Нойок может продолжить карьеру в Беларуси

[montoya]

Полузащитник «Металлиста» Александр Нойок может продолжить карьеру в Беларуси.

23-летний футболист отправился на просмотр в «Шахтер» из Солигорска.

Ранее, напомним, стало известно, что Нойок не поехал на сбор с «Металлистом.

dynamomania.com

[rokus]

Как стало известно Sport Arena, полузащитник Александр Нойок хочет покинуть харьковчан, но из-за отсутствия открепительных документов со стороны Металлиста пока не может перейти в другой клуб.

Еще в конце января стало известно, что Александр Нойок больше не собирается участвовать в мучениях Металлиста и намеревается сменить клуб. А пару дней назад выяснилось, что 23-летний хавбек находится на просмотре в белорусском Шахтере (Солигорск).

Все бы хорошо, но Нойок не может спокойно уйти в другой клуб. Как рассказал футболист Sport Arena, главная помеха этому — отсутствие открепительных документов со стороны руководства Металлиста, что делает переход игрока в другой клуб невозможным. По словам Александра, сейчас он возвращается в Украину из расположения солигорского Шахтера, чтобы утрясти все вопросы в харьковском клубе самостоятельно и забрать все нужные документы.

Александр Нойок выступает за Металлист с 2013 года с перерывом на годичную аренду в донецкий Металлург. В этом сезоне Нойок отыграл за харьковчан 12 матчей во всех турнирах. Отметим, что действующий контракт Александра с сине-желтыми рассчитан до 30 июня 2018 года.

Здесь

[rokus]

Защитник «Металлиста» рассказал о ситуации со своим уходом в солигорский «Шахтер».

— Еще до начала турецкого сбора «Металлиста» мне стало известно о том, что есть сразу несколько вариантов продолжения карьеры, включая «Шахтер» из Солигорска. Подумав, я отдал предпочтение беларускому клубу. «Шахтер» — солидная команда со стабильным финансовым положением, постоянно играет в еврокубках. Навел я справки о команде и у Васи Кобина, который не так давно играл в Солигорске.

— Речь изначально шла о просмотре, или же «горняки» из Солигорска готовы были сразу же подписать тебя?
— Разговор был о заключении контракта. Но возникли вопросы с открепительными документами из «Металлиста». Поэтому я провел несколько тренировок в команде, узнал обстановку в коллективе изнутри и принял участие в одном контрольном спарринге. 5 февраля я буду возвращаться в Украину, чтобы в Харькове решить вопросы по документам с руководством «Металлиста».

— Имея действующий контракт с «Металлистом», ты не мог самостоятельно уезжать на просмотр в другой клуб. «Шахтер» делал соответствующий запрос?
— Мне администраторы «Шахтера» сказали, что клуб направлял на меня такой запрос. И, вроде бы, из «Металлиста» был получен положительный ответ.

— Твой переход будет оформлен как трансфер? Или же ты надеешься как-то по-иному решить вопрос своего расставание с харьковчанами?
— Ну какой там трансфер? Я полтора года не получал зарплату. Надеюсь на порядочность руководства «Металлиста» в лице спортивного директора клуба Александра Владимировича Бойцана. Верю, что мне удастся созвониться с ним и встретиться в Харькове. Впрочем, пока это мне еще не удалось. Но я не отчаиваюсь. Очень хочу без скандалов и каких-то там проблем спокойно забрать из клуба свои документы и заниматься своим будущим.

Здесь

[montoya]

На просмотр в минское «Динамо» прибыл украинский полузащитник «Металлиста» Александр Нойок, информирует официальный сайт белорусского клуба.

Прошлый сезон игрок провел в харьковской команде. Помимо «Металлиста» Нойок известен по выступлениям за «Металлург» (Донецк) и «Шахтер U-21» (Донецк). Имеет на своем счету 17 матчей за молодежную сборную Украины

Отметим, что Нойок пытался трудоустроиться в солигорском «Шахтере», однако просмотр не увенчался успехом.


dinamo-minsk.by

[TIGER]

Украинский хавбек Александр Нойок, который проходил просмотр в стане вице-чемпиона Беларуси, уже покинул минский клуб. Об этом рассказал новичок минского "Динамо" украинец Юрий Габовда.
"По состоянию на субботу Нойка уже нет в команде. Он провел здесь, в "Динамо", три-четыре дня, но как и почему - всех подробностей не знаю. Утром мы пришли на тренировку - и его тут уже не было", - отметил Габовда.
http://www.ua-football.com/ukrainian/ukr...inamo.html

[montoya]

Сегодня контракт с минским «Динамо» подписал 23-летний украинский полузащитник Александр Нойок.

