Володимир Лінке – про участь Металіста у виборах президента Бурунді та піар Дасаєва

[valera_vvv]

"Лобановський казав: "Харків купив якогось німця. Будьте з ним уважні". Володимир Лінке – про участь Металіста у виборах президента Бурунді та піар Дасаєва



Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із легендарним форвардом Металіста 70-90-х.

Лінке – один з найавторитетніших гравців "Металіста" в історії. Він пройшов шлях із слобожанами з Другої союзної ліги до Вищої. Встиг пограти за провідну команду Харкова і у Першій українській лізі. Загалом – понад 10 сезонів. Якби не конфлікти наприкінці 80-х, міг би спокійно стати "One-club man".

Нині Володимир Іванович продовжує працювати на благо харківського футболу. Його робочий кабінет розташований на відстані витягнутої руки від стадіону "Металіст". На стінах кілька фотографій, що нагадують про новітні успіхи клубу. Тут і Клейтон Шав’єр, і Едмар, а поруч на будинку великий постер із зображенням Папа Гуйє. Харків живе лише спогадами. А ще надіями на "Металіст 1925".

"Хотів би, щоб "Шахтар" не забував, що перебуває в гостях"

– Не кожен екс-футболіст може займатися адміністративною діяльністю. Наскільки близькою для вас є робота на посту генерального директора "Металіст 1925"?

– Спочатку я взагалі з розуму сходив! Раніше ніколи таким не займався, тому постійно нервувався і кричав. А зараз навіть цікаво стало. По-перше, багато спілкуюся з людьми, маю багато нових контактів. Словом, вчитися ніколи не пізно. Тяжко, але цікаво.

– Не було думок піти з футболу і шукати себе в іншій сфері?

– Я прийшов на цей стадіон у 1966-му році. Крім футболу і сім’ї у моєму житті більше нічого не було. Грати я вже не міг, але просто хотів бути з футболом. Скажу відверто – в житті я більше нічого не вмію.

– Ви колись сказали, що з владою дуже важко спілкуватися. Зараз значна частина вашої роботи – якраз діалог з чиновниками.

– Залежно, про яку владу йде мова. Зараз у Харкові підтримують футбол, особливо обласне керівництво. Я вів мову про ФФУ і державну владу. У всіх країнах про футбол думають, а у нас – ні. Тільки у нас можуть побудувати дитячі майданчики у тих місцях, де їх не потребують.



– Кілька місяців тому футбольну Україну сколихнула відставка головного тренера "Металіст 1925" Олександра Призетка. Команда йшла у лідерах своєї групи. Чому було прийнято таке рішення?

– Я не думаю, що Україну сколихнуло. Це ми з мухи робимо слона. Ми з ним розійшлися по-доброму. Багато говорити не треба. Точніше, взагалі нічого говорити не треба.

– Призетко дав відверте інтерв’ю.

– Це він собі зробив мінус. Не впевнений, чи візьмуть на роботу людину, яка виносить сміття з хати. Багато дурниць там було. Він розказує про форму, яка швидко порвалася. Де вона? Чому ти її не здав? Вважаю, що він вчинив неправильно.

З приводу лідерства команди можу нагадати, коли з "Баварії" Юпп Хайнкес пішов. Вони тоді теж все виграли і тренер залишив свій пост.

– У "Баварії" була трохи інша ситуація.

– Розумієте, тренер повинен зростати разом з командою. Навіть випереджати її. Якщо команда зростає у класі, а тренер цього не робить?

– Ви бачите прогрес у відродженні харківського футболу?

– Не можу сказати, що футбол відроджується. Поки в країні ситуація не налагодиться, нічого не зміниться на краще. Колись були іноземці високого рівня, поруч з якими зростали наші футболісти. Ми мали імідж в Європі. У Харкові хочемо відродити футбол, адже майже 2 мільйони населення (включно з переселенцями з Донбасу) залишити без улюбленої команди – це неправильно.

– До міста великий футбол прийшов і завдяки "Шахтарю". Як ви ставитеся до сусідства на "Металісті" з "гірниками"?

– Харків’яни засумували за хорошим футболом. Це непогано. Добре, що "Шахтар" тут грає, але я б хотів, щоб вони не забували, що перебувають в гостях.

