Володимир Безсонов: «До чого може призвести зміна власника «Металіста»? Ні до чого хорошого!»

[Rooma86]

Заслужений майстер спорту СРСР і корінний харків’янин переживає за клуб свого міста

— Володимире Васильовичу, чи можете спрогнозувати в спортивному плані, що надалі очікує «Металіст»?
— Ви правильно запитали: «Що надалі?». Ситуація сама по собі — складна, ще й обтяжується тим, що виникла доволі неочікувано. Усе, що робиться раптово, завжди недоб­ре позначається на психологічному стані всіх: команди, тренерів, працівників клубу.

Дуже прикро, що так сталося, адже Ярославський довів справами, що веде ФК «Металіст» правильним шляхом. Згадайте, що являв собою харківський клуб, коли Олександр Владленович тільки-но прийняв його — команда грала в першій лізі, не було ні стадіону, ні академії. Тепер же «Металіст» постійно в призерах, і місце нижче третього для нього прирівнюється до провалу.

До чого може призвести зміна власника клубу? Ні до чого хорошого! Таке в мене передчуття, яке ґрунтується на життєвому досвіді. Історія знає випадки, коли клуб купують арабські шейхи, як, приміром, «Манчестер Сіті», відтак команда стає переможцем англійської прем’єр-ліги. Але раз на раз не приходиться, тому в мене прогнози не оптимістичні.

— Такі зміни можуть позначитися безпосередньо на психологічному стані гравців?
— У першу чергу, треба зважати на те, що у футболістів є контракти, а укладали вони їх із Ярославським. Отже, вони йому довіряють. Тепер уявіть, що прийде новий власник або інвестор. Угоди ж, напевне, доведеться юридично переоформляти. Де гарантія, що нові керівники клубу не захочуть переглянути контракти футболістів (маю на увазі, в бік зменшення зарплатні)? Отож питання це — неоднозначне. Невідомо ще, як до таких змін поставиться Маркевич…

— Може, Мирон Богданович залишить команду?
— Не висловлююся так категорично. Але не забуваймо, що Маркевич багато років плідно співпрацює з Ярославським, й ці стосунки давним-давно вже побудовані на взаємодовірі. Вони стали однодумцями, соратниками. Де гарантія, що Мирон Богданович у таку вирішальну мить не піде вслід за своїм роботодавцем, скажімо, з почуття солідарності?

Прикро буде, якщо моє рідне місто втратить те, що по-справжньому можна охарактеризувати як «команда». Та все ж, сподіваюся, все буде гаразд.

Павло ІСТОМІНЮ, «Український футбол».