Ранее украинец выступал за донецкий «Шахтер», ужгородскую «Говерлу», харьковский «Металлист», донецкий «Металлург».

Нойок принимал участие во втором учебно-тренировочном сборе минского «Динамо» в Турции и вышел на замену в товарищеском матче против «Слободы».

dinamo-minsk.by

[rokus]

Украинский футболист Александр Нойок, который заключил контракт с минским «Динамо», рассказал о своей адаптации в новой команде.

– Александр, поздравляем с подписанием контракта с новым клубом. Скажите, как проходили переговоры и довольны ли подписанным контрактом?

– Конечно, доволен. «Динамо» – это гранд белорусского футбола, команда с именем. Здесь хорошие футболисты, квалифицированный тренер, проводящий много теоретических занятий и индивидуальные беседы. Плюс персонал ответственный, организация работы на высшем уровне. Мой агент Максим Карагодин мне так все и описывал. В общем, я всем доволен.

– Уже можете описать, какой стиль игры вашей новой команды? Он отличается от привычных вам схем того же Севидова?

– Вы знаете, пока мне тяжело сказать. Первые впечатления – команда хорошо тактически обучена, все серьезно относятся к своему делу, на тренировках работают добросовестно. Этот профессиональный подход бросается в глаза. Какой стиль? Результаты команды говорят сами за себя. Думаю, минчане – это команда с хорошо поставленной игрой, которую можно назвать яркой и атакующей.

– Чуть раньше вас в «Динамо» (Минск) пришел Юрий Габовда. Знакомы с ним?

– Заочно: помню его по «Карпатам», «Кривбассу», «Таврии». Я – за дубль «Шахтера», другие команды. Часто встречались, играя друг против друга. Теперь же Юра сразу подошел ко мне, поздоровались, вспомнили былые времена. Конечно, часто общаемся. Кстати, знал еще раньше вратаря «Динамо» Серегу Игнатовича – мы еще друг против друга играли в матче молодежных сборных Украины и Беларуси. Сдружились давно, так что в этом плане чуть легче.

– Бывших игроков украинского чемпионата в минском «Динамо» хватает – это Тигорев, Корытько, Генев, не говоря уж о Габовде. Значит, вам будет не так сложно приживаться в зарубежном коллективе? Есть ощущение, что это команда из другой стороны, а вы теперь – легионер?

– Да нет, это все-таки наши соседи, близкая и родная для нас страна. Так что в этом плане адаптация в минском «Динамо» не нужна – я себя здесь легионером не ощущаю и быстро нашел общий язык с ребятами.

– На какой стадии сборы команды и успеете ли влиться в игру команды до старта чемпионата Беларуси?

– Ну, вот в понедельник они уже и заканчиваются. Сегодня у нас еще матч с казахстанской командой «Алтай», еще одна тренировка и вылет в Минск. Уже 20-го числа у нас будет кубковый матч с жодинским «Торпедо-БеЛАЗом».

– Несмотря на то, что в белорусском чемпионате не водятся такие деньги, которые еще недавно были (и местами остаются) в украинском, это достойный турнир с большим количеством серьезных команд. Что знаете о местном футболе и как давно видели в игре белорусские команды?

– Естественно, я видел в игре и их команды, и сборную. Ребята меня уже предупредили, что в чемпионате Беларуси все команды бьются, стараются играть достойно с лидерами. Так что ожидаю агрессивного, строгого футбола и не собираюсь его недооценивать. Кого видел в деле? «Динамо» (Минск) в Лиге Европы, БАТЭ в Лиге Европы. И, конечно, сборную Беларуси, возглавляемую Александром Хацкевичем – это ведь наш недавний соперник по отборочному турниру к Евро-2016.

