Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Сергій СТОРОЖЕНКО: «ХТО КОГО ЗРАДИВ — РОЗСУДИТЬ ІСТОРІЯ»

ПЕРШИЙ ВІЦЕ-ПРЕЗИДЕНТ ФФУ — ПРО СВІЙ ШЛЯХ У ФУТБОЛІ, СТОСУНКИ З ГРИГОРІЄМ СУРКІСОМ ТА ПРИЧИНИ РОЗРИВУ З КОЛИШНІМ ПРЕЗИДЕНТОМ ФЕДЕРАЦІЇ

Юрій ПРОКОПЕНКО.

Особистість, немов магнітом, притягує до себе як прихильників, так і опонентів. Прихильники часто стають навіть друзями, опоненти ж найчастіше віддаляються. Проте й перші, й другі єдині в одному — навіть попри різні смаки та погляди, вони вміють віддавати належне такій особистості.

Наша газета завжди вміла віддавати належне. Минуло досить часу відтоді, як «Український футбол» опублікував гострий, місцями навіть — занадто, матеріал про відомого футбольного функціонера Сергія Стороженка. Деякі авторські судження були достоту суб’єктивними. Відтак, керуючись принципом об’єктивності, вирішили повернутися до вищезгаданої теми.

І надати слово безпосередньо нашому героєві — Сергію Стороженку.

Над матеріалом автор працював неквапливо. Розмовляв із футболістами, тренерами, футбольними організаторами, ветеранами, фахівцями не лише футболу. Було цікаво, що вони думають про людину, яка впродовж майже двох десятиліть працює в українському футболі. Недавно на шпальтах «УФ» журналіст Богдан Куценко висловив свою думку, я ж висловлю свою.

А висновки, як завжди, — робити вам, нашим читачам.

— Сергію Михайловичу, один із наших авторів переконаний, що Стороженко прийшов до керівництва великим футболом в той період, коли його в суспільстві геть ніхто не знав. Чи мав він рацію?

— Не хочу образити вашого автора, однак він грішить проти істини. Підніміть довідкову літературу того часу, «поюзайте» Інтернет і все самі зрозумієте. Більше на цю тему говорити не маю бажання...

Ми скористалися порадою Сергія Михайловича й проштудіювали Всесвітню мережу та спеціалізовану літературу. Зокрема, довідник «Хто є хто в Україні» за 1994-й рік подає автобіографічну довідку про С. М. Стороженка як державного службовця, який входить до керівного складу Харківської обласної державної адміністрації. Харківські та всеукраїнські інтернет-ресурси згадують про його роботу в юридичній галузі та апаратну роботу в обласній держадміністрації, де пан Стороженко «був організатором охорони здоров’я в області, членом державної комісії з делімітації державного кордону, учасником будівництва прикордонної служби та розбудови нової української армії, куратором силового блоку, медицини та спорту». А ще — «брав безпосередню участь у ліквідації аварії на Диканівських очисних спорудах, що свого часу ледь не стала величезною екологічною катастрофою для всієї Європи, а пізніше — у складі урядової комісії розслідував причини пожежі в стамбульському готелі, що забрала життя десятків українців».

Щодо причетності до футболу, то вичерпну інформацію про нинішнього першого віце-президента ФФУ подає книга, видана до 100-річчя харківського футболу. У ній, зокрема, говориться, що 1996-го року Стороженко був висунутий кандидатом на чергових виборах голови обласної федерації футболу й з мінімальною перевагою в 1 голос переміг свого опонента. Після цього, як стверджують наші джерела, розпочався перший етап реконструкції стадіону «Металіст», котрий 22 роки не ремонтувався, позитивний імпульс отримав розвиток дитячо-юнацького футболу в місті та області, збалансованим став обласний футбольний чемпіонат, і, нарешті, найголовніше — Стороженку вдалося переконати владу Харкова й області звернути увагу на проблеми спорту № 1 в регіоні. — Прим.ред.

— Подейкують, що здобули ту перемогу на виборах голови обласної федерації не в останню чергу тому, що вас підтримав Валерій Пустовойтенко...

— Та невже! (Сміється). Ну, нехай це буде на совісті тих, хто розповсюджує подібні чутки. Тодішній президент ФФУ, Валерій Павлович Пустовойтенко, ніякого стосунку до висунення Сергія Стороженка не мав, мою кандидатуру не погоджував і не підтримував. Скажу вам більше — ми навіть не були знайомі. Зрештою, можете собі уявити, що Пустовойтенко з його авторитетом, зв’язками й владою «проштовхував» мене на цю посаду, а я всього одним голосом вирвав перемогу в свого опонента? Смішно, чи не так?

— Але ж губернатор Харківщини Олег Дьомін вашу кандидатуру тоді підтримав.