"Випадок змінив життя Балтачі"

– Стадіон "Металіст" – ваше улюблене місце в Харкові?

– Моє улюблене місце – це озеро, де навіть немає інших рибалок, лише я з вудкою. Це місце, де співають птахи і гуляють звірі. А стадіон – моє робоче місце. Скажу чесно, я не завжди на тренування зараз ходжу. Я трохи по-іншому бачу тренувальний процес. А я такий, що не мовчатиму. Тому краще не влазитиму у процес. Від футболу не змучуюся. Двічі на тиждень збираємося з ветеранами – там отримую задоволення.

– Свої дитячі роки ви провели поруч зі стадіоном?

– Народився я на Плеханівській відразу біля "Металіста" і прожив там до трьох років. Згодом сім’я переїхала, а батько і старший брат познайомили мене з футболом. Тоді всі діти займалися якимось видом спорту. Я прийшов у футбольну секцію у 8-річному віці, здав нормативи і мене прийняли в колектив до 9-річних хлопців.

– Вас не назвеш високим гравцем. У дитинстві поступалися одноліткам зростом?

– Тут я з тобою не погоджуся. Є довгі, а є високі. Для Харкова – я футболіст високий. А росту невеликого (посміхається).



– За "Металіст" ви дебютували унікально – на матч Другої ліги вас забрали зі школи?

– Безпосередньо Олег Ошенков з уроку взяв мене і Сергія Балтачу. Наш клас майже повністю пропускав заняття через змагання і шкільну програму ми не проходили. Практично всі учні написали заяву з проханням залишитися на другий рік. Тоді 11 класу не було, тому ми залишилися ще на рік в 10-му.

– Віктор Каплун, який перейшов з "Металіста" в "Динамо", як і Балтача, розповідав про Сергія: "Ніхто не вірив, що він заграє в Києві. У нас, у Харкові, він не завжди у склад потрапляв. А потім як заграв!"

– Балтача у нас справді не грав. У футбол він теж випадково потрапив. Почав з центрального нападника, хоча мав нижчій зріст за мене. Якось грали на турнірі в Гаграх на турнірі Шоти Яманідзе. За нас виступав Валерій Пивоваров, правий півзахисник, який травмувався. Балтача не міг його замінити. А я раніше грав на цій позиції. Порадилися з хлопцями і вирішили – я зіграю справа, а Сергій зміститься в центр півзахисту.

– Зіграв вдало?

– Ми обіграли тбіліське "Динамо" 2:0 і це при тому, що вони на два роки старшими були. На трибунах був присутній тренер молодіжної збірної. Не пригадую тільки хто: Мосягін чи Ігнатьєв. Балтача себе проявив добре і кар’єра стрімко пішла вгору. Випадок змінив життя.

– Схожою була історія Юрія Суслопарова?

– В Харкові він нічим не виділявся. Просто поїхав на турнір спортивного товариства "Зеніт" і його запримітили в "Карпатах". Потрапив туди і став класним гравцем. Юра навіть не виділявся на фоні ровесників. Олександров, Рудов і Бакуменко виглядали набагато цікавіше. Останній, до речі, знайшов себе у політиці, став народним депутатом і фахівцем в аграрній сфері.

"Написав заяву у "Динамо", але розумів, що не витримаю"

– З Олегом Ошенковим, який з "Динамо" і "Шахтарем" вигравав Кубок СРСР, ви попрацювали буквально місяць. У травні 1976-го тренер пішов з цього світу. Шок?

– Ситуація була складною. Тренер поїхав до Києва у федерацію і у нього не витримало серце. Дуже шкода, що так сталося. Згадую про Ошенкова – неперевершена людина. Приїхали на гру в Миколаїв чи Хмельницький і маємо по плану зарядку. Злива страшна! Тренер дав команду в холі готелю дві хвилини порозминатися і не дозволив нікому виходити під дощ. Ошенков не побоявся випустити мене і Балтачу у юному віці з Полтавою, коли "Металіст" програвав 0:1.

– І ви забили гол.

– В підсумку перемогли 2:1. Ошенков був комунікабельним і говорив з молоддю. Той місяць ми провели дуже плідно.

– Одним з найстарших у тому "Металісті" був Василь Лябик. У кількох інтерв’ю ви згадували про нього, як про найсильнішого свого партнера. Це при тому , що в Харкові він затримався ненадовго.