– У вас есть полезная для профессионального футболиста черта – универсализм, который позволяет вам сыграть на нескольких позициях в защите и полузащите. А наставник «Динамо» Вук Рашевич на какой позиции вас наигрывает?

– Да, на самом деле вы правы – я могу сыграть и в центре, и справа. Но меня, как мне кажется, сюда приглашали именно как опорного полузащитника. Хотя мне без разницы, где играть – хоть на фланге, хоть в защите. Главное – чтобы приносить пользу команде.

– Не могу не затронуть неприятную тему – как проходило ваше расставание с «Металлистом»? Много ли вам остались должны в харьковском клубе?

– Ну, конечно, это неприятно – прощаться с такой командой. Тем более, что у «Металлиста» такие болельщики, и эта команда – бриллиант города Харькова. Никогда не забуду харьковских фанов – поддерживаю контакты с несколькими ребятами оттуда, тепло общаемся.

Естественно, мне остались должны много, и все осталось так, как и есть. А именно – за весь тот срок аренды в донецком «Металлурге» и за эти полгода в «Металлисте» я получил, можно сказать, только одну зарплату. Но вопрос финансовый открыт – надеюсь на доброту и порядочность руководства и то, что все решится нормально.

– Давайте о других цифрах, более приятных – какой номер выбрали себе в минском «Динамо»?

– Ой, еще не знаю… Надо будет переговорить с администратором.

– Есть особые предпочтения, или для вас не принципиально, что там на спине?

– Не номер играет в футбол.

– Уже бывали раньше в Минске?

– Да, еще когда играл в юношеской сборной Украины под руководством Александра Борисовича Головко – он долго нас тренировал, где-то с U16 по U20. И вот мы с ним ездили на международный турнир 16 команд (кажется, 2009 года) – было интересно, выиграли первое место, хотя среди конкурентов были именитые бельгийцы, Италия с Эль-Шаарави. Так что у меня с Минском позитивные ассоциации.

– Приблизительно знаете, где будете жить, тренироваться, играть?

– Еще нет. На эту тему пока не думал – думаю, быстро с этим определюсь.

– 12 лет минское «Динамо» не может отобрать чемпионский титул у БАТЭ. Нынешней вашей команде это под силу?

– Я надеюсь на это! Повторюсь, бросается в глаза, что команда у «Динамо» хорошая, обученная. Конечно, многое будет зависеть и от нас, и от футбольной Фортуны, и от всего прочего. Будем делать все для того, чтобы добиться максимально возможного результата.

– Один из козырей, который есть у «Динамо» (Минск) при приглашении новичков – это еврокубковая путевка и то, что в прошлом сезоне команда была в группе Лиги Европы…

– Согласен. Тоже на это обращал внимание, как и любой футболист. То, что минчане играют в еврокубках – очень классно.

– Напоследок: с чем у вас ассоциировалась Беларусь и подтвердились ли эти ожидания реальностью?

– Когда я там был в 17 лет, естественно, слышал, что там всегда порядок – это реально подтвердилось. Знаю, что там вкусно готовят – тоже подтвердилось. И то, что там люди добрые – и это подтвердилось, еще тогда, лет семь назад. Так что ассоциации у меня только самые наилучшие и с нетерпением жду начала сезона и официальных игр.

Здесь

[rokus]

Воспитаник донецкого «Шахтера» Александр Нойок продлил контракт со своим нынешним клубом – минским «Динамо».

Согласно новому соглашению Нойок будет играть в Беларуси до 2018 года.

Нойок перешел в «Динамо» в марте нынешнего года и сразу же стал игроком основы, убедив руководство клуба в полноценном контракте.

Здесь

[rokus]

Гравець мінського Динамо Олександр Нойок в інтерв’ю Sport Arena розповів про нюанси життя в Білорусі, специфіку місцевого футболу й непрості часи у Металісті, який перебував на межі зникнення.

Взимку минулого року опорний півзахисник Металіста Олександр Нойок перебрався до мінського Динамо. Якщо ще три роки тому цей перехід викликав певний резонанс, то сьогодні про нього швидко забули. Ситуація в Україні змушує наших футболістів відбувати у найбільш екзотичні куточки планети, і Білорусь серед них далеко не на першому місці.

