Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Football.ua презентує інтерв’ю з одним із найкращих українських наставників, яке можна сміливо вважати підсумковим на даному етапі тренерської кар’єри Мирона Маркевича.



ОПТИМАЛЬНОЮ СХЕМОЮ НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ ВВАЖАЮ 4-2-3-1, ХОЧА МОЖНА ГРАТИ Й ЗА СХЕМОЮ 3-5-2

- Мироне Богдановичу, ваш перший Металіст виглядав так (справа наліво): Горяїнов – Бордіян, Кучер, Бабич, Данілов – Кузнецов, Валяєв (опорний), Ярош (плеймейкер), Слюсар – Джакобія, Мрдакович, тобто команда грала за схемою 4-4-2. Потому Металіст поступово перейшов на 4-2-3-1. Тож, як схеми, що ви використовували за основу в усіх своїх командах, змінювалися з плином часу і чим вони були продиктовані?

- За великим рахунком, я навіть не згадаю, аби ми з Металістом грали зі схемою з двома нападниками. Розумію, що йдеться про пару форвардів Мрдакович – Джакобія, але то радше було якесь епізодичне використання такої схеми, продиктоване тим, що ми тоді лише збирали команду. Якщо пригадуєте, команди ж на час мого приходу в клуб не було. Ми шукали футболістів, у яких закінчилися контракти з попередніми клубами, або підбирали гравців із клубів, які вилетіли тоді до першої ліги. Тому з 4-4-2 грати просто доводилося, аби виставити одинадцять гравців відповідного рівня. Через незначний проміжок часу Металіст уже грав із чіткими 4-2-3-1.

- Згадаєте, які схеми застосовували у своїх попередніх клубах, починаючи принаймні із середини вашої тренерської кар'єри?

- Звичайно. Пригадую, що в Карпатах і Волині ми використовували схему 3-5-2. Але все залежить від того, яких ти маєш футболістів. Поясню детальніше. У Карпатах у мене були хороші флангові виконавці: Вовчук, Назаров, Лучкевич, які могли відпрацьовувати і на атаку, і на захист, двоє хороших нападників: Паляниця і Гецко, плюс – Ковалець, Шаран, Мізін, Микитин – середина поля була дуже сильна. Тож можна було грати і в три захисники. Причому ми тоді багато забивали і, зрештою, мало пропускали.

Історичний відступ щодо Карпат: ідеться про другий із трьох заходів Маркевича в Карпати – з 1996 по 1998 роки. Тоді під орудою Мирона Богдановича команда спочатку фінішувала п’ятою, у наступному сезоні – третьою, а у сезоні 1998/99 Маркевич залишив Львів після 15-ти турів, здобувши з командою 28 очок (всього дві поразки). Причому у першому колі з Маркевичем Карпати на виїзді зіграли внічию з Динамо, обіграли на виїзді Дніпро, а вдома здобули три очки з Шахтарем. Існує думка, що на той час Карпати були найсильнішими у своїй українській історії. Проте тоді у клуба змінювалися спонсори, почалися організаційні та фінансові проблеми, чвари…

- Тобто ви завжди виходите з якості гравців, які є у вас під орудою?

- Так. На мою думку, і нині можна грати в 3-5-2 – це так само розповсюджене явище в європейському футболі. Але в 3-5-2 я грав би лише за умови наявності двох хороших лінійних гравців. У такому разі можна собі дозволити грати з таким розташуванням. А якщо їх у тебе немає, то 3-5-2 – не варіант. Кажучи про "хороших" гравців, маю на увазі топ-рівень.

- Металіст міг собі дозволити запросити футболістів топ-рівня принаймні в межах України.

- Я справді мав суттєві можливості. Але все ж оптимальною схемою на сьогоднішній день вважаю 4-2-3-1. При цьому тренери інколи дуже явно грають з п’ятьма відвертими хавбеками, у той же час можна поглянути на Металіст сучасного зразка ще під моєю орудою. От скажімо, Марлос: знаючи його ігрові властивості, я можу стверджувати, що це радше нападник, аніж фланговий півзахисник. Ті ж самі Соса чи Бланко – гравці так само надто атакувального плану, щоби називати їх півзахисниками у тому значенні, яке звикли вкладати в це слово в Україні. Тому я вважаю, що Металіст грав із трьома нападниками, а не одним. Але що 4-2-3-1, що 4-3-3 – цей поділ є досить умовний.

- Ігрові схеми багато фахівців називають умовними. Їхній сенс, мабуть, зводиться до розташування гравців на полі на момент стартового свистка, після чого чіткий поділ, скажімо, між тими ж 4-3-3 і 4-2-3-1 помітить не кожний.

