Форум болельщиков ФК Металлист Харьков
Володимир Лозинський - Версия для печати

+- Форум болельщиков ФК Металлист Харьков (https://forum.metalist-kh-stat.net.ua)
+-- Форум: ФК "Металіст" Харків - новини клубу, інтерв'ю, статті. (/forumdisplay.php?fid=6)
+--- Форум: Интервью с игроками клуба, статьи, обсуждение (/forumdisplay.php?fid=25)
+---- Форум: Бывшие игроки (/forumdisplay.php?fid=497)
+---- Тема: Володимир Лозинський (/showthread.php?tid=12943)

Володимир Лозинський - zlex40 - 2017-11-24 19:22

Володимир Лозинський
про злопам’ятного Лобана, екстраваґантного Лемеху, своєрідного Леона і обкраденого Канола
[Изображение: ry4NzbN.jpg]


- zlex40 - 2017-11-24 19:24

– Володимире Федоровичу, як основний гравець команди, яка виграла два поспіль чемпіонати СССР у 1980-1981-му, ви мали претендувати на поїздку на чемпіонат світу в Іспанії. Однак у заявці вас не було.
– Випадок трагікомічний. Через нього навіть розійшовся з першою дружиною. В середині листопада 1981-го мали грати відбірний матч проти Вельсу в Тбілісі. До того встиг відіграти у трьох зустрічах – проти румунів і двічі турків. Вважався основним правим оборонцем. Відіграли заключний матч чемпіонату проти Спартака у Москві, повернулися до Києва. Того дня нам повідомили, що на завтра на восьму ранку збірники вилітають в Тбілісі. На тому й розійшлися.
[Изображение: 393370_750232.jpg?201707110651]
Точніше, після матчів мали звичку збиратися в своєму звичному місці – навпроти лазні на Урицького. Там Толик Дем’яненко жив. Тихе містечко – розмовляли, обговорювали гру, випивали по 50 грамів. Тоді ще й відео з’явилося. Заговорилися, засиділися допізна. Приїхав додому дуже пізно, якщо не сказати на ранок. Дружині це не сподобалося. Вона образилася, вранці пішла на роботу, а мене не розбудила. Я будильника теж не наставив. Прокинувся з переляку, немов обухом по голові отримав – восьма ранку! Виходжу на балкон – місто вкрите туманом. Мчу в аеропорт. Там кажуть, що літак щойно полетів. Рейс затримували до останнього, але Лобан пілотів додавив: "Треба летіти". "Гришо, зроби щось" – звертаюся до адміністратора Динамо Григорія Спектора. Розумію, що ситуація критична, бо в той час із Києва до Тбілісі літало по два рейси на тиждень. "Знаєш, що Лобан сказав? – розповідає Спектор. – "Нехай пішки йде".

Валерій Васильович бачив, у якому стані приїхали Дем’яненко, Безсонов і Андрюха Баль. Вони не спали всю ніч, приїхали з гулянки безпосередньо в аеропорт. Але приїхали, а я заспав. Одним словом, взяв мені Спектор квиток до Москви, а звідти через два дні мав добратися до Тбілісі. Але не допомогло. Тоді ж збірною керував тріумвірат – Бєсков, Ахалкаці та Лобановський. Головнішим все ж був Бєсков. Думаю, до мого приїзду Лобан встиг докласти Костянтину Івановичу, що сталося. "Володю, що ж ти так?" – питає Бєсков при зустрічі. "Костянтине Івановичу, хіба ви ніколи не просипали?" – питаю. Тренер наче й зрозумів, допустив до тренувань. Але на матч не виставив. Справа грав Тенґіз Сулаквелідзе, я залишився у резерві. Виграли 3:0, а через тиждень мали грати в Братиславі з Чехословаччиною. Там теж грав Сула. Цю гру чехам віддали, зіграли 1:1. То ж теж був соцтабір, таким командам мали допомагати.

