Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

– Олександре, які три слова вам спадають на думку, щоб охарактеризувати стан українського футболу?

– Йдеться про чемпіонат, чи про що?

– Усе в комплексі: збірна, клуби, чемпіонат…
– Криза, криза, криза.

– Розпочнімо з вашого рідного Металіста. Чи ототожнюєте Металіст 1925 із старим клубом?
– Це спроба реінкарнуватися, обійшовши юридичні наслідки попередньої діяльності. Так, є люди, які вважають, що це неправильно, що це не Металіст і так далі. Але іншого Металіста на горизонті немає. Я цими днями був на фіналі аматорського чемпіонату. Звичайно, це поки зовсім не схоже на Металіст – лише кольорами. Але що робити? Сісти на березі і чекати, поки на яхті припливе новий склад? Тоді ми нічого не виждемо. Є люди, що розводять багаття, навколо якого можуть грітися люди, поки триває зима.
– Цей матч більше запам’ятався не футболом, а витівкою харківських хуліганів.
– Я цього не бачив, на щастя, бо пішов після четвертого голу. Не розумію, навіщо це було робити і якої мети вони досягли. Теоретично можна було б розпитати ультрас, яких я знаю особисто. Але практично – про що запитувати? Ситуація, за яку соромно.

– Поки Металіст переживає скрутні часи, у Харкові з’явилася інша команда – Шахтар.
– Ситуація – небезпечна, зважаючи на те, що це не дуже подобається вболівальникам Металіста. Можуть виникнути різноманітні провокації. Але загалом переїзд пішов Шахтарю на користь, адже вони стали ближчими до своєї цільової аудиторії, яка зараз перебуває у Харкові, або може сюди приїжджати. Існує потенційна загроза для міста. Нам залишається сподіватись, що люди, які відповідають за безпеку в тому регіоні, розуміють, що роблять.

– Вас не бентежить фан-шоп на території стадіону Металіста?
– Шахтар усе робить правильно. Вони поглинають те, що можуть. А от наскільки це посприяє розвитку харківського футболу, я не знаю. Ті вболівальники Металіста, яких я знаю, цим фактом не задоволені.

Але питання в тому, кого ми в даному випадку вважаємо вболівальниками Шахтаря. Якщо це Zaboys – до них питань немає, вони завжди були нормальними. Класичний український дуалізм.

– Перемкнімося на Динамо. Яким ви очікуєте побачити цей клуб у новому сезоні?
– Навряд чи новий сезон буде для киян успішнішим від попереднього. Головне, щоб команда вистояла і збереглася попри всі фінансові негаразди. Будуть продавати тих, кого зможуть продати, і намагатимуться вижити з тими, хто залишиться. Тут є величезний плюс для молоді. Таке життя, що в будь-якій ситуації ми намагаємося розгледіти якісь плюси. Єдиним плюсом може бути поява таких гравців як Шепелєв. Інакше вони блукали б орендами ще 5 років, а потім грали б у Казахстані. Хтось новим шансом обов’язково скористається – школи ж працюють.

– Під такі непрості часи тренер Хацкевич – оптимальний варіант?
– Для того, щоб оцінювати ситуацію, потрібно знати, скільки у Динамо було грошей на тренера, якими були кандидатури. Варто мати якусь інформацію зсередини клубу. Оскільки у нас цієї інформації немає, ми не можемо аналізувати. Динамо намагається встояти за допомогою людей, які працювали в системі клубу, але не діючи хірургічно.
– Ярмоленко і Баварія. Віриться в такий трансфер?
– Ярмоленко здатний на такий виклик, тільки б не пізно було. Адже прогресувати у Прем’єр-лізі в тому стані, у якому вона наразі перебуває, він навряд чи зможе. Одна справа – всю Олександрію на сідницю посадити, інша справа – грати в Лізі чемпіонів і пройти хоча б свого опікуна, на кажучи про 3-4 суперників. Андрієві, як і Коноплянці, потрібно було їхати в Європу ще три роки тому. Не знаю, чи вони досягли б рівня Шевченка, але збірна отримала б гравців, які грають у сучасний футбол. Зараз Коноплянка, схоже, вже не може перебудуватися – запізно.

