Діамантова нога. 33 речення про Девича

[domic]

А звідти, виявляється, можна повернутися. Не в «Іллічівець» і навіть не в «Зорю». Звідти можна зробити камбек на три мячі у трьох турах і готуватися до старту в Лізі чемпіонів. Донецьк не Захід, і вплив його на футболістів не завжди розпусно-шкідливий. Але факт – Марко Девич таки став іншим. Щоб помітити це, варто було перечекати друге коло минулого сезону. Все таки у весняній частині УПЛ 2012-13 ми здебільшого асоціювали Девича з блудним харківським сином. Нові штрихи у грі форварда збірної України ще більше кидаються у вічі на тлі змін у особистому житті – одруження, відпочинок-відновлення після травми, зміна зачіски (не готовий сказати щодо порядку пріоритетності, тому як-небудь розставив).

Перше враження на основі трьох матчів – Девич став спокійнішим. Він уже не махає руками перед очима арбітра після кожного свого суперечливого падіння у карному/біля карного воріт суперника. Власне, і падінь цих стало в кілька разів менше. Хотів сказати, «зовсім не стало», та в матчі проти «Іллічівця» пройшла одна ефективна стара «замануха» із подальшим штрафним та жовтою карткою Ордеця. Девич бореться на стандартах і не падає, Девич більше не займається маніакальним пошуком чужим стегон та рук у зонах, за якими стежить три пари суддівських очей. На відпрацьованих стандартах «Металіста» Девич знайшов свою точку. Підкрадаючись, як кіт, на дальню стійку, він без зайвих рухів знаходить правильну позицію. Із «Арсеналом» не пройшло – зате вийшло проти маріупольців. Схема у стадії розробки – півтора центнери з гаком Папи та Моледо чавлять усіх на 11-метровій позначці. Нема удару – є відскок. А там Девич. Друге враження – Марко забиває, бо грає на команду.

Якийсь ефект кривого дзеркала виходить – чим більше Девич працює на команду, чим більше роздає передач, тим більше зрештою забиває. Якийсь ефект викривлення дійсності – стається те, чого ти ніби-то не хочеш. Колись Кварцяний зацінив вибуховий характер молодого серба. Історія придбання «Волинню» Девича матеріалізована у кілька рядків свіженької біографії Віталія Володимировича. Обов’язково почитайте. «Сектор Газа» правильно заспівав – у 30 років беруть квиток у зрілість. На рубежі 30-ки Марко втілює душевну зрілість у ефективний спокій. Спокій, який гармонійно дисонує із роботою всюдисущого і нереально заведеного Хосе Соси.

Хай це, можливо, дико прозвучить, та Марко Девич – один із найбільш «набираючих» українських футболістів календарного 2013-го року. Звідти таки можна повернутися, щоб далі прогресувати. З появами на полі Кристальдо у другому таймі Маркевич випробовує 33-го номера на лівому фланзі півзахисту з подальшими зміщеннями по усьому фронту атаки. Діставши на ліву бровку монстра захисного жанру Азеведо тренер майже нічим не ризикує.

Ніхто не одягає рожевих окулярів - у заявці «Металіста» окрім Девича та Кристальдо немає нападників рівня єврокубків. Та Марко у ексклюзивному інтервю нашій програмі (з того, що не увійшло до редагованої версії) спокійно зазначив – їхньої дуету цілком вистачить. Поглянувши на кількісний симбіоз півзахисників з форвардами (ким вважати Дієго Соузу?) легко знайти мінімум 5 варіацій потужного стартового складу. Тільки чомусь мої варіанти геть усі з Девичем.

P.S. Учорашнє ексклюзивне інтерв'ю Девича "Профутболу"





Володимир Звєров, tribuna.com