- Я теж вважаю, що можна називати будь-які цифри, коли ви рахуєте гравців тієї чи іншої лінії. Флангові півзахисники під час атак виконують функції нападників, під час захисту вони повинні виконувати функції практично захисників. Тому тепер ці речі стали насправді доволі абстрактними.

- Кілька останніх років більшість команд Прем’єр-ліги використовують за початкову схему саме 4-2-3-1. Чому?

- Це логічно, тому що ця схема імпонує не лише українським фахівцям, у тому числі мені — уся Європа визнала її дієздатність і ефективність. Але, на мою думку, звичайне копіювання і бездумне наслідування – негативний процес, оскільки потрібно зважати на ігрові риси і вміння футболістів, яких ти можеш використовувати. Інакше кажучи, навіщо грати з двома чистими опорниками, якщо ти розумієш, що вимогам якості відповідає лише один із них? Або навіщо грати в одного центрального нападника, якщо у тебе їх є двоє чи троє – високого рівня?



- Коли ви починали тренерську кар’єру, були команди, які вже на той час грали за схемою, принаймні наближеною до тієї, про яку ми говоримо?

- Я починав ще у 1984 році. Ми діяли за схемою 4-4-2, тому що тоді це було і популярно, і виходило з ресурсів тогочасної Волині: у мене було навіть троє хороших нападників на чолі з Федецьким-старшим, тобто з надлишком, тому й грали у два форварди.

- Тобто хочеш того чи ні, а за світовими тенденціями розвитку футболу слідкувати доводиться всім?

- Так. От скажімо, Реброва нещодавно запитували, чому він не грає з двома нападниками, адже вони у нього дуже сильні. Він відповів, що у центрі бракує футболістів, які могли б руйнувати чужі атаки не гірше, аніж попереду гратимуть форварди. Тому йому доводиться грати так, як усі – 4-2-3-1, адже суперники могли використати прогалини у центрі поля Динамо. Отож ти інколи можеш бути заручником обставин, і гратимеш саме 4-2-3-1, бо це є нині основою для більшості команд. Загалом, у центрі корисно мати двох таких собі "собачок", і тоді можна грати й у два, а не три центрхави, і ти від того не програєш. Проте, можливо, дехто здивується, але я вважаю, що нині центральних півзахисників оборонного плану не вистачає у сучасному футболі.

І ПРОТИ ЕВЕРТОНА, І ПРОТИ ДИНАМО ТРЕБА БУЛО ТУПО ЗІГРАТИ НА УТРИМАННЯ РАХУНКУ

- За часів роботи в Металісті ви завжди грали 4-2-3-1 (за винятком початкового етапу роботи), гнучи свою лінію ведення гри: швидкої, комбінаційної, атакувальної, незважаючи на те, проти якого суперника граєте. Ви настільки прагнули, аби Металіст завжди нав’язував свої умови супернику? Чи все ж існував варіант, за якого ви готові були відступитися, віддати м’яч опонентові?

- Ми з усіма грали в атакувальний футбол, одразу ж намагалися накривати суперника на його половині поля. Я не пам’ятаю жодного матчу, коли ми стояли ззаду в окопах, тому що такого просто не було. Взагалі, я так, інколи, озираючись назад, оцінюючи в тому числі роботу і з іншими командами, роблю висновок, що абсолютно всі мої колективи були акцентовані саме на атаку. І я цим пишаюсь.

- Чи існують матчі, згадуючи які, ви про себе думаєте: тут варто було би зіграти в два форварди чи віддати супернику м’яч під контроль? Загалом, визнавали, що тактично поступилися тренерові-опоненту?

- Звичайно! Я неодноразово програвав тренерам-опонентам тактично!

- Ви говорите про якісь конкретні випадки, чи в загальних рисах?

- Перша така згадка – домашній матч проти Евертона (Кваліфікація до групового раунду Кубка УЄФА сезону 2007/08. Перший матч на виїзді закінчився з рахунком 1:1, а вдома Металіст поступився 2:3 – прим. Ан.В.), коли ми вигравали з рахунком 2:1 по ходу матча. Нам тоді треба було тупо зіграти на утримання рахунку, при цьому на момент переможних для нас 2:1 я мав у розпорядженні всі три заміни. Те ж саме – чвертьфінал Кубка УЄФА проти київського Динамо у наступному сезоні. У Харкові ми забили третій м’яч, і рахунок уже був 3:1 на нашу користь. Залишалося п’ять хвилин. Теж треба було тупо зіграти, можливо, стати просто у штрафному майданчику і вибивати м’яч подалі, куди очі бачили. А ми натомість примудрилися самі собі забити…

- З Леверкузеном теж не виходило у перших двох спробах. Тому теж є якесь логічне пояснення?