Якщо Ярмоленко перейде в Баварію замість Дугласа Кости, то стане 3-4 вінгером у команді. Але міг би прогресувати. Ми бачимо те, як він змінювався – наприклад, у майстерності володіння "нерідною" правою ногою. Це свідчить про те, що він теоретично здатний до дресури. До теми можна пригадати, як у Мілані навчили Шевченка прекрасно грати головою плюс – підтягнули ліву ногу. Але все це можливо у 20, а не в 30 років. Трансфер Ярмоленка у Баварію – це було б прекрасно. Але чи пощастить йому і нам з таким переходом – поки невідомо. Де-юре він спроможний грати на такому рівні. Де-факто – є багато чинників, які впливають на те, що він розвивається не так швидко і яскраво, як міг би.

– Якщо забрати Ярмоленка з Динамо, кияни стануть звичайною, середньою командою?
– Він там найкращий – це безумовно. Більше того, станом на зараз – це найкращий гравець української першості. Але під ним пересидів Калітвінцев, зараз є Циганков. Зрозуміло, Динамо послабшало б, але це був би шанс для наступних гравців. Я за те, щоб Ярмоленко пішов ще у 2013-2014 роках. Якщо б тоді він перейшов навіть у посередню команду, але в хорошій першості, зараз отримав би підвищення.

– Попередній наставник Динамо Сергій Ребров обрав екзотичний варіант продовження кар’єри. Здивовані?
– Так, бо я очікував, що він візьме паузу. Але, напевно, це була пропозиція, від якої важко відмовитись. Бог його знає, чи Ребров надовго там затримається. Чемпіонат Саудівської Аравії – специфічний. Культура – також специфічна.

Мені здається, він бачив себе у європейському футболі. Натомість обрав варіант для тих, хто вже трішечки награвся і натренувався. Можливо, у такий спосіб він хоче набратися досвіду, який йому допоможе надалі. Мета залишається незмінною – працювати у Європі.

– Чи погоджуєтеся з тим, що останній чемпіонат України став найгіршим за всю історію в плані інтриги?
– Чемпіонат – сумний, але чого ми очікували? До цього йшло останніми роками – грошей у футболі все менше. Нам би зберегти сам футбол. Можна пригадати початок 90-х, коли інфраструктури не було, школи зупинилися. Тоді було гірше.
– Але тоді у командах було більше зірок, заради яких люди ходили на стадіони.
– Ну неможливо за рік-два відшукати зірок, якщо немає грошей на бразильців. Тоді була інша ситуація – грали люди, виховані ще в радянських школах. Головне, аби працював дитячий та юнацький футбол. Я не бачу нічого поганого в тому, якщо у нас буде першість, як у Хорватії. Але за умови, що наша збірна гратиме якісніше. Національна команда – це головне. Якщо у нас буде балканський варіант – це не найгірший шлях для розвитку.

– Як ви себе стимулюєте дивитися теперішні матчі чемпіонату України?
– Із цим важкувато. Окрім топ-матчів, коли намагаюся потрапити на стадіон, все це сумненько.

– Збірна України зазнала ганьби у спарингу з Мальтою. Ваша реакція?
– Вони не дуже й хотіли грати. Вийшли на поле впівноги, передивляючись в Instagram, як відпочивають їхні колеги на теплих морях. Мабуть, їм було шкода себе. Але, що найголовніше, вони зібралися на Фінляндію. Якщо не обігрувати Суомі, то про які перші-другі місця узагалі йде мова? Шансів на те, що збірна України потрапить у фінальний турнір, відверто мало. Потрібно обіграти хорватів, а це – сумнівно. Ісландія – міцний горішок. Ще й Туреччина є. Ймовірність нашого успіху оцінюю у 20 відсотків, не більше. Вочевидь, у Шевченка є карт-бланш, вони награють команду на наступне Євро.

– Яким для вас є оптимальний варіант за умови, що ми таки здобудемо путівку в Росію? Їхати чи не їхати?
– Оптимальний варіант – вийти з першого місця і передумати (Усміхається). Гордо відмовитись. Але якщо вони вийдуть – то поїдуть. Боятимуться штрафів. Та й багато наших футболістів живуть у своєму паралельному світі. Думаю, усе вирішиться в такий спосіб, що збірна України просто не здобуде путівку на чемпіонат світу.

