1996-04-05 В.М.Удовенко: «Допоможить не загинути харківському футболу» ("Спортивна Газета")

[Перехожий]

«ДОПОМОЖИТЬ НЕ ЗАГИНУТИ ХАРКІВСЬКОМУ ФУТБОЛУ»

Болільників усієї футбольної України непокоїть доля одного з найтитулованіших клубів ношої держави – харківського «Металіста». Харків’яни після першого кола чемпіонату України в першій лізі посідали 17-е місце, а зазнвши в стартових матчах другого кола дві поразки, взагалі скотилися аж на 19-е. В чьому ж причина такого ганебного виступу «Металіста»?

Про це кореспонденти «Спортивної Газети» запитали у головного тренера харків’ян Віктора Михайловича УДОВЕНКА.

ПЕРЕДУСІМ, у дуже скрутному фінансовому стані, в якому опинився останнім часом ФК «Металіст». Уявить собі, не було коштів для проведення предсезонних, учбово-тренерувальних сборів! Не довелося виїхати ані в Алушту, ані в Закарпаття. Навіть на стартовий матч другого кола з «Поділлям» у Хмельницький вдалося поїхати тільки завдяки терміновій допомозі голови Харківської облдержадміністрації Олександра Масельського, за що йому велика подяка!

— А чи планують владні структури області та міста допомогти «Металістові» вибратися з підвалии турнірної таблиці?

— Так. Обицяють надати необхідну підтримку і обласна, і міська держадміністрації, комітет у справах молоді та спорту. Мер Харкова Євген Кушнарьов нещодавно виділив п’ятсот мільйонів карбованців.

— Чи виплачується зараз зарплата гравцям команди?

— Нещодавно було здійснено часткову виплату. І головне, що хвилює хлопців, це питання повної виплати зарплати, та забеспечення бутсами. Тоді, сподіваюся, вони зможуть підняти свій моральний дух.

— А чи відоме вам місце перебування президента АТ ФК «Металіст» Дмитра Дрозника?

— Ні. Та ц у клубі ніхто, нічього не знає. Про це, напевно, треба спитати в компитентних органах. (В органах щодо справи Дрозника відмовчуються. – Прим. автора).

— А хто очолив керівництво клубом під час відсутності в ньому президента?

— По суті справи — ніхто. Формально керівником став директор стадіону «Металіст» Володимир Дерміньов, але справжнього голови немає. Через це виникла проблема, як отримати виділені гроші. Пішли в банк, ала там нам відмовили. Бо регламент чемпіонату за офіційний документ на вважають. Довелося приміській дитячо—спортивній школі відкривати рахунок. А як ми намучились з автобусом! Довелося міняти акумулатор, колеса, бо ж проїхати 2000 км на виїзні матчі – не жарт. Коротше кажучи, весь час доводиться крутитися, ак білка в колесі.

— Вікторе Михайловичу, чи на виникає у вас бажання залишити «Металіст»?

— Пропозицій з інших команд вистачає, але совість зробити це не дозволяє. Просто не зможу дивитися зі сторони на біди команди, бо харківський футбол – моє життя. Ось і зараз разом з командою переживаю всі труднощі.

— Як ви гадаєте, що треба зробити в першу чергу?

— Піднести моральний дух футболістів, забезпечити їх найнеобхіднішим. Та хлопці й самі розуміють, що вимагати зараз чогось особливого від клубу не можна. Я їм кажу, треба битися заради результату. Буде результат — будуть і винагороди. Наші зусилля марними не будуть, керівництво оцінить. Хоча про преміальні мова поки що не йде. Хотілося більше визначеності, бо найжахливіше — безвихідь. А моменти замкненого кола вже були.

— В якому стані знаходиться заміська база «Металіста»?

— В поганому. Світло відключають. Взагалі вона нині не функціонує, бо зарплату робітникам бази платити нічим, і вони просто відмовляються працювати.

— Вікторе Михайловичу, а чи впевнені ви у футболістах, чи не залишать вони команду?

