских товаров на захваченную Россией территорию.

О возможностях и последствиях экономической блокады Крыма в интервью charter97.org рассказал главный редактор проекта BlackSeaNews, представитель фонда «Майдан иностранных дел» Андрей Клименко.

- Идея блокады Крыма появилась в июне прошлого года. Об этом говорил и наш «Майдан иностранных дел», и первые круглые столы по стратегии возвращения Крыма, в том числе и Рефат Чубаров, и Мустафа Джемилев.

Идею блокады поддерживают не только крымско-татарские организации и организации крымских переселенцев в материковой Украине – ее массово поддерживают и крымские татары, которые живут на оккупированной территории в Крыму, и так называемые «политические украинцы» Крыма – люди разных национальностей, которые не желают мириться с оккупацией.

При этом позиция наших друзей в оккупированном Крыму достаточно острая. Они говорят: Украина, делайте хоть что-нибудь! Почему вы поставляете в Крым электроэнергию? Почему вы допускаете поставку в Крым продовольствия? Из этого продовольствия 75%, по нашим оценкам, перепродается на Кубань – так как цена украинских продуктов в 2-3 ниже российской.

Нельзя говорить о том, что экономической блокады Крыма нет вообще. Отчасти она существует. Это касается авиационного транспорта. В Крым на сегодняшний день не летают никакие самолеты, кроме российских авиакомпаний. И назад не летают никуда, кроме России.

«Майдан иностранных дел» вместе с Меджлисом крымско-татарского народа добились отмены рейса из Симферополя в Стамбул, который осуществляла чеченская компания «Грозный-Авиа». Его нет уже около полугода. Кроме того, мы совместно с Меджлисом ликвидировали морской рейс между Севастополем и Стамбулом, существовавший весь прошлый год. Кроме того, Украина практически с самого начала аннексии прекратила поставку воды в Северокрымский канал.

Проблема заключается в том, что до сих пор есть украинский бизнес – большой, средний, малый – который продолжает поставку в основном продуктов питания и стройматериалов на оккупированную территорию. Это вызывает очень резкое неприятие в Украине, и в данном случае надо положительно расценивать резкое выступление лидеров крымско-татарского народа.

На мой взгляд, реализация этой инициативы даже несколько запоздала. От озвучивания этой идеи и первых требований к руководству Украины это сделать прошло больше года. Тем не менее, сейчас надо оценивать это положительно, и я убежден в том, что эта инициатива найдет массовую поддержку среди общественных организаций и среди активной части украинского общества.

- Как скоро, по вашему мнению, наступит реальный результат блокады и каким он может быть?

- Я думаю, реальный результат будет виден уже сегодня-завтра. Дело в том, что очень многие украинские компании, которые продолжали делать бизнес на продаже своих товаров в Крым, они уже сегодня – точнее, вчера – задумались, а стоит ли продолжать свои контракты, свои поставки и всю свою деятельность на оккупированной территории. Сам резонанс от этого решения уже оказывает существенное влияние.

Во-вторых, я уже два с лишним десятка лет знаю крымско-татарское движение и его методы работы. При том, что они всегда носят подчеркнуто ненасильственный характер, крымско-татарский народ и его организации обладают очень большим арсеналом средств – не нарушающих напрямую законодательство, но позволяющих добиться результата.

Например, именно крымские татары изобрели – сначала в Крыму, а потом это было подхвачено везде в Украине – такой интересный метод перекрытия дорог, как хождение по «зебре», по пешеходному переходу. То есть, становится сто человек по двум сторонам дороги и начинают ходить навстречу друг другу по переходу. Они ничего не нарушают – они просто переходят дорогу.

И я убежден в том, что эти методы сработают. Интерес прессы, в Украине и за ее пределами, в данном случае сыграет свою положительную роль.

- Элементарные потребности крымчан – в еде, воде и энергии – обеспечивает в основном Украина. Сможет ли экономическая блокада Крыма привести к массовым социальным протестам против оккупантов – выступлениям на «голодный желудок»?

- Сложный вопрос. Я бы ответил таким образом. В Крыму за полтора года оккупации сохраняется то же соотношение настроений, которое было и в ее начале. Около 30% - это те, кто хотят «умереть в России», еще около 30% - это «политические украинцы»: противники аннексии, сторонники Украины, из которых половина – это крымские татары, а вторая половина – граждане Украины разных национальностей (русские, украинцы, евреи, азербайджанцы и так далее). И 30% - это обыватели, которые есть при любой власти и любой оккупации.

Это соотношение сохраняется. Треть населения – это наши граждане, которые давно ждали решения о блокаде и давно этого требовали от Украины. Они просят одного: делайте хоть что-нибудь, чтобы скорее вернуть Крым.

А одним из главных направлений стратегии возвращения Крыма является задача сделать содержание оккупированного полуострова как можно более дорогим и неприемлемым для России, страны-оккупанта.

На сегодняшний день эта задача решаема и уже дает свои результаты. Я убежден, что надо сохранять и наращивать международные санкции против России, которые тоже действуют. Мы видим, что нет инвестиций в Крым, что даже российские компании, работающие на международных рынках, не имеют своих представительств и филиалов в Крыму. Например, «Сбербанк России» - ни одного крупного российского банка нет сейчас в Крыму, потому что они прямо говорят, что боятся международных санкций.

В Крыму сегодня работают только те русские компании, которых не жалко. Например, Аркадий Роттенберг строит мост через Керченский пролив. Но Роттенберг уже под санкциями. Очень эффективно работает морская блокада Крыма – там уже нет фактически иностранных судов. В крымские порты заходят только те суда, принадлежащие российским судовладельцам, которых опять-таки не жалко: старые, 30-40-летние пароходы, которые потом уже можно списать, не ожидая ареста в иностранных портах.

Режим блокады уже частично есть, и усиление его – правильное решение в интересах граждан Украины.

- Названные вами 30% «болота» - безразличных граждан – можно ли их «расшевелить» с помощью режима экономической блокады полуострова?

- В настоящий момент у значительной части «пассивных» сторонников аннексии, которые «выбирали желудком», думая, что будут большие зарплаты и пенсии, наблюдается очень резкий рост недовольства. Образ России, у которой огромное количество денег и она их всем «даст» - значительно «полинял».

Допустим, они получают пенсию в районе 8-9 тысяч российских рублей. Это около 2,5-3 тысяч гривен, что несколько больше, чем было при Украине, но зато цены выросли в 2-3 раза. На сегодня, цены в Крыму на продукты питания в 2,5-3 раза выше, чем в Украине, даже с учетом девальвации гривны.

