Тема с политическим подтекстом!

[nato]

Пам'яті репресованого правопису

Юрій Винничук
9 березня

Спростити український правопис і наблизити його до російського Москва вирішила ще у 30-х - Україна ж не може повернути його досі.



Ну, як уже пішла така гулянка з декомунізацією і деколонізацією, то варто б уже взятися і за новий український правопис. На жаль, це питання забуксувало ще з перших років Незалежності і буксує досі. Робляться лише окремі несміливі уточнення (реабілітація букви "ґ") і вводяться якісь нові правила, але загальної реформи правопису не існує.

У квітні якраз минає 90 років з появи "Проєкту українського правопису". Микола Скрипник, на честь якого цей правопис назвали "скрипниківським", писав: "Прощальні слова Ілліча були про те, щоб я свідомо перегинав і загострював у боротьбі з великодержавним російським шовінізмом українське національне питання". І далі: "Невірно, неправдиво гадати, що треба чимсь обмежувати наше національне будівництво. Будувати національну культуру, це значить – давати нові сили, нові вартості українському народові".

Українізація і справді тоді рушила семимильними кроками. Ба навіть зачепила Кубань і Далекий Схід. Про Кубань нам відомо більше, а от на Далекому Сході в 14-ти районах з українським населенням відбулася українізація всього державного апарату, шкіл і преси. Крім мережі шкіл, кожен район мав українську газету, бібліотеку, була і загальнокрайова українська газета та крайове українське видавництво. Українські книгарні відкрилися в Хабаровську, Благовєщенську, Владивостоці та інших містах. Скрипник прислав на Далекий Схід понад 500 молодих учителів та редакторів.

Але у 1933-му в Москві схопилися за голову, і з українізацією було покінчено. Школи на Далекому Сході і на Кубані позакривали, редакторів і вчителів репресували і оголосили, що сам народ не хоче української мови.

Дійшло до того, що Олександр Довженко, знімаючи на Далекому Сході у 1935 році фільм "Аероград", не мав права показувати тамтешніх українців. Разом з Довженком на зйомках перебував і Олександр Фадєєв. І от у готелі в Хабаровську вони влаштували турнір на знання українських пісень, і виявилося, що Фадєєв, уродженець Зеленого Клину, знав тих пісень не менше за Довженка, бо навчився їх з дитинства.

Атака проти українізації повелася на всіх фронтах. Репресії захопили усі прошарки українського населення. І тоді ж виникла ідея спростити український правопис та наблизити його до російського. Одними із найсумлінніших рупорів єднання "братніх" народів були віддані комуністи й публіцисти Андрій Хвиля та Дмитро Затонський, які закликали знищити той "намул", який створював "штучно" бар'єр між російською і українською мовами. Після загибелі М. Скрипника у 1933 р. правописна комісія на чолі з А. Хвилею оголосила діючий правопис "націоналістичним", було зупинено видання геть усіх словників так, що великий "Російсько-український словник" за редакцією Агатангела Кримського зупинився на літері "П". Верстка останніх томів була розсипана і невідомо, чи їхні матеріали збереглися. Усі мовознавці були репресовані, багато хто з них розстріляний.

За якихось п'ять місяців нова ударна комісія сотворила новий правопис, уже наближений до російської мови. Відтак з нашої абетки зникла не тільки буква "ґ", але й буква "и" на початку таких слів, як инший, иноді, иній і т. д. Відмінювання іменників теж наблизили до російської, і замість любови, соли, Руси стали писати любові, солі, Русі. Замість спеціяльність, тріюмф, проєкт – спеціальність, тріумф, проект.

Та минає кілька років, і вже в 1937 році цей правопис було засуджено як націоналістичний. Хвиля і Затонський – звинувачені в націоналізмі й розстріляні. Бо з'ясувалося, що хоч вони й наблизили українську мову до російської, але недостатньо. Тоді створили ще одну правописну комісію, яка працювала в авральних умовах, постійно змінюючись через те, що раз-по-раз когось арештовували. Робота затягнулася до самої війни, видруковано було понад десять проектів нового правопису, але всі вони були відхилені – причому Москвою. Бо затвердити цей правопис мав уже не нарком освіти, як раніше, а рада народних комісарів України, підпорядкована Москві.

Справа затяглася ще й тому, що чекали на новий російський правопис. А тим часом газети одна поперед одну кинулися збагачувати українську мову російськими словами. Боротьба з націоналізмом так усіх налякала, що чимало газет воліли перейти на російську, аніж ризикувати звинуваченням у націоналізмі за вживання "націоналістичного" правопису, якого ніхто так і не відмінив і який продовжував діяти.

В нестримному бажанні догодити Москві газети самі вигадували різні слова. Так, наприклад, виникло слово "відмінник" як калька з "отличника". Слово дуже довго приживалося, бо українською "відмінник" – це виродок, відміна, себто дитина, яку підмінили чорти.

Українські підручники почали перекладати з російської, внаслідок чого українська термінологія зникла. Зразком, як треба перекладати українською, був твір "Короткий курс історії ВКП(б)" - його переклад завертали тричі.

Задля видання української класики кинулися літературознавці підшукувати для кожного українського письменника друзів і покровителів з російської літератури. За вуха притягували те, чого ніколи не було. Смішно було читати, що на Шевченка впливав Добролюбов, який ще пішки під стіл ходив, коли Шевченко уже був відомим письменником, адже народився Добролюбов щойно у 1836 році. Така ж історія з Чернишевським, який народився у 1828 році, а "Кобзар" було видано в 1840. Коли б, мовляв, не Горький, то не було б Коцюбинського, хоча їхнє спілкування припадає на останній рік життя українського письменника.

А далі пішло-проїхало. В середніх школах збільшили удвоє кількість годин російської мови за рахунок української, зросла також кількість російських шкіл. У Києві станом на 1941 рік українських шкіл залишилося не більше 20 з понад 150, але й ті вже не мали перших і других класів. Сучасники жартували, що до українських шкіл вступають лише діти двірників, які приїхали з сіл.

Українізація була штучно зупинена і відтоді більше не поновлювалася. Але для того, щоб мова могла повнокровно функціонувати, вона повинна звучати на кожному кроці. Тому зростання українських шкіл за Незалежності дало небагато – наше міське довкілля, за винятком Західної і частково Центральної України, не українізувалося.

