Создать ответ 
 
Рейтинг темы:
  • Голосов: 1 - Средняя оценка: 5
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Ігор Шопін: Команда у складі якої грали Горяїнов, Колесов, Кирлик, Пушкуца, Кучер, Іваненко, Рудняк, Школьников найбільше запам'яталася мені за всю кар'єру
Автор Сообщение
rokus Не на форуме
Ветеран форума
*******

Сообщений: 6679
У нас с: 2013 Jul
Рейтинг: 3485
Сообщение: #1
История клуба Ігор Шопін: Команда у складі якої грали Горяїнов, Колесов, Кирлик, Пушкуца, Кучер, Іваненко, Рудняк, Школьников найбільше запам'яталася мені за всю кар'єру
[Изображение: 386010.jpg?201705151529]

Інтерв'ю "Футбол 24" з екс-гравцем луганської Зорі, харківського Металіста та ужгородського Закарпаття, а нині головою селищної ради Новоайдара.

Футболісти в політиці – річ доволі звична у сучасному світі. В Україні шлях зі стадіонів у владні кабінети пройшли також кілька вчорашніх улюбленців футбольних вболівальників. Однак це були скоріше випадкові спалахи, і реалізувати себе у служінні народу належним чином не вдалося нікому.

Ігор Шопін у найсильнішому українському футбольному дивізіоні провів майже дві сотні матчів. Нині у нього новий виклик і турбота – керівництво 10-тисячним населеним пунктом.

Екс-гравця луганської Зорі, харківського Металіста та ужгородського Закарпаття не можна назвати шаблонним політиком і його персону не охарактеризуєш скупою часткою один із. За спиною Шопіна – переоцінка власних поглядів, війна, розчарування, історія з викраденням і щоденна боротьба. Можливо, навіть більш жорстка, ніж на футбольному полі.

"На радикальні кроки підштовхнули події на сході України"

– Ігорю Вікторовичу, як виглядав ваш шлях з футболу у політику?

– Все, як у фразі "не було б щастя та нещастя допомогло". Я жив у Луганську, однак через військові дії вимушений був покинути дім. Варіантів з новим житлом було небагато, тому вирушив до батьків на неокуповану територію. Побачив всі жахливі процеси на власні очі, всі ці псевдореферендуми... Занурився у політику і вирішив щось змінити. Вийшло – люди повірили мені.

– Як довго ви є селищним головою Новоайдару?

– Вже півтори роки – з жовтня 2015-го.

[Изображение: 385980_737366.jpg?201705145550]

– Коли ви перебували у статусі футболіста, могли подумати, що доля так складеться і ви станете політиком?

– За все своє життя я на виборах всього тричі був. І як ви розумієте, лише голосував, а не брав участь як кандидат. Однозначно, з політикою себе ніколи не пов’язував.

– У вас не було жодного досвіду і знань – замість успішних кроків у політиці лише сотні матчів у футболі. Хто вам допоміг зі стартом?

– Співпрацюю з народним депутатом Віталієм Курилом, мажоритарником з Луганщини. Свого часу він був ректором Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Він мене благословив і сказав: "Не бійся нічого, з труднощами впораємося разом". Так почався мій політичний шлях.

– Ви не шкодуєте, що тоді його послухали?

– Ні, адже отримав колосальний життєвий досвід. Дізнався, як працюють державні механізми.

– Коли ви зрозуміли, що треба брати все у свої руки і змінювати систему?

– Достеменно не пригадаю момент, але це відбулося у 2015-му році. Мене підштовхнули на радикальні кроки всі ці події на сході України, і ситуація просто змусила мене втрутитися у цей вир.

– У вас були серйозні конкуренти на виборах. Попередній селищний голова Новоайдару Кравченко і колишній керівник Новоайдарської районної організації "Партії регіонів" Бабенко – справжні акули у політиці. Що ви могли їм протиставити?

– Мій великий козир – моє походження. Я народився у цьому селищі, мене тут більшість населення знає. У Новоайдарі мій прадід народився. Мої конкуренти – приїжджі, хоч і давно тут живуть. У них немає коріння. "Партія регіонів" взяла їх за вуха, призначила сюди і вони роками тут панували.

– Після перемоги на виборах на вас чекало ще одне випробування. Які методи застосовували, щоб вигнати з власного кабінету попередника, який не хотів поступатися?

