Тема с политическим подтекстом!

[nato]

Український інститут національної пам'яті

07.10.2015



7 жовтня 2006 року у Москві була убита Анна Політковська, російська опозиційна журналістка, правозахисниця. Дівоче прізвище Мазепа. По батьківській лінії з роду Мазеп із села Кособоброви на Чернігівщині, де народився Ісаак Мазепа – прем’єр УНР.
Написала серію репортажів про другу Чеченську війну та події в Беслані, що вийшли окремими документальними книгами. За кордоном видала книгу «Росія Путіна». У ній написала про те, що Путін так і не зміг перерости совєтського підполковника КДБ, навіть коли став президентом. Діяльність якого на цій посаді зосереджена на придушенні свобод та насадженні диктатури.

Facebook

[valera_vvv]

7 октября

"А небо над страной опять нечисто
И совесть, как и встарь, в грязи московской.
Не день рожденья старого чекиста,
А день убийства Ани Политковской"

Виталий Портников

[nato]

Як у Харкові вербують смертників-ісламістів?

Володимир Носков
07.10.2015

Йорданська громада заявляє, що вербувальники працюють і в дитсадочках та вишах


Анкета Мухаммеда Далаїна в Харківському національному університеті імені Каразіна

Чи може Харків перетворитися з неофіційної столиці іноземних студентів на місто, де нині активно вербують у радикальний іслам? Українська влада не реагує належно на діяльність на власних теренах угруповання «Ісламська держава», заявив Радіо Свобода депутат парламенту Йорданії Мазен Далаїн. Його син, 23-річний студент харківського університету, підірвав себе минулого тижня в Іраку, в результаті теракту загинуло близько 30 осіб. Що ж підштовхнуло юнака із заможної йорданської родини після кількох років життя в українському місті піти на такий крок?

Йорданську громаду Харкова, а там лише студентів із цієї арабської країни навчається півтори тисячі, сколихнуло повідомлення про смерть в Іраку Мухаммеда Далаїна. До цього 23-річний юнак три роки жив в Україні, вивчав медицину.


Мухаммед Далаїн (скріншот із сайту бойовиків)

«Вони просто грали з ним, вони його використали, бо він молодий, він ні про що таке не думає. Чотири місяці його в університеті в Харкові немає», – розповів Радіо Свобода Мухаммед, п’ятикурсник факультету загальної медицини Харківського національного університету імені Каразіна, де здобував медичний фах йорданець-смертник.

Деякі студенти сумніваються, що хлопця могли завербувати в Україні.

Коли декан фундаментальної медицини вишу почув історію від Радіо Свобода, то спершу навіть не повірив, що теракт скоїв їхній студент, але через дві години сам зателефонував і підтвердив, що Мухаммед Далаїн мав би продовжити навчання на другому курсі. За словами заступниці декана Тетяни Севастьянової, що опікується навчанням іноземних студентів, востаннє йорданець з’являвся в університеті в червні, коли всі здавали сесію. Його прізвище донедавна було в списку дійсних студентів.

«Він у нас не склав до 31 серпня два заліки та не приступив до занять, а 1 жовтня ми таких студентів подаємо до списків і відраховуємо. Він не був блискучим студентом, але він закривав сесії вчасно на трійки. Це середньостатистичний студент», – повідомила Радіо Свобода Тетяна Севастьянова.

В університеті твердять, що не помічали ніяких змін в емоційному стані чи у зовнішності йорданця Мухаммеда. Натомість Раки Равашде, який давно знайомий із родиною політика Мазена Далаїна, бо родом з села, де живе його сім’я, почав непокоїтися релігійними настроями Далаїна ще за кілька місяців до того, як він остаточно виїхав із України.

«Його батька усі знають. Його батьків усі шанують, бо вони чесні люди. Але Мухаммед не чув благань батька. Батькові тяжко було спілкуватися з Мухаммедом. Я набагато молодший за батька, тому намагався і телефоном і при зустрічах в кав’ярнях до нього достукатися. Я запитував, а він казав: «Так-так, добре». Я його запитував, куди ти їдеш, навіщо, поясни мені? За кого ти збираєшся воювати? Ти ще малий. Там у Сирії і так вистачає без тебе. Ніхто не знає, за кого і за що…. Навіщо тобі це потрібно? Він замкнувся, він був сам у собі», – розповів Радіо Свобода голова Йорданської діаспори в Харкові Раки Равашде.

Радіо Свобода знайшло в соцмережі «Вконтактє» сторінку, дані на яких співпадають з даними Марії Кобелєвої

Винна невістка?

Два із трьох років у Харкові Мухаммед прожив у шлюбі з Марією. Всі, хто знав пару, кажуть, що він її сильно кохав: разом гуляли містом, ходили по кав’ярнях, Муххамад виховував і сина Марії від першого шлюбу.

Як заявив Радіо Свобода батько смертника, йорданський політик Мазен Далаїн, до ісламських радикалів його привела українська невістка.

«Посередники змогли переконати його українську дружину прийняти радикальний іслам, у те, що в Іраку та Сирії триває джихад, вона вплинула на радикалізацію його поглядів і на те, що це вірний шлях до раю», – сказав Мазен Далаїн по телефону з Йорданії.

У Йорданському земляцтві Харкова переповідають, що Марія познайомилася з вербувальниками в дитячому садку, коли приводила туди на заняття свою дитину. За словами друга родини Рагі Равашде, до знайомства з релігійними фанатами, ні Марія, ні Мухаммед не були послідовними мусульманами.

«Вона прийняла мусульманську віру. Вона його умовляла: «Треба туди їхати, воювати. Чого ми тут сидимо, що нам тут робити». Так, умовляла його дружина. Коли він визначився, що поїде туди, то перестав спілкуватися з друзями, він припинив спілкування з рідним братом», – зазначив Рагі Равашде.

Йорданський парламентар Мазен Далаїн до останнього боровся за сина. Особисто сам, через друзів і знайомих намагався відкрити очі синів на небезпечну організацію.

Востаннє Мазен Далаїн бачив свого сина у червні 2015 року, коли приїжджав разом із йорданськими депутатами розбиратися з масовою бійкою біля харківського студентського гуртожитку, де найбільше потерпіло підданих з цього королівства. Син, здавалося, почув аргументи батька, позбувся великої бороди, як символу консервативного мусульманства і обіцяв відмовитися від ідеї з виїздом на війну до Сирії.

Проте через кілька місяців сталася трагедія.

Депутат йорданського парламенту Мазен Далаїн наполягає, що вербування сталося саме у Харкові. Погляди сина, за його словами, почали змінюватися чотири місяці тому. Батько, стурбований поведінкою сина, звертався до української влади, каже, що передав імена та навіть інші деталі щодо вірогідних вербувальників, але відповіді так і не отримав.

«Я закликаю українську владу поспішити й заарештувати негідників, які вербують студентів, особливо тих, які перебувають далеко від своїх родин. Мають існувати суворі правила контролю за всіма студентами, які їздять з України в Туреччину, бо мета зрозуміла – вони хочуть перетнути кордон до Іраку чи Сирії», – сказав батько.

Мазен Далаїн певен, що в Харкові за мусульманами полює ціла мережа вербувальників. У тенети ІДІЛу Марію та Мухаммеда, за його даними, залучили двоє азербайджанців. За джерелами Радіо Свобода, в групі агітаторів також працювали громадянин Росії з Ічкерії, громадянин Тунісу та українці. За цими ж даними, всі вони могли бути прихожанами релігійної організації Ar-rahma – у цій установі сповідують виключно консервативний іслам. Радіо Свобода немає підтвердження із незалежних джерел, що це так.

Наприкінці червня, коли Мухаммед таки вилетів до Туреччини разом із дружиною, батько кинувся на пошуки сина, але марно – не відшукав.

За свідченням Мазена Далаїна, два тижні тому ще один харківський студент-араб із дружиною українкою виїхав до Туреччини, щоб приєднатися до «Ісламської держави», що, на його думку, свідчить про те, що українська влада не ставиться до проблеми серйозно.

Марія стала Хадіджею


Cторінка Марії «Вконтактє»

Як же українка, за свідченням її свекра, могла стати прихильницею радикального ісламу? Радіо Свобода перевірило профілі у соціальних мережах, схожі на дані дружини йорданського студента-смертника. У мережі «ВКонтактє» з 2014 року вона називає себе не українським іменем, а «Хадіджею Муслімовою» й розміщає фотографію жінки у чадрі з букетом квітів. Серед постів переважають посилання на тлумачення ісламу і поради жінкам-мусульманкам.


Одна з публікацій на сторінці Марії «Вконтактє»

Мазен Далаїн сказав Радіо Свобода, що його невістка нині перебуває в Іраку й можливо навіть не знає, що її чоловік наклав на себе руки, забравши життя ще десятків людей. Йорданський політик і згорьований батько тепер вирішує, чи забирати з Харкова ще одного, тепер вже єдиного свого сина. Рідний брат Мухаммеда – Хамед – навчався разом з ним на одному медичному факультеті. Радіо Свобода кілька днів поспіль намагалося зв’язатися з ним телефоном. Його друзі кажуть, що Хамед відмовляється від будь-якого спілкуватися через горе, яке спіткало родину.