[domic]

Методичку перепутал или скрепы замкнули

[nato]

Роговцева: я проїхала з відкритим серцем усю Росію, а мене називають «бендерівка»

Шлях до Росії варто закрити, констатувала в інтерв’ю Радіо Свобода актриса Ада Роговцева. І пояснила – коли тебе називають «бендерівкою», не визнають існування України, іншого варіанту немає.

[nato]

Предків актора Дастіна Гоффмана вбили чекісти

Тетяна Харченко
12 березня, 2016


Дастін Гоффман, скріншот з програми

Легендарний американський актор розплакався, коли довідався, що зробила з його дідом і прадідом радянська влада

Дворазовий володар премії «Оскар» й актор, який багатьом запам’ятався головними ролями у таких стрічках, як: «Випускник», «Людина дощу» та «Вся президентська рать» – Дастін Гоффман – несподівано довідався про трагічне минуле власної родини. А саме, що його дід і прадід – обидва народжені в Україні євреї – були розстріляні чекістами у 1921 році.

Про це розповідається в останньому, надзвичайно емоційному епізоді програми телеканалу PBS «В пошуках вашого коріння з Генрі Ґейтсом» («Finding Your Roots With Henry Louis Gates»). Програма була присвячена історії родин двох акторів – Дастіна Гоффмана та Мії Ферроу.

Однак, саме Гоффман став її головним героєм. Автори програми з’ясували, що родичі Гоффмана за батьківською лінією походять із українського міста Біла Церква, що на Київщині. Його дід Френк і бабуся Естер емігрували до США ще до революції.

Дастін Гоффман зізнався телеведучому Генрі Ґейтсу, що зі своїм батьком мав доволі напружені стосунки. Питання ж родинної історії були не лише оповиті таємницею, а й впродовж усього життя актора лишалися своєрідним табу в розмовах із батьком.

Батько Дастіна Гоффмана – Гаррі – мріяв стати актором у Голлівуді, й для цього у 1933 році перевіз туди свою родину з Чикаго. Щоправда вдача Гаррі оминула, врешті той став торговцем меблями.

Це принесло Гаррі Гоффману гіркоту розчарування, але чоловік дожив до часу, коли найпрестижніші кінонагороди почав отримувати його син. Він ділив радість зі своїм зірковим Дастіном, але про власне минуле синові так ніколи й не розповів.

Дастін Гоффман припускає: радше за все його тато уникав розповідати про батька, оскільки був сердитий, що той його залишив. «Він казав мені, що у нього не було дитинства», – пригадав кіноактор в інтерв’ю у програмі PBS «В пошуках вашого коріння».

Однак, як з’ясували автори телепроекту, дід Дастіна Гоффмана Френк не просто залишив сина. На початку 20-го століття він відправився з США до охопленої громадянською війною України, аби врятувати своїх батька Сема й маму від єврейських погромів. Згодом чоловік зник.

Про те, що з ним сталося, автори програми довідалися, лише відшукавши статтю, в якій згадувалася бабуся Дастіна Гоффмана – Естер. Жінка судилася з Радянським Союзом за вбивство її чоловіка. Так стало відомо, що дідусь Дастіна Гоффмана – Френк був заарештований в Кам’янці-Подільському і згодом страчений чекістами.


скріншот з програми, прабабуся Дастіна

Автори програми припускають, що прадід Дастіна Гоффмана – Сем, який був розстріляний через місць, поплатився життям, коли спробував довідатися – що сталося з його сином. Не оминула гірка доля й прабабцю Гоффмана – Лібу, вже після того, як вона втратила сина й чоловіка, жінка була заслана більшовиками до концетраційного табору. Але не лише вижила в ньому, але й зуміла виїхати до Аргенити, але й згодом, будучи вже 62-річною, перебратися до США.

В копії медичного огляду, який Дастіну Гоффману віддав ведучий, актор прочитав, що до США його прабабця приїхала дуже слабкою. Вона погано бачила й мала ампутовану ліву руку.

«Чому він намагався витерти все це з моєї пам’яті?! – не втримався при цьому Гоффман, пригадуючи свого батька. – Ця жінка, вона ж була справжньою героїнею. Вони всі померли, заради того, щоб я був зараз тут».

Актор також зізнався, що його батько був атеїстом й по-суті цурався своєї національної ідентичності, намагався стерти пам’ять про неї. Дастін виростав без зв’язку зі своїм народом і без знання, що він єврей.

«Зараз, коли мене питають – хто я, – хвилюється Гоффман. – Я кажу, що я єврей».

Весь епізод присвячений родинній історії Дастіна Гофмана можна побачити тут: http://www.pbs.org/video/2365684842/

Голос Америки

[nato]

"Донецк - это Украина!". Фанаты "Шахтера" и "Днепра" впервые прошли единым маршем

13 марта 2016, 20:30

Футбольные фанаты "Днепра" и "Шахтера" впервые вместе прошли единым маршем перед началом центрального поединка 18-го тура чемпионата Украины. Болельщики жгли файеры, пели украинские песни и дружно скандировали: "Донецк - это Украина".

Все любители футбола собрались на центральной площади в 17:00, а в 17:30 были перекрыты несколько улиц, чтобы ультрас-патриоты смогли пройти по городу до стадиона "Днепр-Арена". В процессе движения к ним присоединились украинские военные из зоны АТО, сообщает 112.ua

Фанаты сообщили, что и в дальнейшем будут проводить объединенные марши, чтобы вся страна видела единство Украины. Кроме того, они пообещали на стадионе не петь оскорбительных песен друг про друга.

Обозреватель

[domic]

[rokus]

(2016-03-15 16:29)domic писал(а):  

Надежду Савченко ген. прокурором!!! Алексея Горбунова спикером!!! Круть!
И понаблюдать, как депутатикам мешает передвигаться сжатое очко!

[rokus]

Член комітету з фізкультури та спорту Ігор Ананскіх і депутат Госдуми від КПРФ Володимир Родін вимагають від ФІФА, щоб на сувенірній продукції до Чемпіонату світу 2018 року Крим належав Росії.

Зокрема, Ананскіх зазначив:

Безумовно, треба звернутися до ФІФА, треба про це говорити, вимагати, щоб Російська Федерація була позначена з нинішніми її кордонами, а не як тоді, коли РФ отримала право на проведення чемпіонату світу.