– Все це нагадувало гумористичний серіал "Слуга народу". Використовував лише законні методи. Територіальна комісія проводить засідання і офіційно оголошує результати виборів. Попередник намагався підмовити кількох депутатів, щоб вони склали повноваження і в такому разі для проведення сесії не вистачило б кворуму.

– Однак все минулося?

– Кілька депутатів таки піддалися на провокації, але більшість не погодилася і 2/3 ми назбирали.

– Ваші конкуренти сприймали вас серйозно чи мала місце недооцінка?

– Погроз не було. Вони думали, що за них автоматично проголосують. Я спілкувався з людьми, працював з населенням. Було навіть таке, що я завоював довіру тих виборців, які у мене не вірили. Мені приємно робити щось добре для рідного селища. От зараз парк збудували на порожньому місці.

– Одна з характеристик європейського політика – можливість вільно пересуватися вулицями і впевнено дивитися в очі громаді. Ви здатні на таке?

– Я повністю відкритий і часто ходжу пішки. На роботу часто добираюся без автомобіля, на обід виходжу погуляти. Мені постійно звертають увагу – ось калюжа, там тротуар поганий... Коштів не завжди вистачає, а дороги у нас поганенькі. Знаю про ці проблеми, працюю над їх вирішенням.

– Наприкінці 2014-го у пресі з’явилася гучна історія із вашим зникненням. Писали, що місцеві правоохоронці затримали вас і звинуватили у сепаратизмі. З полону ви втекли і згодом розповіли про те, що з вами намагалися звести рахунки.

– Так, був такий епізод, однак у сепаратизмі вони мене не звинувачували. Банально організували все це з метою наживи. Можу сказати, що вже відбувся судовий процес, за підсумками якого ініціатора цього викрадення звільнили з міліції. Ще двох осіб я пробачив, якщо так можна висловитися. Нехай служать Батьківщині.

– Зараз ви почуваєтеся в безпеці?

– Проблем більше не було. Сподіваюся, що так.

– Частина жителів Донбасу брала зброю до рук і йшли воювати за Україну. Ще раніше донеччани і луганці їхали на Майдан. У вас таких думок не було?

– На Майдан я хотів їхати, однак поруч не було людей, з якими міг здійснити поїздку. Можливо, це відговорки, але думки такі були. Щодо зброї, то це питання дуже складне. Я для себе до кінця на нього не відповів. Якби військові дії розпочалися у нас на території району, то однозначно взяв би зброю до рук. Зараз вступив у наш місцевий загін самооборони.

– Ваша селищна рада сприяє тим людям, які знаходяться на передовій?

– Так, періодично допомагаємо. Зараз трохи менше. По-перше, багато моїх товаришів вже демобілізувалися, відбуваються ротації. Крім того, матеріальне забезпечення армії покращилося. Раніше постачали воду, техніку, харчі. Якщо хтось зараз звертається, то ми не відмовляємо.

[Изображение: 385980_737363.jpg?201705145550]

– У вашого колеги Мішеля Терещенка, мера Глухова, що на Сумщині дуже цікава історія, яка певною мірою схожа на вашу. Йому вдалося випередити серйозних суперників у боротьбі за владні повноваження. Він неодноразово у інтерв’ю розповідав про постійні палки в колеса від місцевих політиків. Вам часто перешкоджають у роботі?

– Не всім подобаються позитивні зміни. Триває процес децентралізації і наша громада вже об’єдналася, очікуємо на призначення перших виборів. Ми працюємо, забезпечили освітленням селище, встановили 2 тисячі освітлювальних об’єктів. Стара гвардія, яка сидить протягом 15 років у райдержадміністрації, відчуває, що вона залишається не при справах. Тому і словом, і ділом нам заважають. Напевно, так буде завжди.

"Дорослі мужики, а щось про Бандеру видумують"

– Футболіст завжди пишається своїми голами, а за політика говорять його добрі справи. Можете похвалитися певними суспільними досягненнями?

– Я вирішив ризикнути і збудувати міст через річку Айдар. Це було виключно моє рішення, яке було непростим. Люди не погоджувалися, на чотири місяці у нас виникли проблеми з пересуванням. Непросто було знайти підрядника, однак ми все успішно завершили. До позитиву також віднесу організацію парку і семи дитячих майданчиків. Крім того, реанімував футбольну команду, яка вперше за останні 10 років заявилася на обласний чемпіонат.

