Тема с политическим подтекстом!

[rokus]

Які наслідки на вітчизняний футбол матиме звільнення Ігоря Коломойського з посади голови ОДА?

Незадовго до півночі вівторка наші ЗМІ розповсюдили інформацію-«блискавку»: дніпропетровський губернатор написав рапорт про відставку. Під другу годину ранку середи Петро Порошенко відставку прийняв, призначивши в. о. керманича однієї з найбільших і найважливіших областей Валентина Резніченка. Таким чином, підбігла до завершення (чи, може, призупинилася, перейшла на інший вимір?) запекла війна між Банковою та частиною вітчизняного олігархату…

Призначення Коломойського головою ОДА Дніпропетровщини в лютому 2014-го більшістю громадян та експертів було сприйнято скептично, проте в дійсності сталося так, що саме Ігорю Валерійовичу належить велика заслуга в консервації «російської весни» в межах півострова Крим і частини Донбасу. Переконаний: із часом його роль у справі державотворення буде оцінена сповна.

Щось схоже Коломойський планував — чи мав наміри — здійснити й у футболі: торік, вперше за тривалий час, його «Дніпро» перестали «вбивати» арбітри, й узагалі рівень національного арбітражу набув пристойнішого вигляду. Для нас звичними стали поразки «Шахтаря», пенальті в бік донеччан, вилучення їхніх гравців; ми перестали дивуватися справжній об’єктивності в зустрічах за участі «Динамо». Як буде тепер, лячно уявити…

Судячи з того, що коїться (насамперед, маю на увазі новий склад керівництва Федерації), неможливо уникнути передчуття: невдовзі вітчизняна ліга може повернутися до стану десятилітньої давнини.

«Сприяють» тривожним передчуттям позафутбольні новини: ось Суркіс заявив, що треба провести реприватизацію Дніпроенерго. Значить, почнеться новий етап «оджимання» бізнесу в неугодного? На чому спиниться «віджимання»? І чи спиниться? Якщо не спиниться, звідки брати гроші на дорогих футболістів, на їхні великі зарплатні?..

Гадаю, вже найближчими турами можемо побачити зміни в рецепції арбітрів срібного призера поперед­ньої першості. Для цього, на жаль, склались усі підстави!

… Пригадую, дюжину років тому одіозний московський коментатор Володимир Перетурін запевняв, що пітерський «Зеніт» ніколи не стане чемпіоном РФ, мовляв, московські клуби не дозволять. Невдовзі, однак, ситуація перевернулася, бо за тамтешній елітний чемпіонат узявся особисто ПТН ХЙЛ. Цікаво: чиє втручання може оздоровити наш футбол?

Здесь

[zlex40]

Окаянные дни
Никиты Михалкова

Никита Сергеевич едет в Луганск. Казалось бы, ну и что в этом такого неожиданного? Михалков будет отнюдь не первым представителем пропутинской «культурной прослойки», посещающим оккупированные Россией территории. Но, с другой стороны, а кто там был? Не выключающийся Кобзон, ухитрившийся превратиться в пародию на самого себя? Какой-то там Пореченков – сегодня есть, завтра нет?

А Михалков – это все же Михалков. Один из самых талантливых и перспективных русских режиссеров и актеров недавнего прошлого – настолько талантливых, настолько мощных, что даже аморальность его отца, конъюнктурщика Сергея Михалкова, не отражалась на репутации и на самом творчестве младшенького. Михалкова любили именно за то удивительное ощущение личностной свободы, которую сообщали его фильмы – пусть даже он находил эту свободу в ностальгии по погибающей Российской империи.

То, что произошло с Никитой Михалковым после краха Советского Союза – самое настоящее наваждение. Человек, который ухитрялся – во всяком случае, в творчестве – не быть советским в самые что ни на есть советские годы, стал самым заурядным «совком», когда все кончилось.

Интриги вокруг Союза кинематографистов, жажда наживы, постоянное стремление лебезить перед власть предержащими – и отказ от былых друзей в момент, когда они теряют должность – все это Михалков нашего времени. И удивляться такому перевоплощению не приходится. Советский режим, отупевший и закостенелый, действительно не подходил Никите Сергеевичу, там лучше чувствовал себя его папенька.
А вот современная Россия – нахрапистая, наглая, самоуверенная, циничная – это Михалков и есть.

Ведь кинорежиссер зачитывался творениями поклонника нацизма философа Ивана Ильина еще тогда, когда никакой Путин о Ильине даже и не подозревал. Мало кто помнит, что первым российским политиком, обильно цитировавшим Ильина в своих речах, был не Владимир Владимирович, а первый и последний вице-президент России Александр Руцкой. А снабжал его цитатами из позабытого философа, конечно же, закадычный друг Михалков.

И хотя Руцкой свою борьбу за власть проиграл, у Ильина вскорости появился новый почитатель, точно усвоивший основную идею этой шовинистической библии – фашистскую идеологию наследовать, но фашистской, упаси Бог, не называть.

Так почему же Никите Михалкову не быть поближе к такой власти? Сейчас в России – его время, время победившего хама в дорогом костюме и с вензелями на манжетах. Талант Михалкова, впрочем, не стал его союзником в политическом выборе. Михалкову не посчастливилось стать новой Лени Рифеншталь нового Рейха – снимает он все хуже и хуже, все натужнее и натужнее – так что начинает казаться, что режиссером в советское время он стал просто потому, что не смог найти себе другого – политического и «предпринимательского» применения.

В Луганск Никита Сергеевич привезет именно такой, наскоро сварганенный фильмец – «Солнечный удар» – всхлипы по потерянной империи все те же, что в «Рабе любви», а таланта – на пять минут просмотра.

Но удивительно даже не это – а то, что в разоренный «люмпен-революцией» Плотницких и прочей нечисти Луганск Михалков ничтоже сумняшеся привезет фильм, снятый по «Окаянным дням» Ивана Бунина. Бунин с отвращением шарахался от грядущего хама. Михалков полезет с этим хамом обниматься. И от этого еще противнее и обиднее.

Виталий Портников, «Haqqin.az»

[rokus]

[nato]

Бренд "Путін": 15 років популярності
Сара Рейнсфорд
28 березня 2015



П'ятнадцять років тому Володимира Путіна обрали президентом, сподіваючись, що він поверне Росії її колишню міць: відновить країну, якою пишатимуться її громадяни і поважатиме світ.

Опитування "Всеросійського центру вивчення громадської думки" показало, що роботу глави держави схвалює 85%.

Хоча опитування громадської думки не створюють повної картини в країні, де більшість засобів масової інформації знаходяться під контролем держави, cтійка популярність Путіна не викликає сумнівів.

"Росія і Путін - разом, ми просто не бачимо іншого шляху", - говорить Олег Соколов, член пропутінського молодіжного руху "Сеть".

Головний офіс проекту нагадує сучасну інтернет- або піар-компанію. Тут повно молоді, які їдять суші або працюють із iPad.

Але бренд, який вони просувають - це Володимир Путін: стіни офісу прикрашені портретами їхнього лідера, нагадуючи росіянам про те, хто робить їхню країну великою.
"Більше не соромно"

Група не буде коментувати свої зв'язки з Кремлем, але їх пристрасть до своєї справи - дійсно справжня.



"Путін - сильний лідер, я б сказав, що наразі найсильніший у світі",- говорить Олег.

Він згадує часи правління Бориса Єльцина після розпаду Радянського Союзу як період хаосу і приниження, а не розвитку демократії.

Хоча сам Олегу був ще підлітком у 1990-ті, активіст розповідає про "жебракування" перед МВФ для отримання коштів та п'яні витівки попередника пана Путіна.

"Я соромився Єльцина та того, як він керував моєю країною. Із Путіним все інакше - мені більше не соромно", - каже він.


Володимир Путін на тренуванні з дзюдо в грудні 2010 року

Колишнього агента КДБ відразу почали представляти як людину справи, справжнього мачо. Цей образ активно рекламують за допомогою численних фотосесій: президент з оголеним торсом на коні або перемагає противників на килимку дзюдо.

Але його політика також резонує.