- Одного разу, пригадую, у нас не грало дев’ять футболістів основного складу, тому шансів у нас просто не було, тим паче Байєр на той час був так само серйозною командою. Але через два роки ми взяли реванш.

- Ви наштовхнули мене на питання: чи варто, на ваш погляд, інколи жертвувати футболом заради результату?

- Треба. Є такі матчі, коли можна пожертвувати. Бувають ситуації не лише, коли ти виграєш, і потрібно зберегти рахунок, а й такі, коли у тебе нічого не виходить. Тоді треба найпримітивнішими шляхами досягти мінімального переможного рахунку – потерпіти, але все ж виграти. У Металіста таких матчів було небагато, але все ж траплялися. Бувало, аби не підшуковувати зайвих слів, ми грали просто погано, але вигравали, зціпивши зуби. А бувало, що характеру вистачало не всім.

- Не знаю, чи чули такі докори, але існує думка, що ви ніколи не були тренером-тактиком. Як докази, що озвучуються – "футбол Металіста хоч і був більш, ніж видовищний, проте команда завжди грала однаково й просто не вміла видозмінюватися по ходу матчу чи танцювати від більш сильного суперника".

- (Сміючись) Я знаю, що на Металіст ходило багато людей і їм наша гра подобалася. Хоч би де ми грали, в будь-якому місті, куди приїжджав Металіст, були заповнені стадіони. Так само в Харкові практично на кожній нашій грі спостерігався аншлаг. Якщо людям подобалося, отже, мабуть, ми робили все правильно, чи не так? Зрештою, Металіст ні з ким не сплутаєш, тому що в команди є свій стиль.



- На тренувальній базі Металіста, в конференц-залі, висить стенд "Принципи ведення гри команди Металіст", де чотирма мовами викладені, власне, ці самі принципи. Я прекрасно розумію, що щось подібне, навіть з ідентичними пунктами вимог (оскільки вони є доволі класичними) так само може висіти на стінах тренувальних баз чи не всіх клубів УПЛ. Проте в цьому випадку я хотів би спитати: ось цей список – банальність, чи він справді був для вас своєрідною футбольною Біблією в тренерській кар’єрі чи хоча би виключно в Металісті?

Кому цікаво, список складався з таких ось пунктів:
1. Перед прийомом м’яча гравець повинен знати, що робити далі.
2. Гравець повинен мати два продовження атаки.
3. Не віддавати м’яч гравцеві, що стоїть.
4. Приймати м’яч обличчям до чужих воріт.
5. Виключити з гри передачі поперек поля.
6. Намагатися кожну атаку закінчувати ударом по воротах.
7. Втратили м’яч – усі беруть участь у його відборі.

- Я вважаю, що це – футбольні закони, які не можна порушувати. Про них всі знають, але багато хто забуває. Припустимо, пункт про заборону передач поперек поля. Нібито всі знають, що віддавати їх не можна, але скільки м’ячів команди привозять собі саме після обрізок із поперечних передач? Більше того, Металіст так само багато "привозив" таких от голів у власні ворота. І якщо ви спитаєте, чи нагадував я своїм гравцям про цей стенд, моя відповідь буде ствердною. Казав хлопцям: "Ви читайте ось ці пункти перед виходом на поле, бо ви нібито всі про це знаєте, але на полі часто забуваєтесь".

- Тобто все-таки змушували їх згадувати, здавалося б, елементарні речі?

- Так. Я взагалі люблю дисципліну на полі, хоча мої команди й грають у атакувальний футбол, і поза полем. Якщо футболіст не дотримується ігрової дисципліни – надовго сідає на лавку, тому що перш за все його мають турбувати командні, а не особисті інтереси.

- Чи не складно було вам поєднувати видовищний атакувальний стиль виконавців із ігровою дисципліною?

- Так, це непросто. Досягти, аби всі відпрацьовували в обороні так, як мені того хотілося, мабуть, до кінця так і не вдалося. В атаці грали дуже добре, але не завжди футболісти встигали назад. Доводилося жорстко розмовляти з ними на цю тему.

- Ви маєте на увазі свій останній Металіст, зразка цього сезону?

- Я зіштовхувався з цією проблемою впродовж усього часу перебування в Харкові. А щодо мого останнього Металіста, то тим більше. Дуже хороші, яскраві футболісти, якщо говорити про атаку, але не завжди вони поверталися назад. А нині такий футбол, що без якісної командної гри в обороні нічого не буде.