Коли поверталися додому, Бєсков сказав, що тепер усі маємо готуватися до чемпіонату світу. Але в заявку включили не мене, а Серьогу Боровського з мінського Динамо. Формулювання було наступним: навіщо брати двох центральних оборонців, якщо Боровський може зіграти на обох флангах і в центрі? Хоча я ж розумію, якою була справжня причина. Після того постійно пригадував дружині. Як вона мене не розбудила. Власне, розійшовшись, ми залишилися в добрих стосунках. Але ота прикрість пам’ятається й досі.

- zlex40 - 2017-11-24 20:30

[Изображение: 393370_750237.jpg?201707110455]
Володимир Лозинський і Олександр Бережний
– Попри цей інцидент, з Динамо Лобановський вас виганяти не хотів.

– Валерій Васильович злопам’ятний. Виганяти мене він хотів ще у 1982-му, після програного домашнього матчу мінському Динамо. В роздягальні крісла розставлені по колу. Я сидів на тому, що поруч з туалетом. А Лобан в туалет зазвичай ходив молитися. Він це приховував – замикався і перед кожною грою там шептав молитви. А після матчу ходив задуманий по колу. У тій зустрічі з мінчанами Балтача з Чановим наварили. Серьожа запустив, Вітя не вибив. "Серьожо, що ж ти нам накакав?" – починає Лобановський. До слова, за десять років спільної роботи жодного разу не чув від Валерія Васильовича мату. Найбільше, що собі міг дозволити – обізвати когось "дебілом". Та й то у виключних випадках. Ось і тоді кожного Лобан пожурив, а коли підійшов до мене, видав: "А ти взагалі вішай бутси на цвях і закінчуй".

Після того матчу ми додому не роз’їжджалися. Їхали на базу, вечеряли, хтось грав карти, потім відпочивали, вранці парилися, здійснювали пробіжку і летіли в Москву, на матч проти московського Динамо. Мене ж ці слова зачепили. Коли приїхав у Конча-Заспу, написав заяву, кинув її Лобановському на стіл. "Ти куди зібрався?" – питає. Мене у Харків кликали, але тоді нічого особливо не пояснював. Зібрав речі і поїхав. Моєї провини у тій поразці від мінчан не було.

Залишився вдома, а через тиждень вирішив поїхати з друзями в Москву. Як турист. Тоді якраз Спартак приймав киян у Лужниках. Ми вирішили сходити. Сиділи за ворітьми, але на трибунах мене тоді одначе помітили – заступник голови українського спорттовариства Динамо Михайло Бака і його помічник Юрій Дяченко. Коли повернувся з Москви, дружина сказала, щоб їхав на стадіон Динамо. "Тебе викликають". У кабінеті за столом чекали Лобан, Бака і Дяченко. Вочевидь вони забоялися, що я зібрався переходити в одну з московських команд. Розуміли ж, що Щербицький за такий недогляд може відрізати одне місце.
[Изображение: 393370_750236.jpg?201707110455]
"Що сталося, Володю?" – питає Бака. "Нічого, відповідаю. – Валерій Васильович сказав, що я не потрібен". Лобан насупився і видав: "Бачте, він зібрався у харківський Металіст, де п’ють, курять і обігрують київське Динамо". "Володю, помиріться" – взяв слово Бака. Руки потисли, але помирилися чи ні – питання. Проте на турнір у Ла-Корунью через тиждень Лобановський мене взяв. Там забив Баварії, ми перемогли і тим самим місце у складі собі повернув.

- zlex40 - 2017-11-24 20:51

– Пішли з Динамо ви аж у 1985-му.
– Коли Лобан повернувся у Київ зі збірної. Ставив він мене щораз рідше, справа в обороні зазвичай діяв Баль. Тож коли Євген Лемешко запропонував перейти до Харкова знову, я вже не вагався.

