6 января - день памяти Валерия Лобановского

[montoya]

Завтра на Байковом кладбище у могилы Валерия Васильевича Лобановского соберутся люди. В этот день выдающемуся тренеру исполнилось бы 76 лет...

Почтить память легендарного маэстро придут близкие и друзья Валерия Васильевича, тренеры, футболисты, сотрудники ФК "Динамо", ветераны футбола, журналисты, болельщики.

Люди, которые любили и ценили Лобановского при жизни, которые навсегда сохранят его в своей памяти, соберутся на Байковом кладбище в 11:00.

В 12:00 митинг памяти продолжится у входа на стадион "Динамо", у памятника гениальному наставнику.


http://matchday.ua/news/2015-01-15-25824.html

[nato]

Одно из лучших воспоминаний о Лобановском (если не лучшее) написал Юрий Андрухович в рассказе "Гра з випадковими числами" (Сборник "Письменники про футбол. Літературна збірна України") - с такой любовью и болью... Приведу лишь несколько абзацев из эпилога:

"Футбол є фата-морганою. Ти йдеш і йдеш до поставленої мети, а коли здобуваєш її, то назавтра виявляється, що тобі лише здалося, наче ти її здобув. Бо ти вже знову все втратив. У футболі неминуче настає оце завтра, в якому ти все втрачаєш.
...
Можливо, він був на шляху до всіх цих досягнень — якби не кінець історичного часу, званого Імперією. За великим рахунком його підкосив розпад СРСР. Усе подальше втратило для нього свою масштабність і привабливість, він розслабився і дозволив собі катастрофічно швидко постаріти.

Він був елементарною людською частинкою Імперії. У ній він реалізувався професійно і на всю потужність — настільки справжній патріот здатен реалізуватись у себе вдома.

Він був у злагоді з цим домом і служив йому всім собою.

З іншого боку, для її, Імперії, центру, неодноразово згадуваної тут Москви, він завжди був не цілком своїм. Вона визнавала його і підтримувала тільки в моменти незаперечного, надпереконливого успіху. Щойно він терпів поразку — і Москва накидалася на нього в абсолютно нещадний та відчутно зловтішний спосіб. Усі відставки з тренерських посад обов’язково супроводжувалися якнайнищівнішим розмазуванням по стінці. Його серцево- судинні проблеми почалися не в 1990-х, а ще наприкінці 70-х.

Іноді від думок про нього стає до щему сумно. Хоч у незалежній Україні він опинився фактично поза критикою і став однією з дуже нечисленних загальнонаціональних священних корів, сьогоднішній стан нашого футболу свідчить про фактичний крах усього, на що Лобан поклав своє життя.

Цей розпач має й суто філософський вимір. Це не просто крах певного футбольного проекту. Це провал раціоналізму, віри в розрахунок, в опанування закономірностей і користування випадковостями. Це Хаос, який банально перемагає Космос і, ніби знущаючись, каже нам усім на прощання: «М’яч круглий, а поле велике»."