ЩЕ КОЛИ Я БУВ У КОМАНДІ, ІГОР РАХАЄВ ПРОВОДИВ ЗАНЯТТЯ, А ІНКОЛИ НАВІТЬ І РОЗБІР ГРИ – ТАК Я ГОТУВАВ ТРЕНЕРСЬКИЙ СКЛАД ДО СВОГО ВІДХОДУ

- На скільки для вас є важливою реакція й позиція на ваш відхід із Металіста людей, котрі співпрацювали з вами не один рік: Красніков і його служба, працівники клуба, гравці-старожили?

- Мені їхня реакція важлива, тому що ми все-таки працювали пліч-о-пліч дев’ять років, і зробили щось корисне для Металіста за цей час. А те, що я пішов – так склалися обставини, і я вважаю, що ці люди з розумінням повинні поставитися до мого рішення. Тим більше, я їм говорив, що з часом піду з клуба, більше того – я всіх готував до цього. А тренерський склад – насамперед. Ігор Рахаєв, до прикладу, проводив заняття, ще коли я був у команді: я повністю довіряв йому цей процес, а інколи він проводив і розбір гри. Я, звичайно, слідкував за всім, але він дуже багато часу проводив на полі, як головний тренер, а я йому допомагав. Тому я всіх готував до такого свого кроку. Сподіваюся, вони оцінили це. Принаймні, мали б, на мою думку. Все хороше рано чи пізно закінчується. Але я по собі залишив хороший тренерський склад, хорошу школу, яка функціонує і нині на виду в Україні. Тому я не думаю, що вони можуть щось погане про мене говорити.

- Вам завжди більше імпонували футболісти, котрі можуть висловити свою точку зору, якщо вони не згодні з вами, чи ті, що за жодних обставин не сперечатимуться з тренером?

- Якщо по ділу – я завжди вислухаю, мови немає. Якщо я не правий, то відразу це зрозумію. Я не тупоголовий, тому це для мене не проблема.

- Часто футболісти наважувалися дорікати вам чи пояснювати свою точку зору, що не збігалася з вашою?

- Не пам’ятаю, аби хтось висловлював якісь надто жорсткі претензії. Команда ж майже завжди вигравала... Найбільшою проблемою було те, коли я не ставив до складу когось із футболістів. Вони нервували, бо вважали, що вони повинні грати. Але я завжди міг поставити лише одинадцятьох до стартового складу. З радістю ставив би й п’ятнадцятьох, але, на жаль, у мене такої можливості не було.

- З іншого боку, вас мав радувати той факт, що футболістам не все одно – сидять вони чи грають.

- Безсумнівно! Я це теж розумів і цінував цей момент. Інша річ, коли випускаєш гравця на заміну, а він починає клеїти дурня – тоді вже ми застосовували серйозні санкції до футболіста. Якщо ж хтось ображався через те, що я його не випускаю на поле, – це допустимо.

- Ви маєте на увазі конкретні приклади?

- Ні, зі схожими проблемами рано чи пізно зіштовхується кожен тренер. Тим більше, у мене було справді багато футболістів, які, в принципі, мали підстави вважати, що грати повинні саме вони, а не хтось інший. Але я відповідав за результат, тому склад обирав на власний розсуд. Скажімо, коли випускав Девича на заміну замість Кристальдо, він дуже нервував, але стабільно забивав, тому це лише підтверджує те, що головне – кінцевий результат. Якщо ти виграв – отже все правильно робив. Якщо ти програв – отже тренер зробив щось неправильно, і у футболіста з’являється привід дорікати. Але у мене було дуже рідко, коли робив щось неправильно.

- Фоменко і Григорчук дають можливість футболістам анонімно написати свій варіант стартового складу на той чи інший матч. Ви подібне практикували?

- Так. Я теж використовував інколи такий метод.

- Справді?

- Так. А чому ні? І в Металісті це робив, і до того. Мені треба знати думку команди. Інколи ставив усе одно той склад, який мав ставити, зате я дізнавався думку футболістів, як вони ставляться до того чи іншого партнера.

- Ви могли собі дозволити подібне і перед серйозними поєдинками, чи лише суто перед рядовими?

- Перед серйозними – ні, лише коли ми грали із суттєво слабшими суперниками.

- Наскільки варіант футболістів збігався з вашим варіантом складу принаймні під час ваших останніх спроб визначити стартову одинадцятку ось таким способом?

- Майже завжди обидва варіанти збігалися на сто відсотків.

http://football.ua/ukraine/news/237360.html