— Підтримав, однак Олег Олексійович Дьомін — людина глибоко порядна, тож про свою підтримку особливо нікому не розповідав. Лише згодом зізнався, що не помилився в своєму виборі.

— На виборчих перегонах президента ФФУ 2000 року ви несподівано підтримали Григорія Суркіса...

— Чому несподівано? Усе було абсолютно прогнозовано й логічно. Валерій Пустовойтенко зняв свою кандидатуру, тож Григорій Суркіс пішов на вибори безальтернативно. Так, я підтримував Григорія Михайловича. Причому — активно. Але опонентів не громив і на адресу Валерія Павловича, з яким практично не був знайомий, отруйних стріл не випускав. На звітно-виборному Конгресі, справді, критикував Федерацію за занепад турніру «Шкіряний м’яч», називав гучні звіти й реляції ФФУ про розвиток дитячого футболу в країні профанацією, пропонував не лише реанімувати «Шкіряний м’яч», а й розширити організацію дитячо-юнацьких турнірів в областях та чемпіонатів на рівні країни. Зараз, до речі, це все реалізовано в дитячо-юнацькій лізі, турнірі «U-19», чемпіонатах областей, хоча проблем, як і раніше, вистачає.

— Для мене завше залишалося загадкою — як саме Сергій Стороженко опинився на посаді першого віце-президента ФФУ? Хотілося б почути про це із перших уст.

— Григорій Суркіс до моменту свого обрання на посаду президента ФФУ був досвідченим політиком і футбольним функціонером. Він ініціював створення ПФЛ, керував лігою, мав цікаві задумки й плани щодо розвитку всього футбольного господарства країни. Він розумів, що керувати таким масштабним проектом, як Національна федерація, без добре поставленої правової роботи, в умовах зрослих вимог до юридичного забезпечення футболу з боку УЄФА та ФІФА, неможливо. Мене Григорію Михайловичу рекомендувала відома в українському спорті людина, і я отримав пропозицію, від якої відразу ж відмовився. Причиною відмови стали справи сімейні. Тоді здавалося, що не можу залишити хвору маму, дружину, маленького онука. Думав, що просто не зможу без них. Окрім того, в той момент обіймав солідну посаду проректора в престижному виші, займався наукою й працював над дисертацією за темою «Правовий аспект лікарської помилки». Перебував у живому колі студентського спілкування та серед знаменитих учених. Однак сталося, що за кілька днів ми зустрілися з Григорієм Суркісом знову.

— І..?

— …І відбулася серйозна та предметна розмова. Під час заключної бесіди й повторної пропозиції сказав Григорію Михайловичу, що зобов’язуюся працювати чесно на принципах справедливості й законності, ціную думку кожного, але відстоювати буду законне. «Я діятиму тільки в рамках Статуту й регламентів», — відповів мені Григорій Суркіс. Після цього дав згоду на переїзд до Києва й перехід на роботу в ФФУ. І не шкодую про це.

Що було далі — пам’ятають усі. Активність першого віце-президента вражала. Виїзди в усі регіони України, допомога обласним федераціям у легалізації, становленні, правове оформлення, організація взаємодії з місцевою владою, а ще — статути, регламенти, норми, правила. Він встигав створювати групи фахівців, особливо — молодіжні, творчі, засиджувався з молодими юристами, фінансистами, економістами, комп’ютерниками допізна, ставив завдання, сам їх вирішував і допомагав молодому поколінню ФФУ відчувати себе причетним до значимих процесів. Проект атестації футбольних клубів, підготовлений в більшій частині самостійно Сергієм Стороженком, з успіхом акредитований (захищений) в УЄФА, програми боротьби з насильством і расизмом, процедурні регламенти, регламенти зі стадіонів, безпеки, дисциплінарні правила, нова версія регламенту з атестації професіональних клубів з урахуванням пріоритетної програми Платіні про фінансовий «фейр-плей». Потім послідував захист кандидатської дисертації з впровадження системи атестації футбольних клубів в Україні, робота в УЄФА. Саме він уперше в Україні підготував регламент допінг-контролю і за активної підтримки Григорія Суркіса вперше ввів в український футбол тестування на допінг. Із його ім’ям пов’язані медичне навчання офіцерів служби допінг-контролю, семінари зі спортивної травматології, кардіології, наполегливе впровадження сучасних методів та обладнання в прискорення процесу лікування спортивних травм і надання медичної допомоги. Саме Стороженко відпрацьовував і продовжує відпрацьовувати з клубами плани й системи надання термінової медичної допомоги учасникам матчів і глядачам...