– У складі харків’ян ви навіть встигли забити Динамо в матчі, який завершився 2:2.
– То коли Блохін свій 200-й у кар’єрі м’яч забив? Той поєдинок був договірним. Лемешко нас, колишніх динамівців, мене, Ярика Думанського, Юру Сивуху постійно посилав домовлятися, щоб зіграти вдома з киянами внічию. Бо ж очко з таким суперником для Металіста було за щастя. У Лобана завжди у день гри на стадіоні була зарядка. Підходили, пропонували, а він ніколи не відмовляв. Точніше, ми говорили, що готові добре, будемо грати на перемогу. "Будете відповідати за результат!" – злостився Валерій Васильович і погоджувався на наші умови. Нам той результат теж радше для престижу був потрібен, бо за домашні нічиї в Харкові преміальних не платили.

– Зіграли ви за Металіст й в іншому "легендарному" поєдинку. Тому, в якому команда поступилася 0:7 Спартаку.
– Тоді Юра Сивуха вперше після перелому ключиці вийшов. Він був неготовим. Москвичі забивали йому ледь не з пісочної ями. Били звідти, а Юрко собі ледь не сам закидав. Після того матчу Лемешко й видав свій знаменитий "горбиль". Чув його на свої вуха, бо Пилипович сидів попереду, а я на сидінні з іншого боку. Їдемо на базу, "боліли" побили автобус, Лемеха злий страшенно. Зупиняємося на світофорі, а поруч стоїть замурзана машина – асенізатор. За кермом – дядько у брудній куфайці. "Саньок, ану відкрий вікно!" – несподівано звертається Лемешко до нашого водія. "Навіщо?" – питає той. "Відкрий". Скло відсувається й Лемеха вигукує до шофера асенізатора: "Здоров, колего!" "Який я тобі на х… колега?!" – обурився той. "Ну як? Ти гімно возиш і я теж!"
[Изображение: 393370_750241.jpg?201707110651]


- zlex40 - 2017-11-24 21:06

Пилипович, Царство йому Небесне, людиною був унікальною. Коли приїхав до Харкова з Динамо, відпочивав душею. Бо ж у Лобана як було? Не дай Боже засміятися, голосно заговорити. В автобусі перед матчем тиша стояла гробова. Валерій Васильович був страшенно забобонним. У день гри в нього все було розписано до дрібниць. Про жінок в автобусі не могло бути й мови. Коли він заходив, усі мусили знаходитися в салоні. "Поїхали" – піднявшись по сходах, командував Валерій Васильович.

У Лемехи ж усе було навпаки. В салоні лунала музика. Причому босяцькі пісні на кшталт "Бутылка вина, не болит голова". Коли Пилипович давав установку, я виходив під пахвами мокрий. Не від того, що хвилювався, а через те, що не міг втихомиритися, так реготав. Постійно любив зачепити мого теж, на жаль, покійного друга Серьогу Мотуза. "Мотуз, навіщо ти з того свого Дніпра приїхав?" Лемешко чіплявся навіть до Мотузових номерів. "Що то за ДН? Зміни вже нарешті!" "Ні, Пилиповичу, давайте для вас Ха-ха поставлю" – відповідав Сергій. Лемешко з Мотуза починав і ним закінчував. Серьога ж уже настільки до того звик, що засунув одного разу у вуха вату. Щоб не чути. Лемешко стоїть, розпинається, червоніє. А Мотуз не реагує ніяк. Зате коли Пилипович помітив, у чому річ, то кричав ще більше.

Принесли одного разу в роздягальню щорічного довідника-календаря. Ми знали, що в 50-ті Лемешко був дублером Олега Макарова. Але любив перед нами похизуватися: "Ось коли я в Динамо грав…" Розповідав всілякі бувальщини. То ми й з найшли у щорічнику статистику одного з сезонів: Макаров – 32 гри, Лемешко – 1. Ми ці показники підкреслили ручкою і чекаємо на установку. "Коли я грав…" – починає Пилипович. Ми ж у цей час немов випадково виймаємо довідника. Той помічає: "О, які книжки читаєте. Молодці!" Ми розгортаємо на потрібній сторінці. Лемеха починає лютувати. Поряд Євгеном Пилиповичем і його експромтами Хазанов відпочиває.