– Ви сказали, що футболісти живуть у паралельному світі, і я собі одразу згадав про Анатолія Тимощука… Повернення в Росію, георгіївські стрічки.
– Бачив-бачив. Звичайно, це неприємно, адже ми від нього, як багаторічного капітана збірної України, чекали трохи іншого. Але це його рішення. Я завжди кажу на прикладі музикантів: не треба з ними знайомитися, якщо любиш музику – люби. Якщо любиш футбол – от і люби. Краще не знати, що відбувається у житті футболістів, бо буде багато розчарування.
– Андрій Шевченко біля керма збірної вже практично рік. Як оціните його роботу?
– Помітне його бажання змінити гру. Через Рауля Ріанчо ми бачимо тактичні зміни і бажання потримати м’яч за найкращими зразками. Інша справа – не всі гравці генетично готові до такого футболу. Нашими сильними сторонами завжди була фізика, дисципліна і кураж. Зараз вектор змінили. Збірна намагається грати по-іншому, але все це перевіряється тільки в матчах із топ-командами. Поки ж, після Мальти, якось не хочеться дивитись на гру збірної проти топів, бо буде зовсім сумно.

– З ким із людей українського футболу вас пов’язують приятельські стосунки або навіть дружба?
– Дружби немає, є знайомі. У першу чергу завдяки футбольному клубу Маестро. У нас проводили тренування і Кардаш, і Косовський. Завтра вранці у нас буде тренування із Сергієм Нагорняком. Готуємося виступити на Кубку Ларсона. Другий рік поспіль гратимемо у день визволення Краматорська. У команді Маестро був хлопець, який воював і загинув в аварії. Тож на його честь гратимемо з військовими, поліцією, прикордонниками. Цьогоріч збирається взяти участь ще й команда СБУ. Зіграємо турнір, а потім на площі відбудеться концерт.

– Знайомством із ким ви пишаєтеся?
– Для мене футболісти, на відміну від артистів, – це зірки. Пам’ятаю, я виводив команду на поле Олімпійського – ми грали з ветеранами, де капітаном був Володимир Безсонов, один з улюблених гравців мого дитинства. Тим паче, він із Харкова. Все, на що я спромігся, потискаючи йому руку, це бовкнути: "Я також із Харкова" (Сміється).

Знамениті ветерани розповідають дуже цікаві речі. Шкода лише, що не в ефірі. Олександр Заваров розповідав такі історії, що я б слухав його тижнями. Яскраві люди, нехай вони всі будуть здорові. А вболівальникам порадив би ходити на матчі ветеранів – для них це дуже важливо. Це сенс їхнього життя.

– Хто з них найкраще розуміється на музиці?
– Це велика рідкість, коли вони обізнані із музикою. Наприклад, у сучасній музиці добре орієнтувався Горан Гавранчіч – ми з ним якось розмовляли. Зазвичай усі футболісти стежать лише за популярною музикою.

– Усі знають, що Сергій Коновалов любить поспівати у караоке Лєпса, "Океан Ельзи"…
- О-о-о, Коновалов – це готова для телебачення людина. Я не розумію, чому його досі не запросили наші спортивні журналісти. Він дуже харизматичний хлопець. Зрештою, всі ветерани прекрасно розповідають, коли не працюють відеокамери. Камери вмикаються – вони вимикаються. Коновалов, до речі, був тренером одного з наших учасників – Ігоря Грохоцького, переможця шоу "Голос країни", який закінчував академію київського Динамо. Сергій зізнався: дуже шкодує, що Грохоцький заспівав, а не заграв.
– Пригадайте матч, від якого ви востаннє отримали неймовірне задоволення.
– Україна – Швеція на Євро-2012. Ми якраз виступали у Львові і встигли повернутися в готель на другий тайм. У різних залах були ввімкнені різні канали. Сигнал не співпадав – на деяких телевізорах відео йшло на кілька секунд швидше. Наші ще не подали кутовий, а готель вже здійнявся в повітря (Усміхається). Потім я повністю переглянув той матч у відеозапису.

З трибун бачив, як Динамо вигравало у Спартака – 4:1. Це також особливі спогади. Ну й, звісно, я був свідком, як збірна України виграла у збірної Росії (3:2). Був настільки щасливий, що міг злетіти у повітря.

– Якими є ваші вподобання серед закордонних топ-чемпіонатів?
– Я зазвичай вболівав за ті команди, у яких грали наші. Виступав Андрій Канчельскіс за МЮ – я був за МЮ. Андрій Шевченко у Челсі – я за Челсі. Аналогічно з Лужним (Арсенал), Ребровим (Тоттенхем). Подобається вектор дортмундської Борусії. Нещодавно відвідав поєдинок Атлетіко – Малага на "Вісенте Кальдерон". Чекав Бойка, але Бойко просидів увесь матч на лавочці. Мені сподобалося, як там вболівають. Вперше побачив ситуацію, коли головною зіркою команди є її тренер. Арбітр підійшов, щоб зробити зауваження Сімеоне, і увесь стадіон підвівся на ноги, почавши скандувати: "Чоло, Чоло, кампеоне!"

