Андрій ВОРОБЕЙ: «Камп Ноу» й поруч не стоїть з «Уемблі»

[Rooma86]

Екс-нападник «синьо-жовтих» згадав свій дебют у збірній 2000 року — на «Уемблі»

— Особливих тонкощів того матчу не пам’ятаю, — розпочав розмову гравець «Металіста», — проте пригадую свої емоції й те, що коїлося в голові. Я вийшов на заміну наприкінці того контрольного матчу (точніше, на 71-й хвилині замість Сергія Попова, а українці тоді поступилися з рахунком 0:2 після м’ячів Фаулера та Адамса. — А.В.) і першим, на кого звернув увагу, — двометровий Солл Кемпбелл. Я тоді був маленьким і худим, а одна його нога була як дві мої! Подумалося, що непогано було б залишитися живим після фінального свистка (усміхається).

— Тоді тренером нашої команди був Валерій Лобановський…
— Зізнаюся, це було так давно — минуло вже дванадцять років! — що не згадаю слів Валерія Васильовича ні особисто мені, коли виходив на поле, ні до команди. Точно запам’ятав, що налаштував він тоді нас прекрасно — у своєму стилі (усміхається).

— Вам було 22 — майже стільки ж, як і більшості гравців нинішнього покоління збірної…
— Якщо в мене тоді хвилювання минулося, щойно ввійшов у гру, то що вже говорити про нинішніх футболістів? Їх навіть порівнювати зі мною не доречно, позаяк усі вони побачили в своєму житті стільки, що Воробею в його 22 і не снилося! Переконаний, у них мандражу не буде.

— А як же чинник 90-тисячного «Уемблі» — культової арени, заповненої славнозвісними вболівальниками?
— Для мене матч на цій арені був показовим, і загалом назвати фактор стадіону несуттєвим не візьмусь. «Уемблі» — це класичне уособлення фрази «дванадцятий гравець». Трибуни тиснутимуть так, що це не передати словами. Голов­не в цій ситуації — зберігати концентрацію й зіграти на двісті відсотків власних можливостей. Утім, друге — виходячи передусім із сили суперника, а не аури стадіону.

— Чи можете порівняти цю чашу з іншими, на яких довелося побувати? Скажімо, 2004-го ви грали на «Камп Ноу» проти «Барселони» («Шахтар» поступився з рахунком 0:3. — А.В.)…
— Ні, це не те… В Іспанії вболівальники не такі темпераментні й горласті. В Англії, чи, скажімо, в Уельсі й Шотландії, де також довелося зіграти, рівень підтримки на порядок вищий. «Камп Ноу» навіть поруч не стоїть.

— Якщо говорити про збірну Роя Ходжсона, чи доречно її порівнювати з командою зразка 2000-го — з Кевіном Кіганом на чолі?
— З одного боку, ні. Нині грає абсолютно інше покоління. Та й футбол не стоїть на місці. Та, з іншого, в яку б історичну пору говорили про цю збірну, Англія залишається собою: гордовитою, сильною та мотивованою. Легко не буде — це й так зрозуміло.

— Основа успіху для нашої збірної?
— Треба зіграти у красивий швидкий футбол — за рахунок молодості й азарту. Відсижуватися на своїй половині поля не радив би, позаяк затиснуть так, що не вийдеш уже звідти. Зрештою, ми вміємо грати у футбол не гірше, й на часі — довести це, чого й бажаю нашій збірній.

Анатолій ВОЛКОВ, «Український футбол».

P.S. Наприкінці розмови не вдалося обійти стороною тему становища Андрія в «Металісті», за який він не заявлений на чемпіонат та Лігу Європи. Співрозмовник відповів так: «Нововведення в регламенті прем’єр-ліги, за яких відтепер у заявці перебувати може лише 25 гравців, стали сюрпризом для мене. У підсумку, намагався влітку змінити клуб, але, на жаль, не вийшло. Тому доводиться втішатися тим, що маю».
-----------------------------------------------------------------------
http://ukrfootball.in.ua/upl/6320-andrii...t-z-uembli