Поэтому люди недовольны тем, что, кроме чиновников, военных и полиции, благосостояние не улучшилось. А еще к этому добавились такие давно забытые в Украине явления, как очереди, хамство персонала, отсутствие банковских карточек и других удобств. Поэтому идет дрейф настроений. И все чаще в общественном транспорте, в очередях в магазинах, на лавочках возле домов люди жалуются и выражают недовольство.

Сегодня водораздел проходит не только между теми, кто за Киев и теми, кто за Кремль. Главный окоп сегодня выкопан между теми, кто понимает, что идет война, и теми, кто никак это не возьмет в толк.

В разные времена слово имеет разный вес. В одни эпохи слово не стоит ничего, а в какие-то оно приравнивается к поступку. И ответственность за сказанное такая же, как за сделанное.

И эта самая метаморфоза случилась полтора года назад с Украиной.

Двадцать три года страна жила в пограничье.

Тот самый постмодернизм – эклектика стилей, девальвация убеждений, тотальное пересмешничество и кич как самостоятельная ценность.

Рокер – любой, кто добавит в попсовую мелодию немного ударных.

Политолог – любой, кто готов себя подобным образом титровать на телеэфирах.

Это было время, когда можно было сидеть на стольких стульях, на сколько хватит ягодиц. Эпоха, в которую принято смеяться над словом "рукоподатность". Принципы и убеждения воспринимались как анахронизм, репутация – как пережиток, любой, кто пытался быть цельным, обвинялся в кондовости.

Время размытых идентичностей и убеждений. Тотальная мимикрия.

Голодовкой называли не поступок Надежды Савченко, которая потеряла 28 килограммов, а 72-часовой фарс в исполнении Вячеслава Кириленко.

Все это закончилось полтора года назад.

В тот самый момент, когда началась война. Потому что война – это всегда модерн.

Война – это всегда история о том, что слово равно действию. Когда нельзя спрятаться в лакуну безответственности, когда приходится принимать решения, когда нужно определиться, чья сторона баррикад тебе ближе. Потому что бездействие – это тоже выбор. За который приходится держать ответ.

И главный водораздел сегодня проходит между теми, кто это понял, и теми, кто пытается жить по-старому.

Всякий раз, когда я слышу конспирологическую теорию о том, что нынешняя война – порождение неких темных сил, стравливающих Украину с Россией, я понимаю, что человек застрял в прошлом.

В том самом удобном прошлом, в котором так приятно обвинять кого-то абстрактного, чтобы не дай Бог не поссориться с кем-то конкретным.

В этот же коробок – все абстрактные разговоры о том, что "нам всем нужен мир".

Потому что во время войны важен не столько сам мир, сколько условия мира. Потому что мир наступает и после капитуляции. И те, кто пытается примерить на себя лавры "кота Леопольда" – просто пытаются уйти от ответов на самые простые вопросы.

Мы живем в эпоху разрушения репутаций. Для этого достаточно совсем немногого.

Например, заявить о том, что война привела к сокращению гастролей – как это сделала Ирина Билык.

Или подать на Украину иск в Лондонский арбитраж, как это сделал Игорь Коломойский.

Потому что немного беременным быть нельзя.

Война – это время, когда меняются правила игры. Это в 2013-м георгиевская лента могла быть частью внутриукраинского политического пейзажа, но после Крыма она была обречена стать маркером солидарности с аннексией.

Это в 2013-м пророссийский политический лозунг был частью украинского политического ландшафта, а теперь это повод для пристального внимания спецслужб. И те, кто заявляют о "расправе" Киева над пророссийскими активистами должны ответить на простой вопрос: украинская армия находится на территории России, или российская в Украине?

Время, когда лозунги на митинге стоили ровно столько, во сколько обходилась проплаченная массовка – закончились. Сегодня слово – это побуждение к действию.

Когда политик с радикальным имиджем говорит о том, что украинская власть – это агенты Путина, он должен понимать, как звучат его слова. В его зрительном зале сидят уже не скучающие горожане, получившие билеты по разнарядке в местном профсоюзе. В этом зале, в том числе, те, кто был на фронте. Для которых подобное обвинение – достаточный повод, чтобы выйти на сцену и выстрелить в антигероя. Потому что для него это не сцена, с заранее распределенными ролями и выученными репликами. Для него это жизнь.

Слова перестали быть набором звуков. Они обрели магию, насытились смыслами, превратились в заклинания. С их помощью можно убивать, можно спасать, можно поднимать в атаку полки или заставлять капитулировать.

Иногда за них умирают.

И вся страна сегодня поделена на тех, кто это успел понять. И тех, кто так и не понял, в чем реальность 2015-го отличается от реальности 2013-го.

Павел Казарин

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/20...4/7080172/

Россия начала строительство военной базы, а также казармы для нескольких тысяч солдат рядом с украинской границей.

Возле города Валуйки, в деревне Солоти (в 35 километрах от украинской границы) Белогородской области. Это очень важно для понимания долговременных планов соседей и правильного отношения к тем идиотам, которые кричат о перспективах сотрудничества, неизбежности "быть вместе".

Это враг. Надолго. Он постоянно хочет быть готов ударить нас в спину. Постоянно. И относиться к РФ мы должны соответственно - как врагу на долгий срок. Со всеми вытекающими действиями во внешней и внутренней политике.

https://www.facebook.com/permalink.php?s...2323047152


Reuters сообщило о строительстве российской военной базы на границе с Украиной

«Євромайдан не мав би перемогти»
Ярослав Грицак про парадокси «покоління без майбутнього»
Назарій Тузяк
11 вересня



Львівського історика Ярослава Грицака цікаво слухати хоча б тому, що він завжди шукає ширших пояснень. Це один із небагатьох істориків, який часто аналізує поточні події в країні з позиції того, що відбувається у світовому контексті.

У четвер, 10 вересня, в УКУ Ярослав Грицак презентував свою нову книжку «Куди рухається світ». Там він прочитав студентам лекцію про сучасні революції, покоління без майбутнього та користь історії для заспокоєння нервів.

ZAXID.NET публікує найцікавіші моменти із лекції історика.

***

Зараз нам дуже бракує часу. А чого не вистачало людям раніше? Їжі. Близько 90% людей у світі мали постійне відчуття голоду і всі пов'язані з ним хвороби. Найкраще всі ці зміни, що сталися до нашого часу, описує формула «все більше, все більше, все більше і все швидше, все швидше, все швидше».

Раніше покоління змінювалося раз на 25 років. Зараз – раз на два-три роки, як тільки виходить нове покоління «айфонів» чи чогось іншого. Розумієте, що це означає? Ми живемо в часи, для яких швидкість змін є такою величезною, що із нею неможливо впоратися.