Не потрапив якось до складу. Запасні розминаються, а помічник Лемешка метушиться: "Кого міняти?" "Міняй, кого хочеш!" – несподівано випалив Пилипович. У нього в Харкові було одне головне завдання – не вилетіти. Футболісти почувалися з таким тренером дуже комфортно. Літали якось на спарені ігри в Москву. Виліт Металістові вже не загрожував, тож Євген Пилипович після прибуття каже: "Зустрічаємося в день гри на обіді у ресторані". Оскільки ж то був кінець сезону, гравці вже встигли отримати зарплату і преміальні. Було за що погуляти.

А ще Лемешко мав свої, специфічні методи виховання. Знав, що майже вся команда п’є. Але ніколи тих, хто з похмілля, не шкодував. Завжди виставляв нас. Кінець сезону-1986, наш останній домашній матч проти мінського Динамо. Погода бридка – холодно, поля немає, багнюка. Не граємо, а мучимося. Нарешті – перерва. На старому Металісті перші двері справа за тунелем, яким футболісти виходили з поля, вели в кабінет Пилиповича. Проходимо повз них, як Лемешко зупиняє: "Лозинський, Камарзаєв, Думанський, зайдіть". Заходимо, а на столі стоїть три 200-грамових "гранчаки" горілки. "Пийте" – каже. Як тренера не послухати? П’ємо. Після того виходимо на другий тайм і літаємо. Виграли 1:0, Ґурам Аджоєв переможний гол забив.
[Изображение: 393370_750230.jpg?201707110651]


- zlex40 - 2017-11-24 22:09

– У Харкові тоді платили менше, ніж у Києві?
– Ні. За перемогу платили по 300 рублів. Для гравців Лемешко створював усі умови. Мені допоміг придбати ГАЗ-24. А в Динамо платили добре, однак особливо ми не розкошували. Хлопці з Дніпра розповідали, що їхній тренер Володимир Ємець після поразок говорив: "Будете так грати, отримуватимете стільки ж, скільки отримують в київському Динамо".

У Києві зарплата становила 250 рублів, за перемогу мали по сотні. З вирахуванням подохідних на руки отримували в межах 75-ти. Тобто отримували те, що вимагалося офіційно. Не більше. При цьому тепер, коли пішов у архів оформляти пенсію, виявив, що роками не отримував ні копійки. Виходить, тоді теж існувала "чорна каса". Особливо коли мова йшла про преміальні. Вра*****те, що в Москві тоді прийняли Закон, згідно з яким за перше місце перерахунок преміальних становив 100 відсотків, за друге – 70, третє 50.

Динамо відповідальним за команду перед Щербицьким був Гришуков. Чемпіонат виграли достроково. У мене ж тоді народилася донька, хотілося розширити житлову площу з двох до трьох кімнат. На такі потреби у Києві тоді виділяли десять відсотків від загальної кількості збудованих квартир. Ми могли обирати ті, які підходять. Абсолютно безкоштовно. Але меблі доводилося купувати. Допомагав, виділяючи машини, відповідальний за команду перед ЦК Яків Погребняк. Потім ті автівки продавали і купували гарнітури. Якова Петровича два чи три роки тому зустрів у центрі Києва в тролейбусі. Бідний на вигляд дідусь у старенькій пижиковій шапці. Він, мабуть, нічого собі й не нажив, займаючи таку високу посаду.
[Изображение: 393370_750240.jpg?201707110845]
– Чому пішли з Металіста після сезону-1986?
– Відходив від справ Лемешко, а на його місце прийшов Леонід Ткаченко. Льоха відчув себе головним і почав прибирати з команди "стариків". Почалося все з зимових зборів. Лемешко поїхав на конференцію в Москву, залишив команду на Ткаченка. А в Сивухи з 13-го на 14 січня день народження. То ми й зібралися давньою компанією відсвяткувати. До нас тоді ще Льоха Буряк долучився, якого в Металіст перетягнув саме я. Ярек Думанський з нами, звісно, був. Посиділи в номері Сивухи недовго, максимум до другої ночі. Розуміли, що завтра тренування. А в сусідньому номері жив Ткаченко.