Публікації на сторінці Марії «Вконтактє»

Харків’янка «Хадіджа Муслімова» рік тому поширювала пости про те, що «Одружуватися потрібно з наміром привести один одного в рай» і також про те, що чоловіка передовсім характеризують його вчинки. Радикали вірять, що після смерті за іслам їх очікує райське життя.

Тим часом у Харкові на зв’язок із завербованою Марією чекає мати. Радіо Свобода неодноразово їй телефонувало, але сумний голос у слухавці повідомляв, що такої жінки не знає. Разом з тим журналістам «Комсомольської правди» вдалося з’ясувати, що ще місяць тому мати мала намір звернутися в Інтерпол, але після трагедії відмовилася від цієї ідеї, побоюючись нашкодити доньці.

Гучна справа з вербуванням йорданського студента змусить переглянути заходи безпеки, розповів Радіо Свобода президент Йорданської діаспори в Харкові Раки Равашде. Він каже, що у посольстві королівства вирішили проводити лекції йорданським хлопцям і дівчатам. Перед тим, як вони вирушатимуть на навчання до українських вишів, їх попереджатимуть про небезпеку, яку можуть нести радикальні ісламські релігійні організації.

Радіо Свобода звернулося за коментарем і до Служби безпеки України, але досі чекає на відповідь.

Радіо Свобода

[nato]

Когда идет война, такие статьи читаются как-то совсем по-другому. Без войны - просто чтение. А так...
Убираю "под кат".

Не вошедшее в книгу Светланы Алексиевич "У войны не женское лицо".

[hazarec]

Івіца Піріч – хорватський футболіст, екс-гравець київського "Арсеналу", а нині агент FIFA, якому заборонили в'їзд до Росії.
Влітку 2015-го він започаткував гуманітарну акцію для дітей-переселенців з зони АТО та поранених українських солдатів: для дітлахів, які пережили страхи війни, – за власний кошт організував відпочинок на морі, а для бійців – реабілітацію в спеціалізованих центрах.
Про витрачені кошти Івіца Піріч навідріз відмовляється говорити. Каже, справа не у грошах, а в бажанні допомогти тим, хто через війну опинився в жахливій ситуації.
Але математика проста: найдешевший тур в Хорватію (без харчування) обійдеться в 250-300 євро. Цього літа завдяки футболісту, який шість років грав в українському клубі і називає Україну другою батьківщиною, вдалося відпочити трьом сотням дітей. Їм оплатили переїзд, проживання, триразове харчування, екскурсії, психологічну реабілітацію та медичне страхування.
Піріч зізнається: сам не сподівався, що зможе допомогти такій великій кількості дітей війни. Дивує його тільки одне: чому в такій благородній справі він залишився один, хоча й звертався за підтримкою до колег-футболістів.
Про українське літо в Хорватії Івіца Піріч розповів "Українській правді. Життя".
– Івіцо, як так сталося, що хорватський футболіст почав займатися допомогою дітям війни зі сходу України та бійцям АТО?
– Я – хорват, і свого часу наша країна пережила такі ж жахливі події, які нині відбуваються у вас на Донбасі. Тому, напевне, майже весь хорватський народ сьогодні – на стороні України.
Дружні стосунки між нашими державами склалися історично: саме Україна стала першою країною-членом ООН, яка визнала незалежність Хорватії.
Коли мені було 13 років, в нашій державі розгорілася війна за незалежність – це був 1991 рік. Тоді кілька тисяч неозброєних патріотів почали оборону від агресора, який був технічно готовий до війни. Вона тривала довго, не в один етап: нас бомбили і з моря, і з суші, і з повітря.
Ми зазнали великих втрат – загинули і зникли безвісти 13 з половиною тисяч людей, серед яких були й діти. Та війна понівечила тисячі життів, дуже багато дітлахів залишилися без батьків, без даху над головою.
Тоді інші країни нам допомагали, брали наших дітей на реабілітацію. Я особисто побував у такій поїздці. Повірте, я на власному досвіді переконався, наскільки це важливо.
300 дітей Піріча. Як хорватський футболіст організував канікули дітям АТО.
Кожна група перебувала у Хорватії майже два тижні. Футболісту вдалося організувати відпочинок для 300 дітей з України
Знаєте, втрати у війні у Хорватії були величезні – але, мабуть, ще більше солдатів закінчили життя самогубством після її закінчення, ніж загинули на фронті. Дуже важливо працювати з ними, говорити, рятувати завдяки психологічним методикам. Тоді ми цього не знали. Однак сьогодні ці методики напрацьовані, у нас багато реабілітаційних центрів – тому є можливість допомогти й українським солдатам.
Хорвати ніколи не забудуть країни, які нам тоді подали руку. Це був справжній поштовх до розбудови нового життя. Як виявилося – за європейськими стандартами.
Я переконаний, що на Україну теж чекає європейське майбутнє – після закінчення війни. А майбутнє – це ваші діти. Якщо їм показувати Євросоюз, порядок і рівень життя, то що б не говорили їхні батьки, яким, можливо, імпонує "велика Росія", вони все бачитимуть на власні очі і робитимуть правильні висновки.
Більшість дітей, яким вдалося цього літа відпочити в Хорватії, жодного разу не були за кордоном. І вони насправді були вражені.
– Як Ви обирали дітей для гуманітарної акції?
– А я не обирав. Вийшов на керівництво Дніпропетровської області, бо мені сказали, що там найбільше переселенців, і почав з ними працювати. Реально, усе, що від них залежало, вони зробили. Потім почалися тисячі проблем одночасно: бюрократична тяганина, безвідповідальність і так далі.
Уявіть: ми все запустили, набрали першу групу зі 150 дітлахів, через адміністрацію президента України зробили їм закордонні паспорти – а за тиждень до поїздки людина, яка обіцяла надати автобуси і забезпечити трансфер, просто не бере слухавку. Все було на межі зриву…
Але мене совість гризла: адже ми пройшли такий шлях – зробили паспорти, поставили візи, купили квитки на потяг Дніпропетровськ-Київ, і найголовніше – малеча вже сиділа на валізах. Ну як можна їх підвести?
Це не діти звичайних батьків – це діти загиблих чи покалічених солдатів. Це діти, які бачили війну на власні очі і тікали від неї. Це діти, які залишилися без батьківської турботи, сироти.
І в Україні не знайшлося автобусів, щоб відвезти їх до Хорватію на відпочинок та реабілітацію?.. Я цього не можу зрозуміти.
– Як знайшли вихід із ситуації?
– Безвихідних ситуацій не буває. Добре, що я маю зв'язки всюди, продзвонив усіх… В підсумку пригнали 3 автобуси з Хорватії, хоч і було надзвичайно складно – адже це літо, туристичний сезон у розпалі, і всі автобуси – у європейських турах з водіями.
Мій товариш, який володіє туристичною фірмою, сам сів за кермо. Ви можете це уявити? Сам сідає за кермо і їде в Україну порожнім, а за ним ще два таких автобуси. Вони їдуть в Україну, ми вантажимося на центральному залізничному вокзалі – і вирушаємо за маршрутом Київ-Чоп.
Поїздку було сплановано так, щоб діти подивилися ще Угорщину, але форс-мажорні обставини дещо змінили графіки.
На українській митниці ми змушені були провести 5 годин! Українські прикордонники буквально знущалися зі своїх же, українських дітей: наші паспорти перевіряли і перевіряли – мовляв, ні про яку гуманітарну місію не знаємо. На вулиці 30 градусів спеки, а вони кажуть: "Заглушіть двигун, вимкніть кондиціонери"...
Я не звик до такого. Якщо так ставляться до своїх дітей, то що роблять чужим? В Хорватії ми пройшли все за 2 хвилини.
Звісно, було дуже неприємно, адже хотілося пройти все за графіком. І мені шкода, що українські діти зазнали такого лиха.
Хоча сама поїздка була сповнена емоціями: діти по троє сиділи біля мене в автобусі, розповідали свої історії – а я розповідав, як влаштований професійний футбол.
Моментами, звісно, було й дуже складно: один хлопчик, ще не усвідомлюючи, що назавжди втратив батька, планував, як після повернення в Україну гратиме з ним у футбол… І тут над дітьми ще й знущаються на кордоні. Сумно.
Приїхали до Спліту ми тільки о другій ночі, дуже виснаженими.
– Яка програма чекала там на дітей із зони АТО? І хто опікувався ними? Адже така кількість дітлахів – це завжди "травмонебезпечно" і дуже відповідально…
– Ми забезпечили їм усе – проживання в хороших умовах на морі, триразове харчування з фруктовими паузами, психологічну та медичну допомогу. Ми влаштовували їм футбольні турніри з маленькими хорватами. У дітей був чіткий графік, за яким вони жили.
Також з ними приїхали вожаті, які пильно слідкували за ними. Кожна група перебувала там майже два тижні: перша, яку ми відправили на початку літа, – 12 днів, а друга, яка поїхала у серпні, – 14.
Загалом мені вдалося організувати відпочинок для 300 дітей. Хоча спочатку я думав, що візьму на себе 30-50. Я почав дзвонити своїм знайомим, вони пообіцяли долучитися, тож ми набрали більші групи. А люди, які обіцяли, на жаль, у відповідальний момент відвернулися.
Утім, я не подзвонив жодному бізнесмену, жодному політику.
Я це зробив і робитиму далі. Хоча й не розумію, чому ніхто не підтримує таку необхідну справу.
На знак подяки діти малювали свого нового друга
– Ви – футбольний агент ФІФА, у минулому – футболіст. Чи зверталися за підтримкою до своїх колег-футболістів?
– Виявилося, що їм це не цікаво. Я розмовляв і з футболістами, і з функціонерами, але безрезультатно. І в мене немає відповіді, чому так сталося.
Хоча часто сьогодні ми бачимо, що той чи інший футболіст приїжджає до пораненого солдата, фотографується з ним, каже добрі слова – і їде. Але ж на слова жити не можливо. Бійцю на фронті буде значно легше, коли він знатиме, що його дружині і дитині хтось допомагає, що вони мають якусь копійку.
Мені це незрозуміло – чому б не створити Фонд допомоги дітям від футболістів? Можна викладати історії дітей, і гравці можуть допомагати адресно конкретній дитині або бійцю…
Я не хотів ні в кого брати гроші, казав: "Дам номер готелю, оплати, будь ласка, проживання і харчування для 50 дітей". Все, більше нічого робити не треба було. Для футболістів це не великі гроші.
Сподіваюся, що гравці "Динамо", "Дніпра" чи інших клубів прочитають цей матеріал, їм стане трохи соромно, і хтось таки підніме це питання у роздягальні.
Як колишній футболіст, я знаю, як це буває. Капітан в роздягальні завжди дає настанови своїм гравцям. Вони, скажімо, можуть почати перераховувати зі своєї зарплатні якусь суму на потреби бійців АТО чи дітей війни – хай тисячу, хай 500 доларів. При тому, що футболісти заробляють 50 чи 100 тисяч доларів на місяць, – це для них мізер. Але в підсумку набереться значна сума.
І це буде справжнім проявом патріотизму – а не селфі у шпиталі чи слова про те, що "ми граємо за бійців в АТО".
Я щиро не можу зрозуміти байдужість до такої великої проблеми. Коли я тільки запускав проект, організовував прес-конференцію у Спліті, – я подзвонив Артему Мілевському, який саме приїхав грати до Хорватії, і запросив його як гостя, як публічну персону на спілкування з журналістами. Але він відмовився, сказав, що йому це нецікаво.
Просто відмовився прийти. Це не вкладається в голові.
Хай він і білорус – але Україна дала йому все, він тут став футболістом, грав за національну збірну! Я так само зобов'язаний Україні – у 2003-2007 роках грав за київський "Арсенал", заробив, зумів забезпечити себе і свою сім'ю. І потрібно розуміти: коли країна цього гостро потребує, необхідно зробити свій соціальний внесок.
Насправді, організувати відпочинок 300 дітей за літо – це дуже значна сума, тим паче, я не мільйонер, а звичайна людина. Можу сказати, що всієї цієї гуманітарної місії могло б і не бути, якби не допомога посла України в Хорватії Олександра Левченка. Він дуже багато для нас зробив.
Як на мене, це приклад Посла, який працює заради своєї країни.
– Чи підтримуєте Ви контакти з дітьми, які з'їздили на відпочинок до Хорватії?
– У них є мій контактний номер, якщо в них виникають якісь проблеми, вони завжди можуть мене набрати. Після поїздки вони написали мені безліч листів зі словами подяки. Деякі завжди при мені, в моєму телефоні. Знаєте, діти завжди пишуть від душі, і їхні слова надихають працювати і далі.
Коли в моїй країні була війна, я був у їхньому віці. Я теж не усвідомлював усього трагізму подій, думав: добре, що не ходимо до школи… Але дуже швидко таке "напівжиття" набридло, хотілося вийти з підвалів, хотілося, щоб це все швидше закінчилося.
Щиро хочу їм допомогти. І хочу, щоб приєдналися усі, хто має таку можливість – адже краще буде, якщо наступного літа поїдуть вже дві чи три тисячі дітей.
У нас попереду ще новорічні свята. Не хочеться, щоб діти сумували.
Нещодавно мені подзвонив знайомий, каже, що готовий розмістити 50 дітей безкоштовно. Уявіть: хорват, який просто почув історію про те, що діти їздять до Хорватії, – захотів приєднатися і в туристичний бум віддати свій пансіонат для дітей зі сходу України.
Це свідчить, що все не даремно, що люди підхоплюють ініціативу, і далі буде тільки більше.
– А як щодо реабілітації бійців? Плануєте працювати далі й у цьому напрямку?
– Після війни у Хорватії з'явилися спеціалізовані центри реабілітації: деякі розташовані на морі, деякі біля столиці, Загреба. Там є реальна можливість лікувати українських солдатів.
Поки що з України через МОЗ відправили не дуже багато солдатів – лише вісьмох. Серед них, до слова, був Олександр Макеєнко – єдиний, хто вижив після падіння вертольоту під Слов'янськом у травні 2014-го року (тоді, серед одинадцятьох загиблих був і генерал-майор Сергій Кульчицький – прим. авт.).
Я допомагав уже безпосередньо на місці. Як я вже говорив, вся Хорватія стоїть на стороні України. Ми допомагаємо і будемо продовжувати це робити.
Особисто я назавжди запам'ятаю це літо, двох енергійних братів-близнюків, від чиїх витівок увесь готель ходив ходором. Я обережно запитав їх про батьків, а вони відповіли, що залишилися удвох на всьому світі. Хіба ж можна відмовляти таким дітям?!..
Якось під час поїздки, ще в Україні, ми зупинилися на заправці, і я пішов купити воду. Повертаюся – а позаду мене стоять 70-80 дітей з шоколадками й цукерками в руках і запитують – чи можна це купити? "Звісно", – кажу. Чимала черга вийшла. Попросив касира порахувати мою воду і все інше.
Касир запитує: "Це все ваші діти?" – А я відповідаю: "Можна рахувати, що так".

