Зая Авдиш
- Кажуть, що Іщенко пішов з Житомира саме тому, що не спрацювався з Авдишем.
- Хтозна, що там між ними було. Можливо, Зая Зедович хотів піднятися по кар’єрних щабелях і стати тренером? Не виключаю. У мене гарні стосунки залишилися з обома. Пізніше з Авдишем теж начебто не спрацювався Валерій Стародубов, прекрасний спеціаліст, котрий пізніше приніс житомирському футболові чимало користі й як функціонер. На жаль, Валерія Андрійовича, так само як і Заї Зедовича з нами вже немає. Але згадую про них з теплотою. У Заї двоє братів і вони троє один на одного взагалі не схожі. Валерій, який у 90-ті був одним з найкращих українських арбітрів – золота людина з прекрасним характером. Зая – грім з блискавками. Він постійно кипів, сперечався, вибухав. Імені найстаршого з Авдишів згадати не можу, але за характером він був протилежністю обох братів.
- Ви відіграли в Житомирі три повноцінних сезони і після того перейшли у Суми. Перехід той був для вас доленосним.
- Натякаєте на те, що зійшовся з Фоменком? Михайло Іванович саме починав створювати в місті боєздатну команду і запросив у "Автомобіліст" чимало нових футболістів. Одним з них пощастило бути мені. Рекомендував мене Івановичу Адольф Поскотін, з яким я працював ще у харківському "Маяку". В Житомирі почувався непогано, але трохи втомився від обіцянок, які не поспішали виконувати. Вплинуло також і те, що з Сумів недалеко до Харкова. У Житомирі постійно жив без сім’ї. Дружина, звісно, приїжджала, але епізодично, приблизно раз на місяць. Одружений я ще з 23-х, тому почувався без коханої людини самотнім.
У Сумах мене влаштовувало все – кваліфікований тренерський штаб, ставлення до гравців. Думаю, гроші в клубу були. Показово, що взимку 1991-го ми чотири рази літали на збори в Сочі. Такі матеріальні можливості тоді були не у кожного клубу вищої союзної ліги. Та й футболістів в "Автомобіліст" зібрали непоганих. Як серед місцевих, так серед тих, кого з Харкова привіз Поскотін. Дуже непоганим гравцем був Ігор Захаряк. Вдома ми не програвали майже нікому і посіли за підсумками останнього чемпіонату СССР восьме місце серед 26-ти команд української зони другої ліги.
- Віктор Леоненко правий, коли каже, що пізній Фоменко в порівнянні з молодим став значно добрішим?
- Мабуть, життєвий досвід свій відбиток наклав. Колись Михайло Іванович був дуже вимогливим. Вважаю, що це правильно, бо для наших людей без дисципліни в побуті не буває дисципліни на футбольному полі. Ці дві складових повинні поєднуватися. Втім, Фоменко не був жорстоким деспотом. Найперше треба сказати, що він дуже розумний чоловік, з яким можна розмовляти на найрізноманітніші теми. Так, Михайло Іванович небагатослівний. Але й Маркевич не надто балакучий. Проте один й інший тим і відрізняються, що здатні в лаконічній, стислій формі донести до підопічних свої вимоги.