Тема с политическим подтекстом!

[Brigel]

(2017-07-13 17:40)valera_vvv писал(а):  Если Портников херовый журналист и читать его не стоит

Я не писал, что Портникова читать нельзя.

[valera_vvv]

(2017-07-14 08:15)Brigel писал(а):  

(2017-07-13 17:40)valera_vvv писал(а):  Если Портников херовый журналист и читать его не стоит

Я не писал, что Портникова читать нельзя.

Забавное замечание, причём со ссылкой на цитату.... )))) Я вроде бы тоже не писал, что его читать нельзя! Писал, что НЕ стОит! Потому, что по Вашим же словам, верить ему нельзя.

Может быть меня Вы ни с кем и не путаете, но точно путаете, что я пишу уж наверняка не понимаете, что я имел ввиду! А переспросить лишний раз видать вера не позволяет, але то таке...

[romanian]

(2017-07-14 08:12)Brigel писал(а):  

(2017-07-13 22:40)romanian писал(а):  Был уже чёткий "начальник цеха" у власти. Хватит. Не надо больше таких.

По твоему получается, что целый слой населения не имеет права идти во власть? Делишь людей на касты и сословия? Этому можно, тому нельзя. Странное изречение для современного молодого человека.

А что странного? Или страной должны управлять домохозяйки? Нет уж, извините. Вот этих вот, которые живут по понятиям, также надо держать от власти подальше.

[zlex40]

Клименко, Добкін та розрахунки Путіна на
«іншу Україну»

Чому обшуки в офісах компаній Олександра Клименка і рішення про зняття недоторканності з Михайла Добкіна є набагато важливішими, ніж боротьба із корупціонерами серед депутатів партій коаліції або чинного уряду? Це питання прозвучить дивно для багатьох українців. Більш того, воно може здаватися абсолютно нелогічним. У будь-якій нормальній країні боротьба з корупцією у діючій владі є набагато важливішою за викриття попередників. Я говорив те ж саме, коли проходили суди над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. Зверніть увагу на своїх чиновників, на своє оточення – це те, що я говорив президенту Віктору Януковичу, генеральному прокурору Віктору Пшонці, міністру внутрішніх справ Юрію Захарченку. Чому ж президенту Петру Порошенку, генеральному прокурору Юрію Луценку, міністру внутрішніх справ Арсену Авакову я адресую зовсім інше послання?

Боротьба з діючими корупціонерами є життєво важливою для будь-якої цивілізованої країни. Але Україна – не просто країна. Це країна, яка зовсім недавно була фактичною колонією іншої держави. І ця інша держава не залишає своїх спроб відновити контроль над Україною. Причому всіма шляхами – і військовими, і пропагандистськими, і економічними.

У цієї держави в нашій країні є прихильники. Це, якщо хочете, «інша» Україна. Зовсім недавно ця «інша» Україна була при владі. Зовсім не випадково більшість чиновників цієї іншої України в результаті перемоги Майдану виявилася в Росії. А інша частина чиновників і політиків – залишилася в Україні, працює в парламенті, але позицій своїх не змінила. України-неколонії ці люди не знають і не хочуть. І вірять, що рано чи пізно їм вдасться взяти реванш. Коли? Тоді, коли в українців урветься терпець, як вчора сказав своїм співвітчизникам покровитель всіх цих людей, президент Росії Володимир Путін.

Але не можна сказати, що вони просто сидять і чекають, поки це станеться. Ні, вони активно працюють. Той же Клименко створив цілий інформаційний холдинг, який переконував українців – «ці» не кращі за попередників, нічого не змінилося і не зміниться.

Добкін перестав бути главою адміністрації Харківської області, але хіба його найближчий соратник Кернес припинив здійснювати контроль над містом?

Мер Харкова Геннадій Кернес (праворуч) і голова Харківської ОДА Михайло Добкін
під час з’їзду депутатів Криму і південно-східних областей України у Харкові. 22 лютого 2014 року

А збереження контролю – це не просто збереження влади. Це ще і збереження правил гри, які були до Майдану. Але грати за цими правилами занадто небезпечно. У нас все ще чимало людей, для яких Батьківщина – це не цінності, не культура, не мова, не рідна земля. Для яких Батьківщина – просто гаманець. Таких людей багато в кожній країні світу, це факт. Але якщо в Україні таких стане більшість, Україна просто стане «недороссієй». На це і розраховує Путін. На це і розраховують його союзники в нашій країні.