Родін своєю чергою раніше повідомив, що направив запит до уряду з проханням розібратися, чому на сайті ФІФА продаються майки з символікою чемпіонату світу з футболу 2018 року, який пройде в РФ, з картою Росії без Криму.

Нагадаємо, наприкінці жовтня 2014 року на презентації лого ЧС-2018 ФІФА визнала Крим частиною Росії.

Крім того, вже в 2016 році найвища футбольна організація світу видалила зі свого твіттеру публікацію карти Росії без Криму, аби запобігти непорозумінням.

Здесь

[rokus]

Що говорили українські футболісти, які переїхали в Росію після окупації Криму і початку війни на Донбасі



"Футбол 24", не даючи оцінок, і не роблячи висновків, зібрав фрази наших співвітчизників, за допомогою яких вони пояснювали рішення перейти в чемпіонат Росії.

Для чистоти експерименту ми взяли тільки переходи, що відбулися з кінця лютого 2014 року. І тільки гравців, максимально наближених до національної збірної України. Їх слова - до вашої уваги.

Євген Селезньов, "Кубань" (Краснодар)
Інтерв'ю екс-форварда дніпропетровського "Дніпра", а нині - нападника краснодарської "Кубані" Євгена Селезньова наробило багато галасу.





Гравець збірної України (46 матчів, 11 м'ячів) не вважає, що зробив щось варте осуду.

"Ви зможете мені знайти таку команду? Пошукайте мені команду, зарплату я вам потім на вушко скажу. Я ці гроші навіть не буду брати, просто перераховуйте їх моїй родині".

Олег Міщенко, "Амкар" (Перм)



Півзахисник полтавської "Ворскли", який раніше виступав за юнацьку збірну України (U-19), не продовжив контракт з клубом з обопільної згоди. І взимку в статусі вільного агента працевлаштувався у "Амкар".

"Моя позиція така: я люблю свою країну і пишаюся нею. Я - українець. Але так склалася доля, що мені довелося шукати варіанти для того, щоб годувати свою сім'ю. Нам, спортсменам, нічого ділити - ми їмо один хліб на футбольному полі. Але я ніколи не буду говорити, що я зрадник чи ще щось, я люблю свою країну і планую жити в ній й надалі".

Андрій Пилявський, "Рубін" (Казань)


Екс-гравець луганської "Зорі" (1 матч за збірну України) перебрався у Поволжя минулої зими.

"Я оцінював цей трансфер тільки з футбольної точки зору, а не політики. Зрозуміло, що припускав і можливий тиск на мою адресу. Але я, в першу чергу, думав про свою сім'ю. Я хочу підкреслити, що я як був українцем, так ним і залишаюся, люблю свою країну і буду в ній жити завжди. Але зараз для мене на першому місці моя сім'я, яку потрібно годувати, а крім мене це ніхто зробити не зможе. Тому я прийняв таке рішення. І мої близькі мене підтримали."

Богдан Бутко, "Амкар" (Пермь)


Бутко досить болісно сприймає критику на свою адресу.

"В Україні всіх більше цікавить, чому я поїхав грати в Росію - країну, яку у нас називають агресором. Деякі навіть всерйоз пропонують позбавляти таких гравців, як я, права коли-небудь грати на Батьківщині. Слухати таке дуже прикро. Я не лізу в політику, і коли мене запрошують в сильніший чемпіонат, чому я не можу там виступати? Якщо комусь хочеться назвати мене зрадником, то Бог йому суддя. Я ж просто продовжуватиму робити те, що вмію - грати в футбол. Ніяк не можу зрозуміти, чому в Україні всі озлобились на Донбас і на тих, хто переїжджає в Росію. Тут подібного негативу в ставленні до українців я не помічав".

У чомусь Богдан Бутко прав. Справа в тому, що в Пермі екс-захисник збірної України (15 матчів) виступає на правах оренди. А контракт його, як і раніше, належить "Шахтарю". Так що це не тільки його рішення.

Олександр Зінченко, "Уфа"



19-річний півзахисник збірної України (1 матч) перебрався в столицю Башкирії в 2015 році на правах вільного агента. З чуток, йому пропонували змінити громадянство на російське, але вихід на заміну в матчі відбору до Євро-2016 Україна - Іспанія (0:1) зняв усі питання. Що ж стосується переїзду саме в Росію, то нічого крамольного в цьому юний футболіст не бачить.

"Я вважаю, що футбол поза політикою. Не розумію, навіщо люди пхають цю політику в футбол? Це зовсім інше. Футбол - це міжнародна мова, що об'єднує людей".

Марко Девіч, "Рубін" (Казань)



Формально до натуралізованого українця претензій немає з двох причин. По-перше, він - легіонер, а з них попит менший. По-друге, контракт з "Рубіном" Девіч підписав 27 лютого 2014 року, коли "зелені чоловічки" тільки почали проникати в Крим, і навіть в Україні далеко не всім було все зрозуміло. Так, і, врешті-решт, переговори з "Рубіном" він почав вести задовго до окупації Криму.

"У Казані про політику ніхто нічого не говорить. Війна тут не відчувається. Розмови тільки про спорт та футбол. Іноді, коли є час, обов'язково заїжджаю до Харкова. На жаль, зараз дуже мало часу. А то, що сумую за Україною - це безперечно", - розповідав Марко Девіч в інтерв'ю football24.ua

А мотиви переходу саме в чемпіонат Росії у екс-форварда збірної України (35 матчів, 7 м'ячів) були такими:

"Я хотів поміняти обстановку, не дивлячись на те, що в Харкові мене люблять і нічого не заважали робити. Чесно кажучи, мені просто хотілося десь ще пограти. Чемпіонат Росії - новий виклик, нові емоції. Дуже неприємно було читати висловлювання вболівальників, які пишуть, що я пішов через кризу - це неправда".

Руслан Меженський, Футбол 24

Здесь




У нас ведь АТО!? А это совсем не война!
Спрос ни с тех...
Могут и не понимать....молодые...
А Селезнев - это Селезнев, как и Ракицкий - это Ракицкий.
Заработайте для семьи... и поддержите нашу армию, помогите пострадавшим, детям...

[nato]

Но Девича автор не поленился приплести. И еще - это, конечно, не расизм, ага "По-перше, він - легіонер..."

