Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

– У мене особливе ставлення до журналістів, – зізнається Крамаренко. – Якось погодився на інтерв’ю після закінчення кар’єри і якраз працював на спиртзаводі. Поговорили з журналістом, інтерв’ю вийшло, а потім знайомі мене почали запитувати: "Ти читав, що наговорив?" Журналіст понаписував, що я алкоголік і все в такому дусі. З тих пір у спілкуванні з пресою я обережний.

– Більшість ветеранів "Металіста" продовжують працювати у футболі. Щойно ми з вами зустріли Віктора Камарзаєва, який проводив тренування з дітьми, поруч працює Володимир Лінке у "Металіст 1925". Ви теж залишаєтеся в темі?
– Аякже. Виконую функції старшого тренера в клубній Академії. Тут я з 2002-го року працюю. Застав часи, коли Михайло Фоменко очолював "Металіст", згодом входив до відділу скаутингу у Мирона Маркевича.

– Як саме виглядала ваша робота?
– Коли команда грала у єврокубках, Мирон Богданович організовував поїздку, я переглядав матчі і давав необхідну інформацію. Те саме стосувалося матчів чемпіонату України. У 2007-му році взяв групу хлопців 1998-го року народження. Через два роки створили Академію завдяки Олександру Ярославському. Ось тут поля розташовані поруч зі стадіоном. Знаєш, що тут було? Качки плавали.

– Більшості ваших вихованців скоро виповниться по 20 років. Саме час, щоб заявити про себе.
– У нас був хороший випуск, ми стали чемпіонами України у 2012-му році. Згодом пішов Маркевич, не при справах опинився Красніков, діти порозбігалися. В "Динамо" перейшли Калюжний і Алєксєєв, у московський "Локомотив" поїхав Ігнатенко. Зараз в дублях команд УПЛ виступає чимало хлопців з того випуску.

– Приблизно у той час, коли в "Металіста" почалися проблеми, у вашому житті трапилася біда. Як зараз почуваєтеся тієї жахливої ситуації з очима?
– Зараз вже нормально, якщо врахувати, що я протягом трьох років нічого не бачив.

– Що це за моторошна історія?
– Мене облили кислотою. Зранку зібрався на роботу і виходив з під’їзду. Обличчя не запам’ятав – хтось позаду пробіг і бризнув рідиною… Не знайшли нікого. Коли політиків вбивають, а вбивць не знаходять, то що тут казати. Може, так вони й шукали. Це сталося у грудні 2013-го, коли в країні таке творилося.

– Якими були ваші перші дії?
– Машина відвезла мене до лікарні. Згодом поїхав у клініку Філатова, переніс кілька операцій. Були сильні опіки, хірургічні втручання не давали результатів, не все йшло так, як планували медики. Допомогло кератопротезування, яке роблять лише у клініці Філатова на теренах всього колишнього СРСР. Там працюють два майстри: професор Станіслав Якименко і його учень Олексій Бузник. Останній якраз і робив мені операцію. У цьому закладі дуже високий рівень. Щиро вдячний всім, хто мені допомагав. У лікарню ніколи не потрапляв, тому оцінювати важко, але там справді прекрасний сервіс.

– Допомога лікарів частково повернула вам зір?
– Ліве око у мене законсервоване, тому нічого не бачу. З правим ситуація краща – 20% видимості. Загалом нормально. В побуті почуваю себе комфортно. Принаймні, ось тебе бачу, приміщення, де ми перебуваємо… Міг би читати, якби мав окуляри. Періодично їжджу в клініку, переношу мікрооперації. Кератопротезування роблять лише для одного ока. Якщо праве погасне, то лівим займатимуться.

– У вас є здогадки, хто міг таке вчинити?
– Підозри? Бог суддя цій людині. Що я можу зробити? І знайду я, дізнаюся, хто обливав мене кислотою. Мені пістолет брати і вбивати? Що б ти сказав? Чоловіки так не роблять. Існують претензії – іди і з’ясовуй. Неприємно все це згадувати.

– Ігор Кутепов, який очолював Академію "Металіста", якось сказав, що вважає вас одним з найкращих дитячих тренерів України. У кого вчилися цьому ремеслу?
– Великий вплив на мене здійснив Мирон Маркевич. Це Людина і Тренер з великої літери. У "Металіста" була стратегія, намагання грати у короткий і середній пас. Коли Мирон Богданович відправляв мене на стажування, то казав, що наша гра має приносити людям задоволення. Мені було цікаво, наприклад, на чому роблять акцент в Академії голландського ПСВ.