– Лябик не просто навчив нас, а заклав фундамент. Виходили на зарядку, а Лябик казав: "Молодь, граємо у квадраті 4 на 2 лише лівою ногою". Валентин Крячко взагалі лівою не вмів грати. Але завдяки цьому навчився. Лябик на 8 років старший за нас, але у мене вдома збереглося фото – він біжить з м’ячем, а я позаду наздоганяю. У мене на обличчі напруга, а Лябик біжить з посмішкою. Це людина, яка вміла робити у футболі все.



– Однак міг досягти більшого.

– Пограв у "Дніпрі", отримував запрошення від Валерія Лобановського в "Динамо". Можливо, дозволяв собі зайве, як і всі талановиті. Це зараз він серйозний, коли ми зустрічаємося, а тоді різне було. У футболі зустрічав чимало любителів "вогнища і гітари".

– Декілька гравців друголігового "Металіста" отримували запрошення у більш серйозні клуби. Ви не виняток?

– Після першого року я і Балтача написали заяви в "Динамо". Я знав, що там серйозні навантаження, а у мене вроджений порок серця. Розумів, що не витримаю. Мені навіть фізкультурою забороняли займатися. Не пішов до кінця… Згодом, коли "Металіст" виходив у "вишку", а я забив 16 голів за сезон, запрошував Костянтин Бєсков у "Спартак". Може, зараз теж трохи шкодую, що не пішов. Принаймні, в цій команді мені було б цікавіше спробувати себе.

"Образився на Лемешка і поїхав до Біби у "Дніпро"

– Більшість успіхів "Металіста" пов’язані з іменем Євгена Лемешка. Ваші відносини з ним – особлива сторінка життя. Як ви познайомилися?

– Коли Євген Пилипович прийняв "Металіст", я відразу пішов у "Дніпро". 20 листопада я відгуляв весілля, а наступного дня мав грати у Золочеві з районною командою. На матч не приїхав і почув претензії від тренера. Я образився і поїхав до Андрія Біби в Дніпро. Згодом у федерації помітили, що "Металіст" порушує правило – більше трьох гравців не можуть переходити у вищий дивізіон. А на той момент Юра Цимбалюк став гравцем "Карпат", Лисенко переїхав у "Дніпро", а Балтача – в "Динамо". Я повернувся у Харків.

– Лемешко як вас прийняв?

– Це не завадило спільній роботі. Моя образа зникла і він теж зрозумів, що це неправильно. Про Лемешка згадую особливу історію. Грали з "Карпатами" у Львові, повечеряли і наступного ранку мали вилітати додому. Вирішили пройтися. Поруч з готелем бачимо бабцю з букетом квітів. Я підходжу, запитую вартість і купую. Даю Леоніду Саакову букет, а сам протягую бабусі гроші. У цей момент проходить Лемешко: "Ах ти наречений…такий-сякий!" (сміється). Виручав бабцю, а підставив Саакова. Зрештою, про Лемешка було безліч історій.

– Крилаті фрази Євгена Пилиповича ввійшли в історію.

– У рейтингу висловлювань однієї з газет лідирував Валерій Овчінніков на прізвисько "Борман". Його якось запитали про гострий язик і він щиро відповів: "В Україні працює тренер Лемешко. У порівнянні з ним – я слабак".

Якось від’їжджали ми з готелю у Краснодарі о 8-ій ранку, а два наші гравці ледве йдуть, "втомлені". Тільки заскочили у задні двері, годинник "пропікав" 8-му. Лемешко на весь автобус прокоментував: "Оце у нас футболісти! У будь-якому стані, зате вчасно".

– Колись ви зізналися – Лемешко виганяв вас з "Металіста" "двісті разів".

– Якщо не більше! У мене було багато "останніх 200-х китайських попереджень". Лемешко усіх виганяв. Були такі хлопці, що ображалися і речі збирали. Тренер був сильним психологом і наказував помічнику: "Кажи, щоб готувалися завтра до гри". Євген Пилипович полюбляв з нами у більярд грати, постійно був з командою.

– Хто був головним жартівником у колективі?