Одному із найкращих вихованців Шахтаря свого покоління вдалося стати «своїм» у столиці – у цьому сезоні він провів аж 29 матчів, а тренерський штаб використовував Нойка на абсолютно різних позиціях – від центрального захисника до флангового хавбека. Чемпіонат Білорусі вже завершився, а Динамо фінішувало на третьому місці, завоювавши путівку до Ліги Європи. Зіграє там і українець – контракт Олександра з мінчанами триває ще 2 роки.

«В Україні все кипить-бурлить, а в Білорусі життя розписане по хвилинах»

— Ти відчуваєш себе щасливою людиною в Мінську?

— Я почуваю себе тут добре й комфортно. Тим більше, Динамо для Білорусі – велика команда, а Мінськ – красиве місто. Тут дуже спокійне життя, чисто на вулицях – мені все дуже подобається.

— До чого в Білорусі було найважче звикнути?

— Тут життя проходить в іншому ритмі. Воно не таке темпове, як в Україні. У нас все кипить-бурлить, пробки-затори, а тут все розписано по хвилинах.

— Документи на вулицях і взагалі часто перевіряють?

— Так. Мені адміністратор завжди каже брати все з собою. Головне, щоб була видна моя прописка, бо тут реально їх перевіряють. Раз в тиждень, коли гуляю центром, є такий нюанс.

— У Білорусі існує жорстка система штрафів за будь-які правопорушення. Часто попадався місцевій міліції з якимось порушенням?



— Частенько. Коли лише купив машину, то подумав собі, що застрахуюсь трохи пізніше. В Україні ж можна домовитися (сміється), а тут все не так. Порушив – поїдь в банк і оплати. Якщо пише десь, що треба їхати 90 кілометрів в годину, то швидкість в 91 – це вже порушення. Різниця невелика, але штрафи мені за таке приходили розміром в 10 білоруських рублів (десь 130 гривень).

Навіть коли оформлював машину на білоруські номери, то мав невеличку проблему. В Україні ж тобі все зроблять за 5 хвилин у МРЕВ, а тут треба побігати.

— Також тут існують штрафи за нецензурні слова, чим футболісти частенько зловживають на полі… Ще ніхто зі знайомих гравців чи тренерів не потрапляв на такий гачок закону?

— Наш тренер Боровський дуже акцентує на цьому увагу, але важко на полі стримувати емоції. Правда, ніколи не чув, щоб когось штрафували за таке. Хоча тренер про це і попереджував.

— Раніше казали, що такий поширений в Європі Wi-Fi в Білорусі є екзотикою…

— Не сказав би, що тут його нема, але є певні нюанси. До цього з часом звикаєш і все стає нормально. Хоча спочатку було незрозуміло, звісно.

— Яка головна різниця між українцями та білорусами?

— Й тим, й іншим можу сказати лише компліменти. В Білорусі є постійний порядок, що дає надію на наступний день. В Україні ж трошки важче з цим, бо в нас іде війна. Тому в людей нема ніякого захисту. Наприклад, моя мама – пенсіонер. Вона пропрацювала 27 років у відділі вагітних, а у неї пенсія 40 доларів. Невже вона заслужила на такі гроші? Вона ж відповідала за народжуваність народу!

В Білорусі є нормальна мінімальна зарплата, соціальний пакет. Сказав би, що саме в цьому різниця. Також українці більш відкриті, а білоруси – більш замкнуті. Правда, не знаю, з чим це пов’язано.

— Юра Габовда раніше в інтерв’ю говорив, що в Білорусі продавчиня в магазині «дивиться на тебе так, наче ти їй щось винен». Відчуваєш таке?

— Звісно, дещо Юра правий, але я не так часто потрапляв у такі ситуації. Спочатку на це звертав увагу, а потім звик уже.

— Загалом у Мінську є де провести вільний час?

— Звичайно. Є безліч ресторанів, де можна смачно поїсти. Навіть є заклад з українською кухнею. За рік я вже тут обжився й знаю, куди з друзями по команді можна піти попити смачної кави (посміхається) чи кудись на концерт. Скажу, що тут дуже круто на хокеї – його в Білорусі люблять куди більше, аніж футбол.