– Де вас вразила підготовка талантів найбільше?
– Точно не в Туреччині – там рівень, як в Грузії умовній. Найкращі враження в Голландії, Німеччині і Хорватії. Наприклад, в "Рієці" сподобалося. Там відкриті люди, нічого не приховують. В Хорватії зрозумів принцип "диявол криється в деталях". Вдарив хлопчик неправильно по м’ячу, тренування зупиняють. Відразу зауваження: "Ти не так це зробив". Ми не те, щоб далекі від цього, але в Україні навіть дитячо-юнацький футбол заточений під методику Лобановського.

Прочитав книжку "Моделювання дитячо-юнацького футболу". Ну яка швидкісна витривалість? Діти повинні працювати з м’ячем. У Маркевича були сучасні погляди на футбол і у нас доволі непогано виходило. Зараз сотня талановитих дітей пішла в інші команди. До речі, не кожен може стати дитячим тренером. Коли у нас якість футболу зростатиме?

– Коли працюватимуть хороші дитячі тренери?
– Коли "Шахтар" і "Динамо" не забиратимуть дітей з усієї країни. Це складний процес, у якому ніхто не зацікавлений. У нас тільки хлопчик показав себе, відразу перехоплюють. У Харкові тільки з 2005-го року народження 8 дітей забрали. Потрібен закон, заборона. В Європі лише після 16 років дозволяють такі переходи. Якщо так хочете, то грайте між собою тільки "Динамо" і "Шахтар". А решті що робити?
– Колись преса називала вас одним з найбільш технічних гравців своєї епохи. Звідки такі навички?
– Загалом я нормально з м’ячем працював, любив на фланзі діяти. Не особливо забивний, завершення атаки це не зовсім моє. Хоча в чемпіонському московському "Динамо" з Анатолієм Шепелем грав у парі в нападі. Все залежить від того, як у дитинстві навчили. Починав у схемі 4-3-3. Це правильне розташування голландського стилю для дітей. У часи мого дитинства кожен грав на своєму місці. Не треба було "закривати" чотири позиції, але погано. Достатньо грати на одній, однак надійно. Футболістів треба готувати під позицію. Поставте Коноплянку на інше місце. Нічого з цього не вийде. Ярмоленко теж якісно в середині не гратиме.

– Екс-гравець тбіліського "Динамо" і збірної СРСР Слава Метревелі якось сказав про вас: "У Крамаренка немає досвіду, однак він добре працює з м’ячем".
– Двір закладав техніку. Я жив неподалік центру Харкова, Держпрому, а поруч було кілька стадіонів. Це тепер у спецшколах цьому навчають, а тоді більшість були самоучками.

– Очевидці вашої гри розповідають, що ви вміло виконували "фінт Месхі". Описати його складно, але суть полягає в тому, що нападник, зближуючись із захисником, прокидає м'яч повз нього справа, а сам йде вліво, оббігає захисника і підхоплює м'яч вже за його спиною. Теж навчилися цьому самотужки?
– Раніше пацанів вчили "грати на фінтах". Щоб публіці подобалося. Де ж я вперше побачив гру Михайла Месхі? А, він тоді грав за збірну СРСР. Здається, з Данією. Мені дуже запам’ятався його трюк (Олег Іванович, сидячи на дивані, демонструє техніку з уявним м’ячем). Мені було зручно прокидати і оббігати. Особливо з лівого флангу. Любив я це!

– У "Металіст" вас запрошував Микола Корольов?
– Так, то був час, коли команда вилетіла з Першої ліги. Микола Кузьмич і Станіслав Костюк, тодішні тренери – корінні харків’яни. Тому було зроблено такий акцент на місцевих хлопців. Спортінтернат у 1974-му випустив багато молоді, яка потрапила в команду: Лаптєв, Лисенко, Шаленко, Нестеренко.

– Згодом "Металіст" очолив Олег Ошенков. Ще один фахівець, який повірив у молодь.
– Це людина, яка багато зробила для харківського футболу. Дебют у дорослому футболі Крячка, Безсонова, Лінке, Балтачі, Каплуна, Сивухи – це все його заслуга. Він вчив нас "різати з прямого підйому". Я згодом цьому дітей навчав. Ошенков постійно у приклад Андрія Бібу ставив. Потім зустрівся з цим гравцем у "Дніпрі" і сам переконався – що він з м’ячем виробляв!