– Сергій Мотуз і я. Жартували по-різному. Пригадую, як у 1980-му, коли "Динамо" грало у Харкові через підготовку стадіону до Олімпіади, кияни приїхали на базу до нас. Ми якраз тренувалися, а гравці "Динамо" приїхали швидше і спостерігали за нашим тренуванням. Тут як на зло мені пас віддали, а я не влучив у ворота. Згодом Лемешко, який бігав з нами, викотив мені на порожні ворота, а я знову повз ціль пробив. Тут Пилипович зривається: "Або грай, або…" Словом, забирайся звідси.

– Розізлилися?

– Настала черга тренера помилятися. Я йому класний пас дав, а він не забив. Потім знову… Ну і я тоді жартома повторив його фразу. Лемешко не витримав і давай за мною гнатися. Кияни зайшлися реготом. Потім згадували той момент з Андрійком Балем: "Я сміявся, бо на мить уявив собі у цій ролі Лобановського і себе. Це нереально!" (усміхається).

"Поточняк не дозволяв собі порушувати режим"

– У 1977-му ви їздили на Мадагаскар. Найбільш екзотична країна, де ви були?

– Мадагаскар запам’ятався лише бідністю. А взагалі нас далі Африки не відпускали. Найбільше запам’яталися Руанда і Бурунді. Там навіть брали участь у виборах президента країни. Особливо вразило озеро Танганьїка, друге за розмірами у світі після Байкалу. Покупалися з бегемотами, з насолодою слідкували, як мавпи навколо бігають.

– Як виглядали вибори президента?

– Безпосередньо на стадіоні. Зібралися племена, нас урочисто вишикували і "Металіст" голосував за президента Бурунді.

– За кого віддали свій голос?

– (сміється) За чинного президента. Коли ми виходили з готелю, то діти підбігали і щипали за шкіру. Тоді уважно дивилися в очі – чи боляче нам. Не могли звикнути до білої шкіри.

– Кухня в Африці особлива?

– Їжа місцева не була унікальною – лише багато тертих супів. Я обожнюю гостре – а там якраз кухня з акцентом на це. Не пригадую, де саме, але в якійсь африканській країні було жахливе харчування. Начальник команди Роман Шподарунок кликав місцевого офіціанта: "Іване, дай вже нарешті щось смачне" (посміхається). Коли летіли в Мадагаскар, то на добу зупинялися в Кенії через конфлікт між Сомалі та Ефіопією. Там довелося помучитися з харчуванням.

– Наприкінці 70-х до Харкова приїжджає десант зі Львова, де раніше працював Лемешко: Лихачов, Давид, Журавчак, Хижак, Поточняк, Бачіашвілі. Останній згодом утворить з вами і Сергієм Мальком незабутнє тріо в "Металісті".

– На Бачіашвілі я часто сварився – йому передачу віддаю, а назад не отримую. Нодар міг тільки головою скинути. Якщо м’яч у ногах, то спрацьовує жадібність. У мене задоволення з’являлося, коли я віддавав передачі. На щастя, Бачіашвілі забивав і мав хороші якості бомбардира. Сергій Малько був гравцем іншого стилю і казав: "Та ну тебе з твоїми "стіночками". Я так не вмію". Дистанція, простір – це його. Наша трійця була різноплановою.



– Роман Хижак більшість кар’єри провів у "Карпатах", але останній сезон у великому футболі віддав "Металісту".

– До Харкові приїхав із зайвою вагою. Не особливо дружив з режимом, але з м’ячем робив все, що завгодно. Шалений футбольний інтелект. Не футболіст, а "футболістище". Взагалі не хвилювався – йде виконувати пенальті, бере м’яч, кусає травинку і спокійно виконує удар. Те саме скажу про Лихачова – гравець нереального класу.

– Євген Пилипович не раз зізнавався, що Поточняк був його улюбленцем. Тоді могли подумати, що згодом Ростислав стане капітаном команди?

– Ростик – стриманий, досвідчений. Якщо в команді хтось міг собі дозволити порушити режим, то Поточняк такого ніколи не допускав. Він був помічником Лемешка на полі.

– У середині 70-х добре себе зарекомендував у Житомирі Леонід Ткаченко. У "Металісті" він розкрився ще більше.