– На поле не виходите?

– У половині матчів грав. У новому сезоні, мабуть, продовжу по тайму виходити у складі, адже гравців у нас трохи не вистачає.

– Ви маєте добру нагоду спостерігати за зміною поглядів населення. Динаміка позитивна?

– За останній рік багато людей, які не підтримували Україну, змінили свої погляди. Звичайно, відсотків 20 ще бачать Росію братською країною. Раніше їх було 50-60%.

[Изображение: 385980_737358.jpg?201705145550]

– Ваші погляди протягом життя, мабуть, також змінювалися. Пригадуєте власний шлях до усвідомлення власної ідентифікації українця?

– Я усвідомив свою українськість у 2013-му, коли розпочалася Революція Гідності. Просто бачив, що робить влада на чолі з Олександром Єфремовим у Луганській області. Справжній грабіж людей, привласнення бізнесу. Бюджетників цинічно зганяли на публічні заходи. На превеликий жаль для мене, я зрозумів це лише перед самим Майданом.

– До того була байдужість?

– Ні, не було такого. Навіть швидше, у 2011-му році, коли я закінчив футбольну кар’єру, занурився у інше життя. Приїхав у Луганськ після роз’їздів по інших містах і побачив жахливу картину. Наприклад, у мого батька є невеличкий магазин, який місцева влада хотіла забрати. Знаю, як все це відбувається зсередини. Саме тоді я зайняв активну життєву позицію.

– Як до цього ставилося ваше оточення?

– Я працював у Луганському спортінтернаті і дивувався – дорослі мужики, а щось про Бандеру видумують. Ви ж поїздили по країні, бачили, як все насправді... Доходило до розмов на підвищених тонах. Змінити їх я не зміг. На жаль.

– Зараз не спілкуєтеся?

– Лише з одним колегою, який виїхав у Харківську область. Один тренер телефонував мені і просив допомогти з документами. Добре, жодних проблем, – відповів я. Однак другого дзвінка не було.

– У вашій декларації вказано, що у Луганську у вас залишилася квартира. Знаєте, яка її доля?

– Її не захопили, сусіди доглядають за нею.

– В той час, коли відбувалося захоплення адміністративних будівель на Донбасі, ви ще знаходилися в Луганську?

– Я дивився на захоплення Луганської ОДА з балкону і думав: "Це якийсь жах!" Мій дім знаходився поруч з будівлею. За всім спостерігав на власні очі. Виїхав звідти наприкінці червня 2014-го року. Ніхто не міг подумати, що все так станеться. Я до останнього вірив, що силовики розженуть терористів.

– У вашій футбольній кар’єрі було багато партнерів і тренерів, які точно притримуються іншої думки, ніж ви. Назву лише кількох: Анатолій Куксов тренує "збірну ЛНР", Олександр Малигін виступає за терористичну команду, Едуард Мор багато років тому прийняв російське громадянство, Юрій Целих також був помічений у "збірній ЛНР", Володимир Мартинов безтурботно грає у футбол в Криму. Ви пройшли процес розчарування у людях?

– Майже нікого з перерахованих вами я не чув протягом останнього часу. Раніше тільки з Целихом спілкувався. Не готовий засуджувати його – у нього там квартира, може, ще якісь обставини. Деякі люди мене засмутили. Прізвищ не називатиму, але мені образливо, що у людей з футбольного оточення така позиція.

– Погляди Романа Зозулі та Івіци Піріча, які мають однозначну позицію щодо ситуації на Донбасі, вам близькі?

– Роман був у нашому регіоні, приїжджав до хлопців, і я його дуже поважаю. Мені імпонує позиція київського Динамо. Клуб має патріотичну проукраїнську позицію. Взяти до прикладу хоча б Олександра Шовковського.

[Изображение: 385980_737376.jpg?201705150659]

– Ще один екс-динамівець Євген Селін є вашим земляком, адже також народився у Новоайдарі.

– Я знаю Женю, чув, що він допомагав місцевим людям і українській армії. Хоча подробицями не володію. Зараз він у Греції виступає, тому давно його не бачив.

– Свого часу добряче по "ЛНР" проїхався Ілля Галюза, який дебютував на ваших очах у Зорі, коли йому виповнилося лише 16.