«Ви ж не читаєте тексти довше, ніж 15 секунд. А на сайтах читаєте лише перші кілька абзаців»

Зигмунт Бауман, який написав книжку «Пливучі часи», наводить цікавий приклад. Зараз в одному номері The New York Times є набагато більше інформації, ніж знали люди у XVIII столітті. Ми розуміємо, що не здатні володіти всією цією інформацією, єдине, що ми можемо, це переглянути щось фрагментарно - подивитися на стрічку у фейсбуці чи інші дурниці, щоб там про щось дізнатися. Якщо ви все це читаєте, то у вас фрагментується свідомість і пам'ять. Адже зараз ви ж не читаєте тексти довше, ніж 15 секунд. А якщо дивитеся на «Українську правду» чи якісь інші сайти, то читаєте лише перші кілька абзаців.

Це означає, що у нас зараз фрагментарний світ, і наша свідомість також є фрагментована. Тому постає питання, що з тим всім робити, як то все читати. Я не заздрю майбутнім історикам, не знаю, як вони будуть писати історію світу. Зараз у нас все просто - підеш в архів, почитаєш газети, бо більше нічого й нема. А як історик майбутнього буде читати всі наші емейли чи всі наші твіти?

Але попри це історія має свої переваги, тому що серед всього того різноманіття страхів, які є навколо нас, вона може виконувати роль певного компасу. Хоч і компас визначає лише приблизний напрямок. Тому заняття історією є дуже корисним. Ви не всі будете істориками, навіть більшість із тих, хто поступає на історичні факультети, не стає істориками. Але це не означає, що вам не потрібно читати історичні книжки.

Є дослідження, яке взялося з’ясувати, хто за фахом входить у 1% найбагатших американців. Не повірите, але на п’ятому місці стоять історики. Зараз дуже часто говорять про те, що якщо ви хочете бути добрим бізнесменом чи юристом, то дуже добре, якби під час свого навчання ви взяли курси з історії. Історія дає відчуття плавності, а у тій фрагментарності та швидкості варто відчувати щось більше. Якусь течію, що є довшою і глибшою. Щоб у якісь точці цієї течії ви могли побачити себе і зрозуміти куди вас несе. Тому, на мою думку, чим більше у нас є змін та стресів, тим важливішою стає історія. Це психологічна протиотрута, яка заспокоює. Історики зазвичай спокійні люди (але на мене не дивіться).

«Є такий «парадокс джмеля» який за усіма законами аеродинаміки не мав би літати, але літає. Так само і Україна»

Питання «куди рухається світ?» не має відповіді. Але моя точка зору полягає в тому, що якщо ти хочеш зрозуміти, що відбувається, то мусиш ставити такі питання. Мусиш ставити питання, які не мають відповіді.

Я вам дам пораду на 100 тис. доларів: якщо ви не розумієте, що з вами робиться, пробуйте розширити контекст. Якщо ви бачите проблему – пробуйте розширити контекст. Він може бути територіальним, географічним – подивіться хто ще має таку проблему. Шукайте і знайдете обов’язково, адже, напевне, хтось вже мав таку проблему.

А по-друге, пробуйте дивитися в історичний контекст. Якщо ви хочете розуміти щось складне в тому світі, то маєте продукувати особливий тип історії, який, на жаль, у нас в Україні дуже мало поширений, але зараз все більше утверджується. Це коли ви пробуєте розширити контекст максимально. Ви маєте готуватися до глобальної історії. Не порівнювати себе із Росією чи тогочасною Польщею, а ставити себе поруч із Кореєю чи, наприклад, Південно-Африканською республікою.

Якщо ми хочемо аналізувати ситуацію глобально, то нам також потрібно поставити добре питання. Перше питання є зрозумілим – це «що з нами робиться?», «куди світ рухається?». Якщо ми запитуємо «що з нами робиться», то для відповіді маємо наштовхнутися на певний парадокс. Ви, напевно, знаєте про парадокс джмеля, який за усіма законами аеродинаміки не мав би літати, але літає. Подібно, згідно усіх очікувань і прогнозів політологів, України не мало б існувати як стабільної держави, а вона існує…

Коли ви бачите щось таке, коли натикаєтеся на парадокс, то тоді починаєте ставити правильне питання. Отже, яким є наш парадокс? Ми зараз живемо в час війни і революції. А коли ми говоримо про революцію, то із якою точкою в історії маємо себе порівнювати? У цій частині світу, коли говорять про революцію, то зазвичай порівнюють її із революцією 1917 року – бо так нас вчили. Більш розумні історики порівнюють такі події із революцією 1789 року, тому що знають, що революція 1917 року була закроєна за тією ж моделлю.

Це так звані «великі революції», які є багатими на красиві події, мають вплив на великий простір, а не лише на Францію чи Росію. І переважно такі революції були кровопролитні. Вони починаються красиво, а закінчуються гільйотиною або НКВД.

«Наші революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще – бо вищі очікування»

Коли була Помаранчева революція, то Янукович казав: «Яка ж це революція?». Яка це революція, якщо все було мирно, якщо було піднесення економічної ситуації? Адже, згідно всіх теорій, революція починається тоді, коли стає гірше, а не тоді, коли стає краще. Ця революція не підходить під ознаки революцій 1917 року, 1789 року та інших, що закінчилися гільйотиною. По суті, Янукович виявив парадокс: те, що сталося у 2004 році не відповідає тому, що ми собі уявляли під революціями.

Я можу розповісти, коли перший раз почув прогноз, що в Україні буде Помаранчева революція. Я чітко пам’ятаю цю дату – це було 12 вересня 2001 року. То був день після теракту в Нью-Йорку. У нас мав лекцію Євген Головаха – один із найрозумніших соціологів в Україні (бо він не рахує - він думає). І тоді він казав, що в українському суспільстві сталося щось дуже важливе. Як заступник директора Інституту соціології НАНУ він від початку незалежності постійно займався моніторингом української суспільної думки. І під час лекції він розповідав, що тодішня ситуація дуже змінилася.

Головаха говорив, що якщо українців питати, як змінилася їх економічна ситуація порівняно із попереднім роком, то вони із року в рік кажуть, що стало гірше, гірше й гірше - українці люблять скаржитися. У той же час, коли їх питати, чи за останній рік вони купували машину, комп’ютер, чи їздили на море, то вони казатимуть «так», «так» і «так». І Головаха каже: це не означає, що люди в одному випадку говорять правду, а в іншому брешуть. Вони в обох випадках говорять правду. Оскільки поїздка на море, купівля квартири чи навіть машини уже не вважається багатством. Це вже вважається нормою.