– Це мотор команди, людина з шаленою працездатністю. Він міг 10 разів м’яч забрати у суперника, 12 разів віддати "чужому" і знову відібрати. Ткаченко під водою міг перебувати протягом 3 хвилин! Переважно вболівальники люблять або рудих, або біловолосих. Леонід якраз був біловолосим і його в Харкові любили. У плані футбольного інтелекту його не порівняєш з тим же Берніковим, зате об’єм роботи Ткаченко виконував величезний.

– Берніков після завершення кар’єри потрапив у не найприємнішу історію з побиттям власних футболістів.

– Там, скоріше, син був фігурантом справи. Станіслав – хороша людина і класний футболіст. З ним пов’язана ще одна непроста історія, коли в боротьбі він травмував Леоніда Буряка. Що тоді почалося! Скільки було розмов, що Берніков навмисне "зламав" Буряка. Це футбол – значить не треба було займатися цією справою.

– З-поміж досвідчених партнерів виділявся молодий Сергій Кузнецов. Лемешко йому довіряв особливо і згодом хлопець виріс у класного захисника. Бачили передумови?

– Відповім словами Віктора Камарзаєва: "Коли я грав з Поточняком, то завис у повітрі, головою не зіграв, але не переживаю – позаду ж Ростик підстрахує. Коли грав з Кузнецовим, то завис у повітрі, головою не зіграв, значить вже в повітрі розвертаюся і біжу назад".

"Хіба Дасаєва можна вважати видатним воротарем?"

– У 1982-му до Харкова приїхало тбіліське "Динамо" і без шансів поступилося 0:3. Однак та гра запам’яталася не стільки поразкою тріумфатора Кубка володарів Кубків від дебютанта Вищої союзної ліги, як двома травмами. Спочатку вашою, а тоді Сергія Малька. Якщо ви у великий футбол повернулися, то для партнера цей день став трагічним. Пам’ятаєте деталі того матчу?

– На той момент в СРСР був наказ для суддів і суперників – оберігати збірників. Їм дозволялося все. Тим більше, попереду був чемпіонат світу. Тенгіз Сулаквелідзе стрибнув мені у спину двома ногами, коли я м’яч зупиняв. Грузин навіть жовтої картки не отримав. Щодо Малька, то мені здається, умислу не було. Слизьке поле, Сергій прикривав м’яч корпусом, а Хізанішвілі просто зрізав суперника.

– Кривдник Малька перед ним не вибачився. А як склалися ваші відносини з Сулаквелідзе?

– Краще розкажу тобі анекдот про Кіпіані і Сулаквелідзе, які вступають в партію. Першим на розмову з керівництвом пішов Кіпіані. Коли Давід вийшов, то Тенгіз відразу із запитаннями до нього: "Про що говорили?" Той відповідає: "Вказали на портрет Карла Маркса на стіні. Запитали, що за чоловік. Я й відповів, що це батько рідний". Тоді зайшов на розмову Сулаквелідзе і на аналогічне запитання комісії відповів: "Батько Кіпіані".

– Ви зараз багато палите і колись зізнавалися, що робили це під час кар’єри. Хіба Лемешко за це не сварив?

– У нас була спеціальна масажна кімната на базі, де ми грали у карти. Тренер ніколи за цим не слідкував, а одного разу якось зайшов. Відкрив двері, а в обличчя густий дим. "Балкон поруч, вийдіть туди. Навіщо цим дихати?", – скомандував Євген Пилипович. Коли мені було 18, то я ховався у лісі від старших товаришів з цигаркою. Микола Альошин мені прикурював і, як на зло, почав палити у 27 чи 28 років. Жахливо!



– Кинути не намагалися?

– Одного разу так і зробив – стрімко почав набирати вагу. Більшість гравців того часу палила, хоча була й такі, що не любили цигарок.

– У серпні 1982-го ви забили гол у ворота Ріната Дасаєва. Кажуть, вийшов він надзвичайно красивим. Той гол "Спартаку" – один з найбільш пам’ятних?

– Та ні, ми ж програли 1:3. Я згадую з приємністю хет-трик у ворота Кемерово, коли "Металіст" виграв 3:2. "Арарату" і "Кайрату" забивав зі штрафних наприкінці матчів. Потім Анатолій Дем’яненко розповідав: "Лобановський на установці каже: "Харків купив якогось німця. Будьте з ним уважні". До речі, хіба Дасаєва можна вважати видатним воротарем?