Минулого тижня Росія відзначила рік анексії Криму. Подія, яку тут активно підтримують, незважаючи на те, що Крим - це значний фінансовий тягар для Росії. Рейтинг популярності Володимира Путіна перевищив 80%.

Хоча Захід і засудив цей крок, в Росії анексію вважають "відновленням справедливості" після того, як півострів у 1954 році приєднали до радянської України. Деякі у пострадянській Москві вочевидь тішаться цією грою політичних м'язів.
"Політичні цукерки"


Люди можуть повідкушувати голови західним лідерам на цих льодяниках

Санкції, введені Заходом разом із падінням цін на нафту, здається, призвели до певного економічного спаду. Затяжна криза, яку багато-хто передбачає, швидше за все, негативно позначиться на популярності президента Путіна - особливо серед представників середнього класу, які постраждали від дії санкцій найбільше. Ціни вже підвищуються, і наразі скорочуються робочі місця.

Хоча настрої росіян значною мірою не змінилися.

"Санкції ускладнюють ведення бізнесу", - визнає Роман Ельдарханов, співвласник компанії з виробництва цукерок "Конфаель".

Він розповідає про проблеми із розрахунками із постачальниками, а також із доступом до сировини з Європи. Але бізнесмен покладає провину на тих західних лідерів, які наклали санкції, а не на президента Путіна і його політику.

Тому він створив колекцію "політичних цукерок", до якої входять льодяники із зображенням західних лідерів - їх можна з'їсти та знищити.


Бізнес Романа Эльдарханова розвивається на хвилі патріотизму

"Ми підтримуємо нашого лідера, ми вважаємо, що він добре виконує свою роботу", - пояснює пан Ельдарханов, відкриваючи коробку цукерок із портретом пана Путіна в образі мачо в темних окулярах.

Слоган на цукерках: "Щоб бути королем, коли скрізь пішаки... Треба мати міцні горіхи".

"Звичайно, ми заробляємо менше грошей, але ми не хвилюємося з цього приводу, адже йдеться про долю нашої країни", - додає із патріотичним пафосом пан Ельдарханов.
"Ніхто, крім Путіна"

Державні ЗМІ Росії відіграли важливу роль у формуванні таких поглядів.

Президент Путін прибрав до рук управління ефіром як тільки він прийшов до влади: політична сатира та критика високопосадовців зникла з екранів телевізорів.



Через п'ятнадцять років росіяни отримали монохромний ландшафт контрольованих державою каналів, які пропагують антизахідну риторику без слова критики на адресу президента.

"У Росії роль телебачення значно більша, ніж у США або Європі", - говорить аналітик ЗМІ Дмитро Нєкрасов, підкреслюючи, що 90% росіян отримують більшу частину інформації з телевізора.

Для 55% росіян телевізор - це єдине джерело інформації.

Тому він стверджує, що популярність президента Путіна частково пов'язана з тим, що більшість людей в буквальному розумінні не бачать жодної альтернативи.

"Реальну опозицію не пускають на головні канали країни, - говорить він. - А якщо політика не показують на державному телебаченні, його не існує. Ми завжди говорили, що немає вибору, крім пана Путіна".
"Путін-фешн"

Багатьом росіянам це, здається, дуже до вподоби. Вони є цільовою аудиторією для продажу одягу та аксесуарів із портретом пана Путіна.



Дизайнер молодіжного руху "Сеть" створив лінію одягу, присвячену пану Путіну: довгі шовкові сукні і сорочки із зображенням президента серед російських беріз.

За кілька метрів у вітрині на любителів каблучок чекають срібні персні, прикрашені головою президента, що виглядають доволі огидно.

А для активіста Олега Соколова тривалий термін Володимира Путіна на чолі держави не шкодить його популярності - зовсім навпаки.

"Якщо він не буде змінювати свою політику, - говорить він - я буду радий бачити його біля керма ще 15 років".

BBC Україна

[nato]

Євродепутат Ландсбергіс: Україна має час до червня
Інтерв'ю провів Сергій Воропаєв
Дата 26.03.2015

Євродепутат Габріеліус Ландсбергіс в інтерв'ю DW про російських лобістів у Європарламенті, про занепокоєння в Європі повільним ходом реформ в Україні, а також про загрозу втоми на Заході від України.


Депутат Європарламенту Габріеліус Ландсбергіс

Габріеліус Ландсбергіс - онук колишнього спікера литовського парламенту Вітаутаса Ландсбергіса - пильно стежить за подіями в Україні та в Росії. Так, у комітеті з питань зовнішньої торгівлі Європарламенту він займався питанням надання Україні макрофінансової допомоги на суму в 1,8 млрд. євро за скороченою процедурою. Також він став автором доповіді про стан відносин між ЄС та Росією. Цей документ голосуватимуть у сесійній залі Європарламенту лише у червні. Інтерв'ю з політиком ми розпочали саме з цього питання.

Deutsche Welle: Пане Ландсбергіс, то як би ви оцінили стан відносин між Брюсселем та Москвою зараз?

Габріеліус Ландсбергіс: Думаю, коротко можна охарактеризувати наші відносини як кризові. Всі зусилля за понад 20 років з метою вибудувати стратегічне партнерство чи дуже сильний союз між ЄС та Росією повністю провалилися. Зараз дуже важливо не просто побачити це, але й назвати правильним словом: провал. Лише тоді можна розпочати думати про нову стратегію, про те, як рухатися вперед.

Але ж Росія стверджує, що не порушує міжнародне право...

Ми чуємо це весь час. Є люди й тут, в парламенті, які представляють певні партії в певних країнах, як наприклад “Національний фронт” з Франції, які кажуть те саме. Я розглядаю це як пропаганду, написану за кремлівськими посібниками. У нас є факти, і наша політика базується на фактах, а не на чутках і не на російській пропаганді.

Є навіть прямі зізнання російського президента, які він озвучив у інтерв'ю для фільму “Крим. Дорога на батьківщину”

Так. І ми тепер знаємо, що він планував це (анексію Криму. - Ред.) навіть до кривавих подій на Майдані.

Чому Путін вирішив зробити такі зізнання? Він просто дуже смілива людина, чи це - результат відсутності адекватної відповіді з боку міжнародної спільноти?

Важко чітко визначити причину. Багато речей, які Путін зробив і продовжує робити, є певною бравадою з метою продемонструвати, що Захід занадто повільний, щоб реагувати; не достатньо мобільний, щоб запровадити санкції та інші заходи, які можуть зупинити Росію.

Кремль взагалі не очікував санкцій. Тому що в 2008 році відбулася війна між Росією та Грузією, частина території Грузії була відділена, і тоді не було санкцій. Думаю, Путін був переконаний, що з Кримом вийде так само.

Ви сказали про санкції. Очевидно, що домогтися єдності країн-членів Євросоюзу дедалі складніше. Чому окремі країни ЄС виступають за відновлення “бізнесу як зазвичай” з Росією?

Причин багато. По-перше, бізнес-зв'язки між ЄС та Росією стали дуже глибокими. Є багато грошей, інвестованих обома сторонами. Навіть тут, в парламенті, кожен тиждень ми маємо групи лобістів, які ходять навколо різних депутатів і намагаються домогтися скасування санкцій. Минулого тижня я мав розмову з групою європейських бізнесменів у Росії, які просили нас лише про скасування санкцій якомога швидше. Я сказав їм, що вони звертаються за неправильною адресою. Їм варто звертатися до Кремля, щоб Кремль припинив свою незаконну діяльність в сусідніх країнах, і тоді, звісно, санкції будуть скасовані. Санкції - це лише результат того, що щось відбулося не за правилами.

Україна приєдналася до санкцій ЄС лише у січні цього року. Вас не турбує така повільність у схваленні рішень Києвом?

Є багато сигналів з Києва, які викликають стурбованість: про те, що не всі реформи розпочалися, що боротьба з корупцією просувається дуже повільно, що олігархи мають таку ж владу, як за часів Януковича. І це, звісно, турбує. Я розумію, що ситуація дуже складна. Країна перебуває в стані війни. ЄС намагається допомогти і підштовхнути реформи, суспільство розколоте: різні партії, різні інтереси, різні мови зрештою.