Наша бідність є відносною – ми порівнюємо себе з тими, хто має щось більше. Із успішнішими сусідами, однокласниками. І це є ознакою суспільства, в якому ми живемо все швидше, швидше й швидше і хочемо більше, більше й більше. Якби тут був хтось із священиків, то сказав би, що це дуже погано – ми про Бога не дбаємо і все таке інше. А Головаха каже, що ні, з точки зору суспільства це добре. Це означає, що в нас з'явився клас людей, в яких задоволені базові потреби, і тепер у них з'являються завищені очікування. Вони не думають, як пережити з дня на день, з тижня на тиждень, з місяця на місяць, вони вже думають на рік, на два, на п’ять. З'являється горизонт тривалого планування, стратегічного, а не тактичного.

І тоді Головаха сказав одну дуже важливу річ. Як тільки ви бачите появу такої групи і вона є достатньо чисельною, а в країні на той час є авторитарний режим, то тому режиму зірве голову. Він каже: тому Україна йде до революції. Ми тоді послухали зі скепсисом, а виявилося, що він таки таки мав рацію.

Отож, маємо цей парадокс, який полягає в тому, що ми більше не можемо порівнювати сучасні революції з революціями 1917 чи 1789 року. Це новий тип революцій. Наші революції починаються не тоді, коли стає гірше, а тоді, коли стає краще. Бо підвищуються очікування. Коли в Україні ситуація погана – майже не чекайте на революції, бо люди зайняті виживанням. Навпаки, ситуація стає революційною, коли стає краще середньому класу. Це також означає, що революції у нас тепер пов’язані із середнім класом. Найбільш революційною частиною суспільства є люди, які мають машини, комп’ютери і все інше.

«Це старі революції були про інтереси. А тепер на місце інтересів вийшли цінності»

Зразком цього типу революцій є інша французька революція – 1968 року. Найбільшим символом якої є події в Парижі у Сорбонні. У студентів тоді були дуже гарні лозунги, як-от «заборонено забороняти», «під бруківкою пляж»... Але було щось дуже важливе і дивне: вони всі виступали під лівацькою ідеологією, а їхніми головними ідеологами були три «М» – Маркс, Маркузе і Мао Цзедун.

Але річ у тому, що ніхто з них не був пролетаріатом, вони всі належали до середнього класу - це був бунт дітей середнього, навіть вищого середнього класу, які чомусь вживали лівацьку ідеологію. Натомість ті, кого б ми назвали пролетаріатом, робітники в той час не солідаризувалися із ними, а стали на сторону головного суперника цих революціонерів – Шарля де Голля. Вони солідаризувалися із буржуазним президентом. Щось не так, не та революція, парадокс. Як це пояснити? Цей парадокс є одним із головних символів нашого часу.

Американський соціолог Рональд Інглгарт, який вирішив писати дисертацію про Париж і ті студентські заворушення, зрозумів, що щось не так. Адже середній клас бунтує під марксистськими лозунгами, натомість головна марксистька сила – пролетаріат – солідаризується не з революціонерами, а з державою. І тоді Інглгарт озвучив дуже важливу гіпотезу - насправді йдеться не про інтереси.

Це старі революції були про інтереси. А тепер сталось щось зовсім інше, на місце інтересів вийшли цінності. У цього покоління були задоволені базові потреби, вони мали щастя народитися після війни, вони росли у 50-60 роках, що були найкращими економічними роками в історії. І в них замість базових цінностей, пов’язаних із самовиживанням, з’явилися цінності самовираження. Вони мусили бунтувати проти будь-чого.

Тоді Інглгарт і сформулював гіпотезу: якщо ти хочеш розуміти сенс змін, то дивися в цінності. Пробуй зрозуміти, що мотивує тих людей. Ви знаєте, батьки завжди кажуть: «Ви зараз такі молоді, чекайте, от будете в моєму віці…» Це передбачає, що коли ви будете такі, як я, то змінитеся. Але Інглгарт каже – ні, не змінитеся, адже цінності формуються раз і назавжди. Ви можете фарбувати волосся, міняти телефони і щось інше робити, але цінності залишаються ті самі.

Якщо ви хочете знати, що буде з вашим поколінням, то спитайтеся, що з вами сталося, коли ви були підлітками. Що сталося з вами, з такими як ви, і що для вашого покоління є спільним об’єднуючим. Я майже впевнений, що більшість із вас читали «Гаррі Поттера». Не знаю, чи ви зауважили, але «Гаррі Поттер» це, може, єдина книжка, яку ви дочитали до кінця – ваше покоління до кінця книжок не читає.

Інглгарт каже, що зараз історія йде не через класи, не через інтереси, а через зміну поколінь. Тому що кожне покоління носить якісь певні цінності, а цінності це те, що мотивує людей. Вони можуть належати до різних шкіл, до різних країн, до різних класів, але мають спільну мотивацію. І ця мотивація допомагає зрозуміти, як вони будуть себе поводити в тих чи інших ситуаціях.

«Не хочу вам казати погану новину, але ви помрете тими, ким народилися»

Якщо ми хочемо знати, куди йде світ, то насправді маємо говорити про вас. Тому що це насправді розмова про ваше покоління. І теза, яку я захищаю є такою: не можна зрозуміти останній Майдан, якщо порівнювати його із попереднім. Статистика показує, що близько 40% людей, які брали участь в останньому Майдані, не брали участі у першому. І зрозуміло чому, адже багато з них тоді були ще дітьми.

Але навіть не це є важливим. Старий Майдан був вибухом протесту громадянського суспільства, для якого дуже важливими були лідери. На цьому ж Майдані до лідерів ставилися скептично. Спочатку не любили Януковича, потім Путіна, а потім не любили «трійцю». Не було ніякої поваги до лідерів. І це не тому, що вони гірші лідери, аніж Ющенко чи Тимошенко – вони були такі самі. Але змінилося щось дуже характерне. Власне, змінилося те, про що ми зараз і говоримо. Ваше покоління не сприймає ієрархію, воно є поколінням горизонтальних акцій, а не вертикальних.

Є певні об’єктивні речі, які вас об’єднують. По-перше, це соціальні речі. Хто з вас народився у селі? Меншість, четвертина. У нашому поколінні це була б більшість. Сталася важлива зміна: за останні десятки років більшість дітей в Україні стали міськими. Україна перестала бути сільською нацією, а стала міською.

Моя кар’єра – це кар’єра соціального ліфта. Я народився в селі і став професором УКУ. Кучма став президентом – він теж із села, Кравчук, Ющенко… Янукович перший не із села, але це йому не дуже допомагає. Порошенко вже точно не з села. Ми були поколінням соціальних ліфтів. Ми всі опинилися поза тим місцем народження і поза тим соціальним статусом, який у нас був. Це означає одну річ, пояснює чому ви нам не дуже вірите.