Хоча, на перший погляд, для хокею більше всього потрібно. Для футболу що треба? Є м’яч і майданчик, та й бігаєш собі, а для хокею потрібен недешевий інвентар… Але нічого, будемо сподіватися, що і тут футбол почне більше розвиватися. Тим більше, недавно читав інтерв’ю президента Білорусі, то він зазначив, що в його серці також є місце для футболу. Тут люблять футбол, але на стадіонах нема таких комфортних умов як на хокеї. Там можна подивитися гру в «тепличних» умовах, а на стадіоні треба трохи померзнути.

«Білоруси розділяють Україну на Захід та Схід»

— Що ти знав про Білорусь до приїзду сюди?

— Мало знав. Знав, що тут є БАТЕ, Динамо Мінськ і Шахтар з Солігорська, бо там Вася Кобін грав (сміється). Точно підозрював, що тут буде непросто. Навіть коли ми на рівні різних збірних України грали з білорусами, то це були дуже важкі матчі. Білоруси нам нагадували таких собі бійців до мозку кісток. Це й підтвердилося на футбольних полях.

— Що білоруси знають про Україну? Яка в них склалася картинка про нашу країну?

— Білоруси розділяють Україну на Захід та Схід. Вони знають, що в нас хороший народ – про це всі говорять. Звісно, знають що йде війна – це не дуже добре.

— Які можеш дати поради нашим футболістам, які хочуть поїхати в Білорусь?

— Показувати український бійцівський характер і боротися на полі до останнього. Хлопці мають знати, що тут є стабільність, але те, що ти її заслуговуєш, треба повністю доводити на футбольному полі. Також потрібно поводити себе скромно й бути уважним і вимогливим до себе. Коли людина порядна, в неї все всюди буде нормально.

— Партнери по команді часто розпитують про війну?

— Так. Це дуже тонка для мене тема, тому я не хочу багато про це балакати. Стає реально страшно. З села, в якому я виріс, багато хлопців поїхало в АТО.

— Вдома часто буваєш?

— Ні, але до мене прилітають батьки. Чесно кажучи, вони в шоці від Мінська – тут вони, наче маленькі діти. Їм багато що нагадує Радянський Союз. Тато часто на щось показує пальцем і згадує, як було колись. В Мінську неймовірний порядок. Скажу, що тут люди інколи навіть машини не закривають, криміналу немає взагалі, всі впевнені в своїй безпеці. Для цього держава виділяє чималі кошти. Якщо згадувати ситуацію в Україні, стає трохи боляче.

— Склався такий стереотип, що в Білорусі багато картоплі. Багато їси цей продукт?

— Небагато, але «пюрешечка» тут справді смачна (сміється). Порекомендую вам суп місцевий – холодник із буряка. Варто спробувати! Також хороші тут молочні продукти. Колгоспи В Білорусі працюють не так, як у нас. У мене на Херсонщині все стоїть і люди без роботи. Молоко дешевше за воду. Для чого тоді корову тримати? В селі без цього з розуму можна зійти. Треба ж десь працювати.

«Рідною позицією раніше вважав опорного півзахисника, а зараз для мене всі позиції – рідні»

— Головний тренер Динамо використовує тебе на абсолютно різних позиціях і в захисті, і в півзахисті. Вже звик до цього?

— Та вже звик. Я футболіст такого формату, що можу всюди грати. Ще в молодіжці Олександра Головка я центрального захисника грав, так що з цим питань нема. Це мені дуже допомагає тепер. Своєю рідною позицією я раніше вважав опорного півзахисника, а зараз для мене всі позиції – рідні (усміхається). Нема великого дискомфорту, коли мою позицію різко змінюють. Така я вже людина – універсальна.

— У Білорусі можна рости як футболіст?

— Відчуваю в середині себе, що виріс. Тут бійцівські якості потрібні вдвічі більше, аніж в Україні. У Динамо ти не маєш шансу на помилку – вболівальники, керівництво, тренер постійно вимагають результату. В підсвідомості ти розумієш, що повинен доводити свою силу на полі. В іншому випадку – відчуваєш тиск зі сторони фанатів та преси. Також скажу, що преса в Білорусі досить своєрідна. Любить трохи пополивати футболістів всім, що стосується неспортивних справ.