Що має пам'ятати український уряд? Такі країни, як Литва, Польща, Латвія, Естонія - ми будемо підтримувати вас так довго, як треба. Але інші - може й ні. Країни Західної Європи хочуть бути впевнені, що є чіткий прогрес. Якщо найбільші з них відчують втому, тоді розпочнуться чорні дні для України.

Скільки часу ще має Київ?

Складно сказати. Я лише усвідомлюю, що якщо ми можемо втрачати надію, то менш оптимістичні країни втрачають її швидше. Я не можу сказати, коли втома стане нездоланною, однак я сподіваюся, що Україна все ще має достатньо часу, аби стабілізувати ситуацію. Для мене один з крайніх термінів - червень. У тому числі через питання санкцій проти Росії, які потрібно буде продовжувати. Росія потерпає, санкції працюють, а низькі ціни на нафту не роблять ситуацію простішою.

Зараз багато дискусій, як протидіяти російській пропаганді. Чи бачите ви певний рецепт, і чи є на нього гроші?

Гроші - то одне питання. Однак я не думаю, що створення одного каналу буде ефективним в протидії російській пропаганді. По-перше, ми не можемо боротися з однією пропагандою за допомогою іншої пропаганди. Я не підтримую цю ідею. Я би в першу чергу звернув увагу на діяльність неурядових громадських організацій, таких як “Стоп, фейк!”, “Євромайдан PR”, які розбивають російську пропаганду. Це дуже гарний приклад.

DW

P.S. Я тоже начала замечать эту "усталость" Запада от украинских проблем, причем как в работе, так и личных беседах...

[nato]

Лорд Гілтон: Крим – не Фолклендські острови
Ростислав Хотин
29.03.2015

Британський лорд вважає, що Україна могла б стати Фінляндією – членом ЄС, але не членом НАТО


Лорд Гілтон

Анексія Росією Криму незаконна, а Захід мав би надавати Україні більше економічної підтримки. На цьому в інтервʼю Радіо Свобода наголосив член Палати лордів британського парламенту, 82-річний лорд Гілтон. Він також висловив сподівання на те, що одного дня Україна стане членом ЄС, а Велика Британія не перестане ним бути, попри хвилю євроскептицизму на Британських островах. Хоча, на думку лорда Гілтона, ЄС має реформуватися в бік меншої централізації.

– Днями міністр закордонних справ Великої Британії Філіп Гаммонд заявив, що Росія має повернути Крим Україні. Він назвав «референдум» у Криму березня минулого року «фіговим листком»…

– Я погоджують з нашим міністром закордонних справ, що це взяття Криму є порушенням міжнародних норм. Це є порушенням Будапештського меморандуму і тому це неприйнятно. Звичайно, треба визнати дуже довгий історичний зв’язок Росії з Кримом. Але це не дає Росії права діяти щодо Криму так, як вона вчинила. Ну, і що з того, наприклад, що мій прапрадід воював під час Кримської війни у 19-му столітті проти царської армії? Сьогодні також багато говорять, що має бути з Севастополем як військово-морською базою. Але всі ці історичні моменти не можуть приховати факт незаконних дій російської держави.

– Нині часом лунають заклики до Заходу не забувати про Крим. Мовляв, увага Заходу зосереджена на тому, аби покласти край конфлікту на Сході України і є небезпека, що на тлі цього про Крим можуть «забути»…

– В мене є два сподівання. По-перше, що кримське питання не буде повністю забуте. А по-друге, що мінська угода, яка передбачає припинення вогню на Сході України, не буде порушуватись.

– Як міжнародна спільнота може допомогти кримським татарам і всім тим, хто політично не згоден з анексією Криму Росією?

– Становище кримськотатарської національної меншини в Криму дає привід для стурбованості. Звичайно, якщо хтось з кримських татар хоче залишити Крим, їм має бути надана така можливість. Окрім того, татари в Республіці Татарстан, яка перебуває у складі Російської Федерації, мають значний рівень автономії. За нинішній умов, можливо, це було б виходом – дати кримським татарам якусь автономію. Якби кримські татари мали якийсь рівень автономії, тоді у них було б більше бажання залишатися у Криму.

– Якими Вам бачаться можливі шляхи повернення українського суверенітету над Кримом – в разі, якщо конфлікт на Сході України буде владнано?

– Я думаю, що Україна має значні внутрішні проблеми, які, можливо, треба вирішити спочатку перед тим, як братися за вирішення ширших проблем. Скажімо, встановити верховенство права – це важливо. Також уряд сам визнає, що є серйозна проблема з корупцією.

– Одразу після заяви міністра Гаммонда дехто з чільних російських представників сказав, що Росія має більше прав на Крим, аніж Британія на Фолкленди…

– Я думаю, що проведення таких паралелей часто є хибним. Якби Росія відчувала, що має серйозне право на Крим, вона мала б вести переговори щодо Криму з Україною, а не забирати Крим, посилаючись на «референдум». Адже цей «референдум» був організований за дуже короткий проміжок часу. І люди в Криму не мали можливості проводити політичну кампанію, агітацію, відкрито обговорювати і не могли жодним чином нормально підготуватися до референдуму.

– Чи реакція Заходу на анексію Криму та події на Сході України була адекватною, чи є західні санкції достатніми?

– Санкції були запроваджені, і на них погодилась дуже велика кількість країн. І не лише в Європі, але також і в Америці і деінде. І санкції дають певний результат. І, без сумніву, падіння цін та нафту також доповнює ефект санкцій. Але я думаю, що Захід й інші потужні держави світу могли би більше зробити для відновлення економіки України, а також для подолання гуманітарної кризи через велику кількість людей, які змушені були втікати від конфлікту на Сході України.

– Як Вам бачаться майбутні відносин між Заходом і Росією, бо ці відносини вкрай важливі і для України?

– Я думаю, що ніхто не хоче бачити нової Холодної війни. Але має витримуватися дуже тверда лінія щодо російського уряду. Але водночас треба тримати якнайширші контакти з російським народом. Чи через спорт, чи через мистецтво, чи наукові обміни… Тобто, якнайширші контакти всіма можливими засобами.

– Чи бачите Ви Україну членом ЄС в недовгій перспективі?

– Не знаю, що станеться, але я навів би приклад Фінляндії, яка з 1945 року погодилась бути нейтральною країною. Цей статус не зашкодив Фінляндії стати членом ЄС у 1995 році. І приєднання до ЄС отримало мандат фінського народу на референдумі. І наскільки я знаю, не було якихось застережень з російського боку членству Фінляндії в ЄС. Тобто, ось приклад Фінляндії може бути прикладом для наслідування і Україною.

– Але Фінляндія є членом ЄС, але не членом НАТО…

– Точно. Ви потрапили в точку! Україна, як на мене, має прямувати до ЄС, але залишити осторонь на якийсь час – а, можливо, й назавжди членство в НАТО.

– Але що Україна могла би отримати від Росії навзамін?

– Ну, як на мене, повну реалізацію мінських угод, повне виведення всіх російських військ та озброєнь з української території.

– В мене ще кілька запитань про відносини Британії з ЄС. Чи залишиться Британія в ЄС, до якого одного дня збирається приєднатися Україна?

– Я дуже сподіваюся на те, що Сполучене Королівство залишиться в ЄС. Але також ЄС мав би провести дуже значний обсяг реформування всередині себе. Але ніхто не може точно сказати, як розвиватимуться відносини Британії з ЄС. Якщо після травневих виборів консерватори будуть врядувати, то, можливо, доведеться проводити референдум чи хочемо ми бути в ЄС. Якщо дійде до цього, то я сподіваюся, що відповідь буде «так».

– Але британці не хочуть перетворення ЄС на якусь наддержаву, яка б забрала увесь національний суверенітет?

– Беручи до уваги частковий провал євро як грошової одиниці і беручи до уваги ту міру перебільшеної централізації, яка існує в ЄС, якісь запобіжники такого перетворення віталися б багатьма.

