Сивуха Юрій: "Металіст" - знайомі обличчя (газета "Ленінська Зміна" 1984)

[Перехожий]

ЮРІЙ СИВУХА: ПЕРШИЙ НОМЕР КОМАНДИ

...Суперник посилював натиск на юрота «Металіста». Захищалися майже всією командою, навіть нападаючі не переходили на половину поля гостей. Занервували тренери. На їхніх обличчях, немов у дзеркалі, відбивався кожен прорахунок гравців. Саме в ці хвилини Юрій по-справжньому зрозумів, як переживають вони події на полі. Зрозумів, тому що сам через травму нічим не міг допомогти хлопцям, які перебували зараз у скрутному становищі.

До кінця матчу залишалось зовсім небагато часу, коли центрфорвард суперника продерся крізь частокіл ніг захисників, кинув корпус вперед і... рефері безжалісно виніс найвищу міру футбольного покарання. Пенальті. Юрій затулив обличчя долонями. Він ніколи не дивився, як виконується одинадцятиметровий, якщо, зрозуміло, сам не брав участі у цій нерівній для воротаря дуелі з гравцем. Це може комусь здатися дивним тому що Юрія вже давно вважають «грозою» навіть визнаних пенальтистів...

Додатковий час фінального матчу першого чемпіонату світу з футболу серед юнаків закінчувався з рахунком 2:2. Долю золотих нагород повинна була вирішити серія одинадцятиметрових. Тренери збірної Мексіки були дещо збентежені — у воротах радянської збірної у найвідповідальніший момент з'являється запасний воротар Сивуха. Все, що відбулося потім, Юрій пам'ятає наче в тумані. Нервове напруження було неймовірне.

І героєм він себе не відчував, просто зробив усе, що міг. А уболівальники і спеціалісти, які слідкували за чемпіонатом в Тунісі, ще довго згадували віртуозну гру худорлявого воротаря збірної СРСР, яка принесла радянським футболістам звання перших чемпіонів світу. Було це сім років тому...

Харківські вболівальники пишалися тією перемогою особливо. Вони мали на це підстави, адже у складі переможців було одразу п’ять представникіш міста, яке на той час відносили до футбольної периферії. З гордістю згадували свого земляка і жителі Малої Да-нилівки — одного з районів Харкова, де головний герой того пам'ятного фіналу Юрій Сивуха проходив свої перші спортивні університети. У шкільні роки майбутній чемпіон світу займався чи не всіма видами спорту. Захоплювався гімнастикою, волейболом, баскетболом, був навіть чемпіоном області з багатоборства ГПО. Але особливо любив Юрко грати у футбол, який і став у подальшому не просто захопленням, а серйозною справою на довгі роки.

Початкові ази футбольної науки схоплював неначе м'ячі на льоту. Це відразу помітили його перші тренери Віталій Зубенко, а потім і Кім Нікішкін.

І незабаром юнак вже тренувався у групі підготовки команди майстрів. Звідси Сивуха і потрапив до юнацької збірної.

Все складалося, як не можна краще. Після Тунісу запрошення до клубу вищої ліги — та не куди-небудь, а в київське «Динамо»! Перед дев'ятнадцятирічним спортсменом відкривалась блискуча перспектива солідної футбольної кар'єри. Та все було б занадто просто, якби так і сталося. Через деякий час Юрій повертається до Харкова, до рідної команди.

«Металіст» тоді тільки примірявся до вищої ліги, йшов процес формування колективу на перспективу, який зміг би врешті-решт зробити реальною давню мрію харківських шанувальників футболу. Юрко остаточно вирішив пов'язати свою спортивну долю з рідною командою.

Харківська команда на той час впевнено крокувала шляхами, що вели до великого футболу. З кожним новим сезоном зростала майстерність гравців, молодь набиралася досвіду. Новими гранями розкрився і воротарський талант Сивухи. Він став грати розсудливіше, більш надійно. Допомагали у цьому не тільки тренери. Юрій намагався не пропустити жодного зауваження, цінної поради найдосвідченіших гравців команди.

Сьогодні Юрій Сивуха знає точно, що головна мета його жнття поки що — якомога довше грати у футбол, з найбільшою користю для команди. Хіба мало сьогодні у світі воротарів, які і після тридцяти можуть дати значну фору молодим? Серед таких йому найбільш імпонує гра чемпіона світу, італійця Діно Зоффа. Так що у свої 26 він розраховує ще років з десять виступати у чемпіонатах країни.

— Після перенесених травм став краще розуміти уболівальників, — каже Юрій Сивуха. — Коли сидиш на трибуні, переживаєш за кожний втрачений м'яч, а допомогти нічим не можеш. Знаю і те, що помилка воротаря не тільки впливає на гру команди, а й болем відгукується у серцях тисяч людей, які приходять на стадіон. Коли м'яч у сітці твоїх воріт, більш за все пригнічує мертва тиша на рідному стадіоні. Для мене вболівальник — то головний суддя нашої гри.

І вони, вірні прихильники рідної команди, люблять свого воротаря. Коли «Металісту» важко, коли суперник насідає на ворота й ініціатива в його руках, над трибунами лунає: «Си-ву-ха, Си-ву-ха!» Впевнено зіграє воротар — повірить у свої сили вся команда.

С. ГАРБУЗОВ, О. АНДРОСОВ. ГАЗЕТА «ЛЕНІНСЬКА ЗМІНА» 1984 РІК

[ze-argentum]

Вратарь от Бога! Обладал прыгучестью тигра!
Наверно лучший вратарь в истории клуба по отражению пенальти!
Если определять тройку лучших вратарей в истории клуба, то она по моему мнению должна выглядеть так:
1. Уграицкий
2. Горяинов
3. Сивуха

[eenzaam]

Отличный вратарь! Сколько мертвых мячей он вытащил
Как стоял Уграицкий я не видел, поэтому моя тройка вратарей такая:
1. Горяинов 2. Сивуха 3. Кутепов