– Це щось особисте у вас проти нього?

– Зовсім ні. До епохи Дасаєва воротарі стрибали на суперника лицем, головою вперед. А Дасаєв запровадив новий стиль – стрибати ногами вперед. Не вважаю його видатним воротарем. Я все футбольне життя в одній кімнаті мешкав з Юрою Сивухою. Він мені багато про воротарську кухню розповів. І Сивуха, і Віктор Чанов були воротарями вищого рівня. Це все звичайний піар.

– У вас був особливий стиль виконання штрафних – без розбігу. Щось схоже у 90-х практикував Джузеппе Сіньйорі.

– Без замаху пробивав і Юрій Тарасов, наш нападник, але через відсутність футбольної освіти. Я по м’ячу бив правильно, просто не потребував великого розбігу. У мене не було сильного удару, а Тарасов пробивав пристойно. Ніхто з воротарів цього не очікував.

– Як вам вдалося забити гол у ворота тбіліського "Динамо" прямим ударом зі штрафного з 35 метрів, який, зрештою, не зарахували?

– Тривають останні хвилини гри. Грузинська стінка не відходить на належну відстань, вони затягують час. Судив той поєдинок Володимир Кузнецов з Омська. Компенсованого часу тоді не було, тому хтось з наших виконав удар без свистка. Суддя просить повторити. З другої спроби мені відкочують м’яч, я б’ю… Гол? Якби ж там. М’яч в сітку залетів, але ще у повітрі арбітр сповістив про завершення гри. В цьому турі, до речі, трапився ще один такий епізод. Харківський суддя Юрій Сергієнко аналогічним чином не зарахував гол одесита Володимира Плоскіни у ворота "Спартака".

"Переконав Красникова взяти в "Металіст" Олійника"

– Одного разу ви сказали, що Тарасов перестав бути зіркою, коли знизив до себе вимоги.

– Не в цьому річ. Поки він грав на вістрі, то забивав. А потім придумав собі, що може розігрувати і все закінчилось. Коли Юра незадовго до смерті приїхав з Ізраїлю, то ми зустрілися в кафе і поговорили про життя. Розповідав про особисті проблеми. Я пояснював – життя на цьому не закінчується. "Батько в тебе один, мама – одна, дочку маєш хорошу. А жінок може бути багато". Процитував йому Лемешка, який жартував, що дружину треба змінювати кожних 10 років. Близькі намагалися допомогти Юрі, але все даремно. Може, скажу некрасиво, але значить ти слабкий чоловік, якщо з таким впоратися не можеш. До речі, донька Тарасова приїжджала до Харкова, відслужила в ізраїльській армії, одружилася. Періодично з нею спілкуюся.

– Тарасова Лемешко знайшов у матчі любительського рівня. У селі ви знайшли і Сергія Давидова, лідера нинішнього "Металіст 1925", який є найкращим бомбардиром Другої ліги з 22 голами в 22 матчах.

– Давидова помітили в Есхарі, селищі на Харківщині. Хлопцю тоді було 16 років, а його команда грала з куп’янським "Локомотивом". Сергій поганяв їх добряче. Я був інспектором на тій грі і побачив двох хлопців, одним з яких був якраз Давидов. Вважаю що потенціал у нього був більшим і у футболі Сергій міг досягти кращих результатів. Зараз він багато забиває, оскільки багато працює. Давидов серйозно ставиться до футболу.



– Ще одне ваше відкриття, як селекціонера – Євген Селін. Його ви в Алчевську помітили вперше?

– Так, було таке. Не скажу, що відкривав таланти, але переконав Євгена Красникова взяти в "Металіст" Дениса Олійника. Красников хотів бачити в команді інших, але я наполіг, що Денис нам підійде. Це талановитий гравець, який суттєво допоміг "Металісту".

– З "Металістом" ви кілька разів були за крок від завоювання Кубка СРСР. Найкращий шанс – фінал з "Шахтарем" у 1983-му. Гру вирішив один забитий гол "гірників". Справедливо?