[nato]

В Сенат внесен законопроект о противодействии иностранной дезинформации

17.03.2016

Сенатор Роб Портман считает, что США не прилагают достаточных усилий по противодействию зарубежной пропаганде


Роб Портман

Сенаторы Роб Портман и Крис Мерфи внесли законопроект, направленный на оказание помощи американским союзникам в противодействии пропаганде со стороны России, Китая и других стран.

По словам Портмана, «американская версия событий – лучше».

Законопроект улучшит возможности США по противодействию иностранной пропаганде и дезинформации, помогая местным сообществам в других странах защищаться от манипулирования из-за рубежа.

Выступая в вашингтонском исследовательском центре «Атлантический совет», где он говорил о законопроекте, сенатор Портман сказал, что, по его мнению, США не прилагают достаточных усилий для противодействия дестабилизирующей зарубежной пропаганде и дезинформации, которые доминируют в информационном пространстве.

По мнению сенатора, Россия, Китай и другие страны пытаются «манипулировать и контролировать информацию для достижения своих национальных целей, причем зачастую за счет интересов и ценностей американских союзников».

Он отметил, что, по некоторым данным, финансируемый государством российский круглосуточный информационный телеканал тратит 400 миллионов долларов в год только на содержание вашингтонского бюро. В то же время, на все операции, связанные с международным вещанием во всем мире, правительство США запросило на 2017 финансовый год лишь около 768 миллионов долларов.

«Это удивительно, но в настоящее время нет отдельной организации в структуре правительства США, которая на национальном уровне занималась бы развитием, интеграцией и синхронизацией комплексной правительственной стратегии по противодействию зарубежной пропаганде и дезинформации», – отметил сенатор.

Закон по противодействию иностранной пропаганде и дезинформации направлен на решение этой проблемы, но в его формулировках нет указания на конкретные страны, которым следует уделять особое внимание.

Он предусматривает создание межправительственного Центра информационного анализа и реагирования, в котором ведущую роль будет играть Госдепартамент. Предполагается, что этот центр будет разрабатывать, интегрировать и синхронизировать инициативы правительства по разоблачению и противодействию зарубежным операциям по дезинформации.

Законопроект также предусматривает создание фонда для оказания помощи в обучении местных журналистов, а также выдачи грантов и контрактов для НКО, организаций гражданского общества, исследовательских центров, компаний частного сектора, медийных организаций и других экспертов, находящихся за рамками правительства США и обладающих опытом в выявлении и анализе последних тенденций в методах дезинформации, которые используют иностранные правительства.

Законопроект также призывает уделять особое внимание студентам и общественным лидерам, подающим заявки на участие в обменных программах Госдепартамента и проживающим в странах, которые подвержены серьезному влиянию дезинформационных и пропагандистских кампаний зарубежных стран.

«Я уверен, что в долгосрочной перспективе американская версия событий – лучше, и дезинформация и пропаганда, которую используют в отношении наших союзников и интересов, провалится», – указал Портман.

Голос Америки

[дзофф]

(2016-03-17 18:14)rokus писал(а):  

Скрытый текст

Що говорили українські футболісти, які переїхали в Росію після окупації Криму і початку війни на Донбасі



"Футбол 24", не даючи оцінок, і не роблячи висновків, зібрав фрази наших співвітчизників, за допомогою яких вони пояснювали рішення перейти в чемпіонат Росії.

Для чистоти експерименту ми взяли тільки переходи, що відбулися з кінця лютого 2014 року. І тільки гравців, максимально наближених до національної збірної України. Їх слова - до вашої уваги.

Євген Селезньов, "Кубань" (Краснодар)
Інтерв'ю екс-форварда дніпропетровського "Дніпра", а нині - нападника краснодарської "Кубані" Євгена Селезньова наробило багато галасу.





Гравець збірної України (46 матчів, 11 м'ячів) не вважає, що зробив щось варте осуду.

"Ви зможете мені знайти таку команду? Пошукайте мені команду, зарплату я вам потім на вушко скажу. Я ці гроші навіть не буду брати, просто перераховуйте їх моїй родині".

Олег Міщенко, "Амкар" (Перм)



Півзахисник полтавської "Ворскли", який раніше виступав за юнацьку збірну України (U-19), не продовжив контракт з клубом з обопільної згоди. І взимку в статусі вільного агента працевлаштувався у "Амкар".

"Моя позиція така: я люблю свою країну і пишаюся нею. Я - українець. Але так склалася доля, що мені довелося шукати варіанти для того, щоб годувати свою сім'ю. Нам, спортсменам, нічого ділити - ми їмо один хліб на футбольному полі. Але я ніколи не буду говорити, що я зрадник чи ще щось, я люблю свою країну і планую жити в ній й надалі".

Андрій Пилявський, "Рубін" (Казань)


Екс-гравець луганської "Зорі" (1 матч за збірну України) перебрався у Поволжя минулої зими.

"Я оцінював цей трансфер тільки з футбольної точки зору, а не політики. Зрозуміло, що припускав і можливий тиск на мою адресу. Але я, в першу чергу, думав про свою сім'ю. Я хочу підкреслити, що я як був українцем, так ним і залишаюся, люблю свою країну і буду в ній жити завжди. Але зараз для мене на першому місці моя сім'я, яку потрібно годувати, а крім мене це ніхто зробити не зможе. Тому я прийняв таке рішення. І мої близькі мене підтримали."

Богдан Бутко, "Амкар" (Пермь)


Бутко досить болісно сприймає критику на свою адресу.

"В Україні всіх більше цікавить, чому я поїхав грати в Росію - країну, яку у нас називають агресором. Деякі навіть всерйоз пропонують позбавляти таких гравців, як я, права коли-небудь грати на Батьківщині. Слухати таке дуже прикро. Я не лізу в політику, і коли мене запрошують в сильніший чемпіонат, чому я не можу там виступати? Якщо комусь хочеться назвати мене зрадником, то Бог йому суддя. Я ж просто продовжуватиму робити те, що вмію - грати в футбол. Ніяк не можу зрозуміти, чому в Україні всі озлобились на Донбас і на тих, хто переїжджає в Росію. Тут подібного негативу в ставленні до українців я не помічав".

У чомусь Богдан Бутко прав. Справа в тому, що в Пермі екс-захисник збірної України (15 матчів) виступає на правах оренди. А контракт його, як і раніше, належить "Шахтарю". Так що це не тільки його рішення.