здесь: http://www.footboom.com/ukrainian/news/1...m-ato.html

[rokus]

Перед началом матча отбора Евро-2016 Молдова — Россия во время исполнения гимна России в одном из фанатских секторов болельщики Молдавии стучали в барабан.

До этого, когда диктор по стадиону собрался зачитывать составы команд, сектор молдавских фанатов пропел песенку с оскорблением в адрес российского руководителя, которую, как тут рассказали, сочинили на Украине.

Впрочем, сообщается, что вскоре фанаты перешли просто к скандированию: «Молдова».

Здесь

[valera_vvv]

Пока Россия с Украиной, затаив дыхание, увлеченно наблюдают за потоком сообщений и картинок усердно поставляемых российской пропагандой вкупе с широко развернутым интернетовским блицкригом ольгинских ботов и просто "полезных дурачков", пытающихся убедить всех и вся в мощи и коварстве Кремля, в Белом доме и Пентагоне, должно быть, испытывают сдержанное ликование.

Еще бы! Впервые за десятилетия фокус нескончаемых и неразрешимых проблем Ближнего Востока сдвигается с привычных ответственных за все на свете США и Израиля, и направляется на Россию. Причем Российская Федерация делает это сама, все глубже ввязываясь в сирийскую гражданскую войну, а с ней и в этот вечный региональный конфликт. Который неразрешим, во всяком случае, не с имеющимися игроками и использующимися средствами, пишет Дмитрий Бергер для "Хвилi".

Еще год назад, говоря об Украине, журналист Джон Кампфнер (John Kampfner,National Post) сказал, вторя многим политическим аналистам: "У Путина нет четкой цели, которую он может и стремиться достичь (no end game), он не стратег". Путин знает только, чего он не хочет, и играет, исходя из этой предпосылки. Что из этого выйдет — загадка и для него самого.

Например, если речь идет о Сирии, американская администрация однозначно сказала, что невозможно представить себе продолжение режима Асада в том виде, в котором он существует уже не одно десятилетие, с его историей репрессий и геноцида собственного населения. Без тотального насилия и контроля Сирию в старые рамки не загнать. И подобное может случиться исключительно при наличии существенной поддержке извне. Режим держится не только и не столько на собственных силах и ресурсах, сколько на бойцах ливанской антиизраильской организации "Хезболла" и иранских военных. И даже это не оказалось в состоянии изменить ход войны. Теперь потребовалась мощь российской военной машины. То есть, если даже и допустить, что режим Асада, как того требует Путин, будет восстановлен, без de facto оккупации Сирии союзными ему силами ему не удержаться.