Мені скажуть, що так хочуть самі громадяни. Але бажання громадян пов’язано ще і з тим, що після Майдану нова влада не стала рішуче боротися з наслідками дій режиму Януковича. Нерідко не могла – ми ж демократична країна, у нас є непорушним право приватної власності, у нас чесні вибори – а нерідко і не хотіла. Не хотіла, тому що так зручніше. Тому що є з ким домовлятися, є кому голосувати, є з ким укладати ситуативні союзи проти конкурентів у самій владі. І в результаті в Україні склався дивний симбіоз минулого і сьогодення. Неясно, чи є в такому симбіозі місце для майбутнього.

Віталій Портников, „Радіо Свобода“

[Brigel]

(2017-07-14 10:17)romanian писал(а):  

(2017-07-14 08:12)Brigel писал(а):  

(2017-07-13 22:40)romanian писал(а):  Был уже чёткий "начальник цеха" у власти. Хватит. Не надо больше таких.

По твоему получается, что целый слой населения не имеет права идти во власть? Делишь людей на касты и сословия? Этому можно, тому нельзя. Странное изречение для современного молодого человека.

А что странного? Или страной должны управлять домохозяйки? Нет уж, извините. Вот этих вот, которые живут по понятиям, также надо держать от власти подальше.

Ну да. Во власти, в кресле спикера, должны сидеть мразь со справкой дэбила, а в кресле премьера гнида, которая не удосужилась среднее образование осилить. Самое то. Я вот к следующим выборам прогнозирую членство Кернеса в БПП. А что? Главное способность работать. Какие уж тут понятия.

[Brigel]

(2017-07-14 09:53)valera_vvv писал(а):  

(2017-07-14 08:15)Brigel писал(а):  

(2017-07-13 17:40)valera_vvv писал(а):  Если Портников херовый журналист и читать его не стоит

Я не писал, что Портникова читать нельзя.

Забавное замечание, причём со ссылкой на цитату.... )))) Я вроде бы тоже не писал, что его читать нельзя! Писал, что НЕ стОит! Потому, что по Вашим же словам, верить ему нельзя.

Может быть меня Вы ни с кем и не путаете, но точно путаете, что я пишу уж наверняка не понимаете, что я имел ввиду! А переспросить лишний раз видать вера не позволяет, але то таке...

Да даже "НЕ стОит" я не писал.

[romanian]

(2017-07-17 13:08)Brigel писал(а):  

(2017-07-14 10:17)romanian писал(а):  

(2017-07-14 08:12)Brigel писал(а):  

(2017-07-13 22:40)romanian писал(а):  Был уже чёткий "начальник цеха" у власти. Хватит. Не надо больше таких.

По твоему получается, что целый слой населения не имеет права идти во власть? Делишь людей на касты и сословия? Этому можно, тому нельзя. Странное изречение для современного молодого человека.

А что странного? Или страной должны управлять домохозяйки? Нет уж, извините. Вот этих вот, которые живут по понятиям, также надо держать от власти подальше.

Ну да. Во власти, в кресле спикера, должны сидеть мразь со справкой дэбила, а в кресле премьера гнида, которая не удосужилась среднее образование осилить. Самое то. Я вот к следующим выборам прогнозирую членство Кернеса в БПП. А что? Главное способность работать. Какие уж тут понятия.

От вас конкретики 0 во всей теме. А обсасывать вкус какашек как то не интересно. Сделайте выводы

[Brigel]

(2017-07-17 15:40)romanian писал(а):  обсасывать вкус какашек

Тут конкретикой так и пахнуло от тебя.

[zlex40]

Господа! Не ты, а Вы. Мы не в пивнухе!
Соблюдайте Политес.
Nicht duzen. Siezen!
Folge 4: D wie Duzen
http://www.podcastchart.com/podcasts/deu...-wie-duzen

[Brigel]

Обращение на "ты" не является ни оскорблением, ни нецензурщиной.

[zlex40]

Толковый словарь Даля писал(а):ВЫ
Местоим. личное мн. второго лица. Употреб. и говоря с одним лицом, из вежливости, как бы относясь к человеку, который один стоит многих. Не то тыкать, не то выкать, говорить ты и вы.

Фамильярностью это является. Вы намекаете, на близкие отношения с собеседником.
Или пользуетесь тинэйджерским сленгом.