– Один з перших ваших спогадів у "Металісті" це, мабуть, важка дорога до Сочі на фінальну пульку за вихід у Першу лігу. Юрій Цимбалюк і Сергій Малько розповідали, як автобус через ожеледицю ледь не зірвався у прірву по дорозі на турнір.
– Це вже було після пульки, ми їхали на збори. У мене пам'ять хороша, тому пам’ятаю, що це було в лютому 1975-го. Виїхали о 7-й ранку з Харкова і в горах під Сочі на серпантинах були якраз вночі. Дорога підмерзла, автобус понесло. На щастя, стояв величезний відбійник, який нас врятував. Провалля поруч з дорогою таке велике, що дна не видно. Пощастило, що швидкість була невеликою.

– Всі у той момент спали?
– Так, вечір, темно за вікном. Нас розбудив шум. Вийшли сонні з автобуса. Бачимо тільки, що Віталій Зуб, тренер "Металіста" зблід сильно. Так само перелякався і водій. Ми взяли речі і пішли вниз. Зупинили рейсовий автобус, доїхали до якоїсь залізничної станції. Так добралися в Сочі.

– Ще один яскравий епізод, пов'язаний з цим містом – фінальна пулька, під час якої відбувся скандальний матч з "Тереком".
– При рахунку 2:0 на нашу користь, нам забили гол за хвилин 10 до кінця матчу. Але і це не кінець. Гра була загалом рівна, проте нападник грозненців Віталій Якушин отримав передачу з глибини, вийшов сам на сам з воротарем і забив. Лайнсмен запалив прапорець – офсайд. Суддя взяття воріт не зарахував.

– Трибунам це не сподобалося?
– Місцеві вболівальники почали жбурляти різні предмети у лайнсмена. Раптом натовп з трибун почав розганятися і бігти вниз. Ми миттєво забігли у роздягальню. А далі суцільний хаос: шум, міліція, розбірки. Так і не дограли кільки хвилин. Мені було 18, Цимбалюку – 20. Решта в "Металісті" теж молоді хлопці. Не знали, хто такі чеченці, чого від них чекати. Було неприємно.
– У чиновницьких кабінетах "Тереку" таки зарахували поразку.
– Не думаю, що вони б зрівняли. У підсумку "Металіст" переміг і повернувся у Першу лігу. Щоправда, ненадовго . Ми знову вилетіли з не зовсім зрозумілих причин. Я був молодим, правди не знаю. Але колектив у Харкові був класним. Без поділу на приїжджих і місцевих, без "бандер" і так далі. Негідником може бути і брат рідний, а тоді всі хлопці були порядними. Зараз приємно про це згадати.

– У 1975-му "Металіст" вилетів у Другу лігу, а вас запросили у вищолігове московське "Динамо". Щасливий квиток?
– Ми не мали вилітати. Безсонова взяли у Київ, Малька теж у Вищу лігу. А ще Цимбалюка в "Карпати", Лисенка – в "Дніпро". "Металіст" вилетів, а частину виконавців забрали у елітний дивізіон. Імена в Харкові були серйозні, але команда пішла на дно.

– Тодішня преса відзначала неабияку вашу особливість для того часу. Ви були майстром вкидання аутів. Де навчилися цьому?
– Здоров’я дозволяло, бо я плаванням займався з першого по четвертий клас. Нічого особливого… Чому я почав це робити? Ми здавали нормативи. Я сам не знав, що так зможу. Одного разу кинув – полетіло! У мене ж зріст 174 см і 65 кг ваги. На 11-метрову позначку без проблем докидав. Потім суперники вивчили, що ми забиваємо після моїх аутів і діяли уважніше.

– Ви потрапили в Москву у 20-річному віці. Не важко було втриматися від спокус і адаптуватися до великого міста?
– Жодних проблем – молоді жили на базі в Новогорську разом з хокеїстами: Первухіним, Тукмачовим… Я товаришував з Володимиром Казаченком, який тільки прийшов із "Зеніта". У мене був варіант з ЦСКА, однак я віддав перевагу "Динамо". Тим більше, з тренером Олександром Севідовим пощастило. А ще з Анатолієм Шепелем, який мене підтримував. Я зі всіма в команді товаришував. Москвичі добре до мене ставилися. А ще наша команда востаннє чемпіоном стала. З тих пір – клуб без титулів. Недавно хтось сказав: "Якби Лев Яшин знав про це, то в могилі б перевернувся".