«Україна перестала бути сільською нацією, а стала міською»

Ті покоління, які мали соціальні ліфти, були більш схильні до утопій. Тому що їхній спосіб думання повторює їх біографію – вони хочуть великого, вони мають схильність називати малі речі великими іменами, бути апатичними, патетичними, ми віримо в утопії, для нас «-ізми» дуже важливі – ми в усе це віримо.

Ваше покоління вже не є поколінням соціальних ліфтів. Для вас ліфти закінчилися, не вистачає. Не хочу вам казати погану новину, але ви помрете. І помрете ви тими, ким народилися. Ваша кар’єра швидше за все буде йти горизонтально – по соціальному статусу. Я не кажу, що ви не будете президентом чи кимось іншим, але ви будете в тій групі, в якій ви народилися. Це означає, що ви будете більш прагматично спрямовані і вас менше цікавитимуть ті речі, які цікавили нас, ті великі слова.

Друга річ – ви всі студенти. Скільки з ваших однокласників не пішли вчитися у вищі навчальні заклади? Те саме, що із селом і містом. За різними оцінками, зараз 70-80% випускників йдуть вчитися далі, не йдуть одиниці. Це означає, що Україна стала не тільки міською нацією, а й нацією із вищою освітою. Умови змінилися, тепер мотивація нова, недостатньо бути лише із середньою освітою. Вища освіта стає нормою. Я не кажу, що у нас освіта добра – боронь Боже, і не кажу, що університет дає якісь унікальні знання.

Євген Глібовицький, який керує компанією pro.mova, робив дослідження на замовлення Единбурзької бізнес-школи, яка хотіла з'ясувати, як приманювати студентів. І вони якось ради жарту навпроти червоного корпусу Київського національного університету ім. Т.Шевченка виставили плакат, на якому кирилицею було передано погану англійську: «Нав вен ю хев е діплома, вот ар ю гоінг ту ду?» Ось це символ української освіти.

Діти йдуть до вищої школи, перш за все тому, що так кажуть їм батьки. По-друге, ви десь свідомо чи несвідомо розумієте, що оскільки так роблять усі, то і вам так треба робити. По-третє, ви цього усвідомлення не маєте, але по суті ви ховаєтеся від безробіття на п'ять, а часом і на десять років. І це не лише в Україні, так у цілому світі: університет стає бейбі-сітером: нянчить дітей, щоб вони не йшли на вулицю, бо там небезпечно. Зараз вища освіта виконує зовсім інші функції, а колись вона була доступною лишень для десятків і давала тобі перепустку, певний статус.

Насправді що вам дає диплом? Нічого. Це означає, що ви є поколінням без майбутнього. Точніше поколінням без нашого майбутнього. Є такий термін «прекаріат». Його десять років тому вперше вжив Гай Стендінг. Прекаріат – це новий клас, нова група людей, яка не має певного майбутнього. У нас це було дуже просто: ми закінчували університет в 25 років і ми приблизно знали, якими будуть наші наступні 40 років.

«За своїм станом ви є середній клас, а за становищем ви є ближчими до пролетаріату. Вам нічого не світить, бо вас надто багато»

У вас вже цього немає, у вас немає певності. Ви є непевний клас у непевні часи. Тому що більшість з вас уже має вищу освіту і ви конкуруєте між собою. Це не дає вам певних переваг. Окрім того – це вже довша історія – ми живемо в часи неолібералізму. Це такий дикий капіталізм, чиказька школа, це Саакашвілі. Безоглядний капіталізм, який побудований на тому, щоб робити швидкі і великі гроші, змінювати швидко країну, але не дбати про бідних, про малозабезпечених. Його лозунг – багатій або вмирай. А у нас він набрав найдикіших форм, тому що в нас був дикий комунізм. У нас ця чиказька школа російсько-українського зразка, а це означає, що у вас ще менше шансів.

Отож, формула дуже проста: за своїм станом ви є середній клас, а за становищем ви є ближчими до пролетаріату. Вам нічого не світить. Тому що вас надто багато. Це і є прекаріат – соціальний клас без великого майбутнього. Зараз говорять так: скажи мені в якому році ти народився, і я скажу, який бідний ти будеш. Не думайте, що ви виняткові, – це зараз глобально.

Я бачив статті, в яких цей термін висміювали, але поговоріть про прекаріат із поляками. Знаєте, що сталося в Польщі, так? Коморовський програв вибори, тому що молодь голосувала за рок-співака Кукіза. Вони голосувала проти Коморовського, тому хотіли голосувати за когось такого, хто виражає їхні погляди. Тому насправді кажуть, що Коморовський програв через прекаріат – він не помітив появи нового класу, він думав, що все залишається таким, як було.

«Євромайдан став єдиною революцією креативного класу, яка перемогла»

Євромайдан – це революція прекаріату. Я не кажу, що лише їх, але саме ця група надала Євромайдану інших якостей. У цьому сенсі Євромайдан був ближчим до руху Occupy чи протестів на площі Таксим в Стамбулі – там також бунтували молоді, заможні люди середнього класу. Так само, як і на площі Болотній у Москві, де бунтував креативний клас. Єдина відмінність Євромайдану від всіх інших революцій креативного класу, що це була єдина переможна революція. Тому що прекаріат не здатен перемагати, він здатен красиво бунтувати. Це красивий хепенінг, в якому дуже важливе красиве самовираження. На це приємно дивитися, але хепенінги не перемагають.

Ми маємо знову парадокс на парадоксі. Є революція, яка мала програти, а вона виграла. І як це пов'язано із вами? Вас називають поколінням великого пальця – ви є дигіталізоване (від «digital») покоління. Серед вас, може, ще є однокласники, які не поступили до вузу, але, думаю, немає жодного, хто не мав би вдома комп'ютера чи екаунту десь в твітері. Це означає, що ваше життя переважно триває в мережі. А воно там переважно є егалітарним, рівним. Там не можна бути вищим чи нижчим – там усі рівні. Тим більше, що дуже часто ця рівність забезпечутся анонімністю.

Ваше покоління не любить ходити голосувати і не йде в політичні партії. Ваше покоління відкидає старі способи ведення політики. І тому насправді дуже важливим є цей лозунг «вкрадіть паспорт у бабці». Адже вони ходять частіше голосувати, саме вони визначають результат виборів. Ваше ж покоління не ходить на вибори – ви ті так звані противсіхи. Ви не бачите, на кого можна проектувати свої інтереси, бажання, і хто є вашим символом.

