Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Но беда является не одна. Вместе с шокирующим счетом поражения от сильного клуба агромагнатов пришло несчастье и большее - уже за пределами поля. Провокация? Возможно. Но профессиональный клуб должен уметь противостоять провокациям и обезвреживать ситуацию своевременно (как, кстати, обязан уметь это делать и столь шикарный столичный стадион).

В то же время, чтобы не случилось подхода по принципу „то ли ОН украл, то ли У НЕГО украли“, хотелось бы знать, кто именно ударил именно первым, находясь на какой именно стадии опьянения и откуда именно ни с того ни с сего он взялся.

В этой связи есть, однако, несколько нюансов. Упомянутое судьбоносное расследование возглавил закадычный злой гений еще прошлого Металлиста, приложивший немало усилий и к исключению его из Лиги чемпионов, и ранее - к уходу тренера команды из сборной, и к затем - к уходу спонсора из клуба, после чего команда та была полностью морально, материально и юридически уничтожена, раздавлена и унижена (начав падение грандов, из которых с учетом ситуации в Приват-банке сегодня осталось вместо четырех полтора, в том числе один бездомный, приютившийся, между прочим, на той же Металлист-арене, где, кстати, часто выступает и сборная. Плюс еще бездомная, но хорошая Заря - и на кого еще в Украине ходят во внутреннем одичавшем от нищеты чемпионате?)

Так вот, насколько объективно при таком неожиданном раскладе ведется расследование?
Нет ли, случайно, у главного расследователя неких пожеланий относительно персонального состава базовых спонсоров нового клуба?
Далее.

Насколько приемлемо мягкое и неожиданное отношение хозяев футбола Украины к открытому шантажу типа „если оставите Металлист 1925, то уйдем тогда мы, да еще прихватим с собой половину всей группы - одной из двух во второй лиге“? Не является ли такой шантаж сам по себе совершенно позорным для Федерации и абсолютно недопустимым? К чему может в дальнейшем привести терпимость к таким заявлениям и вообще к праву выбора одним из новичков проф. футбола своих будущих соперников?

Наконец, если пренебрегают народной командой города-миллионера с невиданной посещаемостью и однажды уже футбольно ограбленного, если все усилия города и клуба, многочисленных спонсоров, болельщиков и футболистов могут быть похоронены несколькими провокаторами и несколькими идиотами без малейшего стюард-сопротивления (это всё - как так и надо! Вопрос, кто пустил бандитов на стадион, даже не рассматривается!), то зачем тогда вообще столь огромные траты на футбол в нищей стране? С одной стороны, избавляются от очередного Металлиста, ненавистного кому-то еще до рождения, а с другой - руководство Федерации, одновременно руководящее Бюджетным комитетом Верховной Рады, официально планирует в госбюджетных изменениях на текущий год 200 миллионов гривень на футбольные поля, что равно ассигнованиям на программу бесплатных лекарств, в 2 раза превышает финансирование вынужденного лечения за рубежом, когда отечественная медицина бессильна, и в те же 2 раза превышает средства, направленные на финансирование утепления жилья.

Страна собирается на последние деньги развивать массовый футбол, уничтожая при этом профессиональный футбол в крупных городах?
Мы растим кадры для Европы, минуя украинские клубы, убиваемые в зародыше?

– Олександре, які три слова вам спадають на думку, щоб охарактеризувати стан українського футболу?
– Йдеться про чемпіонат, чи про що?

– Усе в комплексі: збірна, клуби, чемпіонат…
– Криза, криза, криза.

– Розпочнімо з вашого рідного Металіста. Чи ототожнюєте Металіст 1925 із старим клубом?
– Це спроба реінкарнуватися, обійшовши юридичні наслідки попередньої діяльності. Так, є люди, які вважають, що це неправильно, що це не Металіст і так далі. Але іншого Металіста на горизонті немає. Я цими днями був на фіналі аматорського чемпіонату. Звичайно, це поки зовсім не схоже на Металіст – лише кольорами. Але що робити? Сісти на березі і чекати, поки на яхті припливе новий склад? Тоді ми нічого не виждемо. Є люди, що розводять багаття, навколо якого можуть грітися люди, поки триває зима.

– Цей матч більше запам’ятався не футболом, а витівкою харківських хуліганів.
– Я цього не бачив, на щастя, бо пішов після четвертого голу. Не розумію, навіщо це було робити і якої мети вони досягли. Теоретично можна було б розпитати ультрас, яких я знаю особисто. Але практично – про що запитувати? Ситуація, за яку соромно.

