Тема с политическим подтекстом!

[nato]

Річниця революції Гідності у Харкові

Чистилін Володимир, Facebook

UPD: Добавлены фотографии из альбома Leonid Logvynenko "21.11.2004 Харків. РІЧНИЦЯ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ"

P.S. Какая тревога на лице Маринчака...

[nato]

[nato]

У Москві після акції на підтримку Євромайдану затримали п'ятьох людей

П'ятниця, 21 листопада 2014, 22:28

У Москві затримали п'ятьох людей після неузгодженої акції у зв'язку з річницею початку Євромайдану, яку активісти влаштували на Софійській набережній біля Великого кам'яного моста.

Про це в п'ятницю, 21 листопада, повідомляє сайт проекту "ОВД-Инфо", що займається допомогою затриманим на акціях.

"Після акції, коли її учасники перебували на Болотній площі, було затримано п'ять осіб, решті вдалося втекти. Зараз затримані перебувають в ОВС Якиманка", - сказав співрозмовник УНІАН.

В акції взяли участь близько 15 осіб. Вони розгорнули прапор України та банер з написом "Учора Київ, завтра Москва" і влаштували ходу на Софійській набережній.

Під час ходи палили фаєри і скандували популярні гасла Майдану.

У зв'язку із ходою рух транспорту був тимчасово перекритий. Акція пройшла швидко і закінчилася ще до приїзду поліції.

Як зазначає УНІАН, місце проведення ходи вони до останнього моменту тримали в секреті, щоб приховати цю інформацію від співробітників поліції.

УП

[дзофф]

(2014-11-21 23:42)nato писал(а):  

Скрытый текст

Історик Богдан Патриляк: Сталін як Путін. Голодомор – реакція на мільйонний селянський «майдан» початку 1930-х років (фото)

20.11.2014

Українське село стояло на порозі нової бурі. Другий масовий вихід із колективів зводив нанівець грандіозні сталінські плани. Побоюючись "втратити Україну" Сталін приймає рішення про розправу з бунтівниками на місці. Пише історик Богдан Патриляк на сайті «Українська Правда».



Прихильники "твердої руки", ностальгуючи за сталінським порядком, здебільшого сприймають тогочасне суспільне буття через бадьору картинку радянського агітпропу. Насправді, на початку 1930-х років становлення тоталітарної імперії опинилося перед загрозою.

На заваді амбітним планам Сталіна встала Україна.

Нині українці, орудуючи бруківкою і "коктейлями Молотова", зруйнували путінські стратегії нового "перевидання" Російської імперії. Тоді – озброєні палицями та обрізами українські селяни поставили під сумнів можливість успішного втілення сталінського імперського проекту.

Сталін спровокував грандіозний хаос і спалах насилля в Україні. Перш ніж комуністичному режиму вдалося упокорити край - козацька земля вибухнула повстанням.

Більшовицькою відповіддю на збурення українського села стала грандіозна за масштабами та цинізмом каральна акція.

Вочевидь, Україні, як європейській житниці, у сталінських модернізаційних планах відводилася особлива роль – від неї, як і сьогодні, залежав успіх усього неоімперського проекту.

І саме у цій ключовій для СРСР республіці після початку суцільної колективізації "щось пішло не так". Події в українському селі не лише ставили під сумнів результати колективізації - відбувалася стрімка делегітимізація державної влади. Такі насправді надвисокі ставки у цій грі зумовили неймовірну жорстокість фіналу.

"Майдан" 1930 року

Відповіддю на суцільну колективізацію, розкуркулення та закриття церков стали наймасовіші й найтриваліші селянські заворушення в Україні, що розпочалися у 20-х числах лютого.

Особливого розмаху антиколгоспні виступи та антирадянські повстання набули на Східній Волині та Поділлі де повсталим селянам вдалося взяти під контроль навіть деякі райцентри.

Першою піднялась прикордонна Шепетівська округа. На початку березня заступник голови ДПУ УСРР К. Карлсон повідомляє, що на ділянках Славутського та Ямпільського прикордонних загонів групи селян від 300 до 500 чоловік, озброєні палицями, вилами, сокирами, часом і вогнепальною зброєю, "не зважаючи на погрози застосування кулеметного вогню, нападають на прикордонників".

