В’ячеслав Хруслов

[zlex40]

Маркевич виганяв Рикуна з тренувань
а завтра він на похмілля асистував Жажі

Його футбольна біографія – воїстину унікальна. Людина, яка до 30-річного віку виступала максимум на рівні другої союзної і першої української ліг несподівано отримала запрошення з найсильнішої команди країни – київського "Динамо". І В’ячеслав Хруслов не просто прийшов до лав "біло-синіх", щоб скласти конкуренцію – впродовж 1993 року він був основним оборонцем киян, допоміг здобути клубові перші в його історії чемпіонство і Кубок незалежної України.

"Впродовж нашої розмови немов пережив забуті емоції заново" - сказав, підіймаючись з-за столика у ресторані стадіону "Металіст" нинішній гість UA-Футболу. І справді, В’ячеслав Михайлович згадував пережите з усім серцем. Про те, як розпочинав грати у великий футбол під керівництвом молодого тренера Іщенка, як отримав запрошення в "Динамо" від дружини Фоменка і їхав на велосипеді після святкування чемпіонства нічним Хрещатиком, як Лужний виховував Леоненка, мінялася влада у клубі "Динамо", а Рикун на похмілля асистував Жажі Коельо. Згадав пан Хруслов, який нині обіймає посаду спортивного директора відродженого "Металіста-1925", про те, як бандити катували його у Тюмені, а президент клубу в Харкові позичав і не віддавав гроші. Історії про футбол 90-х, які не можуть не вражати.

- В’ячеславе Михайловичу, ви, корінний харків’янин, у футбол почали грати тоді, коли футбол у Харкові був у глибокому занепаді, "Металіст" виступав навіть у другій союзній лізі.
- Я був дитиною і просто любив цю гру. До футбольної школи, яка знаходиться по дорозі на аеропорт, пішов, коли навчався в другому класі. У нас був прекрасний тренер Володимир Виноградов, Царство йому Небесне. Прекрасна людина, таких зараз майже не зустрінеш. Володимир Миколайович був для нас, мов рідний батько. То було дуже важливо, адже збиралися ми вранці, а розходилися додому, коли на вулиці вже було темно. Тренер допомагав нам порадами, підтримував. На жаль, помер Володимир Миколайович дуже рано – не витримало серце. У той час мене, шестикласника, вже запросили до Харківського спортінтернату, тренувався у Юрія Несміяна. Та звістка про смерть Виноградова стала справжнім шоком.

У спортінтернаті навчався три роки, а після того мене взяли у щойно створений спецклас "Металіста". Власне, аналог того класу існує понині. Вранці діти тренуються, потім ідуть на уроки в 20-ту загальноосвітню школу, після того обідають, відпочивають, а ввечері, годині о п’ятій – друге футбольне заняття. З дому виходив годині о сьомій ранку, а приходив о восьмій вечора. Валився з ніг, сил не залишалося взагалі. І так щодня. Було страшенно важко. Але цікаво. Якби не отримував задоволення, то не затримався б у футболі ось уже протягом 40-ка років. Хоча яких 40-ка. Почав з восьми, а 18 вересня відсвяткував 55-річчя. 47 років!