– Поки Металіст переживає скрутні часи, у Харкові з’явилася інша команда – Шахтар.
– Ситуація – небезпечна, зважаючи на те, що це не дуже подобається вболівальникам Металіста. Можуть виникнути різноманітні провокації. Але загалом переїзд пішов Шахтарю на користь, адже вони стали ближчими до своєї цільової аудиторії, яка зараз перебуває у Харкові, або може сюди приїжджати. Існує потенційна загроза для міста. Нам залишається сподіватись, що люди, які відповідають за безпеку в тому регіоні, розуміють, що роблять.

– Вас не бентежить фан-шоп на території стадіону Металіста?
– Шахтар усе робить правильно. Вони поглинають те, що можуть. А от наскільки це посприяє розвитку харківського футболу, я не знаю. Ті вболівальники Металіста, яких я знаю, цим фактом не задоволені.

Але питання в тому, кого ми в даному випадку вважаємо вболівальниками Шахтаря. Якщо це Zaboys – до них питань немає, вони завжди були нормальними. Класичний український дуалізм.

– Перемкнімося на Динамо. Яким ви очікуєте побачити цей клуб у новому сезоні?
– Навряд чи новий сезон буде для киян успішнішим від попереднього. Головне, щоб команда вистояла і збереглася попри всі фінансові негаразди. Будуть продавати тих, кого зможуть продати, і намагатимуться вижити з тими, хто залишиться. Тут є величезний плюс для молоді. Таке життя, що в будь-якій ситуації ми намагаємося розгледіти якісь плюси. Єдиним плюсом може бути поява таких гравців як Шепелєв. Інакше вони блукали б орендами ще 5 років, а потім грали б у Казахстані. Хтось новим шансом обов’язково скористається – школи ж працюють.

– Під такі непрості часи тренер Хацкевич – оптимальний варіант?
– Для того, щоб оцінювати ситуацію, потрібно знати, скільки у Динамо було грошей на тренера, якими були кандидатури. Варто мати якусь інформацію зсередини клубу. Оскільки у нас цієї інформації немає, ми не можемо аналізувати. Динамо намагається встояти за допомогою людей, які працювали в системі клубу, але не діючи хірургічно.

– Ярмоленко і Баварія. Віриться в такий трансфер?
– Ярмоленко здатний на такий виклик, тільки б не пізно було. Адже прогресувати у Прем’єр-лізі в тому стані, у якому вона наразі перебуває, він навряд чи зможе. Одна справа – всю Олександрію на сідницю посадити, інша справа – грати в Лізі чемпіонів і пройти хоча б свого опікуна, на кажучи про 3-4 суперників. Андрієві, як і Коноплянці, потрібно було їхати в Європу ще три роки тому. Не знаю, чи вони досягли б рівня Шевченка, але збірна отримала б гравців, які грають у сучасний футбол. Зараз Коноплянка, схоже, вже не може перебудуватися – запізно.
Якщо Ярмоленко перейде в Баварію замість Дугласа Кости, то стане 3-4 вінгером у команді. Але міг би прогресувати. Ми бачимо те, як він змінювався – наприклад, у майстерності володіння „нерідною“ правою ногою. Це свідчить про те, що він теоретично здатний до дресури. До теми можна пригадати, як у Мілані навчили Шевченка прекрасно грати головою плюс – підтягнули ліву ногу. Але все це можливо у 20, а не в 30 років. Трансфер Ярмоленка у Баварію – це було б прекрасно. Але чи пощастить йому і нам з таким переходом – поки невідомо. Де-юре він спроможний грати на такому рівні. Де-факто – є багато чинників, які впливають на те, що він розвивається не так швидко і яскраво, як міг би.

– Якщо забрати Ярмоленка з Динамо, кияни стануть звичайною, середньою командою?
– Він там найкращий – це безумовно. Більше того, станом на зараз – це найкращий гравець української першості. Але під ним пересидів Калітвінцев, зараз є Циганков. Зрозуміло, Динамо послабшало б, але це був би шанс для наступних гравців. Я за те, щоб Ярмоленко пішов ще у 2013-2014 роках. Якщо б тоді він перейшов навіть у посередню команду, але в хорошій першості, зараз отримав би підвищення.

– Попередній наставник Динамо Сергій Ребров обрав екзотичний варіант продовження кар’єри. Здивовані?
– Так, бо я очікував, що він візьме паузу. Але, напевно, це була пропозиція, від якої важко відмовитись. Бог його знає, чи Ребров надовго там затримається. Чемпіонат Саудівської Аравії – специфічний. Культура – також специфічна.