— Хто його знає. Але я впевнений у тому, що в подібних ситуаціях люди загартовують характер. В них з'являється почуття патріотизму. Тут я пригадую слова Олега Олександровича Ошенкова: якими б виконавчими факторами не володів футболіст, у першу чергу цінується людський фактор. Буде надійна людина — буде надійний спортсмен.

— А як стала можлива поява в «Металісті» чемпіона України досвідченого В'ячеслава Хруслова?

— Слава, по суті, мій вихованець і тому без вагань погодився допомогти команді. Але й тут не все залежало від нього — він ще пов'язаний контрактом з київським «Динамо». Тому дякую Григорію Михайловичу Суркісу, котрий пішов нам на зустріч і позичив захисника до кінця сезону. Також хочу подякувати Вікторові Банникову, Володимиру Трошкіну, всім співробітникам ФФУ, які підтримують нас у важку годину.

— Відомо, що багато вправних виконавців залишили останнім часом «Металіст». А крім згаданого Хруслова, хто поповнив команду?

— Помандрувавши по різних куточках України, повернулися до Харкова Олександр Єсипов і Євген Золотницький. Після втрати Горяїнова місце у воротах зайняв Олег Тришин, якого я ледь-ледь умовив залишитися, бо він має запрошення з інших клубів. Поповнили склад ще кількома гравцями з Мерефи та вихованцями харківського спорт-інтернату. До речі, мені не зрозуміла позиція керівництва цього учбового закладу. Хлопці, не закінчивши навчання, опиняються на контрактах будь-де, але тільки не в нас.

— Багато тренерів скаржаться на суддівство. Що ви можете сказати з цього приводу?

— Не заради виправдання, але скажу відверто, судді нам доволі частенько дошкуляють. За прикладом далеко ходити не треба: у Хмельницькому львівський арбітр Сидор не зарахував чистий гол. Питаю після гри в нього, чому. У відповідь чую, якби ви грали вдома... Але скажіть мені, люди добрі, де в регламенті чи правилах футболу сказано про якісь привілеї господарям? У Житомирі Золотницького вилучили. Не хочу й згадувати.

— Вікторе Михайловичу, давайте змінимо тему. Розкажіть трохи про себе.

— Народився й виріс я в Києві. Першим моїм тренером був Микола Федорович Фоміних, на жаль, уже покійний. А потім був Євген Пилипович Лемешко, з котрим так чи інакше пов’язане все моє життя. Навчався у Маслова, Макарова. В 1965 році потрапив до київської команди «Динамо-2», яка виступала в класі «Б» союзної першості. В 1966-у пішов до Лемешка в Хмельницьке «Динамо», пограв там три роки, а в 1969-у отримав запрошення від тодішнього тренера «Металіста» Віктора Ілліча Каневського. 1970-го дебютував в основному складі команди першої ліги. Ми грали в Куйбишеві і перемогли «Крила Рад» 1:0. Шість ігор відстояв насухо, а в сьомій отримав тяжку травму. Добра в нас команда тоді була, якщо ми забивали першими і вже не пропускали. 1973-го Лобановський запросив до «Дніпра», але там через травму майже не грав. Через рік повернувся до Харкова і виступав за «Металіст» до 1979 року, потім перейшов на тренерську роботу, працював директором школи, начальником команди. З 1995-го головний тренер.

Наостанок хочу звернутися до комерційних структур, людей доброї волі. Допоможіть не загинути харківському футболу! Простягніть руку допомоги, не залишайте напризволяще «Металіст». Бо якщо втратимо команду зараз, потім пожалкуємо.

Р.S. Під час нашої розмови зателефонував голова Облспорткомітету Віктор Христоєв і запевнив, що зі свого боку зробить все можливе. Що ж, хочеться вірити, що пан Христоєв буде непоодинокий у своїх добрих намірах.

Олександр ВЄТЧИНКІН, Микола БРИНЗА.