Проблема Сирии – проблема всех стран, где в период нестабильности к власти приходит военная диктатура и вместо того, чтобы со временем прийти к демократическому правлению, как произошло в Южной Корее и Чили, трансформирует себя в милостивую, но тиранию. И хотя зачастую такая тирания проводит прогрессивные реформы, в ней изначально закладывается бомба замедленного действия: население полностью отрезается от политического процесса. Нет реальных политических сил, партий, исчезает культура политической дискуссии, диалога, да и общения как такового. Люди начинают выстраиваться вдоль этнических и религиозных линий, единственно доступных общественных институтов в условиях диктатуры. Понятия "либерал" и "консерватор" для обычного гражданина просто теряют смысл. Только приближенные к самому верху власти могут позволить себе такую роскошь – иметь политическое мнение и возможность что-то с ним делать. Религия и род, с другой стороны, всегда с тобой, всегда рядом. И даже когда деспотическое государство проявляет о тебе заботу, твоя лояльность остается с твоим кланом и заповедями твоей религии.

В последнем выступлении по Ливийскому телевидению сын Муамара Каддафи, Саид, если не ошибаюсь, верно говорил, что ливийцы – это не единая нация, а набор племен, и что без центральной власти страна ввергнется в хаос, поэтому всем им стоит договориться и прийти к консенсусу. Тут, правда, возникает закономерный вопрос: Что вы с папашей делали столько лет, без помех управляя страной, совершенно забив на эти самые племена и их интересы? Где ты, такой умный, был раньше, где были предложения о консенсусе до того, как чаша терпения у всех переполнилось?

То же самое относится и к сирийском президенту, как в тех краях диктаторов, Башару Асаду. Он считался либеральным правителем и от него ожидали реформ. Но, по тем или иным причинам, он тянул и дождался Арабской весны. А когда полыхнуло и в Сирии, его режим по традиции изо всех сил и без разбору долбанул по недовольным. А недовольных в Сирии набралось много. Слишком много, потому что в отличие от Ирака, с его четким территориальным и религиозно-этническим делением на шиитов, суннитов и курдов, в Сирии гораздо больше этнических и религиозных фракций, что создает практическую невозможность для правящего алавитского, и при этом явного меньшинства удержать власть в условиях кризиса не прибегаю к насилию и иностранной помощи. В 2011 году в Сирии было где-то 70-75% мусульман-суннитов (60% арабов, 10 курдов % и 3% туркменов) шиитская секта алавитов, к которой принадлежит род Асадов — 10%, шииты и исмаилиты — 15%, различные христианские церкви — 10%, друзы 3% и так далее, не говоря о секулярных горожанах. И все эти часто непримиримые конфессии пришли в столкновение. Вот где было уместно завести пластинку об интересах народа Алеппо и федеральном переустройстве страны, но в Сирии Россия, естественно, предпочитает унитарность. Несмотря на явную пестроту населения.

Такое этно-религиозное разнообразие, вероятно, сыграло роль в возникновении и распространении так называемого Исламского Государства Ирака и Леванта (ИГИЛ), возникшего из отколовшейся сирийской фракции печально известной Аль-Каиды. На фоне сирийского внутреннего политического и военного хаоса одна из джихадистских групп с длинным и мудреным арабским названием трансформировала себе в организацию, занятую подготовкой Конца Света, того, что христиане зовут Апокалипсисом. Объяснят тонкости Ислама трудно, но, поскольку все больше знакомы с христианскими образами, представьте себе, что одна из многочисленных современных или старых христианских сект, провозглашающих и готовящих Армагеддон, последнее сражение между силами добра и зла, имеет силы и ресурсы для проведения своего видения Священного Писания в жизнь, причем именно в том месте, где это столкновение и ожидается.

Апокалипсис очень сильный образ, который со времен раннего христианства использовался всеми силами, стремящимися изменить мир. Причем нужно помнить, что Конец Света – это конец Старого, плохого Света, за которым наступает новый идеальный мир. Не только в Исламе, но и в секулярных революционных движениях призывы "идти в последний (и решительный) смертный бой", чтобы "весь мир … разрушить до основанья", всегда находил отклик среди сторонников в доктрины. Что делает ИГИЛ не просто политической или конфессиональной силой, а своего рода фокусом современного суннитского мусульманства, маяком, к которому совсем неслучайно стекаются люди со всего мира, часто именно новообращенные, для которых Ислам не семейная традиция, а зов сердца.

Просто так Халифат провозгласить нельзя. Несмотря на то, что Османская империя также считала себя халифатом, права она на это не имела. Халифат не административная единица, а некая империя духа мусульман, согласно предписаниям Корану. Поэтому очень важно, чтобы все правила были соблюдены. Лидер Исламского Государства аль-Багдади считается наследником Пророка, что делает его легитимным халифом, в отличие от всех великих турецких, но не арабских султанов. Без этих тонкостей, понятных настоящему мусульманину сунниту, такие вещи просто не работают.

Идеология Исламского Халифата основана на уверенности, что вскоре силы добра столкнутся с силами зла, "ромеями", под которыми раньше понимались византийцы а теперь, вероятно, некие западные христианские силы. Имеется сложная мифология, с победами и поражениями, согласно которой, в конце концов, после того, как останется совсем немного верующих, так остальные неизбежно погибнут в борьбе, окончательная победа окажется за ними. Но битвы должны происходит именно на Ближнем Востоке, поэтому ИГИЛ публично и жестоко пытается заставить западные страны пойти на вторжение. Тогда пророчество начнет сбываться, и Апокалипсис настанет.

Можно по-разному относиться к такой интерпретации религиозных воззрений, но ясно одно – вступающие в ИГИЛ идут туда не ради развлечения. Они действительно готовы умереть за веру. Что делает их подобным викингам, для которых смерть битве была лучшим путем в Вальхаллу, рай воина. На фоне коррупционных и жестоких режимов Ирака и Сирии, которые опираются исключительно на близкие к ним этно-религиозные группы, для суннитских общин этих стран ИГИЛ часто является чуть ли не единственным защитником. Не случайно достаточное количество военных Саддама, скорее всего секулярные сунниты, предпочли мировой Халифат багдадскому правительству шиитского большинства.

Как воевать с идеей? Как убить идею, в основу которой заложено желание умереть? Кроме полного истребления всех, от мала до велика, как в свое время монголы поступили с сектой ассисинов, других быстрых вариантов не имеется.

И тут на арену вступает Россия. Теперь, если я не ошибаюсь, в идеологии ИГИЛ возникает проблема, что с этим делать? В концепции последнего столкновения не предусматривалась третья сила с севера. Хотя в данный момент военные РФ, концентрируя свои воздушные атаки на сирийской оппозиции, объективно работают и на ИГИЛ, так как по обстоятельства эти противники Ассада являются и противниками Халифата. Что дало западным журналистам повод заметить, что теперь у ИГИЛ появилась и авиация. Русская. И если совместные усилия Асада, Путина и иранского президента Рухани увенчаются успехом, им будет противостоять только ИГИЛ, вероятно усиленный остатками суннитских групп оппозиции и помощью суннитских нефтяных монархий.

Вероятно, рано или поздно, ИГИЛу подскажут, что Российская империя считает себя Третьим Римом, и в таком качестве идеально вписывается в нарратив Конца Света. Введение российских наземных войск только подтвердит пророчество и только укрепит идеологию ИГИЛа, который борется не за территории в Сирии и Ираке, не стремится к сделке с существующими партиями в регионе, а видит себя в качестве катализатора мировой исламской революции. Примерно, как большевики в свое время всего лишь пытались спровоцировать мировую революцию и, неожиданно для самих себя, оказались на гребне волны исторических перемен. Ракетами средней дальности их не проймешь.

С точки зрения запада в таком раскладе нет хороших парней. Заступаться там особо не за кого. Секулярная сирийская оппозиция незначительна, а все остальные имеют багаж сектарных проблем. Восток, как известно, дело тонкое. И после десятилетий неудачных попыток привести Ближний Восток в современный мир, запад, наконец, занимает выжидательную позицию.

А значит, впервые за 100 лет он сможет выйти из центра внимания на Ближнем Востоке и контролировать ситуацию со стороны, чтобы не допустить атаки на Израиль или ядерного Апокалипсиса. Потому что в этом регионе решить проблемы оружием невозможно без тотального геноцида, на который современный демократии просто не пойдут. России дают возможность принять на себя ответственность за ситуацию, со всеми вытекающими для России последствиями.

Урок для Украины во всем этом один. Страна, выстаивающая себя не на основе прав и обязанностей каждого отдельного гражданина, а согласно этническим и религиозным аффилиациям населения, обречена на диктатуру, а потом неизбежно и на гражданскую войну. Общество, не способное мыслить критериями поиска консенсуса, получает неразрешимый конфликт.

