В’ячеслав Хруслов

[zlex40]

Звісно, Сашко пив і пив багато. Пізніше знахабнів настільки, що приходив на тренування п’яним і Маркевич його виганяв. Але через два дні граємо. Сашко виходить в основі, віддає Жажі Коельо ідеальну передачу. Що ти після цього говоритимеш?

Рикуна дуже любив Олександр Ярославський. З одного боку, зрозуміло, бо Олександр Владиленович віддав за Сашка два мільйони доларів, по тих часах гроші неймовірні. Ця інформація з’явилася в пресі. Зрозуміло, що після того взяти й вигнати людину вже непросто. Та й Маркевич собі не ворог. Бо хто ще міг віддавати такі передачі? Рикун – футбольний геній. Шкода, що він не розкрився настільки, наскільки міг насправді.

- Може, бракувало того суворого контролю, який був притаманний зокрема Михайлові Фоменку, з яким ви відпрацювали майже півкар’єри?
- Михайло Іванович за нами не слідкував. В "Динамо" за нами Йожеф Йожефович ходив. Але ми всі про це знали. Так само як закривав очі на чимало речей у Житомирі Іщенко. Звісно, такого нахабства як палити перед тренером ми собі не дозволяли. Але поза очі робили те, що й усі живі люди. Звичайно, наставники в основному про все добре знали. І якщо це не шкодило справі, мовчали.

А з Рикуном, думаєте, не боролися? Ще Євген Кучеревський у "Дніпрі" розпочав, Микола Павлов у Маріуполі теж зробив усе, що міг. На жаль, у футболі часто буває, що люди, які мають дар, ставляться до справи несерйозно. Ті ж, хто трудиться денно і ночно, часто банально у футбол грати не вміють. І скільки у таких випадках не пахай, вище голови не стрибнеш. Щоб досягти чогось, треба бути як Шева – поєднувати в собі талант з працелюбством.

- Про те, з якою турботою до гравців ставився Ярославський, відомо не лише з прикладу Рикуна. А яким у цьому контексті запам’ятався вам Зая Авдиш, легенда житомирського футболу, багаторічний керівник "Полісся"?
- Унікальна людина. У клубі він вперше з’явився, ще коли там працював Іщенко. Приїхав з Набережних Човнів, де теж якийсь час був при місцевій команді. В "Спартак" приходив і просився: "Візьміть мене у команду хоч кимось. Готовий робити все!" Зая Зедович любив футбол безмежно, хоча на серйозному рівні ніколи й у нього не грав. Пригадую, якось поїхали з "Поліссям" на збори. Поряд готувався охтирський "Нафтовик". У вільний від тренувань час тренери залишилися пограти між собою у футбол – два на два. Головним у охтирців тоді був Андрій Біба, помічником – Валерій Душков. З нашого боку разом із Іщенком грав Авдиш. То була комедія. Ми, гравці обох команд, валялися по землі зі сміху. Зая, враховуючи комплекцію, бігати багато не може, тому в основному стоїть у воротах. І ганяє Іщенка: "Саню, давай, бігай!" А з іншого боку Біба кричить на Душкова. Люди такі "горбушки" видавали, що хоч бери й записуй.