Володимир Лозинський

[zlex40]

– У тому прем’єрному чемпіонаті команда дебютувала саме під вашим керівництвом.
– Мушу сказати, що не сильно й рвався, щоб ставати головним. Але начальник команди Дмитренко, з яким пограли разом у Кривому Розі, сказав: "Приймай, бо якщо відмовишся, тебе приберуть". З завданням впоралися – за підсумками чемпіонату-1992 прописку у вищій лізі зберегли. Підготовку до наступного сезону розпочали в Алушті. Кілька матчів там програли, а коли на нетривалий час повернулися в Кременчук, той же Дмитренко мене й прибрав і запросив на моє місце свого друга Бориса Стрельцова. Дивна поведінка, але Дмитренко начебто мав проблеми з алкоголем і, можливо, деякі рішення приймав неадекватно. "Не підіймай шуму, ми тобі будемо платити" – казав мені. Поплатили місяці три й забули.

– Без роботи ви залишалися майже два роки.
– Поки в Борисполі не створили Борисфену. Працювати разом запропонував Володя Безсонов. Але довго ми там не затрималися і почали тренувати з відродженим київським ЦСКА. Підіймали команду з колективів фізкультури. Не знаю, скільки тоді отримував Бєс, але в мене зарплата тоді була 20 доларів. Команду комплектували за класичними армійськими підходами. Начальник команди Вітя Мошковський вишукував у військових частинах Києва і сусідніх областей хлопців із футбольною освітою. Самі того не очікуючи, навидьоргували тоді доволі перспективних хлопців, які не загубилися згодом і у вищій лізі. Втім, я тоді дивом у ЦСКА затримався.

– ?
– Дружина працювала в авіакасах і обслуговувала африканців. Виявилося, що вони шукають збірним Лівану з футболу і баскетболу тренерів. Зарплата – 500 доларів. Для тих часів то були серйозні гроші. Ось ми з призером двох Олімпіад з баскетболу Олександром Сальниковим й націлилися їхати. Вже навіть квитки купили. Власне, Сашко й поїхав. А до мене додому незадовго до вильоту приїхав Вітя Мошковський. "З тобою хоче зустрітися голова корпорації "Київ-Донбас" Гриншпон, – каже. – Він збирається фінансувати ЦСКА". Поїхали. "Володю, пам’ятаю тебе ще футболістом, – сказав при зустрічі Гриншпон. – Залишайся, буду тобі тут 500 платити". Звісно, залишився, не роздумуючи. Ще й преміальних по 100 доларів за перемогу виділяли. А ми виграли в першості колективів фізкультури в межах 25-ти поєдинків.

Поперли так, що за два роки вже виступали у першій лізі. Але саме у цей час розвалився Борисфен. Точніше, власник клубу Дмитро Злобенко прогорів. Наскільки я знаю, у Борисполі тоді будувався завод "Плазма". Гроші на будівництво давали бандити. А Діма частину тих коштів вкладав у футбол, хотів будувати в Борисполі стадіон. Великий, за тим же проектом, що у Бремені. Коли "нецільове використання" помітили, Злобенка усунули (добре, що не фізично).

Так чи інакше, вийшло, що ми людьми, які ще вчора виступали в другій лізі, почали виступати в елітному дивізіоні. Тільки Серьога Закарлюка і Віталій Рева у Фоменка за "ЦСКА-Борисфен у минулому сезоні грали. А Сергій Ревут, Віталій Левченко, Вітя Уляницький виросли з солдатських чоботів. І в стартовому матчі зустрілися з Динамо з Шевою, Ребрухою, Белькевичем у складі. Зіграли так, що ніхто й не очікував. Трималися достойно, а єдиний гол пропустили з пенальті, який видумав арбітр Костянтин Панчик. То після матчу схвильований Злобенко забіг в роздягальню і аж трясся, так його Гриша Суркіс налякав. Ніхто ж не очікував, що київська команда створить Динамо такі проблеми. Пізніше той досвід врахували, то вже й зокрема ми віддавали динамівцям очки спокійно.