История Ближнего Востока учит нас концепции "end game", заставляет задаваться вопросом "А что потом?". И пропоненты силового решения вопросов Донбасса и Крыма, и те, кто бы предпочел просто отрезать от Украины эти регионы, как будто бы их не было, и сторонники минских соглашений должны задаться вопросом: а что потом? Каким образом это повлияет на внутреннее социальное и внешнеполитическое состояние Украины? Считать, что ответить на него легко – наивно. На Ближнем Востоке этим занимаются уже 3 тысячи лет.

[nato]

Сверим почерк

06.10.2015

7 октября — 9 лет со дня убийства обозревателя «Новой газеты» Анны Политковской. 9 октября Борису Немцову исполнилось бы 56 лет. Трагичным образом совпадают не только даты. Совпадают и сами трагедии: обстоятельства заказных убийств и особенности их расследования — в деталях и по сути. Мистики в этом нет. В этом — почерк убийц и заказчиков. В этом — почерк российских правоохранительных органов, постоянно упирающихся в тупик тогда, когда след приводит их к границам Чечни. В этом — почерк власти, что обычно делает выбор в пользу политических игр, а не закона и справедливости. Сравните сами.

Убийство Анны Политковской



-> Анна Политковская, вероятно, демонстративно расстреляна в день рождения президента РФ

-> Киллер — житель Чечни

-> В Анну Политковскую было выпущено 4 пули, это был расстрел

-> Орудие преступления — переделанный в боевой травматический пистолет

-> Убийство было совершено по политическим мотивам. Исполнители работали за деньги

-> В убийстве замешаны действующие сотрудники правоохранительных органов

-> После убийства киллер и сообщники скрылись в Чечне. Несмотря на объявление в розыск, проживали дома, не особо беспокоясь о своем будущем

-> Слежка велась несколько месяцев

-> За Политковской, скорее всего, следили сотрудники спецслужб, которые видели момент убийства

-> Организатор убийства долгое время был не доступен для следствия, ему отводили роль свидетеля

-> Киллер смог сделать в Чечне паспорт на другую фамилию, получить загранпаспорт и выехать за границу

-> В прессе была развязана пиар-кампания, цель которой — доказать невиновность подозреваемых

-> В прессе — постоянные утечки информации, которые серьезно мешали следствию и чуть было не привели к тому, что подозреваемые могли скрыться. Бесплатно такое не делается

-> Руководство страны объявило приоритетной версию, согласно которой заказчик убийства — «враг России, проживающий за рубежом»

-> По поводу убийства Анны Политковской Кремль высказался в том смысле, что ее смерть нанесла вред России больше, чем ее публикации

-> Заказчик убийства не установлен

Убийство Бориса Немцова



-> Борис Немцов, вероятно, демонстративно расстрелян под стенами Кремля

-> Предполагаемый киллер — житель Чечни

-> В Бориса Немцова попало 4 пули, это был расстрел

-> Орудие преступления — переделанный в боевой травматический пистолет

-> Убийство было совершено по политическим мотивам. Исполнители работали за деньги

-> В убийстве замешаны действующие сотрудники правоохранительных органов

-> После убийства киллер и сообщники скрылись в Чечне. Несмотря на постановление о задержании, проживали дома, не особо беспокоясь о своем будущем

-> Слежка велась несколько месяцев

-> За Немцовым, скорее всего, следили сотрудники спецслужб, которые видели момент убийства

-> Предполагаемый организатор убийства не доступен для следствия

-> Предполагаемый организатор смог сделать в Чечне загранпаспорт на другую фамилию и выехать за границу

-> В прессе была развязана пиар-кампания, цель которой — доказать невиновность подозреваемых

-> В прессе — постоянные утечки информации, которые серьезно мешают следствию и дискредитируют доказательства. Бесплатно такое не делается

-> В публичное пространство, в том числе и главой Чечни, вбрасывалась версия о том, что заказчики убийства — «враги России», проживающие за рубежом

-> По поводу убийства Бориса Немцова Кремль высказался в том смысле, что его смерть не несет угрозу власти, а «Немцов являлся среднестатистическим гражданином»

-> Заказчик убийства не установлен

Новая Газета

[valera_vvv]

В воскресенье, 11 октября, в Харькове состоялся допремьерный показ исторического документального фильма «Крым. Курорт строгого режима».

Как рассказал Радио Свобода автор фильма, журналист и режиссер Игорь Поддубный, в ленте анализируется 250-летний период истории полуострова. Внимание сосредоточено на отношениях крымских татар, караимов и остальных народов, живущих или живших на этой земле в разные периоды истории – Крымского ханства, Российской империи, Крыма в составе СССР.

«Отношение России к людям, которые живут на юге, было непростым. И чтобы сегодня провести параллели относительно того, а какое оно у россиян сейчас, неплохо бы было посмотреть, сравнить, что же изменилось за 200 лет», – рассказал об идее фильма Поддубный.

Картина «Крым. Курорт строгого режима» состоит из четырех серий. Каждая из них длится по полчаса. В первой серии – рассказ о Крымском ханстве, о присоединении крымскотатарского народа к Российской империи во времен царицы Екатерины ІІ и в новейшей истории. Вторая серия показывает Крым в время Первой мировой войны и начала советской власти.

«Постоянная смена власти, холод, голод, красный террор, еврейские колонии – всего этого не прочитаешь в учебниках, но это так показательно для нынешних событий в Крыму», – говорит Поддубный.

В третьей серии говорится о Второй мировой войне и о драматической истории депортации крымских татар. А в последней части будет рассказываться о Крыме уже без татар, о земле на черноморском побережье в составе Украины.

Автор документального проекта утверждает, что в основе фильма –уникальные материалы из национального кино- и фотоархива, документы из секретных хранилищ СБУ, также впервые публично продемонстрированы уникальные свидетельства из московских архивов – о переписи населения 1944 и докладные КГБ из Крыма во время Второй мировой войны.

Допремьерный показ состоялся в харьковском культурном центре «Spalah», а 16 октября ожидается национальная премьера в эфире телеканала «UA: Перший».

Среди предыдущих документальных киноработ Игоря Поддубного – фильмы о Степане Бандере, о деятелях тоталитарного времени СССР и об истории Харькова времен Второй мировой войны.

Верховная Рада Украины официально объявила началом временной оккупации Крыма 20 февраля 2014 года. 7 октября президент Украины Петр Порошенко подписал соответствующий закон. Страны Запада также не признают аннексию Крыма и ввели ряд экономических санкций. Россия отрицает оккупацию полуострова и называет это «восстановлением исторической справедливости».





Источник: Крым.Реалии

[rokus]

Тылом и снабжением в Минобороны занимаются бездари, казнокрады и негодяи, пишет на своей странице в Facebook телеведущий, гонщик и волонтер Алексей Мочанов.

"Официально обращаюсь к этому мудаку в погонах, сухопутному генералу Толику. Генерал Толик, может и на Карачуне в тупике всего всем хватало, а??? И нахер не нужны были эти волонтёрские доставки? Поехали со мной во вторник в сторону Дебальцево. Я тебе покажу, гнида, как вы снабжаете свои войска и как у них всё есть. Есть вариант, что там тебя пацаны и закопают. Заживо.



Здесь



Пропустил данный конфликт и прочел только сегодня (благодаря нашему Саше - известному волонтеру ).
Очень уважаю Мочанова!

[Brigel]

Вон оно чо. А я думаю чего это сегодня Порошенко в порыве благородного гнева настоятельно требовал прекратить порочить славный украинский генералитет.

[valera_vvv]

Анексія Криму та бойові дії на Донбасі не стали для нього несподіванкою. Про такий розвиток подій Костянтин В’югін, колишній офіцер Радянської та Російської армій, застерігав Андрія Парубія заздалегідь — ще під час Майдану.

За плечима «Ровера» (позивний бійця) багатий військовий досвід — Афганістан, Чечня. Півтора роки тому Костянтин знову одягнув військову форму, але вже української армії.

- Народився я у Москві, виріс в Азербайджані, а служив у Середній Азії. Після звільнення у запас, у 2003 році, я переїхав до батьків у Харків, отримав українське громадянство. Відкрив свою справу — почав займатися авіаперевезеннями. Облітав майже всі континенти та країни. Та у 2013 році почався Майдан, півтора роки тому пішов добровольцем до лав української армії, - розповідає Костянтин В’югін.

Майор В’югін очолив розвідувальний загін. З дитинства прикладом для наслідування у Костянтина був головний герой книги «Майор «Вихор» (прототипом якого є легендарний український розвідник Євген Березняк). До речі, «Ровер» також став прототипом образу розвідника — в книжці американського журналіста Сергія Лойка «Аеропорт». За словами автора книги, В’югін - один з найкращих розвідників сучасної України. Він один з тих, кому вдалося вийти з Іловайського котла живим.