А ще я побував колись на матчі Бока Хуніорс. Дієго Марадони у ложі "Бомбонери" тоді не було, зате був Хуан Рікельме на полі (Усміхається). Пішки ходили, 0:0 зіграли, але за суперників Боки у воротах стояв чувак Лукас Іщук. Трибуни співали і танцювали упродовж всієї гри. Матч проти якогось аутсайдера, матч, який нічого не вирішував, але вони так вміють радіти, що я цього із задоволенням навчився б.

– Окрім музики і футболу ще одна ваша пристрасть – це телесеріали. Відстежуєте всі новинки, ведете про них свій блог. Як знаходите для цього час?
– Мені важливо, щоб я не пропустив тренування. Воно відбувається зранку, тому всі репетиції я посуваю на час після 11-ї. Рік тому у мене була важка травма – я порвав обидва коліна. Буквально заново навчався ходити. Ще й в аварію потрапив, тож довелося пройти дуже багато терапії. Вона триває досі – аби знову пограти так обережненько. Без футболу я себе не уявляю. А серіали я зазвичай дивлюся в дорозі.

Також люблю комп’ютерний футбол. Беру якусь бідну команду і веду її до вершин. Приміром, граєш Вердером Скрипника і робиш його переможцем Ліги чемпіонів. Це – кайф! Зараз зібрав усіх українців, які грають у Європі, і виграв з ними Лігу Європи. Це для мене дуже принципово. Шалено хвилююся, коли граю.

В Харькове Фоззи некогда. У него здесь родственники, мама, улицы детства и юности. Музыкант и писатель черпает здесь вдохновение для своих книг. О родном городе мы говорили под шум волн Черного моря: о музыкальном Харькове девяностых и нулевых, когда обрели популярность такие группы, как ТНМК и 5’NIZZA, об IT-компании «Plarium», об «Импульс Фесте», о предстоящем туре с харьковским симфоническим оркестром, о написанных Фоззи книгах. А еще о программе ТНМК JAZZY, с которой группа во-второй раз выступила на Koktebel Jazz Festeval, и о государственной символике Украины.
Когда-то я думала, что Фоззи милый, смешной и постоянно шутит. Прямо как медвежонок из «Маппет-шоу», которого Фоззи озвучивал на украинском языке. На самом деле Александр Сидоренко – человек с разными интересами: музыка, книги, журналистика, футбол, политика. Об одних и тех же вещах он может говорить с искрометным юмором и предельно серьезно. В этот раз мне достался Фоззи серьезный и неулыбчивый. Он объяснил это тем, что волнуется перед вечерним концертом и вообще всегда волнуется перед выступлениями.

– Так как наш портал харьковский, хотелось бы сразу о Харькове поговорить. Вчера был День города (интервью записывалось 24 августа – ред.). Вы уехали из Харькова лет 20 назад. И сейчас, наверное, вам со стороны виднее, что произошло с Харьковом за эти годы. Это культурная столица или провинция, какое ваше впечатление?
– Ну, точно не провинция. У Харькова всегда была претензия на свою позицию даже в Советском Союзе, а в украинских реалиях это один из мощных творческих городов. Появляются разные митці, это радует.

– А кого-то из харьковчан среди музыкантов, коллег можете выделить?
– Всё на плаву, понятно что… Помню, я как раз объявлял 5’NIZZA на фестивале «InDaHouse». Они вышли спеть одну песню “No woman, no cry”. Стояли такие два мальчугана возле батареи в клубе ”XXI век”, а теперь какой вокруг этого явления ореол огромный. Всё идёт. По сравнению с тем Харьковом, в котором мы ходили в ДК ХЭМЗ на выступление группы “Разные люди” уже очень многое изменилось.

– Это изменения какие? Есть в этом жизнь?
– Конечно, есть. И литературная, и музыкальная. Фестивали проходят. Вот же “Импульс Фест” был.
– Кстати, какие ощущения от вашего выступления на недавнем “Импульс Фесте”? Вы всё-таки дома или уже в гостях?
– Дома, конечно. Мои дедушка и бабушки работали на этом заводе (Арт-пространство «Механика» создано в заброшенных цехах завода имени Малышева – ред). Бабушка была беременна моей тетей, проспала работу и её уволили. Вот такие моменты неожиданные. Поэтому, конечно, дома. Home, sweet home.