Мені здається, він бачив себе у європейському футболі. Натомість обрав варіант для тих, хто вже трішечки награвся і натренувався. Можливо, у такий спосіб він хоче набратися досвіду, який йому допоможе надалі. Мета залишається незмінною – працювати у Європі.

– Чи погоджуєтеся з тим, що останній чемпіонат України став найгіршим за всю історію в плані інтриги?
– Чемпіонат – сумний, але чого ми очікували? До цього йшло останніми роками – грошей у футболі все менше. Нам би зберегти сам футбол. Можна пригадати початок 90-х, коли інфраструктури не було, школи зупинилися. Тоді було гірше.

– Але тоді у командах було більше зірок, заради яких люди ходили на стадіони.
– Ну неможливо за рік-два відшукати зірок, якщо немає грошей на бразильців. Тоді була інша ситуація – грали люди, виховані ще в радянських школах. Головне, аби працював дитячий та юнацький футбол. Я не бачу нічого поганого в тому, якщо у нас буде першість, як у Хорватії. Але за умови, що наша збірна гратиме якісніше. Національна команда – це головне. Якщо у нас буде балканський варіант – це не найгірший шлях для розвитку.

– Як ви себе стимулюєте дивитися теперішні матчі чемпіонату України?
– Із цим важкувато. Окрім топ-матчів, коли намагаюся потрапити на стадіон, все це
сумненько.

– Збірна України зазнала ганьби у спарингу з Мальтою. Ваша реакція?
– Вони не дуже й хотіли грати. Вийшли на поле впівноги, передивляючись в Instagram, як відпочивають їхні колеги на теплих морях. Мабуть, їм було шкода себе. Але, що найголовніше, вони зібралися на Фінляндію. Якщо не обігрувати Суомі, то про які перші-другі місця узагалі йде мова? Шансів на те, що збірна України потрапить у фінальний турнір, відверто мало. Потрібно обіграти хорватів, а це – сумнівно. Ісландія – міцний горішок. Ще й Туреччина є. Ймовірність нашого успіху оцінюю у 20 відсотків, не більше. Вочевидь, у Шевченка є карт-бланш, вони награють команду на наступне Євро.

– Яким для вас є оптимальний варіант за умови, що ми таки здобудемо путівку в Росію? Їхати чи не їхати?
– Оптимальний варіант – вийти з першого місця і передумати (Усміхається). Гордо відмовитись. Але якщо вони вийдуть – то поїдуть. Боятимуться штрафів. Та й багато наших футболістів живуть у своєму паралельному світі. Думаю, усе вирішиться в такий спосіб, що збірна України просто не здобуде путівку на чемпіонат світу.

– Ви сказали, що футболісти живуть у паралельному світі, і я собі одразу згадав про Анатолія Тимощука… Повернення в Росію, георгіївські стрічки.
– Бачив-бачив. Звичайно, це неприємно, адже ми від нього, як багаторічного капітана збірної України, чекали трохи іншого. Але це його рішення. Я завжди кажу на прикладі музикантів: не треба з ними знайомитися, якщо любиш музику – люби. Якщо любиш футбол – от і люби. Краще не знати, що відбувається у житті футболістів, бо буде багато розчарування.

– Андрій Шевченко біля керма збірної вже практично рік. Як оціните його роботу?
– Помітне його бажання змінити гру. Через Рауля Ріанчо ми бачимо тактичні зміни і бажання потримати м’яч за найкращими зразками. Інша справа – не всі гравці генетично готові до такого футболу. Нашими сильними сторонами завжди була фізика, дисципліна і кураж. Зараз вектор змінили. Збірна намагається грати по-іншому, але все це перевіряється тільки в матчах із топ-командами. Поки ж, після Мальти, якось не хочеться дивитись на гру збірної проти топів, бо буде зовсім сумно.

– З ким із людей українського футболу вас пов’язують приятельські стосунки або навіть дружба?
– Дружби немає, є знайомі. У першу чергу завдяки футбольному клубу Маестро. У нас проводили тренування і Кардаш, і Косовський. Завтра вранці у нас буде тренування із Сергієм Нагорняком. Готуємося виступити на Кубку Ларсона. Другий рік поспіль гратимемо у день визволення Краматорська. У команді Маестро був хлопець, який воював і загинув в аварії. Тож на його честь гратимемо з військовими, поліцією, прикордонниками. Цьогоріч збирається взяти участь ще й команда СБУ. Зіграємо турнір, а потім на площі відбудеться концерт.

