<?xml version="1.0" encoding="UTF-8"?>
<rss version="2.0" xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
	<channel>
		<title><![CDATA[Форум болельщиков ФК Металлист Харьков - Футболисты и тренеры клуба: автобиографии, интервью и статьи]]></title>
		<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/</link>
		<description><![CDATA[Форум болельщиков ФК Металлист Харьков - https://forum.metalist-kh-stat.net.ua]]></description>
		<pubDate>Sun, 19 Apr 2026 14:14:15 +0000</pubDate>
		<generator>MyBB</generator>
		<item>
			<title><![CDATA[Бабкин Александр - всесоюзный вратарь]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13313</link>
			<pubDate>Tue, 05 Oct 2021 13:17:41 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13313</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Александр БАБКИН</span><br />
<br />
<img src="https://i.imgur.com/nSnaSsI.jpg" border="0" alt="[Изображение: nSnaSsI.jpg]" /><br />
<br />
Бабкин, Александр Иванович. Вратарь.<br />
<br />
Родился: 9 ноября (22 ноября – по новому стилю) 1906, город Харьков. Умер: 1991.<br />
<br />
Воспитанник спортивного кружка Харьковского паровозостроительного завода (первый тренер – Владимир Августович Вацек).<br />
<br />
Клубы: команда Харьковского паровозостроительного завода /(ХПЗ/, Украинская ССР (1926–1935), «Локомотив» Харьков, Украинская ССР (1936–1937).<br />
<br />
За сборную СССР сыграл в 5 неофициальных матчах.<br />
<br />
*  *  *<br />
<br />
Во второй половине 20-х годов заводские футболисты прочно занимали в Харькове ведущие позиции. Тренеров как таковых страна еще не готовила, но были люди, фанатично влюбленные в спорт, досконально его знавшие. Среди них — инструктор физкультуры Владимир Августович Вацек. Именно под его руководством спортсмены Харьковского паровозостроительного завода (ХПЗ) ковали свои первые победы. Безусловным лидером заводских футболистов был воспитанный Вацеком прославленный в довоенные годы вратарь сборной Советского Союза Александр Бабкин (1906 — 1991). Появившись на заводе 12-летним пареньком, он прошел путь от ученика конторщика тендерного цеха до квалифицированного дизелиста-сборщика.<br />
<br />
Первый тренер… Как бы ни складывалась судьба спортсмена, он всегда помнит своего первого наставника. Да и как забыть человека, который отдал тебе свои знания, передал свою любовь к спорту. Александр Бабкин всегда восторженно отзывался о своем первом тренере Владимире Августовиче Вацеке: «Он все умел, все знал, всему мог научить».<br />
<br />
Детей в семье Бабкиных было семеро. В 1917-м четвертому из них, Саше, исполнилось 11 лет. Через год отец повел его с собой на паровозостроительный завод, определил учеником к конторщику тендерного цеха. Работа у 12-летнего пролетария была нехитрая: разносить в лотке паек — хлеб да сахар — на восемь десятков рабочих. Пайком получал первую в жизни зарплату и сам Сашко. Вечерами он подрабатывал еще и в соседней пекарне: топил печь, помогал месить тесто.<br />
<br />
Саша Бабкин увлекался сразу несколькими видами спорта: гимнастикой, акробатикой, легкой атлетикой, гандболом. Лишь только заканчивались уроки в школе фабрично-заводского ученичества ХПЗ, куда 16-летним мальчишкой в 1921 году послали учиться Сашу на слесаря-сборщика, как он тут же бежал на занятия в спортивный кружок к Августовичу, как ласково называли заводские ребята В. А. Вацека.<br />
<br />
Это был знак судьбы. Талантливый парнишка попал в руки талантливого воспитателя. Уже в 1924 году Саша Бабкин вытеснил из ворот первой гандбольной команды ХПЗ — одной из сильнейших в Харькове — всех претендентов и стал голкипером номер 1.<br />
<br />
И вот пришла пора определиться с главным видом спорта, которому посвятишь себя. Саше нравился и гандбол, и футбол. Долгое время не удавалось отдать предпочтение ни первому, ни второму виду спорта. Но постепенно футбол все больше притягивал к себе, и, в конце концов, пересилил.<br />
<br />
Необходимо отметить, что поначалу футбольная карьера Бабкина не была столь стремительной: начинал Александр с четвертой команды ХПЗ и каждый год поднимался лишь на одну ступеньку.<br />
<br />
В 1928 году он утвердился голкипером первой команды паровозостроительного завода. Его заметили, о нем заговорили. А потом…<br />
<br />
С 1929 года Александр Бабкин в сборной Харькова — тогда одной из сильнейших в стране — окончательно заменил легендарного Романа Норова, не раз защищавшего честь сборной молодой Республики Советов.<br />
<br />
В 1929 году харьковчанин Александр Бабкин дебютировал в воротах сборной УССР на московском стадионе в повторной встрече сборных команд РСФСР и Украины. И здесь он заменил Романа Норова, не особенно удачно сыгравшего первую встречу десять дней назад. Вместе с Бабкиным в игровом составе были: К. Фомин, Кладько, Привалов, В. Фомин, Н. Фомин, Штрауб, Шпаковский, Мищенко, Алферов и Бем. Посмотреть интереснейший поединок на стадион приехали глава ВУЦИКа Г. И. Петровский, члены украинского правительства. В перерыве они заходили в раздевалку, подбадривали команду. Голы, забитые в первом тайме Алферовым с подачи Штрауба, а за 10 минут до конца встречи Мищенко, принесли успех украинцам — 2:0. Героя матча, отважного и цепкого, смело бросавшегося в ноги нападающим вратаря Александра Бабкина московские болельщики до входа в тоннель несли на руках. На следующий день по приглашению команды Ленинграда украинцы выехали к ним и выиграли труднейший матч с минимальным счетом 1:0. Эти матчи открыли харьковчанину дорогу в сборную СССР.<br />
<br />
Вратарь сборной Харькова, второй, потом первой сборной Украины, и, наконец, сборной страны. Все это — за какой-то год. В составе сборной СССР Александр Бабкин в сентябре 1930 году стал готовиться к поездке за рубеж, в страны Скандинавии.<br />
<br />
Перед поездкой, в тренировочном матче на стадионе «Динамо» в Москве, сборная СССР 23 сентября выиграла у сборной столицы — 4:1, а затем по дороге в Норвегию в Ленинграде завершила вничью (1:1) матч против сборной города и победила сборную РСФСР — 3:2. Бабкин находился в резерве, играя эпизодами, так как основным вратарем был москвич Валентин Гранаткин.<br />
<br />
В ходе поездки по северным странам Александр Бабкин выходил в составе сборной страны на замену лишь в нескольких матчах. Но его блестящие выступления на полях Финляндии, Швеции, Норвегии уже тогда нашли широкий отклик в спортивной печати тех лет.<br />
<br />
Кроме чисто спортивной стороны таких турне, была еще и сторона политическая, пропагандистская. Футболисты сборной молодой страны Советов являлись полномочными представителями государства, где развитию физкультуры и спорта уделялось большое внимание. Естественно, необходимо было подкреплять этот тезис положительными результатами во всех видах спорта и в каждой встрече. И спортсмены старались показывать эти результаты, несмотря ни на какие провокационные происки, а порой и агрессивные выпады.<br />
<br />
Заводила и весельчак, наделенный от природы неиссякаемой энергией, бурлящим энтузиазмом комсомолии 30-х годов, Александр Бабкин и своих друзей по сборной заражал всепобеждающим азартом и самоотверженностью. Он, как никто другой, всего себя умел отдать игре, победе.<br />
<br />
Пресс-служба ФК «Металлист» (Харьков), 05.08.2010<br />
<br />
*  *  *<br />
<br />
...В 1932 году сборная команда СССР направлялась в Турцию. В ее составе вторым вратарем был Валентин Гранаткин, а первым — Антон Идзковский. Мы знали, что он присоединится к нам в Киеве. Но из-за неполадок в информации Идзковский на вокзал к поезду не явился. Положение было безвыходным, по расписанию мы только-только успевали на пароход в Одессе, и руководство сборной послало телеграмму в Харьков с просьбой командировать своего лучшего вратаря. Таким-то образом почти никому не известный Бабкин оказался на другой день на борту парохода «Чичерин», которым команда отбывала в Стамбул.<br />
<br />
Вполне естественно, что в первой встрече с турками в наши ворота встал Гранаткин, а новичок-харьковчанин скромно сел на скамейку запасных.<br />
<br />
Игра началась для нас неудачно. Мало того, что мы проигрывали 0:2, но стало ясно в середине тайма, что наш травмированный вратарь не в состоянии продолжать игру. Я, капитан команды, дал знак Бабкину заменить Гранаткина. Сознаюсь, я шел на это с большой тревогой.<br />
<br />
Вскоре мы отквитали один гол, на что турки ответили яростным штурмом. И вот тут-то харьковчанин показал себя во всем блеске. Непринужденно и мастерски выходил он из труднейших ситуаций у своих ворот. Как повар с картошкой расправлялся он с мячами, идущими, казалось, в самую цель.<br />
<br />
<div style="text-align: center;">
<img src="https://i.imgur.com/TWUhCIX.jpg" border="0" alt="[Изображение: TWUhCIX.jpg]" /><br />
</div><div style="text-align: left;">
<br />
Вместе с турецкими нападающими ошеломленными оказались и мы.<br />
<br />
Уверовав в своего вратаря, который в перерыве весело и спокойно восседал в раздевалке, мы во второй половине почти всей командой кинулись в атаку, но долго счет 1:2 грозил нам поражением. Лишь за восемь минут до конца Сергей Ильин (№11), заменивший Валентина Прокофьева, уравнял результат. А Бабкин и в этом тайме взял несколько труднейших мячей.<br />
<br />
На другой день стамбульская пресса восторженно описала игру Александра. Его имя сразу стало известно всем советским болельщикам, тем более что три следующие игры в Турции мы выиграли во многом с его помощью.<br />
<br />
Внезапная слава довольно своеобразно отразилась на судьбе этого талантливого вратаря. По возвращении домой его вскоре избрали одним из секретарей горкома комсомола, а примерно через год Александр Иванович Бабкин занял пост председателя городского комитета физкультуры и спорта. Обязанности председателя не позволяли ему до конца отдаться футболу, и потому, проиграв еще один сезон, Бабкин постепенно потерял свою боевую спортивную форму, погасла и популярность, взрывной волной так недавно прокатившаяся от Стамбула до Москвы. А жаль! Этот самородок-вратарь мог бы многое сделать для приумножения славы и мастерства советских голкиперов.<br />
<br />
Николай Петрович СТАРОСТИН<br />
<br />
(Книга «Звезды большого футбола», 1969)<br />
</div>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Александр БАБКИН</span><br />
<br />
<img src="https://i.imgur.com/nSnaSsI.jpg" border="0" alt="[Изображение: nSnaSsI.jpg]" /><br />
<br />
Бабкин, Александр Иванович. Вратарь.<br />
<br />
Родился: 9 ноября (22 ноября – по новому стилю) 1906, город Харьков. Умер: 1991.<br />
<br />
Воспитанник спортивного кружка Харьковского паровозостроительного завода (первый тренер – Владимир Августович Вацек).<br />
<br />
Клубы: команда Харьковского паровозостроительного завода /(ХПЗ/, Украинская ССР (1926–1935), «Локомотив» Харьков, Украинская ССР (1936–1937).<br />
<br />
За сборную СССР сыграл в 5 неофициальных матчах.<br />
<br />
*  *  *<br />
<br />
Во второй половине 20-х годов заводские футболисты прочно занимали в Харькове ведущие позиции. Тренеров как таковых страна еще не готовила, но были люди, фанатично влюбленные в спорт, досконально его знавшие. Среди них — инструктор физкультуры Владимир Августович Вацек. Именно под его руководством спортсмены Харьковского паровозостроительного завода (ХПЗ) ковали свои первые победы. Безусловным лидером заводских футболистов был воспитанный Вацеком прославленный в довоенные годы вратарь сборной Советского Союза Александр Бабкин (1906 — 1991). Появившись на заводе 12-летним пареньком, он прошел путь от ученика конторщика тендерного цеха до квалифицированного дизелиста-сборщика.<br />
<br />
Первый тренер… Как бы ни складывалась судьба спортсмена, он всегда помнит своего первого наставника. Да и как забыть человека, который отдал тебе свои знания, передал свою любовь к спорту. Александр Бабкин всегда восторженно отзывался о своем первом тренере Владимире Августовиче Вацеке: «Он все умел, все знал, всему мог научить».<br />
<br />
Детей в семье Бабкиных было семеро. В 1917-м четвертому из них, Саше, исполнилось 11 лет. Через год отец повел его с собой на паровозостроительный завод, определил учеником к конторщику тендерного цеха. Работа у 12-летнего пролетария была нехитрая: разносить в лотке паек — хлеб да сахар — на восемь десятков рабочих. Пайком получал первую в жизни зарплату и сам Сашко. Вечерами он подрабатывал еще и в соседней пекарне: топил печь, помогал месить тесто.<br />
<br />
Саша Бабкин увлекался сразу несколькими видами спорта: гимнастикой, акробатикой, легкой атлетикой, гандболом. Лишь только заканчивались уроки в школе фабрично-заводского ученичества ХПЗ, куда 16-летним мальчишкой в 1921 году послали учиться Сашу на слесаря-сборщика, как он тут же бежал на занятия в спортивный кружок к Августовичу, как ласково называли заводские ребята В. А. Вацека.<br />
<br />
Это был знак судьбы. Талантливый парнишка попал в руки талантливого воспитателя. Уже в 1924 году Саша Бабкин вытеснил из ворот первой гандбольной команды ХПЗ — одной из сильнейших в Харькове — всех претендентов и стал голкипером номер 1.<br />
<br />
И вот пришла пора определиться с главным видом спорта, которому посвятишь себя. Саше нравился и гандбол, и футбол. Долгое время не удавалось отдать предпочтение ни первому, ни второму виду спорта. Но постепенно футбол все больше притягивал к себе, и, в конце концов, пересилил.<br />
<br />
Необходимо отметить, что поначалу футбольная карьера Бабкина не была столь стремительной: начинал Александр с четвертой команды ХПЗ и каждый год поднимался лишь на одну ступеньку.<br />
<br />
В 1928 году он утвердился голкипером первой команды паровозостроительного завода. Его заметили, о нем заговорили. А потом…<br />
<br />
С 1929 года Александр Бабкин в сборной Харькова — тогда одной из сильнейших в стране — окончательно заменил легендарного Романа Норова, не раз защищавшего честь сборной молодой Республики Советов.<br />
<br />
В 1929 году харьковчанин Александр Бабкин дебютировал в воротах сборной УССР на московском стадионе в повторной встрече сборных команд РСФСР и Украины. И здесь он заменил Романа Норова, не особенно удачно сыгравшего первую встречу десять дней назад. Вместе с Бабкиным в игровом составе были: К. Фомин, Кладько, Привалов, В. Фомин, Н. Фомин, Штрауб, Шпаковский, Мищенко, Алферов и Бем. Посмотреть интереснейший поединок на стадион приехали глава ВУЦИКа Г. И. Петровский, члены украинского правительства. В перерыве они заходили в раздевалку, подбадривали команду. Голы, забитые в первом тайме Алферовым с подачи Штрауба, а за 10 минут до конца встречи Мищенко, принесли успех украинцам — 2:0. Героя матча, отважного и цепкого, смело бросавшегося в ноги нападающим вратаря Александра Бабкина московские болельщики до входа в тоннель несли на руках. На следующий день по приглашению команды Ленинграда украинцы выехали к ним и выиграли труднейший матч с минимальным счетом 1:0. Эти матчи открыли харьковчанину дорогу в сборную СССР.<br />
<br />
Вратарь сборной Харькова, второй, потом первой сборной Украины, и, наконец, сборной страны. Все это — за какой-то год. В составе сборной СССР Александр Бабкин в сентябре 1930 году стал готовиться к поездке за рубеж, в страны Скандинавии.<br />
<br />
Перед поездкой, в тренировочном матче на стадионе «Динамо» в Москве, сборная СССР 23 сентября выиграла у сборной столицы — 4:1, а затем по дороге в Норвегию в Ленинграде завершила вничью (1:1) матч против сборной города и победила сборную РСФСР — 3:2. Бабкин находился в резерве, играя эпизодами, так как основным вратарем был москвич Валентин Гранаткин.<br />
<br />
В ходе поездки по северным странам Александр Бабкин выходил в составе сборной страны на замену лишь в нескольких матчах. Но его блестящие выступления на полях Финляндии, Швеции, Норвегии уже тогда нашли широкий отклик в спортивной печати тех лет.<br />
<br />
Кроме чисто спортивной стороны таких турне, была еще и сторона политическая, пропагандистская. Футболисты сборной молодой страны Советов являлись полномочными представителями государства, где развитию физкультуры и спорта уделялось большое внимание. Естественно, необходимо было подкреплять этот тезис положительными результатами во всех видах спорта и в каждой встрече. И спортсмены старались показывать эти результаты, несмотря ни на какие провокационные происки, а порой и агрессивные выпады.<br />
<br />
Заводила и весельчак, наделенный от природы неиссякаемой энергией, бурлящим энтузиазмом комсомолии 30-х годов, Александр Бабкин и своих друзей по сборной заражал всепобеждающим азартом и самоотверженностью. Он, как никто другой, всего себя умел отдать игре, победе.<br />
<br />
Пресс-служба ФК «Металлист» (Харьков), 05.08.2010<br />
<br />
*  *  *<br />
<br />
...В 1932 году сборная команда СССР направлялась в Турцию. В ее составе вторым вратарем был Валентин Гранаткин, а первым — Антон Идзковский. Мы знали, что он присоединится к нам в Киеве. Но из-за неполадок в информации Идзковский на вокзал к поезду не явился. Положение было безвыходным, по расписанию мы только-только успевали на пароход в Одессе, и руководство сборной послало телеграмму в Харьков с просьбой командировать своего лучшего вратаря. Таким-то образом почти никому не известный Бабкин оказался на другой день на борту парохода «Чичерин», которым команда отбывала в Стамбул.<br />
<br />
Вполне естественно, что в первой встрече с турками в наши ворота встал Гранаткин, а новичок-харьковчанин скромно сел на скамейку запасных.<br />
<br />
Игра началась для нас неудачно. Мало того, что мы проигрывали 0:2, но стало ясно в середине тайма, что наш травмированный вратарь не в состоянии продолжать игру. Я, капитан команды, дал знак Бабкину заменить Гранаткина. Сознаюсь, я шел на это с большой тревогой.<br />
<br />
Вскоре мы отквитали один гол, на что турки ответили яростным штурмом. И вот тут-то харьковчанин показал себя во всем блеске. Непринужденно и мастерски выходил он из труднейших ситуаций у своих ворот. Как повар с картошкой расправлялся он с мячами, идущими, казалось, в самую цель.<br />
<br />
<div style="text-align: center;">
<img src="https://i.imgur.com/TWUhCIX.jpg" border="0" alt="[Изображение: TWUhCIX.jpg]" /><br />
</div><div style="text-align: left;">
<br />
Вместе с турецкими нападающими ошеломленными оказались и мы.<br />
<br />
Уверовав в своего вратаря, который в перерыве весело и спокойно восседал в раздевалке, мы во второй половине почти всей командой кинулись в атаку, но долго счет 1:2 грозил нам поражением. Лишь за восемь минут до конца Сергей Ильин (№11), заменивший Валентина Прокофьева, уравнял результат. А Бабкин и в этом тайме взял несколько труднейших мячей.<br />
<br />
На другой день стамбульская пресса восторженно описала игру Александра. Его имя сразу стало известно всем советским болельщикам, тем более что три следующие игры в Турции мы выиграли во многом с его помощью.<br />
<br />
Внезапная слава довольно своеобразно отразилась на судьбе этого талантливого вратаря. По возвращении домой его вскоре избрали одним из секретарей горкома комсомола, а примерно через год Александр Иванович Бабкин занял пост председателя городского комитета физкультуры и спорта. Обязанности председателя не позволяли ему до конца отдаться футболу, и потому, проиграв еще один сезон, Бабкин постепенно потерял свою боевую спортивную форму, погасла и популярность, взрывной волной так недавно прокатившаяся от Стамбула до Москвы. А жаль! Этот самородок-вратарь мог бы многое сделать для приумножения славы и мастерства советских голкиперов.<br />
<br />
Николай Петрович СТАРОСТИН<br />
<br />
(Книга «Звезды большого футбола», 1969)<br />
</div>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Каплун Віктор: "У Харкові був найкращий спортклас на весь СРСР: Безсонов, Балтача, Сивуха, Крячко, Лінке — що не прізвище, то зірка."]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13233</link>
			<pubDate>Fri, 19 Oct 2018 19:21:02 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13233</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-size: medium;"><div style="text-align: justify;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Наш сьогоднішній герой має за плечима величезний досвід. Він знає, як куються перемоги й твориться історія. Віктор Григорович пройшов усі можливі збірні, починаючи зі шкільної й закінчуючи головною командою країни</span></span><br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">«Динамо» Валерія Лобановського було машиною для завоювання нагород. Потрапити до Києва й закріпитися в лавах синьо-білих могли тільки одиниці, вибрані. Постійно перебувати на вершині, не допускати помилок і витримувати шалені навантаження — так народжувалися чемпіони. У його житті було дві великі команди — «Динамо» Лобановського та «Металіст» Лемешка. Каплун був непоступливим не лише на футбольному полі. Своєрідний характер став на шляху його успішної кар’єри в «Динамо». Про успіхи і синці футбольного минулого легендарний український захисник 1970–80-х розповів у інтерв’ю «Українському футболу».</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Зірковий клас, жертви за збірну, терпіння Юрчишина</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Вікторе Григоровичу, наші ЗМІ останніми роками не обдаровують вас увагою. На мою думку, абсолютно незаслужено…</span><br />
<br />
— Останні шість-сім років нічого спільного з футболом не маю. Можливо, у цьому причина. Після завершення футбольної кар’єри інспектував футбольні матчі, очолював Київську футбольну асоціацію ветеранів. Одного дня у федерації відбулася зміна влади… Паралельно займаюся бізнесом, бо на життя заробляти треба. Часто зустрічаюся з одноклубниками, зв’язок не переривається. Бігати, на жаль, не можу. Біда в мене з ногами. Тому з ветеранами не їжджу в турне. Що мені, пиво пити? А їздити просто так не хочу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насолоджуєтеся повноцінним життям пенсіонера?</span><br />
<br />
— Можна й так сказати. На одну пенсію не проживеш, доводиться працювати.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чи часто занурюєтеся у спогади?</span><br />
<br />
— Звичайно. Усе життя провів у футболі. Занадто помітний слід він залишив у моєму серці. Колись футбол був іншим, гроші не займали ключового місця. Тепер інші реалії.<br />
<br />
— Пропоную розпочати наш екскурс в минуле з дитячих років. Народилися ви в Запоріжжі, але повноцінно розкрилися лише у Харкові.<br />
<br />
— Розпочав займатися футболом у рідному місті під керівництвом тренера Григорія Наконечного. Він посприяв моєму становленню. У 14-річному віці поїхав у Харківський спортінтернат. Можна сказати, що на підвищення пішов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Батьки не були проти?</span><br />
<br />
— Я хотів грати, розвиватися. У Харкові було більше перспектив. <span style="color: #FF0000;"><span style="font-weight: bold;">Ось проста ілюстрація: в нашому класі було два заслужених майстри спорту, два майстри спорту міжнародного класу, чотири майстри спорту. Найкращий спортклас на весь СРСР: Безсонов, Балтача, Сивуха, Крячко, Лінке — що не прізвище, то зірка.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Це все заслуга Миколи Кольцова?</span><br />
<br />
— Так, ми просто потрапили в руки до хорошого тренера. Кольцов у минулому — чемпіон Союзу. Наш клас обігрував усіх і не мав собі рівних.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Умови були створені належні?</span><br />
<br />
— Кусок хліба, цибуля, сіль — це всі умови. Форму самі собі прали. Хлопці хотіли грати, тож ні голод, ні холод не були перешкодою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У 18-річному віці вас запрошують у друголіговий «Металіст»…</span><br />
<br />
— Спочатку було запрошення до юнацької збірної разом Із Балем, Безсоновим, Крячком. А ще — спартакіада школярів, яка відбувалася у Львові. Зав-<br />
дяки їй мене залишили на другий рік. Керівництво приїхало до моїх батьків у Запоріжжя з проханням залишити мене ще на рік. Я вже атестат навіть отримав. Участь у спартакіаді брали хлопці 1959-го, а я був на рік старший. Допускалися до заявки ще два представники 1958-го року народження. Довелося йти на жертви.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Батьки поставилися з розумінням?</span><br />
<br />
— Спочатку вони були шоковані, але розуміли, що це потрібно для країни. Тим більше, турнір відбувався на території України, у Львові. Ми повинні були перемогти, що й зробили. Після спартакіади на мене полювали багато команд. Але Микола Кольцов після бенкету забрав мене й машиною повіз до Харкова у «Металіст». Особливо за мною бігала Москва, але харків’янам удалося мене залишити вдома.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Голова від такої уваги не паморочилася?</span><br />
<br />
— У жодному разі. Я грав за збірну, звик до уваги. Команди, за які виступав, мали психологію переможців, і я звик до футбольних успіхів змалку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чи тяжко було харків’янам утримувати молодих талантів під натиском потужних конкурентів?</span><br />
<br />
— Першою ластівкою став Володимир Безсонов. Далі київське «Динамо» запросило Сергія Балтачу. Ніхто не вірив, що він заграє в Києві. У нас, у Харкові, він не завжди у склад потрапляв. А потім як заграв! Після перемоги на чемпіонаті світу серед молодіжних команд прийшла й моя черга. Хоча я не хотів переходити в «Динамо». У Києві не кожен витримає. Он, Степан Юрчишин, яким футболістом був, а в «Динамо» не затримався. Тренування закінчилося і Степан сказав: «З мене досить. Усе, їду додому!». Я казав йому: «Степане, терпи». Це шалена праця.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Аксіома Лемешка, Авеланж на полі, сила колективу</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Повертаючись до «Металіста», цікаво було би почути, як вас прийняли в команді. Молодого 18-річного хлопця взяли під опіку ветерани Лябик, Цимбалюк, Поллак, Шподарунок?</span><br />
<br />
— Із перших днів до мене ставилися дуже добре. Після першої ж гри все пішло, як по маслу. Я її добре відіграв, і мене почали поважати. Дідівщина, звичайно, була. Але старші партнери завжди підтримували.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У «Металісті» ви працювали під керівництвом Олега Ошенкова, а згодом Євгена Лемешка.</span><br />
<br />
— Із Ошенковим я мало працював. Майже всю свою кар’єру в «Металісті» провів під керівництвом Лемешка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Євген Пилипович, як на мене, є одним із найвидатніших тренерів у історії українського футболу. Як вам із ним працювалося?</span><br />
<br />
— Робота з Лемешком у мене була розділена на два етапи — до переходу в «Динамо» й після повернення з Києва. Мене все влаштовувало. Євген Пилипович був веселою людиною. А ще справжнім професіоналом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Про Лемешка існує безліч історій. Що вам про нього, найперше, пригадується?</span><br />
<br />
— Лемешко вже в ті часи володів такою рисою, як професіоналізм. У «Металісті» завжди було весело. На полі завжди віддавали всі свої сили й вбивалися за команду. Якщо хтось недобіг, недограв, то Лемешко чекав такого футболіста перед входом у роздягальню. У нього були п’ять-шість футболістів, яких він завжди хвалив, але це було об’єктивно. Бувало таке, що хтось із молодих не виклався на полі. Це означало лише одне — йому «труба». Якщо хочеш посидіти в ресторані, погуляти з дівчиною, то ніхто цього не забороняє. Інша справа, що це не має впливати на твою гру. Це була аксіома Лемешка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Євген Пилипович був не лише професіоналом, а й хорошим психологом…</span><br />
<br />
— Одного разу ми програли, й тренер наказав нам брати своїх дружин і збиратися разом усією командою. «Гра в нас не йде, фарт підводить — треба змінювати обстановку», — казав Євген Пилипович. Щось схоже розказували про Віктора Маслова, коли він працював у Києві. Таким був стиль старої тренерської школи.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ми вже частково згадували про виграний вами чемпіонат світу серед молодіжних команд 1977-го. Збірна СРСР їхала в Туніс у статусі фаворита?</span><br />
<br />
— У Тунісі була шалена спека: в затінку — 50 градусів тепла. Нам видали шерстяний костюм із чотирма великими буквами «СРСР» на грудях. Нікого нічого більше не цікавило. А ще видали червоно-білий комплект ігрової форми — й усе. Поставили, начебто, завдання вийти з групи. А потім апетит прийшов під час їжі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У складі тієї команди було дуже багато українських футболістів: Баль, Безсонов, Балтача, Батич, Сивуха, Крячко. У збірних утворювалися певного роду угрупування?</span><br />
<br />
— Жодних кланів не було. Варто віддати належне нашій школі — в мої роки найсильніший дитячо-юнацький футбол був саме в Україні. Тому таке велике українське представництво було. Добре працювали інтернати, спортивні школи. Відсотків 70-80 гравців збірної представляли нашу країну.<br />
<br />
— Після виходу з групи нашій збірній двічі доводилося випробовувати долю у серії післяматчевих пенальті. У півфіналі здолали Уругвай, а у вирішальному матчі в драматичній серії пенальті (9:8) перемогли Мексику. Вирішальний удар довелося виконувати вам…<br />
<br />
— Я спочатку відмовлявся бити. Коли удари виконала майже вся команда, то прийшла моя черга. Справа навіть не в психології. Усі шалено втомилися. Ноги почали «наливатися»…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Якими були ваші відчуття перед ударом?</span><br />
<br />