Олександр Зінченко, "Уфа"



19-річний півзахисник збірної України (1 матч) перебрався в столицю Башкирії в 2015 році на правах вільного агента. З чуток, йому пропонували змінити громадянство на російське, але вихід на заміну в матчі відбору до Євро-2016 Україна - Іспанія (0:1) зняв усі питання. Що ж стосується переїзду саме в Росію, то нічого крамольного в цьому юний футболіст не бачить.

"Я вважаю, що футбол поза політикою. Не розумію, навіщо люди пхають цю політику в футбол? Це зовсім інше. Футбол - це міжнародна мова, що об'єднує людей".

Марко Девіч, "Рубін" (Казань)



Формально до натуралізованого українця претензій немає з двох причин. По-перше, він - легіонер, а з них попит менший. По-друге, контракт з "Рубіном" Девіч підписав 27 лютого 2014 року, коли "зелені чоловічки" тільки почали проникати в Крим, і навіть в Україні далеко не всім було все зрозуміло. Так, і, врешті-решт, переговори з "Рубіном" він почав вести задовго до окупації Криму.

"У Казані про політику ніхто нічого не говорить. Війна тут не відчувається. Розмови тільки про спорт та футбол. Іноді, коли є час, обов'язково заїжджаю до Харкова. На жаль, зараз дуже мало часу. А то, що сумую за Україною - це безперечно", - розповідав Марко Девіч в інтерв'ю football24.ua

А мотиви переходу саме в чемпіонат Росії у екс-форварда збірної України (35 матчів, 7 м'ячів) були такими:

"Я хотів поміняти обстановку, не дивлячись на те, що в Харкові мене люблять і нічого не заважали робити. Чесно кажучи, мені просто хотілося десь ще пограти. Чемпіонат Росії - новий виклик, нові емоції. Дуже неприємно було читати висловлювання вболівальників, які пишуть, що я пішов через кризу - це неправда".

Руслан Меженський, Футбол 24

Здесь




У нас ведь АТО!? А это совсем не война!
Спрос ни с тех...
Могут и не понимать....молодые...
А Селезнев - это Селезнев, как и Ракицкий - это Ракицкий.
Заработайте для семьи... и поддержите нашу армию, помогите пострадавшим, детям...

Александр Алиев поддержал "российский выбор" Евгения Селезнева, а Йожефа Сабо, который призвал футболистов не зарабатывать в "логове врага", обвинил в маразме и призвал идти в АТО.

Сабо ответил на выпад экс-футболиста "Динамо", "Анжи" и московского "Локомотива".

- Господин Йожеф, вы, вероятно, уже читали, что о вас наговорил Алиев?

- Нет, я не читаю то, что говорит этот человек

- Если коротко, то он призвал вас идти в АТО, раз вы такой патриот ...

- Вступать с ним в полемику ... Кто он такой, чтобы я это делал? Это его мнение ... Если надо, то я поеду, возьму автомат и поеду. Он же молодой ... Если он считает, что Украина - это его страна. Он ездит то туда, то сюда, в Украину и Россию. Там играет, играет. А я родился в Украине и буду защищать свою родину. Потребуется - возьму автомат и пойду защищать!

- А как вы в целом относитесь к футболистам, которые во время войны поехали играть на Россию, а сейчас будут вызваны в сборную Украины?

- Давайте не будем связывать войну и сборную. Вызывают футболистов. Самое главное - чтобы наша сборная хорошо подготовилась. Неважно откуда, главное - чтобы они были под флагом Украины. Я бы посоветовал всем футболистам научиться петь гимн Украины.

- Это вы о Ракицкого сейчас говорите?

- Нет, много ребят - они не виноваты. Это мое пожелание, чтобы футболисты сборной - их же около показывают, а они молчат. Показывают соперника, а они поют свои гимны. Это лишь пожелание, потому что мы едем на чемпионат Европы и очень хотелось бы, чтобы ребята пели гимн.

- Приятно слышать от Вас, человека, который большую часть своей жизни прожила в СССР, вы патриот. Спасибо вам за это

- Да, я патриот. Пусть говорят, что хотят. Просто мне уже много лет, я бы пошел в военкомат и воевать, но меня не берут ...

- Алиев позволил себе хамство, не обращайте внимания ...

- Хамство ... они пропили свою молодость. Вот и все.

Источник: depo.ua

[nato]

Oсобенности подготовки офицеров (в т.ч. военных переводчиков) в Военном университете Минобороны РФ: "Ну, вот в последние полтора года у нас появился заказ на языки стран СНГ. Очень не привычно конечно для нас, но и с этой задачей мы тоже справляемся."

Современное военно-гуманитарное знание: особенности подготовки офицеров в Военном университете Минобороны РФ

[paromshchik]

Иллюзия контроля.

Есть у нас популярная поговорка, мол кто что охраняет - то и имеет. С советских еще времен оно нам досталось, из страны вахтеров. Это такая очень специфическая деформация экономического восприятия действительности. Когда-то официанты и мясники в гастрономах были состоятельными людьми, экономической элитой. Не те кто производил то мясо, а тот кто распределял. Даже не торговал им (ибо небыло в совке рынка) а именно "распределял".

Другие люди сидели в министерствах всяких, в госпланах, райкомах и обкомах и тоже "распределяли", и на том стояла их власть, потому они были элитой политической. Вторым китом. Причем именно что "распределением" они там и занимались главным образом, сведя к нему всю абсолютно "задачу управления". Совок накрылся медным тазом, но теория эта жива и поныне, живее всех живых, и особенно ей подвержены всякие "государственники".

И в том весь корень бед. "Контроль" это даже не владение, не собственность. Это неки им предшествовавший институт. Типа вождя в племени что может отобрать добычу, бабу, или например приглянувшийся емуу топор. Вот просто так, патамушо он самый тупой и сильный мудак на деревне. С тех пор оно конечно сильно все усовершенствовалось, но собственностью оно не стало. Более того, собственность и рынок есть прямыми антагонистами этого самого "контроля".

Ну вот например, в совке всякие мясники были элитой типа. Знакомством с мясником гордились народные артисты и доктора наук, но он не был собственником ни мяса ни даже магазина. Потом были эесцессы 90-х, и они таки стали собственниками, появились частные магазины и в них частный товар. И что? Славя мясников поблекла, угасло их величие. Ибо собственность - не может заменить контроля. Она вместо того "контроль" уничтожает, и это один из фундаментальных наших общественных конфликтов, с очень далеко идущими последствиями.