Якщо говорити про це, то справді ми живемо зараз у дуже важливі часи. Часи, в які можемо сконсолідуватися через історію. Ви вже сформувалися як покоління, маєте певний набір цінностей – це цінності самовираження.

«Зараз в Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що було у Франції, Польщі та Німеччині у 60-х роках»

Ви вступаєте в той вік, коли переймаєте на себе - хочете цього чи не хочете - прийняття рішень. Починаючи із 40-50 років кожне покоління буде правити. Власне, зараз в Європі править покоління тих студентів 1968 року – це вони створили цей світ. Якщо ви хочете зрозуміти їхню логіку, подивіться, що з ними було в 1968 році.

Ви будете тими людьми, які замінять Порошенка і всіх інших, а це означає одну дуже просту річ. Якщо це станеться, то ми будемо мати зовсім іншу країну. Адже зараз в Україні ми маємо розрив поколінь – те саме, що було у Франції, Польщі та Німеччині у 60-х роках. Ваше покоління за своїми цінностями є ближчим до ваших ровесників європейців, ніж до нашого покоління. Ви глобальне покоління.

Ми дуже сильно боялися, що війна і економічна криза зроблять відкат у цінностях вашого покоління. Коли відбуваються такі речі, люди починають перейматися виживанням, а не вираженням. Якщо так стається, то зміни вже є неможливими. У травні 2015 року ми робили опитування, яке показало, що насправді відкату не сталося. Ви нікуди не зникли, а це означає, що країна буде іншою за двох умов.

Перша – якщо ви не виїдете звідси, а бажання й спокуси виїжджати будуть дуже сильними. Друга – якщо ви не дасте себе скорумпувати і стати «порошенками», «луценками», навіть не кажу «януковичами». Думаю, друга загроза є меншою, але перша залишається дуже реальною. Це означає, що потрібно будувати платформи та інституції, де ви можете лишатися, де ви можете себе реалізувати.

І ще важливе – вам треба давати ідеї, вам треба допомагати шукати ідеї. Ви чітко знаєте, чого ви не хочете, але не знаєте, чого хочете. Це наслідок нашого часу. Ми зараз проживаємо велику кризу – це криза втрати безпеки, криза екологічна, криза нерівності.

Але дивімося на цю кризу як на шанс, і передусім ви дивіться на цю кризу як на шанс, бо це – ваші великі часи.

ZAXID.NET

В Украине День танкистов отмечается согласно Указу Президента № 922/97 от 29 августа 1997 года во второе воскресенье сентября.

Президент Петр Порошенко поздравил танкистов, у которых сегодня профессиональный праздник. Поздравление появилось в Твиттере главы государства.

Праздник был установлен в поддержку инициативы ветеранов танковых войск и танкостроителей Украины, учитывая их заслуги в годы Второй мировой войны и с целью воспитания воинов-танкистов Вооруженных Сил Украины на лучших традициях предыдущих поколений.

Механизированные танковые войска, составляющие основу Сухопутных войск Украины, выполняют задачи по удерживанию занятых районов, рубежей и позиций, отражению ударов противника, прорыву обороны противника, разгрому его войск, захвату важных районов, рубежей и объектов, действуют в составе морских и воздушных десантов. В состав механизированных и танковых войск входят механизированные и танковые бригады и полки. На их вооружении находятся танки Т-64, Т-80; бронетранспортеры БТР-70, БТР-80; боевые машины пехоты БМП-1, БМП-2, другие образцы вооружения.

Кузницей офицерских кадров для танковых войск является Академия Сухопутных войск имени Гетмана Петра Сагайдачного во Львове и факультет военной подготовки Национального технического университета "ХПИ" (бывший Харьковский институт танковых войск). Младших специалистов для танковых войск готовят в 169-м Учебном центре Сухопутных войск ВС Украины в пгт Десна.

Почти 100 государств мира имеют на вооружении танки и только некоторые из них способны производить танки для собственных нужд и на экспорт. Среди 11 ведущих танкостроительных государств мира главное место занимает Украина. Ведущим разработчиком танков в Украине является Харьковское конструкторское бюро машиностроения им. А.А.Морозова. Флагман танкостроения - государственное предприятие "Завод имени Малышева", имеющее всю необходимую инфраструктуру для изготовления современных образцов бронетанковой техники и вооружения. И это не удивительно, ведь именно здесь, в Харькове, в 30-х годах были созданы первоклассные образцы бронетанкового вооружения и техники, в том числе и лучший танк Второй мировой войны Т-34.

Воины-танкисты в ходе антитеррористической операции с честью выполняют свой конституционный долг, демонстрируя верность военной присяге, высокий профессионализм и боевое мастерство. Вошли в историю украинской армии и народа героизм начальника бронетанковой службы вооружения оперативного командования "Юг" полковника Евгения Сидоренко, танкистов 17-й отдельной танковой бригады младшего сержанта Сергея Исаева и солдата Евгения Мартынюка, которые отличились в боях под Иловайском, и многих других военнослужащих танковых войск.

Это не о политике. Это о жизни

Мечтайте о большем. Самая вдохновляющая речь закрывшегося сегодня форума YES

Иван Яковина
Вчера, 23:03


Экс-президент Израиля Шимон Перес и французский философ Бернар-Анри Леви

92-летний Шимон Перес, девятый президент Израиля, произнес один из самых мотивирующих, по мнению участников, спичей Ялтинской Европейской Стратегии (YES), которая завершилась сегодня в Киеве. Он говорил о лени, смелости и дерзости надежды

Мы мечтали о своей земле, но земля, которую мы получили, не была мечтой. Это был маленький клочок, одна тысячная часть Ближнего Востока. Эта земля не очень хорошо к нам отнеслась. Там были болота, москиты, пустыня на юге, камни. Выбирать нужно было между комарами и камнями. На ней было два озера – одно мертвое, второе вымирало. Была знаменитая река – но и в ней воды не было. То есть воды не было вообще. Никаких природных ресурсов тоже не было – ни золота, ни нефти. Тогда говорили, что на Ближнем Востоке есть два типа стран – страны нефтяные и страны святые. Наша была абсолютно святая, потому что вообще ничего не было.

Мы были одиноки. У нас не было брата по религии, сестры по языку, соседа по истории. Все это происходило после Холокоста. Мы пришли туда и не знали вообще, что делать. По-настоящему не знали.

Люди спрашивают меня: как оставаться активным? Это очень просто. Считайте в уме ваши достижения и мечты. Если ваших мечтаний больше, чем достижений – значит, вы все еще молоды

И мы подумали: самое большое богатство природы – это человек. Люди обогатили землю, а не земля народ.