– Гра була жахливою з обох сторін. А Ященко взагалі забив гол рукою. Ми ж не зрівняли – Сааков обіграв Єлінскаса, віддав поперечну передачу на порожні ворота. Тарасов не зробив крок назустріч і втратив нагоду закотити м’яч у сітку – Варнавський невідомо звідки взявся у рамці і вибив м’яч подалі. Якби забили, то не випустили б їх. Другий тайм був повністю за нами.

– Вам було лише 26, коли ви залишили "Металіст". Ви зізнавалися, що йшли з команди через довгий язик і небажання миритися з несправедливістю.

– Було помітно, як в клубі відбувалися нездорові процеси, пов’язані з дефіцитом товарів. Я бачив це і не мовчав. Я був єдиним харків’янином, адже Сивуха, наприклад, з Малої Данилівки, Малько – з Пісочина. Моя персона була невигідною Лемешку. На той момент я підготував Ігоря Якубовського, який міг мене замінити. А ще я відмовився співпрацювати з КДБ.

– Як саме це мало виглядати?

– Ми ж їздили за кордон. Одного разу викликали на допит, почали застосовувати різні методи. Запропонували бути в команді "стукачком". Я повідомив про це старшим хлопцям в команді. Вони сказали: "Дзвони і погоджуйся. Принаймні, будемо знати, що ти свій і ніяка інформація не вийде з колективу". В КДБ навіть хотіли мені псевдонім придумати. Я відмовився і це стало однією з причин прощання з "Металістом".

– Далі у вашій кар’єрі був "Нафтовик" з Андрієм Бібою на чолі.

– Там я отримував задоволення від футболу. Особливі спогади про воротаря Олексія Швойницького, який з "Карпат" прийшов. Ловив м’яч, не падаючи при цьому. Глиба! А який захист: брати Єрмаки, Віктор Попович. До мене, центрального захисника, м’яч вже порваним доходив. А ще Костя Антоненко з "Карпат", Віктор Климюк з Івано-Франківська.

– На початку 90-х кілька матчів ви провели за харківський "Олімпік", команду, звідки вийшло багато класних гравців: Прудіус, Савченко, Горяїнов, Шищенко, Карабута.

– Микола Кольцов попросив мене допомогти пацанам. Найстаршим в команді був 20-річний хлопець. А мені вже 34, такий собі дядько на полі. А молодих гравців було справді багато. Додам до твого списку ще Степанова, Моргунова, Проценка.

– Після цього ви повернулися у "Металіст". Вам було 36, а харківська команда вважалася середняком Першої української ліги. Не найкращі часи?

– На підмогу приїхав Гурам Аджоєв, ми трохи молодь поганяли. Навіть тоді футбол приносив задоволення. Мене в Росію запрошували ще у 42-річному віці. Однак мені доводилося напрягатися, тому відмовився.



– У тому "Металісті" грав Сергій Зайцев, екс-тренер "Карпат". Яким він був футболістом?

– Через Сергія я й пішов з команди (усміхається). На старті сезону президенту клубу Дмитро Дродзник попередив – жовті і червоні картки каратимуться. Офіційно у федерацію потрібно було сплачувати 200 доларів за вилучення. Ми грали в Чорткові (насправді у Красилові проти команди "Темп-АДВІС"). Зайцев помилився, втратив м’яч і довелося наздоганяти. Летів Сергій, летів я, але братів Капанадзе важко було втримати. Капанадзе було 22, а мені 37, однак я наздогнав.

– Забрали м’яч?

– Перед штрафним майданчиком збив – фол останньої надії. Отримав червону, а Дроздник каже: "Ти повинен платити". Нам з цього штрафного ще й гол Таріел Капанадзе забив. Запитую: "В чому моя вина?" Я відмовився платити і ось так провів прощальну гру за команду всього свого життя.

– Колись ви сказали, що ваша мрія здійсниться тоді, коли внук зіграє за "Металіст". Які шанси на це?

– У мене два внуки. Один грає за 2002 рік у дитячій команді, а іншому лише 4 роки. Сподіваюся, що таки зіграють за головну команду Харкова. Один носить батькове прізвище – Глушко, а в іншого – Лінке. Мій син помер, тому продовження роду не було. Донька з чоловіком прийшли і запитали: "Можна ми залишимо прізвище Лінке?" Так і зробили. Вдячний їм – це їхнє рішення, а не моє.

https://football24.ua/intervyu_tag16