Вы видно учили английский, а я немецкий.
Там и Вы (Sie) сохранилось, и падежи...
Вы б и русские вслед за звательным.

[zlex40]

Расставание с левой идей

Александр Галич писал(а):„Не стесняясь мужским своим признаком,
Наряжался на праздники призраком,
И повсюду, где устно, где письменно,
Утверждал я, что все это истинно...“

„Баллада о Прибавочной стоимости“, 1963
И 170 лет не прошло, как коммунизм превратился в призрак. Посмотрим же, как финиширует левая идея по странам и континентам.
Во всей Южной Азии выделим Непал, где маоисты - единственная демократическая партия сторонников республики и либеральных ценностей...
Последним левым правителем Африки был Каддафи. Последним левым правителем вся Ближнего и Среднего Востока был Хусейн.
Латинская Америка широко представлена Мадуро... Рауль Кастро давно бы пошёл по завещенному ему братом рыночному пути, но Трамп не пускает.
В Америке Северной поблистал кумир студенчества Сандерс, но исчез, успев на последок пискнуть, что в „деле защиты коренных интересов рабочего класса“ [очаровательный советский мэм], готов сотрудничать с Трампом.
В Западной Европе - это гамбургские погромщики.
В России - это фракция КПРФ в Думе, которая мечтает добиться от Зорькина такого размытия конституционного понятия „светское государство“, что бы сделать его православным (кроме той части, где оно кадыровское).

Но знатоки могут мне сказать - это не призрак, это - неупокоенный...

Евгений Ихлов, „Facebook“

[zlex40]

Забута перемога УНР
похід Болбочана на Крим у 1918 році (перша частина)

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використали у поході на Крим весною 1918 року

22 квітня ‒ особлива дата в українській військовій історії. У цей день у 1918 році війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму.

На початку Першої світової війни

На початку Першої світової війни в Німеччині низка політичних сил, таких як Пангерманський союз, наполягали не просто на військовому розгромі Російської імперії та перенесенні її кордонів далеко на схід, а й на активній колонізації українських земель. Один з найбільших німецьких промисловців, сталеливарний магнат Август Тіссен вимагав розширення сфери впливу Берліна до Криму і Кавказу, щоб «мати можливість сухопутним шляхом дістатися до Малої Азії і Персії».

Ситуація різко змінилася після початку в 1917 році революції в Російській імперії і на її національних околицях: в Україні та Криму. 17 березня у Києві і 7 квітня у Сімферополі виникли органи національного самоврядування: Українська Центральна Рада і Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет (Мусвиконком). Паралельно продовжували існувати органи влади загальноросійського Тимчасового уряду в Петрограді.

У липні 1917 року члени Мусвиконкому Джафер Сейдамет і Амет Озенбашли відвідали Київ, де зустрічалися з Михайлом Грушевським і Володимиром Винниченком, а також брали участь у роботі Центральної Ради. Так Київ де-факто визнав законність претензій Мусвиконкому представляти весь національний рух кримських татар на їхньому шляху до автономії Криму.

З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії з «тюрми народів» на федеративну державу. Право на самовизначення в Криму Україна визнала за кримськими татарами
У вересні того ж року в Києві відбувся З'їзд народів Росії, на який від Мусвиконкому прибула делегація з 10 осіб. Після тривалих дебатів З'їзд ухвалив резолюцію про перетворення Росії з «тюрми народів» у федеративну державу. Право на самовизначення в Криму Україна визнала за кримськими татарами.

То восени вирішили обмежитися її материковою частиною

Зрештою, якщо влітку 1917 року в Центральній Раді внесли до складу України всю Таврійську губернію, то восени вирішили обмежитися її материковою частиною. Після більшовицького перевороту Рада видає 20 листопада Третій Універсал, за яким до складу Української Народної Республіки входила «Таврія (без Криму)».

9 грудня почався перший Курултай кримських татар, який через кілька днів задекларував створення національної державності ‒ Кримської Народної Республіки. Делегація Центральної Ради брала участь у церемонії відкриття Курултаю. Вже 4 січня Генеральний Секретаріат УНР відмовився вести переговори з Радою народних представників ‒ тимчасовим органом влади Таврійської губернії ‒ до узгодження цього питання з кримськотатарським урядом.