– Захисників "Динамо" Новікова і Нікуліна називали "Косою" і "Автогеном". Найжорсткіші оборонці чемпіонату?
– А ви гляньте, скільки їх разів вилучали. Можна називати, як хочеш. Людям може бути образливо. Вони просто відчайдушно йшли у стик. Не боялися, але також ризикували отримувати травму. Хлопці себе не шкодували. Сергій і Олександр недаремно у збірній Союзу грали.
– Ваш дебют в кубковому матчі проти "Кайрату" видався відмінним, а "Советский Спорт" написав: "Крамаренко віддав прекрасний пас на Якубика".
– Я обіграв кількох гравців, відпасував на дальню, де Андрій переправив м’яч у порожні ворота. Я більше любив передачі віддавати, був заточеним під це. Мене просто вчили так – я грав з точки зору позиції. Робоча нога права, але любив діяти зліва. Це моя стихія, моя гра.

– Наступний поєдинок і знову успіх. Черговий асист на Шепеля у матчі з київським "Динамо" приніс вашій команді перемогу.

– Зі мною персонально грав Сашко Бережний, якого я випередив на мить. Віддав передачу знову на порожні ворота, де опинився Шепель. Приємно, адже то був єдиний гол.

– Після весняного чемпіонства 1976-го "Динамо" їде на турнір в Іспанію. Газета Marca охрестила вас "Краменком", а ви провели кілька матчів з представниками однієї з найсильніших ліг світу. Які спогади?
– Іспанський футбол був іншим, ніж в СРСР. На трибунах безліч людей, стиль гри технічний. Та й суперники хороші: "Валенсія", "Еспаньйол", "Саламанка", "Еркулес". Хоча радянська школа теж вважалася серйозною. Поганих футболістів у Вищій лізі не було.

– Кажуть, тоді у спарингу проти вас зіграв Йохан Кройф. Хоча архівні протоколи це не підтверджують.
– Ні, це сталося в іншому матчі між збірною Москви і збірною Барселони. Нашу команду тренували Севідов і Бєсков, а сам поєдинок приурочили до здобуття Незалежності Барселоною після того, як у 1975-му помер диктатор Франсіско Франко. Я готувався до поїздки в Каталонію, однак потрапив у складну ситуацію. Вже приїхав у аеропорт, але виникли проблеми з документами. Я був солдатом, тому за кордон мене не випустили.
– Володимир Лінке розповідав, як гравці "Металіста" брали участь у виборах президента Бурунді. Що вам запам’яталося про візити в Африку?
– Бурунді і Руанда розташовані на самому екваторі. Літак туди прилітає раз на місяць – висадив пасажирів і полетів. Ми там якраз місяць і провели. Спаринги проводили через день. За кожен матч отримували по 200 рублів, як за міжнародну гру. Стільки грошей заробили (сміється). Найбільше запам’яталися руандські горили. На озері Танганьїка купалися разом з бегемотами. Бачили екзотичних крокодилів. Не знаю, як зараз, але у ті часи в самому серці Африки умови для життя були не найкращими. Цивілізації практично не існувало.

– Наприкінці 1978-го ви стаєте гравцем "Дніпра". Чому залишили Москву?
– "Дніпро" очолював Вадим Іванов, який мене і запрошував з московського "Динамо". Команда була хорошою, адже там грали кияни Володимир Трошкін, Юрій Ковальов, Віктор Матвієнко, Михайло Москаленко, а ще Сергій Шлапак з ЦСКА і В’ячеслав Петрухін з "Ністру". Я вирішив повернутися в Україну. Почали ми добре, а потім справи у "Дніпра" погіршилися.

– У тій команді розпочинав Анатолій Дем’яненко.
– Приблизно з 10-го туру почав грати, коли в Алма-Аті поставили його. До того виступав за дубль. Толік якісно виконував функції центрального захисника, а в "Динамо" вже переходив, як опорник. З часом Іванова замінив Йожеф Сабо і почалася дисципліна. Взагалі Йожефу Йожефовичу треба віддати належне – я ніколи не бачив, щоб він був неохайним. Завжди у попрасованому одязі, з вишуканим стилем. Те саме стосується і Андрія Біби – динамівська школа!

– У 1981-му "Дніпро" очолили Володимир Ємець і Геннадій Жиздик, які розпочали закладати фундамент великих перемог. Як вам з ними працювалося?
– Відносини у нас не особливо склалися. Ємець і Жиздик мали своє бачення футболу, а я розумів його по-іншому. Було надзвичайно багато складних ситуацій. Зрештою, ми потисли руки і розійшлися. Не хочу збурювати історію, адже там непростих моментів було достатньо.