— Білоруський тренер Олег Дулуб говорив про те, що увага до футболу в Україні та Білорусі — кардинально різна. Тебе часто впізнають на вулицях у Мінську?

— Дуже рідко впізнають, скажу чесно. В Україні ажіотаж навколо футболу більший. У нас кілька аналітичних передач є, і матчі всі показують. В Білорусі більше люблять хокей, але ті, хто ходить на футбол, вже віддані цьому спорту. Мені сам білоруський чемпіонат сподобався. Він досить непередбачуваний – тут кожен кожного може обіграти.

— А культура вболівання на стадіоні відрізняється?

— По-перше, в Україні більше людей ходить на футбол, а, по-друге, тут менше класних стадіонів. Є ж різниця, де грати – на футбольному майданчику в дворі чи на стадіоні. У Білорусі мало яскравих арен. Хіба можу відзначити Борисов-Арену. Ще відзначу наш зручний стадіон Трактор.

— Чому Динамо нереально боротися за чемпіонство з БАТЕ?



— Чому нереально? Реально. У нас теж хороша команда, але БАТЕ теж сила (усміхається). Але чемпіонат – це змагання на довгу дистанцію. Що вже зараз говорити? Після бою кулаками не махають. З однієї сторони я бронзовий призер чемпіонату Білорусі, а з іншої — шкода, що втратили чемпіонство. Дивишся: і там очки випустили, і там… Хоча цього року справді мали шанси на чемпіонство (чи бодай на срібло).

— У тебе не виникало великої різниці між футболом в Україні та футболом в Білорусі?

— Ні. Обидва чемпіонати – «закриті». І там, і тут важко розкрити оборону, всюди багато боротьби. Коли в Україні грали солідні виконавці, то різниця була, але зараз все вирівнялося. Хлопці з U-19 та молодіжок одразу ж грають у вищій лізі. У Білорусі грають досвідченіші футболісти, хоча й не такі майстерні, як у нас.

— Ти своє найближче майбутнє пов’язуєш з Білоруссю?

— У мене був контракт з Динамо на 1 рік, а я продовжив його ще на 2. Тому ще 2 сезони буду тут. В Білорусі реально щасливий. Тьху-тьху (Саша тричі стукає по столу. — прим. А.С.). Дай Бог, аби й далі все так було добре.

«Зараз в українському футболі мало чого можна аналізувати»

— Як ти взагалі потрапив у Динамо? Як виник цей варіант?

— Вийшло так, що донецький Металург припинив існування… Я завжди згадуватиму цей час як «сказку моей жизни». Зробив би все, щоб там залишитися, але повернувся в Металіст, зірка якого також гасла. Це був час, коли там не було ані копійки. Важко грати, коли нема що додому привезти… Український футбол залишився без грошей, а в країні ще й війна. Що говорити, коли не платили зарплату понад півтора року. Тоді й вирішив щось змінювати в житті й «узяв» вільного агента.

Тоді й надійшла пропозиція від Динамо, куди я приїхав на оглядини. Мені через п’ять днів сказали, що все нормально. Лише попросили трохи почекати. Днів через 10 мене запросили на збори команди в Туреччину, де я й підписав контракт. Так і почалася моя білоруська історія.

— 3 роки тому ти міг уявити, що тебе занесе сюди?



— Навіть не знаю, не думав взагалі про це. Життя тебе саме несе. Такий важкий час зараз, але Бог знає куди і в який час мене нести.

— У чемпіонаті Білорусі грає багато українців. Як гадаєш, з чим саме це пов’язано?

— Футболісти сюди їдуть, тому що тут ти знаєш, що в тебе певного числа точно буде зарплата. Це дуже добре, бо ти працюєш і ризикуєш своїм здоров’ям зовсім не дарма. Українці від цього вже відвикли. Лише Динамо та Шахтар стабільно виплачують зарплати, тому гравці й звертають увагу на варіанти в Білорусі.

— Тобто 3 роки тому ти навряд звернув би увагу на Білорусь?