- Спочатку наш партизанський загін працював у Чонгарі, потім нас перекинули до Слов’янська, потім був Краматорськ, - розповідає майор. - Ми були самостійною бойовою одиницею, яка утворилася під час Майдану. Через деякий час наш підрозділ легалізували, Саур Могилу 23 дні боронили вже у складі 131 окремого розвідувального батальйону. Потім були Іловайськ та Маріуполь. Про операції я не можу розповідати.

Розвідника вразила хоробрість та самовідданість звичайних українців, багато з його товаришів по зброї до цього у армії не служили, але вчиняють, як справжні герої.

- Війна — це страшно, але вона розкриває справжню сутність людини. Це як весна, з приходом якої розтанув сніг, і стало зрозуміло, хто де гадив. Ситуація показала, що багато командирів-генералів бояться брати на себе відповідальність. Багатьох втрат можна б було уникнути, - впевнений Костянтин.

Тиждень тому «Ровер» демобілізувався. Зараз він у Харкові, приводить до ладу свій будинок, який без господаря трохи занепав. У разі необхідності майор В’югін буде в числі перших, хто повернеться до військової служби. День захисника України розвідник розпочне молитвою у храмі, а потім провідає своїх побратимів, деякі з них досі оговтуються від поранень.

Юлія Шматченко

[valera_vvv]

У 70-х роках минулого сторіччя керівництво радянських збройних сил прийняло рішення перенести значну частину озброєнь та інженерних налаштувань з гусеничних на автомобільні шасі. КрАЗу в рамках проекту «Відкриття» доручили розробити і освоїти у виробництві сімейство багатоцільових тривісних і чотиривісних автомобілів підвищеної прохідності. Техзадание було по тим часом архіскладним. Вантажівки повинні були не тільки володіти небувалою прохідністю, але і витримувати обстріли з автоматичної зброї, кабіни повинні захищати екіпаж від ударної хвилі і випромінювання ядерного вибуху. У фіналі передбачалася захист від стрілецької зброї аж до кулемета калібру 12,7 мм. З урахуванням досвіду Афганістану, завдання неодноразово коригували, та так, що конструктори просто за голову хапалися. Міноборони не вимагало хіба тільки, щоб вантажівки не стрибати від снарядів, – жартували тоді розробники.

Та й ходові випробування тоді були дуже важкими: від пісків Каракуми, до сніжної цілини в Заполяр’ї. У рамках проекту «Відкриття» в 1984 – 1991 роках КрАЗ спроектував, побудував і випробував більше двадцяти тривісних і чотиривісних важких шасі, вантажівок і сідельних тягачів підвищеної прохідності, а також пятіосний активний автопоїзд.

Тривісний автомобіль, розрахований на перевезення 10 т вантажу, отримав позначення «Е6315», а чотиривісний, вантажопідйомністю 15 т – «Е6316».

На КрАЗі створюють різні прототипи, але в ході випробувань їх доводиться коригувати, а по суті заново будувати іншу машину. Жорстокі вимоги по роботі двигуна в умовах запиленості (за вимогами – 1,5 г / куб.м, це коли в трьох метрах нічого невидно) змусили укомплектувати вантажівка відразу двома повітряними фільтрами, які не вміщалися під капотом і були частково виведені назовні. Але конструктори враховували навіть такі нюанси, що часткове розташування фільтрів в підкапотному просторі було не випадковим: остигаючий двигун висушував виникає при мінус 30 – 35 градусах сніжний туман, зберігаючи працездатність фільтрів.

Секретність при випробуваннях була така, що з бризковиків прототипів робочі наждаком прали назва заводу. А на одній з останніх версій було написано назву «Сибір» і Turbo, щоб збити з пантелику.

Але в 1988 році Міноборони CCCР згортає фінансування проекту «Відкриття». Державі вже не до перспективної армійської техніки. КрАЗ продовжив роботи вже самостійно і в 1988 році з’явилася найбільш досконала версія четирехосніка «7Е6316», а потім і 3-вісна модифікація 6Е6315.

Після 1991 року фінансові ресурси просто ніде було взяти. Тим не менш, в 1994 році Кременчуцький автозавод зміг запустити у виробництво тривісний позашляховик КрАЗ-6322, що прийшов на зміну КРАЗ-260, в якому і були втілені всі кращі досягнення проекту «Відкриття».

Саме тому КрАЗ-6322 на прозорих незаангажованих тендерах завжди показує одні з кращих результатів. Потім на його базі створюється і 2-вісна модифікація КрАЗ-5233 г \ п 6 т, яка повністю замінює і КАМАЗ-+4310, і Урал-4320 .. Але довгі роки ВСУ не звертала увагу на КрАЗи. І тільки в 2014 році ситуація змінилася, армійські КрАЗи масово пішли в українську армію. І знамениті броньовані Shrek і Fiona також створені на цих шасі.

У 2014 році настала черга реанімувати вже і 4-засную перспективну розробку. Завод випускає експериментальний КрАЗ 7634 НЕ, розрахований під установку важкого бурового або кранового обладнання. В основі вантажівки 8х8 лягли напрацювання все того ж проекту «Відкриття» і його фінальної версії 7Е6316. Те, що КрАЗ буде випускати не тільки цивільні шасі стало зрозуміло, коли в на початку 2015 року у співпраці з компанією Streit Group, завод створює 4-вісний броньований вантажівка «Ураган» (Kraz Hurracan).

За своїми характеристиками КрАЗовскій «Ураган» може конкурувати не тільки з російською технікою, але і з американським Oshkosh, і німецьким MAN. Так, в країні з’явився ще один з кращих зразків у світі.

[valera_vvv]

Белорусская писательница Светлана Алексиевич, которая стала лауреатом Нобелевской премии по литературе 2015 года, в последние годы сделала множество ярких заявлений о событиях в Украине, России и о том, как они повлияли на людей.

Лучшие цитаты автора "многоголосного творчества — памятника страданию и мужеству в наше время" (формулировка Нобелевского комитета), собрал портал Ruposters.

О Майдане

Они там, в Кремле, не могут поверить, что в Украине произошел не нацистский переворот, а народная революция. Справедливая… Первый Майдан вырастил второй Майдан. Люди сделали вторую революцию, теперь важно, чтобы политики ее опять не проиграли.

О войне в Украине

Как можно заливать страну кровью, производить преступную аннексию Крыма и вообще разрушать весь этот хрупкий послевоенный мир? Нельзя найти этому оправдания. Я только что из Киева и потрясена теми лицами и теми людьми, которых я видела. Люди хотят новой жизни, и они настроены на новую жизнь. И они будут за нее драться.

Об аннексии Крыма

Митинг (после оккупации Крыма) собрал 20 тысяч человек с плакатами: "Русский дух непобедим!", "Не отдадим Украину Америке!", "Украина, свобода, Путин". Молебны, священники, хоругви, патетические речи - какая-то архаика. Шквал оваций стоял после выступления одного оратора: "Русскими войсками в Крыму захвачены все ключевые стратегические объекты…" Я оглянулась: ярость и ненависть на лицах.

О сторонниках Путина

Даже страшновато разговаривать с людьми. Только и твердят "крымнаш", "донбасснаш" и "Одессу несправедливо подарили". И это всё разные люди. 86% сторонников Путина — это реальная цифра. Ведь многие русские люди просто замолчали. Они напуганы, как и мы, те, кто находится вокруг этой огромной России.

О россиянах

Мы имеем дело с русским человеком, который за последние 200 лет почти 150 лет воевал. И никогда не жил хорошо. Человеческая жизнь для него ничего не стоит, и понятие о великости не в том, что человек должен жить хорошо, а в том, что государство должно быть большое и нашпигованное ракетами. На этом огромном постсоветском пространстве, особенно в России и Беларуси, где народ вначале 70 лет обманывали, потом еще 20 лет грабили, выросли очень агрессивные и опасные для мира люди.

О Путине и церкви

А Путин, похоже, пришел надолго. Опрокинул людей в такое варварство, такую архаику, средневековье. Вы знаете, это надолго. И еще церковь в этом участвует… Это не наша церковь. Церкви нет.

О Москве и КНДР

Я недавно вернулась из Москвы, застала там майские праздники. Слышала, как неделю гремели по ночам оркестры и танки по мостовым. Ощущение, что побывала не в Москве, а в Северной Корее.

О Победе и пустоте

В огне войны сгорели миллионы, но и в вечной мерзлоте ГУЛАГа, и в земле наших городских парков и лесов тоже лежат миллионы. Великую, несомненно, Великую Победу сразу предали. Ею заслонили от нас сталинские преступления. А теперь победой пользуются, чтобы никто не догадался, в какой пустоте мы оказались.

Об ощущении от жизни

Один итальянский ресторатор вывесил объявление "Русских не обслуживаем". Это хорошая метафора. Сегодня мир снова начинает бояться: что там в этой яме, в этой бездне, которая обладает ядерным оружием, сумасшедшими геополитическими идеями и не владеет понятиями о международном праве. Я живу с ощущением поражения.