Ось що розповів із цього приводу В’ячеслав ПОПОВ, доктор медичних наук, професор, заступник голови Спортивно-медичного комітету ФФУ:

«Сергій Михайлович — досвідчений організатор у галузі медицини. Він отримав спеціальні навики й освіту з загальної та судової медицини, чудово орієнтується в питаннях організації спортивної медицини. За його пропозицією, в Україні заведена індивідуальна медична карта на кожного футбо-ліста-професіонала у вигляді особистої медичної книжки. У кожному клубі заведений журнал обліку травматизму та виліковності, що дозволяє не тільки реєструвати й аналізувати травми, а й узагальнювати кращий досвід, скорочуючи час на лікування футболістів за сучасними методиками. Саме він організував і впровадив уперше в українському футболі допінг-контроль, створив службу допінг-контролю, регламент і формуляри до нього. Разом у Спортивно-медичному комітеті ми співпрацюємо довгі роки. Його пізнання й досвід не викликають сумніву».

Заслужений майстер спорту, заслужений тренер України Володимир ТРОШКІН: «Стороженко — людина витримана, чемна, з глибокою повагою ставиться до ветеранів футболу. Ми разом організували збірну ФФУ, їздили в різні міста, грали. Одного разу Сергій Михайлович організував матч з юнаками в Прилуцькій виховній колонії, іншим разом — із ветеранами в місті Ніжин. 2006 року він у складі збірної команди України з футболу став чемпіоном світу на іграх в Едмонтоні серед ветеранів у віковій категорії «45+». Коли він з 2010 року почав рідше бувати в Федерації, все це якось стихло, але тепер, сподіваюся, ми знову зберемося й створимо команду».

Відомий футболіст Максим КАЛІНІЧЕНКО: «У моєму житті був складний період, коли моїй родині потрібна була серйозна медична допомога та наукова консультація. Вирішив звернутися до Сергія Стороженка. Він жваво відгукнувся, сам визначив характер медичної проблеми, знайшов кращих фахівців в області цієї проблеми й організував консультації та лікування. Мені допомогли, тож я йому вдячний. Проста й дуже приємна в спілкуванні людина». — Прим.ред.

— Сергію Михайловичу, ваші знання та досвід неодноразово «прикривали» спину президента ФФУ, тож, треба відзначити, Григорій Михайлович цінував свого першого віце-президента. Це якось відображалося в матеріальному сенсі?

— Ні, він не обдаровував мене грошовими бонусами, престижними поїздками на європейські та світові футбольні Конгреси й чемпіонати, квартирами, машинами та іншими благами. Але, на мою думку, ставився до мене з повагою. І для мене то було важливіше всіляких матеріальних благ

— Чому ж так сталося, що в травні 2010 року в результаті розбіжностей позицій з принципових питань щодо футбольного будівництва ви практично відійшли від керівництва ФФУ? До того ж, Григорій Суркіс не дезавуював своєї заяви про те, що Сергій Стороженко ледве не встромив ножа йому в спину.

— Питання — в принциповій розбіжності в поглядах на сукупність проблем, що накопичилися до весни 2010 року, і перспективах їхнього вирішення. Григорій Михайлович у розмові сам на сам був завчасно повідомлений, яку позицію й саме з якого питання буду займати. То це що — ніж у спину? Я когось зрадив? Виходить, що будь-яка розбіжність поглядів, будь-яка інша, не начальницька, точка зору — то вже зрада? Не згоден. До того ж, як і раніше, я не голосував з багатьох питань, як усі.

— Нагадайте про що йдеться.

— Усе, можливо, так одразу й не пригадаю, але основні моменти. Свого часу голосував проти турніру дублерів, пропонуючи відразу впровадити всеукраїнські змагання «U-19». Голосував проти залучення іноземних арбітрів, як виняток, на конкретний матч, коли вже діяло рішення Виконкому про вступ до європейської Конвенції й заборона на іноземних рефері. Голосував завжди проти окремих питань, не опрацьованих, не прорахованих, але поспіхом винесених на Виконком. Наприклад, по легіонерах. Голосував проти кандидатури Олега Блохіна на посаду головного тренера збірної команди країни й проти пролонгації його контракту на новий термін.

Прийде час і, можливо, буде місце для деталей, для розповіді про те, що відбувалося між Григорієм Суркісом та Сергієм Стороженком, коли вони залишалися наодинці, особливо — в самому кінці їхніх стосунків. «Хто кого зрадив — розсудить історія, історія футбольної України, а вона пишеться не нами», — впевнено закрив тему особистих стосунків, не сказавши жодного поганого слова на адресу Григорія Суркіса, Сергій Стороженко.

Неоднозначна особистість, цей Сергій Михайлович Стороженко, який, можливо, занадто вірить у принципи й шановані ним правові догми, й, вочевидь, трішки зависоко ставить планку для себе та свого оточення, а тому такий романтичний та, водночас, наївний у своїх уявленнях про добро й зло, а часом — надто різкий. Але те, що це особистість в українському футболі — безсумнівно. Хоча в його опонентів та критиків може бути інша точка зору. Вона має право на життя.

Проте висновок, як було сказано вище, — за читачами.