Радіо Свобода

[nato]

Путин выступает за идею независимой Палестины со столицей в Восточном Иерусалиме
28.03.2015 22:01

Россия будет содействовать созданию независимого государства Палестина со столицей в Восточном Иерусалиме. Таким заявлением очередной раз шокировал мир президент РФ Владимир Путин на встрече глав стран-членов Лиги арабских государств. Создание такого государства называется «важнейшим условием для решения проблемы Палестины» и «реализацией законного права палестинского народа на создание независимого государства», цитирует Путина РИА «Новости».



«Россия будет и далее способствовать достижению этой цели (независимость Палестины), действуя как по двусторонним каналам, так и в многосторонних форматах, в том числе в «квартете» международных посредников», — отметил он.

Политолог

[nato]

60 лет назад СССР провел операцию «Снежок»: погибли 43 000 советских солдат
28.03.2015 19:53

14 сентября прошлого года в России отмечалась 60-я годовщина трагических событий на Тоцком полигоне. То, что произошло 14 сентября 1954 года в Оренбургской области, долгие годы окружала плотная завеса секретности.

В 9 часов 33 минуты над степью прогремел взрыв одной из самых мощных по тем временам ядерных бомб. Следом в наступление — мимо горящих в атомном пожаре лесов, снесенных с лица земли деревень — ринулись в атаку «восточные» войска.



Самолеты, нанося удар по наземным целям, пересекали ножку ядерного гриба. В 10 км от эпицентра взрыва в радиоактивной пыли, среди расплавленного песка, держали оборону «западники». Снарядов и бомб в тот день было выпущено больше, чем при штурме Берлина.

Со всех участников учений была взята подписка о неразглашении государственной и военной тайны сроком на 25 лет. Умирая от ранних инфарктов, инсультов и рака, они даже лечащим врачам не могли рассказать о своем облучении. Немногим участникам Тоцких учений удалось дожить до сегодняшнего дня. Спустя полвека они рассказали «Московскому комсомольцу» о событиях 54-го года в Оренбургской степи.

Подготовка к операции «Снежок»

«Весь конец лета на маленькую станцию Тоцкое со всего Союза шли воинские эшелоны. Никто из прибывающих — даже командование войсковых частей — понятия не имел, зачем они здесь оказались. Наш эшелон на каждой станции встречали женщины и дети. Вручая нам сметану и яйца, бабы причитали: «Родимые, небось в Китай воевать едете», — рассказывает председатель Комитета ветеранов подразделений особого риска Владимир Бенцианов.

В начале 50-х всерьез готовились к третьей мировой войне. После проведенных в США испытаний в СССР также решили опробовать ядерную бомбу на открытой местности. Место учений — в оренбургской степи — выбрали из-за сходства с западноевропейским ландшафтом.

«Сначала общевойсковые учения с реальным ядерным взрывом планировалось провести на ракетном полигоне Капустин Яр, но весной 1954-го была проведена оценка Тоцкого полигона, он и был признан лучшим по условиям обеспечения безопасности», — вспоминал в свое время генерал-лейтенант Осин.

Участники Тоцких учений рассказывают иное. Поле, где планировалось сбросить ядерную бомбу, было видно как на ладони.

«Для учений из отделений у нас отобрали самых крепких ребят. Нам выдали личное табельное оружие — модернизированные автоматы Калашникова, скорострельные десятизарядные автоматические винтовки и радиостанции Р-9», — вспоминает Николай Пильщиков.

Палаточный лагерь растянулся на 42 километра. На учения прибыли представители 212 частей — 45 тысяч военнослужащих: 39 тысяч солдат, сержантов и старшин, 6 тысяч офицеров, генералов и маршалов.

Подготовка к учениям под кодовым названием «Снежок» длилась три месяца. К концу лета огромное боевое поле было буквально испещрено десятками тысяч километров окопов, траншей и противотанковых рвов. Построили сотни дотов, дзотов, блиндажей.

Накануне учений офицерам показали секретный фильм о действии ядерного оружия. «Для этого был построен специальный кинопавильон, в который пропускали лишь по списку и удостоверению личности в присутствии командира полка и представителя КГБ. Тогда же мы услышали: «Вам выпала великая честь — впервые в мире действовать в реальных условия применения ядерной бомбы». Стало понятно, для чего окопы и блиндажи мы накрывали бревнами в несколько накатов, тщательно обмазывая выступающие деревянные части желтой глиной. «Они не должны были загореться от светового излучения», — вспоминал Иван Путивльский.

«Жителям деревень Богдановка и Федоровка, которые находились в 5-6 км от эпицентра взрыва, было предложено временно эвакуироваться за 50 км от места проведения учения. Их организованно вывозили войска, брать с собой разрешалось все. Весь период учения эвакуированным жителям платили суточные», — рассказывает Николай Пильщиков.

«Подготовка к учениям велась под артиллерийскую канонаду. Сотни самолетов бомбили заданные участки. За месяц до начала ежедневно самолет Ту-4 сбрасывал в эпицентр «болванку» — макет бомбы массой 250 кг», — вспоминал участник учений Путивльский.

По воспоминаниям подполковника Даниленко, в старой дубовой роще, окруженной смешанным лесом, был нанесен белый известковый крест размером 100х100 м. В него-то и метили тренирующиеся летчики. Отклонение от цели не должно было превышать 500 метров. Кругом располагались войска.

Тренировалось два экипажа: майора Кутырчева и капитана Лясникова. До самого последнего момента летчики не знали, кто пойдет основным, а кто будет дублером. Преимущество было у экипажа Кутырчева, который уже имел опыт летных испытаний атомной бомбы на Семипалатинском полигоне.

Для предотвращения поражений ударной волной войскам, располагающимся на отдалении 5-7,5 км от эпицентра взрыва, было предписано находиться в укрытиях, а далее 7,5 км — в траншеях в положении сидя или лежа.

«На одной из возвышенностей, в 15 км от запланированного эпицентра взрыва построили правительственную трибуну для наблюдения за учениями, — рассказывает Иван Путивльский. — Накануне ее выкрасили масляными красками в зеленый и белый цвета. На трибуне были установлены приборы наблюдения. Сбоку к ней от железнодорожной станции по глубоким пескам проложили асфальтированную дорогу. Никакие посторонние автомашины военная автоинспекция на эту дорогу не пускала».

«За трое суток до начала учения на полевой аэродром в районе Тоцка стали прибывать высшие военачальники: маршалы Советского Союза Василевский, Рокоссовский, Конев, Малиновский, — вспоминает Пильщиков. — Прибыли даже министры обороны стран народной демократии, генералы Мариан Спыхальский, Людвиг Свобода, маршал Чжу-Дэ и Пэн-Дэ-Хуай. Все они размещались в заранее построенном в районе лагеря правительственном городке. За сутки до учений в Тоцке появился Хрущев, Булганин и создатель ядерного оружия Курчатов».

Руководителем учений был назначен маршал Жуков. Вокруг эпицентра взрыва, обозначенного белым крестом, была расставлена боевая техника: танки, самолеты, бронетранспортеры, к которым в траншеях и на земле привязали «десант»: овец, собак, лошадей и телят.

С 8000 метров бомбардировщик Ту-4 сбросил на полигон ядерную бомбу

В день вылета на учения оба экипажа Ту-4 готовились в полном объеме: на каждом из самолетов были подвешены ядерные бомбы, летчики одновременно запустили двигатели, доложили о готовности выполнить задание. Команду на взлет получил экипаж Кутырчева, где бомбардиром был капитан Кокорин, вторым летчиком — Роменский, штурманом — Бабец. Ту-4 сопровождали два истребителя МиГ-17 и бомбардировщик Ил-28, которые должны были вести разведку погоды и киносъемку, а также осуществлять охрану носителя в полете.

«14 сентября нас подняли по тревоге в четыре часа утра. Было ясное и тихое утро, — рассказывает Иван Путивльский. — На небосклоне — ни облачка. На машинах доставили к подножию правительственной трибуны. Мы уселись поплотнее в овраге и сфотографировались. Первый сигнал через громкоговорители правительственной трибуны прозвучал за 15 минут до ядерного взрыва: «Лед тронулся!» За 10 минут до взрыва мы услышали второй сигнал: «Лед идет!» Мы, как нас и инструктировали, выбежали из машин и бросились к заранее подготовленным укрытиям в овраге сбоку от трибуны. Улеглись на живот, головой — в сторону взрыва, как учили, с закрытыми глазами, подложив под голову ладони и открыв рот. Прозвучал последний, третий, сигнал: «Молния!» Вдали раздался адский грохот. Часы остановились на отметке 9 часов 33 минуты».