— Хвилювання не було, була втома. Коли турнір іде повним ходом, то про хвилювання не може бути мови. Воно збиватиме лише. Допомогло те, що перед моїм ударом Юра Сивуха двічі відбив пенальті. Першого разу відбив — суддя наказує перебити. Другий раз — та ж історія. Тоді на полі з’явився президент ФІФА Жоао Авеланж, який наказав арбітру відмінити своє рішення, тим самим визнав той факт, що Сивуха таки відбив пенальті. Суддя нас одверто зливав. Юра тоді сказав мені: «Я свою справу зробив. А тепер ти — йди і забий». Хлопці у спину кричали: «Покінчи з ними!».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Отой ключовий момент згодом переглядали на відео?</span><br />
<br />
— Недавно Олександр Сопко допоміг знайти запис фіналу. Дивлюся на свій похід до позначки й дивуюся, як усе спокійно робив! Ця перемога — заслуга дружного колективу. Нас хотіли потім «вести» аж до національної збірної.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За три роки ви стаєте чемпіонами Європи…</span><br />
<br />
— У складі майже тієї ж команди! Якби наш стрижень зберегли і сформували на його основі дорослу збірну, то в нас було би велике майбутнє. Безперечно, треба було додати кількох гравців. Наприклад, Олега Блохіна.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ваша збірна на чемпіонаті Європи мала ще переконливіший вигляд, ніж на молодіжному мундіалі…</span><br />
<br />
— Ми зміцніли, виросли. Загорілися зірки Думанського, Суслопарова… На фінал вийшов Валерій Газзаєв — попросив: «Дай мені хоч одну гру зіграти». Секрет нашого успіху — колектив. Це найголовніше у футболі.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Методи Лобановського, лідерство в збірній</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Черговий успіх збірної, і ваш зокрема, посприяв швидкому трансферу в «Динамо». Ви казали, що не хотіли їхати до Києва. А як реагували на запрошення московських клубів?</span><br />
<br />
— У мене було відчуття патріотизму, тож у Москву їхати не хотів. Навіть те, що у Харкові мені й Валику Крячку дали по 2-кімнатній квартирі в центрі міста, значення не мало. Коли забирали в «Динамо», то моєї думки не запитували. Була чітка директива — і крапка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У столиці вас прийняли добре?</span><br />
<br />
— Мені було простіше, бо в «Динамо» грав Володимир Безсонов. Та й приїхав я туди в певному статусі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вам удалося зробити стрибок із другої ліги у вищу…</span><br />
<br />
— Я був готовим до випробувань. Лобановський майже рік протримав мене під основою. То випустить на поле, то залишить у запасі. Можливо, так знущався, я не знаю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як це сприймали?</span><br />
<br />
— Не завжди розумів тренера. Ось приклад: стадіон наш перебував у процесі реконструкції, тому ми базувалися в Ужгороді. Граємо на Кубок з Івано-Франківськом. Я забив двічі, ми перемогли з рахунком 2:0. Газети не можуть натішитися моєю грою. Наступний матч — я на лавці. Зрозумій його… Щось знав, щось бачив.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На користь вам це не йшло?</span><br />
<br />
— Бувало таке, що тренер збірної Валентин Ніколаєв телефонував Лобановському й казав: «Валеро, якщо ти його будеш «глушити», то я його забираю». Костянтин Бєсков мені також пропонував: «Матимеш місце у «Спартаку» й збірній, погоджуйся». Але я не міг. Для мене синьо-біла футболка занадто багато значила. Перейти у «Спартак» після «Динамо»?! Я не міг на таке піти. Бувало, що сварився з Лобановським, а Бєсков казав: «Я все владнаю, приїжджай».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Індивідуальні бесіди з Валерієм Васильовичем у вас були?<br />
</span><br />
— Перед грою він викликав кожного футболіста. У кінці сезону також підводив підсумки — розказував, чи добре ти поводишся. Лобановський завжди тримав слово: якщо обіцяв певні умови, то обов’язково їх виконував.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На вашій позиції була неабияка конкуренція — Балтача, Дем’яненко, Лозинський, Безсонов…</span><br />
<br />
— Анатолій Коньков казав інколи Лобановському: «Ставте його у склад». Я був готовий грати на будь-якій позиції в захисті — передній захисник, фланговий. По збірній добре знав цю роботу. Лобановський хотів, аби гравець був універсалом. Володя Безсонов міг без проблем закрити шість позицій. Тренер вимагав, аби мінімум три-чотири позиції гравець міг зайняти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Товаришували в основному зі старими харківськими знайомими?</span><br />
<br />
— Так, із ними підтримував товариські взаємини. Згодом у команду приїхав і Андрій Баль, із яким потоваришував ще в збірній.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Читав, що на початках він мешкав у вашій однокімнатній квартирі…<br />
</span><br />
— Сказав йому: «Навіщо тобі в готелі жити?». Тепер часи інші — можна замовити доставку їжі й не турбуватися. Тоді ж самим доводилося готувати страву. Про Андрія в мене світлі спогади. Він навчався в музичній школі. Постійно обіцяв зіграти для мене на баяні, але не встиг… Баль був веселою людиною й завжди розважав компанію. Ми з ним у цьому сенсі однопланові, я теж такий. На цьому тримається колектив. Коли ми стали чемпіонами зі збірною, я був капітаном. Платили нам копійки, доводилося виїжджати на патріотизмі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лікар збірної Савелій Мишалов у своїй книжці «Чого не бачить глядач» написав про вашу капітанську роль у збірній. Мовляв, на тренера Ніколаєва могли підвищити голос, коли цього вимагала ситуація. Інколи навіть виступали ініціатором замін у своїй команді…</span><br />
<br />
— Ніколаєв проводив установку на матч тривалістю три хвилини. Далі доручав слово мені. Тренер ставився до мене, як до сина. Капітан повинен відчувати команду, а інколи знати про такі речі, про які не здогадується навіть тренер. Якщо хтось на полі недобіг, то в роздягальні він отримував своє. І в «Металісті», й у збірній було правило — вмри, але зіграй. У «Динамо» філософія була іншою. Там рівень був вищий. Майстерність треба компенсовувати самовіддачею. Перед чвертьфіналом чемпіонату Європи італійці нам кричали, що порвуть нас. У підсумку, все сталося навпаки. Ми й їх обіграли, й титул чемпіонів континенту здобули. У збірній хорошим був захист і атака на чолі з Дараселією і Шенгелією. В обороні виклалися, а в атаці зіграли на класі.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Анекдоти Старухіна, київське пекло, чоловічі розмови у Харкові</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Вам доводилося грати проти багатьох висококласних нападників. У тому числі й проти Шенгелії, а також Мачаїдзе, Старухіна, Заварова, Газзаєва, Черенкова. Із ким було найтяжче?</span><br />
<br />
— Тяжко було зі Старухіним. Анекдот тобі розказує, а потім рвоне миттєво, навіть не встигаєш зорієнтуватися. Чесне слово, так було. Тяжко було протистояти Черенкову та Шенгелії. «Спартак» узагалі налаштовувався на «Динамо», як на останній матч. Україну вони недолюб-<br />
лювали. Зате ми дружили з грузинами. «Карпати», само собою, були нашими друзями. Та й «Шахтар» також — усе це українські команди, злісного суперництва не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Не всі футболісти, які приїжджали до Києва, могли впоратися з випробуваннями. Дуже багато талантів погасли й не розкрилися в «Динамо».</span><br />
<br />
— Після Харкова в «Динамо» в’янули всі. Я стогнав півроку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— І це після навантажень у Лемешка…</span><br />
<br />
— У Києві це було «щось із чимось». Тяжко словами передати. Головний плюс нелюдських навантажень — під час матчів ти відпочиваєш! Суперник вилазить із себе, але вже за 15 хвилин ми долали його спротив. Для мене не було проблемою одного дня відбігати два тайми за дубль, а наступного відіграти весь матч за основу. І це без вихідних і відпочинку. Збори перетворювалися на пекло. По три тренування на день вис­нажували неймовірно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Установки Лобановського були особливими?</span><br />
<br />
— Бувало таке, що викликав за два дні до матчу й запитував: «Де ти себе бачиш?». А перед тим я непогано зіграв на позиції правого захисника. «Праворуч», — кажу. «Та ні, будеш грати ліворуч», — відповідав Валерій Васильович. Зате з налаштуванням проблем не було. «Граєш проти Гуцаєва», — казав тренер. Минало 15 хвилин і форварда тбілісців змінювали.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За «Динамо» ви забили півдесятка м’ячів. У Харкові не забивали жодного разу. Лобановський допоміг розкрити голеве чуття в захисника?</span><br />
<br />
— У «Металісті» я віддавав багато голевих передач. І з правої, і з лівої. Валерій Васильович готував так, аби недоліків у футболіста не було. Мені було в кого вчитися — Онищенко, Коньков, Трошкін, Матвієнко. Зараз із ними товаришую, періодично бачимося, згадуємо минуле.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Захворіти на зіркову хворобу в «Динамо» було неможливо? Лобановський, мабуть, мав ліки від неї…</span><br />
<br />
— Не було в нас такого. Усі отримували однакові гроші. Не те, що тепер — хтось 50 тисяч, хтось 100… Розборок було багато. У Харкові це взагалі було звичним явищем. Лупилися в роздягальні, душовій. Розмовляли по-чоловічому. Дозволяли недопрацювати в технічному плані, але не віддатися на полі не можна було. Цього просто не розуміли.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— 1980-го ви вперше стаєте чемпіоном СРСР. Порівняти ті відчуття з тим, що творилося в душі після успіхів із збірною можна?</span><br />
<br />
— Головна й принципова різниця — юність і дорослий футбол. Із збірною були інші відчуття. У дорослому футболі інакше — коробка забита повністю, тисячі людей, все значно серйозніше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У жовтні 1980-го «Динамо» на виїзді зіграло внічию (1:1) з «Локомотивом». Після гри почалися нездорові розмови про певні закулісні домовленості…</span><br />
<br />
— «Динамо»? Договорняк? Та ні, навіть слухати не хочу. Лобановський на це ніколи би не пішов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ви дуже добре знаєте Олега Блохіна як людину. Як його можна охарактеризувати?</span><br />
<br />
— Тяжка людина. Своєрідний характер. Хоча в нас із ним під час ігрової кар’єри проблем не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У грудні 1980-го вас викликають до національної збірної СРСР…</span><br />
<br />
— Команда брала участь у турнірі з аргентинцями, бразильцями, іспанцями.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Які відчуття від гри проти Марадони?</span><br />
<br />
— Грав персонально з ним. Мені допомагав Тенгіз Сулаквелідзе. Навіть чотирьох захисників було мало. Дієго забив м’яч із-під мене, ми зіграли — 1:1. Хоча Бєсков поставив нам високу оцінку. Зірка є зірка. М’яч липне до ніг, спробуй забери. Невисокий, стійкий, коренастий… Я був жорстким захисником, Сулаквелідзе «звірюка» ще та, але шансів у нас було мало. Тим більше, Марадона вийшов на пік форми.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Із грузинами ви товаришували, а які взаємини були в збірній з росіянами?</span><br />
<br />
— Мешкав із Олегом Романцевим у кімнаті. Мужик те, що треба. У збірній все забувалося. Спілкувався з Газзаєвим, Суслопаровим.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як працювалося з Бєсковим у національній збірній?</span><br />
<br />
— Працював під його керівництвом упродовж двох тижнів. Інтелігентний тренер, не знаю, як він працював, наприк­лад, із Гавриловим, у якого мат-перемат і блатна музика — звична річ. Навіть на тренування Костянтин Іванович виходив у сорочці, краватці та костюмі. Дуже цікавим був і Микола Старостін, який перечитав чимало книжок і був освіченою людиною. На установках тренери діставали старі жовті газети й згадували минуле. Бєсков дуже любив, коли ми відпрацьовували удари й передачі. Для спартаківців правильна передача була чимось святим у футболі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За тогочасну збірну ви також зіграли в товариському матчі проти мадридського «Атлетико». «Вісенте Кальдерон» сподобався?</span><br />
<br />
— Мене більше вразила «Маракана». Чотири яруси, барабани… Шалений гул стояв. Незабутні враження від цього стадіону.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Фатальний день народження, впертість, знову «Металіст»</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Переломний момент у вашій кар’єрі стався у ваш день народження 1981-го, коли «Динамо» не змогло обі­грати московський ЦСКА. В один момент все змінилося. Вище футбольне керівництво викликало в Москву Олега Базилевича і Валерія Лобановського для надання пояснень. Що сталося в той день?</span><br />
<br />
— Викликали тренерів через мене. Насправді, та гучна історія розпочалася після того, як відсвяткували мій день народження. Уже після гри поїхали до мене. Наступного дня був заїзд на базу для всіх неодружених. То був вихідний день. Я запізнився на годину.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лобановський забороняв такі речі?</span><br />
<br />
— Зараз би за таке ніхто й слова не сказав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— До самої гри претензій не було?</span><br />
<br />
— Жодної. Зіграли з ЦСКА внічию — 0:0. Проблема виникла наступного дня, коли я запізнився й невчасно приїхав у розташування команди. Почали згадувати всі мої гріхи. Я не хотів терпіти, в крові грала молодість. Валерій Васильович сказав, щоб я самотужки тренувався на базі. Я мав певне ім’я й знав собі ціну. Розізлився… Тиждень позаймався, а потім залишив розташування команди. Лобановський запитав Безсонова: «А де Вітя?». «Там, куди ви його відправили», — відповів Володя.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вини своєї не відчували?</span><br />
<br />
— Я розумів статус тренера. Але не вважав, що покарання справедливе. Так, ми порушили правила, але не настільки сильно, як це сприйняв тренер. У нас часу на гуляння не було. Лобановський показово покарав мене, щоби молоді бачили й не повторювали помилок. Валерій Васильович думав, що я буду проситися назад. А я цього не робив. За цей час я одружився, а в кінці сезону прийшов із словами: «Васильовичу, усвідомив свою помилку». Лобановський сказав: «За тобою приїхали з Харкова. Їдь у «Металіст». Будемо за тобою спостерігати». Лемешко прийняв мене з радістю: «Ми тільки вийшли у вищу лігу, потрібно допомогти молодим».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лемешко змінився, коли ви повернулися до Харкова?</span><br />
<br />
— Став соліднішим. Він вивів «Металіст» у вищу лігу. Команду сильно підтримав Ростик Поточняк, а ще — Лінке, Камарзаєв, Сивуха.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Із «Металістом» ви дійшли до фіналу Кубка СРСР, де мінімально поступилися «Шахтарю». Шанси здобути трофей були?</span><br />
<br />
— Це був типовий фінал до першого гола. Гра не вирізнялася футбольною красою. Донеччанам пощастило більше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Другий дебют у футболці «Металіста» припав на матч із «Динамо». Ваша команда програла, але голевий пас на Нодара Бачіашвілі ви все ж зробили…</span><br />
<br />
— Мені потім розказували, що Лобановський у роздягальні рознос зробив: «Людина рік не грала, а вас возить». І це при тому, що після річної паузи трохи погладшав — я був схильний до повноти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Після сварки ще розмовляли коли-небудь із Лобановським?</span><br />
<br />
— Віталися під час зустрічі. Але діалогів особливих не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Зараз би по-іншому вчинили в тій ситуації?<br />
</span><br />
— Так, думаю робив би інакше. Поїхав би на базу, не був би таким упертим. Окрім того, теперішніх футболістів за таке не карають. Запізнення на годину у вихідний день…</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Тести купера, залізний безсонов</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">—Із «Металістом» ви їздили в турне по Бурунді та Руанді. Ваші враження?</span><br />
<br />
— Екзотика. Незвично, коли лежиш на березі, а поруч плаває бегемот. Ми світ тоді особливо не бачили. Недарма ті країни називають африканською Швейцарією — гори, шалений клімат, шампіньйони ростуть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— 1983-го отримуєте запрошення до олімпійської збірної. Чергова збірна у вашому житті…</span><br />
<br />
— На жаль, тодішнє керівництво СРСР бойкотувало Олімпіаду в Лос-Анджелесі. Колектив був не таким дружним, як у попередніх моїх командах. Колектив — страшна сила. Од нього дуже багато залежить. До речі, один із матчів ми провели у Харкові. А ще підписали документ, де зобов’язувалися не пити, не палити, з дружинами не спати… Сивуха жартував: «Для чого нам така збірна?». Ми на той момент не знали, що на Олімпіаду не поїдемо. А ми мали вигравати золоті медалі — впевнений у цьому на 99 відсотків.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Який момент у кар’єрі подарував вам найяскравіші емоції?</span><br />
<br />
— Мабуть, перемога на чемпіонаті світу. Утома, відповідальність, нервова напруга… Футболу чиновники приділяли зовсім мало уваги, а перед грою нам сказали, що матч показуватимуть на всю країну. Це означало, що наші батьки дивитимуться. Коли м’яч після удару з пенальті затріпотів у сітці, я озирнувся, і побачив, що хлопці летять до мене. На все життя той момент запам’ятав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У Харкові ви бачили народження зірки Юрія Тарасова…</span><br />
<br />
— У команду на позицію форварда спочатку взяли Юру Бондаренка. Він чимало назабивав у Херсоні, «Таврії» та «Шахтарі». А за «Металіст» голи йому давалися тяжко. Ми його виводили на голеві позиції, а йому не йшла гра. Тут Лемешко поїхав у село й привіз Тарасова. На тренуваннях спочатку посміювалися. «Пилиповичу, кого ти привіз?» — питали. І тут Лемешко ставить його на гру. Раз забив, у наступному матчі знову відзначився.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кажуть, мовчазним Тарасов був…</span><br />
<br />
— Тільки спочатку, потім органічно влився в колектив. Як Вадим Євтушенко в «Динамо».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кого вважаєте найталановитішим футболістом, із яким разом грали?</span><br />
<br />
— Володю Безсонова. Ми виросли разом. На чемпіонаті світу була шалена спека. Віддавали йому м’яч, і кілька хвилин можна було відпочивати. Не дивно, що він отримав тоді приз найкращого гравця турніру. Імпонував і Толик Дем’яненко. Але Бєс для мене — номер один.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ви були капітаном збірної та «Металіста». Що для вас означала капітанська пов’язка?</span><br />
<br />
— Найперше, відповідальність. Особ­ливо це відчувалося у Харкові. Там був непростий колектив. Лемешко вимагав од мене певних вчинків навіть за межами поля. Одного разу виграли у Вільнюсі, приїхали додому, Лемешко задумався і сказав: «Сьогодні неділя. На тренуванні вас чекаю у четвер». Стільки днів вихідних! Унікальна методика в унікальній команді. Полюбляли гуляти разом, але на полі билися з усіх сил. На зборах одного разу тренер дав п’ять днів вихідних. Усі мучаться, а ми відпочиваємо. Потім у фінал Кубка СРСР потрапили. Нас називали чемпіонами узбережжя, ми всіх обігрували. Виснажливих тренувань у Лемешка не було. Удари, передачі, дир-дир, двосторонки… Через ігри набирали форму. У «Металісті» три-чотири футболісти тест Купера не пробігли би ніколи. Коли приїжджали з Москви нормативи перевіряти, то ми ставили мати за воротами, і хлопці там ховалися. Наприклад, Сергій Мотуз, який за життя не пробіг жодного тесту Купера, на полі витворяв неможливе. Міг будь-якого легкоатлета загнати.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як пішли з «Металіста»?</span><br />
<br />
— Хотів поїхати за кордон. Тоді гравці ще не їздили в інші країни. Із Олександром Хапсалісом стали гравцями СКА, розраховували поїхати з командами групи військ за кордон. Але цього не сталося, Сашко поїхав у Сполучені Штати. У фізичному плані також почувався не кращим чином. Перенавантажили мене в молодості, ось і тепер із ногами біда. У Феді Черенкова інша проблема була — з головою. Інвалідами стали. Психологія і фізичні можливості в людей різні. Безсонов, наприклад, нормально сприймав навантаження.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Перехід на інспекторську діяльність пройшов гладко?</span><br />
<br />
— Побачив систему зсередини. Її треба змінювати комплексно. Суддями тепер рідко стають колишні футболісти. Якщо батько суддя, значить у сина іншого виходу нема — лише суддівство. Неправильно, коли молоді судді беруть участь у розподілі грошей. Навіть у дитячому футболі. Боротися з системою тяжко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На стадіоні ви тепер нечастий гість?</span><br />
<br />
— Часу не вистачає. Недавно відсвяткував одруження доньки Діани. Зараз разом із дружиною Тетяною займаюся переїздом на нову квартиру. Місяць тому в житті трагедія сталася — сина поховав. Мучить артрит. Хотів працювати в «Динамо», але потрібно постійно перебувати в русі, а здоров’я підводить. Є бажання повернутися у футбол. Вірю, що ще колись попрацюю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Любомир КУЗЬМЯК.</span></div>
<a href="http://ukrfootball.ua/exclusive/viktor-kaplun-bieskov-klikav-u-spartak-ale-sino-bila-futbolka-zanadto-bagato-dlya-mene" target="_blank">ukrfootball.ua</a></span>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-size: medium;"><div style="text-align: justify;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Наш сьогоднішній герой має за плечима величезний досвід. Він знає, як куються перемоги й твориться історія. Віктор Григорович пройшов усі можливі збірні, починаючи зі шкільної й закінчуючи головною командою країни</span></span><br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">«Динамо» Валерія Лобановського було машиною для завоювання нагород. Потрапити до Києва й закріпитися в лавах синьо-білих могли тільки одиниці, вибрані. Постійно перебувати на вершині, не допускати помилок і витримувати шалені навантаження — так народжувалися чемпіони. У його житті було дві великі команди — «Динамо» Лобановського та «Металіст» Лемешка. Каплун був непоступливим не лише на футбольному полі. Своєрідний характер став на шляху його успішної кар’єри в «Динамо». Про успіхи і синці футбольного минулого легендарний український захисник 1970–80-х розповів у інтерв’ю «Українському футболу».</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Зірковий клас, жертви за збірну, терпіння Юрчишина</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Вікторе Григоровичу, наші ЗМІ останніми роками не обдаровують вас увагою. На мою думку, абсолютно незаслужено…</span><br />
<br />
— Останні шість-сім років нічого спільного з футболом не маю. Можливо, у цьому причина. Після завершення футбольної кар’єри інспектував футбольні матчі, очолював Київську футбольну асоціацію ветеранів. Одного дня у федерації відбулася зміна влади… Паралельно займаюся бізнесом, бо на життя заробляти треба. Часто зустрічаюся з одноклубниками, зв’язок не переривається. Бігати, на жаль, не можу. Біда в мене з ногами. Тому з ветеранами не їжджу в турне. Що мені, пиво пити? А їздити просто так не хочу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насолоджуєтеся повноцінним життям пенсіонера?</span><br />
<br />
— Можна й так сказати. На одну пенсію не проживеш, доводиться працювати.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чи часто занурюєтеся у спогади?</span><br />
<br />
— Звичайно. Усе життя провів у футболі. Занадто помітний слід він залишив у моєму серці. Колись футбол був іншим, гроші не займали ключового місця. Тепер інші реалії.<br />
<br />
— Пропоную розпочати наш екскурс в минуле з дитячих років. Народилися ви в Запоріжжі, але повноцінно розкрилися лише у Харкові.<br />
<br />
— Розпочав займатися футболом у рідному місті під керівництвом тренера Григорія Наконечного. Він посприяв моєму становленню. У 14-річному віці поїхав у Харківський спортінтернат. Можна сказати, що на підвищення пішов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Батьки не були проти?</span><br />
<br />
— Я хотів грати, розвиватися. У Харкові було більше перспектив. <span style="color: #FF0000;"><span style="font-weight: bold;">Ось проста ілюстрація: в нашому класі було два заслужених майстри спорту, два майстри спорту міжнародного класу, чотири майстри спорту. Найкращий спортклас на весь СРСР: Безсонов, Балтача, Сивуха, Крячко, Лінке — що не прізвище, то зірка.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Це все заслуга Миколи Кольцова?</span><br />
<br />
— Так, ми просто потрапили в руки до хорошого тренера. Кольцов у минулому — чемпіон Союзу. Наш клас обігрував усіх і не мав собі рівних.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Умови були створені належні?</span><br />
<br />
— Кусок хліба, цибуля, сіль — це всі умови. Форму самі собі прали. Хлопці хотіли грати, тож ні голод, ні холод не були перешкодою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У 18-річному віці вас запрошують у друголіговий «Металіст»…</span><br />
<br />
— Спочатку було запрошення до юнацької збірної разом Із Балем, Безсоновим, Крячком. А ще — спартакіада школярів, яка відбувалася у Львові. Зав-<br />
дяки їй мене залишили на другий рік. Керівництво приїхало до моїх батьків у Запоріжжя з проханням залишити мене ще на рік. Я вже атестат навіть отримав. Участь у спартакіаді брали хлопці 1959-го, а я був на рік старший. Допускалися до заявки ще два представники 1958-го року народження. Довелося йти на жертви.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Батьки поставилися з розумінням?</span><br />
<br />
— Спочатку вони були шоковані, але розуміли, що це потрібно для країни. Тим більше, турнір відбувався на території України, у Львові. Ми повинні були перемогти, що й зробили. Після спартакіади на мене полювали багато команд. Але Микола Кольцов після бенкету забрав мене й машиною повіз до Харкова у «Металіст». Особливо за мною бігала Москва, але харків’янам удалося мене залишити вдома.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Голова від такої уваги не паморочилася?</span><br />
<br />
— У жодному разі. Я грав за збірну, звик до уваги. Команди, за які виступав, мали психологію переможців, і я звик до футбольних успіхів змалку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чи тяжко було харків’янам утримувати молодих талантів під натиском потужних конкурентів?</span><br />
<br />
— Першою ластівкою став Володимир Безсонов. Далі київське «Динамо» запросило Сергія Балтачу. Ніхто не вірив, що він заграє в Києві. У нас, у Харкові, він не завжди у склад потрапляв. А потім як заграв! Після перемоги на чемпіонаті світу серед молодіжних команд прийшла й моя черга. Хоча я не хотів переходити в «Динамо». У Києві не кожен витримає. Он, Степан Юрчишин, яким футболістом був, а в «Динамо» не затримався. Тренування закінчилося і Степан сказав: «З мене досить. Усе, їду додому!». Я казав йому: «Степане, терпи». Це шалена праця.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Аксіома Лемешка, Авеланж на полі, сила колективу</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Повертаючись до «Металіста», цікаво було би почути, як вас прийняли в команді. Молодого 18-річного хлопця взяли під опіку ветерани Лябик, Цимбалюк, Поллак, Шподарунок?</span><br />
<br />
— Із перших днів до мене ставилися дуже добре. Після першої ж гри все пішло, як по маслу. Я її добре відіграв, і мене почали поважати. Дідівщина, звичайно, була. Але старші партнери завжди підтримували.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У «Металісті» ви працювали під керівництвом Олега Ошенкова, а згодом Євгена Лемешка.</span><br />
<br />
— Із Ошенковим я мало працював. Майже всю свою кар’єру в «Металісті» провів під керівництвом Лемешка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Євген Пилипович, як на мене, є одним із найвидатніших тренерів у історії українського футболу. Як вам із ним працювалося?</span><br />
<br />
— Робота з Лемешком у мене була розділена на два етапи — до переходу в «Динамо» й після повернення з Києва. Мене все влаштовувало. Євген Пилипович був веселою людиною. А ще справжнім професіоналом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Про Лемешка існує безліч історій. Що вам про нього, найперше, пригадується?</span><br />
<br />
— Лемешко вже в ті часи володів такою рисою, як професіоналізм. У «Металісті» завжди було весело. На полі завжди віддавали всі свої сили й вбивалися за команду. Якщо хтось недобіг, недограв, то Лемешко чекав такого футболіста перед входом у роздягальню. У нього були п’ять-шість футболістів, яких він завжди хвалив, але це було об’єктивно. Бувало таке, що хтось із молодих не виклався на полі. Це означало лише одне — йому «труба». Якщо хочеш посидіти в ресторані, погуляти з дівчиною, то ніхто цього не забороняє. Інша справа, що це не має впливати на твою гру. Це була аксіома Лемешка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Євген Пилипович був не лише професіоналом, а й хорошим психологом…</span><br />
<br />
— Одного разу ми програли, й тренер наказав нам брати своїх дружин і збиратися разом усією командою. «Гра в нас не йде, фарт підводить — треба змінювати обстановку», — казав Євген Пилипович. Щось схоже розказували про Віктора Маслова, коли він працював у Києві. Таким був стиль старої тренерської школи.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ми вже частково згадували про виграний вами чемпіонат світу серед молодіжних команд 1977-го. Збірна СРСР їхала в Туніс у статусі фаворита?</span><br />