У Теофіпольському районі звичайні заворушення переросли у повстанський рух. Селянські загони впродовж 3-4 днів кількісно зросли з 30 до 200–300 чоловік.

Згодом було захоплено районний центр Гриців. За визнанням голови ДПУ УСРР В. Балицького, радянському активу Шепетівщини вдалося втриматися лише в окремих селах.

Антирадянське селянське повстання охопило Любарський та Янушпільський райони сусідньої Бердичівської округи. Півтори тисячі селян захопили Любар, витіснивши з райцентру загін міліції.

Після ліквідації радянської влади у містечку, повстання перекинулось на навколишні села. Найбільшого розмаху воно набуло 3-5 березня, коли селяни заволодівши колгоспними кіньми й озброївшись вилами, мисливськими рушницями, обрізами та гвинтівками, стали вбивати комсомольців, партійців та сільський актив.

Лише у Любарському районі під час заворушень було ліквідовано 29 сільрад.

У середині березня селянські заворушення і збройні виступи, охопили 16 округ прикордонної зони.

У Тульчинській, Могилівській та Вінницькій округах хвилювання охопили 343 сільради; в 73 селах було ліквідовано радянську владу, відбулося понад 80 збройних виступів.

У звільнених від радянської влади селах обирали старост. У Бершадському, Джулинському, Ольгопільському, Ободівському районах Тульчинської округи селяни виступали під самостійницькими гаслами, виконували національний гімн.

Кілька тисяч селян увійшли до районного центру Шаргород Могилівської округи і вчинили розправу над комуністами та місцевим активом. Більшість колгоспів ліквідували.

Ситуацію у Тульчинській окрузі Сталін відстежував особисто. В листі до секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора від 19 березня головний чекіст республіки Всеволод Балицький пише: "Тепер тов. Леплевський передав мені, що Сталін пропонує прийняти більш рішучі заходи щодо Тульчинської округи, а також стосовно усіляких хвилювань, що знову виникають і вказав на те, щоб я не промови проголошував, а діяв рішучіше…".

25 березня нарком Робітничо-селянської інспекції СРСР Григорій Орджонікідзе описує ситуацію у Тульчинській, Шепетівській та Могилівській округах: "Повстання придушене силою, пущено у хід кулемети, а у деяких місцях гармати… У інших районах (Коростенському, Вінницькому, Криворізькому, Харківському, Мелітопольському такі ж бунти)".

Водночас запалав повстаннями Південь. Керувати придушенням селянських заворушень на Одещині, що охопили Червоноповстанський, Фрідріх-Енгельсівський, Фрунзівський та Благоївський райони, прибув сам В. Балицький.

Повстання поступово охоплювали Схід, просуваючись до радянської столиці – Харкова.

Наприкінці лютого у селах Кругле, Коноплянівка та Дем’янівка Старобільської округи зорганізувався селянський загін з 150-200 чоловік. Повстанці виступили під гаслом: "Геть радянську владу, хай живе Народна Воля".

Особливою гостротою відзначалися заворушення у Сумській окрузі. Збройним опором супроводжувалися масові селянські виступи і у низці сіл Тернівського району. Справжні бої з загонами міліції відбулися селах Дмитрівка та Суховерхівка та слободі Супрунівка.

Упродовж березня на Роменщині діяв селянський повстанський загін чисельністю до 20 чоловік, озброєних гвинтівками та дробовиками. Цей загін був пов’язаний з селянською повстанською організацією отамана Луки Клітки, що діяла території Роменської та Прилуцької округ під гаслами відновлення УНР. Збройні сутички з загонами ДПУ на Роменщині тривали до кінця липня.

Вже після повідомлення ДПУ про "заспокоєння практично по всій Україні", на початку квітня вибухає масштабне Павлоградське повстання на Дніпропетровщині, в результаті якого загинуло 30 представників радянської влади та активу.

Пік заворушень та збройних повстань припадає на березень 1930 р.

У березні 1930 р. в Україні відбулося 2945 масових селянських виступів з 6528 по СРСР (45%), при тому що в УСРР проживала лише п’ята частина населення СРСР.

Заворушення та повстання охопили усі округи УСРР включно із Молдавською автономією. Упродовж 1930 р. в Україні органами ДПУ було зафіксовано 4098 масових виступів.