"Контроль" это не собственность, но это форма эксплуатации. Если ты владеешь землей - то ты должен на ней выращивать хлеб. Ну что бы заработать. Или сдать ее в аренду тому кто будет выращивать, а он может взять, а может нет. Это если рынок. А вот "контроль" - совсем другое дело. Там работать не надо, там можно отбирать, и у лоха нет выбора. С тех пор как мясники стали хозяевами мяса (и магазинов) их звезда покатилась под уклон, зато ярко взошла звезда фискалов, пожарников и СЭС. Тех кто таки "контролировали", на этот раз уже магазины вместе с тем мясом и даже мясниками. Коньроль ведет к успеху, тогда как собственность - не дает тебе нихрена кроме геморроя. И эти совковые еще реалии у нас сильны как нигде, и "державники" их плотно усвоили.

Но и это еще не все, если ты контролируешь мясо (или там еще чего-то нужного) это одно. Но это тоже для лохов. Гораздо интереснее когда ты контролируешь чего-то совсем никому не нужного. Ну вот например несколько тонн сильно токсичных отходов. Они никому не нужны, но тебя на руках носить будут (и деньги давать) шоб ты только не слил их в речку или еще лучше - в колодец. Или еще какую-то "коробочку с пиздюлями" будь то менты, прокуратура или суд. Нет, не в том даже дело что кому-то реально нужна защита или там правосудие, там их давно никто не ищет. Тут тебя будут сильно любить (и сытно кормить) только за то что бы ты ее не открывал, ага....

Ну вот например Рамзан Кадыров типа контролирует какое-то немалое число бородатых психов, что умеют взрывать автобусы и школы. И по итогу сам великий Пу ему платит дань. Не потому что ему нужны бородатые психи в Волгограде например, а именно потому что они ему там совсем не нужны. Зато считается что сам великий Пу - типа контролирует самого Рамзанчика, и потому он очень важная (и востребованная) персона, и не только среди запоребриковой ваты шо его боготворит (за контроль, ага), но даже на геополитической сцене. Потому шо он типа может тех психов (бородатых или узкоглазых) отправить например в Сирию, Крым или Донбасс, а может не отправить... Вот это и есть контроль во всей его красе, вот высший пилотаж.

И потому у нас война. Где умные - давно воюют за контроль, отбирают его друг у друга и всячески пытаются расширить, а лохи ливерные тщаться защитить права или например имущество, которое давно уже для них источник геморроя, ибо при должном уровне контроля - от имущества пользы мало, но много проблем. Вот над этим мы работаем последние 25 лет не покладая рук, ага. Такова у нас текущая историческая реальность.

И как я уже сказал - единственным противоядием к "контролю" есть рынок. Рынок сверг с пьедесталов мясников и официантов кстати. Даже коррупция, когда за деньги ты подкупаешь человека, и тем самым сыплешь песок в буксы тому великому "механизму контроля". Вот ведь какой интересный парадокс, вы помните фамилию "Боровой"? Они там биржи организовавали в Москве, еще емнип при СССР. 25 лет прошло, а где у нас хоть одна биржа? Что кстати инструмент рынка, высшее его воплощение... А нету. Ни одной. Одно время на слуху была межбанковская биржа (где торговали деньги и валюту) но и та давно почила в бозе, будучи жестоко зарегулирована НБУ. Ну что это за рынок, если тебе шоб продать или купить нужно разрешение училки? Это не рынок а порнография, и кстати - торжество контроля.

И потому нет собственности. То есть совсем. Ты не волен распоряжаться своим имуществом, и нету у тебя права ни покупать не продавать не получив на руку и чело знак зверя. Дословные сцены из откровения Иоанна Богослова, известного так-же как "апокалипсис". Апокалипсис сегодня - это не про вьетнамскую войну, это про нашу экономику, ага. И то не важно что говорят Что говорят мол везде так, и что все это - благотворные примеры. Ибо власть смущать прелестными речами тоже в том апокалипсисе упомянута, там все написано подробно, изучайте матчасть
smile emoticon

И сейчас у нас остро стоит вопрос о дальнейшем усилении контроля. Уже по самое немогу. О даже гонениях на наличный оборот (т.ею собственно денежный) ибо им видите-ли неудобно его контролировать. О прозрачной декларации имущества (от депутатов до получателей субсидий), о всяких там ОСББ и "сервисных компаниях" которые должны контролировать твой дом (т.е. вроде как твою крепость), о спецконфискациях когда грабить тебя можно "по подозрению", а ты потом ходи доказывай. И.т.д. О презумпции виновности как таковой. О полномочиях и механизмах контроля, и еще раз контроля.

А почему? А потому что кровосисям все мало, потому что несмотря на все совершенство методов "контроля" (т.е. эксплуатации) все это никак не приводит к созиданию, к производству, к накоплению богатства. А совсем наоборот, явно разгулявшиеся паразиты угнетают организм и уже поставили его на грань гибели. И снова мы слышим благотворные примеры, что мол в Германии так, и в США и в прочих местах. Оно понятно, те глисты шо могут жить в коне - они хомячка живьем сожрут за сутки, после чего подохнут кстати сами. Потому как не нужно сравнисать коня и хомячка, Германию и Украину. Мощнейшие экономики мира (еще и с собственной эмиссионной системой резервных валют) и беднейшую страну Европы со средней зарплатой меньше уровня нищеты. Украину нельзя доить так как Германию, она от этого сдохнет. Вернее уже. А "контролеры" наши всерьез взялись не только догнать (чего уже в принципе достигли) но даже перегнать.

И всем в принципе понятно что это жопа, и что дальше будет только хуже. Но наши кровосиси и тут не растерялись, и в лексиконе появились таинственные "инвестиции". То есть никаких инвестиций конечно не будет (о чем я подробно писал уже), но как они себе это видят? Они себе это видят так, что они смогут продать этот самый контроль. То есть втюхать каким то лохам за живые деньги - право сосать дохлого хомячка, ага. Они думают что у них это получится, потому что они точно знают, контроль это клево. Даже если этот контроль по факту рушится, и ресурсов находящихся под контролем - уже тупо не хватает даже на сами контролирующие механизмы. Да, "контроль" это не собственность и не рынок, но это еще не означает что там нет законов сохранения, что там что-то может браться ниоткуда. Что там нет понятия себестоимости, рентабельности и.т.д. Они там на самом деле есть, и мы уже очень отчетливо их чувствуем на собственной заднице, даже если еще не в состоянии постигнуть головой.