Атомную бомбу самолет-носитель сбросил с высоты 8 тыс. метров со второго захода на цель. Мощность плутониевой бомбы под кодовым словом «Татьянка» составила 40 килотонн в тротиловом эквиваленте — в несколько раз больше той, что взорвали над Хиросимой. По воспоминаниям генерал-лейтенанта Осина, подобная бомба предварительно была испытана на Семипалатинском полигоне в 1951 году. Тоцкая «Татьянка» взорвалась на высоте 350 м от земли. Отклонение от намеченного эпицентра составило 280 м в северо-западном направлении.

В последний момент ветер переменился: он отнес радиоактивное облако не в безлюдную степь, как ждали, а прямо на Оренбург и дальше, в сторону Красноярска.

Через 5 минут после ядерного взрыва началась артиллерийская подготовка, затем был нанесен удар бомбардировочной авиацией. Заговорили орудия и минометы разных калибров, «катюши», самоходные артиллерийские установки, танки, закопанные в землю. Командир батальона рассказывал нам позднее, что плотность огня на километр площади была больше, чем при взятии Берлина, вспоминает Казанов.

«Во время взрыва, несмотря на закрытые траншеи и блиндажи, где мы находились, туда проник яркий свет, через несколько секунд мы услышали звук в форме резкого грозового разряда, — рассказывает Николай Пильщиков. — Через 3 часа был получен сигнал атаки. Самолеты, нанося удар по наземным целям через 21-22 мин после ядерного взрыва, пересекали ножку ядерного гриба — ствол радиоактивного облака. Я со своим батальоном на бронетранспортере проследовал в 600 м от эпицентра взрыва на скорости 16-18 км/ч. Увидел сожженный от корня до верхушки лес, покореженные колонны техники, обгоревших животных». В самом эпицентре — в радиусе 300 м — не осталось ни одного столетнего дуба, все сгорело… Техника в километре от взрыва была вдавлена в землю…»

«Долину, в полутора километрах от которой находился эпицентр взрыва, мы пересекали в противогазах, — вспоминает Казанов. — Краем глаза успели заметить, как горят поршневые самолеты, автомобили и штабные машины, везде валялись останки коров и овец. Земля напоминала шлак и некую чудовищно взбитую консистенцию. Местность после взрыва трудно было узнать: дымилась трава, бегали опаленные перепелки, кустарник и перелески исчезли. Меня окружали голые, дымящиеся холмы. Стояла сплошная черная стена из дыма и пыли, смрада и гари. Сохло и першило в горле, в ушах стоял звон и шум… Генерал-майор приказал мне измерить дозиметрическим прибором уровень радиации у догорающего рядом костра. Я подбежал, открыл заслонку на днище прибора, и… стрелка зашкалила. «В машину!» — скомандовал генерал, и мы отъехали с этого места, оказавшегося рядом с непосредственным эпицентром взрыва…»

Два дня спустя — 17 сентября 1954 года — в газете «Правда» было напечатано сообщение ТАСС: «В соответствии с планом научно-исследовательских и экспериментальных работ в последние дни в Советском Союзе было проведено испытание одного из видов атомного оружия. Целью испытания было изучение действия атомного взрыва. При испытании получены ценные результаты, которые помогут советским ученым и инженерам успешно решить задачи по защите от атомного нападения». Войска выполнили свою задачу: ядерный щит страны был создан.

Жители окрестных, на две трети сгоревших деревень по бревнышку перетащили выстроенные для них новые дома на старые — обжитые и уже зараженные — места, собрали на полях радиоактивное зерно, запеченную в земле картошку… И еще долго старожилы Богдановки, Федоровки и села Сорочинского помнили странное свечение дров. Поленницы, сложенные из обуглившихся в районе взрыва деревьев, светились в темноте зеленоватым огнем.

Мыши, крысы, кролики, овцы, коровы, лошади и даже насекомые, побывавшие в «зоне», подвергались пристальному обследованию… «После учений мы прошли лишь дозиметрический контроль, — вспоминает Николай Пильщиков. — Гораздо большее внимание специалисты уделили выданному нам в день учений сухому пайку, завернутому почти в двухсантиметровый слой резины… Его тут же забрали на исследование. На следующий день всех солдат и офицеров перевели на обычный рацион питания. Деликатесы исчезли».

Возвращались с Тоцкого полигона, по воспоминаниям Станислава Ивановича Казанова, они не в товарняке, в котором приехали, а в нормальном пассажирском вагоне. Причем состав их пропускали без малейшей задержки. Мимо пролетали станции: пустой перрон, на котором стоял одинокий начальник вокзала и отдавал честь. Причина была проста. В том же поезде, в спецвагоне, с учений возвращался Семен Михайлович Буденный.

«В Москве на Казанском вокзале маршала ждала пышная встреча, — вспоминает Казанов. — Наши курсанты сержантской школы не получили ни знаков отличия, ни специальных удостоверений, ни наград… Благодарность, которую нам объявил министр обороны Булганин, мы также нигде потом не получили».

Летчикам, которые сбросили ядерную бомбу, за успешное выполнение этого задания вручили по автомашине марки «Победа». На разборе учений командир экипажа Василий Кутырчев из рук Булганина получил орден Ленина и, досрочно, звание полковника.

На результаты общевойсковых учений с применением ядерного оружия наложили гриф «совершенно секретно».

Третье поколение людей, переживших испытания на Тоцком полигоне, живет с предрасположенностью к раку

Никаких проверок и обследований участников этого бесчеловечного эксперимента из соображения секретности не проводилось. Все скрывалось и умалчивалось. Потери среди гражданского населения до сих пор неизвестны. Архивы Тоцкой районной больницы с 1954 по 1980 гг. уничтожены.

«В Сорочинском загсе мы сделала выборку по диагнозам умерших за последние 50 лет людей. С 1952 года от онкологии в близлежащих селах умерли 3209 человек. Сразу после взрыва — всего два случая смерти. И потом — два пика: один через 5-7 лет после взрыва, второй — с начала 90-х годов.

Изучили мы и иммунологию у детей: брали внуков людей, переживших взрыв. Результаты нас ошеломили: в иммунограммах сорочинских детей практически отсутствуют натуральные киллеры, которые участвуют в противораковой защите. У детей фактически не работает система интерферон — защита организма от рака. Получается, что третье поколение людей, переживших атомный взрыв, живет с предрасположенностью к раку», — рассказывает профессор Оренбургской медицинской академии Михаил Скачков.

Участникам Тоцких учений не выдали никаких документов, они появились только в 1990 году, когда их приравняли в правах к чернобыльцам.

Из 45 тысяч военных, принимавших участие в Тоцких учениях, ныне в живых осталось чуть более 2 тысяч. Половина из них официально признаны инвалидами первой и второй группы, у 74,5% — выявлены болезни сердечно-сосудистой системы, включая гипертоническую болезнь и церебральный атеросклероз, еще у 20,5% — болезни органов пищеварения, у 4,5% — злокачественные новообразования и болезни крови.

Десять лет назад в Тоцке — в эпицентре взрыва — был установлен памятный знак: стела с колоколами. 14 сентября они будут звонить в память о всех пострадавших от радиации на Тоцком, Семипалатинском, Новоземельском, Капустин-Ярском и Ладожском полигонах.

Политолог

[nato]

Мартовские тезисы
Олег Пономарь, политический обозреватель
26 марта, 15:48

Россией управляет не Путин, а "Политбюро", состоящее из чекистов и олигархических ельциновских элит.

Это всё очевидные на сию минуту вещи, но напишу о них тезисно, чтобы зафиксировать мизансцену в нашей пьесе.

- Карлик после возвращения из плена — это уже совсем не тот Карлик. Функции принятия важных решений значительно урезаны.

- Управление страной осуществляет "Политбюро" чекистов и олигархических ельциновских элит.