У результаті безпрецедентного селянського опору суцільна колективізація в УСРР була зірвана, станом на 20 вересня 1930 р. у колгоспах лишалося 26,6% господарств.

Проте для українського села ця перемога стала пірровою (до 150 тис. депортованих "куркулів" та понад 170 тис. засуджених за "злочини на селі").

Після таких втрат, повторення ситуації початку 1930 р. у майбутньому видавалося малоймовірним.

1931 рік. Компроміс із дияволом

Тимчасовим згасанням протестного потенціалу в Україні вміло скористалося більшовицьке керівництво. Врахувавши невдалий досвід колективізації перших місяців 1930 р., було перенесено основний тягар оподаткування на одноосібників з одночасним наданням пільг колгоспникам.

Більшість українських селян приймає нав’язану Сталіном гру – починається повернення до колективів.

Зрозуміло, що про продуктивну самовіддану працю у створених у такий спосіб господарствах не йшлося. Але владі вдалося вгамувати революційний запал і нав’язати свої правила гри - у 1931 р. кількість масових заворушень в Україні знижується до 319 упродовж року.

З огляду на невдалі спроби широкомасштабних збройних виступів, найнепримиренніші обирають нову тактику збройної боротьби - значного поширення набувають невеликі мобільні диверсійні загони, т. зв. куркульські банди.

ДПУ повідомляла про діяльність в Україні впродовж 1931 р. 288 таких загонів, 28 з яких виступали під політичними гаслами.

Селянство розглядало вступ до колгоспів як своєрідний маневр для втечі від репресій, адже усі, хто чинив опір колективізації, зараховувалися до "куркульства" (в ході другої хвилі розкуркулення 1931 р. за межі України було вислано понад 130 тис. селян).

Проте, колективи виявилися не вільною від репресій соціалістичною територією, а сталінськими таборами праці. Усіх, хто потрапив до цієї пастки, у випадку відмови грати за більшовицькими правилами, чекала жорстока розправа.

1932 рік. Загроза нового "Майдану"

Вже навесні 1932 р., коли у колективізованих селах розпочинається голод, сподівання селян на те, що у колективах можна вберегтися від хлібозаготівельного та податкового терору остаточно розвіюються.

Кількість масових селянських заворушень в Україні у 1932 р. знову йде по висхідній: у січні – 35, лютому – 33, березні – 152, квітні – 282, а за першу половину травня вже 166.

Антиколгоспний рух у 1932 р. в Україні знову набуває безпрецедентних розмахів серед усіх регіонів СРСР. Від початку 1932 р. до 15 липня в УСРР органи ДПУ фіксують 923 масові селянські виступи (з 1630 по СРСР), що становило 56,62% по Союзу.

Українське село стояло на порозі нової бурі. Другий масовий вихід із колективів зводив нанівець грандіозні сталінські плани.

Радянське керівництво збагнуло, що навіть вражаючі за масштабами депортації, не принесли бажаного результату. Тому, побоюючись "втратити Україну" Сталін приймає рішення про розправу з бунтівниками на місці, тим більше, що механізм такої колективної страти був відпрацьований у 1920-х роках.

Замість переміщення великих груп населення на значні відстані, більшовики перетворюють на табір практично всю території УСРР.






Про безперспективність компромісу з імперією промовисто свідчить той факт, що жертвами пацифікації голодом стали мільйони почасти лояльних до влади українських селян вже об’єднаних у колективах.

Попри те, що українцям у 1930-х, навіть ціною мільйонних жертв, не вдалося спинити просування сталінської тоталітарної імперії, її остаточне становлення було суттєво загальмоване – внутрішній опір суспільства стримував зовнішню експансію.

Найбільша українська трагедія ХХ сторіччя мусить застерегти нас сьогодні від ілюзій щодо можливих поступок імперії. Імперія злопам’ятна, вона не пробачає участі у "Майданах", вона жорстоко розправляється навіть за співчуття до них, вона немилосердна навіть до байдужих, хто стояв поруч і просто спостерігав.

Справжня Варта

закон про три колоски...