– Знайомством із ким ви пишаєтеся?
– Для мене футболісти, на відміну від артистів, – це зірки. Пам’ятаю, я виводив команду на поле Олімпійського – ми грали з ветеранами, де капітаном був Володимир Безсонов, один з улюблених гравців мого дитинства. Тим паче, він із Харкова. Все, на що я спромігся, потискаючи йому руку, це бовкнути: „Я також із Харкова“ (Сміється).
Знамениті ветерани розповідають дуже цікаві речі. Шкода лише, що не в ефірі. Олександр Заваров розповідав такі історії, що я б слухав його тижнями. Яскраві люди, нехай вони всі будуть здорові. А вболівальникам порадив би ходити на матчі ветеранів – для них це дуже важливо. Це сенс їхнього життя.

– Хто з них найкраще розуміється на музиці?
– Це велика рідкість, коли вони обізнані із музикою. Наприклад, у сучасній музиці добре орієнтувався Горан Гавранчіч – ми з ним якось розмовляли. Зазвичай усі футболісти стежать лише за популярною музикою.

– Усі знають, що Сергій Коновалов любить поспівати у караоке Лєпса, „Океан Ельзи“…
– О-о-о, Коновалов – це готова для телебачення людина. Я не розумію, чому його досі не запросили наші спортивні журналісти. Він дуже харизматичний хлопець. Зрештою, всі ветерани прекрасно розповідають, коли не працюють відеокамери. Камери вмикаються – вони вимикаються. Коновалов, до речі, був тренером одного з наших учасників – Ігоря Грохоцького, переможця шоу „Голос країни“, який закінчував академію київського Динамо. Сергій зізнався: дуже шкодує, що Грохоцький заспівав, а не заграв.

– Пригадайте матч, від якого ви востаннє отримали неймовірне задоволення.
– Україна – Швеція на Євро-2012. Ми якраз виступали у Львові і встигли повернутися в готель на другий тайм. У різних залах були ввімкнені різні канали. Сигнал не співпадав – на деяких телевізорах відео йшло на кілька секунд швидше. Наші ще не подали кутовий, а готель вже здійнявся в повітря (Усміхається). Потім я повністю переглянув той матч у відеозапису.

З трибун бачив, як Динамо вигравало у Спартака – 4:1. Це також особливі спогади. Ну й, звісно, я був свідком, як збірна України виграла у збірної Росії (3:2). Був настільки щасливий, що міг злетіти у повітря.

– Якими є ваші вподобання серед закордонних топ-чемпіонатів?
– Я зазвичай вболівав за ті команди, у яких грали наші. Виступав Андрій Канчельскіс за МЮ – я був за МЮ. Андрій Шевченко у Челсі – я за Челсі. Аналогічно з Лужним (Арсенал), Ребровим (Тоттенхем). Подобається вектор дортмундської Борусії. Нещодавно відвідав поєдинок Атлетіко – Малага на „Вісенте Кальдерон“. Чекав Бойка, але Бойко просидів увесь матч на лавочці. Мені сподобалося, як там вболівають. Вперше побачив ситуацію, коли головною зіркою команди є її тренер. Арбітр підійшов, щоб зробити зауваження Сімеоне, і увесь стадіон підвівся на ноги, почавши скандувати: „Чоло, Чоло, кампеоне!“

А ще я побував колись на матчі Бока Хуніорс. Дієго Марадони у ложі „Бомбонери“ тоді не було, зате був Хуан Рікельме на полі (Усміхається). Пішки ходили, 0:0 зіграли, але за суперників Боки у воротах стояв чувак Лукас Іщук. Трибуни співали і танцювали упродовж всієї гри. Матч проти якогось аутсайдера, матч, який нічого не вирішував, але вони так вміють радіти, що я цього із задоволенням навчився б.

– Окрім музики і футболу ще одна ваша пристрасть – це телесеріали. Відстежуєте всі новинки, ведете про них свій блог. Як знаходите для цього час?
– Мені важливо, щоб я не пропустив тренування. Воно відбувається зранку, тому всі репетиції я посуваю на час після 11-ї. Рік тому у мене була важка травма – я порвав обидва коліна. Буквально заново навчався ходити. Ще й в аварію потрапив, тож довелося пройти дуже багато терапії. Вона триває досі – аби знову пограти так обережненько. Без футболу я себе не уявляю. А серіали я зазвичай дивлюся в дорозі.