Мы все стали учеными. Каждый фермер в Израиле, каждый кибуц начал смотреть, как развивать сельское хозяйство без воды, без земли. Мы начали развивать его. Это было первое сельское хозяйство в мире, основанное на хай-теке. Я сам был тогда студентом в сельскохозяйственном университете, мы пытались проводить ирригацию – поливали деревья горячей водой, думали, что они так будут лучше расти.

К большому удивлению, выяснилось, что сельское хозяйство, которое основано не только на земле, но и на хай-теке, работает. У нас сегодня достаточно воды. Воду обычно находят – ее не добывают. А мы стали ее добывать. И мы преуспели. Мы начали опреснять воду, мы отыскивали овощи, которые не слишком много "пьют", занимались селекцией. Вот вам настоящий секрет: для будущего важно не то, что вы находите, а то что вы производите.

У нас не было ни людей, ни вооружения, мы никогда не воевали, у нас было всего 450 тыс. людей, не было генералов, не было военного опыта. ООН решило создать государство Израиль, но фактически шла война. Что мы могли делать? Две вещи.

Первое – люди должны были стать мужественными и храбрыми. Они должны были понять, что у нас нет выбора – мы должны только победить. Если мы хоть один раз проиграем – все.

Второе – поскольку у нас не было оружия, мы начали его производить. Чтобы совершенствовать армию, нам пришлось развивать IT. Израильский IT-сектор работал на армию. Потому что мы были одни во враждебном окружении.

Зачем я вам это рассказываю? До сих пор я говорю молодым парням или девушкам: друзья, у вас есть гораздо больше, чем вы думаете. Не будьте ленивыми. У вас есть гораздо больше, чем земля вам может предложить. Вы можете производить вещи, которые не даны вам. Это урок для всех.

Украина – одна из самых важных в мире стран в сфере сельского хозяйства. Вы действительно много поставляете, и вы не должны от сельского хозяйства отказываться – вы можете и должны модернизировать, объединить ресурсы и таланты народа.

Потенциал у всех людей – очень большой. Но все они немножко ленивы. Если хотите чего-то добиться, нужно работать. Ничего не падает с неба. Мы в Израиле очень много работали. Что в этом плохого? Не знаю… Люди идут в отпуск – это пустая трата времени. Мне уже 90, и я никогда не был в отпуске. Мне говорят: "Ты что ненормальный? Как же ты отдыхаешь?" А я предпочитаю работать. Я от работы получаю радость. И не будьте пессимистами – это тоже пустая трата времени, особенно когда времена меняются.

Нужно идти за наукой. У науки нет границ, ограничений, наука не имеет рефлексии. Не пытайтесь решить проблемы прошлого, я не знаю, возможно ли это вообще. Прошлое вообще не играет никакой роли. Просто изучите его, чтобы вы не повторяли старых ошибок. В прошлом нет ни будущего, ни надежды.

Большинство людей предпочитают помнить, а не представлять – это самая большая ошибка. Что вы хотите помнить? Все ошибки, которые были совершены? На историю нельзя полагаться. Историки были глашатаями королей и тех, кто был при власти – они говорили то, что нужно.

Люди боятся чего-то… Только Бог знает, что с нами будет.

Меня спрашивают иногда: если оглянуться назад, какими были ваши самые большие ошибки? Я отвечу: мы думали, что у нас великие мечты. А теперь мы понимаем, что они были не такими уж великими. Мечтайте о большем. Чем больше ваша мечта, те большего вы добьетесь.

Ваше молодое поколение – великолепно. Но что меня злит в них – они презирают политиков. Они говорят: политика коррумпирована, она не для нас. Я отвечаю: вы честные, вы хотите честной политики – идите и делайте честную политику.

Это все уроки, которые я сам вынес из прошлого.

Еще люди спрашивают меня, как оставаться активным. Это очень просто. Считайте в уме ваши достижения и мечты. Если ваших мечтаний больше, чем достижений – значит, вы все еще молоды. Если наоборот – вы стары.

НВ

Ненависть Путіна до України знищує союзників Росії

Віталій Портников
12.09.2015

Володимир Путін будує собі ешафот власними руками



1 грудня 2014 року під час візиту до Туреччини президент Росії Володимир Путін несподівано заявив про припинення будівництва газопроводу «Південний потік» і початок нового проекту – газопроводу «Турецький потік». 11 вересня 2015 року заступник міністра енергетики і природних ресурсів Туреччини Сефа Сайдик Айтекін наголосив, що консультації щодо здійснення амбітного проекту заморожені. По суті, ця фраза означає кінець «Турецького потоку» через «взаємну недовіру сторін». Тепер Росія намагається форсувати будівництво другої черги «Північного потоку».

Коли Путін оголосив про початок створення «Турецького потоку», більша частина спостерігачів відразу ж заявила про непрофесіоналізм і фантастичність проекту. Цей газопровід ніяк не міг стати альтернативою української ГТС. Він у буквальному сенсі йшов у нікуди. Європейським одержувачам російського газу пропонувалося самим (!) побудувати труби від кордону Туреччини. Таке будівництво не передбачено жодним контрактом «Газпрому» – але Путін не хотів нічого чути! Тому що він буквально одержимий ідеєю «обійти» Україну і вірить, що це головний важіль тиску на Українську державу.

Однак в історіях із газопроводами є і свої позитивні сторони. Відмова від будівництва «Південного потоку» стала «холодним душем» для країн, які захищали цей проект і були відданими прихильниками Росії – Сербії та Угорщини. Після цього розмовляти з Будапештом про санкції проти Москви стало простіше. А Белград прискорив процес домовленостей щодо своєї європейської інтеграції. Серби та угорці переконалися, що Путін може «кинути» їх у будь-який момент.

Історія з «Турецьким потоком» значно охолодила і відносини Росії і Туреччини, і особисті стосунки Путіна і президента Ердогана. В Анкарі сподівалися на значні компроміси в разі згоди з будівництвом – але розуміння не зустріли. Ще один потерпілий – Греція. Путін домовлявся з її тодішнім прем’єром Ціпрасом про продовження газопроводу по території країни. Греки вже підраховували дивіденди і почали сприймати проект як важливий чинник надходження грошей у скарбницю. Що для Греції в її нинішній ситуації дуже важливо. Але ніхто навіть не поінформував Афіни про фактичну відмову від проекту. Як, втім, і Скоп’є. Республіка Македонія мала стати в новому маршруті альтернативою Болгарії. З урядом цієї країни почали консультації у непростий час політичної напруги, МЗС Росії звинуватило Захід у спробах дестабілізувати ситуацію в Македонії з метою не дати побудувати «Турецький потік». А потім зусиллями саме західних посередників – тієї ж Вікторії Нуланд, до речі – македонська політична криза була врегульована. А будувати так нічого і не стали.