[nato]

Zaven Babloyan
1 hr · Kharkov ·

Все лето в Харькове я прислушивался к звукам самолетов и вертолетов. Теперь прислушиваюсь к взрывам. Иногда они мне кажутся предвестниками других, будущих взрывов -- от артобстрелов. Иногда -- ценой, которой город от них откупается.

Нет, я понимаю -- это такая фаза войны, видимо, иначе не получалось. Понимаю также, что авиация далеко не увеселительные прогулки совершала, и помню о наших ужасных потерях. Но скажу честно -- пролетающие самолеты с вертолетами мне нравились больше, чем взрывы в городе.

Между тем харьковский СБУшник (никто его за язык не тянул, кажется) заявил о террористах следующее: "Основное количество людей, входящих в состав разведывательно-диверсионных групп — это харьковчане, которые частично вышли с «антимайдана». Частично — это те, кого затем в рамках так называемого, современным языком, «сетевого маркетинга» вербовали уже эти лица". Просто чтобы вы не сомневались -- все это дело рук местных жителей. Конечно, под чутким руководством и при щедром финансировании нефтематушки: как говорит тот же СБУшник, "возглавляют всю эту работу [...] спецслужбы сопредельного государства — Российской Федерации". Но факт в том, что Харьков взрывает себя сам. И занимается этим тот самый "антимайдан", с которым кое-кто из нас до сих пор хотел бы "договориться".

Facebook

[nato]

Верх дипломатии россиского мида - это фраза Лаврова "Наши партнеры на Украине пошли ва-банк, наступили на собственные демократические принципы, поддержали экстремистов. Как говорят хулиганы, хотели «взять нас на понт», заставить нас проглотить унижения".

В курсе история дипломатии нас учили цитировать великих, а не "хулиганов".

Цитата взята в InfoResist

[nato]

День пам'яті жертв голодоморів



День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

До 2008 року церемонія відбувалася перед пам'ятним знаком на Михайлівський площі, однак після відкриття Національного меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні була перенесена туди.

Хвилина мовчання
О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

Історія запровадження Дня
Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

В Указі сказано:

Цитата:На підтримку ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення України постановляю:

Установити в Україні День пам'яті жертв голодоморів, який відзначати щороку у четверту суботу листопада

У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв Голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

Календар

Рік	дата
2008	22 листопада
2009	28 листопада
2010	27 листопада
2011	26 листопада
2012	24 листопада
2013	23 листопада
2014	22 листопада
2015	28 листопада

Вікіпедія

[дзофф]

На фото - Харьков, 1933 год. Автор - австриец Alexander Wienerberger, который поневоле стал свидетелем Голодомора
http://www.rferl.org/media/photogallery/...74454.html

[дзофф]

В Украине по предв.подсчетам (!)50 тысяч сел,где во времена голодомора был вывешен черный флаг,вместо красного комуняц.,т.е вымерло все село

[KhaM]

Не все доедутдо °конечной'.

[дзофф]

Харьков сегодня.Разбитые лампадки и разбрасанные цветы, после акции "вшанування жертв Голодомору".

[дзофф]

Весной 1933 года каждую минуту умирало от голода 17 украинцев, каждый час-тысячу, каждые сутки-25 тысяч.

[rokus]

Миша молодчага!
Лидер группы "Телевизор", для тех кто не знает.

[rokus]

А.Пионтковский первым, ещё в апреле 2006 назвал, Путина Фуйлом. В своeй статье «Фаллос или хаос?» /Xamzat Djon Gardon/

Бравo! АндрейАндреевич!

Фаллос или хаос?

Андрей Пионтковский, 18.04.2006

«Вот я проработаю еще полтора года. Потом уйду, и вы увидите, что здесь такое начнется».

Не идет у меня из головы эта фраза, выдавленная президентом в самую тягостную минуту разговора с бесланскими матерями. Таким ледяным одиночеством на вершине власти, такой тьмой безнадежности, повисшей над Третьим Римом или Вторым Иерусалимом, и таким знанием, в котором много печали, веет от нее.

Я не был в этом «городе вязевом» несколько месяцев, и две вещи поразили меня по возвращении. Нет, это не нравственный закон внутри нас и не звездное небо над нами. Про нравственный закон не знаю, но догадываюсь, а небо над Москвой постоянно затянуто тучами.

