Notebook EURO-2016

[mymetall]

Ігор Бойко – про те, що збірна України не змогла нічого зробити та чому це погано говорить про тренерський штаб команди.

Почути правду можна тільки від людини, яка перебуває у стані люті.

Андрій Ярмоленко переживав цілий вир негативних емоцій. Він злився. Він нервував. Він відчував біль. У такій ситуації часто можна очікувати на різкі заяви та справжні слова, які не ховаються за дипломатичністю. 23-річний Ярмоленко тут став би справжньою знахідкою для журналістів та зірвав рейтинги. Тепер Ярмоленко зірка та претендент на поїздку до Європи. Зрештою тепер він просто став старшим. Це змушує підбирати слова та не давати волю почуттям.

Перша ознака дорослості: ти говориш не те, що думаєш.

«Ми просто не знаємо, що робити з такою обороною». Але для свого спічу Ярмоленко знайшов багато цікавих слів. І могло бути ще гірше. Проте один з лідерів збірної України себе стримував, аби просто не наговорити зайвого.

Історія Чарлі Гордона може навчити багато чому. Один з найголовніших її посилів полягає у тому, що бути розумним не означає бути щасливим. Інколи навіть навпаки розум не приносить щастя. А особливо, коли це просто бажання бути розумним. Точніше бажання не бути дурним.

Напередодні стартового матчу проти Німеччини гравці збірної України намагались передати всю велич своєї втоми, коли відповідали на запитання щодо розбору гри суперника. Хтось говорив, що вони вже десять днів тільки те й роблять, що вивчають Німеччину. Вони дивились Німеччину довго. Швидше за все те ж саме й були щодо Північної Ірландії. Команда довго вивчала суперника.

А потім виходить ось таке. Уся ця підготовка марна. Команда виходить на поле та не знає, що робити.

Евгений Селезнев, Getty Images

Різниця між футбольним вболівальником, експертом, звичайним футболістом та тренером полягає у різному підході до футболу. У світі повно теоретиків. Звичайний дідусь з 40-річним досвідом походів на матчі на трибуну та ігор лише на дворовому рівні може розкласти гру збірної Північної Ірландії не гірше за найкращого тренера. І це будуть слова, мовляв, не просто б’ють та біжать. Вони помітять, як хто захищається та вміє атакувати. Можна подивитись з десяток матчів та зробити розбір на 500 сторінок.

Але теорія від практики відрізняється тим, що тренер має переварити цю інформацію та зробити на основі цього план на гру. А не просто прочитати книгу. Під кінець історії Чарлі Гордон також багато читав, проте не розумів нічого із того. Марна справа.

Михайло Фоменко після матчу говорив загальні слова про те, що у збірної України на полі не було колективу. Що головні проблеми у психології. Безперечно свої помилки ніхто не любить визнавати, особливо, якщо є безліч інших варіантів для відмовок.

«Я подивився цифри, ми тримали м’яч більше 60% ігрового часу. Але що з того?» Контроль над м’ячем ще не значить контроль над грою. Цього разу все було навпаки. Північна Ірландія не заважала супернику довго контролювати м’яча, вона була готова до усіх варіантів української атаки. Ярмоленка та Євгена Коноплянку постійно пропускали на фланг під іншу ногу та не давали зміщуватись в центр. Швидкість Джоні Еванса та вік Арона Г’юза не має особливого значення, якщо їх завданням було просто робити кілька кроків та не надавати можливостей головним зіркам України.

А контроль м’яча робився на такій швидкості, що просто не міг призвести до якоїсь серйозної небезпеки. Розхитати насичену оборону Північної Ірландії, прорвати її без швидкості та вигадливості було просто неможливо.

Цілком нормально, коли не працює перший план на гру. Команда Майкла О’Ніла не має гравців зіркового рівня, проте уміє грати організовано та ламати гру супернику. Але у України не виявилось ніякого запасного плану. Команда Фоменка не знала, що треба робити. Просто не знала.

Наставник збірної України згадував проблеми з психологією у гравців. Але сам він також їх мав. У кінці зустрічі виваженість та спокійна манера поводження Фоменка привела до відсутності емоцій. Він не міг зарядити свою команду, не змусив її боротись до кінця.

Михаил Фоменко, Getty Images

Україна програвала. У України нічого не виходило. Але усі три заміни були по позиціям. У таких випадках говорять, що тренер не міняє гру, а просто освіжає позиції. Олександр Зінченко вийшов замість Віктора Коваленка уже у самому кінці. Найголовніші дії, якими запам’ятався молодий хавбек, був удар головою після подачі з лівого флангу та скидка п’ятою на Коноплянку після передачі з правого флангу. Невже Пилип Будківський у такій ситуації був би гіршим варіантом?

План А не спрацював. Плану Б не було. А план просто надавити та за рахунок емоцій вирвати потрібний результат, схоже було занадто простим варіантом для України. Усі в таких ситуаціях закривають очі на якийсь стиль та просто хочуть перемогти. Роблять прості речі та довгі передачі. Україна виявилась не підготовленою навіть для цього.

І тут навіть не варто вести мову про звичайні речі. Стандарти біля воріт України. Передачі вперед та загострення. До цього справа у розборі навіть не має доходити.

Усі знають: треба щось робити. Щось усі й роблять. А що – не знає ніхто.

sportarena.com