<br />
— У Тунісі була шалена спека: в затінку — 50 градусів тепла. Нам видали шерстяний костюм із чотирма великими буквами «СРСР» на грудях. Нікого нічого більше не цікавило. А ще видали червоно-білий комплект ігрової форми — й усе. Поставили, начебто, завдання вийти з групи. А потім апетит прийшов під час їжі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У складі тієї команди було дуже багато українських футболістів: Баль, Безсонов, Балтача, Батич, Сивуха, Крячко. У збірних утворювалися певного роду угрупування?</span><br />
<br />
— Жодних кланів не було. Варто віддати належне нашій школі — в мої роки найсильніший дитячо-юнацький футбол був саме в Україні. Тому таке велике українське представництво було. Добре працювали інтернати, спортивні школи. Відсотків 70-80 гравців збірної представляли нашу країну.<br />
<br />
— Після виходу з групи нашій збірній двічі доводилося випробовувати долю у серії післяматчевих пенальті. У півфіналі здолали Уругвай, а у вирішальному матчі в драматичній серії пенальті (9:8) перемогли Мексику. Вирішальний удар довелося виконувати вам…<br />
<br />
— Я спочатку відмовлявся бити. Коли удари виконала майже вся команда, то прийшла моя черга. Справа навіть не в психології. Усі шалено втомилися. Ноги почали «наливатися»…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Якими були ваші відчуття перед ударом?</span><br />
<br />
— Хвилювання не було, була втома. Коли турнір іде повним ходом, то про хвилювання не може бути мови. Воно збиватиме лише. Допомогло те, що перед моїм ударом Юра Сивуха двічі відбив пенальті. Першого разу відбив — суддя наказує перебити. Другий раз — та ж історія. Тоді на полі з’явився президент ФІФА Жоао Авеланж, який наказав арбітру відмінити своє рішення, тим самим визнав той факт, що Сивуха таки відбив пенальті. Суддя нас одверто зливав. Юра тоді сказав мені: «Я свою справу зробив. А тепер ти — йди і забий». Хлопці у спину кричали: «Покінчи з ними!».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Отой ключовий момент згодом переглядали на відео?</span><br />
<br />
— Недавно Олександр Сопко допоміг знайти запис фіналу. Дивлюся на свій похід до позначки й дивуюся, як усе спокійно робив! Ця перемога — заслуга дружного колективу. Нас хотіли потім «вести» аж до національної збірної.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За три роки ви стаєте чемпіонами Європи…</span><br />
<br />
— У складі майже тієї ж команди! Якби наш стрижень зберегли і сформували на його основі дорослу збірну, то в нас було би велике майбутнє. Безперечно, треба було додати кількох гравців. Наприклад, Олега Блохіна.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ваша збірна на чемпіонаті Європи мала ще переконливіший вигляд, ніж на молодіжному мундіалі…</span><br />
<br />
— Ми зміцніли, виросли. Загорілися зірки Думанського, Суслопарова… На фінал вийшов Валерій Газзаєв — попросив: «Дай мені хоч одну гру зіграти». Секрет нашого успіху — колектив. Це найголовніше у футболі.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Методи Лобановського, лідерство в збірній</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Черговий успіх збірної, і ваш зокрема, посприяв швидкому трансферу в «Динамо». Ви казали, що не хотіли їхати до Києва. А як реагували на запрошення московських клубів?</span><br />
<br />
— У мене було відчуття патріотизму, тож у Москву їхати не хотів. Навіть те, що у Харкові мені й Валику Крячку дали по 2-кімнатній квартирі в центрі міста, значення не мало. Коли забирали в «Динамо», то моєї думки не запитували. Була чітка директива — і крапка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У столиці вас прийняли добре?</span><br />
<br />
— Мені було простіше, бо в «Динамо» грав Володимир Безсонов. Та й приїхав я туди в певному статусі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вам удалося зробити стрибок із другої ліги у вищу…</span><br />
<br />
— Я був готовим до випробувань. Лобановський майже рік протримав мене під основою. То випустить на поле, то залишить у запасі. Можливо, так знущався, я не знаю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як це сприймали?</span><br />
<br />
— Не завжди розумів тренера. Ось приклад: стадіон наш перебував у процесі реконструкції, тому ми базувалися в Ужгороді. Граємо на Кубок з Івано-Франківськом. Я забив двічі, ми перемогли з рахунком 2:0. Газети не можуть натішитися моєю грою. Наступний матч — я на лавці. Зрозумій його… Щось знав, щось бачив.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На користь вам це не йшло?</span><br />
<br />
— Бувало таке, що тренер збірної Валентин Ніколаєв телефонував Лобановському й казав: «Валеро, якщо ти його будеш «глушити», то я його забираю». Костянтин Бєсков мені також пропонував: «Матимеш місце у «Спартаку» й збірній, погоджуйся». Але я не міг. Для мене синьо-біла футболка занадто багато значила. Перейти у «Спартак» після «Динамо»?! Я не міг на таке піти. Бувало, що сварився з Лобановським, а Бєсков казав: «Я все владнаю, приїжджай».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Індивідуальні бесіди з Валерієм Васильовичем у вас були?<br />
</span><br />
— Перед грою він викликав кожного футболіста. У кінці сезону також підводив підсумки — розказував, чи добре ти поводишся. Лобановський завжди тримав слово: якщо обіцяв певні умови, то обов’язково їх виконував.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На вашій позиції була неабияка конкуренція — Балтача, Дем’яненко, Лозинський, Безсонов…</span><br />
<br />
— Анатолій Коньков казав інколи Лобановському: «Ставте його у склад». Я був готовий грати на будь-якій позиції в захисті — передній захисник, фланговий. По збірній добре знав цю роботу. Лобановський хотів, аби гравець був універсалом. Володя Безсонов міг без проблем закрити шість позицій. Тренер вимагав, аби мінімум три-чотири позиції гравець міг зайняти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Товаришували в основному зі старими харківськими знайомими?</span><br />
<br />
— Так, із ними підтримував товариські взаємини. Згодом у команду приїхав і Андрій Баль, із яким потоваришував ще в збірній.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Читав, що на початках він мешкав у вашій однокімнатній квартирі…<br />
</span><br />
— Сказав йому: «Навіщо тобі в готелі жити?». Тепер часи інші — можна замовити доставку їжі й не турбуватися. Тоді ж самим доводилося готувати страву. Про Андрія в мене світлі спогади. Він навчався в музичній школі. Постійно обіцяв зіграти для мене на баяні, але не встиг… Баль був веселою людиною й завжди розважав компанію. Ми з ним у цьому сенсі однопланові, я теж такий. На цьому тримається колектив. Коли ми стали чемпіонами зі збірною, я був капітаном. Платили нам копійки, доводилося виїжджати на патріотизмі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лікар збірної Савелій Мишалов у своїй книжці «Чого не бачить глядач» написав про вашу капітанську роль у збірній. Мовляв, на тренера Ніколаєва могли підвищити голос, коли цього вимагала ситуація. Інколи навіть виступали ініціатором замін у своїй команді…</span><br />
<br />
— Ніколаєв проводив установку на матч тривалістю три хвилини. Далі доручав слово мені. Тренер ставився до мене, як до сина. Капітан повинен відчувати команду, а інколи знати про такі речі, про які не здогадується навіть тренер. Якщо хтось на полі недобіг, то в роздягальні він отримував своє. І в «Металісті», й у збірній було правило — вмри, але зіграй. У «Динамо» філософія була іншою. Там рівень був вищий. Майстерність треба компенсовувати самовіддачею. Перед чвертьфіналом чемпіонату Європи італійці нам кричали, що порвуть нас. У підсумку, все сталося навпаки. Ми й їх обіграли, й титул чемпіонів континенту здобули. У збірній хорошим був захист і атака на чолі з Дараселією і Шенгелією. В обороні виклалися, а в атаці зіграли на класі.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Анекдоти Старухіна, київське пекло, чоловічі розмови у Харкові</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Вам доводилося грати проти багатьох висококласних нападників. У тому числі й проти Шенгелії, а також Мачаїдзе, Старухіна, Заварова, Газзаєва, Черенкова. Із ким було найтяжче?</span><br />
<br />
— Тяжко було зі Старухіним. Анекдот тобі розказує, а потім рвоне миттєво, навіть не встигаєш зорієнтуватися. Чесне слово, так було. Тяжко було протистояти Черенкову та Шенгелії. «Спартак» узагалі налаштовувався на «Динамо», як на останній матч. Україну вони недолюб-<br />
лювали. Зате ми дружили з грузинами. «Карпати», само собою, були нашими друзями. Та й «Шахтар» також — усе це українські команди, злісного суперництва не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Не всі футболісти, які приїжджали до Києва, могли впоратися з випробуваннями. Дуже багато талантів погасли й не розкрилися в «Динамо».</span><br />
<br />
— Після Харкова в «Динамо» в’янули всі. Я стогнав півроку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— І це після навантажень у Лемешка…</span><br />
<br />
— У Києві це було «щось із чимось». Тяжко словами передати. Головний плюс нелюдських навантажень — під час матчів ти відпочиваєш! Суперник вилазить із себе, але вже за 15 хвилин ми долали його спротив. Для мене не було проблемою одного дня відбігати два тайми за дубль, а наступного відіграти весь матч за основу. І це без вихідних і відпочинку. Збори перетворювалися на пекло. По три тренування на день вис­нажували неймовірно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Установки Лобановського були особливими?</span><br />
<br />
— Бувало таке, що викликав за два дні до матчу й запитував: «Де ти себе бачиш?». А перед тим я непогано зіграв на позиції правого захисника. «Праворуч», — кажу. «Та ні, будеш грати ліворуч», — відповідав Валерій Васильович. Зате з налаштуванням проблем не було. «Граєш проти Гуцаєва», — казав тренер. Минало 15 хвилин і форварда тбілісців змінювали.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За «Динамо» ви забили півдесятка м’ячів. У Харкові не забивали жодного разу. Лобановський допоміг розкрити голеве чуття в захисника?</span><br />
<br />
— У «Металісті» я віддавав багато голевих передач. І з правої, і з лівої. Валерій Васильович готував так, аби недоліків у футболіста не було. Мені було в кого вчитися — Онищенко, Коньков, Трошкін, Матвієнко. Зараз із ними товаришую, періодично бачимося, згадуємо минуле.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Захворіти на зіркову хворобу в «Динамо» було неможливо? Лобановський, мабуть, мав ліки від неї…</span><br />
<br />
— Не було в нас такого. Усі отримували однакові гроші. Не те, що тепер — хтось 50 тисяч, хтось 100… Розборок було багато. У Харкові це взагалі було звичним явищем. Лупилися в роздягальні, душовій. Розмовляли по-чоловічому. Дозволяли недопрацювати в технічному плані, але не віддатися на полі не можна було. Цього просто не розуміли.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— 1980-го ви вперше стаєте чемпіоном СРСР. Порівняти ті відчуття з тим, що творилося в душі після успіхів із збірною можна?</span><br />
<br />
— Головна й принципова різниця — юність і дорослий футбол. Із збірною були інші відчуття. У дорослому футболі інакше — коробка забита повністю, тисячі людей, все значно серйозніше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У жовтні 1980-го «Динамо» на виїзді зіграло внічию (1:1) з «Локомотивом». Після гри почалися нездорові розмови про певні закулісні домовленості…</span><br />
<br />
— «Динамо»? Договорняк? Та ні, навіть слухати не хочу. Лобановський на це ніколи би не пішов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ви дуже добре знаєте Олега Блохіна як людину. Як його можна охарактеризувати?</span><br />
<br />
— Тяжка людина. Своєрідний характер. Хоча в нас із ним під час ігрової кар’єри проблем не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У грудні 1980-го вас викликають до національної збірної СРСР…</span><br />
<br />
— Команда брала участь у турнірі з аргентинцями, бразильцями, іспанцями.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Які відчуття від гри проти Марадони?</span><br />
<br />
— Грав персонально з ним. Мені допомагав Тенгіз Сулаквелідзе. Навіть чотирьох захисників було мало. Дієго забив м’яч із-під мене, ми зіграли — 1:1. Хоча Бєсков поставив нам високу оцінку. Зірка є зірка. М’яч липне до ніг, спробуй забери. Невисокий, стійкий, коренастий… Я був жорстким захисником, Сулаквелідзе «звірюка» ще та, але шансів у нас було мало. Тим більше, Марадона вийшов на пік форми.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Із грузинами ви товаришували, а які взаємини були в збірній з росіянами?</span><br />
<br />
— Мешкав із Олегом Романцевим у кімнаті. Мужик те, що треба. У збірній все забувалося. Спілкувався з Газзаєвим, Суслопаровим.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як працювалося з Бєсковим у національній збірній?</span><br />
<br />
— Працював під його керівництвом упродовж двох тижнів. Інтелігентний тренер, не знаю, як він працював, наприк­лад, із Гавриловим, у якого мат-перемат і блатна музика — звична річ. Навіть на тренування Костянтин Іванович виходив у сорочці, краватці та костюмі. Дуже цікавим був і Микола Старостін, який перечитав чимало книжок і був освіченою людиною. На установках тренери діставали старі жовті газети й згадували минуле. Бєсков дуже любив, коли ми відпрацьовували удари й передачі. Для спартаківців правильна передача була чимось святим у футболі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За тогочасну збірну ви також зіграли в товариському матчі проти мадридського «Атлетико». «Вісенте Кальдерон» сподобався?</span><br />
<br />
— Мене більше вразила «Маракана». Чотири яруси, барабани… Шалений гул стояв. Незабутні враження від цього стадіону.</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Фатальний день народження, впертість, знову «Металіст»</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Переломний момент у вашій кар’єрі стався у ваш день народження 1981-го, коли «Динамо» не змогло обі­грати московський ЦСКА. В один момент все змінилося. Вище футбольне керівництво викликало в Москву Олега Базилевича і Валерія Лобановського для надання пояснень. Що сталося в той день?</span><br />
<br />
— Викликали тренерів через мене. Насправді, та гучна історія розпочалася після того, як відсвяткували мій день народження. Уже після гри поїхали до мене. Наступного дня був заїзд на базу для всіх неодружених. То був вихідний день. Я запізнився на годину.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лобановський забороняв такі речі?</span><br />
<br />
— Зараз би за таке ніхто й слова не сказав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— До самої гри претензій не було?</span><br />
<br />
— Жодної. Зіграли з ЦСКА внічию — 0:0. Проблема виникла наступного дня, коли я запізнився й невчасно приїхав у розташування команди. Почали згадувати всі мої гріхи. Я не хотів терпіти, в крові грала молодість. Валерій Васильович сказав, щоб я самотужки тренувався на базі. Я мав певне ім’я й знав собі ціну. Розізлився… Тиждень позаймався, а потім залишив розташування команди. Лобановський запитав Безсонова: «А де Вітя?». «Там, куди ви його відправили», — відповів Володя.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вини своєї не відчували?</span><br />
<br />
— Я розумів статус тренера. Але не вважав, що покарання справедливе. Так, ми порушили правила, але не настільки сильно, як це сприйняв тренер. У нас часу на гуляння не було. Лобановський показово покарав мене, щоби молоді бачили й не повторювали помилок. Валерій Васильович думав, що я буду проситися назад. А я цього не робив. За цей час я одружився, а в кінці сезону прийшов із словами: «Васильовичу, усвідомив свою помилку». Лобановський сказав: «За тобою приїхали з Харкова. Їдь у «Металіст». Будемо за тобою спостерігати». Лемешко прийняв мене з радістю: «Ми тільки вийшли у вищу лігу, потрібно допомогти молодим».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Лемешко змінився, коли ви повернулися до Харкова?</span><br />
<br />
— Став соліднішим. Він вивів «Металіст» у вищу лігу. Команду сильно підтримав Ростик Поточняк, а ще — Лінке, Камарзаєв, Сивуха.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Із «Металістом» ви дійшли до фіналу Кубка СРСР, де мінімально поступилися «Шахтарю». Шанси здобути трофей були?</span><br />
<br />
— Це був типовий фінал до першого гола. Гра не вирізнялася футбольною красою. Донеччанам пощастило більше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Другий дебют у футболці «Металіста» припав на матч із «Динамо». Ваша команда програла, але голевий пас на Нодара Бачіашвілі ви все ж зробили…</span><br />
<br />
— Мені потім розказували, що Лобановський у роздягальні рознос зробив: «Людина рік не грала, а вас возить». І це при тому, що після річної паузи трохи погладшав — я був схильний до повноти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Після сварки ще розмовляли коли-небудь із Лобановським?</span><br />
<br />
— Віталися під час зустрічі. Але діалогів особливих не було.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Зараз би по-іншому вчинили в тій ситуації?<br />
</span><br />
— Так, думаю робив би інакше. Поїхав би на базу, не був би таким упертим. Окрім того, теперішніх футболістів за таке не карають. Запізнення на годину у вихідний день…</div>
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Тести купера, залізний безсонов</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">—Із «Металістом» ви їздили в турне по Бурунді та Руанді. Ваші враження?</span><br />
<br />
— Екзотика. Незвично, коли лежиш на березі, а поруч плаває бегемот. Ми світ тоді особливо не бачили. Недарма ті країни називають африканською Швейцарією — гори, шалений клімат, шампіньйони ростуть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— 1983-го отримуєте запрошення до олімпійської збірної. Чергова збірна у вашому житті…</span><br />
<br />
— На жаль, тодішнє керівництво СРСР бойкотувало Олімпіаду в Лос-Анджелесі. Колектив був не таким дружним, як у попередніх моїх командах. Колектив — страшна сила. Од нього дуже багато залежить. До речі, один із матчів ми провели у Харкові. А ще підписали документ, де зобов’язувалися не пити, не палити, з дружинами не спати… Сивуха жартував: «Для чого нам така збірна?». Ми на той момент не знали, що на Олімпіаду не поїдемо. А ми мали вигравати золоті медалі — впевнений у цьому на 99 відсотків.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Який момент у кар’єрі подарував вам найяскравіші емоції?</span><br />
<br />
— Мабуть, перемога на чемпіонаті світу. Утома, відповідальність, нервова напруга… Футболу чиновники приділяли зовсім мало уваги, а перед грою нам сказали, що матч показуватимуть на всю країну. Це означало, що наші батьки дивитимуться. Коли м’яч після удару з пенальті затріпотів у сітці, я озирнувся, і побачив, що хлопці летять до мене. На все життя той момент запам’ятав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У Харкові ви бачили народження зірки Юрія Тарасова…</span><br />
<br />
— У команду на позицію форварда спочатку взяли Юру Бондаренка. Він чимало назабивав у Херсоні, «Таврії» та «Шахтарі». А за «Металіст» голи йому давалися тяжко. Ми його виводили на голеві позиції, а йому не йшла гра. Тут Лемешко поїхав у село й привіз Тарасова. На тренуваннях спочатку посміювалися. «Пилиповичу, кого ти привіз?» — питали. І тут Лемешко ставить його на гру. Раз забив, у наступному матчі знову відзначився.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кажуть, мовчазним Тарасов був…</span><br />
<br />
— Тільки спочатку, потім органічно влився в колектив. Як Вадим Євтушенко в «Динамо».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кого вважаєте найталановитішим футболістом, із яким разом грали?</span><br />
<br />
— Володю Безсонова. Ми виросли разом. На чемпіонаті світу була шалена спека. Віддавали йому м’яч, і кілька хвилин можна було відпочивати. Не дивно, що він отримав тоді приз найкращого гравця турніру. Імпонував і Толик Дем’яненко. Але Бєс для мене — номер один.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ви були капітаном збірної та «Металіста». Що для вас означала капітанська пов’язка?</span><br />
<br />
— Найперше, відповідальність. Особ­ливо це відчувалося у Харкові. Там був непростий колектив. Лемешко вимагав од мене певних вчинків навіть за межами поля. Одного разу виграли у Вільнюсі, приїхали додому, Лемешко задумався і сказав: «Сьогодні неділя. На тренуванні вас чекаю у четвер». Стільки днів вихідних! Унікальна методика в унікальній команді. Полюбляли гуляти разом, але на полі билися з усіх сил. На зборах одного разу тренер дав п’ять днів вихідних. Усі мучаться, а ми відпочиваємо. Потім у фінал Кубка СРСР потрапили. Нас називали чемпіонами узбережжя, ми всіх обігрували. Виснажливих тренувань у Лемешка не було. Удари, передачі, дир-дир, двосторонки… Через ігри набирали форму. У «Металісті» три-чотири футболісти тест Купера не пробігли би ніколи. Коли приїжджали з Москви нормативи перевіряти, то ми ставили мати за воротами, і хлопці там ховалися. Наприклад, Сергій Мотуз, який за життя не пробіг жодного тесту Купера, на полі витворяв неможливе. Міг будь-якого легкоатлета загнати.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Як пішли з «Металіста»?</span><br />
<br />
— Хотів поїхати за кордон. Тоді гравці ще не їздили в інші країни. Із Олександром Хапсалісом стали гравцями СКА, розраховували поїхати з командами групи військ за кордон. Але цього не сталося, Сашко поїхав у Сполучені Штати. У фізичному плані також почувався не кращим чином. Перенавантажили мене в молодості, ось і тепер із ногами біда. У Феді Черенкова інша проблема була — з головою. Інвалідами стали. Психологія і фізичні можливості в людей різні. Безсонов, наприклад, нормально сприймав навантаження.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Перехід на інспекторську діяльність пройшов гладко?</span><br />
<br />
— Побачив систему зсередини. Її треба змінювати комплексно. Суддями тепер рідко стають колишні футболісти. Якщо батько суддя, значить у сина іншого виходу нема — лише суддівство. Неправильно, коли молоді судді беруть участь у розподілі грошей. Навіть у дитячому футболі. Боротися з системою тяжко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На стадіоні ви тепер нечастий гість?</span><br />
<br />
— Часу не вистачає. Недавно відсвяткував одруження доньки Діани. Зараз разом із дружиною Тетяною займаюся переїздом на нову квартиру. Місяць тому в житті трагедія сталася — сина поховав. Мучить артрит. Хотів працювати в «Динамо», але потрібно постійно перебувати в русі, а здоров’я підводить. Є бажання повернутися у футбол. Вірю, що ще колись попрацюю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Любомир КУЗЬМЯК.</span></div>
<a href="http://ukrfootball.ua/exclusive/viktor-kaplun-bieskov-klikav-u-spartak-ale-sino-bila-futbolka-zanadto-bagato-dlya-mene" target="_blank">ukrfootball.ua</a></span>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Пец Роман: О свободном "Маккаби" и "Металлисте" Фоменко]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13168</link>
			<pubDate>Fri, 20 Jul 2018 20:49:03 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13168</guid>
			<description><![CDATA[09 ноября 2013<br />
<br />
<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Роман Пец: о свободном «Маккаби» и «Металлисте» Фоменко</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Воспитанник харьковского футбола, экс-защитник «Металлиста», один из лидеров команды на рубеже веков Роман Пец рассказал в интервью «МедиаПорту» о своём харьковском начале, заграничном продолжении и о том, чем занят сегодня.</span><br />
<br />
Роман Пец имеет 19-й показатель по количеству сыгранных за «Металлист» матчей. Это если брать всю историю харьковского клуба, в том числе и времена, когда многие игроки проводили всю карьеру в одной команде. В чемпионате независимой Украины Роман Пец восьмой по такому же показателю, хоть он и провёл четыре года в Израиле и ещё один сезон в одесском «Черноморце». Всего за «Металлист» он сыграл 234 матча и забил 11 мячей. Из ныне играющих футболистов только двое перепрыгнули эти цифры: вратарь Александр Горяинов и коллега Пеца по цеху центральных защитников Папа Гуйе.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;">«Служил в «сапогах», играл в «Маяке»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как Вы попали в футбол?</span><br />
<br />
Вместе со сверстниками летом играли в футбол, зимой — в хоккей. Потом начал заниматься в детской школе «Алмаз» — это в районе Одесской. Я жил недалеко оттуда, на Мерефянском шоссе. После этого, в 13 лет, я поступил в харьковский спортинтернат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы сразу стали центральным защитником?</span><br />
<br />
В «Алмазе» я играл центральным нападающим до 13-ти лет. А уже в спортинтернате меня поставили в оборону.</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/Sportinternat(sidyat-sprava)Pecz-Kanchelskis.jpg" border="0" alt="[Изображение: Sportinternat(sidyat-sprava)Pecz-Kanchelskis.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">Команда спортинтерната 1969-го года рождения. Справа сидят Андрей Канчельскис и Роман Пец (крайний)</span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">После спортинтерната вы попали в «Маяк». Что это была за команда, где играла?</span><br />
<br />
После четырёх лет в спортинтернате мы ездили на просмотры в «Металлист». Ездили с командой на сбор, как и наши ровесники из СДЮШОР «Металлист». Потом мне и ещё нескольким юным футболистам поступило предложение из «Маяка». Это была вторая лига СССР, украинская зона. Команда «Маяк», как и «Металлист», была заводской, завод имени Шевченко её курировал. Мы играли и на Баварии, и на «Локомотиве», где сейчас Дворец Спорта имени Кирпы.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Насколько я понимаю, уровень был серьёзнее, чем сейчас во второй лиге Украины.</span><br />
<br />
Не знаю, что сейчас за вторая лига. Но в «Маяке» были футболисты, поигравшие и в элите. Уровень был приличным: «Волынь» Луцк, «Нива» Тернополь и многие другие команды, которые сейчас в Премьер-лиге и в первом дивизионе, тогда играли во второй лиге.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом была служба в армии. Многие советские спортсмены проходили службу в Спортивных клубах армии (СКА). Были такие коллективы в Ростове, Львове, Одессе, Киеве. Но вы поехали аж за Байкал, в Читу.</span><br />
<br />
Я в армию вообще попал в «сапоги». Полгода был в «сапогах», а потом пробился в спортроту и там продолжал службу. Так что армейским инвентарём у меня был не только мяч, но и гранаты, автомат и т.д. Готов к труду и обороне хоть сейчас. (Смеётся.)<br />
<br />
В 89-м году я вернулся со службы и снова начал играть за «Маяк». В конце сезона нас с вратарём Валерием Дудкой, который, увы, уже не с нами, пригласили в «Металлист». Тренировал главную команду Харькова тогда Леонид Ткаченко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Перейдя из «Маяка» в «Металлист», вы не только сразу заиграли в основе, но и в дебютном сезоне в высшей лиге чемпионата СССР забили два мяча.</span><br />
<br />
Всякое бывает…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Кого удалось огорчить?</span><br />
<br />
Эх-х, не помню, уже. (Дубль в ворота донецкого «Шахтёра». Игра закончилась со счётом 2:2 — ред.)<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Были в чемпионате СССР матчи, которые особенно запомнились?</span><br />
<br />
Тогда вообще все матчи были запоминающиеся. Хоть у нас в команде и прошла смена поколений, но уровень был очень приличный. Та лига, в которую я вернулся уже в конце 90-х, и чемпионат СССР — это две большие разницы. А то, что я сразу влился в команду… Происходило омоложение коллектива, и я как раз стал одним из тех молодых, кто заменил ушедших триумфаторов Кубка СССР-88.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Что случилось с «Металлистом» после распада СССР? Одна из лучших украинских команд начала валиться уже в чемпионате независимой Украины.</span><br />
<br />
У нас была хорошая молодая команда, хотя были и опытные футболисты: оставались Иван Панчишин, Гурам Аджоев. То есть был сплав опыта и молодости. Но такие были времена, что многие уезжали. Процентов 50 тогда покинули Харьков: мы с Кандауровым уехали в Израиль, Призетко ушёл в «Динамо», Помазун — «Спартак» и т.д. Не знаю, с чем это связано. Руководство с лёгкостью отпускало ведущих игроков.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Насколько финансирование тогда соответствовало? Футболист мог себе позволить, например, машину?</span><br />
<br />
Нет, конечно. Это сейчас футболист может заработать за какой-то период времени и купить машину, квартиру. Тогда мы квартиру получали в клубе, машину — тоже в клубе. Купить на зарплату мы всего этого не могли.</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/MX-1991.jpg" border="0" alt="[Изображение: MX-1991.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">1991-й год. Роман Пец второй слева в верхнем ряду</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«В 93-м сел за коробку автомат».</span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Вы перешли в «Маккаби» из Хайфы. Сложно было из родного города переезжать в чужую страну? Наверняка подход к работе и быт очень отличались.</span><br />
<br />