- Идет постоянный торг с США и их союзниками о модели функционирования России после Карлика. Условия сохранения капитала на Западе, условия хотя бы частичного выхода из-под санкций в обмен на инфаркт Карлика.

- "Политбюро" согласно на многие условия, но пока не согласно на полную капитуляцию, включая немедленный возврат Крыма и отказ от ЯО.

- США, Канада и Великобритания не вводят убийственный пятый пакет санкций, не отключают SWIFT пока идет торг, но в тоже время продолжают переброску войск в Европу. Бутылка должна быть плотно закупорена на случай срыва переговоров.

- Конгресс обеими палатами принял обращению к Бараку об оружии для Украины. Карта у Барака на столе.

- Нефть продолжает складироваться, запасы переполнены. Но отмашки на выброс на рынок нет. Ждут окончания переговоров с Ираном и переговоров с "Политбюро".

Что дальше?

В конце апреля в Украину прибывают морпехи США. И много нелетального "печенья" к тому времени уже будет нам поставлено. И к тому времени будет видно, как идут переговоры с "Политбюро". Высока вероятность, что Карлик и компания начнут небольшую войнушку для демонстрации того, что полностью капитулировать не хотят.

Но с другой стороны - начинать боевые действия до 9 Мая абсолютно невыгодно с точки зрения мирового пиара. Хоть кто-то, но приедет в Москву. Большая дата, хоть какой-то шанс международно "полегитимиться".

Вот такой вот расклад.

Апрель будет интересный.

Но самое веселое начнется в мае.

А мы чистим автомат.

ТСН

P.S. Все же не стоит воспринимать эти тезисы слишком серьезно

[zlex40]

Мы бедные
Они нищие…

Агрессивность россиян, их злобность и демонстративное неуважение к другим странам и народам – от нищеты. Они нищие, вот что объясняет всех тараканов в голове. И очень важно не путать нищету и бедность. Бедность – это количество денег в кармане. Если их мало – ты бедный. Что не мешает тебе быть свободным, счастливым, иметь свое мнение и гордость. А нищий может иметь виллу в Испании и круглый счет в банке. Его нищета – не мало денег, а зависимость от воли барина и чужой прихоти. У богатого нищего могут в любой момент отобрать фабрики с заводами и бросить в тюрьму. Он не свободен – он попрошайка. Количество бабла этого не меняет. Шалаш, краюха хлеба и воля – бедность. Постоянный страх и стремление нравиться хозяину – нищета или рабство. Украинцы всех национальностей в большинстве своем бедны, но свободны. Два Майдана за 10 лет – убедительное доказательство. Россияне материально часто богаче, но нравственно – нищие. Их несменяемые лидеры и робкие протесты – тоже доказательство. Поэтому вроде и на русском говорим, а друг друга не понимаем. Базовые ценности принципиально отличаются. Мы бедные. Они нищие…

Кирилл Сазонов, «FaceBook»

[nato]

Хакнули его, что ли? Или это такое искренне от души?

[zlex40]

Ночь черных мешков
У Путина, действительно, есть план. И этот план – война.

Если не со всем миром, то – внутри самой России. С 2012 года, когда Путин нарушил все нормы Конституции и фактически узурпировал власть, он превратился в банального диктатора. С самого дня инаугурации, когда была зачищена Москва, Вовочка мчался в Кремль – из пустоты в вакуум, окруженный эскортом, образующим силуэт теперь уже всемирно известного брэнда: «Х…ло».

Изначально у Путина было два выхода: плохой и очень плохой. На фоне условной стабильности благодаря высоким ценам на углеводороды, можно было продолжать грабить страну до условного 2018 года, катастрофически теряя рейтинг популярности внутри России. Потом, в «час Х» – собрать манатки и, объявив демократические выборы, скрыться с наворованным и прятаться до конца жизни, будучи объявленным в розыск Интерполом. Но Вовочка выбрал скользкий и кровавый путь пожизненной диктатуры. Введя внутри России жесткую цензуру и переформатировав СМИ в режим пропаганды, он аннексировал украинский Крым и ввязался в войну, объявив себя лидером мифического «русского мира», взяв за основу галлюцинации с «генетическими кодами» и «духовными скрепами». На поверку «коды» оказались ядерным шантажом, а «скрепы» – пулями, пригвождающими оппозицию к асфальту на Москворецком мосту.

Убийство Немцова с дальнейшим упаковыванием оппозиционного политика в черный мешок – лишь часть плана по упаковыванию всей России. Созданные группировки фашиствующих штурмовиков – все эти «Антимайданы», НОДы, «SERBы» и прочие хирургические инструменты – лишь часть зловещего плана по разжиганию гражданской войны внутри страны. Рано или поздно они спровоцируют физический ответ оппозиции, после чего наделят себя правом отлавливать представителей «пятой колонны» в подворотнях и у подъездов; крушить черепа и упаковывать в мешки. И однажды – неважно даже кем – в кровавом месилове будет применено оружие: нож или «травмат», после чего ставки повысятся, и из «широких штанин» будет извлечен «старый добрый огенестрел». Это и станет убедительной заявкой на полноценную гражданскую войну.

Российское общество уже и так разделено: Крымом и пропагандой, лже-патриотизмом и ненавистью к Западу – с одной стороны, и жаждой восстановления справедливости со стремлением к отмщению – с другой. Эта искусственно созданная конструкция нашпигована такой гремучей смесью, что может грохнуть в любой момент, взорвав Россию изнутри. Достаточно лишь поднести горящую спичку. Убийство Немцова не стало «последней каплей», но обозначило некий предел, за которым «еще чуть-чуть, буквально пара таких капель – и все взорвется»…

Когда? – трудно сказать. Дышать в России уже нечем. По крайне мере, тем, кто не способен вдыхать угарный газ с удавкой на шее. Между тем, петля затягивается все туже, и общественная конструкция искрит под ногами обреченного висельника. Здоровая, но измотанная часть общества – как в пыточной на Лубянке – еще пытается держаться, чтобы выжить и не предать: себя, страну и ее историю. Палачи берут измором: пытают бессонницей, запугивают, шантажируют, убивают соратников в соседних камерах – убивают громко, чтобы все потенциальные жертвы это слышали…

Но когда по закоулочкам полетят реальные клочки – станет страшно даже палачам. Никакие хирургические инструменты им не помогут: «Антимайдан» разбежится, НОД бросит свою Катасонову на трассе, как использованную резиновую куклу – на радость озабоченным маньякам, а Гоша Тарасевич в мокрых штанишках поскачет на историческую родину, где его и удавят пьяные коллеги из ДНР. Россия распадется, не выдержав собственного варварства, поднятого из глубин плешивым майорчиком, труп которого брезгливо упакуют в черный мешок и скинут в реку. Возможно, даже с Москворецкого моста…

Александр Сотник, «SotnikTV»

[zlex40]

Корекція моралі
Влада скоригувала власні принципи настільки,
що вони ніяк не адаптуються з тими критеріями, які сповідують її виборці

Життя не тільки складне, «сповнене розчарувань і тихого смутку», іноді його зиґзаґи приховують тонку іронію, гримасний сарказм, що його й не придумаєш. Парадоксально, та факт, що саме після верхотурних політичних кореляцій, що мали вислідом повернення урядової команди скомпрометованих «фахівців», в українських школах запроваджують предмет християнської етики. Тепер слід очікувати на те, як наснажені найвищими життєвими цінностями школярики сприйматимуть кухонні розмови батьків про прем’єра з кримінальним минулим, про запопадливих на державний гаманець чиновників, про бандитські тертя, неминучі під час переділу поділеного.