Поразили меня садистский способ входа через переднюю дверь троллейбуса и новый настрой тех, из словаря которых слово «троллейбус» уже давно исчезло. Неужели унизительное зрелище стариков, вышибаемых наземь дверьми за попытку войти в неположенном месте, не растопило сердце первой леди города, которая вполне могла бы оплатить работу всего городского наземного транспорта из своих скромных семейных сбережений?

Но вернемся к нотаблям, наделенным свободой воли в отношении входа в свои «Мерседесы» и «Ауди» как через передний, так и через задний проходы.

Они уже не произносят нараспев «Вла-ди-мир Вла-ди-ми-ро-вич». Они уже позволяют себе легкую ироническую гримаску, многозначительный вздох. Значит, они уже поняли, что это не Александровская слобода, что Он действительно уходит. И они Его уже списали.

И здесь такое начинается. Под ними хаос шевелится. Они же прекрасно понимают, что следующий, самый что ни на есть назначенный-обозначенный, во всех гарантиях поклявшийся и кровью расписавшийся, томами компромата повязанный, неизбежно будет строить свою идеологическую легитимизацию на отрицании путинизма. Так же, как назначенный Ельциным Путин с первого дня своего царствования строил ее на отрицании ельцинизма. А как же иначе «элита» объяснит людям, входящим через переднюю дверь троллейбуса, восемь лет провалов, повального воровства бюрократии, включая самую высшую, и потерю исторического времени?

Нет, конечно, самое первое лицо будет надежно защищено высоким статусом — например, председателя Конституционного суда, что непременно будет оговорено в пакетном соглашении. Но глава КС у нас один, а «авантюристов и мерзавцев, пробравшихся в окружение предыдущего президента РФ и в течение длительного времени преступно дезинформировавших его», окажется множество.

Если сегодня человек, уже шесть лет правящий страной, а до этого еще столько же отвечавший за питерскую таможню, вдруг простодушно начинает гневаться, обнаружив, что государственная граница приватизирована ворами, слившимися в экстазе с властью, то сколько таких открытий чудных совершит новопомазанный и еще сравнительно не замаранный Пупкин! И сколько прежних соратников ему еще придется бросить на колья требующего хлеба и зрелищ электората!

Сегодняшние государственные мужи в ближайшие года полтора будут озабочены только одним — войдут ли они в состав пупкинского политбюро или в список «авантюристов и мерзавцев». Вопли оскопляемых бульдогов будут долго доноситься из-под кремлевского ковра.

Огромна ответственность Ельцина, Путина, их режимов, всего русского «золотого миллиона» перед людьми, входящими через переднюю дверь троллейбуса. После своего пятнадцатилетнего правления они оставили им в выжженной пустыне «суверенной демократии» только два исхода.

Благополучно удавшееся наследование Пупкина Путину — это продолжение неоперабельного гниения и застоя.

Но воспетый и вздутый суркопавловскими фаллос административной вертикали может и потерять на переправе свою искусственную эрекцию. (Кстати, неутомимая обслуга Власти, просчитав свою участь, может просто сбежать на лондонские квартиры.)

Тогда на авансцену заключительного акта русской истории выйдут демоны, взращенные той же Властью, той же ее обслугой, той же 24-часовой пушковско-леонтьевской телеблевотиной ксенофобии.
Русская «Свобода на баррикадах» — это не профессор ВШЭ Явлинский с томиком «Периферийного капитализма». Это полковник спецназа Квачков с гранатометом.

Здесь

[rokus]

Конспирологическая версия о том, что в ФСБ вполне могут готовить замену первого лица России, вызвала волну дискуссий. Главный аргумент – Путин, хотя и злодей, но – самодостаточный. Все нити власти он держит в своих руках, и многолетний опыт позволит ему вовремя раскрыть заговор. К тому же, окружение настолько трусливо, что не посмеет…

Примем эти возражения за основу и согласимся с ними. Итак, Путин поздравил россиян с Новым Годом, и новое счастье замаячило на горизонте со всей своей суровой неизбежностью.