О свободной жизни

Взгляните на Прибалтику - там сегодня совсем другая жизнь. Нужно было последовательно строить ту самую новую жизнь, о которой мы столько говорили в 90-е годы. Мы так хотели действительно свободной жизни, войти в этот общий мир. А сейчас что? Секонд-хенд полный.

О новых точках опоры для России

Ну уж точно не православие, самодержавие и что там... народность? Это тоже такой секонд-хенд. Надо искать эти точки вместе, а для этого - разговаривать. Как польская элита говорила со своим народом, как немецкая элита говорила после фашизма со своим народом. Мы эти 20 лет пребывали в немоте.

[valera_vvv]

Пассажирский самолет авиакомпании «Сибирь» Ту-154 с гражданами Израиля над Черным морем в 2001 году сбили с территории российской воинской части, в ходе украино-российских (а не только украинских) учений, а у украинских военных ракеты, способной достать пассажирский самолет, не было.

В связи с этим ставить точку в деле окончательно не стоит.





И ещё в тему:





Прошло уже 14 лет, а вопросов больше, чем ответов... Что говорить о нынешних докладах по Боингу?!

Я - не я и кобыла не моя! (с)

[valera_vvv]

Фотограф Анна Сенік підготувала чудовий проект, в якому показала українських воїнів протягом століть.



До вашої уваги колаж із фотографій автора.

[valera_vvv]

До Дня захисника України сайт "24" підготував для вас серію матеріалів про визначні військові досягнення нашої країни від Київської Русі до тепер. Адже зараз все могло бути по-іншому.

Історія могла бути іншою

[domic]

[rokus]

(2015-10-12 16:24)rokus писал(а):  Тылом и снабжением в Минобороны занимаются бездари, казнокрады и негодяи, пишет на своей странице в Facebook телеведущий, гонщик и волонтер Алексей Мочанов.

"Официально обращаюсь к этому мудаку в погонах, сухопутному генералу Толику. Генерал Толик, может и на Карачуне в тупике всего всем хватало, а??? И нахер не нужны были эти волонтёрские доставки? Поехали со мной во вторник в сторону Дебальцево. Я тебе покажу, гнида, как вы снабжаете свои войска и как у них всё есть. Есть вариант, что там тебя пацаны и закопают. Заживо.



Здесь



Пропустил данный конфликт и прочел только сегодня (благодаря нашему Саше - известному волонтеру ).
Очень уважаю Мочанова!

Алексея Мочанова избили битами в Донецкой области



В Донецкой области на трассе "Дружковка-Константиновка" битами избили волонтера Алексея Мочанова и его водителя, пострадавшие доставлены в больницу Краматорска.

Об этом сообщает начальник милиции Донецкой области Вячеслав Аброськин.

"Сегодня на трассе "Дружковка-Константиновка" во время нахождения автомобиля на обочине избили известного волонтера, моего друга и товарища Алексея Мочанова", - написал он в facebook.

При этом Аброськин уточнил, что били его битами 5 человек , которые подъехали к нему на "Опеле" серебристого цвета

По его словам, в области объявлен план "Перехват".

"Ищем этих отморозков. Гарантирую личности установим, и они понесут заслуженное наказанию", - написал начальник милиции Донецкой области.

Ранее известный телеведущий и волонтер Алексей Мочанов заявил, что вернет президенту Петру Порошенко орден Богдана Хмельницкого, который получил в декабре 2014 года.

Здесь

[valera_vvv]

Правящему режиму в России осталось недолго, Украине же надо срочно, но тихо и без шума приступить к разработке ядерного оружия, на которое после нарушения Будапештского меморандума она имеет полное моральное право, заявил в интервью «ГОРДОН» бывший советский разведчик, бежавший в Великобританию и ставший известным писателем, Виктор Суворов.

Почти 40 лет назад советский разведчик, капитан Главного разведывательного управления Генерального штаба Вооруженных сил СССР Владимир Резун сбежал в Великобританию, где прославился под псевдонимом Виктор Суворов – автор историко-документальных романов о Второй мировой и военной разведке «Ледокол» и «Аквариум», разошедшихся по всему миру многомиллионными тиражами.

Суворов родился в Приморском крае в семье военнослужащего. Отец – украинец, мать – русская. Окончил Калининское Суворовское военное училище, Киевское высшее общевойсковое командное училище имени Фрунзе и московскую Военно-дипломатическую академию. Участвовал в операции по вводу войск на территорию Чехословакии в 1968 году, служил в Прикарпатском и Приволжском военных округах, пока не стал сотрудником легальной резидентуры ГРУ СССР в Женеве. По словам самого Суворова, за бегство на Запад он был приговорен в Советском Союзе к высшей мере наказания.

Высказывания Суворова об украинско-российской войне не добавили ему благосклонности правящего кремлевского режима: писателю по-прежнему запрещен въезд в Россию. В интервью изданию «ГОРДОН»Виктор Суворов заявил, что «Путин – ходячий политический труп», посоветовал Украине приступить к разработке ядерного оружия, немедленно отгородиться стеной от оккупированных территорий, а также гнать «поганой метлой украинских гнид» во власти, которые могут свести к нулю победу Евромайдана.

– Полтора года назад в интервью изданию «ГОРДОН» вы заявили, что режим Путина падет в июле 2015-го. За окном уже октябрь, а в Кремле по-прежнему тот, кто был последние 15 лет…

– Я от своих слов не отказываюсь. Более того, режим Путина уже рухнул.

– Вы уверены?

– Цены на нефть поползли вниз, вниз и вниз, а рубль – вверх, вверх, вверх. Так что, граждане, не разочаровывайтесь и не упрекайте меня в ложных предсказаниях, поверьте, я прав. Режим Путина сейчас похож на большое дерево, сгнившее изнутри: достаточно пальцем тронуть и оно свалится, но этого пока никто не сделал.

Еще пять лет назад президент России мог надеть свитер, приехать в Великобританию, обнять английского премьер-министра, зайти с ним в бар и выпить пива. Теперь это кончилось. Навсегда. Путин – ходячий политический труп. Своим вторжением в Украину он не просто испортил отношения двух народов, но сломал всю международную систему безопасности. Не понимаю, почему с президентом РФ вообще ведут переговоры. Знаете, кто из украинских патриотов сказал: «Переговори з окупантами на твоїй землі можуть тривати не довше автоматної черги»?

– Главнокомандующий Украинской повстанческой армии Роман Шухевич?

– Нет, его преемник Василь Кук. Разве можно верить России после того, как она нарушила Будапештский меморандум? Как можно снова садиться за стол переговоров с теми, кто не выполнил своих обязательств?

– Вы сейчас о США и Великобритании, которые тоже гарантировали Украине суверенитет и территориальную целостность в обмен на ядерное оружие?

– Конечно! Америка и Англия до сих пор не выполнили взятые на себя обязательства, хотя Украина в 1994 году добровольно отказалась от ядерного оружия, а ведь была третьей ядерной державой в мире после США и России. Нарушение Будапештского меморандума – самый дикий, самый вопиющий пример разрушения коллективной системы безопасности. И как после этого можно было садиться за стол переговоров? «Не смешите мои искандеры!».

– Разве переговоры о перемирии не лучше ежедневных сводок с фронта о количестве погибших?

– Отвечу вам словами мудрых римлян, которые две с половиной тысячи лет назад говорили: «Si vis pacem, para bellum» или «Если хочешь мира – готовься к войне». Да, нужен мир, но чтобы он наступил, самому надо стать сильным. В наше страшное время уважают только сильных.

– Вы предлагаете официальному Киеву перейти в наступление и силой освободить оккупированные территории?

– Я лишь говорю, что ни при каких обстоятельствах нельзя верить агрессору. Переговоры должны быть короткими, как автоматная очередь, даже если враг силен. Если огромная собака видит, что маленький котенок готов своими коготками разорвать ей морду, она не набросится.

Украинский народ проснулся, это самое главное. Сколько у кого автоматов и ракет – ерунда, главное – желание воевать. В истории есть множество примеров, когда маленькие армии побеждали мощного врага. В 1967 году, когда я учился в Киевском высшем общевойсковом командном училище имени Фрунзе, началась война между арабами и Израилем. Арабы чудовищно превосходили и по численности, и по оснащению, весь мир был уверен: Израилю конец. Но есть Голиаф, а есть Давид, которому достаточно лишь разок ткнуть, чтобы великан Голиаф рухнул.

– Под Давидом вы подразумеваете Украину?

– Дело не в том, у кого какая сила, а в справедливости, которая на стороне Украины. Желание и умение воевать у вас есть. Что касается России… Когда армия и государство скрывают данные о потерях, когда тайно хоронят военнослужащих в безымянных могилах, когда вдовы получают компенсации и молчат в тряпочку, когда жены отказываются от мужей-военнопленных – государство, в котором происходят такие вещи, не может считаться мощным.

– Может, Россия и не так мощна, как кажется, но у нее есть ядерное оружие.