Українські політичні організації Криму також в цілому підтримали національний рух кримських татар. Так, у липні 1917 року на місцевих виборах в Сімферополі 9% жителів проголосували за спільний українсько-кримськотатарський блок, а 13 листопада був створений Кримський революційний штаб (Штаб кримських військ), до якого увійшли представники кримськотатарських, українських і російських військових організацій. Очолив штаб Джафер Сейдамет.

Таким чином, протягом 1917 року в Україні та в Криму відбулися свої національні революції, які призвели до виникнення національної державності, поки ‒ в рамках загальноросійської федерації. Центральна Рада і Мусвиконком взаємно визнали одна одну повноважними представниками своїх народів і відмовилися від територіальних претензій.

Але незабаром ситуація кардинальним чином змінилася. 29 грудня 1917 року в Севастополі виник контрольований більшовиками Військово-революційний комітет. Спираючись на матросів Чорноморського флоту і власні загони червоногвардійців, ревком став головною силою на півострові. Під час короткої, але кровопролитної громадянської війни в січні 1918 року комуністи зі своїми союзниками встановили контроль над усім Кримом. Паралельно прокотилася перша хвиля червоного терору, жертвами якого стали офіцери та інтелігенція. 23 лютого натовпом матросів був розшматований лідер кримськотатарської революції Номан Челебіджихан.

Номан Челебіджихан (1885–1918), кримськотатарський політичний і державний діяч. Один з організаторів першого Курултаю, перший голова уряду проголошеної в 1917 році Кримської народної республіки, перший муфтій мусульман Криму, Литви, Польщі і Білорусії.

В квітні більшовики були відкинуті до російських кордонів

У цей же час російські солдати і матроси встановлювали радянську владу на материковій Україні. 22 січня 1918 року УНР проголосила свою незалежність, а 9 лютого уклала з Німеччиною та її союзниками Брестський мир, вийшовши з Першої світової війни. Також за умовами договору Берлін допомагав Києву звільнити територію України від більшовиків. Наприкінці лютого німецько-австрійські та українські війська почали наступ, а в квітні більшовики були відкинуті до російських кордонів.

У самому Брестському договорі Крим не згадувався, але 27 лютого уряд УНР почав формулювання умов попереднього миру з Росією, відповідно до якого Київ збирався вимагати: «частину Кубані, частину Ростовського округу, Таганрозький округ, Чорноморську і Ставропольську губернії, Путивльський повіт Курської губернії, чотири повіти Воронезької губернії, українську колонію в Сибіру ‒ Зелений клин на Амурі. Крим залишається під впливом України. Забезпечити справу колонізації Сибіру... Весь флот на Чорному морі належить (також і торговий) тільки Україні».

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

19-21 березня 1918 року в Криму комуністи створюють Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди, за формою ‒ незалежну державу, по суті ‒ маріонетку в складі радянської Росії. Виникнення цієї псевдореспубліки, на думку її керівництва, могло вберегти Крим від поглинання Україною або Німеччиною.

Рада народних комісарів Росії кілька разів протестувала проти просування німецьких військ Південною Україною і наполягала на тому, що Крим є незалежною радянською республікою. МЗС Німеччини на словах запевняв російський уряд, що не розглядає півострів як українську територію.

Але 28 березня між Берліном і Віднем була підписана «Військова угода між двома Головнокомандуваннями щодо України». Австро-Угорщина мала керувати Волинню, Поділлям, Херсонщиною та Катеринославщиною, а іншими територіями, включаючи Крим, ‒ Німеччина.

Заступник начальника німецького Генштабу Еріх Людендорф віддав наказ про взяття Криму, знищення Севастополя ‒ «розбійницького гнізда» Чорноморського флоту, який воював проти німецьких військ, і захоплення портів та морських складів. Пізніше формальним приводом для вторгнення Людендорф назвав прохання кримських татар захистити їх від більшовицьких репресій.

При цьому австрійський уповноважений при уряді УНР майор Фляйшман 2 квітня 1918 року повідомив, що Крим абсолютно необхідний Україні для її економічного процвітання. А оскільки Австро-Угорщина зацікавлена в сильній Україні, вона підтримує українські прагнення внести півострів до свого складу.

Певною подвійністю відрізнялася позиція України щодо Криму в переговорах із мусульманами. З одного боку, 5 квітня 1918 року міністр закордонних справ УНР Микола Любинський на зустрічі з представниками Всеросійського мусульманського військового Шуро (Ради) сказав про відсутність у Києва претензій на півострів, оскільки кордони України вже визначені Третім Універсалом. З іншого боку, на прийомі у візира Османської імперії Мехмеда Талаат-паші 24 квітня український посол Микола Левицький наголосив, що УНР вважає Крим своєю територією, тамтешнім мусульманам будуть забезпечені їхні права, але про виділення півострова в суб'єкт федерації не може бути й мови.