Важко вимагати системних змін від країни, яка живе в режимі постійного релятивізму. Політичні уподобання, що їх міняють, мов рукавички, зовнішньополітичні симпатії та антипатії, вектори яких важко визначити навіть упродовж одного дня, піарні акції антагоністичних таборів, які вмить перелицьовують явище чи подію з чорного на біле і навпаки, як у «Собачому серці» Булгакова – «не читайте більшовицьких газет». Однак головне – не ці дріб’язковості щоденного невлаштованого побуту, бо політика, на жаль (а, може, закономірно), стала неодмінною складовою пересічного обивателя, який бодай трохи замислюється над днем завтрашнім. Головне – спроба ревізії основоположних засад буття, а відтак намагання трактувати аудиторію на безмежному терені за зграю невігласів, олігофренів, позбавлених елементарної здатності до аналізу того, що відбувається. Ще свіжі у пам’яті оптимістичні реляції про завершення АТО за два тижні. Тепер же, коли минув ледь не рік, ніхто про них і не згадає. Я не кажу вже про боротьбу з корупцією у прямому ефірі, з якої вийшов якийсь непідвладний здоровому глузду пшик. Я починаю міркувати – ну, не можуть же підставляти схожим чином перших осіб держави їхні радники, політтехнологи, зрештою, правники. А якщо й підставляють, то чому досі комфортно ніжаться на своїх грошовитих посадах? Чому не йдуть на біржу праці? Чи, може, знають надто багато про триб життя своїх патронів, про їхні витівки, настільки багато, що «всесильні і всемогутні» просто остерігаються викинути їх на вулицю.

Важко збагнути логіку діячів такого штибу. Корекція моралі схожих осіб сягає небачених і навряд чи дозволених похибок. Та особливо вражає погідливість і смиренність тих, чиїми спинами 2014-го гуляли міліцейські кийки й у кого цілилися досі нез’ясовані снайпери. Тих, хто небезпідставно вимагав справедливого покарання для псів Януковича. Так, тоді заходилося на революцію, настрій барикад витав у повітрі, журналісти, які щойно позбулися облудливої ілюзії темників, відпрацьовували вчорашні гріхи.

Вони й сьогодні не мовчать, от тільки весь їхній справедливий гнів надто вже ретельно позиціонований з корекцією на смаки власника і грошодавця. Бо після Майданної бурі невирішеним залишилося питання влади в країні. Ви кажете: як? Мовляв, і президентські, і парламентські вибори відбулися. Звісно, відбулися, але чи чується твердо на ногах у цій країні і гарант, і керівник уряду – висуванець «дивної» коаліції? Чи розуміють вони всю аморальність того, що відбувається – псевдореформ, псевдомиру, псевдодемократії, псевдостабільності?

Влада скоригувала власні моральні принципи настільки, що вони ніяк не адаптуються з тими критеріями, які сповідують її виборці. А це неминуче означатиме спочатку ігнорацію та зневагу до відступників і брехунів, а відтак – війну з ними. А на війні як на війні. Тоді запізно говорити про мораль.

Ігор Гулик, «Львівська газета»

[montoya]

[rokus]

Сегодня во Львове футболисты сборной Украины проведали солдат, которые проходят лечение в Военно-медицинском клиническом центре Западного региона.



Госпиталь посетили Тарас Степаненко, Олег Гусев, Роман Безус, Артем Кравец, Филипп Будковский и Артем Федецкий.

Игроки прошли по палатам с ранеными бойцами АТО и вручили гостинцы — фрукты, шарфы сборной Украины и прочие сувениры.

Напомним, что перед матчем с Испанией игроки сборной наведывались в Центральный госпиталь в Киеве.




47 раненых бойцов смогут посетить матч сборных Украины и Латвии

47 бойцов, проходящих лечение в Военно-медицинском клиническом центре Западного региона, смогут посетить товарищеский матч сборных Украины и Латвии.



«Ребята сами захотели к вам прийти. Спасибо за то, что вы защищали нашу страну. Низкий поклон вам. Мы приглашаем вас на футбол. Кому позволяют врачи — мы организуем транспорт и билеты», — сказал пресс-атташе сборной Украины Александр Глывинский во время визита игроков национальной команды в госпиталь.

Матч состоится во вторник, 31 марта на «Арене Львов». Начало встречи в 21:00.




Артем Федецкий: приятно быть в компании настоящих героев

Защитник сборной Украины во время посещения военного госпиталя обратился со словами благодарности к раненым бойцам.

«Готовимся к матчу. Хочу поблагодарить вас. Вы настоящие герои. Вы защищаете нашу страну, наших родителей, жен, нас. Мы рады видеть вас на наших матчах.

Приятно быть в компании настоящих героев. Со своей стороны будем делать все, чтобы радовать вас. Мы с вами, и мы за вас переживаем!» — сказал Федецкий.

Здесь

[rokus]

Известный российский промоутер Владимир Хрюнов заявил, что договорился о трехлетнем сотрудничестве со Станиславом Каштановым, который получил лицензию Российской федерации профессионального бокса и теперь не будет выступать за Украину.

"У нас в последнее время продолжалась полемика с украинской стороной, и в пятницу Европейский боксерский союз вынес решение о том, что Станислав Каштанов имеет право получить боксерскую лицензию, несмотря на препятствия украинской стороны, - сказал Хрюнов Р-Спорту. - Я теперь промоутер Станислава, мы договорились о трехлетнем сотрудничестве".

Каштанов, выступающий во второй средней весовой категории, на профессиональном ринге одержал 31 победу (17 нокаутом) при одном поражении. Свой последний бой 30-летний уроженец Донецка провел в августе 2013 года. Теперь Каштанов выступит 5 апреля в Ногинске уже с лицензией Российской федерацией профессионального бокса.

Здесь

[zlex40]

Як Саудівська Аравія відповість Путіну
Путін і його радники втратили розуміння близькосхідних політичних процесів

Міністр закордонних справ Саудівської Аравії Сауд аль-Фейсал виступив з жорсткою критикою російської політики на Близькому Сході відразу ж після оголошення послання президента Володимира Путіна саміту Ліги арабських держав (ЛАД). Те, що Саудівська Аравія не плекає добрих почуттів до російського режиму – загальновідомо. Після початку громадянської війни в Сирії це ставлення тільки погіршилося. Незвично те, що глава саудівського зовнішньополітичного відомства вирішив заявити про це ставлення публічно і вступити у пряме дипломатичне зіткнення з тезами Путіна.

Втім, так буває завжди, коли йде війна – а Путін виступив зі своєю заявою саме під час війни, оголошеної Саудівської Аравії і її союзниками шиїтським повстанцям Ємену. У конфесійному відношенні Ємен – складна країна, суніти і шиїти становлять майже рівні за чисельністю громади (шиїтів, правда, дещо менше) і, як це зазвичай буває в арабському світі, будь-які політичні травлення розглядаються крізь призму цього протистояння. Повалений кілька років тому диктатор Алі Абдалла Салех, який правив країною три десятиліття, був шиїтом, вихідцем з півночі і підтримує повстанців. Його наступник Абд-Раббі Мансур Хаді, котрий змушений тікати з країни – суніт і виходець з півдня. Шиїтським повстанцям активно допомагає Іран – втім, як і очолюваному вихідцем з навколошиїтської секти режиму в Дамаску. Вплив Ірану – завдяки публічному політичному процесу і фінансовим вливанням – стрімко посилюється в Іраку та Лівані. І поява ще однієї керованої з Тегерана країни, та ще й на маршрутах перевезення нафти – страшний сон для Саудівської Аравії та інших сунітських держав. Саме тому Ер-Ріяд і затіяв військову операцію проти повстанців у Ємені, а Тегеран цю операцію рішуче засуджує і вимагає негайного припинення. Послання Путіна для учасників саміту ЛАД означало тільки те, що російських президент публічно підтримав іранців – і не вперше!

Сам текст цього документа свідчить про те, наскільки Путін і його радники втратили розуміння близькосхідних політичних процесів. Поряд з критикою саудівської операції російський президент написав арабам про свою підтримку створення Палестинської держави зі столицею в східній частині Єрусалиму. Справа навіть не в тому, як до подібних заяв поставляться в Ізраїлі – зрозуміло як. Справа в тому, що для членів ЛАД Палестинська держава – це не стільки мета, скільки можливість тиску на Ізраїль. Але існування Ізраїлю – це вигадана, чисто пропагандистська небезпека, яку арабські режими використовували для консолідації власного населення. Ізраїль не складає – і ніколи не складав – для Саудівської Аравії і її союзників ніякої загрози. А Іран і його амбіції – складає. Тим більше, що Іран завжди нападає, а Ізраїль завжди обороняється. У світі, де є справжня небезпека, немає місця вигаданим. Саме тому теза Путіна, який російський президент, напевно, вважав рятівним, міг бути сприйнята на саміті ЛАД як чергове знущання.