– Вы в Харькове регулярно выступаете. В сентябре будет концерт в ресторане “Пробка”. Ещё вы выступали в Plarium. Как вам давать концерт в IT-компании?
– Мы достаточно часто играли на каких-то празднествах в IT-компаниях харьковских. Этот кластер активно развивается. И когда на каком-нибудь фестивале в Мариуполе я иду в куртке Plarium, то тинейджеры говорят: “О, Плариум!”

– Наверное, обратили внимание, настолько там подготовленные в музыкальном плане люди.
– Да, очень многие артисты обсуждали между собой выступления в Plarium. Это один из тех моментов, которые внушают уверенность в том, что Харьков жив.

– Да, согласна.
– Когда такой большой плательщик налогов и генератор контента не уезжает и не переносит свой ресурс – это говорит о том, что вот настоящий патриотизм, а не целование герба на камеры (ООО «Плариум Юкрейн» является самым крупным налогоплательщиком Харькова после КП «Харьковские тепловые сети» – ред.).

– Тем более им всячески “помогает” государство.
– Да. Когда у них был трабл с наездом налоговой, я говорил Лиде, нашей директрисе, позвони, может быть нужно в медиа как-то это отразить. Там ответили: “Ничего не надо. У нас всё по белому, так что ничего против них сделать не получится”. Это тоже очень радует.

На интервью я пришла с первой книгой Фоззи “Ели воду из под крана”, которая вышла в 2009 году. Я была тогда на презентации в ХАТОБе и даже подписала свой экземляр у автора.
– Мы на пляже вслух перечитывали эти истории с друзьями. Они про тяжелое время, конец 80-х – 90-е. Много про Харьков.
– Это харьковская книга. И сейчас вышла харьковская (презентация 6-й книги Фоззи “Темнеет рано” состоялась этим летом в Харькове).
– Мы очень смеялись, когда читали. И в то же время во всем этом невыразимая грусть, от уровня и качества жизни людей в то время. Почему возникло желание написать об этом?
– Это желание сберечь для себя, отложить какие-то детали, которые могут забываться со временем. Под давлением каких-то входящих информационных потоков что-то может потеряться. В первую очередь, это желание сберечь тот Харьков. Тем ярче будут воспоминания об этом, когда в Харькове всё наладиться.

– Отлично. То есть вы верите, что в Харькове будет лучше?
– Конечно.

– Я тоже в это верю. Я только о книге “Ели воду из-под крана” могу говорить пока что. То есть все эти люди – они реальные персонажи?
– Нет. Все выдуманы. Истории какие-то могли быть. Скорее даже детали какие-то могли быть. А персонажи все выдуманы, конечно.

– У вас насыщенная гастрольная жизнь, а написать книжку – это же не так просто и требует времени. Это внутренняя потребность, писать книги? Ведь книги у нас, скорее всего, совершенно не несут коммерческой выгоды для автора, даже если этот автор известный человек.
– Понятно, да. В этом бизнеса никакого нет. Просто прикол, хобби. Как играть в футбол, так и писать книги.
Есть привычка доводить до какого-то полуфинального результата идеи. Я сейчас закончил книгу, которая выйдет через год.

– А почему книга закончена и выйдет только через год?
– Ну, потому что только что вышла эта книга. Нельзя частить.

– Ещё я в ваших интервью слышала, что вы часто ссылаетесь на маму. Это наверное шутка такая. Вот недавно на Импульс Фест, когда фестивальных фотографов не пустили на сцену во время выступления ТНМК. Я там была и слышала, что вы сказали, что вдруг с неудачного ракурса отснимут, а потом мама будет говорить, что сын поправился. Правда, для земляков вы всё-таки попросили сделать исключения и одному фотографу дали допуск.
Это юмор такой, что скажет мама?
– Юмор.

– А так вообще слушаетесь маму?
– Конечно.

– Сегодня мы празднуем День Независимости Украины. “Ще не вмерла в Україні…” Что скажете по поводу нашего гимна? Очень распространено мнение, что его надо поменять.
– Нет, я против. Фагот – за. Фагот бы и флаг перевернул. Мы с ним не сходимся в этом. Я считаю, что столько людей уже сгинуло за эти слова, с этими словами, что мы не имеем права ничего менять. Понятно, что нет какого-то позитива. Но вся история Украины – это мечта о независимости. Поэтому когда мы эту независимость уже как-то выдушиваем, мы должны помнить о тех, кто головы сложил за эти слова, за эти цвета. Я знаю, что мелодия удивительным образом похожа на мелодию сербской песни. Я знаю и о тексте, который в принципе несколько вторичен. Однако, я против того, чтобы менять гимн.
Когда вы пришли, я как раз читал статью, чтобы не стрындеть (достает мобильный телефон). «Міф про “неправильний” прапор використовували для дестабілізації ситуації поруч із мовним питанням». Геральдист Андрій Гречило. Я читаю исторические сводки, где и какие флаги были и так далее. Какова аргументация была у тех, кто хотел менять.