Отже, більшовицька агресія та її наслідки докорінно змінили початкові плани України щодо Криму. Тепер перед Києвом стояло завдання заволодіти півостровом, і, особливо, Чорноморським флотом, претензії на який УНР висувала уже давно. Але для того щоб не залежати в цьому питанні від доброї волі союзників, українській армії необхідно було вибити більшовиків з Криму самостійно, ще до підходу німців. І ось 10 квітня 1918 року військовий міністр Олександр Жуковський поставив перед командувачем Запорізької дивізії Олександром Натієвим секретне завдання – сформувати похідну групу і вислати її на півострів. Так почалася одна з найуспішніших у військовій історії УНР Кримська операція.
Далі буде

Сергій Громенко, „Радіо Свобода“

[zlex40]

Доброе утречко!
Хороших новостей вам к утреннему кофе:

1. Как я вам и предсказывала, основной темой, после подписания Трампом санкций, стала тема ожидания предоставления США Украине современного оборонительного оружия. Это основная тема истерики в РосСМИ, тема дискуссии в США и тема на которой вскрывается большое количество сейчас политиков и экспертов в Украине. Я увидела даже чудо - переобувание в воздухе целого сайта из которого иной раз брала новости о сотрудничестве Украины с США и ЕС. За пять дней, что я на сайт не заглядывала, у него вдруг началась антиамериканская истерия и контент заполнился односторонними мнениями о вреде предоставления Украине оружия, да и вообще о плохой политике США в Украине. Про чудесных украинских "политических экспертов", которые вдруг нарисовались, можно даже не говорить. Хороший лакмус. А наш Ждун сидит и наблюдает.

2. В большинстве своем американские политики и эксперты сходятся во мнении, что оружие должно быть предоставлено. А пока происходит своеобразный троллинг Москвы этой темой из Вашингтона - то да, то нет, то скорее всего - вы уже представили себе состояние в котором находится эту неделю вся кремлядь?! И то как Вашингтон наконец научился троллить ФСБ-шных гопников не может откровенно не радовать.

3. Ядерной войны, слава Богу, уже видимо не будет. Вся история с КНДР постепенно превращается в театр поочередных монологов. Это хорошие новости, несомненно.
4. „Нафтогаз Украины“ подал иск против России на 2,6 миллиарда долларов за убытки из за аннексии Крыма. И эксперты сходятся во мнении, что у дела хорошие перспективы, хотя оно и долгосрочное. Даже тот факт, что Кремль отказывается признавать юрисдикцию Международного арбитражного суда ничего не меняет - остальные страны -то эту юрисдикцию признают и потому любые активы РФ в этих странах могут быть арестованы в случае положительного решения для Украины. А даже если суд вдруг вынесет решение в пользу РФ, то для Украины это будет означать, что проблема возмещения убытков будет отложена всего лишь на некоторое время. („Голос Америки“)

5. Хорошие новости очень важны. Говорят, что Трампу два раза в день приносят хорошие положительные новости о нем самом. Это его мотивирует и стимулирует. Мы с вами в мотивации и стимуляции нуждаемся гораздо больше Трампа и потому нам нужно как можно больше хороших новостей. И я буду продолжать их вам доставлять к утреннему кофе. А завтра обязательно опять сделаю итоговую подборку за всю неделю!
Хорошего вам дня!

Ольга Кортунова, „Facebook“

[zlex40]

Без Россий, без статуй

Директор Украинского института национальной памяти Владимир Вятрович сообщил об окончательном сносе памятников Ленину по всей стране - за исключением, разумеется, украинских территорий, находящихся под российским контролем.

Конечно, эта информация вновь вызовет насмешливые комментарии тех, кто уверен, что декоммунизацией украинские власти подменяют „настоящие реформы“. Однако возникает вопрос - а что же такое „настоящие реформы“? Все „настоящее“ может состояться и пустить корни только после того, как преодолевается кризис идентичности, который и стал главной болезнью бывших советских людей после краха коммунизма. Невозможно провести реальные изменения, когда у тебя мусор в голове и ты подменяешь ценности целесообразностью. Не бывает реформ на улице Ленина, на проспекте Сталина, на проспекте Путина - впрочем, это все одна и та же магистраль, протянувшаяся от Магадана до гор Кавказа.