Что было очень непривычным — это обилие свободного времени. В Украине мы за день или два перед игрой заезжали на базу и там готовились. А в Израиле это всё оставляли на профессионализм людей. Игра в 18.00? В 16.30, пожалуйста, будьте на стадионе. Как вы спите, что вы делаете, что кушаете — это всё ваши проблемы.<br />
<br />
По условиям контракта (кстати, первого в моей карьере, ведь в «Металлисте» мы играли как спортивные инструкторы завода Малышева) клуб снимал квартиру и оплачивал автомобиль. «Хонда Цивик» с коробкой автомат. С 93-го года я сел за коробку автомат и после этого на механике не езжу, привык.<br />
<br />
И команда там была хорошая. Мы с Кандауровым в неё хорошо влились, а Иван Гецко играл там и раньше. Тогда в Израиле на поле могли выходить максимум три иностранца, и к ним были требования очень жёсткие. Мы должны были быть хотя бы на полголовы выше местных футболистов. Правда, и уровень заработной платы был в десятки раз выше, чем здесь, в Украине.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">И вы попали с корабля на бал — из зарождающегося чемпионата Украины в Кубок Кубков, где «Маккаби» дошёл до 1/4 финала. Сначала вы легко прошли команду из Люксембурга, а потом началось самое интересное…</span><br />
<br />
Да, мы в 1/8 финала играли с московским «Торпедо» — неплохим коллективом. В Москве мы проиграли со счётом 1:0, ответная игра была в Израиле. Сначала мы повели, но москвичи сравняли счёт, и нам нужно было забивать уже дважды. Ближе к концу игры я подключился к атаке и забил один мяч, а уже под занавес игры мы забили ещё. Радость была ещё та…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом была грозная итальянская «Парма»…</span><br />
<br />
Первую игру с «Пармой», в Израиле, я пропустил из-за перебора жёлтых карточек, и мы проиграли со счётом 0:1. В Италии была хорошая игра, мы выиграли с таким же счётом, но уступили в серии послематчевых пенальти. Везение было на стороне «Пармы».</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/126931-5.jpg" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'> <span style="font-style: italic;">Роман Пец, Иван Гецко и Сергей Кандауров — трио украинцев в «Маккаби»</span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">За «Парму» тогда выступал Джанфранко Дзола (знаменитый форвард «Наполи», «Пармы», «Челси» и сборной Италии, ученик Диего Марадоны). Против него играли?</span><br />
<br />
Да. Хороший футболист, но конкретно какими-то супердействиями он не запомнился. Это когда вы сверху сидите, то всё видите, а мне некогда было рассматривать соперников.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Наверняка в «Маккаби» вы были на пике карьеры. Вы становились чемпионом Израиля, брали серебро чемпионата, выигрывали Кубок страны, регулярно играли в Европе…</span><br />
<br />
Возраст был золотой. Я приехал — мне было 24 года, уезжал в 28. Один негатив — перелом ноги. Не хочу гадать, но, думаю, он мне помешал в спортивной карьере.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как случился перелом?</span><br />
<br />
Была принципиальная против «Маккаби» из Тель-Авива и мне специально сделали подкат с нанесением травмы.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">А если всё-таки загадать. Без перелома могли бы продолжить играть в более сильном первенстве?</span><br />
<br />
Не знаю. Были шансы уехать в европейскую страну. Пусть не в Италию или Англию, но Голландия, Бельгия, Австрия — это было вполне реально. Тот же Кандауров продолжил играть в Португалии.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">После «Маккаби» вы выступали за «Хапоэль» Цифририм. Что это была за команда?</span><br />
<br />
В «Маккаби» начали приезжать другие футболисты. А я уже отыграл два с половиной года, да ещё и получил такую серьёзную травму. Поэтому я принял решение перейти. Если сравнивать, то уровень «Маккаби» намного выше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы играли за «Маккаби» с Кандауровым и Гецко. В других командах тоже были постсоветские футболисты?</span><br />
<br />
Да. Были из Белоруссии ребята, из Литвы, России. Много было футболистов. Страна небольшая, а как таковых друзей среди израильтян не было, поэтому мы встречались все вместе в Тель-Авиве или в Натане с жёнами, подругами. Отдыхали, отмечали вместе праздники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как вы уехали из Израиля?</span><br />
<br />
Я был летом 97-го в отпуске в родном Харькове. Ходили слухи, что есть интерес со стороны «Металлиста», но ничего конкретного не было. Зато было предложение от Леонида Буряка, который позвал меня в «Черноморец». Я съездил в Одессу, дал добро и поехал в Израиль, чтобы закрыть там все вопросы. Потом погрузил вещи на пароход и поплыл в Одессу.<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«Украинские форварды дали бы фору бразильцам»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">В «Металлист» вы вернулись в 98-м, когда харьковчане вышли в высшую лигу.</span><br />
<br />
Да, мне наконец поступило конкретное предложение, и я решил, что везде хорошо, но дома лучше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы работали под руководством Фоменко, Ткаченко, ездили на сборы с Лемешко — все они исповедовали силовой футбол. Для вас не стало откровением, что сначала в 2004-м Литовченко, а через год и Маркевич поломали в корне стиль игры «Металлиста». Начались комбинации и чуть ли не «тики-така».</span><br />
<br />
Каждое время по-своему интересно. В 98-м году другой футбол был. Я был на сборах ещё молодым с Лемешко. Его я тоже неплохо знаю. У Ткаченко немного по-другому было. При Фоменко было больше атлетизма, исполнительское мастерство стандартов, фланговые атаки… Было больше физики.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Правда, что Фоменко каждую тренировку записывал на видео?</span><br />
<br />
Да. Другие тренеры в основном записывают игры, но Михаил Иванович смотрел записи тренировок и потом указывал нам на ошибки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">На свой юбилей, 30 лет, вы сделали себе подарок, забив два мяча в ворота «Карпат»…</span><br />
<br />
Тогда у нас было много мастеров игры на втором этаже, были и хорошие исполнители стандартов. Поэтому из каждого стандартного положения мы пытались выжимать максимум. Вы же видите, и сейчас с различных подач залетает много голов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">В нынешнем сезоне «Металлист» исключил из еврокубков УЕФА, но и вы, как футболист, сталкивались с подобной ситуацией. 2002-й год, «Металлист» занимает четвёртое место в чемпионате, которое даёт право играть в Кубке УЕФА. Но потом «Металлург» Запорожье, который набрал столько же очков, отправил протест в высшие футбольные органы страны, и четвёртое место отдали Запорожью…</span><br />
<br />
Это было на местном уровне, поэтому я бы не стал сравнивать с нынешней ситуацией. А вообще, как вы думаете? Когда всё время хорошо, то и жить хорошо. А когда начинаются какие-то трения, как тогда, или когда клуб исключают из Лиги Чемпионов за дела пятилетней давности, то, конечно, остаётся осадок. Тем не менее жизнь продолжается.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">«Металлист» тогда регулярно занимал пятое, шестое места. Могли на большее замахнуться?</span><br />
<br />
При тех соперниках это был хороший показатель для того «Металлиста».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы играли в такое время, когда в «Динамо» и «Шахтёр» заезжали первые бразильцы. Насколько отличается типичный украинский форвард от бразильского? Например, против сегодняшнего «Шахтёра» вам было бы удобно играть? Там же сплошь Бразилия в атаке.<br />
</span><br />
Если защитник хочет остановить форварда, то он найдёт противоядие на бразильца, аргентинца и кого угодно. Я не играл против нынешних бразильцев, но и против наших нападающих тоже не было легко. Некоторые ещё бы дали фору легионерам.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Кстати, вы противостояли многим известным нападающим — Шевченко, Реброву, Саленко, Леоненко, тому же Дзоле. Кого вы бы выделили?</span><br />
<br />
Все по-своему сильны. Один, как Иван Гецко, — форвард таранного типа, хорошо играет корпусом, хороший удар. Другой, как Сергей Ребров, более техничный, юркий, против него мне было тяжелее играть внизу, хотя вверху проблем никогда не было.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">То есть не было такого форварда, кого действительно боялись, мол, неужели опять «отвозит»?</span><br />
<br />
Нет, такого не было. В зрелом возрасте. А в начале, я помню, мы проиграли на кубок киевскому «Динамо» и мне в 20 лет пришлось играть против Протасова. Тяжело было. Ещё и «Динамо» тогда бежало так…<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«​Тяжело заиграть молодым, когда столько легионеров»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы закончили карьеру в 2004-м в «Металлисте», когда команда вылетела в первую лигу. Приблизительно тогда в клуб пришёл Александр Ярославский. Можно было представить, что команда так быстро из середняка превратится в одного из лидеров?</span><br />
<br />
Я будущего не вижу. Знал бы прикуп — жил бы в Сочи, как говорится. Но я рад, что так произошло. Сейчас мы видим, как клубы исчезают — «Кривбасс», теперь «Арсенал». А в Харькове создался сильный клуб в плане команды, академии, стадиона, базы… Это развитие харьковского футбола. Я рад за них.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Сложа руки вы долго не сидели. Поработали в СДЮШОР «Металлист» и практически сразу начали тренировать молодёжный состав ФК «Харьков»…</span><br />
<br />
Было время, я занимался юношами, которые играют на Украину. Отсматривал молодёжь, выбирал перспективных… Но потом, когда образовался ФК «Харьков» летом 2005-го, меня пригласили работать в дубль. Я видел для себя перспективу и принял это предложение.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы достаточно долго тренировали дубль «Харькова», но я даже не знаю, что спросить об этом периоде. Поэтому спрошу о своём. Я играл на юношеском уровне в начале двухтысячных (футболисты 91-го года рождения), и только один парень моего возраста из всех харьковских команд заиграл прилично — это ваш подопечный в ФК «Харьков» Александр Скляр, ныне игрок полтавской «Ворсклы». Почему такая маленькая отдача от харьковской футбольной школы?</span><br />
<br />
Тяжело сказать, это целая философия. Как они развиваются, какой ведут образ жизни. Заиграть им тяжело, когда столько иностранцев. Обоснуем так: есть неплохая молодёжь, с которой нужно работать, работать и ещё раз работать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом вы работали спортивным директором футбольной школы «Арсенал». 10 лет назад «Арсенал» на юношеском уровне составлял конкуренцию «Металлисту» и спортинтернату и где-то даже превосходил их. Что случилось потом?</span><br />
<br />
Какое-то время «Арсенал» был самостоятельным футбольным клубом, потом клуб исчез, а школа обеспечивала молодёжью ФК «Харьков». Существует она и сейчас как частная школа, базируется там, где и раньше, — на стадионе «Спартак». Школа функционирует, но финансирование оставляет желать лучшего. Сейчас в «Арсенале» в основном все воспитанники — харьковчане, и то, только те, которые не подошли «Металлисту». Вы же видите, сейчас в академию «Металлиста» идёт отбор со всей страны. Почувствуйте разницу между словами: «отбор» в «Металлисте» и «набор» в «Арсенале».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы не собираетесь вернуться к тренерской карьере?</span><br />
<br />
Не буду загадывать. Сейчас я работаю директором стадиона «Металлист». Посмотрим, что будет дальше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Что входит в обязанности директора стадиона?</span><br />
<br />
Моя работа заключается в том, чтобы стадион жил, команда играла и как можно больше выигрывала.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Такие казусы, как выключение света на «Днепр-Арене», — это ваша сфера?</span><br />
<br />
Конечно. Есть отдел энергетики, который отвечает за освещение от А до Я, контролирует полностью систему. Всё, что касается стадиона, — это моё.</div>
<br />
Автор: <span style="font-weight: bold;">Вадим Шевякин (09 ноября 2013)</span> <a href="http://www.mediaport.ua/roman-pec-o-svobodnom-makkabi-i-metalliste-fomenko" target="_blank">mediaport.ua</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1021' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1021/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[09 ноября 2013<br />
<br />
<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Роман Пец: о свободном «Маккаби» и «Металлисте» Фоменко</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Воспитанник харьковского футбола, экс-защитник «Металлиста», один из лидеров команды на рубеже веков Роман Пец рассказал в интервью «МедиаПорту» о своём харьковском начале, заграничном продолжении и о том, чем занят сегодня.</span><br />
<br />
Роман Пец имеет 19-й показатель по количеству сыгранных за «Металлист» матчей. Это если брать всю историю харьковского клуба, в том числе и времена, когда многие игроки проводили всю карьеру в одной команде. В чемпионате независимой Украины Роман Пец восьмой по такому же показателю, хоть он и провёл четыре года в Израиле и ещё один сезон в одесском «Черноморце». Всего за «Металлист» он сыграл 234 матча и забил 11 мячей. Из ныне играющих футболистов только двое перепрыгнули эти цифры: вратарь Александр Горяинов и коллега Пеца по цеху центральных защитников Папа Гуйе.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;">«Служил в «сапогах», играл в «Маяке»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как Вы попали в футбол?</span><br />
<br />
Вместе со сверстниками летом играли в футбол, зимой — в хоккей. Потом начал заниматься в детской школе «Алмаз» — это в районе Одесской. Я жил недалеко оттуда, на Мерефянском шоссе. После этого, в 13 лет, я поступил в харьковский спортинтернат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы сразу стали центральным защитником?</span><br />
<br />
В «Алмазе» я играл центральным нападающим до 13-ти лет. А уже в спортинтернате меня поставили в оборону.</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/Sportinternat(sidyat-sprava)Pecz-Kanchelskis.jpg" border="0" alt="[Изображение: Sportinternat(sidyat-sprava)Pecz-Kanchelskis.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">Команда спортинтерната 1969-го года рождения. Справа сидят Андрей Канчельскис и Роман Пец (крайний)</span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">После спортинтерната вы попали в «Маяк». Что это была за команда, где играла?</span><br />
<br />
После четырёх лет в спортинтернате мы ездили на просмотры в «Металлист». Ездили с командой на сбор, как и наши ровесники из СДЮШОР «Металлист». Потом мне и ещё нескольким юным футболистам поступило предложение из «Маяка». Это была вторая лига СССР, украинская зона. Команда «Маяк», как и «Металлист», была заводской, завод имени Шевченко её курировал. Мы играли и на Баварии, и на «Локомотиве», где сейчас Дворец Спорта имени Кирпы.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Насколько я понимаю, уровень был серьёзнее, чем сейчас во второй лиге Украины.</span><br />
<br />
Не знаю, что сейчас за вторая лига. Но в «Маяке» были футболисты, поигравшие и в элите. Уровень был приличным: «Волынь» Луцк, «Нива» Тернополь и многие другие команды, которые сейчас в Премьер-лиге и в первом дивизионе, тогда играли во второй лиге.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом была служба в армии. Многие советские спортсмены проходили службу в Спортивных клубах армии (СКА). Были такие коллективы в Ростове, Львове, Одессе, Киеве. Но вы поехали аж за Байкал, в Читу.</span><br />
<br />
Я в армию вообще попал в «сапоги». Полгода был в «сапогах», а потом пробился в спортроту и там продолжал службу. Так что армейским инвентарём у меня был не только мяч, но и гранаты, автомат и т.д. Готов к труду и обороне хоть сейчас. (Смеётся.)<br />
<br />
В 89-м году я вернулся со службы и снова начал играть за «Маяк». В конце сезона нас с вратарём Валерием Дудкой, который, увы, уже не с нами, пригласили в «Металлист». Тренировал главную команду Харькова тогда Леонид Ткаченко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Перейдя из «Маяка» в «Металлист», вы не только сразу заиграли в основе, но и в дебютном сезоне в высшей лиге чемпионата СССР забили два мяча.</span><br />
<br />
Всякое бывает…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Кого удалось огорчить?</span><br />
<br />
Эх-х, не помню, уже. (Дубль в ворота донецкого «Шахтёра». Игра закончилась со счётом 2:2 — ред.)<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Были в чемпионате СССР матчи, которые особенно запомнились?</span><br />
<br />
Тогда вообще все матчи были запоминающиеся. Хоть у нас в команде и прошла смена поколений, но уровень был очень приличный. Та лига, в которую я вернулся уже в конце 90-х, и чемпионат СССР — это две большие разницы. А то, что я сразу влился в команду… Происходило омоложение коллектива, и я как раз стал одним из тех молодых, кто заменил ушедших триумфаторов Кубка СССР-88.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Что случилось с «Металлистом» после распада СССР? Одна из лучших украинских команд начала валиться уже в чемпионате независимой Украины.</span><br />
<br />
У нас была хорошая молодая команда, хотя были и опытные футболисты: оставались Иван Панчишин, Гурам Аджоев. То есть был сплав опыта и молодости. Но такие были времена, что многие уезжали. Процентов 50 тогда покинули Харьков: мы с Кандауровым уехали в Израиль, Призетко ушёл в «Динамо», Помазун — «Спартак» и т.д. Не знаю, с чем это связано. Руководство с лёгкостью отпускало ведущих игроков.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Насколько финансирование тогда соответствовало? Футболист мог себе позволить, например, машину?</span><br />
<br />
Нет, конечно. Это сейчас футболист может заработать за какой-то период времени и купить машину, квартиру. Тогда мы квартиру получали в клубе, машину — тоже в клубе. Купить на зарплату мы всего этого не могли.</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/MX-1991.jpg" border="0" alt="[Изображение: MX-1991.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">1991-й год. Роман Пец второй слева в верхнем ряду</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«В 93-м сел за коробку автомат».</span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Вы перешли в «Маккаби» из Хайфы. Сложно было из родного города переезжать в чужую страну? Наверняка подход к работе и быт очень отличались.</span><br />
<br />
Что было очень непривычным — это обилие свободного времени. В Украине мы за день или два перед игрой заезжали на базу и там готовились. А в Израиле это всё оставляли на профессионализм людей. Игра в 18.00? В 16.30, пожалуйста, будьте на стадионе. Как вы спите, что вы делаете, что кушаете — это всё ваши проблемы.<br />
<br />
По условиям контракта (кстати, первого в моей карьере, ведь в «Металлисте» мы играли как спортивные инструкторы завода Малышева) клуб снимал квартиру и оплачивал автомобиль. «Хонда Цивик» с коробкой автомат. С 93-го года я сел за коробку автомат и после этого на механике не езжу, привык.<br />
<br />
И команда там была хорошая. Мы с Кандауровым в неё хорошо влились, а Иван Гецко играл там и раньше. Тогда в Израиле на поле могли выходить максимум три иностранца, и к ним были требования очень жёсткие. Мы должны были быть хотя бы на полголовы выше местных футболистов. Правда, и уровень заработной платы был в десятки раз выше, чем здесь, в Украине.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">И вы попали с корабля на бал — из зарождающегося чемпионата Украины в Кубок Кубков, где «Маккаби» дошёл до 1/4 финала. Сначала вы легко прошли команду из Люксембурга, а потом началось самое интересное…</span><br />
<br />
Да, мы в 1/8 финала играли с московским «Торпедо» — неплохим коллективом. В Москве мы проиграли со счётом 1:0, ответная игра была в Израиле. Сначала мы повели, но москвичи сравняли счёт, и нам нужно было забивать уже дважды. Ближе к концу игры я подключился к атаке и забил один мяч, а уже под занавес игры мы забили ещё. Радость была ещё та…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом была грозная итальянская «Парма»…</span><br />
<br />
Первую игру с «Пармой», в Израиле, я пропустил из-за перебора жёлтых карточек, и мы проиграли со счётом 0:1. В Италии была хорошая игра, мы выиграли с таким же счётом, но уступили в серии послематчевых пенальти. Везение было на стороне «Пармы».</div>
<br />
<img src="http://www.mediaport.ua/sites/default/files/mp/images/footboll/%D0%97%D0%B0%20%D0%B3%D0%BE%D0%B4%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A7%D0%9C/126931-5.jpg" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'> <span style="font-style: italic;">Роман Пец, Иван Гецко и Сергей Кандауров — трио украинцев в «Маккаби»</span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">За «Парму» тогда выступал Джанфранко Дзола (знаменитый форвард «Наполи», «Пармы», «Челси» и сборной Италии, ученик Диего Марадоны). Против него играли?</span><br />
<br />
Да. Хороший футболист, но конкретно какими-то супердействиями он не запомнился. Это когда вы сверху сидите, то всё видите, а мне некогда было рассматривать соперников.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Наверняка в «Маккаби» вы были на пике карьеры. Вы становились чемпионом Израиля, брали серебро чемпионата, выигрывали Кубок страны, регулярно играли в Европе…</span><br />
<br />
Возраст был золотой. Я приехал — мне было 24 года, уезжал в 28. Один негатив — перелом ноги. Не хочу гадать, но, думаю, он мне помешал в спортивной карьере.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как случился перелом?</span><br />
<br />
Была принципиальная против «Маккаби» из Тель-Авива и мне специально сделали подкат с нанесением травмы.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">А если всё-таки загадать. Без перелома могли бы продолжить играть в более сильном первенстве?</span><br />
<br />
Не знаю. Были шансы уехать в европейскую страну. Пусть не в Италию или Англию, но Голландия, Бельгия, Австрия — это было вполне реально. Тот же Кандауров продолжил играть в Португалии.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">После «Маккаби» вы выступали за «Хапоэль» Цифририм. Что это была за команда?</span><br />
<br />
В «Маккаби» начали приезжать другие футболисты. А я уже отыграл два с половиной года, да ещё и получил такую серьёзную травму. Поэтому я принял решение перейти. Если сравнивать, то уровень «Маккаби» намного выше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы играли за «Маккаби» с Кандауровым и Гецко. В других командах тоже были постсоветские футболисты?</span><br />
<br />
Да. Были из Белоруссии ребята, из Литвы, России. Много было футболистов. Страна небольшая, а как таковых друзей среди израильтян не было, поэтому мы встречались все вместе в Тель-Авиве или в Натане с жёнами, подругами. Отдыхали, отмечали вместе праздники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Как вы уехали из Израиля?</span><br />
<br />
Я был летом 97-го в отпуске в родном Харькове. Ходили слухи, что есть интерес со стороны «Металлиста», но ничего конкретного не было. Зато было предложение от Леонида Буряка, который позвал меня в «Черноморец». Я съездил в Одессу, дал добро и поехал в Израиль, чтобы закрыть там все вопросы. Потом погрузил вещи на пароход и поплыл в Одессу.<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«Украинские форварды дали бы фору бразильцам»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">В «Металлист» вы вернулись в 98-м, когда харьковчане вышли в высшую лигу.</span><br />
<br />
Да, мне наконец поступило конкретное предложение, и я решил, что везде хорошо, но дома лучше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы работали под руководством Фоменко, Ткаченко, ездили на сборы с Лемешко — все они исповедовали силовой футбол. Для вас не стало откровением, что сначала в 2004-м Литовченко, а через год и Маркевич поломали в корне стиль игры «Металлиста». Начались комбинации и чуть ли не «тики-така».</span><br />
<br />
Каждое время по-своему интересно. В 98-м году другой футбол был. Я был на сборах ещё молодым с Лемешко. Его я тоже неплохо знаю. У Ткаченко немного по-другому было. При Фоменко было больше атлетизма, исполнительское мастерство стандартов, фланговые атаки… Было больше физики.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Правда, что Фоменко каждую тренировку записывал на видео?</span><br />
<br />
Да. Другие тренеры в основном записывают игры, но Михаил Иванович смотрел записи тренировок и потом указывал нам на ошибки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">На свой юбилей, 30 лет, вы сделали себе подарок, забив два мяча в ворота «Карпат»…</span><br />
<br />
Тогда у нас было много мастеров игры на втором этаже, были и хорошие исполнители стандартов. Поэтому из каждого стандартного положения мы пытались выжимать максимум. Вы же видите, и сейчас с различных подач залетает много голов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">В нынешнем сезоне «Металлист» исключил из еврокубков УЕФА, но и вы, как футболист, сталкивались с подобной ситуацией. 2002-й год, «Металлист» занимает четвёртое место в чемпионате, которое даёт право играть в Кубке УЕФА. Но потом «Металлург» Запорожье, который набрал столько же очков, отправил протест в высшие футбольные органы страны, и четвёртое место отдали Запорожью…</span><br />
<br />
Это было на местном уровне, поэтому я бы не стал сравнивать с нынешней ситуацией. А вообще, как вы думаете? Когда всё время хорошо, то и жить хорошо. А когда начинаются какие-то трения, как тогда, или когда клуб исключают из Лиги Чемпионов за дела пятилетней давности, то, конечно, остаётся осадок. Тем не менее жизнь продолжается.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">«Металлист» тогда регулярно занимал пятое, шестое места. Могли на большее замахнуться?</span><br />
<br />
При тех соперниках это был хороший показатель для того «Металлиста».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы играли в такое время, когда в «Динамо» и «Шахтёр» заезжали первые бразильцы. Насколько отличается типичный украинский форвард от бразильского? Например, против сегодняшнего «Шахтёра» вам было бы удобно играть? Там же сплошь Бразилия в атаке.<br />
</span><br />
Если защитник хочет остановить форварда, то он найдёт противоядие на бразильца, аргентинца и кого угодно. Я не играл против нынешних бразильцев, но и против наших нападающих тоже не было легко. Некоторые ещё бы дали фору легионерам.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Кстати, вы противостояли многим известным нападающим — Шевченко, Реброву, Саленко, Леоненко, тому же Дзоле. Кого вы бы выделили?</span><br />
<br />
Все по-своему сильны. Один, как Иван Гецко, — форвард таранного типа, хорошо играет корпусом, хороший удар. Другой, как Сергей Ребров, более техничный, юркий, против него мне было тяжелее играть внизу, хотя вверху проблем никогда не было.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">То есть не было такого форварда, кого действительно боялись, мол, неужели опять «отвозит»?</span><br />
<br />
Нет, такого не было. В зрелом возрасте. А в начале, я помню, мы проиграли на кубок киевскому «Динамо» и мне в 20 лет пришлось играть против Протасова. Тяжело было. Ещё и «Динамо» тогда бежало так…<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">«​Тяжело заиграть молодым, когда столько легионеров»</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы закончили карьеру в 2004-м в «Металлисте», когда команда вылетела в первую лигу. Приблизительно тогда в клуб пришёл Александр Ярославский. Можно было представить, что команда так быстро из середняка превратится в одного из лидеров?</span><br />
<br />
Я будущего не вижу. Знал бы прикуп — жил бы в Сочи, как говорится. Но я рад, что так произошло. Сейчас мы видим, как клубы исчезают — «Кривбасс», теперь «Арсенал». А в Харькове создался сильный клуб в плане команды, академии, стадиона, базы… Это развитие харьковского футбола. Я рад за них.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Сложа руки вы долго не сидели. Поработали в СДЮШОР «Металлист» и практически сразу начали тренировать молодёжный состав ФК «Харьков»…</span><br />
<br />
Было время, я занимался юношами, которые играют на Украину. Отсматривал молодёжь, выбирал перспективных… Но потом, когда образовался ФК «Харьков» летом 2005-го, меня пригласили работать в дубль. Я видел для себя перспективу и принял это предложение.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы достаточно долго тренировали дубль «Харькова», но я даже не знаю, что спросить об этом периоде. Поэтому спрошу о своём. Я играл на юношеском уровне в начале двухтысячных (футболисты 91-го года рождения), и только один парень моего возраста из всех харьковских команд заиграл прилично — это ваш подопечный в ФК «Харьков» Александр Скляр, ныне игрок полтавской «Ворсклы». Почему такая маленькая отдача от харьковской футбольной школы?</span><br />
<br />
Тяжело сказать, это целая философия. Как они развиваются, какой ведут образ жизни. Заиграть им тяжело, когда столько иностранцев. Обоснуем так: есть неплохая молодёжь, с которой нужно работать, работать и ещё раз работать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Потом вы работали спортивным директором футбольной школы «Арсенал». 10 лет назад «Арсенал» на юношеском уровне составлял конкуренцию «Металлисту» и спортинтернату и где-то даже превосходил их. Что случилось потом?</span><br />