– Ми зараз не підтримуємо відносин, але про Іллю у мене лише позитивні спогади. Справжній професіонал, хороша людина. Добре проявив себе у Таврії, згодом у Зорі при Вернидубі. Мені погляди Галюзи також близькі.

– Ви зараз спілкуєтеся з колишніми партнерами?

– В основному, з екс-гравцями Металіста. Цікаво, як у них справи, я розповідаю про своє життя. Найтісніший зв’язок з Віктором Іваненком, Вадимом Гольдіним, Євгеном Назаровим.

– У вас вистачає часу на перегляд футболу?

– До кінця життя цікавитимуся футболом. Стабільно дивлюся матчі Ліги чемпіонів, поєдинки збірної. Деколи знаходжу нагоду і дивлюся ігри нашої Прем’єр-ліги, зокрема із вивіскою Динамо – Шахтар.

– Якщо порівнювати футбольну і політичну діяльність, можете сказати, що одна з них є складнішою?

– Кожна професія важка. Праця футболіста дуже складна. Однак в політиці трохи важче через одну причину. Доводиться спілкуватися з людьми, а це, як на мене, найважче.

– Два сезони наприкінці своєї кар’єри ви провели на заході України. Чим запам’яталося Закарпаття, перш за все, у побутовому плані?

– Там я отримав дуже хороший життєвий досвід. Я переосмислив власний світогляд, і ритм життя на заході мені сподобався. По-перше, це обов’язковий вихідний у неділю. По-друге, відсутність суєти. Люди більш прагматичні, будують багато планів на майбутнє. На чільному місці сім’я. Всі ці постулати я намагаюся ставити у приклад своїм землякам тут, на Луганщині. Але є ще один аргумент, на який часто не звертають уваги.

– Який саме?

– Родини на західній Україні живуть вже сотнями років, зв'язок із минулим дуже тісний. На сході населені пункти не мають такого минулого. Нашому селищу, наприклад, лише три століття. Немає такого глибокого коріння, вікових традицій. На заході більше людей з характером.

"Фоменко розжував всю футбольну тактику"

– Розпочали ви займатися футболом на рідній Луганщині і у 17-річному віці дебютували у вищій лізі у складі Зорі. За команду у 1995-му році виступало багато гучних імен, зокрема, Микитин, Шелаєв, Коробченко…

– Я добре запам’ятав свій дебют. Було це в Одесі, і наш наставник Олександр Журавльов довірив мені місце у старті. Я навіть не встиг налякатися. Програли 0:2, але у Чорноморця склад був дуже серйозним: у воротах Суслов, в атаці Гусейнов…

[Изображение: 385980_737359.jpg?201705145550]
[Изображение: 385980_737361.jpg?201705145550]
[Изображение: 385980_737362.jpg?201705145550]

– Тренер Зорі Журавльов – чемпіон СРСР у легендарному для Луганська 1972-му. Що за наставник?

– Вдячний йому за те, що він повірив мене і ще дитиною взяв у команду. Якось ми приїхали у Запоріжжя, і у передматчевій програмці я прочитав таку фразу: "Журавльов – найвидатніший вихованець луганського футболу". Я не бачив, як він грав, але очевидці мені розповіли багато хорошого. Всі казали, що характер у Олександра Никифоровича був жорсткий.

– У чому це проявлялося?

– Можливо, це лише чутки, але розповідали, що у чемпіонському сезоні за кілька турів до кінця Зорю влаштовувала навіть нічия, і команда достроково здобувала золоті медалі. Клуби домовилися про потрібний результат і про це стало відомо капітану Журавльову. Він підійшов до головного тренера Германа Зоніна і пригрозив невиходом на гру. Мовляв, Зоря не буде грати на нічию, інакше на поле не вийде.

– Якому тренерові ще вдячні так само, як Журавльову?

– Першочергово – Михайлові Фоменку. Особисто мені у Металісті він розжував всю футбольну тактику. З того часу я зрозумів суть футболу. Також було легко працювати з Геннадієм Литовченком.

– У кого з колишніх партнерів брали приклад?

– Я з юнацьких років знав Дмитра Бабенка ще по Луганському спортінтернату. Зразком для молоді був Віталій Рудницький, також відзначу Ігоря Панкратьєвса, який у Динамо грав і донедавна тренував збірну Литви. Трохи більше за всіх виділявся Едуард Мор, якого у юному віці забрали у Спартак.