— Мабуть, так. Тоді ж ніхто не знав, що зараз у нас таке буде. Чемпіонат тоді в нас був суперовий, ми ж майже Росію наздогнали. У нас аналітичні програми дуже круті були, а зараз яка ж аналітика? Тобі видніше, звісно, але, мені здається, що зараз мало що аналізувати. Це не в образу нікому – такий час важкий.

— Свого часу ти, капітан молодіжного складу Шахтаря, перейшов у Металіст. Чому? Що трапилося?

— У мене тоді було багато варіантів, але я вирішив не продовжувати контракту з Шахтарем.



— Чому саме?

— Не вірив в те, що в мене вийде щось у цій команді, тому почав пошуки інших варіантів. У мене якраз залишалося півроку до завершення контракту, і я міг з будь-ким підписати попередню угоду. Чомусь вибрав Металіст і переїхав у Харків. Там мені говорили, що розраховуватимуть на мене і що я зможу рости біля досвідчених футболістів. Обіцяли також, що я отримаю шанс довести свою професійну придатність.

Я тоді був дуже окрилений. Працював, працював, працював, але шансу ніхто так і не давав. Чесно кажучи, почав тухнути й ставало важко. Може, тренер боявся ризикувати, я не знаю. За першу команду Металіста я практично не грав, а лише за «дубль». Коли прийшла пропозиція перейти в донецький Металург, я взагалі не думав і попросився в оренду. Це були супер-часи.

— Сергій Палкін заявляв, що молоді футболісти, які йдуть з Шахтаря, не мають майбутнього…

— Нічого про це не казатиму. Для чого воно мені треба? То вже такі вершини, які не хочеться чіпати.

— Чудовий період в Металурзі, а потім повернення у кризовий Металіст. Різниця між цими клубами була величезною?

— Металург визнали банкрутом, але я в будь-якому випадку повинен був повернутися в Металіст. У цій команді тоді змінився тренер, і зразу ж все пішло не так. Видно, то була не моя команда. Футболіст повинен відчувати себе добре й «літати». Я ж в Металурзі грав, а в Харкові — взагалі ні. Напевно, Севідов мене не бачив в основному складі.

Хоча на зборах я грав, але в чемпіонаті не грав, чекав свого шансу турів п’ять, потім почав виходити наполе. Та воно якось зім’ято вийшло… Лише люди й вболівальники тамтешні назавжди залишаться в моєму серці. А футбольний період там мені не вдався. Тут нема чого приховувати.

— У Металісті тоді було повно труднощів — від проблем з електроенергією до відсутності опалення. Що запам’яталося найбільше в плані побуту?

— Ой, та коли я повернувся, то там взагалі жах був. Дівчата нам на базі старалися і якось готували їжу — з сокири кашу (сміється). Опалення не було, води не було, доводилося митися в брудному басейні, всі це знають. Виручало те, що була хороша «пацанська» команда. Якщо були б гроші, то, впевнений, були б зовсім інші результати. Але деякі люди (маю на увазі керівників) просто не хотіли прогресу команди.

У команді ми всі добре дружили й переводили всі проблеми в гумор. Нема води — нічого, підемо в басейн покупаємося, загартуємося (сміється). Всі жили на базі, тому постійно грали в карти. Таке враження, що в таборі якомусь перебували. Коли двадцять мужиків живуть в одному приміщенні, то є з чого посміятися. Ось зараз зідзвонювалися з Льопою, Полянським, Чурковим, Рижуком, то добре насміялися, згадуючи цей час. Та й у Севідова гумор – дай Боже. Він «підсипав» дуже нормально, тому та атмосфера нас і рятувала хоч трохи.

— У Металісті тобі залишились винні багато грошей?

— Так. У мене десь папірець вдома лежить, де записано. Він вже ніякої юридичної сили не має, то хай десь у рамочці повисить і в моїх спогадах. То вже історія.

— Скажи чесно, в українському футболі розчарувався?

— Звичайно! Майже всі команди, в яких я грав припинили існування (Говерла, Металург Донецьк, Металіст. — прим. А.С.). Дуже різко все відбулося. Йде війна, спорту немає… Ну, як немає – ще залишилися хороші футболісти, але чемпіонат вже не такий, як був раніше. Думаю, ніколи таким він вже й не буде.

https://sportarena.com/2016/12/05/nojok-...-bilorusi/