Станислав Кукарека.

Источник

[nato]

[valera_vvv]

Два роки тому, у 2014-иу, на самому початку переведення окупованого Кріму в російські реалії Москва та її ставленики в Криму обіцяли економічну незалежність регіону, а кожному кримчанину – нове гідне життя.

Проаналізувавши найгучніші і наймасштабніші обіцянки, Радіо Свобода з'ясувало, які з них вдалось реалізувати за два роки анексії.

Результати "Кримської весни" повністю зняли з порядку денного питання функціонування на півострові російської мови, на якому впродовж 20 років будували свої виборчі кампанії багато кримських політиків. Тому представники фактичної влади півострова змушені були перенаправити свої обіцянки в економічну сферу, підкреслюючи, що, "як в Україні, в Криму більше ніколи не буде". Анонси економічного дива на півострові активно підтримували пропагандистські ЗМІ в Росії та в Криму, що збільшувало кількість симпатиків анексії.

Рівні права всім кримчанам

Перше, про що оголосили з трибун "Кримської весни" контрольована Росією влада півострова – це обіцянка забезпечити права представників усіх національностей і віросповідань в Криму, відповідно до російського і міжнародного законодавства. Пізніше цю норму закріпили в Конституції Криму, ухваленій контрольованим Москвою парламентом Криму, стаття 10-та якої говорить: "У Республіці Крим визнається принцип різноманіття культур, забезпечується їхній рівноправний розвиток і взаємозбагачення", "державними мовами Республіки Крим є російська, українська і кримськотатарська мови".

Однак тоді ж почався процес згортання україномовної освіти на півострові. Реорганізували єдину в Криму українську гімназію в Сімферополі. Незабаром у навчальному закладі змінили керівництво, а весь навчальний процес перевели на російську мову. Відбулись зміни і у звичайних школах, де години уроків української мови скоротили до мінімуму, а вчителів української мови змусили перекваліфікуватись у викладачів російської мови та літератури. У деяких школах, за повідомленнями ЗМІ, навіть спалювали книги з бібліотек українською мовою.

Не краще виглядає ситуація в Криму і з вивченням кримськотатарської мови. За інформацією Меджлісу, вчителів кримськотатарської мови позбавляють педагогічного стажу, а уроки переводять на позаурочний час.

"Навчання українською мовою та її вивчення в Криму скорочується через тиск на адміністрації шкіл, вчителів, батьків і дітей з метою припинити викладання українською мовою та її вивчення. Це може в подальшому обмежити існування української мови і культури на півострові. Викладання кримськотатарською мовою і вивчення наштовхуються на перепони і проблеми, викликані анексією, і потребують підтримки і відродження", – йдеться в звіті місії ОБСЄ, яка працювала на півострові в липні минулого року.

Не справдилися й обіцянки, дані представникам різних церков півострова. Багато з них змушені були покинути півострів через погрози з боку місцевих силовиків і "самооборони", а ті, хто залишився, стикаються з тиском, захопленням і відчуженням майна та землі, переданих їм раніше в управління. Про ці факти упродовж двох останніх років говорять кримські правозахисники і міжнародні інституції. У той же час представники російської влади Криму продовжують стверджувати, що будь-які заяви, пов'язані з дискримінацією кримчан за національним чи релігійним принципом, є провокаціями і не відповідають дійсності.

Російські пенсії і зарплати

Говорячи про економічну вигоду російської анексії Криму, місцеві чиновники повідомили про підвищення соціально-економічного рівня життя півострова, яке мав відчути на собі кожен кримчанин. У березні-квітні 2014 року пенсії і зарплати в Криму дійсно підвищили в два-три рази в порівнянні з українськими. Розмір пенсій на півострові становив від 8 тисяч російських рублів (або 3 тисячі гривень).

Зарплати перевищували розмір пенсій щонайменше вдвічі. Особливо пощастило бюджетникам, військовим і силовикам, які в перші місяці роботи отримували щедрі надбавки.

Після запроваджння санкцій проти Росії і падіння цін на нафту зарплати на півострові скоротили. А за два роки після анексії розмір зарплат на півострові, за даними Росстату, залишається найнижчим серед регіонів Росії.

Окрім того, у процесі переведення півострова в російські реалії тут стали зростати ціни на продукти, товари і послуги, які "з'їдають" левову частку виплат.

Будівництво водопроводу з Кубані і заводу з опріснення води

Після того, як у травні 2014 року українська влада перекрила подачу води на півострів Північно-Кримським каналом, кримські чиновники повідомили, що здатні забезпечити кримчан водою і без допомоги материкової України. Спікер підконтрольного Росії парламенту Криму Володимир Константинов говорив, що проблему можна розв'язати за рахунок запасів води у водосховищах Криму. Але на практиці виявилось, що це неможливо.

Прем'єр-міністр Російської Федерації Дмитро Медведєв оголосив про можливість будівництва в Криму заводу з опріснення морської води.

"Вирішити проблему водопостачання можна за рахунок будівництва водопроводу з території Кубані, створення водосховищ на Таманському півострові, розробки підземних родовищ прісних вод у Джанкойському і Нижньогірському районах. Є варіант будівництва заводу з опріснення морської води", – казав він російським ЗМІ.

За два роки анонсований завод у Криму так і не збудували, а проблему вирішують за допомогою викачування підземних вод, що, на думку експертів, загрожує екологічною катастрофою.

"Крим сам себе прогодує"

Голова підконтрольного Росії уряду Криму Сергій Аксьонов обіцяв продуктову незалежність півострова, анонсуючи створення тут державних підприємств із виробництва продуктів харчування.

Реалізувати задумане не вдалось, а сам Аксьонов згодом змушений був визнати, що підприємства півострова здатні забезпечити потреби кримчан лише на 50 відсотків.

Російська влада також вимагала збільшення врожайності зернових та інших культур у Криму. Однак досягти цього не вдалось через невирішену проблему із забезпеченням півострова водою.

Крим – "курорт російського рівня"

Ця обіцянка стала найпопулярнішою серед кримських чиновників і російської влади. Її серед інших неодноразово озвучував президент Росії Володимир Путін. Віце-прем'єр Росії Дмитро Козак, у свою чергу, обіцяв модернізацію туристичної інфраструктури півострова і оголошував, що влада і Ростуризм "працюють над тим, щоб підвищити якість і рівень туристичних послуг".