– Олександр Карабута, з яким виграли у Металісті, казав про Фоменка: "У нього відпрацюєш всі гроші, які тобі платять. До копійки. Платять тобі 100 доларів, отже відпрацюєш їх до останнього цента".

– Повністю погоджуюся із Сашком, підтверджую ці слова. Фоменко примушував працювати на максимальних зусиллях навіть на тренуваннях. Єдині поблажки були тільки на передігровому тренуванні. У решті – максимальна самовіддача.

– У Металісті ви мали нагоду виступати із зірками українського футболу: Горяїнов, Колесов, Кирлик, Пушкуца…

– Це команда, яка найбільше запам’яталася мені за всю кар’єру. До згаданих вами прізвищ додам Віктора Іваненка, Дмитра Рудняка, Яна Школьникова, Олега Кучера. Ми і майстрами спорту стали у цьому складі. Всі розуміли, що футбол – це боротьба. Билися у кожному матчі, приємно це згадувати. Пізніше в команду прийшли Гецко і Паляниця – чудові форварди і хороші хлопці.

– У 2000-му році ваш Металіст сенсаційно поступився Шахтарю в Донецьку з рахунком 0:8. Що за жахіття?

– Я провів на полі всі 90 хвилин і добре запам’ятав той розгром. Гра відбувалася на зустрічних курсах, ми мали моменти, але у певну мить просто розсипалися. Напевно, такі матчі потрібні. Краще одного разу програти 0:8, ніж вісім разів по 0:1. У наступному турі ми зібралися і вибороли нічию у Сімферополі з Таврією. Колектив зібрався, поговорив і ситуацію виправив.

– Леонід Ткаченко, який тренував той Металіст, чим запам’ятався?

– Передусім плануванням тренувального процесу. У ті часи ніхто на тиждень наперед не оголошував графік занять. У Ткаченка навіть такі дрібниці були. Ще одна його характеристика – надмірна емоційність. Хоча мені це не заважало.

– Бутси не літали по роздягальні?

– Коли Ткаченко прийняв команду, то у нас було багато вікових футболістів. У ставленні до старших хлопців такого він собі дозволити не міг, а з молоддю, можливо, говорив жорстко.

– На початку тисячоліття Металіст залишив вищу лігу. У Харків приїхали легіонери не найвищого рівня: Ален Амугу, Мар’ян Адам, кілька білорусів.

– Ми не заслуговували на виліт. Для мене то був шок. Склад хороший, конкуренція присутня. Фоменко прийшов по ходу сезону, і часу йому не вистачило. Камерунець Амугу нічим особливим не запам’ятався, а словак Адам був швидким гравцем, і ми часто з ним спілкувалися. Вважаю, що доля зіграла з нами злий жарт, адже вилітати повинні були не ми.

– Ще один цікавий поєдинок у вашій кар’єрі у складі Металіста – поразка 2003-го року з хокейним рахунком 5:7 від Динамо-2. Вилучення, чотири пенальті, голепад…

– То був перший тур нового сезону. У тому матчі ми постійно доганяли суперника. При рахунку 5:6 могли зрівнювати. Нам забивали все, що можна. Залітали абсолютно унікальні голи з 25 метрів.

"Зі зламаною рукою добирався із Севастополя в Луганськ"

[Изображение: 385980_737369.jpg?201705145550]

– Через кілька років ви змінюєте одну харківську команду на іншу і у складі ФК Харків стаєте свідком дебюту Олександра Гладкого у професійному футболі. Тоді могли сказати, що з часом його називатимуть одним з кращих українських нападників?

– Ні, таких думок не виникало. Фізичні дані він мав хороші як для 16-річного хлопця. Але Гладкий повністю заслужив все те, що має своєю роботою. Литовченко давав величезний кредит довіри Сашку, і він його виправдав.

– Президент ФК Харків Віталій Данилов приділяв достатньо уваги команді?

– Так, часто приїжджав до нас, дізнавався, як у нас справи. Якщо не він, то його представники завжди були на зв’язку. Данилов перебував у статусі народного депутата, мав величезні амбіції. Не все у нього вдалося, але спогади про співпрацю з ним у мене лише позитивні.

Колектив також був чудовим: Яценко, Чеберячко, Оберемко, Рібейро, Максимов, Самборський. Швидка молодь, яку у збірну стабільно викликали. Декому завадили травми і хлопці повною мірою не розкрилися.

