В’ячеслав Хруслов

[zlex40]

- Ваш дебютний матч у складі "Динамо" бачив вживу. Кияни тоді перемогли у Тернополі "Ниву". Але легкою ту перемогу не назвеш.
- У Тернополі завжди гралося непросто, з ким би туди не приїздив. Найважче, звісно, було з Ігорем Яворським. У нього манера гри специфічна: штовхається, висадить руки на спину і б’є головою. Я з Ігорем награвся ще з часів виступів у другій лізі. З іншого боку, проти форвардів, які вищі за мене за зростом, потужніші гралося легше, ніж проти в’юнких малюків на кшталт Леоненка. За такими не встежиш, не розумієш, куди вони побіжать на цей раз.

- У ті часи найбільше забивав одесит Тімерлан Гусейнов.
- Він теж високий і з ним теж можна було поштовхатися. Ваня Гецко – того ж штибу гравець. Проти таких у мене були свої методи. Вистрибуєш, трохи плечем у плече підштовхнув і не зіграв ні я, ні він. Виграти вгорі у таких кремезних нападників складно, тому брав своє хитрістю. Тоді ж команди в основному ще грали з ліберо. Я, виконуючи роль персональника, не давав суперникові зіграти, а Пономаренко ззаду підчищав.

Найскладніше було проти окремих російських нападників. То коли вже грав у Тюмені. Бувало, спартаківці як почнуть розігрувати комбінації в дотик, голова обертом йшла. Дуже сильний нападник Олег Веретенников виступав за волгоградський "Ротор". Швидкий, вибуховий, обіграється в один-два дотики і впіймати його майже неможливо. З розуму мене зводив постійними переміщеннями. Дуже важко було з московським динамівцем Ігорем Симутенковим. А був ще Олег Гарін, нападник з Владивостока, який виступав за московський "Локомотив". Невисокого зросту, з великою головою, кривоногий. Чесно кажучи, я його бив нахабно. "Іди на х… у фланг, щоб я тебе тут не бачив!" - говорив. "Та я зараз тебе…" - огризнувся той. То як піймав його одного разу з м’ячем, що аж іскри пішли. У Тюмені ж тим паче грали. "Все, пошкутильгав? – питаю. – Стань на фланзі і щоб тебе тут більше не бачив".

- У нападі "Дніпра", з яким "Динамо" боролося за чемпіонство в сезоні-1992/1993, теж грав технічний хлопець – Сергій Коновалов.
- У дніпрян тоді вся команда дуже сильною була. Ми тоді дивом чемпіонами стали. Якби "Дніпро" не програв за чотири тури до фінішу в Харкові, то був би першим. Мені про цей матч різне переповідали, але не хочу чужих слів у публічний простір передавати. То чутки. Дніпряни не сумнівалися, що "Металіст" переможуть, але Владислав Прудиус забив їм єдиний м’яч і тим самим дав "Динамо" шанс, яким ми скористалися.

Щоправда, на наступний після поразки наших суперників у Харкові тиждень наші команди зустрічалися в Дніпрі. Як же сильно нас перед тим матчем "накачували"! Фоменко тоді мав контракт із "Динамо" до кінця сезону. Продовжити угоду могли в разі, якщо виграємо чемпіонат і Кубок. Зрештою, не скажу, що ми билися за тренера. За себе грали. Ті динамівці, які грали за команду в першому чемпіонаті, мали додатковий стимул. Вони досі не могли змиритися з поразкою від "Таврії". Анатолій Заяєв – хитрий лис. Звичайно, сімферопольці були слабшими, але Анатолій Миколайович вмів одних налаштовати, інших намовити, третіх обманути. Так чи інакше, "Таврія" перемогла. І якби "Динамо" програло другий чемпіонат поспіль, ніхто б не зрозумів.

- Але "лобний" поєдинок "Дніпру" кияни програли.
- Пропустили від Юри Максимова на самому початку зустрічі і той м’яч виявився у грі єдиним. Пригадую, в перерві матчу в нашій роздягальні сталися пристойні розбірки. Після матчу "рубка" продовжилася. Зізнаюся, тоді подумали, що вже все, що титул втратили. Але дніпряни з нами лише зрівнялися за кількістю очок. У заключних турах ми очкових втрат не допускали і стали чемпіонами за ліпшою різницею м’ячів.