Во-первых, в январе всех нас ожидает первый сюрприз: резкий взлет цен. Не повышение, а взлет – вертикальный и неумолимый. Продрав глаза после новогодней пьянки, россияне ощутят серьезное облегчение своих кошельков. Вкупе с массовыми увольнениями, закрытием бизнеса и нагнетаемым страхом перед завтрашним днем это вызовет первый шок. Отрезвление будет жестоким. Во-вторых, заметно съежится продуктовый ассортимент. Он и сейчас сокращается, но пока еще не столь заметно. «Пять кило гречки в одни руки» — это еще даже не «первая ласточка» грядущих потрясений. В-третьих, сама общественная атмосфера наполнится удушливым газом угрозы со стороны государства. Известно, что силовые структуры уже вовсю проводят учения своей солдатни по разгону бунтующих граждан, потому что бунты неизбежны. Причем, как в провинции, так и в мегаполисах. И, наконец, общество начнут будоражить слухи, масса слухов: о том, что завтра запретят, что исчезнет с прилавков, кого и за что могут посадить и т.д. Невроз неопределенности захлестнет общество. Поток эмиграции из России обретет черты массового бегства.

Но все равно это будут еще цветочки. Ягодки, как и положено, созреют к весеннему сезону. Усталость вкупе с растущей энтропией вызовет социально-политический взрыв в период с марта по май 2015-го, и никакие разгоны и посадки не спасут обанкротившийся режим.

Можно, конечно, отправить на убой войска в Украину. Можно объявить себя Путин-баши или Ким Чен Пу, можно даже заместить население мигрантами из Средней Азии, в спешном порядке дав им гражданство. Но все равно оставшееся в живых население, объятое ненавистью, выплеснется на улицы, требуя уже не крымских зрелищ, а элементарного хлеба. Ему уже будет не до телевизионных побед и воплей о величии, не до патриотических истерик и поиска внутренних врагов. Желудок, прилипший к позвоночнику, будет диктовать совсем иные задачи. Россия превратится в хрестоматийную старуху, оставшуюся в одиночестве у разбитого корыта – всеми гонимую и презираемую. И благодарить да это «счастье» останется только самих себя.

Есть, конечно, и апокалипсический сценарий ядерной войны со всем миром, но рассматривать его бессмысленно, поскольку в этом случае в сожженной стране не останется ни писателей, ни читателей, ни «пятой колонны», ни «истинных патриотов»: все сгорят в огне преступного безумия, которое охватило единственного недочеловека, внезапно получившего власть, и так и не сумевшего ею разумно распорядиться.

19 ноября 2014 г.
Саша Сотник

Здесь

[rokus]

Народный артист СССР, кремлевский блазень Иосиф Кобзон при оценке Революции Достоинства сорвался на сильно эмоционально окрашенную речь.

"Майдан украинцев зомбировал, они сами стали террористами. Я ненавижу Майдан, и всех приверженцев", — заявил поющий мафиози, передает Цензор.НЕТ со ссылкой на Новый Регион.

«Нужно было объяснить народу Украины, что такое Евросоюз, куда они стремятся. Их обманули, стравили друг с другом», — добавил многолетний депутат-единорос Госдумы РФ.

Как известно, сегодня в Украине отмечается годовщина начала Майдана. В нашей стране это государственный праздник — День достоинства и свободы. Помимо годовщины Евромайдана, Киев в эти дни готовится отметить десятилетие Оранжевой революции. В течение этой пятницы и ближайших выходных по всей Украине пройдут памятные митинги, акции и шествия.

Год назад, 21 ноября 2013, митингующие собрались на главной площади Киева — Майдане Незалежности — в знак протеста против решения президента Януковича о приостановке подготовки к подписанию Соглашения об ассоциации с ЕС.
***
Напомню, жители освобожденного от русских оккупантов Краматорска на народном вече решили лишить Кобзона звания почетного гражданина города, а в освобожденном Славянске жители уничтожили памятник Кобзону со словами: «Слава Украине!».

Здесь

[rokus]

По мнению политолога Андрея Пионтковского, Путин готов к полномасштабной войне. Также готовятся новые репрессии: составлены списки «неблагонадежных» политически активных граждан, подлежащих депортации в спец-лагеря под Москвой и Санкт-Петербургом. Но ситуация такова, что большая война России не под силу, и народное недовольство сметет Путина через месяц после ее начала.

Здесь

[sweden]

(2014-11-23 11:13)rokus писал(а):  



Миша молодчага!
Лидер группы "Телевизор", для тех кто не знает.