<br />
Какое-то время «Арсенал» был самостоятельным футбольным клубом, потом клуб исчез, а школа обеспечивала молодёжью ФК «Харьков». Существует она и сейчас как частная школа, базируется там, где и раньше, — на стадионе «Спартак». Школа функционирует, но финансирование оставляет желать лучшего. Сейчас в «Арсенале» в основном все воспитанники — харьковчане, и то, только те, которые не подошли «Металлисту». Вы же видите, сейчас в академию «Металлиста» идёт отбор со всей страны. Почувствуйте разницу между словами: «отбор» в «Металлисте» и «набор» в «Арсенале».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Вы не собираетесь вернуться к тренерской карьере?</span><br />
<br />
Не буду загадывать. Сейчас я работаю директором стадиона «Металлист». Посмотрим, что будет дальше.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Что входит в обязанности директора стадиона?</span><br />
<br />
Моя работа заключается в том, чтобы стадион жил, команда играла и как можно больше выигрывала.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Такие казусы, как выключение света на «Днепр-Арене», — это ваша сфера?</span><br />
<br />
Конечно. Есть отдел энергетики, который отвечает за освещение от А до Я, контролирует полностью систему. Всё, что касается стадиона, — это моё.</div>
<br />
Автор: <span style="font-weight: bold;">Вадим Шевякин (09 ноября 2013)</span> <a href="http://www.mediaport.ua/roman-pec-o-svobodnom-makkabi-i-metalliste-fomenko" target="_blank">mediaport.ua</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1021' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1021/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Пушкуца Виталий: Свою профессиональную карьеру я начинал в "Маяке" (газета "Гол")]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13138</link>
			<pubDate>Sat, 19 May 2018 20:49:15 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13138</guid>
			<description><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/pushkucza/Pushkucza_Gol.png" border="0" alt="[Изображение: Pushkucza_Gol.png]" /><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1396' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1396/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a><br />
<br />
<span style="color: #FF0000;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">И легендарный хет-трик за 4 минуты от Виталика!</span></span></span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='match_details' sparams='id=638' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/match/638/' target='_blank'>Подробнее о матче на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/pushkucza/Pushkucza_Gol.png" border="0" alt="[Изображение: Pushkucza_Gol.png]" /><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1396' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1396/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a><br />
<br />
<span style="color: #FF0000;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">И легендарный хет-трик за 4 минуты от Виталика!</span></span></span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='match_details' sparams='id=638' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/match/638/' target='_blank'>Подробнее о матче на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Тофан Василь: Досвідчений футболіст розповідає про своє футбольне життя]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13133</link>
			<pubDate>Tue, 15 May 2018 21:32:18 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13133</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Олексій Мамчук 03.05.2008</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Досвідчений футболіст розповів про своє футбольне життя</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Досвідчений футболіст Василь Тофан запам’ятався виступами у команді вищої ліги «Металіст» (Харків). Тоді головним тренером харківського колективу працював Михайло Фоменко. Зараз Василь – граючий тренер клубу другого дивізіону «Буковина» (Чернівці). Завдяки голам Тофана «Буковина» здобула перемоги над колективами «Нива – Світанок» (Вінниця) та «Поділля – Хмельницький». У розмові з автором цих рядків кваліфікований гравець розповів про своє футбольне життя.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, як розпочинався твій шлях у футболі ?</span><br />
<br />
- Спочатку грав у футбол на різних майданчиках у селі Прутівка Снятинського району Івано – Франківської області. Із четвертого класу розпочав займатися у снятинській дитячо – юнацькій спортивній школі. Тривалий час там не тренувався, бо на мене звернули увагу у СДЮШОР «Прикарпаття» (Івано – Франківськ). Тож із шостого класу я розпочав навчатися у івано- франківській спортивній школі – інтернаті. Після закінчення школи вступив у Тернопільський педагогічний інститут. У той час виступав за команду перехідної ліги України «Лисоня» (Бережани). Тоді у бережанській команді виступав Михайло Старостяк, який запам’ятався грою у національній збірній України та донецькому «Шахтарі». Сталося так, що поєднувати виступи у колективі з Бережан та навчання не вдалося. Як наслідок, довелося залишити інститут. Я пішов у армію.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Згодом ти потрапив у команду ЦСК ЗСУ (Київ)</span><br />
<br />
- Я служив у піхоті в Бердичеві. Потім потрапив у спортроту, де також довго не пробув. Одного разу проводилися змагання Збройних Сил України. Після них мене та ще кількох чоловік забрали у команду третьої української ліги ЦСК ЗСУ (Київ). Там виступали і гравці з нашого регіону. Серед них – Ігор Клебан і Роман Максимюк, який пограв у київському «Динамо», дніпропетровському «Дніпрі»… Повернувшись додому, я розпочав виступи у коломийському «Покутті». Вже з «Покуття» мене запросили у івано – франківське «Прикарпаття». Ця команда тоді грала у вищій лізі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Яке враження у тебе склалося про івано – франківську команду ?</span><br />
<br />
- У «Прикарпатті» виступало багато досвідчених футболістів – Сергій Турянський, Ярослав Ватаманюк, брати Юрченки... У Івано – Франківську була дуже пристойна команда. Для того, щоби мати більше ігрової практики, я перейшов у колектив першої ліги «Кристал» (Чортків).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У «Кристалі» ти пограв лише півроку…</span><br />
<br />
- Так. Мене запрошували у львівські «Карпати», тернопільську «Ниву», олександрійську «Поліграфтехніку»… У той час президент ФК «Буковина» Василь Федорюк запросив мене у Чернівці. Я пристав на його пропозицію. Тож у 1997 році вперше одягнув футболку «Буковини». Думаю, що зробив правильний вибір. Тим більше, що після кількох років виступів у чернівецькій команді, я отримав запрошення у харківський «Металіст», де головним тренером працював Михайло Фоменко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Яка твоя думка про тренера Михайла Фоменка ?</span><br />
<br />
- Михайло Іванович – дуже сильний фахівець та порядна людина. Я не дивуюся тому, що його сімферопольська «Таврія» вдало виступає у чемпіонаті України.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Знаю, що під орудою Фоменка грало багато відомих футболістів…<br />
</span><br />
- У «Металісті» я провів чотири роки. Тоді у Харкові підібрався сильний колектив. Мені судилося пограти в одній команді з Іваном Гецьком, Сергієм Мізіним, Олександром Паляницею, Сергієм Єсіним … Та й фінансування команди було на належному рівні. За чотири роки «Металіст» нижче шостого місця не опускався. У перший же рік після виходу харків’ян у вищу лігу одинадцяти гравцям «Металіста» присвоїли звання «майстер спорту України».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ти зараз підтримуєш зв’язок із своїми колишніми партнерами у «Металісті» ?</span><br />
<br />
- Так. Спілкуюся із Сергієм Мізіним, Іваном Гецьком, Ігорем Шопіним. Саме з Ігорем я жив у одному номері. Зараз Шопін захищає кольори ужгородського «Закарпаття». Періодично спілкуюся з нинішнім капітаном «Металіста» Олександром Горяїновим. Олександр – це єдиний гравець, який залишився у «Металісті» з часів мого виступу у харківській команді.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, чому ти залишив харківський «Металіст» ?</span><br />
<br />
- У харківській команді розпочалася зміна поколінь. Я спробував працевлаштуватися у російському клубі «Терек» (Грозний), у молдовському «Шерифі». Стати гравцем цих команд із певних причин не вдалося. Потім мені зателефонував Ігор Юрченко, який очолював івано – франківський «Спартак». Відгукнувшись на пропозицію пана Юрченка, став першим капітаном відродженого «Спартака». На жаль, нам не вдалося зберегти прописку у першій лізі. А я через травму не виступав кілька місяців. Через те, що «Спартак» понизився у класі, Ігоря Юрченка звільнили. На його місце прийшов Богдан Блавацький.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть, що у тебе з Блавацьким стосунки не склалися…</span><br />
<br />
- У мене немає образи на Блавацького. Хоча не можу сказати, що у нас завжди були нормальні стосунки. Одного разу я зібрав речі та поїхав із команди. Певний час грав на першість області. Я захищав кольори чернівецького колективу «Меркурій – ЧТЕІ», який тренував Михайло Лахнюк. Ми грали як на обласних, так і на всеукраїнських змаганнях. Згодом відгукнувся на пропозицію Юрія Шелепницького та знову прийшов у «Буковину».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чи був шанс у команди Юрія Шелепницького потрапити у першу лігу ?</span><br />
<br />
- Гадаю, що ми показували непогані результати. У нас був шанс вийти у першу лігу. Для підвищення у класі нам не вистачило якихось дрібниць. На жаль, згодом зрозумів, що «Буковина» вирішувати серйозних завдань не може. Я відгукнувся на пропозицію івано – франківської команди «Факел».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чому ти вирішив виступати у «Факелі» ?</span><br />
<br />
- Мене дуже хотів бачити у своєму колективі його президент Анатолій Ревуцький. Перед «Факелом» стояла мета посісти одне з призових місць, яке дозволяло потрапити у першу лігу. У івано – франківській команді виступали досвідчені гравці Тарас Ковальчук, Олександр Микуляк, Володимир Салій. Ці футболісти пройшли школу вищої ліги. Ми посіли друге місце. А ось головний клуб Івано – Франківська – «Спартак» вибув із першої ліги. Після цього «Факел» отримав назву «Прикарпаття», а «Спартак» припинив існування. У першій лізі довелося грати із молодими гравцями. Із досвідчених футболістів залишилися лише я та Олександр Микуляк. Молодим хлопцям дуже важко було грати у першому дивізіоні. Команді «Прикарпаття» не вистачало футболістів із великим досвідом виступів на високому рівні. Цікаво, що окремі гравці івано – франківського колективу грали ще у студентській лізі України. Тож вони отримували велике навантаження. На жаль, у «Прикарпатті» існували фінансові проблеми. Команда не могла виїхати на збори. Я не міг довго чекати вирішення проблем. Мені ж не 20 – 25 років.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- І ти прийняв рішення знову стати гравцем «Буковини»…</span><br />
<br />
- Вважаю, що останнім часом у «Буковину» прийшли футбольні професіонали – Василь Федорюк і Віктор Мглинець. Віктор Іванович був блискучим футболістом. Я приємно здивувався тим, що Мглинець став кваліфікованим тренером. Взимку вирішив прийти у команду, де розпочиналися мої найуспішніші виступи на професійному рівні. Думаю, що кар’єру гравця завершу в чернівецькій «Буковині». Зараз я є граючим тренером колективу. Намагатимуся допомогти молодим футболістам своїми порадами. Сподіваюся, що ми вже цього року зможемо потрапити у першу лігу. Скажу, що вже зараз треба готуватися до виступів у першому дивізіоні, бо влітку перерва між чемпіонатами маленька. Якщо клуб не буде готовим до перебування у першій лізі, то нам буде важко. Візьмемо для прикладу Івано – Франківськ. Команда цього міста увійшла у перший дивізіон майже ні з чим. Тому і знаходиться колектив у нижній частині турнірної таблиці. Ми повинні уникнути помилок представників сусідньої області. Якщо буде підтримка з боку керівників області та міста, то «Буковина» зможе радувати грою своїх шанувальників.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Я зрозумів, що ти плануєш стати тренером…</span><br />
<br />
- Так. У бізнес мене не тягне. Я не зможу жити без футболу. Президент ФСК «Буковина» Василь Федорюк обіцяв допомогти з тренерською ліцензією.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, багато команд обласних центрів Західної України виступають лише у другій лізі. Чому так сталося ?</span><br />
<br />
- Багато чого залежить від фінансів. Немає грошей – немає пристойної команди. Візьмемо ужгородське «Закарпаття», яке увійшовши у вищу лігу, вилетіло звідти через фінансові проблеми. Зараз «Закарпаття» знову виступає у вищому дивізіоні. А у цієї команди немає навіть де тренуватися. Чому львівські «Карпати» тримаються у елітному дивізіоні ? Там є така людина, як Димінський. Його можна поставити в один ряд із президентами кращих клубів України Ахметовим, Суркісом, Коломойським. Ці люди вкладають у футбол великі гроші. Тож немає нічого дивного, що команди цих людей виступають вдало. А ось якщо клубом розпочинає керувати «президент», який думає лише про власне збагачення, то позитивних результатів не буде. Спочатку треба вкласти гроші у клуб, за яких вболіваєш. Не можна приходити у команду на півроку через те, що тобі зробили якійсь пільги.<br />
<br />
На жаль, клуби Чернівців, Рівного, Тернополя, Хмельницького виступають лише у другій лізі. Більш – менш нормальна ситуація у луцькій «Волині». Однак, у Луцьку все тримається на президенті футбольного клубу Столярі та на такому харизматичному тренері, як Кварцяний. До речі, свого часу я був на оглядинах у команді Віталія Кварцяного.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- І яке враження справив на тебе Віталій Кварцяний ?</span><br />
<br />
- Кварцяний – специфічна людина, яка любить футбол. Такі наставники повинні працювати у вищій лізі. Іноді у пресі можна знайти цікаві вислови луцького тренера. Хтось же повинен веселити людей.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Співпраця з якими тренерами тобі запам’яталася найбільше ?<br />
</span><br />
- Про Фоменка я вже згадував. Чудовим тренером є Володимир Лозинський. Свою високу кваліфікацію він підтвердив тоді, коли працював наставником студентської збірної України. З приємністю згадую співпрацю з Ігорем Юрченком. На жаль, з деяких причин Юрченку не вдалося повністю розкрити свій потенціал. Велику роль у моїй підготовці до виступу у вищій лізі відіграв Валерій Богуславський. Приємно було виступати під керівництвом Юрія Шелепницького, Михайла Лахнюка… У мене майже з усіма тренерами склалися чудові стосунки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, ти задоволений своєю кар’єрою футболіста ?<br />
</span><br />
- Коли я грав у ЦСК ЗСУ за мною спостерігали селекціонери київського «Динамо». До мене дійшла інформація, що динамівці відвідали дві мої останні ігри за армійський колектив. Тоді я діяв на позиції останнього захисника. Сталося так, що ці дві зустрічі я відіграв не належним чином. Хоча до мене підійшов представник «Динамо» пан Богоделов. Він сказав: «Не треба засмучуватися. Ми за тобою ще слідкуватимемо». У київське «Динамо» я так і не потрапив. Якщо би я став футболістом «Динамо», то моя кар’єра гравця могла скластися трохи по – іншому. І все ж таки вважаю, що кар’єра футболіста у мене була цікава. Мені судилося пограти в усіх лігах, які були в Україні. До того ж я виступав під орудою сильних футбольних тренерів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Розкажи про свою сім’ю.<br />
</span><br />
- Ми з дружиною виховуємо двох синів – Вадима та Олександра. Діти ходять до школи. Старший син вже досить непогано працює з м’ячем. Якщо у сина буде бажання присвятити своє життя футболу, то я йому допоможу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, які інші види спорту тобі подобаються ?<br />
</span><br />
- Мені подобається волейбол, настільний теніс… У вільний час полюбляю пограти у більярд. У «Буковині» поки що ні з ким не грав. Я сумніваюся, що у чернівецькій команді у мене будуть гідні суперники.<br />
<br />
Василь Тофан - захисник, півзахисник. Народився 13 лютого 1974 року у Снятинському районі Івано-Франківської області. Грав за команди "Покуття" (Снятин), "Покуття" (Коломия), "Лисоня" (Бережани), "Прикарпаття" (Івано-Франківськ), ЦСК ЗСУ (Київ), "Кристал" (Чортків), "Металіст" (Харків), "Меркурій-ЧТЕІ" (Чернівці), "Факел" (Івано - Франківськ). У "Буковині" з 1997 року (з перервами).</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1488' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1488/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Олексій Мамчук 03.05.2008</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Досвідчений футболіст розповів про своє футбольне життя</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Досвідчений футболіст Василь Тофан запам’ятався виступами у команді вищої ліги «Металіст» (Харків). Тоді головним тренером харківського колективу працював Михайло Фоменко. Зараз Василь – граючий тренер клубу другого дивізіону «Буковина» (Чернівці). Завдяки голам Тофана «Буковина» здобула перемоги над колективами «Нива – Світанок» (Вінниця) та «Поділля – Хмельницький». У розмові з автором цих рядків кваліфікований гравець розповів про своє футбольне життя.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, як розпочинався твій шлях у футболі ?</span><br />
<br />
- Спочатку грав у футбол на різних майданчиках у селі Прутівка Снятинського району Івано – Франківської області. Із четвертого класу розпочав займатися у снятинській дитячо – юнацькій спортивній школі. Тривалий час там не тренувався, бо на мене звернули увагу у СДЮШОР «Прикарпаття» (Івано – Франківськ). Тож із шостого класу я розпочав навчатися у івано- франківській спортивній школі – інтернаті. Після закінчення школи вступив у Тернопільський педагогічний інститут. У той час виступав за команду перехідної ліги України «Лисоня» (Бережани). Тоді у бережанській команді виступав Михайло Старостяк, який запам’ятався грою у національній збірній України та донецькому «Шахтарі». Сталося так, що поєднувати виступи у колективі з Бережан та навчання не вдалося. Як наслідок, довелося залишити інститут. Я пішов у армію.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Згодом ти потрапив у команду ЦСК ЗСУ (Київ)</span><br />
<br />
- Я служив у піхоті в Бердичеві. Потім потрапив у спортроту, де також довго не пробув. Одного разу проводилися змагання Збройних Сил України. Після них мене та ще кількох чоловік забрали у команду третьої української ліги ЦСК ЗСУ (Київ). Там виступали і гравці з нашого регіону. Серед них – Ігор Клебан і Роман Максимюк, який пограв у київському «Динамо», дніпропетровському «Дніпрі»… Повернувшись додому, я розпочав виступи у коломийському «Покутті». Вже з «Покуття» мене запросили у івано – франківське «Прикарпаття». Ця команда тоді грала у вищій лізі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Яке враження у тебе склалося про івано – франківську команду ?</span><br />
<br />
- У «Прикарпатті» виступало багато досвідчених футболістів – Сергій Турянський, Ярослав Ватаманюк, брати Юрченки... У Івано – Франківську була дуже пристойна команда. Для того, щоби мати більше ігрової практики, я перейшов у колектив першої ліги «Кристал» (Чортків).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У «Кристалі» ти пограв лише півроку…</span><br />
<br />
- Так. Мене запрошували у львівські «Карпати», тернопільську «Ниву», олександрійську «Поліграфтехніку»… У той час президент ФК «Буковина» Василь Федорюк запросив мене у Чернівці. Я пристав на його пропозицію. Тож у 1997 році вперше одягнув футболку «Буковини». Думаю, що зробив правильний вибір. Тим більше, що після кількох років виступів у чернівецькій команді, я отримав запрошення у харківський «Металіст», де головним тренером працював Михайло Фоменко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Яка твоя думка про тренера Михайла Фоменка ?</span><br />
<br />
- Михайло Іванович – дуже сильний фахівець та порядна людина. Я не дивуюся тому, що його сімферопольська «Таврія» вдало виступає у чемпіонаті України.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Знаю, що під орудою Фоменка грало багато відомих футболістів…<br />
</span><br />
- У «Металісті» я провів чотири роки. Тоді у Харкові підібрався сильний колектив. Мені судилося пограти в одній команді з Іваном Гецьком, Сергієм Мізіним, Олександром Паляницею, Сергієм Єсіним … Та й фінансування команди було на належному рівні. За чотири роки «Металіст» нижче шостого місця не опускався. У перший же рік після виходу харків’ян у вищу лігу одинадцяти гравцям «Металіста» присвоїли звання «майстер спорту України».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ти зараз підтримуєш зв’язок із своїми колишніми партнерами у «Металісті» ?</span><br />
<br />
- Так. Спілкуюся із Сергієм Мізіним, Іваном Гецьком, Ігорем Шопіним. Саме з Ігорем я жив у одному номері. Зараз Шопін захищає кольори ужгородського «Закарпаття». Періодично спілкуюся з нинішнім капітаном «Металіста» Олександром Горяїновим. Олександр – це єдиний гравець, який залишився у «Металісті» з часів мого виступу у харківській команді.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, чому ти залишив харківський «Металіст» ?</span><br />
<br />
- У харківській команді розпочалася зміна поколінь. Я спробував працевлаштуватися у російському клубі «Терек» (Грозний), у молдовському «Шерифі». Стати гравцем цих команд із певних причин не вдалося. Потім мені зателефонував Ігор Юрченко, який очолював івано – франківський «Спартак». Відгукнувшись на пропозицію пана Юрченка, став першим капітаном відродженого «Спартака». На жаль, нам не вдалося зберегти прописку у першій лізі. А я через травму не виступав кілька місяців. Через те, що «Спартак» понизився у класі, Ігоря Юрченка звільнили. На його місце прийшов Богдан Блавацький.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть, що у тебе з Блавацьким стосунки не склалися…</span><br />
<br />
- У мене немає образи на Блавацького. Хоча не можу сказати, що у нас завжди були нормальні стосунки. Одного разу я зібрав речі та поїхав із команди. Певний час грав на першість області. Я захищав кольори чернівецького колективу «Меркурій – ЧТЕІ», який тренував Михайло Лахнюк. Ми грали як на обласних, так і на всеукраїнських змаганнях. Згодом відгукнувся на пропозицію Юрія Шелепницького та знову прийшов у «Буковину».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чи був шанс у команди Юрія Шелепницького потрапити у першу лігу ?</span><br />
<br />
- Гадаю, що ми показували непогані результати. У нас був шанс вийти у першу лігу. Для підвищення у класі нам не вистачило якихось дрібниць. На жаль, згодом зрозумів, що «Буковина» вирішувати серйозних завдань не може. Я відгукнувся на пропозицію івано – франківської команди «Факел».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чому ти вирішив виступати у «Факелі» ?</span><br />
<br />
- Мене дуже хотів бачити у своєму колективі його президент Анатолій Ревуцький. Перед «Факелом» стояла мета посісти одне з призових місць, яке дозволяло потрапити у першу лігу. У івано – франківській команді виступали досвідчені гравці Тарас Ковальчук, Олександр Микуляк, Володимир Салій. Ці футболісти пройшли школу вищої ліги. Ми посіли друге місце. А ось головний клуб Івано – Франківська – «Спартак» вибув із першої ліги. Після цього «Факел» отримав назву «Прикарпаття», а «Спартак» припинив існування. У першій лізі довелося грати із молодими гравцями. Із досвідчених футболістів залишилися лише я та Олександр Микуляк. Молодим хлопцям дуже важко було грати у першому дивізіоні. Команді «Прикарпаття» не вистачало футболістів із великим досвідом виступів на високому рівні. Цікаво, що окремі гравці івано – франківського колективу грали ще у студентській лізі України. Тож вони отримували велике навантаження. На жаль, у «Прикарпатті» існували фінансові проблеми. Команда не могла виїхати на збори. Я не міг довго чекати вирішення проблем. Мені ж не 20 – 25 років.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- І ти прийняв рішення знову стати гравцем «Буковини»…</span><br />
<br />
- Вважаю, що останнім часом у «Буковину» прийшли футбольні професіонали – Василь Федорюк і Віктор Мглинець. Віктор Іванович був блискучим футболістом. Я приємно здивувався тим, що Мглинець став кваліфікованим тренером. Взимку вирішив прийти у команду, де розпочиналися мої найуспішніші виступи на професійному рівні. Думаю, що кар’єру гравця завершу в чернівецькій «Буковині». Зараз я є граючим тренером колективу. Намагатимуся допомогти молодим футболістам своїми порадами. Сподіваюся, що ми вже цього року зможемо потрапити у першу лігу. Скажу, що вже зараз треба готуватися до виступів у першому дивізіоні, бо влітку перерва між чемпіонатами маленька. Якщо клуб не буде готовим до перебування у першій лізі, то нам буде важко. Візьмемо для прикладу Івано – Франківськ. Команда цього міста увійшла у перший дивізіон майже ні з чим. Тому і знаходиться колектив у нижній частині турнірної таблиці. Ми повинні уникнути помилок представників сусідньої області. Якщо буде підтримка з боку керівників області та міста, то «Буковина» зможе радувати грою своїх шанувальників.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Я зрозумів, що ти плануєш стати тренером…</span><br />
<br />
- Так. У бізнес мене не тягне. Я не зможу жити без футболу. Президент ФСК «Буковина» Василь Федорюк обіцяв допомогти з тренерською ліцензією.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, багато команд обласних центрів Західної України виступають лише у другій лізі. Чому так сталося ?</span><br />
<br />
- Багато чого залежить від фінансів. Немає грошей – немає пристойної команди. Візьмемо ужгородське «Закарпаття», яке увійшовши у вищу лігу, вилетіло звідти через фінансові проблеми. Зараз «Закарпаття» знову виступає у вищому дивізіоні. А у цієї команди немає навіть де тренуватися. Чому львівські «Карпати» тримаються у елітному дивізіоні ? Там є така людина, як Димінський. Його можна поставити в один ряд із президентами кращих клубів України Ахметовим, Суркісом, Коломойським. Ці люди вкладають у футбол великі гроші. Тож немає нічого дивного, що команди цих людей виступають вдало. А ось якщо клубом розпочинає керувати «президент», який думає лише про власне збагачення, то позитивних результатів не буде. Спочатку треба вкласти гроші у клуб, за яких вболіваєш. Не можна приходити у команду на півроку через те, що тобі зробили якійсь пільги.<br />
<br />
На жаль, клуби Чернівців, Рівного, Тернополя, Хмельницького виступають лише у другій лізі. Більш – менш нормальна ситуація у луцькій «Волині». Однак, у Луцьку все тримається на президенті футбольного клубу Столярі та на такому харизматичному тренері, як Кварцяний. До речі, свого часу я був на оглядинах у команді Віталія Кварцяного.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- І яке враження справив на тебе Віталій Кварцяний ?</span><br />
<br />
- Кварцяний – специфічна людина, яка любить футбол. Такі наставники повинні працювати у вищій лізі. Іноді у пресі можна знайти цікаві вислови луцького тренера. Хтось же повинен веселити людей.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Співпраця з якими тренерами тобі запам’яталася найбільше ?<br />
</span><br />
- Про Фоменка я вже згадував. Чудовим тренером є Володимир Лозинський. Свою високу кваліфікацію він підтвердив тоді, коли працював наставником студентської збірної України. З приємністю згадую співпрацю з Ігорем Юрченком. На жаль, з деяких причин Юрченку не вдалося повністю розкрити свій потенціал. Велику роль у моїй підготовці до виступу у вищій лізі відіграв Валерій Богуславський. Приємно було виступати під керівництвом Юрія Шелепницького, Михайла Лахнюка… У мене майже з усіма тренерами склалися чудові стосунки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, ти задоволений своєю кар’єрою футболіста ?<br />
</span><br />
- Коли я грав у ЦСК ЗСУ за мною спостерігали селекціонери київського «Динамо». До мене дійшла інформація, що динамівці відвідали дві мої останні ігри за армійський колектив. Тоді я діяв на позиції останнього захисника. Сталося так, що ці дві зустрічі я відіграв не належним чином. Хоча до мене підійшов представник «Динамо» пан Богоделов. Він сказав: «Не треба засмучуватися. Ми за тобою ще слідкуватимемо». У київське «Динамо» я так і не потрапив. Якщо би я став футболістом «Динамо», то моя кар’єра гравця могла скластися трохи по – іншому. І все ж таки вважаю, що кар’єра футболіста у мене була цікава. Мені судилося пограти в усіх лігах, які були в Україні. До того ж я виступав під орудою сильних футбольних тренерів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Розкажи про свою сім’ю.<br />
</span><br />
- Ми з дружиною виховуємо двох синів – Вадима та Олександра. Діти ходять до школи. Старший син вже досить непогано працює з м’ячем. Якщо у сина буде бажання присвятити своє життя футболу, то я йому допоможу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Василю, які інші види спорту тобі подобаються ?<br />
</span><br />
- Мені подобається волейбол, настільний теніс… У вільний час полюбляю пограти у більярд. У «Буковині» поки що ні з ким не грав. Я сумніваюся, що у чернівецькій команді у мене будуть гідні суперники.<br />
<br />