Будівництво нової гілки «Північного потоку» – поки що примарне – вже погіршило відносини Росії зі ще одним її союзником у ЄС – Словаччиною. Днями на переговорах із прем’єром Арсенієм Яценюком у Братиславі голова уряду Словаччини Роберт Фіцо не обирав виразів щодо російських намірів. А це означає, що ще одна країна не буде заперечувати проти санкцій. Путін будує собі ешафот власними руками.

Радіо Свобода

Вони померли за Україну: Герої ультрас, які загинули в боях на Донбасі

В Революції Гідності та на війні з Росією загинуло щонайменше 27 ультрасів



Але після повалення режиму Януковича російський диктатор Путін використав військову карту, анексувавши Крим, а потім через бездіяльність донецької еліти увійшов на Донбас.

З весни 2014-го до сьогодні представники практично кожного фанатського руху воюють на сході нашої держави як в добровольчих батальонах, так і в регулярних частинах.

На жаль, не всі з них повернуться додому. Війна забирає найбільш хоробрих та відважних. Вони віддали своє життя за нашу свободу, але вони житимуть доти, доки про них пам'ятають.

Ультрас опублікували інформацію про побратимів, які загинули в боротьбі за Україну. Вічна пам'ять хлопцям.





















1 грудня 2013-го. Саме в цей день фанати багатьох клубів зібрались в одному місці, а саме на вулиці Банковій в Києві, і пліч-о-пліч з іншими радикалами та націоналістами почали ламати систему, здобуваючи краще життя для українського народу. З того моменту протест перестав бути мирним. Чергування в захопленій Київраді та Українському домі, нічні патрулювання міста, накриви баз тітушок і, звичайно ж, сутички з "Беркутом" біля колонади стадіону "Динамо" - фанати завжди були на самому передку народного спротиву. Заради спільної мети ультрас забули про чвари між собою, оголосивши безстрокове перемир’я. А коли режим впав і почалась російська агресія, своє вагоме слово довелось сказати фанатам в регіонах - більшою мірою завдяки активній позиції ультрас вдалось зберегти мир в Одесі та Харкові. На даний момент представники практично кожного фанатського руху воюють на сході нашої держави як в добровольчих батальонах, так і в регулярних частинах. На жаль, не всі з них повернуться додому. Війна забирає найбільш хоробрих та відважних. Вони віддали своє життя за нашу свободу, але вони житимуть доти, доки про них пам’ятають. На цій сторінці зібрана інформація про всіх фанатів, які загинули під час Революції гідності та війни з російським агресором. Вічна пам’ять!

depo.ua
Сторінка пам'яті ultras.org.ua

Представители организации оказали моральную поддержку местным жителям и украинским военным

Президент Федерації футболу України Андрій Павелко разом із прославленими футболістами минулого та працівниками ФФУ надали моральну підтримку місцевим мешканцям та українським військовим у зоні АТО.

Візит до школи

Перший візит футбольна делегація здійснила у школу №58, що у селищі Талаківка поблизу Маріуполя: цей навчальний заклад постраждав від обстрілів сепаратистів 9 серпня. Звернувшись до школярів і викладацького складу, президент ФФУ побажав мирного майбутнього для дітей, яке мають забезпечити дорослі.

З нагоди Дня фізичної культури і спорту та тижня футболу УЕФА директор школи Зоя Семененко, а також учитель фізкультури Альберт Семченко були відзначені почесними грамотами ФФУ. Крім цього, вчитель фізкультури отримав із рук президента федерації набір для проведення уроку футболу (ігрову форму, фішки, маніжки, навчальну літературу для проведення тренувань). Закликаючи займатися футболом і хлопців, і дівчат, Андрій Павелко подарував по набору м’ячів і для одних, і для інших, символічно запросивши для отримання сіток з ігровими сферами учня молодшої школи та старшокласницю.

На завершення зустрічі діти залюбки фотографувалися з відомими гостями, серед яких - зірки футболу Олег Саленко, Василь Рац, Іван Яремчук, Сергій Ковалець.

Підтримка поранених

Потім Андрій Павелко навідався до Лікарні медичної швидкої допомоги Маріуполя, яка у нинішні часи стала військовим госпіталем. Головний лікар Сергій Орлеанський зазначив, що за час проведення АТО у медичному закладі була надана допомога понад 4 тисячам поранених військовослужбовців. Футбольні гості побажали нашим воякам швидшого одужання та повернення до мирного життя, з яким неодмінно асоціюється саме футбол.

Вояки отримали із рук президента ФФУ футбольні сувеніри, зокрема м‘ячі, на яких одразу ж розписалися присутні легенди футболу.

Прикордонний загін та польова кухня

Насичений день у Маріуполі продовжився футбольним матчем збірної ФФУ з командою прикордонників - учасників АТО, а також візитом федераційної команди до оперативно-бойової прикордонної комендатури «Мостиська-1», що нині дислокується на околиці Маріуполя, у селищі Сартана. Ознайомившись з умовами служби й проживання вояків, зробивши спільне фото на пам'ять, та залишивши на згадку про свій візит сувеніри і автографи, футбольні візитери були запрошені на вечерю у польових умовах. Борщ та солдатська каша смакують по-особливому поблизу лінії фронту.

Прощаючись з українськими вояками, Андрій Павелко пообіцяв, що цей візит аж ніяк не останній:

- Федерація футболу України й надалі підтримуватиме Українське військо та мешканців окупованих територій. Ми єдина нація, єдина країна і ми маємо бути разом завжди, а тим більше у такий складний час.



Sport.ua

А ведь много детей убито на Донбассе украинскими военными... об этом нельзя не знать...

(2015-09-14 19:51)535 писал(а): [ -> ]А ведь много детей убито на Донбассе украинскими военными... об этом нельзя не знать...

И на Тюринке вчера с пару десятков повесили на яблоне. Ты разве об этом не знаешь?

(2015-09-14 19:51)535 писал(а): [ -> ]А ведь много детей убито на Донбассе украинскими военными... об этом нельзя не знать...

А вот и "притесняемые русскоязычные" подтянулись. Всегда поражало особое умение ватной части населения говорить на белое черное и с удивительной легкостью манипулировать фактами. И вот уже тот факт, что в результата военного конфликта, инспирированного и поддерживаемого Россией на территории Украины, погибло много детей легким росчерком пера совкового адепта превращается в высер "много детей убито на Донбассе украинскими военными". Какой же гнидой нужно быть, чтобы манипулировать смертью детей в зоне боевых действий...

535 отправлен в бан на 2 суток за размещение пропагандистского ролика страны-агрессора