Православие головного мозга(с)Красиво сказано.

[nato]

[Gektor]

16 ноября украинская группа "Океан Эльзы" выступила в Лондоне с концертом, на котором побывал известный российский писатель Григорий Чхартишвили, известный под литературным псевдонимом Борис Акунин и поделился впечатлениями в своем блоге в "Живом журнале".


– Несколько дней назад был на концерте группы "Океан Эльзы". Нахожусь под сильным впечатлением. И раздумываю – о непривычном.

Про непривычные мысли потом, сначала о впечатлении. Не от музыки – она была чудесная, но я ее слышал и прежде. От публики.

Я оказался в большом зале, наполненном людьми в вышиванках. У девушек на головах венки а-ля Наталка Полтавка. Чуть что – все хором кричат: "Слава Украине! Героям слава!" – и размахивают желто-голубыми флагами. А в конце весь зал вместе с Вакарчуком запел национальный гимн "Ще не вмерла України і слава, і воля".

Глядя на все это, я испытывал сильное чувство, природа которого мне стала понятна не сразу, а когда я разобрался, то очень удивился.

Чувство это, оказывается, было лютой завистью. Знаете, как в детстве: сидишь дома с простудой, смотришь в окно, а там все играют во что-то невыносимо интересное, и им там классно. А у тебя температура, из носа течет, горло наждачное, скоро предстоит пить противное молоко с содой и ставить горчичники.

Ведь если у нас большая толпа начнет орать "Слава России!" и размахивать флагами, это будет либо какая-то казенно-патриотическая акция, либо сборище агрессивных ксенофобов. Ну а представить себе соотечественников, добровольно поющих михалковский гимн про "братских народов союз вековой", я вообще не могу, воображения не хватает.

Примечательно еще и то, что люди на концерте, включая Наталок-Полтавок, большей частью говорили между собой по-русски. Какой-то молодой человек подошел ко мне и сурово сказал: "Об одном прошу: пусть ваш Фандорин в следующем романе не враждует с "Правым сектором". Все это, безусловно, был щирый украинский национализм, однако не этнический, а государственный. И совершенно добровольный – ведь дело происходило не в Киеве, а в Лондоне.

Ветераны нашего сообщества, вероятно, помнят, что года три назад я был в Украине и написал тогда здесь, в блоге, что страны, по-моему, пока не получается, – во всяком случае, я не почувствовал и не понял, что такое Украина. Всех местных об этом спрашивал, и никто, даже умные львовские профессора не смогли мне вывести формулу "украинскости".

А сейчас эта формула есть. Видна невооруженным глазом. Называется "национальное возрождение". И спасибо за это украинцы, вероятно, должны сказать Януковичу и Путину, потому что первый спровоцировал Майдан, а второй помог украинцам сплотиться и стать нацией.

Назавидовавшись, я вспомнил, как в августе 1991-го мы тоже ходили с российским триколором и как это было здорово. Но потом очень быстро мы с этим завязали. Фи! Официоз и показуха.

Дальше в моей насквозь либерально-космополитической голове стали ворочаться довольно некомфортные мысли, к Украине отношения уже не имеющие.

Понимаете, я всегда считал современный национализм дикостью, анахронизмом и, хуже того, опасной ересью. Само это слово для меня является аллергеном. Но вот увидел толпу, которая гордится национальным флагом, поет гимн не из-под палки и при этом никого не проклинает и не ненавидит, а просто радуется, – и стало завидно и горько оттого, что в российских реалиях это невозможно.

Однако ведь без такого подъема и единения, наверное, ни черта хорошего в нашей стране не будет. Ну то есть ясно, что русский, татарский, башкирский, дагестанский и любой другой этнический национализм ведут только к драке и беде. А национализм российский? Не разъединяющий российские этносы, но объединяющий их ради общего дела, всем интересного и для всех важного?

Хочу спросить вас. Какое это может быть дело? Идеи и предложения у вас имеются? (Только не война, пожалуйста.) Каким должно быть государство, чтобы люди считали его своим? Какой должна стать Россия, чтобы Гребенщиков или Шевчук спели на концерте гимн, и всех не стошнило бы?





http://borisakunin.livejournal.com/138835.html