– Ви успішно грали за "Металіст" і "Дніпро". Згодом, а саме у 1991-му, між вболівальниками цих клубів ускладнилися відносини після поразок дніпрян "Пахтакору" і "Паміру", які коштували харків’янам фактичного вильоту з Вищої ліги. Згодом це протистояння продовжилося у Незалежній Україні.
– У мої часи навіть натяку на це не було. Про жодну ворожнечу мова не йшла. Дурниці все це!

– На ваших очах починав свою кар’єру Володимир Лютий. Талант було помітно відразу?
– Тоді в "Дніпро" взяли багатьох гравців: Юрія Миргородського, Віктора Кузнєцова, Олега Протасова, Геннадія Литовченка і, власне, Володимира Лютого. Якось підібралася така потужна плеяда. Додай сюди ще Володимира Багмута. Ця молодь мала у кого вчитися: в колективі вже були досвідченіші Устимчик і Павлов.

– У 1982-му ви повертаєтеся у "Металіст", який проводить свою дебютну гру у Вищій лізі якраз проти "Дніпра". Не було злості на Жиздика і Ємця?
– Абсолютно рядова для мене гра. А що мені їм доводити? Ми просто розійшлися через різні погляди. Для мене Сабо і Біба – це тренери. А Жиздик і Ємець – я краще промовчу. Хоча ці фахівці теж давали результат. Просто з використанням неприйнятних для мене методів.

– У Харкові ви працювали ще з одним видатним тренером – Євгеном Лемешком.
– Прекрасний психолог, передусім. Справедливий мужик. Побільше б таких! Не без своєрідності, але особистість не буває сірою. Лемешко жодної людини не принизив і не "зарубав". Навіть, якщо хтось випивав зайвого, то Євген Пилипович проводив виховну бесіду, не добираючи слів. Наступного дня називає склад на гру, а там прізвище штрафника. Що той робить? Виходить на матч і заради тренера може вздовж і впоперек поле зорати.
"Металіст" був найслабшою командою Вищої ліги, якщо враховувати фінанси. А тепер гляньте на місця, які займала команда – стабільно в "десятці". І це з 15 республіками, Ленінградом і 5 московськими командами. У "Дніпрі" платили набагато більше, ніж у Харкові.

– Ще одне особливе вміння Лемешка – відкриття талантів. Взяти до прикладу Юрія Тарасова.
– Це форвард з унікальним гольовим чуттям, який завжди знав, де потрібно перебувати, щоб з вигідної позиції відправити м’яч у ворота. Євген Пилипович також відкрив футболу Ігоря Кутепова, Олександра Єсипова, Олександра Іванова, Віктора Яловського. Він не боявся довіряти молоді.

– Фінал Кубка СРСР 1983-го ви пропустили через травму, а "Металіст" програв "Шахтарю". Де зазнали пошкодження?
– Грали у Вільнюсі. Я прокинув м’яч, хлопчина врізався в мене. Як наслідок – нога розпухла, я в гіпсі. Але найсмішніше те, що суддя показав мені жовту картку. Розцінив моє падіння, як симуляцію.

– Саме через травми ви закінчили свою кар’єру у 30-річному віці?
– Раніше всі так закінчували. Лише винятки, на кшталт Ростислава Поточняка грали довше.

– Після футболу ви пішли працювати на спиртзавод – кардинальні зміни у житті.
– Півроку відпрацював у ДЮСШ, а тоді мене запросили на завод, який поруч зі стадіоном. Ти звикаєш до одних грошей, а потім доходи втричі зменшуються. Непросто до такого адаптуватися. На заводі я пройшов унікальну школу життя. Як на мене, горілку перемогти не можна. Мені ж вдалося перемогти алкоголь. Зараз навіть не палю.

– Це все сила волі?
– Я просто бачив, скільки людей на моїх очах вмирало. Наприклад, подають вагон, п’яний падає і йому відрізає ноги. Надивився я багато! Алкоголь теж був у моєму житті. Не можу сказати, що я безгрішний. Щасливий тільки, що все закінчилося добре. Коли людина починає задумуватися? Коли з нею щось лихе стається.

– Що для вас стало відправним пунктом?
– Палити кинув через те, що ліву ногу почало віднімати. То було у 1991-му році. Лікар сказав, що у мене тонкі судини.

– Поки грім не вдарить…
– Чоловік не перехреститься. Дуже правильна приказка! Тому треба вчитися на чужих помилках. Здоров’я – дуже важлива річ у житті. І його треба цінувати.