– Сегодня на сцене Nu Jazz ТНМК будет со своим проектом JAZZY. Президент фестиваля Лилия Млинарич сказала, что идея сделать подобный проект родилась именно на “Джаз Коктебель”. И впервые была презентована там же в 2004 году.
– В 2004 году мы ее играли на фестивале. Это были две харьковские группы Схід Side и “Танок на майданi Конго”. В 2003 году эта программа была сыграны на День рождения Дили (экс-участник группы ТНМК Эдуард Приступа) и барабанщика Саши Муренко. Мы собрались со Схід Side, сыграли, записали. Через год в 2004 уже вышел альбом, живой концертный. А еще где-то через год на фестиваль Koktebel Jazz еще в Коктебель нас позвали помочь Схід Side.
Поэтому эта информация несколько недостоверна.

А вообще всё началось в 97-ом году, когда мы в Харькове записывали песню “Jazzy” для альбома “Зроби мені хіп-хоп”. Тогда же Фагот придумал название Схід Side для джаз-бенда. И мы записали первый трек “Jazzy”, в честь которого эта программа и названа. У нас есть 4 специальные программы. Симфоническая, она тоже будет в Харькове этой осенью, с симфоническим молодежным оркестром “Слобожанский”. Симфоническая, джазовая – они такие харьковские. Есть ещё акустическая и этническая программа.

– То есть вам интересно свои песни в разных аранжировках играть?
– Да. Всегда интересно посмотреть на то к чему ты привык под другим углом.

– И тем более группе 20 лет. И некоторые хиты вы играете на протяжении всего этого времени.
– Сет-лист очень отличается в JAZZY. Нет тех песен, которые мы играем на обычных концертах. Там может песни две из того, что мы играем обычно.

– У вас программы с харьковским оркестром, с группой Схід Side, которая тоже меет харьковское происхождение…
– Естественно. Можно увезти человека из Харькова, но Харьков из человека не выведешь.
Программа «Jazzy» начиналась в Харькове. Это были одногруппники Фагота по консерватории. Также он играл в симфоническом оркестре «Слобожанский» на фаготе. Гарри Артушевич Абаджян, художественный руководитель оркестра, это преподаватель Фагота по фаготу в харьковской консерватории. Поэтому, естественно, всё взаимосвязано.

– Сегодня на ночной сцене Koktebel Jazz Festeval вы заявлены как Поганий DJ Fozzy.
– Я дискотеку просто сыграю. Я ненастоящий диджей.

– Поганий діджей.
– Да, Поганий DJ Fozzey. Я играю дискотеки, когда презентую книги. Ну, некоторые об этом знают и иногда меня приглашают. Хотя я не настоящий диджей. Я просто ставлю песни детства «Ice Ice Baby», друзья пляшут, а я прикалываюсь.

– Из того, что сейчас на слуху, баттл, набравший 11 млн просмотров за сутки. Сейчас уже 16 млн. Это ведь тоже имеет непосредственное отношение к хип-хоп культуре. По крайней мере, один из участников, Oxxxymiron является известным хип-хоп исполнителем. Это какая-то волна сейчас востребованности подобного жанра?
– Бог его знает. Я перестал интересоваться всем российским. Нет интереса ни в их рэперах, ни в их футболах. Чем меньше я о них думаю, тем легче моей голове. Для меня всё что происходит в Российской Федерации происходит в каком-то параллельном мире. Я не хочу о них даже говорить.

– Какие творческие планы у группы «Танок на майдані Конго»?
– Сейчас главный план сыграть осенью концерты с симфоническим оркестром. В Харькове будем это делать снова в театре им. Т.Г. Шевченко. Он нам очень понравился. Он как-то кармически правильнее оперного. Сыграем там и продолжим работу над новым материалом.

– Кроме Харькова где-то ещё будете выступать с симфоническим оркестром?
– Честно говоря, будет тур по Украине. Но нам, в первую очередь, в контексте данного интервью, хотелось бы пригласить людей на концерт харьковской группы в Харькове.