Вранці, коли вийшли на галькове поле, тренер накинувся на мене і на Думанського: "Що ви собі дозволяєте? Всю ніч музика!" І давай нас карати ривками. Вправа наступна. Вісім чи десять м’ячів ставлять на лінії штрафного майданчика. Робиш з середини поля ривок – б’єш, повертаєшся – знову ривок – знову б’єш. І так десять разів. То важко. Ярек побіг, а я як капітан команди не витримав. "Льошо, іди на х…" – кажу. Зібрав речі, сів на літак і полетів додому. То мені ще навздогін відімстили. Розмістили статтю в "Совєцкому спорті", написали, що Лозинський алкоголік. По-скотськи Ткаченко поступив. Я сам пішов, а Вітю Камарзаєва він прибрав.

- zlex40 - 2017-11-24 22:15

– Лемешко не пропонував повернутися? Він все ж при команді ще залишався.
– Залишався, але від серйозної тренерської діяльності вже відійшов. Пилипович уже на комплектацію не впливав. Повернувся до Києва. Сидів, грав у кабінеті тренера столичного СКА Фоміна з заслуженими ветеранами футболу Саркісовим, Богдановичем і Гончаренком преферанс. Коли прийшов додому, задзвонив телефон. По той бік слухавки почув голос Віктора Фоміна: "Лоза, приїжджай у Севастополь, готель "Крим", пограємо у преферанс. Ми тут на зборах". Тож приїхав і почав тренуватися зі СКА.

Фомін – хороший тренер і гарна людина, але довго під його керівництвом попрацювати не вдалося. Трапився скандал. Річ у тім, що Віктор Трохимович тоді брав у команду надто багато футболістів. То ж СКА, людей банально призивали в армію. Потім Фомін їх продавав у інші клуби. Віктор Трохимович полюбляв шампанське. Мабуть, проговорився перед кимось, ті кому треба доклали й тренера прибрали. Вочевидь лікар проговорився. А весело було. Особливо тим, хто тренувався у Севастополі цілий місяць. Я приїхав пізніше, коли на свіжому повітрі тренуватися було неможливо через снігопади. То бігали в залі "дир-дир". "Граємо на 50 рублів" – казав на початку Фомін. Для нас то була мотивація, бо особливих заробітків у СКА не було.

Коли ж Фомін пішов, я провів у другій лізі дві гри і пішов. Хоча начальник штабу викликав, пропонував залишитися і виховувати молодь. Проте ледь забрав документи, як підходить Сергій Татулян, котрий при Фоміні був начальником СКА. "Поїхали в Кривий ріг, – каже. – Там Міша Фоменко, кличе тебе до себе". Погодився. Там тоді уже й Мотуз виступав.
[Изображение: 393370_750239.jpg?201707110845]
– Надовго ви там теж не затрималися.
– Не скажу, що футбол набрид, але після Динамо, після того рівня, де був колись, ставало не цікаво. Не стільки грав, скільки відпочивав. Коли закінчувалося перше коло, Фоменко обіцяв дати "дев’ятку". Але Міші поступила пропозиція з Грузії – очолити Ґурію з Ланчхуті. "Вово, поїхали зі мною, – каже Фоменко. – Тільки з однією умовою – кинь пити". "Я не можу, Михайле Івановичу" – відповів, як є.

– Але футболу ви й після Кривого Рогу не кинули.
– Бо Фомін прийняв Кремінь і покликав до себе. Мене привабив навіть не стільки футбол, скільки рибалка. В Кременчуці ж прекрасне водосховище, а я – заядлий рибалка. Після кожної гри рибінспектори забирали мене з собою. Якщо інших ганяли, то я сидів і рибалив у найжирніших місцях.