И не стоит успокаивать себя тем, что Ленин - это всего лишь прошлое. Нет, это как раз самое что ни на есть настоящее. Если в первое десятилетие после краха СССР бесконечные бронзовые Ленины воспринимались как символы обанкротившейся идеологии, то с началом двухтысячных Ленин неожиданно стал атрибутом возвращающейся имперскости, еще одним знаком „русского мира“, наряду с михалковским советским гимном, георгиевской ленточкой и прочими зримыми попытками скрестить змею с черепахой и доказать, что уничтоживший Россию большевистский Советский Союз был замечательным перевоплощением разоренной страны.

Именно поэтому за Ленина так держатся все те поборники „русского мира“, которые по идее должны держаться за хоругвь и первыми призывать к сносу памятников вождю, при котором расстреляли царскую семью и разоряли храмы. Именно поэтому Ленин стал первой мишенью восставшего киевского Майдана - бронзовый истукан на Бессарабской площади всегда воспринимался как доказательство того, что с колониальным статусом Украины все еще не покончено и решения о ее будущем принимаются в Кремле, а не в резиденции украинского президента.

Совершенно не случайно на постаменте истукана была высечена цитата вождя, гласившая, что при „едином действии пролетариев великорусских и украинских свободная Украина возможна, без такого единства о ней не может быть и речи“. Это Ленин, кстати, написал еще в 1913 году, когда прикидывался большим интернационалистом. И это „не может быть и речи“ было доказано железом и кровью после его прихода к власти. Ленин всегда придерживался позиции отрицания какой-либо свободы угнетенных народов без „взаимодействия“ с „великорусским“. Такой же позиции придерживался Сталин. Такой же позиции придерживается Путин. Поэтому в новом тысячелетии памятник Ленину превратился в памятник Путину. И стоит ли удивляться, что в Украине больше таких памятников нет?

Виталий Портников, „Грани.Ру“

[Brigel]

Какой нахер Путин-Ленин, если из РайОНО требуют от детсада сперва скинуть документ по электронке, а потом ещё привезти то же самое в письменном виде? Какой Ленин-Путин, если РайОНО звонит в детсад и говорит что вам надо сэкономить 3.000 грн. зарплаты? И это говорят людям, которые сидят на ставке. Я уже не говорю чем кормят наших украинских детей в дошкольных учереждениях. Путин-Ленин бля.

[Brigel]

Сегодня сгоняли бюджетников по своим районам на возложение. Цветы за свой счёт. Выдернули твари даже детей с каникул для массовки. Завтра новая проевропейская рэформаторская власть ублюдков гонит людей на Мемориал в Лесопарк. С детсада по пять людей, с детсада поменьше - по три. Под Изюмом сегодня люди несколько часов простояли в ожидании Параши. Вот вам и про "настоящие рэформы" по Портникову.

[Brigel]

Да, чуть не забыл. После Лесопарка гонят народ на Бурсацкий спуск на открытие какого-то памятника.

[valera_vvv]

(2017-08-22 17:50)Brigel писал(а):  Сегодня сгоняли бюджетников по своим районам на возложение. Цветы за свой счёт. Выдернули твари даже детей с каникул для массовки. Завтра новая проевропейская рэформаторская власть ублюдков гонит людей на Мемориал в Лесопарк. С детсада по пять людей, с детсада поменьше - по три. Под Изюмом сегодня люди несколько часов простояли в ожидании Параши. Вот вам и про "настоящие рэформы" по Портникову.

И что, всех-всех пригнали насильно? Штыками и прикладами? Точно никому не удавалось избежать мероприятия или были откосившие? А из присутствующих кто-то пришел с плакатом: "Меня пригнали сюда насильно!"?

Извините, что перехожу на личности, но вот Вас лично можно загнать на такое шествие? А задумывались, почему нет?! Как думаете, Портников одобряет эту массовку?

Никого не оправдываю, просто люблю задавать простые вопросы, очень часто на них сложно найти простые ответы!

[Brigel]

Та ну не троли, не надл. Я и так знаю, что ты из себя представляешь. Предлагаю задать этот вопрос твоему корешу Стороженке. А то я спрашивал у него на этом форуме пару лет назад про массовку перед ОДА на 1 июня, но он ничего не ответил.