– В ФК Харків був харизматичний наставник Володимир Кулаєв. У футбол на серйозному рівні не грав, а за спиною мав лише роботу з жіночою збірною України та кількома жіночими футбольними командами. У тренувальному процесі це відчувалося?

– Команда якось несерйозно його сприйняла. З часом зрозуміли, що він хороший тактик, однак нам не вистачало його футбольного досвіду. Не завжди міг якісно організувати тренувальний процес. Якось в Алушті з самого ранку провели тренування трьохгодинної тривалості! Хотів все включити у заняття, і ми під палючим сонцем займалися три години. Кулаєв розбирався у тактиці, але до футболістів свої думки не зміг донести.

– В Закарпатті ви мали нагоду познайомитися із сімейством Шуфричів. Наймолодший Олександр виступав за дубль, найстарший Іван працював на керівних посадах, а Нестор володів клубом.

– Я жодного разу не зустрічався з Нестором Шуфричем. У роздягальню він не заходив, з командою не спілкувався. Батько його заходив до нас кілька разів, син грав за молодіжку.

Чи є їхня вина у тому, що зараз немає Говерли? Не можна брати футболіста і просто так викидати його на вулицю. Можливо, Шуфричі занадто довірилися тренерському штабу, який понапідписував контракти з різними гравцями, а виконувати зобов’язання був не в силах.

– При Ігорю Гамулі ви грали зовсім мало – лише один поєдинок.

– На зборах я зламав руку і довго відновлювався. Потім вдруге зазнав тієї ж травми – знову перелом. Гамула – дуже емоційна людина. Емоцій у нього море. Думаю, це йому заважає.

– Спочатку його прес-конференції сприймалися, як шоу, а потім здалося, що Гамула навмисне перетворював своє спілкування з пресою на вистави.

– В команді теж щось таке було. Любив Ігор Васильович жартувати, часто розповідав анекдоти. Така вже він людина.

– Кар’єру ви завершили рано – у 31. Все це через травму руки?

– Перелом був дуже серйозний – осколковий у двох місцях. Ще дві операції зробив після закінчення виступів.

– Як травмувалися?

– В Севастополі на зборах. Приїхав у військовий госпіталь, а лікарі відмовилися оперувати. Казали, що перелом занадто складний.

– Якими були ваші подальші дії?

– Зателефонував знайомому лікарю в Луганськ: "Приймеш?" Той відповів, щоб я приїжджав.

– Як добиралися?

– Сів зі зламаною рукою на таксі і поїхав із Севастополя в Луганськ. Точніше не так – я перебував на зборах на своїй машині. Спіймав таксиста, посадив за кермо і сказав, куди їдемо. Назад він повернувся на потязі.

– Перелом стався внаслідок ігрового моменту?

– Ми грали проти ФК Севастополь, випав дощ, слизько. Людина навалилася на мене і все. Думаю, опонент діяв не навмисно.

– Зараз наслідки перелому відчуваєте?

– Навіть зараз рука не повноцінно функціонує.

– Для вас завершення кар’єри не стало шоком, і ви плавно змінили діяльність?

– Кожен футболіст переживає шок, коли закінчує виступи. Живеш 15 років за одним стилем, а тут раптово вимикають його і треба все змінювати. Я не розгубився і став дитячим тренером. Просто треба завчасно готуватися до цього.

[Изображение: 385980_737364.jpg?201705145550]

– Зараз ви бачите об’єктивну картину всього того, що відбувається на Донбасі. Які ваші прогнози?

– Мені здається, що позитивних новин все ж більше. Свідомість людей змінюється, погляди також. Дуже багато залежить від нашої влади. Нам допоможе правильна державна політика. Зокрема, призначення нормальних політиків на посаду керівників облдержадміністрацій. Все має працювати в комплексі. Місцева влада теж є відповідальною за ситуацію. Якщо ми працюватимемо в одному ритмі і матимемо спільні завдання, тоді Україна буде прогресивною і успішною.

https://football24.ua/ru/igor_shopin_rom...u_n386010/
(Последний раз сообщение было отредактировано 2017-05-27 в 11:19, отредактировал пользователь Перехожий.)
2017-05-27 00:22
Найти все сообщения Цитировать это сообщение
Создать ответ 


Переход:


Пользователи просматривают эту тему: 1 Гость(ей)