– Вот и я говорю, что нарушение Будапештского меморандума гораздо шире, чем просто украинская проблема. Теперь ни одна страна не доверяет гарантиям со стороны России, США и Великобритании: мол, Украина поверила, добровольно отдала 1240 ядерных зарядов и прокололась. Сейчас чуть ли не каждое государство будет стремиться к созданию ядерного оружия, потому что осознало: западные джентльмены ничего реально не гарантируют.

Украинский народ должен раз и навсегда вынести из этого один урок: никому из западных или восточных партнеров больше никогда нельзя верить. Нужно закусить губу и не бояться остаться в одиночестве. Надо бояться не когда мы одни, а когда мы ноль. Украина – не ноль, это страна со светлым будущим, потому что ее народ продолжает борьбу за независимость. Кстати, Украина имеет полное моральное право восстановить свой ядерный потенциал.

– Думаю, дело не в праве, а в колоссальных средствах, которые потребуются для разработки ядерных боеголовок.

– Так закажите ядерное оружие украинским волонтерам, они точно достанут! Только нечего об этом на весь мир трезвонить, надо тихо и без шума приступить к разработкам. Я совершенно серьезно. Мы давно живем в чудовищном мире, когда отдельные государства, не доверяя соседям и не афишируя, уже создали ядерное оружие.

– Вы о каком конкретно государстве говорите?

– Об Израиле, например. Он никогда официально не признавал себя ядерной державой, но в том, что мудрые евреи кое-что ядерное имеют – даже не сомневайтесь! Чем же мудрые украинцы хуже? Надо тишком-нишком приступить к созданию ядерного оружия, а когда припечет, пожать плечами: ой, случайно само вышло, была мастерская по изготовлению кроватей, а гляди, что в итоге получилось…

Простите, но США, Великобритания и Россия откровенно кинули Украину. Каждая подобная ошибка в международной политике должна стать для украинской власти трамплином для нового прыжка вперед.

– Вы очень давно живете в Англии. Как британцы относятся к украинско-российской войне?

– Люди на Западе живут очень хорошо и комфортно, потому и сильно расслабились. Величайший американский психолог Дейл Карнеги однажды сказал: «Для западного обывателя собственный чирий больнее смерти соседа или голода в Китае, где умирают миллионы людей». Это было сказано 100 лет назад, но до сих пор актуально. Проблемы Украины для западных граждан далеки, главное, чтобы их никто не трогал.

– Справедливости ради, и украинского обывателя не особенно волнуют голод в Африке, землетрясения в Непале или взрывы в Китае.

– Согласен, обыватель везде одинаков, не стоит его критиковать, это человеческая природа. Но когда я тем же английским журналистам рассказываю о Будапештском меморандуме, у них глаза округляются: «Правда, был такой документ?». Об этом соглашении уже никто не помнит! А мои слова воспринимают как нетактичные и недипломатичные: мол, почему ты нас упрекаешь?

Толпа всегда толпа, историю творят либо небольшие группы людей, либо одиночки. И мы должны с гордостью осознавать, что в данный момент украинские пассионарии проснулись и ведут за собой весь народ. Этого нет ни в России, ни в большинстве западных стран. Именно потому я совершенно спокоен за будущее Украины: ваше активное меньшинство поведет за собой тех, кому мнимая стабильность и колбаса за 2,20 важнее свободы и независимости.

– После первого Майдана 2004 года пассионариев и патриотов было не меньше, но грызня внутри «оранжевой коалиции» закончилась реваншем Януковича и Партии регионов. Вам не кажется, что велик риск повторения 2010 года?

– Отвечу вам словами еще одного мудрого украинца: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Красиво, да?

– А чья это цитата?

– Симона Васильевича Петлюры! Я когда ее прочел, подумал, что в Украине всегда были, есть и будут люди мудрые, которые понимают суть проблемы. Именно внутренняя грызня свела Оранжевую революцию и взрыв народовластия к строительству дворцов и покупке золотых батонов с унитазами. Но народ осознал ошибку и вновь вышел на Майдан, теперь уже в 2013 году. Именно потому я абсолютно убежден: если Украина вновь собьется с правильного пути, тут же найдутся люди, которые выйдут на третий Майдан. Это уже будет последний и решительный бой.

– У вас нет ощущения, что Украина обречена каждые 10 лет выходить на Майдан?

– Исторические процессы ускоряются, если между первым и вторым Майданом прошло 10 лет, то сейчас будет быстрее. Плюс Россия действует в качестве катализатора, не было бы ее, все процессы в Украине превратились бы в болото. Своей дурацкой политикой Кремль навеки сплотил всех граждан Украины.

Ребята, которые были на Майдане, воевали на Донбассе, отстояли свободу – приобрели такой опыт самоорганизации, что больше не позволят власти скатиться в дрязги. Кроме того, по давней украинской традиции, десь за хатою хлопці приховали кое-какое оружие. Так что сейчас ситуация кардинально другая: у власти больше не получится кормить народ байками, потому что есть вооруженные и уверенные в себе бойцы, готовые пролить кровь не только на поле брани. Они не допустят, чтобы Украина снова сползла в то же болото, в которое погрузилась после Оранжевой революции.

– Судя по последним коррупционным скандалам, люди, воевавшие в АТО и ставшие народными депутатами или госслужащими, тоже быстро вливаются в систему.

– Единственная надежда, что будет проведена чистка. Не хочу использовать иностранный термин люстрация. Чистка! Поганой метлой гнать их из власти, гнать и сажать беспощадно.

– Что, по-вашему, Украине делать с оккупированными территориями: отвоевывать или реинтегрировать?

– Только стена! Никого в «ДНР» и «ЛНР» вы не перевоспитаете. Есть вещи, заложенные генетически. Если люди так легко пошли на так называемый референдум о так называемой независимости Донецкой и Луганской областей, значит, стену надо возводить уже сегодня и отделиться от этой чертовой раковой опухоли.

За последние полтора года уже все поняли: Донбасс не кормит, а гонит порожняк. Вы проживете и без него, он вам не нужен. Те, кто за Украину, должен собрать вещи, уехать из «ДНР» и «ЛНР» навсегда, начать новую жизнь на мирных территориях.

– Меня смущает фраза «есть вещи, заложенные генетически». Один и тот же народ живет в Северной и Южной Корее, в первом случае – в условиях абсолютной диктатуры, во втором – во вполне развивающемся государстве. Может, дело не в генетике?

– В генетике, точнее, в отрицательном отборе. В той же Северной Корее сменилось уже три поколения вождей – сначала был Ким Ир Сен, потом его сын Ким Чен Ир, а теперь правит его жирный внук.

– Не «жирный внук», а высший руководитель КНДР, Первый секретарь Центрального комитета Трудовой партии маршал Ким Чен Ын.

– Хорошо, не жирный, а пухленький Ким Чен Ын. Три поколения подряд в Северной Корее шел негативный отбор, наверх пробивались ничтожества, а все позитивное ссылали в лагеря, тюрьмы, расстрельные подвалы. Через это сито прошли несколько поколений.

То же самое происходило на территории бывшей Российской империи. Первая мировая, гражданская война, революция 1917-го. Те, кто не принял революцию, либо погибли, либо эмигрировали. В итоге первое поколение СССР – это дети тех, кто либо воевал за большевиков, либо сидел, поджав хвост. После – Вторая мировая, где самая героическая и активная часть народа погибла на фронтах, попала в плен, опять эмигрировала, сгинула в лагерях. Родилось новое поколение – уже от тех, кто никогда не выступал против. Негативное отсеивание длится почти 100 лет.

Ровно то же самое, если не хуже, происходило и в Украине. Гниды, которые сейчас, в условиях войны, продолжают воровать и строить коррупционные схемы – это потомки тех, кто прошел негативный отбор. Их родители и деды вели себя так же в 1941-м и 1917-м. Это страшно и жутко. Но мне приятно осознавать, что сколько бы Украину не пропускали через сито негативного отбора, до конца не просеяли: остались те, кто дал новые всходы – первый и второй Майдан.

– Последний вопрос: несколько дней назад президенту РФ исполнилось 63 года, что бы вы ему пожелали?

– В 1976 году моего друга советского диссидента Владимира Буковского обменяли на лидера Коммунистической партии Чили Луиса Корвалана. Как только Буковский спустился с трапа самолета, западный корреспондент спросил его: «Вас обменяли на Корвалана как раз накануне 70-летия Брежнева. Что бы вы пожелали Брежневу в его день рождения?» Буковский ответил: «Чтобы его обменяли на Пиночета».

Что бы я пожелал Путину? Я человек не злой, поэтому желаю, чтобы он как можно скорее покаялся за все преступления, которые совершил, а их у него очень много. Еще я бы пожелал Путину осознать то зло, которое он причинил своей стране, получив триллионы дармовых долларов и бездарно их профукав и разворовав. Сейчас мир находится на грани новой технологической революции, переходит от нефти к новым возобновляемым источникам энергии. Очень скоро Европа, Китай и многие другие сократят потребление нефти и газа. Россия к этому совершенно не готова и останется ни с чем.

источник: gordonua.com