В’ячеслав Хруслов

[zlex40]

Сказати, що я був шокований – не сказати нічого. "Яке "Динамо" в 30 років?" - думаю. Зрештою, сили в собі відчував. Чому б ні? тим паче, що запрошує не чужа людина. Ми відпрацювали разом три роки, Михайло Іванович знав, чому кличе, знав мої можливості. Мабуть, за два місяці в "Динамо" він встиг придивитися, хто й на що здатен і вирішив, що я можу допомогти.

Минуло кілька днів. Після телефонної розмови з Фоменком сів на потяг і поїхав до Києва. На вокзалі зустрів адміністратор, відвіз мене на базу в Конча-Заспу. Провів одне тренування, повечеряв, переспав, а наступного ранку полетів до Франції. До Франції! До того єдиний раз був за кордоном у 1987-му. То коли Іщенко запросив мене в Житомир. Попередній сезон "Спартак" провів непогано і за це футболістів нагородили поїздкою в Болгарію. Мене як новачка взяли авансом. "Познайомишся ближче з командою" - казав Олександр Олексійович. Відпочили там, зіграли кілька товариських матчів. Спогади були неймовірними. Можете уявити, що відчував, коли вирушав до Франції?

- Як вас прийняла команда?
- Серьогу Ковальця добре знав по другій лізі. Сергій виступав за хмельницьке "Поділля" й ми часто грали одне проти одного. Інші теж вели себе адекватно. У той час в команду саме повернувся Анатолій Дем’яненко. Закінчувати кар’єру. Толика тоді постійно боліли ахілли. З великою увагою ставилися до мене лікарі, масажисти. З першого дня взяли мене в оборот. "Давай, доведемо тебе до ладу". Я ж не звик. "Не треба, - кажу. – Я себе добре почуваю". "Ні. У нас порядок". Для мене тоді кожна дрібниця була новинкою.

- Фоменко змінив оборонну ланку "Динамо" повністю.
- Флангові захисники Олег Лужний і Сергій Шматоваленко залишилися. В центр взяли мене, Толика Безсмертного і Віталія Пономаренка. Втім, Михайло Іванович вміє ставити гру в обороні. Зрозуміло, що певні труднощі пов’язувалися з тим, що на такому рівні ні Толик, ні Віталик, ні я досі не грали. Я взагалі в Сумах звик до того, що був одним з лідерів команди. В "Динамо" усе було по-іншому. Зрозуміло, що на тренуваннях і в іграх пахав, не шкодуючи себе. Та й не можна інакше, коли поряд такий вожак, як Лужний. Міг би порівняти з Олегом Ротаня дніпровського періоду. Русикові було достатньо лише подивитися в бік Селезньова, як Жека все розумів. Без слів. Такі люди як Лужний чи Ротань говорять мало, але по суті. Вони бачать, коли людина старається, але їй не виходить, а коли помилки трапляються через те, що хтось валяє дурня. Ви б бачили, як Лужний ганяв Леона! "Давай, на х.., біжи!.."

Фоменко любив наводити приклад. "Приходиш на ринок без грошей. Лежить шматок м’яса, а ти купити його не можеш. Намагаєшся взяти безкоштовно. Але ніхто ж не дасть. Руки відрубають. Так само й у футболі: виходиш і граєш за гроші. Вони є, але їх треба заробити".

- До досвідченіших, з зірковим статусом гравців Фоменко ставився по-особливому?
- У нас зірка була одна – Леоненко. Лужний і Шматоваленко – не зірки, але лідери. На полі і за його межами. Вони рубалися за кожен м’яч.