Але тепер російські чиновники визнають, що рівень туристичного сервісу на півострові не дотягує до загальноросійського рівня. Тим часом, у Криму почався процес перепідпорядкування та продажу санаторіїв, зокрема і приватних.
Читайте:
Меркель та Олланд окреслили з Порошенком майбутнє "Мінська" та санкцій проти РФ

Новий термінал в аеропорту

Для розвитку туристичної сфери Криму Медведєв обіцяв вдвічі збільшити кількість авіарейсів у аеропорту "Сімферополь". Для цього кримські чиновники планують збудувати новий термінал за 1 мільярд доларів "за кошти приватного бізнесу". За словами Сергія Аксьонова, вже є проект, нібито розроблений південнокорейським архітектором. Будівництво тут обіцяють почати у квітні цього року, а ввести термінал в експлуатацію – до 2018-го.

Цивільні рейси з аеропорту "Бельбек"

Підконтрольна Росії влада Севастополя обіцяла перепрофілювати військовий аеропорт "Бельбек" для прийому цивільних авіарейсів. Відкриття оновленого аеропорту мало відбутись ще в липні 2014 року. Але пізніше його відкриття перенесли на весну 2016-го.
Читайте:
Деокупація у стислий термін: Чубаров окреслив три варіанти повернення Криму

"Силіконова долина" в Севастополі

Створити технопарк з морського і космічного приладобудування в Севастополі також обіцяв "народний губернатор" міста Олексій Чалий. Передбачалось, що в рамках технопарку вчені будуть конструювати прилади, випускати електроніку, зокрема мікросхеми, і розробляти програмне забезпечення для обладнання. Тут же хотіли організувати кластер із важким виробництвом для морської та космічної галузі.

Вартість проекту визначили в розмірі 2 мільярдів російських рублів. Ідею підтримав президент Росії Володимир Путін. Але поки її практичну реалізацію не розпочали.

Керченський міст

Будівництво транспортного мосту через Керченську протоку стало найпопулярнішою темою в Криму за останні два роки. На думку кримських і російських чиновників, цей міст має докорінно змінити життя на півострові, позбавивши його від проблем із продовольством, електро- та водопостачанням.

Російська влада неодноразово говорила, що проект майбутнього будівництва вже готовий, проте виникли проблеми з інвесторами. Серйозні компанії відмовляються брати участь у будівництві, адже бояться західних санкцій.

Багато російських та українських експертів, у свою чергу, не вірять у реалістичність появи мосту через особливості протоки.

У той самий час, саме з перспективою його будівництва пов'язують своє майбутнє як чиновники, призначені Кремлем у Криму, так і місцеві жителі. А його відсутність нерідко використовується як виправдання за нездатність вирішити численні кримські проблеми.

Енергоміст

Така ж мрія кримських чиновників, як і будівництво транспортного мосту через Керченську протоку. Актуальність ці обіцянки отримали після початку енергоблокади півострова в листопаді минулого року.

Російські чиновники заявили, що вже підвели до півострова три нитки майбутнього енергомосту, а будівництво підстанції "Тамань", яка стане його частиною, нібито йде повним ходом.

Тим часом, проблеми з електропостачанням Криму після припинення постачання з материкової України тривають, а жителі півострова живуть в режимі надзвичайної ситуації вже кілька місяців.

Окрім перерахованого вище жителям півострова обіцяли, наприклад, ремонт у дитячих садках і скорочення черг для зарахування до них, будівництво житла для дітей-сиріт у Сімферополі, реконструкцію кримських парків, розвиток економічної, промислової та культурної сфер півострова і багато іншого. Перевірити, що з цього збулось, а що ні за останні два роки, може кожен кримчанин.

[valera_vvv]

Хью Лори (Доктор Хаус):

«Я бы бойкотировал российские товары, если бы мог вспомнить хоть что-нибудь, что они делают, — разве что вгоняют весь мир в тоску»

[avkoval]

(2016-03-20 13:21)valera_vvv писал(а):  Два роки тому, у 2014-иу, на самому початку переведення окупованого Кріму в російські реалії Москва та її ставленики в Криму обіцяли економічну незалежність регіону, а кожному кримчанину – нове гідне життя.

Зря Вы так все...
Русофилы Крыма получили самое желаемое ими - возможность умереть на Родине, на росиии, и она им в этом всячески готова помочь!!!

[rokus]

Голкипер «Динамо» прокомментировал победу над «Зарей» (1:0) и невызов игроков из российского чемпионата в сборную Украины.

— Как вы оцените невызов в сборную футболистов, выступающих в чемпионате России?
— Не думаю, что мне нужно комментировать эту информацию. Я не скрывал никогда, что у меня патриотические взгляды, но я не имею права кого-то осуждать. У каждого своя жизнь и свой путь, который он сам хочет пройти. Каждый несет ответственность за свою судьбу. Я не хочу брать на себя ответственность и что-то комментировать, не зная, чем живет тот или другой человек. Могу говорить только за себя: я бы не поехал играть в Россию!

Здесь

[valera_vvv]

Основатель партии «Яблоко» Григорий Явлинский опубликовал на своей странице в Facebook фрагмент интервью Владимира Путина немецкому телеканалу ARD, которое президент РФ дал 29 августа 2008 года, передает GuildHall.



Напомним, что тогда Путин занимал должность премьер-министра, а президентом был Дмитрий Медведев. В начале августа 2008 года произошел российско-грузинский конфликт, результатом которого стало отделение Южной Осетии.

Комментируя участие России в этом конфликте немецким журналистам, Владимир Путин коснулся вопросов Крыма и Украины.
Читайте также: Подлодка США пробивает лед в Арктике: кадры с воздуха (ВИДЕО)

«Крым не является никакой спорной территорией. Там не было никакого этнического конфликта в отличие от конфликта между Южной Осетией и Грузией. И Россия давно признала границы сегодняшней Украины. Мы, по сути, закончили в целом и общем наши переговоры по границе. Речь идет о демаркации, но это уже технические дела. Там внутри в обществе в Крыму происходят сложные процессы, там проблема крымских татар, украинского населения, русского населения, вообще славянского населения. Но это внутриполитическая проблема самой Украины. У нас есть договор с Украиной по поводу пребывания нашего флота до 2017 года, и мы будем руководствоваться этими соглашениями», − заявил Путин.