Востаннє харків’яни перемагали торпедівців у чемпіонаті країни ще 1963 року. А загалом у 22 попередніх зустрічах всесоюзної першості на їхньому рахунку було лише два виграші при п’ятнадцяти поразках. Свіжі в пам'яті й три торішні невдачі «Металіста» у матчах з автозаводцями на своєму стадіоні, дві з яких – у розиграшах Кубка СРСР.

Зрозуміло, футболісти та тренери «Металіста» пам’ятали про попередні невдачі. І цього разу порушили неприємну для себе традицію. Передусім господарі подбали про надійність оборони, взявши форвардів Петракова і Рідкоуса в щільні лещата персональної опіки. Панчишин і Камарзаєв загалом добре впоралися з завданням, позбавивши «підопічних» можливостей атакувати із зручних позицій. Автозаводці також приділили підвищену увагу нейтралізації нападаючих Бондаренка і Тарасова.

За таких умов на перший план вийшли гравці середньої ланки команд. І півзахисники харків’ян іспит витримали. Зокрема, дебютант «Металіста» Шевченко відкрив лік своїм голам у вищій лізі. Це сталося на початку зустрічі, коли Крамаренко і Бондаренко переграли на лівому фланзі захисників. Передачу останнього Шевченко завершив гарматним ударом з близької відстані.

Найцікавіші події чекали на глядачів саме в перші хвилини матчу, які пройшли у взаємних атаках. Особливо небезпечні моменти виникали біля обох воріт після подач кутових. Надалі ж боротьба переважно точилася в середині поля. А ось до прицільних ударів справа доходила лише кілька разів. І то перед голкіперами проблем не виникало: форварди бракувало влучності. Можна закинути господарям на недостатню активність, але не забуватимемо про невтішну для них статистику у попередніх матчах з «Торпедо» і про впевнену гру суперника на старті чемпіонату. Ось чому, зваживши всі обставини, харків’яни резонно вирішили не ризикувати.