Василь Тофан - захисник, півзахисник. Народився 13 лютого 1974 року у Снятинському районі Івано-Франківської області. Грав за команди "Покуття" (Снятин), "Покуття" (Коломия), "Лисоня" (Бережани), "Прикарпаття" (Івано-Франківськ), ЦСК ЗСУ (Київ), "Кристал" (Чортків), "Металіст" (Харків), "Меркурій-ЧТЕІ" (Чернівці), "Факел" (Івано - Франківськ). У "Буковині" з 1997 року (з перервами).</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1488' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1488/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Валяев Сергей: При Маркевиче за семь лет не набегал столько, сколько за год в Днепре]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13114</link>
			<pubDate>Sun, 06 May 2018 10:41:32 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13114</guid>
			<description><![CDATA[<div style="text-align: center;"><img src="https://i.imgur.com/EX53N2N.jpg" border="0" alt="[Изображение: EX53N2N.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На счету Сергея Валяева — восемь бронзовых медалей чемпионата Украины,<br />
одну из которых он завоевал с Днепром и семь — с Металлистом</span></div>
Сергей ВАЛЯЕВ начинал свой путь в Днепре, но наивысших достижений добился с заклятым врагом днепрян, Металлистом, что, впрочем, не сказалось на уважении к нему со стороны болельщиков из обоих противоборствующих лагерей. Валяев — это пример футболиста, который достиг высот благодаря своему кропотливому труду.<br />
<br />
Сейчас Сергей Валяев работает тренером молодежной команды Металлист 1925. В первой части интервью экс-полузащитник сборной Украины рассказал о тренерском опыте, начале своей игровой карьеры, переходе в Днепр и тяжком труде с Евгением Кучеревским.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Эмоции не купишь ни за какие деньги</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Сергей, в свое время, будучи игроком Гелиоса, вы очень хотели вернуться в Премьер-лигу, чтобы провести свой 300-й матч в элитном дивизионе чемпионата Украины. Сожалеете, что так и не удалось достичь этой отметки?</span><br />
— Да, безусловно, это была мечта. Даже подумывал, что если когда-то возглавлю клуб Премьер-лиги, то доберу недостающие 15 матчей в качестве играющего тренера. Сам себя буду выпускать на пять минут (смеется).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— О чем мечтаете теперь?</span><br />
— Не могу сказать, что мечтаю о чем-то конкретном. Судьба сложилась так, что после игровой карьеры я стал тренером. Была небольшая пауза, и чтобы как-то себя занять, я отправился на тренерские курсы. Получил лицензию категории С, затем В и А. По приглашению моего друга Алексея Неснова, с которым мы в свое время играли, возглавил Никополь, где проработал полгода. После этого опыта я могу все. Когда ты побывал в таких ограниченных условиях, то тебе уже ничего не страшно. Нет тренажерного зала? Не проблема. Нет качественных полей? Приходится что-то выдумывать. Эти трудности закаляют.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— С командой Металлист Юниор вы завоевали золотые медали зимнего чемпионата Харьковской области. Есть в вашем коллективе будущие Валяевы, Рыкуны и Горяиновы?</span><br />
— Хочу сказать, что это второе наше достижение. Год назад мы выиграли первенство города. Теперь — новый триумф. Понимаешь, что в футболе есть место чуду. Несмотря на то, что опыт, финансовая составляющая и кадровый потенциал Волчанска был выше, мы все же добыли победу в финале. Выигрывает тот, кто больше этого хочет. Спасибо ребятам, что сотворили это чудо для наших болельщиков и города.<br />
<br />
Что касается талантов, то не хотелось бы переходить на персоналии. Есть ребята, которые при должном отношении к делу могут стать хорошими футболистами. Тот же Миша Мазун, которого приглашают тренироваться с первой командой, Игорь Суханинский, Кирилл Ермошенко. Но им нужно много работать, выполнять тренерские установки, во многом себе отказывать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Волчанск возглавляет ваш бывший партнер по Металлисту Андрей Березовчук. Это добавляло принципиальности в финале?</span><br />
— Ничего личного, только футбол. За последнее время мы с этой командой встречались раз шесть, и каждый раз нам чего-то не хватало. В распоряжении Андрея есть опытные футболисты, прошедшие Премьер-лигу. Они могут придержать, направить. А у меня в основном молодежь, мастерства и опыта не хватает. Анализируем соперников, смотрим их игры, делаем акцент на стандартных положениях, но футболисты не всегда воспринимают информацию.<br />
<br />
И тем не менее мы смогли прервать эту неудачную серию, добыли победу, пускай и в серии пенальти. Для молодых ребят это важная победа. У них горели глаза. В полуфинале мы, проигрывая по ходу матча, смогли забить четыре мяча…<br />
<br />
Эмоции непередаваемые, когда ребята бежали, забив решающий пенальти! Кто-то из них станет профессиональным футболистом, переживет еще немало подобных моментов, а для кого-то эти воспоминания будут самыми яркими в жизни. Эмоции не купишь ни за какие деньги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Как проходит селекционный процесс в молодежной команде Металлист 1925?</span><br />
— У нас большая текучка кадров, контрактов с футболистами нет. Если игрок получает предложение уйти в другой клуб, мы его не держим. Но если исполнитель нужен первой команде, мы его, конечно же, придерживаем. <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Пошел учиться на электрогазосварщика</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Пробиваться наверх молодым талантам сейчас легче, чем во времена вашей юности?</span><br />
— Мне, чтобы попасть в национальную команду, понадобилось 20 лет. Сейчас в 20-летнем возрасте уже приглашают в сборную. Какие мысли у меня как у тренера могут возникнуть? Наверное, не из кого выбирать. Да, они хорошие футболисты, но раньше было очень сложно в таком возрасте попасть в главную команду страны. Уровень чемпионата упал, нет многих клубов, которые гремели на всю страну раньше: Днепра, Металлиста, Кривбасса, Арсенала. Сейчас и в Премьер-лигу пробиться легче, конкуренция снизилась за счет оттока легионеров.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы ведь из Макеевки, которая подарила Украине немало игроков сборной: Эдуарда Цихмейструка, Евгения Селезнева, Геннадия Орбу. Расскажите о том, как начинался ваш путь.</span><br />
— Я начал тренироваться в секции футбола Кировец в 10-летнем возрасте, родители меня туда записали. До этого занимался и хоккеем, и легкой атлетикой, но душа больше лежала к футболу. Мы играли во дворе, у моего товарища были бутсы Адидас, мне они очень понравились. Спросил, где он их взял. А он говорит, что выдают там, где он тренируется. Ну, мне тоже очень захотелось заполучить такие. Пришел на стадион, думал, возьмут у меня данные, запишут в секцию, а оказалось, что сразу нужно тренироваться. Ну, я и вышел на поле в чем пришел — в джинсах, кофте, своих кроссовках.<br />
<br />
До 16—17-ти лет я тренировался в Кировце. Затем некоторые ребята начали уходить в донецкий спортинтернат. Среди них, кстати, был и Саня Иванов, который до недавних пор работал арбитром в Премьер-лиге. Я подумал, а чем я хуже? Тоже поехал летом на просмотр, но меня не взяли. Приехало около 500 футболистов, трудно было зарекомендовать себя в такой толпе.<br />
<br />
Учился я хорошо, родители хотели, чтобы в техникум поступил, а потом в институт. Но я понимал, что в таком случае с футболом можно попрощаться. Пошел в ПТУ со своими друзьями, где нам обещали возможность мало учиться, но много играть в футбол. Мы защищали честь училища и учились на электрогазосварщиков. Параллельно я тренировался в Кировце. Как-то мы играли в Донецке против Шахтера-Люкс, в составе которого тогда выступали Андрей Воробей, Роман Санжар, Денис Хомутов. Правда, они за старшую группу играли, а я — за младших. Я хорошо сыграл, забил гол, и Виктор Иванович Загнойко пригласил меня в спортинтернат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как на вас обратил внимание Днепр?</span><br />
— Мы играли в Кривом Роге финал чемпионата Украины по юношам. Стали там чемпионами. А Вячеслав Грозный приезжал смотреть эти матчи, искал молодых и талантливых футболистов в дубль Днепра. Он пригласил восьмерых исполнителей, еще нескольких из Харькова — Максима Калиниченко, Серегу Косилова и Саню Ткаченко.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Кучеревский любил отпускать шутки в адрес соперника</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— В конце 90-х Днепр не показывал выдающихся результатов. Каким был тогда клуб?</span><br />
— Когда я только пришел в команду, это было что-то! На вокзале нас встретил клубный автобус Вольво и отвез на клубную базу. Тогда как раз первая команда тренировалась. Те люди, которых я видел по телевизору, работали в непосредственной близости — Шаран, Полунин, Нагорняк, Мороз. Для меня это были легенды! Очень сильная команда была. Постепенно нас стали подпускать к тренировкам с основой, так даже во время подготовки к занятию у тебя был мандраж. Тогда молодому могли прилично напихать.<br />
<br />
Уровень клуба был соответствующий. Я всю жизнь стирал форму сам, а тут есть стирка. Экипировка, питание, автобус… У футболистов иномарки. Помню, как шел с базы в Приднепровск, чтобы позвонить. Останавливается БМВ, за рулем Мороз. Подвез меня до телеграфа. Тогда для меня, обычного макеевского парня, все это казалось сюрреализмом. И в то же время заставляло работать. Ты понимал, что тоже можешь добиться всего этого. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Стиль работы Мирона Маркевича и Евгения Кучеревского чем-то похож?</span><br />
— Абсолютно ничем. Днепр при Кучеревском был силовой командой, мы много бегали, занимались в тренажерном зале. Я шутил тогда, что если выживу после сборов в Ялте, то поставлю себе памятник. Думаю, впоследствии это сказалось на здоровье, когда я перешел в Металлист. Я благодарен руководству и Мирону Богдановичу, что не стали рубить с плеча, а дали время восстановиться. При Маркевиче я за семь лет не набегал столько, сколько за один год в Днепре. Когда Калиниченко уже играл в Спартаке, и мы встречались на сборах, он смотрел на нас и с недоумением спрашивал, как нам удается выполнять такую беговую работу. Бывало по два теста Купера в день! Что интересно, во второй раз я пробегал лучше, чем в первый. С Мироном Маркевичем мы больше играли в футбол — стенки, передачи на третьего и так далее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы отмечали, что Кучеревский как никто другой мог раскрепостить коллектив перед игрой.</span><br />
— Все привыкли к тому, что на установке ты сосредоточен, серьезен, настраиваешься на игру. А Евгений Мефодиевич любил отпускать шутки в адрес соперника. Мне в диковинку было, что на установке люди смеются. Он обладал хорошим чувством юмора. Мог шутить даже перед важными еврокубковыми матчами, перед Гамбургом тем же…<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Не хотел получать деньги просто так…</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Расскажите о своем несостоявшемся переходе в московский Спартак.</span><br />
— Когда Грозный туда ушел, он говорил через тренеров, что хотел бы забрать в Москву Калиниченко, Косилова и меня. Ребята поехали, а я не рискнул. По прошествии какого-то времени мы играли против Кривбасса на Метеоре, выиграли, а я отдал голевую передачу. После матча ко мне подошли два человека и спросили, не хочу ли я попробовать свои силы в Спартаке. Я сказал, что не против, ведь всегда восхищался игрой этой команды, но нужно было обратиться к руководству Днепра. В итоге все осталось на уровне разговоров, как и интерес Крыльев Советов, когда команду возглавлял Александр Тарханов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В сезоне-2003/2004 Днепр добрался до 1/16 финала Кубка УЕФА, убрав со своего пути Гамбург, загребское Динамо и уступив лишь Марселю. В чем была сила днепрян?</span><br />
— Это действительно была команда. Вадим Николаевич Тищенко вел тренировочный процесс, Кучеревский был отличным психологом, и коллектив был превосходный, футболисты сильные. Получился сплав опыта (Шелаев, Михайленко, Костышин) и молодости (Назаренко, Ротань, Русол). Из Динамо взяли Радченко, раскрылся Венглинский.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Почему вы решили покинуть Днепр?</span><br />
— Для меня все складывалось неплохо. Помощник Евгения Мефодиевича Вадим Тищенко хорошо меня знал, я дебютировал при нем в Премьер-лиге. Первый сбор я прошел, а вот на втором начались проблемы с паховыми кольцами. Долго не могли принять решение, что со мной делать. Должен был лететь в Бельгию на операцию, но мне никто не открыл визу. В итоге поехал в Одессу, к Леониду Севастееву. Очень хороший специалист, я благодарен ему за многое в своей карьере, он поставил меня на ноги. Когда я вернулся, Кучеревский уже ставил в состав Ротаня, Назаренко, команда ведь выигрывала. Я же как профессионал делал все, что мог, на тренировках, играл за дубль. Прорваться в этот состав было сложно. Понял, что нужно что-то менять.<br />
<br />
Я попросился в аренду в Кривбасс. Отыграл шесть матчей, после чего получил тяжелую травму и вернулся в Днепр. Мне предлагали продлить контракт, но при этом в первой команде меня не видели, нужно было ездить по арендам. Я так не захотел. Считаю, что футболист должен играть, он не может получать деньги просто так. Мне было 26 лет, я выиграл бронзу, был кандидатом в сборную Украины…<br />
</div></div>
<a href="http://zbirna.com/2018/05/06/sergej-valyaev-pri-markeviche-za-sem-let-ne-nabegal-stolko-skolko-za-god-v-dnepre/" target="_blank"><div style="text-align: right;">Богдан ЛЕОНЧУК, „КОМАНДА1“</div></a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<div style="text-align: center;"><img src="https://i.imgur.com/EX53N2N.jpg" border="0" alt="[Изображение: EX53N2N.jpg]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На счету Сергея Валяева — восемь бронзовых медалей чемпионата Украины,<br />
одну из которых он завоевал с Днепром и семь — с Металлистом</span></div>
Сергей ВАЛЯЕВ начинал свой путь в Днепре, но наивысших достижений добился с заклятым врагом днепрян, Металлистом, что, впрочем, не сказалось на уважении к нему со стороны болельщиков из обоих противоборствующих лагерей. Валяев — это пример футболиста, который достиг высот благодаря своему кропотливому труду.<br />
<br />
Сейчас Сергей Валяев работает тренером молодежной команды Металлист 1925. В первой части интервью экс-полузащитник сборной Украины рассказал о тренерском опыте, начале своей игровой карьеры, переходе в Днепр и тяжком труде с Евгением Кучеревским.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Эмоции не купишь ни за какие деньги</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Сергей, в свое время, будучи игроком Гелиоса, вы очень хотели вернуться в Премьер-лигу, чтобы провести свой 300-й матч в элитном дивизионе чемпионата Украины. Сожалеете, что так и не удалось достичь этой отметки?</span><br />
— Да, безусловно, это была мечта. Даже подумывал, что если когда-то возглавлю клуб Премьер-лиги, то доберу недостающие 15 матчей в качестве играющего тренера. Сам себя буду выпускать на пять минут (смеется).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— О чем мечтаете теперь?</span><br />
— Не могу сказать, что мечтаю о чем-то конкретном. Судьба сложилась так, что после игровой карьеры я стал тренером. Была небольшая пауза, и чтобы как-то себя занять, я отправился на тренерские курсы. Получил лицензию категории С, затем В и А. По приглашению моего друга Алексея Неснова, с которым мы в свое время играли, возглавил Никополь, где проработал полгода. После этого опыта я могу все. Когда ты побывал в таких ограниченных условиях, то тебе уже ничего не страшно. Нет тренажерного зала? Не проблема. Нет качественных полей? Приходится что-то выдумывать. Эти трудности закаляют.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— С командой Металлист Юниор вы завоевали золотые медали зимнего чемпионата Харьковской области. Есть в вашем коллективе будущие Валяевы, Рыкуны и Горяиновы?</span><br />
— Хочу сказать, что это второе наше достижение. Год назад мы выиграли первенство города. Теперь — новый триумф. Понимаешь, что в футболе есть место чуду. Несмотря на то, что опыт, финансовая составляющая и кадровый потенциал Волчанска был выше, мы все же добыли победу в финале. Выигрывает тот, кто больше этого хочет. Спасибо ребятам, что сотворили это чудо для наших болельщиков и города.<br />
<br />
Что касается талантов, то не хотелось бы переходить на персоналии. Есть ребята, которые при должном отношении к делу могут стать хорошими футболистами. Тот же Миша Мазун, которого приглашают тренироваться с первой командой, Игорь Суханинский, Кирилл Ермошенко. Но им нужно много работать, выполнять тренерские установки, во многом себе отказывать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Волчанск возглавляет ваш бывший партнер по Металлисту Андрей Березовчук. Это добавляло принципиальности в финале?</span><br />
— Ничего личного, только футбол. За последнее время мы с этой командой встречались раз шесть, и каждый раз нам чего-то не хватало. В распоряжении Андрея есть опытные футболисты, прошедшие Премьер-лигу. Они могут придержать, направить. А у меня в основном молодежь, мастерства и опыта не хватает. Анализируем соперников, смотрим их игры, делаем акцент на стандартных положениях, но футболисты не всегда воспринимают информацию.<br />
<br />
И тем не менее мы смогли прервать эту неудачную серию, добыли победу, пускай и в серии пенальти. Для молодых ребят это важная победа. У них горели глаза. В полуфинале мы, проигрывая по ходу матча, смогли забить четыре мяча…<br />
<br />
Эмоции непередаваемые, когда ребята бежали, забив решающий пенальти! Кто-то из них станет профессиональным футболистом, переживет еще немало подобных моментов, а для кого-то эти воспоминания будут самыми яркими в жизни. Эмоции не купишь ни за какие деньги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Как проходит селекционный процесс в молодежной команде Металлист 1925?</span><br />
— У нас большая текучка кадров, контрактов с футболистами нет. Если игрок получает предложение уйти в другой клуб, мы его не держим. Но если исполнитель нужен первой команде, мы его, конечно же, придерживаем. <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Пошел учиться на электрогазосварщика</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Пробиваться наверх молодым талантам сейчас легче, чем во времена вашей юности?</span><br />
— Мне, чтобы попасть в национальную команду, понадобилось 20 лет. Сейчас в 20-летнем возрасте уже приглашают в сборную. Какие мысли у меня как у тренера могут возникнуть? Наверное, не из кого выбирать. Да, они хорошие футболисты, но раньше было очень сложно в таком возрасте попасть в главную команду страны. Уровень чемпионата упал, нет многих клубов, которые гремели на всю страну раньше: Днепра, Металлиста, Кривбасса, Арсенала. Сейчас и в Премьер-лигу пробиться легче, конкуренция снизилась за счет оттока легионеров.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы ведь из Макеевки, которая подарила Украине немало игроков сборной: Эдуарда Цихмейструка, Евгения Селезнева, Геннадия Орбу. Расскажите о том, как начинался ваш путь.</span><br />
— Я начал тренироваться в секции футбола Кировец в 10-летнем возрасте, родители меня туда записали. До этого занимался и хоккеем, и легкой атлетикой, но душа больше лежала к футболу. Мы играли во дворе, у моего товарища были бутсы Адидас, мне они очень понравились. Спросил, где он их взял. А он говорит, что выдают там, где он тренируется. Ну, мне тоже очень захотелось заполучить такие. Пришел на стадион, думал, возьмут у меня данные, запишут в секцию, а оказалось, что сразу нужно тренироваться. Ну, я и вышел на поле в чем пришел — в джинсах, кофте, своих кроссовках.<br />
<br />
До 16—17-ти лет я тренировался в Кировце. Затем некоторые ребята начали уходить в донецкий спортинтернат. Среди них, кстати, был и Саня Иванов, который до недавних пор работал арбитром в Премьер-лиге. Я подумал, а чем я хуже? Тоже поехал летом на просмотр, но меня не взяли. Приехало около 500 футболистов, трудно было зарекомендовать себя в такой толпе.<br />
<br />
Учился я хорошо, родители хотели, чтобы в техникум поступил, а потом в институт. Но я понимал, что в таком случае с футболом можно попрощаться. Пошел в ПТУ со своими друзьями, где нам обещали возможность мало учиться, но много играть в футбол. Мы защищали честь училища и учились на электрогазосварщиков. Параллельно я тренировался в Кировце. Как-то мы играли в Донецке против Шахтера-Люкс, в составе которого тогда выступали Андрей Воробей, Роман Санжар, Денис Хомутов. Правда, они за старшую группу играли, а я — за младших. Я хорошо сыграл, забил гол, и Виктор Иванович Загнойко пригласил меня в спортинтернат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как на вас обратил внимание Днепр?</span><br />
— Мы играли в Кривом Роге финал чемпионата Украины по юношам. Стали там чемпионами. А Вячеслав Грозный приезжал смотреть эти матчи, искал молодых и талантливых футболистов в дубль Днепра. Он пригласил восьмерых исполнителей, еще нескольких из Харькова — Максима Калиниченко, Серегу Косилова и Саню Ткаченко.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Кучеревский любил отпускать шутки в адрес соперника</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— В конце 90-х Днепр не показывал выдающихся результатов. Каким был тогда клуб?</span><br />
— Когда я только пришел в команду, это было что-то! На вокзале нас встретил клубный автобус Вольво и отвез на клубную базу. Тогда как раз первая команда тренировалась. Те люди, которых я видел по телевизору, работали в непосредственной близости — Шаран, Полунин, Нагорняк, Мороз. Для меня это были легенды! Очень сильная команда была. Постепенно нас стали подпускать к тренировкам с основой, так даже во время подготовки к занятию у тебя был мандраж. Тогда молодому могли прилично напихать.<br />
<br />
Уровень клуба был соответствующий. Я всю жизнь стирал форму сам, а тут есть стирка. Экипировка, питание, автобус… У футболистов иномарки. Помню, как шел с базы в Приднепровск, чтобы позвонить. Останавливается БМВ, за рулем Мороз. Подвез меня до телеграфа. Тогда для меня, обычного макеевского парня, все это казалось сюрреализмом. И в то же время заставляло работать. Ты понимал, что тоже можешь добиться всего этого. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Стиль работы Мирона Маркевича и Евгения Кучеревского чем-то похож?</span><br />
— Абсолютно ничем. Днепр при Кучеревском был силовой командой, мы много бегали, занимались в тренажерном зале. Я шутил тогда, что если выживу после сборов в Ялте, то поставлю себе памятник. Думаю, впоследствии это сказалось на здоровье, когда я перешел в Металлист. Я благодарен руководству и Мирону Богдановичу, что не стали рубить с плеча, а дали время восстановиться. При Маркевиче я за семь лет не набегал столько, сколько за один год в Днепре. Когда Калиниченко уже играл в Спартаке, и мы встречались на сборах, он смотрел на нас и с недоумением спрашивал, как нам удается выполнять такую беговую работу. Бывало по два теста Купера в день! Что интересно, во второй раз я пробегал лучше, чем в первый. С Мироном Маркевичем мы больше играли в футбол — стенки, передачи на третьего и так далее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы отмечали, что Кучеревский как никто другой мог раскрепостить коллектив перед игрой.</span><br />
— Все привыкли к тому, что на установке ты сосредоточен, серьезен, настраиваешься на игру. А Евгений Мефодиевич любил отпускать шутки в адрес соперника. Мне в диковинку было, что на установке люди смеются. Он обладал хорошим чувством юмора. Мог шутить даже перед важными еврокубковыми матчами, перед Гамбургом тем же…<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Не хотел получать деньги просто так…</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">— Расскажите о своем несостоявшемся переходе в московский Спартак.</span><br />
— Когда Грозный туда ушел, он говорил через тренеров, что хотел бы забрать в Москву Калиниченко, Косилова и меня. Ребята поехали, а я не рискнул. По прошествии какого-то времени мы играли против Кривбасса на Метеоре, выиграли, а я отдал голевую передачу. После матча ко мне подошли два человека и спросили, не хочу ли я попробовать свои силы в Спартаке. Я сказал, что не против, ведь всегда восхищался игрой этой команды, но нужно было обратиться к руководству Днепра. В итоге все осталось на уровне разговоров, как и интерес Крыльев Советов, когда команду возглавлял Александр Тарханов.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В сезоне-2003/2004 Днепр добрался до 1/16 финала Кубка УЕФА, убрав со своего пути Гамбург, загребское Динамо и уступив лишь Марселю. В чем была сила днепрян?</span><br />
— Это действительно была команда. Вадим Николаевич Тищенко вел тренировочный процесс, Кучеревский был отличным психологом, и коллектив был превосходный, футболисты сильные. Получился сплав опыта (Шелаев, Михайленко, Костышин) и молодости (Назаренко, Ротань, Русол). Из Динамо взяли Радченко, раскрылся Венглинский.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Почему вы решили покинуть Днепр?</span><br />
— Для меня все складывалось неплохо. Помощник Евгения Мефодиевича Вадим Тищенко хорошо меня знал, я дебютировал при нем в Премьер-лиге. Первый сбор я прошел, а вот на втором начались проблемы с паховыми кольцами. Долго не могли принять решение, что со мной делать. Должен был лететь в Бельгию на операцию, но мне никто не открыл визу. В итоге поехал в Одессу, к Леониду Севастееву. Очень хороший специалист, я благодарен ему за многое в своей карьере, он поставил меня на ноги. Когда я вернулся, Кучеревский уже ставил в состав Ротаня, Назаренко, команда ведь выигрывала. Я же как профессионал делал все, что мог, на тренировках, играл за дубль. Прорваться в этот состав было сложно. Понял, что нужно что-то менять.<br />
<br />
Я попросился в аренду в Кривбасс. Отыграл шесть матчей, после чего получил тяжелую травму и вернулся в Днепр. Мне предлагали продлить контракт, но при этом в первой команде меня не видели, нужно было ездить по арендам. Я так не захотел. Считаю, что футболист должен играть, он не может получать деньги просто так. Мне было 26 лет, я выиграл бронзу, был кандидатом в сборную Украины…<br />
</div></div>
<a href="http://zbirna.com/2018/05/06/sergej-valyaev-pri-markeviche-za-sem-let-ne-nabegal-stolko-skolko-za-god-v-dnepre/" target="_blank"><div style="text-align: right;">Богдан ЛЕОНЧУК, „КОМАНДА1“</div></a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Поллак Олександр: "Про бійки на полі, шампанське Лобановського і розбори в роздягальні"]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13071</link>
			<pubDate>Thu, 22 Mar 2018 09:13:39 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13071</guid>
			<description><![CDATA[<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Колишній гравець Шахтаря і Металіста Олександр Поллак про бійки на полі, шампанське Лобановського і розбори в роздягальні</span></span><br />
<br />
<div style="text-align: center;"><img src="http://s.ill.in.ua/i/news/630x373/358/358319.jpg" border="0" alt="[Изображение: 358319.jpg]" /></div>
<br />
В українському футболі не так багато людей, які вміють відверто казати правду. Розповідати про минуле без прикрас і згладжених кутів. Можливо, зі своїм поглядом на певні речі, зі своєю правдою, але щиро і відкрито, визнаючи при цьому свої помилки.  Олександр Поллак, екс-гравець "Шахтаря" і "Металіста", який також встиг пограти у Черкасах, Миколаєві, Маріуполі та Ужгороді, зізнається, що у свої неповні 74 має небагато друзів через надмірну відвертість. Однак за постаттю харизматичного і жорсткого капітана, який часто намагався йти проти системи, відкривається ще одна особистість – весела, відкрита і добродушна.<br />
<br />
Він грав проти Стрельцова, ділив роздягальню з Лобановським і Базилевичем, а ще впродовж всієї кар’єри виховував своїх партнерів кулаками. Розмова з Олександром Олександровичем – це ексцентричний футбольний гумор від людини з великим серцем.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Футбольний м’яч зробили зі свинячого сечового міхура</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Наприкінці травня вам виповниться 74 роки. Зовсім недавно ви виходили на поле у матчах за ветеранів. Пригадую, як Орест Коцюмбас, екс-гравець "Карпат", який також пограв у Луцьку і Рівному, розповідав, як виступав на першість області у неповних 70. Йдете на рекорд?</span><br />
- Шкутильгаю, але бігаю (посміхається). Тяжкувато вже. З ветеранами вистачило однієї поїздки у якесь село. Суперники залучили півкоманди підставних. Та ну його! Вмирати на полі?<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В чому секрет вашого футбольного довголіття?</span><br />
- По-перше, я ніколи не палив. Тільки-но закінчив з футболом, тоді і почав. Мені було 33 роки. Пити взагалі ніколи не любив. Максимум – сухе вино. Та й то на свято якесь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ще кілька років тому ви працювали у спортзалі на харківському "Турбоатомі". Зараз на заслуженому відпочинку?</span><br />
- Зал реконструюють, нібито збираються закривати. Там хороші умови були. Чим займаюся? Вишиваю хрестиком (сміється). Ще куховарити люблю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На стадіон не ходите?</span><br />
- Зовсім. Одного походу було достатньо. Прийшов, а поруч кричать, слова нехороші вживають. Більше подобається сісти перед телевізором, вимкнути звук і насолоджуватися.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Коли ви розпочинали грати у футбол, то, мабуть, не планували, що зможете заробляти цим на життя?</span><br />
