В’ячеслав Хруслов

[zlex40]

Про Житомир у мене найтепліші спогади. Зіркою нашої команди був Вовка Шишков, нападник, який забивав дуже багато і був улюбленцем публіки. Не в останню чергу тому, що він свій, місцевий. Але для нас не було значення, хто з якого міста. Ми були єдиним колективом. Виходили на поле і вбивалися одне за одного. Ми були єдиним цілим.

Повинен сказати, що в другу союзну лігу ще треба було потрапити. 26 команд з майже кожного обласного центру, за всіми клубами стоять серйозні люди, керівники областей. Заруби були неймовірні. Для Житомира найпринциповішими були протистояння з сусідами, рівненським "Авангардом". Прохідних матчів не було. Тому й кажу зараз хлопцям з нашого "Металіста": "За ті команди ви не те що б не грали, а взагалі б у них не потрапили". Хіба один-двоє гравців. Тоді попри суто футбольну майстерність гравець мусив бути характерним. Якщо ти не боєць, відвертаєшся, прибираєш ноги, то нічого з тебе не вийде.

Власне, у світовому футболі найвищого рівня нині так само. Назад повертається Мессі, стелиться у підкатах Кріштіану Роналду. То у нас спостерігається занепад. Коноплянці чому в Німеччині важко, а в Іспанії не вдалося? Бо там треба грати у відборі. В Україні Жені було легше, бо в обороні за нього відпрацьовували інші. Так, коли Коноплянка отримує м’яч, то здатен обвести двох-трьох, загострити гру на рівному місці. Але в "Севільї" чи "Шальке" такими рисами володіють майже всі. Треба змінюватися. Сподіваюся, Євген на це здатен.

- Кажуть, що у 80-90-ті футболістів єднала не лише спільна праця, а й гучні застілля.
- Не без того. Добре все, що в міру. Приміром, у нас у "Спартаку", котрий потім перейменували в "Полісся", не палили тільки Юрко Стрихарчук, Андрій Желтоносов і ще один-двоє гравців. Інші смалили так, що будь здоровий. Але ж на полі це не заважало. Зараз навпаки – більше половини команди не палить, але по самовіддачі виникають запитання. Я ще працюючи помічником Мирона Маркевича в "Дніпрі", говорив гравцям: "Можете курити, але працюйте". На жаль, не кожному це виходило. Я ж палив впродовж усієї кар’єри. Кинув років шість тому. Тому, що мені вже не 20 і це справді почало шкодити. Кидати було страшенно важко. Перших три дні мучився неймовірно. Але зараз взагалі не переношу запаху тютюнового диму.

- Є інший приклад – Олександр Рикун, з яким ви попрацювали у "Металісті" як тренер.
- На жаль, то не таємниця. Мушу сказати, що талановитіших за Сашка футболістів я в Україні майже не бачив. Можливо, Шевченко, Коноплянка, Ярмоленко. Все. Вперше побачив Рикуна зблизька під час літніх зборів у Трускавці, куди ми постійно їздили в перші роки роботи Маркевича з "Металістом". На першому тренуванні відпрацьовували контроль м’яча на півполя. Рикун отримав м’яч, подивився і не дивлячись, віддав м’яч метрів на 40 точно в ноги. "Ти бачив?" - розвівши руками, сказав Мирон Богданович.