– Сильно треба любити рибалку, щоб затриматися у провінційній команді аж на три роки.
– Хотілося ще й завдання виконати. Кремінь мав мету – вийти з буферної зони у другу лігу. З першої спроби не вдалося – програли у фіналі. Після того Фоміна з посади наставника прибрали, а на його місце призначили Євгена Камінського, спеціаліста, звісно, слабшого, але керівникам клубу він пообіцяв, що знає, як питання виходу вирішити напевне. Також тренер притарабанив разом з собою цілу групу гравців з Західної України. Гравців хороших – Мішу Кутельмаха, Сергія Райка, звичайно, братів Івана та Адальберта Корпонаїв. Власне, грали ми теж добре. Показово, що до вищої ліги першого чемпіонату України тоді пробилася не команда обласного центру Ворскла, а саме Кремінь.

- zlex40 - 2017-11-24 22:41

– У тому прем’єрному чемпіонаті команда дебютувала саме під вашим керівництвом.
– Мушу сказати, що не сильно й рвався, щоб ставати головним. Але начальник команди Дмитренко, з яким пограли разом у Кривому Розі, сказав: "Приймай, бо якщо відмовишся, тебе приберуть". З завданням впоралися – за підсумками чемпіонату-1992 прописку у вищій лізі зберегли. Підготовку до наступного сезону розпочали в Алушті. Кілька матчів там програли, а коли на нетривалий час повернулися в Кременчук, той же Дмитренко мене й прибрав і запросив на моє місце свого друга Бориса Стрельцова. Дивна поведінка, але Дмитренко начебто мав проблеми з алкоголем і, можливо, деякі рішення приймав неадекватно. "Не підіймай шуму, ми тобі будемо платити" – казав мені. Поплатили місяці три й забули.
[Изображение: 393370_750238.jpg?201707111028]
– Без роботи ви залишалися майже два роки.
– Поки в Борисполі не створили Борисфену. Працювати разом запропонував Володя Безсонов. Але довго ми там не затрималися і почали тренувати з відродженим київським ЦСКА. Підіймали команду з колективів фізкультури. Не знаю, скільки тоді отримував Бєс, але в мене зарплата тоді була 20 доларів. Команду комплектували за класичними армійськими підходами. Начальник команди Вітя Мошковський вишукував у військових частинах Києва і сусідніх областей хлопців із футбольною освітою. Самі того не очікуючи, навидьоргували тоді доволі перспективних хлопців, які не загубилися згодом і у вищій лізі. Втім, я тоді дивом у ЦСКА затримався.

– ?
– Дружина працювала в авіакасах і обслуговувала африканців. Виявилося, що вони шукають збірним Лівану з футболу і баскетболу тренерів. Зарплата – 500 доларів. Для тих часів то були серйозні гроші. Ось ми з призером двох Олімпіад з баскетболу Олександром Сальниковим й націлилися їхати. Вже навіть квитки купили. Власне, Сашко й поїхав. А до мене додому незадовго до вильоту приїхав Вітя Мошковський. "З тобою хоче зустрітися голова корпорації "Київ-Донбас" Гриншпон, – каже. – Він збирається фінансувати ЦСКА". Поїхали. "Володю, пам’ятаю тебе ще футболістом, – сказав при зустрічі Гриншпон. – Залишайся, буду тобі тут 500 платити". Звісно, залишився, не роздумуючи. Ще й преміальних по 100 доларів за перемогу виділяли. А ми виграли в першості колективів фізкультури в межах 25-ти поєдинків.