-У 15-річному віці я потрапив на роботу на меблевий комбінат. Через рік мене забрали в Черкаси – приглянувся місцевій футбольній команді. Народився я у Береговому, маленькому закарпатському містечку. Зранку до ночі у футбол грали з друзями, жодних інших інтересів. Проблема була лише з м’ячем. Однак ми вийшли із ситуації. Коли хтось із сусідів зарізав порося, то ми взяли його сечовий міхур. Надули, напхали туди соломи і босоніж ганяли за ним. У жодній ДЮСШ я не навчався і взагалі не мав навичок банальної зупинки м’яча. Пішов працювати на меблевий комбінат і паралельно грав у футбол за команду цього комбінату.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як вдалося потрапити на очі селекціонерам?</span><br />
- У Закарпаття часто приїжджали команди на збори. То був 1962-й рік і тренери черкаського "Колгоспника" просто помітили мене в одному з матчів. Я вперше поїхав з дому і повернувся назад тільки через багато років.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Колись ви зізнавалися, що в дитинстві знали лише угорську мову і нею спілкувалися у побуті. У більшості угорських дітей кумиром був Ференц Пушкаш?</span><br />
- Однозначно! А ще Шандор Кочіш, Нандор Хідегкуті — незрівнянна команда. Телевізора тоді не було, тому фінал Чемпіонату світу 1954-го проти німців я слухав по радіо.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Мама почала мітлою виганяти Лермана з дому</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Коли вам запропонували переїхати у Черкаси для того, щоб грати у футбол, батьки сприйняли це, як розвагу, а не роботу?</span><br />
- "Колгоспник" тоді очолював відомий тренер та екс-футболіст "Динамо" Абрам Лерман. Коли він прийшов до нас додому, то мама почала виганяти його мітлою: "Куди ти дитину забираєш?" Часу на збір я не мав – як був одягнений, в такому вигляді сів у автобус і поїхав. Втік! Важко було — не те слово. Жодного слова російською не знав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Про Лермана казали різне. Екс-гравець "Карпат" і "Буковини" Євген Михалюк зізнався, що Абрам Давидович "перевернув його світ". Імре Лендел, який грав у Лермана у Вінниці розповідав, що так і не зрозумів вимог тренера. Вам як працювалося з ним?</span><br />
- Лерман — жорсткий чоловік. Міг лупити підопічних. В перерві заходив у роздягальню і казав: "Підніми футболку". Тоді давав "щигля" в район ребер. Як дасть! Боляче…Як я його сприймав? По-особливому. На той час я розумів лише кожне десяте російське слово.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Перед поїздкою з "Колгоспником" вами цікавилося київське "Динамо". В столицю ви таки поїхали перед Черкасами?</span><br />
- Інтерес киян мав місце, але я просто злякався. Забрали мене практично з роботи – навіть не дали переодягнутися. Мені ще 16-ти не було…  Я банально сів на поїзд і повернувся з Києва додому. Коли грав за "Шахтар", то в Київ ще раз запрошували. Навіть на тренера Олега Ошенкова тиснули. Однак я залишився у Донецьку.<br />
[align=center]<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141576891.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141576891.jpg]" />/align]<br />
<span style="font-weight: bold;">- В тодішньому "Динамо" виступало кілька ваших земляків…</span><br />
- "Йожка" Сабо, Василь Турянчик, Андрій Гаваші, Федір Медвідь. Тут варто сказати, що Сабо – людина особлива. Коли мене запросили в "Динамо", то він не особливо мені зрадів: "Навіщо ти приїхав?" Хоча команда була дуже сильною. До речі, Олег Блохін в дублі тоді грав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Згодом ви зустрілися із Сабо вже на полі.</span><br />
- У нас з "Динамо" були цікаві відносини. У 1968-му році у складі "Шахтаря" я зустрівся з Йожефом у матчі Кубка СРСР в Донецьку. На полі ми перекрикувалися по-угорськи. Сабо був жорстким, але я ще жорсткішим. В підсумку, "Шахтар" виявився сильнішим і переміг 1:0. На початку гри відзначився Валерій Яремченко. До речі, у Сабо було своєрідне змагання з Медвідем – хто більше машин за рік продасть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви на якому автомобілі їздили?</span><br />
- Коли виступав у "Шахтарі", то в клуб привезли шість машин. Одна з них особлива – 21-а "Волга" кольору "білої ночі". Я полюбляв вставати зранку, вийшов на вулицю і дізнався про хорошу нагоду для вибору авто. Були там жовтого кольору, ще якісь, але я обрав ту особливу білу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В команді ніхто не заперечував?</span><br />
- Хлопці вийшли на зарядку і Лобановський першим ділом вказав на білу "Волгу". Йому відповіли, що авто вже має власника. Валерій загалом сприйняв це як належить. Його весь Союз знав, а я, хоч і грав в основному складі, але з ним себе не рівняв. Зрештою, довго "Волгою" не користувався, проїхав кілометрів 100. Майже всюди нас возили, тому авто я продав Муртазу Хурцилаві з тбіліського "Динамо" за номінальну ціну — 5502 рублі. <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Кучеревський завжди казав правду у вічі</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Після Черкас ви їдете у Бєлгород на запрошення відомого харківського тренера Аркадія Рабіновича.</span><br />
- Аркадію Григоровичу було легко тренувати команду. Він забрав з Харкова кількох класних гравців: Миколу Масленникова, Володимира Ожередова, Івана Матвієнка. Одного разу грали проти миколаївського "Суднобудівника". Мене помітили і запросили у Миколаїв. Це була ініціатива все того ж Лермана, який мене знав ще по Черкасах.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як часто трапляється, запрошував вас один тренер, а працювати довелося з іншим. Лермана швидко змінив Юрій Войнов.</span><br />
- Якщо чесно, то Юрій Миколайович був слабким тренером. Не буду тут говорити красивих речей. Я казав йому про це ще тоді. Футболістом Войнов був видатним, жодних сумнівів. Наш тренер не розумів, як це його підопічні не можуть робити на полі те, що колись робив він. Войнов часто грав з нами — буває біжить на мене, перекине м’яч, а я зупинити тренера не можу. Ще мав дуже сильний удар. Як у мого земляка Йосипа Бордаша, який у "Металісті" грав. Бив так, що ти не завжди встигав відстежити траєкторію польоту м’яча. Юрій Миколайович також запам’ятався мені тим, що дуже вишукано вдягався і був улюбленцем жінок. На збори завжди кілька костюмів брав, все акуратно складав у валізу.             <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За миколаївський "Суднобудівник" виступали Леонід Колтун і Євген Кучеревський, яких в Україні знають, як сильних тренерів. Якими вони були воротарями?</span><br />
- Такими ж сильними. Кучеревський був жорстким, запальним і завжди казав правду у вічі. З Колтуном я спілкувався менше, мені він здавався більш замкнутим і специфічним.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141667997.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141667997.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Вашим партнером у Миколаєві був Євген Деревяга, видатний бомбардир, чиїм іменем було названо символічний клуб бомбардирів, які забили понад 100 голів у зоні УРСР у Другій радянській лізі. Лідер "Суднобудівника"?</span><br />
- Ми його жартома називали "Дерев’яним". Попри свою хорошу результативність, Євгена важко назвати швидким форвардом. Порівняв би його з динамівцем Михайлом Команом. Стометрівку він біг за 18 секунд (посміхається). Зате і Деревяга, і Коман знали, куди відскочить м’яч. Шалене гольове чуття і вміння передбачити відскік.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У 1968-му вас запрошують у донецький "Шахтар". Це була ініціатива Олега Ошенкова?</span><br />
- Ми зіграли товариську гру, після якої до мене підійшов адміністратор "Шахтаря": "Пиши заяву, а далі побачимо. Якщо захочеш, то гратимеш у нас". Я написав, адже це був прогрес – з Першої ліги у Вищу. Залишив все у Миколаєві і поїхав. Так само потім було і в Донецьку. Сукупно за час кар’єри я мав вісім квартир. Запросили у Маріуполь – залишив нерухомість у Донецьку…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не шкодуєте через надмірну шляхетність?</span><br />
- Як не шкодую? Залишав житло з меблями і холодильником. Ех, не думав наперед.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Ми вечеряємо, а Лобановський і Базилевич шліфують розіграші</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Олег Ошенков був головним тренером "Динамо", "Шахтаря" і "Металіста". Велична постать, чи не так?</span><br />
- І дуже грамотна. Розумів людей, хоч був жорстким. Якось поїхали у Москву і перед матчем в колективі виникло непорозуміння. Словом, Валерій Лобановський специфічно поставився до цього поєдинку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Маєте на увазі останню гру Лобановського-футболіста проти московського "Динамо"?</span><br />
- Так, вона. Ми програли 0:2. Так от Ошенков на зібранні вирішив відрахувати "Лобана" з команди. Лобановський був великим футболістом. Постійно проводив час з Олегом Базилевичем. Всюди були разом. Всюди! За день до матчу Валерій закривався у кімнаті і подушкою накривав голову. Ми часто шуміли на базі, молоді ж… Якщо Лобан не виспався, то жартував: "Все, сьогодні не граю".<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141755230.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141755230.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Тренеру було непросто керувати колективом, коли маєш у розпорядженні такого харизматичного гравця?</span><br />
- Лобановський взагалі не вживав тоді спиртного, був професіоналом, однак завжди в сумці носив пляшку шампанського, яку відкорковував після гри безпосередньо в роздягальні. Келих випив, залишив і пішов. Пийте собі, хто хоче. Напередодні гри Ошенков організовував тренерську раду і запитував Валерія, кого ставити, на яку позицію, вони часто радилися.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Віктор Звягінцев кілька років тому наговорив чимало крамольних речей в одному з інтерв’ю. Одна з них полягала в тому, що друг Лобановського, Олег Базилевич "стравлював всіх між собою". Давайте відновимо історичну справедливість.</span><br />
- Нехай Звягінцев казки не розповідає. Він взагалі тоді в дублі грав, що він може знати? У спортивному плані Базилевич і Лобановський були ідеальними. Олега ми називали "вухатим". А ще він прекрасно грав головою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В чому проявлявся їх спортивний ідеалізм?</span><br />
- У вимогливості. Наприклад, біжимо крос 10 кілометрів. Кожних три хвилини вправу розпочинає новий гравець. Лобан, наприклад, п’ятий за порядком. Поки ми добігли до фінішу, Валерій вже встиг навіть з душу вийти. Показники шалені!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- "Сухий лист" Валерія Васильовича – це золота сторінка українського футболу. Ви бачили це чудо наживо.</span><br />
- У Лобановського взуття було 45-го розміру. Закінчилося тренування, він бере 10 м’ячів і крутить в дальню "дев’ятку". А Базиль поруч бігає. Ми вже знали, що у грі варто чекати "сухого листа", а люди на трибунах дивувалися. Бувало, що кутові розігрував з Олегом. Базилевич знав, куди бігти, правильно обирав позицію, а Лобановський подавав точно в ціль. Не раз було — ми вечеряємо у їдальні, на вулиці темно, а вони шліфують розіграші.    <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Відносини у цього дуету з колективом були нормальними?</span><br />
- Я нічого поганого не відчував. Принаймні, до мене добре ставилися. Звичайно, статус зобов’язував, але мені було все одно – Базиль ти чи Лобан. На тренуваннях все висікав. Ошенков тільки повторював: "Все-таки це Базилевич, все-таки це Лобановський". Насправді було багато непростих моментів у футбольному побуті, але це життя і без непорозумінь не буває.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Підійшов до Короля і дав йому в обличчя – отримав червону</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- У "Шахтарі" ви отримували хорошу пресу, ввійшли у список 33-х кращих футболістів УРСР. Кажуть, ви були жорстким захисником.</span><br />
- Другий поверх у мене ніхто виграти не міг. Втекти? Стартова швидкість у мене була не найкращою. Але потім я наздоганяв. До речі, цікавий випадок пригадую. Грав я проти "Динамо" правим захисником на фланзі проти Віталія Хмельницького. Його партнери часто закидали передачі нам за спину, розраховуючи на швидкість нападника. Біжу і думаю: "Я тебе таки наздожену".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Наздогнали?</span><br />
- Біля кутового прапорця пішов у підкат. Поруч з полем були бігові доріжки, але не з сучасним покриттям, а ще старі, гареві. З Віталіком ми зупинилися аж на останній, дев’ятій, доріжці. Виніс суперника разом з м’ячем аж до стіни. Хмельницький заїкався, тому у відповідь тільки почув про себе: "С-с-сук…" (посміхається). Ми піднялися, обійнялися і продовжили гру.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Жовтої не отримали?</span><br />
- Ти що? Я ж правильно зробив підкат – разом з м’ячем гравця виніс. Я був жорстким, але не грубим. Ззаду ніколи не бив. Я не хвалюся, запитай у тих, хто бачив мою гру на власні очі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть, що характер ви проявляли не лише не полі, а й в роздягальні. Вас називають брутальним капітаном.</span><br />
- Мені все одно було, хто переді мною. В Маріуполі грав за "Азовець" з Женею Королем на правому фланзі – я в обороні, а він у півзахисті. Стоїть, а я сам з двома суперниками мучуся, мене розривають. Раз йому сказав, щоб допоміг, потім вдруге. Не допомогло… Підійшов і як дав в обличчя! Отримав за це червону картку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вашу команду тренував Володимир Сальков, з яким ви грали раніше у "Шахтарі". Після гри не було розбору польотів?</span><br />
- Тренер сказав, що я все правильно зробив, тільки шкода, що вилучення отримав. "Треба було в роздягальні бити", — сказав Сальков. Я, до речі, і в роздягальні бив. Мені однаково – друзі чи не друзі.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141840087.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141840087.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- В Маріуполі ви капітаном не були, інша справа – "Металіст".</span><br />
- В Харкові грав воротар Олексій Житник. Виконують подачу з кутового, а він кричить: "Я!" Пролітає повз і видає: "Ні, не я". Потім в роздягальні я йому розповів все, що думаю про це. Я нікому не давав спуску, тому про мене не дуже добре відгукуються. У мене й друзів немає. Не люблю підлабузництва.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У 1968-му році на горіхи від партнерів могли отримати і ви. Долю принципового матчу з "Динамо" вирішує ваш авто гол – 2:3. Трагедія?</span><br />
- Зрізав м’яч головою у "дев’ятку" воріт Дегтярьова. Партнери сприйняли нормально, а от від вболівальників довелося переховуватися. Після автоголу думав, що мене вб’ють, тому втік з роздягальні. В Донецьку вболівальники хороші, але страшні… Пікантності ситуації додав і випадковий факт. У місцевій газеті згодом розмістили фотографії, серед яких була і ця фатальна. Фотограф так спіймав кадр, начебто я спеціально головою вражаю свої ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як так вийшло?</span><br />
- Суперник мене легенько підштовхнув і м’яч від голови влетів у ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як рятувалися від вболівальників?</span><br />
- Переховувався ледве не до ночі. Жив я поруч – треба було тільки через міст перейти. Добре, що в колективі мене підтримали, мовляв, всяке буває. Це ще не всі скандали, пов’язані з протистоянням з "Динамо". В матчі першого кола в Києві ми зіграли внічию 1:1, хоча Антанас Станкявічус мав приносити нам перемогу, але вихід сам на сам змарнував. Після гри розпочалася штовханина і один з тренерів "Динамо" Михайло Коман вдарив мене у під трибунному приміщенні. Ошенков здійняв шум, почався скандал. Згодом все "зам’яли". <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виявляється, скандали українських грандів мають славне історичне минуле. Юрій Дегтярьов розповідав, що з Києва "Шахтар" неодноразово  отримував директиви – потрібно здати матчі. Було таке?</span><br />
- В Донецьку я провів три роки і за цей час добре розумів нашого тренера. Команда відчувала, коли Ошенков проводить передматчеву установку не так, як завжди. Прямо не казав, але натяки були. Тому "Динамо" і в Донецьку не любили.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Якщо падає дощ, то він м’яч головою не вдарить</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Ви грали проти кращих нападників СРСР. Хто найбільше дошкуляв?</span><br />
- Едик Стрельцов. Це при тому, що він вже після виходу з тюрми чудово грав. Повага у нього була така велика, що Ошенков на установці казав Салькову: "Володю, ти проти Стрельцова грубо не грай". Едик був здоровий, потужний, швидко біг. Можна було зачепитися за нього, а він тягнув на собі і суперника. А Валерій Воронін! Ти що, глиба!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть,  що Стрельцов попри свої габарити, володів класною технікою.</span><br />
- Дивитися на його гру – одне задоволення. Віддає в одну сторону п’ятою, а насправді відпасовує в іншу. Його ж партнери знали, що цей рух оманливий і куди бігти. Стрельцов міг на 20 метрів точнісінько пас виписати п’ятою. Ще з приємністю згадую, що грав проти Лева Яшина, Муртаза Хурцилави, Альберта Шестерньова, Федора Медвідя. Це великі люди, від згадки про яких на душі стає тепло.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У ваші часи на позиції центрального захисника було чимало конкурентів. У збірну СРСР потрапити було нереально?</span><br />
- Одного разу поїхав туди, але мене зламали. Михайло Якушин викликав на перегляд, коли я за "Шахтар" грав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Хто вас зламав?</span><br />
- Розумієш, там своя "тусовка". Багато москвичів, своїх практично не було. Їздив Сабо, але він чоловік гордий, тому на підтримку було важко розраховувати. Я їздив з Дегтярьовим. Щодо моєї травми, то все вийшло спонтанно. Я боровся за верховий м’яч, ноги розслаблені.В такій ситуації ламати якраз зручно – удар по ногах і все. Жорстко зіграли проти мене на "Лужниках" двоє гравців. Хто саме – поняття не маю. Біль був шалений, не думав про те, щоб ідентифікувати кривдника.<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141980900.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141980900.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Вас госпіталізували?</span><br />
- З поля забрали у лікарню. Запитали всі дані, одягнули кисневу маску. Потім я побачив лікаря з величезним дрилем. Свердлив мені кістку без анестезії, наживо. Наркоз мене не брав. Перелом стався над гомілкою (Олександр Олександрович показує те саме місце). Вставили штир, лежав на витяжці, далі був гіпс. Зрештою, травм було багато: палець, ніс, ребро, задня поверхня стегна. Практично все сам собі ламав і травмував. В Африці ще серйозну травму отримав під час турне з "Шахтарем".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За "Шахтар" ваших часів виступало три представника Литви: Антанас Станкявічус, Петрас Глоденіс і Беньямінас Зелькявічус. Що про них пам’ятаєте?</span><br />
- Разом з Антанасом я згодом в Маріуполі грав. Це хороший швидкий виконавець. Про людські якості його промовчу. Зовсім інші спогади про Глоденіса – смішний, добродушний. Зелькявічус був, мабуть, найслабшим з цієї трійці. Втім у нас вистачало класних хлопців у колективі. Я найбільше товаришував з Анатолієм Зимою. Тільки позитив можу сказати про Остапа Савку – чудовий хлопець, який потім грав у "Карпатах" і став легендою цього клубу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У зворотному напрямі зі Львова в Донецьк поїхав Олександр Григор’єв. Цей уродженець Москви помер дуже рано, у 1971 році, коли йому виповнилося 28. Відомо, що він загинув внаслідок автомобільної аварії.</span><br />
- Технічний футболіст, гравець середньої лінії. В колективі усі сміялися з його надмірної педантичності. Перед матчем чимало часу проводив поруч із дзеркалом. Уважно стежив за одягом, зовнішнім виглядом. Якщо падав дощ, то він в жодному разі м’яч головою не вдарить. Ти що?! Зачіску зіпсує (сміється). Запитували: "Сашко, що з тобою станеться, якщо м’яч волосся трохи зрушить". Ми жартували, що Григор’єв навіть калюжі на полі оббігає.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У "Шахтаря" ваших часів була хороша молодь. Мабуть,  найкраще себе проявив Анатолій Коньков, який дебютував у Вищій лізі у 19-річному віці.</span> <br />
- Дубль "Шахтаря" у ті роки був кращим у Союзі. За десять турів до кінця чемпіонату вигравав золоті медалі! За молодіжну команду успішно грали Віктор Полохов, Валерій Яремченко. Коньков був дуже розумним, добре працював з м’ячем. Але я ніколи в житті не подумав би, що Толік гратиме в київському "Динамо". А який худий був!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За часів виступів у Донецьку в шахту спускалися?</span><br />
-Аякже. Програли якось і нас відправили. Видали амуніцію, дали каски. Спочатку не зрозуміли, що відбувається. Можливо, вдруге і перелякалися б, а тоді не встигли. Лобановського і Базилевича, до речі, теж відправили. Фактично то була екскурсія на непрацюючу шахту. Треба було повзти тунелем, висота якого 80 сантиметрів. Спустилися ліфтом і почалося… Навіть паніка трохи була, переживали. Вийшли на світло – всі мокрі і чорні. Ошенков каже: "Ось так, хлопці! Подивіться, яка тяжка робота". Вболівальники в Донецьку були чудові. Ніколи не забуду, як вони дивилися наші матчі з териконів. Мені ще подобалася підтримка трибун в Маріуполі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У сусідній Маріуполь ви їдете після трьох сезонів у "Шахтарі".</span><br />
- Я з футболом взагалі хотів закінчити. Просто не хотів грати – настрій такий був. Спочатку поїхав до Львова на запрошення "Карпат". Наставник Ернест Юст не розраховував на мене, як гравця основи, тому я не бачив змісту залишатися там. Граємо спаринг, а я розпочинаю із заміни. Подумав, що це не мій рівень, гордість далася взнаки. Я ж з Вищої ліги приїхав… Потім випадково на вулиці зустрів Володимира Салькова, який мені запропонував переїхати у Маріуполь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Судячи з інтерв’ю російській пресі, Володимир Максимович знає собі ціну.</span><br />
- Це правда, у нього було багато цього "я", "я". Центральним захисником він був хорошим – не так біг, як добре обирав позицію. Ошенков поганих не ставив. Коли Сальков тренував мене в Маріуполі, то установка була простою: "Санич, ти все знаєш, грай, як вмієш". <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Раптом з’являється нога із затиснутою між пальцями цигаркою</div><div class='ms-spojler-body'>
- У вашому автомобілі не можливо не помітити колоритну фотографію. Як вона тут опинилася?<br />
- Світлина часів виступів у "Шахтарі". У мене два сини. Один з них каже: "Нехай тут твоє фото буде". І приклеїв. Та мені байдуже (посміхається). Розказали мені, до речі, нібито в харківському метро є моя фізіономія.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141505609.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141505609.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- На станції "Спортивна" вся історія "Металіста" відображена у яскравих світлинах.</span><br />
- Я лише віджартувався: "Сподіваюся, мені очі не виколупають" (сміється). Думаєш, мене в Харкові люблять? Нікуди не запрошують і навіть не згадують. Хоча вболівальники тут найкращі з усіх, яких я коли-небудь зустрічав. На кожному матчі стадіон заповнений. Рівень!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не хотіли, щоб сини Ондраш і Міклош пішли футбольною дорогою?</span><br />
- У мене такі сподівання були. Удар непоганий в обох, певні задатки були. Я міг би домовитися з тренерами, щоб їх взяли в команду. Ондраша віддав до Володимира Чаплигіна в ДЮСШ, але не казав, що це мій син. За результатами тестів мій був найкращим. Місцями сини показували непоганий футбол, але одного разу я сказав: "Якщо не будете кращими, то прізвище ганьбити не треба".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На початку 70-их ви повертаєтеся у Закарпаття і два сезони проводите за "Говерлу". Як виник цей варіант?</span><br />
- Поїхав додому, там запропонували непогані умови. В Маріуполі кинув двокімнатну квартиру і переїхав в Ужгород. "Говерлу" тренував Дезидерій Товт, видатний гравець "Динамо". Колектив класний: Степан Варга, а ще Чирков, Вернер, Пфайфер, Русин, Пінковський. Мене вибрали капітаном, довірили пробивати пенальті. У своїй групі зайняли друге місце. Не знаю чому, але Товт наказав програти Івано-Франківську і вони фінішували першими.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Для чого?</span><br />
- "Дежо-бачі" пояснив коротко: "Нам не потрібно бути вище. Це наше місце, на другому нормально". Чудес вистачало і під час матчів. Поїхали на виїзд у Чернівці. "Буковина" подає кутовий біля наших воріт, я намагаюся вибити м’яч. Раптом відчуваю щось незрозуміле. Виявляється, гравець буковинців Леон Гросс вирішив вразити оригінальністю. Наплював собі в кулак і "бац" мені в очі. Таким унікальним був футбол у Другій лізі на початку 70-их. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Після двох сезонів в Ужгороді ви їдете в "Металіст", який стає останньою командою у вашій кар’єрі.</span><br />
- Моя колишня дружина грала у збірній СРСР з волейболу. Вона вступила в Ужгородський інститут, але в місті команди не було. Тому виник варіант з Харковом. А тут ще й Юрій Войнов запросив у "Металіст". Я б ніколи в житті не приїхав сюди, якби не дружина.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви ж не шкодуєте, що приїхали до Харкова?</span><br />
- Шкодую. Я був щасливий, коли повернувся додому. Дім – це не порожній звук, зрозумій.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В "Металісті" формувалася нова молода команда, а ви та Віктор Арістов стали найдосвідченішими виконавцями.</span><br />
- На полі Арістова непросто було обіграти. Ми діяли з ним у центрі захисту. Арістов – чудова і добра людина. Його не Віктором називали, а шановним, "почтенным". Величезний авторитет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На ваших очах зростали Малько, Крамаренко, Шподарунок. Розуміли, що за ними майбутнє "Металіста"?</span><br />
- Найбільше мені подобався Олег Крамаренко – швидкий нападник і порядна людина. Він поїхав у московське "Динамо", але на його місці я б так не вчинив. Сергій Малько теж хороший хлопець і сильний гравець. Практично без належної футбольної освіти, зате як себе проявив. Втім були в команді люди, яких я не поважаю. Навіть згадувати не хочу про них. Але не подумай, що я пухнастий, а всі погані. Ні, я теж робив чимало помилок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За "Металіст" ваших часів грав воротар Олександр Сивак, який також виступав за "Карпати" і вінницьку "Ниву". Кажуть, володів хорошою реакцією.</span><br />
- Сивак — майстер з відбиття пенальті. Здавалося, що в повітрі міг змінити напрямок стрибка і розвернутися в іншу сторону. А як любив палити! Ніколи такого не бачив. Лежить в ліжку, накритий ковдрою, руки заховані. Раптом знизу з’являється нога із затиснутою між пальцями цигаркою. І тільки цмокає. Цирк! (сміється) Класним хлопцем був. Назавжди запам’ятав його образ – худенький з великими очима.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Прийшов у готель, а мені квиток додому вручають</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Якось ви сказали, що з "Металіста" вас "прибрали". Вам було лише 32. Що за історія?</span><br />
- Я казав правду. Мене не хотіли бачити в команді Микола Корольов і Адольф Поскотін, люди в Харкові відомі. Поїхали ми на збір в Алушту. Посеред ночі в мій номер стукає Поскотін. Відчиняю двері, на порозі Адольф Федорович: "Тут ось угорський журнал треба, щоб ти переклав". Я відповів, що для початку варто глянути на годинник. З цього все і почалося. Далі мене звинуватили в порушенні режиму. Я пив каву, а сказали, що вживав спиртне. Я ж непитущий… Прийшов у готель, а мені квиток додому вручають: "Тебе відраховано". Словом, багато там бруду було, але не хочу про все це згадувати – тих людей вже немає на цьому світі. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви думаєте, що та історія з журналом справді посприяла такому гучному скандалу?</span><br />
- Я просто не визнавав їх як тренерів. Мене запрошували кілька команд, але я більше не хотів нікуди їхати. Навіщо мені Друга ліга? Втомився і не мав бажання продовжувати виступи. Хоча навіть зараз не можу звикнути жити без футболу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам же навіть тренувати в Харкові заборонили?</span><br />
- Мені все заборонили. Я поїхав у рідне Берегове, де очолив місцеву команду. Потім знову повернувся в Харків, тут на любительському рівні дітей тренував із сусіднього двору. Заявилися на першість міста. Вийшли у вищу лігу, деякі навіть потрапили в команду майстрів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Образи на "Металіст" немає?</span><br />
- Деяких особистостей вважаю помилкою природи. Однак не обзиваю і не ображаюся. Потрібно бути вищим за них. Я ж не харківський. Але мене тішить повага від вболівальників. А вникати у клубну політику не маю бажання, там кумівські зв’язки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В Береговому часто буваєте?</span><br />