Отже, що ми маємо в результаті? Саудівська Аравія вважає Росію союзником Ірану – її міністр закордонних справ говорить про це вголос. Ізраїль вважає Росію союзником Ірану – прем’єр-міністр Беньямін Нетаньяху не випадково дзвонив Путіну з приводу переговорів щодо іранської ядерної програми і навряд чи домігся хоч якихось результатів від російського президента. Між тим, сам Іран домовляється з Заходом, а не з Росією – бо Росія на переговорах «шістки» з Тегераном зовсім не та країна, на вимоги якої погоджується режим аятол. Тоді який сенс Кремлю у всій цій комбінації?

Сенс простий – довести своє геополітичну велич, продемонструвати вірність вигаданому союзнику і пріоритетам, які вже нікого особливо не хвилюють, крім самого Путіна. А результатом стане подальше ослаблення нафтових цін.

Кращої відповіді на лист Путіна і регіональні амбіції Тегерана саудити все одно не вигадають.

Виталий Портников, «Еспресо.TV»

[zlex40]

Януковичи из Афин:
за какой судьбой греческий премьер отправляется в Москву

Греческий министр производственной реформы Панайотис Лафазанис и парламентский представитель правящей в стране левацкой партии СИРИЗА Танасис Петракос сегодня прибывают в российскую столицу, чтобы обсудить программу помощи тонущему в долгах и глупости правительству Греции.

Гости из Афин

Гости из Афин собираются обсудить возможность снижения цены на газ – нужно сказать, что «Газпром» остается монополистом на греческом рынке – и отмены части российских «антисанкций», касающихся греческих продуктов. Более масштабные вопросы о помощи намеревается обсудить в Москве греческий премьер Алексис Ципрас.

Ситуация развивается вполне предсказуемо – мне, как и многим другим наблюдателям, приходилось писать о ней сразу же после победы леваков на парламентских выборах в Греции и формировании причудливого правительства из левых и правых проходимцев. Ципрас столько наобещал своему доверчивому электорату, что отказаться от всех обещаний сразу он уже не может. Но денег для выполнения своих обещаний у него все равно нет. Чтобы получить деньги, нужно проводить реформы, осуществления которых требует Европейский Союз. Но если проводить реформы – нужно отказаться от популистских обещаний. А для Ципраса и компании это означает потерять власть.

Буквально за несколько недель популистского правления удалось сжечь все те достижения, которых Греция достигла в период жесткой экономии и относительной стабилизации ситуации. И теперь правительство популистов стоит перед выбором – либо капитулировать перед ЕС и признаться, что оно обмануло избирателей – либо согласиться с полным и бесповоротным крахом. И в том, и в другом случае потеря власти практически неминуема.

Что делает Ципрас? А то же самое, что делал в его ситуации Янукович – отправляет министров в Москву и начинает сам паковать чемоданы для будущих переговоров с Владимиром Путиным.

Россия, конечно же, может помочь Греции

Россия, конечно же, может помочь Греции. Ослабление эмбарго на фрукты в интересах самой российской стороны – потому что этих самых свежих фруктов на рынке катастрофически не хватает и если не придумать чего-нибудь чрезвычайного уже этим летом цены могут взлететь буквально до небес. Так почему же не придумать дружбу с Грецией? С газом сложнее – «Газпром» и так уже начинает нести серьезнейшие убытки в связи со значительным снижением нефтяных цен – а цена газа, как известно, отталкивается именно от нефтяной формулы – и фактическим прекращением сотрудничества с Украиной, которая была важнейшим покупателем российского газа в Европе. Но, с другой стороны, терять на этом фоне греческий рынок Алексею Миллеру тоже может не захотеться.

Впрочем, даже при достижении договоренностей с Москвой возникают две проблемы, которые невозможно решить. Первая – любые такие договоренности не спасают греческую экономику. Если с европейцами не договорятся – то никакие фрукты не залатают бюджетную дыру. Вторая – россияне тоже не идиоты и могут потребовать от греков взамен блокировать продление санкций против своей страны. Иначе зачем им идти на серьезные уступки? Дачи в Греции российскому руководству не нужны, там теперь люди побогаче работают, им Сардинию и Флориду подавай – так что и коррумпировать собеседников грекам тоже не удастся. А блокировать санкции – тем более. Потому что антиевропейская позиция Афин может сделать их переговоры о выделении новых траншей помощи еще более сложными.

Ципрас – при всем его авантюризме – слишком похож на Януковича уже тем, что он не может просчитать глобальные последствия своих поступков. Янукович тоже выпрашивал деньги у Путина, не понимая, что он будет делать после того, как деньги окончатся – тем более, что тотально коррумпированная система «региональной» власти могла перемолоть и три миллиарда и пятнадцать – без особых последствий для стабилизации положения. Ципрас, похоже, тоже не очень понимает, что будет делать, если договорится с Путиным.

А, может, он и не думает договариваться. Может, он шантажирует Запад своим возможным союзом с главным врагом объединенной Европы. Ну, тогда, конечно, мое сравнение с Януковичем хромает.
Тогда Ципрас напоминает уже самого Путина.

Виталий Портников, «КОНТРАКТЫ.ua»

[nato]

Anton Gerashchenko with Arsen Avakov and 9 others
1 hr · Kyiv · Edited ·

Удивительное совпадение !

Завтра, 31 марта, на 10 30 в Дзержинском районном суде города Харькова судьей Задорожным, оказывается, назначено подготовительное заседание по рассмотрению по существу дела по подозрению Харьковского городского головы Кернеса Г. А. в похищении, угрозе убийства, пытках участников Харьковского Евромайдана.

О том, в каких отношениях находятся судьи Дзержинского районного суда с Харьковским городским головой, я думаю, мы вскоре сможем узнать, почитав комментарии под этим моим постом, а я еще отдельно изучу свою личку.

В то же время, завтра в Киеве на 14 00 назначено заседание Высшего специализированного суда по рассмотрению ходатайств Генеральной Прокуратуры и стороны потерпевших о переносе слушания уголовного дела по подозрению Геннадия Кернеса в другую область.

Странное совпадение не правда ли?

Вы в такие совпадения верите ?

Я - нет!

Кроме того, как выяснилось, ни адвокаты потерпевших, ни сами потерпевшие, не в курсе того, что завтра будут заседания обоих судов, так как не получили судебных повесток.

А о дате и времени заседания получили сведения из заявления адвоката Геннадия Кернеса, растиражированного час назад по сети Интернет.

Если завтра, судья Дзержинского районного судья Задорожный проведет в течении дня и предварительное заседание, и заседание по существу дела, а затем Высший специализированный суд на этом основании заявит, что мол, раз в Харькове дело начало слушаться, то мы умываем руки и не будем переносить слушание дела в другую область или например в столицу, то в таком случае диагноз судебной системе Украины сможет поставить каждый, кто был на Майдане и хотел добиться реального изменения положения дел в стране.

Надеюсь, что завтра позиция представителей Генеральной прокуратуры и в Харькове и в Киеве будет однозначной - слушание дела Кернеса не может быть не зависимым в суде и в городе, в котором последние 9 лет подряд шла игра в одни ворота.

Думаю, что два завтрашних судебных процесса, напрямую касающихся судьбы Геннадия Кернеса и будущего Харькова, будут своеобразным тестом для судебной системы Украины и отдельных судей.

Или они будут судить по Закону и по совести, или они будут выполнять заказ, так же, как в свое время его выполняли Киреев, Вовк, Царевич и другие подстилки режима Януковича.

Прошу ведущие телеканалы Украины обеспечить прямую трансляцию из Харькова и Киева, при условии, что уважаемые суды не запретят ее своими решениями.

Украине нужно не судилище, а справедливый суд над высокопоставленными лицами, подозреваемыми в тех или иных преступлениях.

Но и игры в поддавки или в наперстки представителями судебной власти в Украине больше никто не потерпит!

Слишком дорогой ценой украинцам досталась победа Майдана, чтоб Закон снова воротили, как дышло, в тиши судейских кабинетов.

Facebook

[montoya]