Поперли так, що за два роки вже виступали у першій лізі. Але саме у цей час розвалився Борисфен. Точніше, власник клубу Дмитро Злобенко прогорів. Наскільки я знаю, у Борисполі тоді будувався завод "Плазма". Гроші на будівництво давали бандити. А Діма частину тих коштів вкладав у футбол, хотів будувати в Борисполі стадіон. Великий, за тим же проектом, що у Бремені. Коли "нецільове використання" помітили, Злобенка усунули (добре, що не фізично).

Так чи інакше, вийшло, що ми людьми, які ще вчора виступали в другій лізі, почали виступати в елітному дивізіоні. Тільки Серьога Закарлюка і Віталій Рева у Фоменка за "ЦСКА-Борисфен у минулому сезоні грали. А Сергій Ревут, Віталій Левченко, Вітя Уляницький виросли з солдатських чоботів. І в стартовому матчі зустрілися з Динамо з Шевою, Ребрухою, Белькевичем у складі. Зіграли так, що ніхто й не очікував. Трималися достойно, а єдиний гол пропустили з пенальті, який видумав арбітр Костянтин Панчик. То після матчу схвильований Злобенко забіг в роздягальню і аж трясся, так його Гриша Суркіс налякав. Ніхто ж не очікував, що київська команда створить Динамо такі проблеми. Пізніше той досвід врахували, то вже й зокрема ми віддавали динамівцям очки спокійно.

- zlex40 - 2017-11-24 22:56

– Але фіналу Кубка в 1998-му, мабуть, не здавав ніхто.
– Ні, звичайно. Динамо виграло, але ми поборолися. Гарно тоді команду підсилили запоріжці Олексій Олійник, Яків Кріпак, Сашко Олексієнко, Андрій Каряка. Лідером, звісно, був Едик Цихмейструк. А перед стартом у єврокубках ми просто неймовірно підсилилися – Серьогою Мізіним, Пашею Шкапенком, Серьогою Беженаром. А ще – Вітею Леоненком. Він – людина своєрідна. Хлопець хороший, ми спілкуємося й зараз. Що думає, то говорить. Мабуть, то йому трохи шкодить. Але футболіст Вітя від Бога. Якби він справді хотів чогось досягти, то досяг би. Але любив пивка попити. Вітю коробило, коли йому пити пиво забороняли. До нього потрібен підхід.

У нас у ЦСКА заїзд на базу був за день до гри. Не як у Динамо, де заїжджають за дві доби. Проте якось прибігає дружина Беженара: "Віддала вам чоловіка на виховання. Де він?!" Виявилося, що з дому вони за два дні до гри виїжджають.

Якось приходимо на сніданок – Леона немає. Підіймаюся в номер – порозкидані карти, цигарки, а Вітя спить. Забрав пачку "Мальборо". Приходить Вітя на обід і відразу до мене: "Федоровичу, у мене тисячу баксів на столі лежало. Ви не брали?" "Ні, Вітю, цигарки брав, а доларів ні" – сміюся.

На початку сезону-1998/1999, коли Леоненко прийшов у ЦСКА, він спершу забив два Карпатам у Києві, потім відзначився голом і віддав результативну передачу в матчі наступного туру в Івано-Франківську. "О, буде у нас найкращий бомбардир" – кажу. Заспокоїв Вітя Тертишний, наш вболівальник, головний даїшник Києва: "Лоза, зачекай, зараз він машину купить і закінчить". Я не вірив, ми навіть на ящик коньяку посперечалися. Але справді – пригнали Леоненку звідкись "Мерседес" і більше він майже не забивав. Став, як вкопаний. Я Тертишному досі ящик коньяку винен. Але як би там не було, коли Леоненко їздить з нами грати за ветеранів, його любить вся Україна. Аплодують Віті більше, ніж Безсонову чи Дем’яненку.
[Изображение: 393370_750233.jpg?201707111028]
Збірна ветеранів України
– Тренером Леоненка ви були як помічник того ж Безсонова, а потім працювали в ЦСКА-2. Останнім же серйозним місцем роботи стала в сезоні-2003/2004 Ворскла.
– Мені там не дали попрацювати. Команду фінансувала компанія "Нафтогаз". Не знаю, мабуть, люди відмивали через футбол гроші. Нам зароблене привозили з Києва, валютою. Може, схеми б діяли, але прем’єр-міністром стала Юлія Тимошенко, керівників "Нафтогазу" змінили й відповідно зник спонсор у Ворскли. Зрештою, я з Полтави йти ще не збирався, але звідкись намалювався Володя Мунтян. Звідки – не збагну. Ми ж у Києві сусіди. У будинку на Янгеля він живе на десятому поверсі, я – на дев’ятому. Висловив тоді Володимиру Федоровичу, що думаю. "Що не міг зателефонувати і сказати про свої плани?" – питав. Чуткам звик не вірити, тому серйозно інформації, що Мунтян приймає Ворсклу, не сприймав. Але приходжу – а Володя в кабінеті сидить.

- zlex40 - 2017-11-24 23:07

– З того часу найбільші ваші успіхи пов’язані зі студентською збірною.
– Двічі виграв Всесвітню універсіаду. Тоді ми готували команду на базі Івано-Франківського інституту нафти і газу. Півкоманди звідти взяли. Виділявся Ігор Худоб’як ("Халк" – авт.). Також тоді за нас грав нинішній капітан Олександрії Андрій Запорожан, воротар Зорі Льоша Шевченко. Дуже сильно нам тоді допомогли кримці Антон Монахов і Роман Войнаровський. Вони були на полі немов тренери. Неоціненний вклад, особливо якщо зважити, що людей бачив хіба в літаку. То після того, як відібрали найкращих. Власне, готуємо команду до Універсіади й нині. У сучасній студентській збірній я – консультант наставника Анатолія Бузника.

– Останнім вашим місцем роботи була динамівська школа імені Лобановського.
– Дякуючи Олександрові Іщенку, я тепер тільки пенсіонер. Олексійович відправив мене на пенсію. Зрештою, я сильно не розчарувався. Їжджу Україною й світом, разом з Толею Дем’яненком тренуємо збірну ветеранів.

– Для того теж треба мати здоров’я.
– Якщо натякаєте на пиятику, то цього немає. Наш спонсор і куратор Олег Собуцький не п’є сам і не вітає надмірного споживання алкоголю в команді. Взагалі, таких безкорисливих людей як пан Собуцький ще не бачив. Ветеранів футболу підтримує, активно займається волонтерською діяльністю, забезпечує всім необхідним наших десантників на сході, вдягає їх і взуває. Ми теж проводили матчі на підтримку наших воїнів у Попасній, Старобельську, Сіверськодонецьку.
[Изображение: 393370_750235.jpg?201707111219]
Дуже важлива підтримка пана Собуцького й для колишніх футболістів. Особливо тих, хто трохи старший. А для нас важлива найперше нагода поспілкуватися. Отримали якось із Серьогою Коноваловим своїх ветеранських дві чи три тисячі гривень. Спустилися по ескалатору в метро, сіли у вагон. Там тиснява. Стоїмо, розмовляємо. Коли звертаю увагу на чоловіка в іншому кінці вагона. Він сигналізує очима, мовляв, подивися за спину. Не озираючись, бачу, що барсетка, яку тримав під пахвою, до половини розстібнута. Взяв сумочку міцніше, засунув замок назад, штурхнув Канола. Злодії зрозуміли, що їх помітили і відволіклися. Їх працювало двоє. На наступній зупинці ці лайдаки вийшли. Ми доїхали до своєї зупинки й тут Канол мацає задню кишеню джинсів, куди засунув свої гроші. "Немає"… Одного разу бачив тих злодюжок у метро знову. Їздять, ніхто їх не піймав. А я хотів щось довести…
Іван Вербицький, „Футбол24“

- Кузьмич - 2017-11-26 01:46

Спасибо за статью. Прочитал с большим удовольствием. Хорошо помню Лозу в Металлисте 80-х.