- Востаннє три роки тому їздив. Дуже тягне додому. Хочеться перед смертю приїхати туди, де виріс. Наодинці піти на річку, пройтися босоніж по тому полю, де робив свої перші футбольні кроки. Навіть у багнюці вимазатися, залізти на дерево. Більше нічого не треба, я живу цим. Дуже хочу ще перед смертю з’їздити додому. Маю вдома інтернет і щоденно просто переглядаю фотографії рідного Берегового – на душі стає тепліше.<br />
</div></div>
<a href="http://football.ua/ukraine/358319-pislja-avtogolu-z-dinamo-dumav-shho-donecki-fanati-mene-vbjut-tafgajj-z-shakhtarja-i-metalista-pro-bijjki-na-poli-shampanske-lob.html" target="_blank">Любомир Кузьмяк, Football.ua</a><br />
<br />
 <a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1148' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1148/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Колишній гравець Шахтаря і Металіста Олександр Поллак про бійки на полі, шампанське Лобановського і розбори в роздягальні</span></span><br />
<br />
<div style="text-align: center;"><img src="http://s.ill.in.ua/i/news/630x373/358/358319.jpg" border="0" alt="[Изображение: 358319.jpg]" /></div>
<br />
В українському футболі не так багато людей, які вміють відверто казати правду. Розповідати про минуле без прикрас і згладжених кутів. Можливо, зі своїм поглядом на певні речі, зі своєю правдою, але щиро і відкрито, визнаючи при цьому свої помилки.  Олександр Поллак, екс-гравець "Шахтаря" і "Металіста", який також встиг пограти у Черкасах, Миколаєві, Маріуполі та Ужгороді, зізнається, що у свої неповні 74 має небагато друзів через надмірну відвертість. Однак за постаттю харизматичного і жорсткого капітана, який часто намагався йти проти системи, відкривається ще одна особистість – весела, відкрита і добродушна.<br />
<br />
Він грав проти Стрельцова, ділив роздягальню з Лобановським і Базилевичем, а ще впродовж всієї кар’єри виховував своїх партнерів кулаками. Розмова з Олександром Олександровичем – це ексцентричний футбольний гумор від людини з великим серцем.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Футбольний м’яч зробили зі свинячого сечового міхура</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Наприкінці травня вам виповниться 74 роки. Зовсім недавно ви виходили на поле у матчах за ветеранів. Пригадую, як Орест Коцюмбас, екс-гравець "Карпат", який також пограв у Луцьку і Рівному, розповідав, як виступав на першість області у неповних 70. Йдете на рекорд?</span><br />
- Шкутильгаю, але бігаю (посміхається). Тяжкувато вже. З ветеранами вистачило однієї поїздки у якесь село. Суперники залучили півкоманди підставних. Та ну його! Вмирати на полі?<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В чому секрет вашого футбольного довголіття?</span><br />
- По-перше, я ніколи не палив. Тільки-но закінчив з футболом, тоді і почав. Мені було 33 роки. Пити взагалі ніколи не любив. Максимум – сухе вино. Та й то на свято якесь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ще кілька років тому ви працювали у спортзалі на харківському "Турбоатомі". Зараз на заслуженому відпочинку?</span><br />
- Зал реконструюють, нібито збираються закривати. Там хороші умови були. Чим займаюся? Вишиваю хрестиком (сміється). Ще куховарити люблю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На стадіон не ходите?</span><br />
- Зовсім. Одного походу було достатньо. Прийшов, а поруч кричать, слова нехороші вживають. Більше подобається сісти перед телевізором, вимкнути звук і насолоджуватися.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Коли ви розпочинали грати у футбол, то, мабуть, не планували, що зможете заробляти цим на життя?</span><br />
-У 15-річному віці я потрапив на роботу на меблевий комбінат. Через рік мене забрали в Черкаси – приглянувся місцевій футбольній команді. Народився я у Береговому, маленькому закарпатському містечку. Зранку до ночі у футбол грали з друзями, жодних інших інтересів. Проблема була лише з м’ячем. Однак ми вийшли із ситуації. Коли хтось із сусідів зарізав порося, то ми взяли його сечовий міхур. Надули, напхали туди соломи і босоніж ганяли за ним. У жодній ДЮСШ я не навчався і взагалі не мав навичок банальної зупинки м’яча. Пішов працювати на меблевий комбінат і паралельно грав у футбол за команду цього комбінату.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як вдалося потрапити на очі селекціонерам?</span><br />
- У Закарпаття часто приїжджали команди на збори. То був 1962-й рік і тренери черкаського "Колгоспника" просто помітили мене в одному з матчів. Я вперше поїхав з дому і повернувся назад тільки через багато років.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Колись ви зізнавалися, що в дитинстві знали лише угорську мову і нею спілкувалися у побуті. У більшості угорських дітей кумиром був Ференц Пушкаш?</span><br />
- Однозначно! А ще Шандор Кочіш, Нандор Хідегкуті — незрівнянна команда. Телевізора тоді не було, тому фінал Чемпіонату світу 1954-го проти німців я слухав по радіо.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Мама почала мітлою виганяти Лермана з дому</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Коли вам запропонували переїхати у Черкаси для того, щоб грати у футбол, батьки сприйняли це, як розвагу, а не роботу?</span><br />
- "Колгоспник" тоді очолював відомий тренер та екс-футболіст "Динамо" Абрам Лерман. Коли він прийшов до нас додому, то мама почала виганяти його мітлою: "Куди ти дитину забираєш?" Часу на збір я не мав – як був одягнений, в такому вигляді сів у автобус і поїхав. Втік! Важко було — не те слово. Жодного слова російською не знав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Про Лермана казали різне. Екс-гравець "Карпат" і "Буковини" Євген Михалюк зізнався, що Абрам Давидович "перевернув його світ". Імре Лендел, який грав у Лермана у Вінниці розповідав, що так і не зрозумів вимог тренера. Вам як працювалося з ним?</span><br />
- Лерман — жорсткий чоловік. Міг лупити підопічних. В перерві заходив у роздягальню і казав: "Підніми футболку". Тоді давав "щигля" в район ребер. Як дасть! Боляче…Як я його сприймав? По-особливому. На той час я розумів лише кожне десяте російське слово.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Перед поїздкою з "Колгоспником" вами цікавилося київське "Динамо". В столицю ви таки поїхали перед Черкасами?</span><br />
- Інтерес киян мав місце, але я просто злякався. Забрали мене практично з роботи – навіть не дали переодягнутися. Мені ще 16-ти не було…  Я банально сів на поїзд і повернувся з Києва додому. Коли грав за "Шахтар", то в Київ ще раз запрошували. Навіть на тренера Олега Ошенкова тиснули. Однак я залишився у Донецьку.<br />
[align=center]<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141576891.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141576891.jpg]" />/align]<br />
<span style="font-weight: bold;">- В тодішньому "Динамо" виступало кілька ваших земляків…</span><br />
- "Йожка" Сабо, Василь Турянчик, Андрій Гаваші, Федір Медвідь. Тут варто сказати, що Сабо – людина особлива. Коли мене запросили в "Динамо", то він не особливо мені зрадів: "Навіщо ти приїхав?" Хоча команда була дуже сильною. До речі, Олег Блохін в дублі тоді грав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Згодом ви зустрілися із Сабо вже на полі.</span><br />
- У нас з "Динамо" були цікаві відносини. У 1968-му році у складі "Шахтаря" я зустрівся з Йожефом у матчі Кубка СРСР в Донецьку. На полі ми перекрикувалися по-угорськи. Сабо був жорстким, але я ще жорсткішим. В підсумку, "Шахтар" виявився сильнішим і переміг 1:0. На початку гри відзначився Валерій Яремченко. До речі, у Сабо було своєрідне змагання з Медвідем – хто більше машин за рік продасть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви на якому автомобілі їздили?</span><br />
- Коли виступав у "Шахтарі", то в клуб привезли шість машин. Одна з них особлива – 21-а "Волга" кольору "білої ночі". Я полюбляв вставати зранку, вийшов на вулицю і дізнався про хорошу нагоду для вибору авто. Були там жовтого кольору, ще якісь, але я обрав ту особливу білу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В команді ніхто не заперечував?</span><br />
- Хлопці вийшли на зарядку і Лобановський першим ділом вказав на білу "Волгу". Йому відповіли, що авто вже має власника. Валерій загалом сприйняв це як належить. Його весь Союз знав, а я, хоч і грав в основному складі, але з ним себе не рівняв. Зрештою, довго "Волгою" не користувався, проїхав кілометрів 100. Майже всюди нас возили, тому авто я продав Муртазу Хурцилаві з тбіліського "Динамо" за номінальну ціну — 5502 рублі. <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Кучеревський завжди казав правду у вічі</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Після Черкас ви їдете у Бєлгород на запрошення відомого харківського тренера Аркадія Рабіновича.</span><br />
- Аркадію Григоровичу було легко тренувати команду. Він забрав з Харкова кількох класних гравців: Миколу Масленникова, Володимира Ожередова, Івана Матвієнка. Одного разу грали проти миколаївського "Суднобудівника". Мене помітили і запросили у Миколаїв. Це була ініціатива все того ж Лермана, який мене знав ще по Черкасах.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як часто трапляється, запрошував вас один тренер, а працювати довелося з іншим. Лермана швидко змінив Юрій Войнов.</span><br />
- Якщо чесно, то Юрій Миколайович був слабким тренером. Не буду тут говорити красивих речей. Я казав йому про це ще тоді. Футболістом Войнов був видатним, жодних сумнівів. Наш тренер не розумів, як це його підопічні не можуть робити на полі те, що колись робив він. Войнов часто грав з нами — буває біжить на мене, перекине м’яч, а я зупинити тренера не можу. Ще мав дуже сильний удар. Як у мого земляка Йосипа Бордаша, який у "Металісті" грав. Бив так, що ти не завжди встигав відстежити траєкторію польоту м’яча. Юрій Миколайович також запам’ятався мені тим, що дуже вишукано вдягався і був улюбленцем жінок. На збори завжди кілька костюмів брав, все акуратно складав у валізу.             <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За миколаївський "Суднобудівник" виступали Леонід Колтун і Євген Кучеревський, яких в Україні знають, як сильних тренерів. Якими вони були воротарями?</span><br />
- Такими ж сильними. Кучеревський був жорстким, запальним і завжди казав правду у вічі. З Колтуном я спілкувався менше, мені він здавався більш замкнутим і специфічним.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141667997.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141667997.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Вашим партнером у Миколаєві був Євген Деревяга, видатний бомбардир, чиїм іменем було названо символічний клуб бомбардирів, які забили понад 100 голів у зоні УРСР у Другій радянській лізі. Лідер "Суднобудівника"?</span><br />
- Ми його жартома називали "Дерев’яним". Попри свою хорошу результативність, Євгена важко назвати швидким форвардом. Порівняв би його з динамівцем Михайлом Команом. Стометрівку він біг за 18 секунд (посміхається). Зате і Деревяга, і Коман знали, куди відскочить м’яч. Шалене гольове чуття і вміння передбачити відскік.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У 1968-му вас запрошують у донецький "Шахтар". Це була ініціатива Олега Ошенкова?</span><br />
- Ми зіграли товариську гру, після якої до мене підійшов адміністратор "Шахтаря": "Пиши заяву, а далі побачимо. Якщо захочеш, то гратимеш у нас". Я написав, адже це був прогрес – з Першої ліги у Вищу. Залишив все у Миколаєві і поїхав. Так само потім було і в Донецьку. Сукупно за час кар’єри я мав вісім квартир. Запросили у Маріуполь – залишив нерухомість у Донецьку…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не шкодуєте через надмірну шляхетність?</span><br />
- Як не шкодую? Залишав житло з меблями і холодильником. Ех, не думав наперед.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Ми вечеряємо, а Лобановський і Базилевич шліфують розіграші</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Олег Ошенков був головним тренером "Динамо", "Шахтаря" і "Металіста". Велична постать, чи не так?</span><br />
- І дуже грамотна. Розумів людей, хоч був жорстким. Якось поїхали у Москву і перед матчем в колективі виникло непорозуміння. Словом, Валерій Лобановський специфічно поставився до цього поєдинку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Маєте на увазі останню гру Лобановського-футболіста проти московського "Динамо"?</span><br />
- Так, вона. Ми програли 0:2. Так от Ошенков на зібранні вирішив відрахувати "Лобана" з команди. Лобановський був великим футболістом. Постійно проводив час з Олегом Базилевичем. Всюди були разом. Всюди! За день до матчу Валерій закривався у кімнаті і подушкою накривав голову. Ми часто шуміли на базі, молоді ж… Якщо Лобан не виспався, то жартував: "Все, сьогодні не граю".<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141755230.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141755230.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Тренеру було непросто керувати колективом, коли маєш у розпорядженні такого харизматичного гравця?</span><br />
- Лобановський взагалі не вживав тоді спиртного, був професіоналом, однак завжди в сумці носив пляшку шампанського, яку відкорковував після гри безпосередньо в роздягальні. Келих випив, залишив і пішов. Пийте собі, хто хоче. Напередодні гри Ошенков організовував тренерську раду і запитував Валерія, кого ставити, на яку позицію, вони часто радилися.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Віктор Звягінцев кілька років тому наговорив чимало крамольних речей в одному з інтерв’ю. Одна з них полягала в тому, що друг Лобановського, Олег Базилевич "стравлював всіх між собою". Давайте відновимо історичну справедливість.</span><br />
- Нехай Звягінцев казки не розповідає. Він взагалі тоді в дублі грав, що він може знати? У спортивному плані Базилевич і Лобановський були ідеальними. Олега ми називали "вухатим". А ще він прекрасно грав головою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В чому проявлявся їх спортивний ідеалізм?</span><br />
- У вимогливості. Наприклад, біжимо крос 10 кілометрів. Кожних три хвилини вправу розпочинає новий гравець. Лобан, наприклад, п’ятий за порядком. Поки ми добігли до фінішу, Валерій вже встиг навіть з душу вийти. Показники шалені!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- "Сухий лист" Валерія Васильовича – це золота сторінка українського футболу. Ви бачили це чудо наживо.</span><br />
- У Лобановського взуття було 45-го розміру. Закінчилося тренування, він бере 10 м’ячів і крутить в дальню "дев’ятку". А Базиль поруч бігає. Ми вже знали, що у грі варто чекати "сухого листа", а люди на трибунах дивувалися. Бувало, що кутові розігрував з Олегом. Базилевич знав, куди бігти, правильно обирав позицію, а Лобановський подавав точно в ціль. Не раз було — ми вечеряємо у їдальні, на вулиці темно, а вони шліфують розіграші.    <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Відносини у цього дуету з колективом були нормальними?</span><br />
- Я нічого поганого не відчував. Принаймні, до мене добре ставилися. Звичайно, статус зобов’язував, але мені було все одно – Базиль ти чи Лобан. На тренуваннях все висікав. Ошенков тільки повторював: "Все-таки це Базилевич, все-таки це Лобановський". Насправді було багато непростих моментів у футбольному побуті, але це життя і без непорозумінь не буває.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Підійшов до Короля і дав йому в обличчя – отримав червону</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- У "Шахтарі" ви отримували хорошу пресу, ввійшли у список 33-х кращих футболістів УРСР. Кажуть, ви були жорстким захисником.</span><br />
- Другий поверх у мене ніхто виграти не міг. Втекти? Стартова швидкість у мене була не найкращою. Але потім я наздоганяв. До речі, цікавий випадок пригадую. Грав я проти "Динамо" правим захисником на фланзі проти Віталія Хмельницького. Його партнери часто закидали передачі нам за спину, розраховуючи на швидкість нападника. Біжу і думаю: "Я тебе таки наздожену".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Наздогнали?</span><br />
- Біля кутового прапорця пішов у підкат. Поруч з полем були бігові доріжки, але не з сучасним покриттям, а ще старі, гареві. З Віталіком ми зупинилися аж на останній, дев’ятій, доріжці. Виніс суперника разом з м’ячем аж до стіни. Хмельницький заїкався, тому у відповідь тільки почув про себе: "С-с-сук…" (посміхається). Ми піднялися, обійнялися і продовжили гру.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Жовтої не отримали?</span><br />
- Ти що? Я ж правильно зробив підкат – разом з м’ячем гравця виніс. Я був жорстким, але не грубим. Ззаду ніколи не бив. Я не хвалюся, запитай у тих, хто бачив мою гру на власні очі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть, що характер ви проявляли не лише не полі, а й в роздягальні. Вас називають брутальним капітаном.</span><br />
- Мені все одно було, хто переді мною. В Маріуполі грав за "Азовець" з Женею Королем на правому фланзі – я в обороні, а він у півзахисті. Стоїть, а я сам з двома суперниками мучуся, мене розривають. Раз йому сказав, щоб допоміг, потім вдруге. Не допомогло… Підійшов і як дав в обличчя! Отримав за це червону картку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вашу команду тренував Володимир Сальков, з яким ви грали раніше у "Шахтарі". Після гри не було розбору польотів?</span><br />
- Тренер сказав, що я все правильно зробив, тільки шкода, що вилучення отримав. "Треба було в роздягальні бити", — сказав Сальков. Я, до речі, і в роздягальні бив. Мені однаково – друзі чи не друзі.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141840087.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141840087.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- В Маріуполі ви капітаном не були, інша справа – "Металіст".</span><br />
- В Харкові грав воротар Олексій Житник. Виконують подачу з кутового, а він кричить: "Я!" Пролітає повз і видає: "Ні, не я". Потім в роздягальні я йому розповів все, що думаю про це. Я нікому не давав спуску, тому про мене не дуже добре відгукуються. У мене й друзів немає. Не люблю підлабузництва.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У 1968-му році на горіхи від партнерів могли отримати і ви. Долю принципового матчу з "Динамо" вирішує ваш авто гол – 2:3. Трагедія?</span><br />
- Зрізав м’яч головою у "дев’ятку" воріт Дегтярьова. Партнери сприйняли нормально, а от від вболівальників довелося переховуватися. Після автоголу думав, що мене вб’ють, тому втік з роздягальні. В Донецьку вболівальники хороші, але страшні… Пікантності ситуації додав і випадковий факт. У місцевій газеті згодом розмістили фотографії, серед яких була і ця фатальна. Фотограф так спіймав кадр, начебто я спеціально головою вражаю свої ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як так вийшло?</span><br />
- Суперник мене легенько підштовхнув і м’яч від голови влетів у ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Як рятувалися від вболівальників?</span><br />
- Переховувався ледве не до ночі. Жив я поруч – треба було тільки через міст перейти. Добре, що в колективі мене підтримали, мовляв, всяке буває. Це ще не всі скандали, пов’язані з протистоянням з "Динамо". В матчі першого кола в Києві ми зіграли внічию 1:1, хоча Антанас Станкявічус мав приносити нам перемогу, але вихід сам на сам змарнував. Після гри розпочалася штовханина і один з тренерів "Динамо" Михайло Коман вдарив мене у під трибунному приміщенні. Ошенков здійняв шум, почався скандал. Згодом все "зам’яли". <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виявляється, скандали українських грандів мають славне історичне минуле. Юрій Дегтярьов розповідав, що з Києва "Шахтар" неодноразово  отримував директиви – потрібно здати матчі. Було таке?</span><br />
- В Донецьку я провів три роки і за цей час добре розумів нашого тренера. Команда відчувала, коли Ошенков проводить передматчеву установку не так, як завжди. Прямо не казав, але натяки були. Тому "Динамо" і в Донецьку не любили.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Якщо падає дощ, то він м’яч головою не вдарить</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Ви грали проти кращих нападників СРСР. Хто найбільше дошкуляв?</span><br />
- Едик Стрельцов. Це при тому, що він вже після виходу з тюрми чудово грав. Повага у нього була така велика, що Ошенков на установці казав Салькову: "Володю, ти проти Стрельцова грубо не грай". Едик був здоровий, потужний, швидко біг. Можна було зачепитися за нього, а він тягнув на собі і суперника. А Валерій Воронін! Ти що, глиба!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кажуть,  що Стрельцов попри свої габарити, володів класною технікою.</span><br />
- Дивитися на його гру – одне задоволення. Віддає в одну сторону п’ятою, а насправді відпасовує в іншу. Його ж партнери знали, що цей рух оманливий і куди бігти. Стрельцов міг на 20 метрів точнісінько пас виписати п’ятою. Ще з приємністю згадую, що грав проти Лева Яшина, Муртаза Хурцилави, Альберта Шестерньова, Федора Медвідя. Це великі люди, від згадки про яких на душі стає тепло.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У ваші часи на позиції центрального захисника було чимало конкурентів. У збірну СРСР потрапити було нереально?</span><br />
- Одного разу поїхав туди, але мене зламали. Михайло Якушин викликав на перегляд, коли я за "Шахтар" грав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Хто вас зламав?</span><br />
- Розумієш, там своя "тусовка". Багато москвичів, своїх практично не було. Їздив Сабо, але він чоловік гордий, тому на підтримку було важко розраховувати. Я їздив з Дегтярьовим. Щодо моєї травми, то все вийшло спонтанно. Я боровся за верховий м’яч, ноги розслаблені.В такій ситуації ламати якраз зручно – удар по ногах і все. Жорстко зіграли проти мене на "Лужниках" двоє гравців. Хто саме – поняття не маю. Біль був шалений, не думав про те, щоб ідентифікувати кривдника.<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141980900.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141980900.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- Вас госпіталізували?</span><br />
- З поля забрали у лікарню. Запитали всі дані, одягнули кисневу маску. Потім я побачив лікаря з величезним дрилем. Свердлив мені кістку без анестезії, наживо. Наркоз мене не брав. Перелом стався над гомілкою (Олександр Олександрович показує те саме місце). Вставили штир, лежав на витяжці, далі був гіпс. Зрештою, травм було багато: палець, ніс, ребро, задня поверхня стегна. Практично все сам собі ламав і травмував. В Африці ще серйозну травму отримав під час турне з "Шахтарем".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За "Шахтар" ваших часів виступало три представника Литви: Антанас Станкявічус, Петрас Глоденіс і Беньямінас Зелькявічус. Що про них пам’ятаєте?</span><br />
- Разом з Антанасом я згодом в Маріуполі грав. Це хороший швидкий виконавець. Про людські якості його промовчу. Зовсім інші спогади про Глоденіса – смішний, добродушний. Зелькявічус був, мабуть, найслабшим з цієї трійці. Втім у нас вистачало класних хлопців у колективі. Я найбільше товаришував з Анатолієм Зимою. Тільки позитив можу сказати про Остапа Савку – чудовий хлопець, який потім грав у "Карпатах" і став легендою цього клубу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У зворотному напрямі зі Львова в Донецьк поїхав Олександр Григор’єв. Цей уродженець Москви помер дуже рано, у 1971 році, коли йому виповнилося 28. Відомо, що він загинув внаслідок автомобільної аварії.</span><br />
- Технічний футболіст, гравець середньої лінії. В колективі усі сміялися з його надмірної педантичності. Перед матчем чимало часу проводив поруч із дзеркалом. Уважно стежив за одягом, зовнішнім виглядом. Якщо падав дощ, то він в жодному разі м’яч головою не вдарить. Ти що?! Зачіску зіпсує (сміється). Запитували: "Сашко, що з тобою станеться, якщо м’яч волосся трохи зрушить". Ми жартували, що Григор’єв навіть калюжі на полі оббігає.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У "Шахтаря" ваших часів була хороша молодь. Мабуть,  найкраще себе проявив Анатолій Коньков, який дебютував у Вищій лізі у 19-річному віці.</span> <br />
- Дубль "Шахтаря" у ті роки був кращим у Союзі. За десять турів до кінця чемпіонату вигравав золоті медалі! За молодіжну команду успішно грали Віктор Полохов, Валерій Яремченко. Коньков був дуже розумним, добре працював з м’ячем. Але я ніколи в житті не подумав би, що Толік гратиме в київському "Динамо". А який худий був!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За часів виступів у Донецьку в шахту спускалися?</span><br />
-Аякже. Програли якось і нас відправили. Видали амуніцію, дали каски. Спочатку не зрозуміли, що відбувається. Можливо, вдруге і перелякалися б, а тоді не встигли. Лобановського і Базилевича, до речі, теж відправили. Фактично то була екскурсія на непрацюючу шахту. Треба було повзти тунелем, висота якого 80 сантиметрів. Спустилися ліфтом і почалося… Навіть паніка трохи була, переживали. Вийшли на світло – всі мокрі і чорні. Ошенков каже: "Ось так, хлопці! Подивіться, яка тяжка робота". Вболівальники в Донецьку були чудові. Ніколи не забуду, як вони дивилися наші матчі з териконів. Мені ще подобалася підтримка трибун в Маріуполі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- У сусідній Маріуполь ви їдете після трьох сезонів у "Шахтарі".</span><br />
- Я з футболом взагалі хотів закінчити. Просто не хотів грати – настрій такий був. Спочатку поїхав до Львова на запрошення "Карпат". Наставник Ернест Юст не розраховував на мене, як гравця основи, тому я не бачив змісту залишатися там. Граємо спаринг, а я розпочинаю із заміни. Подумав, що це не мій рівень, гордість далася взнаки. Я ж з Вищої ліги приїхав… Потім випадково на вулиці зустрів Володимира Салькова, який мені запропонував переїхати у Маріуполь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Судячи з інтерв’ю російській пресі, Володимир Максимович знає собі ціну.</span><br />
- Це правда, у нього було багато цього "я", "я". Центральним захисником він був хорошим – не так біг, як добре обирав позицію. Ошенков поганих не ставив. Коли Сальков тренував мене в Маріуполі, то установка була простою: "Санич, ти все знаєш, грай, як вмієш". <br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Раптом з’являється нога із затиснутою між пальцями цигаркою</div><div class='ms-spojler-body'>
- У вашому автомобілі не можливо не помітити колоритну фотографію. Як вона тут опинилася?<br />
- Світлина часів виступів у "Шахтарі". У мене два сини. Один з них каже: "Нехай тут твоє фото буде". І приклеїв. Та мені байдуже (посміхається). Розказали мені, до речі, нібито в харківському метро є моя фізіономія.<br />
<img src="http://s.ill.in.ua/i/custom/1024x0/63657/63657141505609.jpg" border="0" alt="[Изображение: 63657141505609.jpg]" /><br />
<span style="font-weight: bold;">- На станції "Спортивна" вся історія "Металіста" відображена у яскравих світлинах.</span><br />
- Я лише віджартувався: "Сподіваюся, мені очі не виколупають" (сміється). Думаєш, мене в Харкові люблять? Нікуди не запрошують і навіть не згадують. Хоча вболівальники тут найкращі з усіх, яких я коли-небудь зустрічав. На кожному матчі стадіон заповнений. Рівень!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не хотіли, щоб сини Ондраш і Міклош пішли футбольною дорогою?</span><br />
- У мене такі сподівання були. Удар непоганий в обох, певні задатки були. Я міг би домовитися з тренерами, щоб їх взяли в команду. Ондраша віддав до Володимира Чаплигіна в ДЮСШ, але не казав, що це мій син. За результатами тестів мій був найкращим. Місцями сини показували непоганий футбол, але одного разу я сказав: "Якщо не будете кращими, то прізвище ганьбити не треба".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На початку 70-их ви повертаєтеся у Закарпаття і два сезони проводите за "Говерлу". Як виник цей варіант?</span><br />
- Поїхав додому, там запропонували непогані умови. В Маріуполі кинув двокімнатну квартиру і переїхав в Ужгород. "Говерлу" тренував Дезидерій Товт, видатний гравець "Динамо". Колектив класний: Степан Варга, а ще Чирков, Вернер, Пфайфер, Русин, Пінковський. Мене вибрали капітаном, довірили пробивати пенальті. У своїй групі зайняли друге місце. Не знаю чому, але Товт наказав програти Івано-Франківську і вони фінішували першими.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Для чого?</span><br />
- "Дежо-бачі" пояснив коротко: "Нам не потрібно бути вище. Це наше місце, на другому нормально". Чудес вистачало і під час матчів. Поїхали на виїзд у Чернівці. "Буковина" подає кутовий біля наших воріт, я намагаюся вибити м’яч. Раптом відчуваю щось незрозуміле. Виявляється, гравець буковинців Леон Гросс вирішив вразити оригінальністю. Наплював собі в кулак і "бац" мені в очі. Таким унікальним був футбол у Другій лізі на початку 70-их. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Після двох сезонів в Ужгороді ви їдете в "Металіст", який стає останньою командою у вашій кар’єрі.</span><br />
- Моя колишня дружина грала у збірній СРСР з волейболу. Вона вступила в Ужгородський інститут, але в місті команди не було. Тому виник варіант з Харковом. А тут ще й Юрій Войнов запросив у "Металіст". Я б ніколи в житті не приїхав сюди, якби не дружина.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви ж не шкодуєте, що приїхали до Харкова?</span><br />
- Шкодую. Я був щасливий, коли повернувся додому. Дім – це не порожній звук, зрозумій.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В "Металісті" формувалася нова молода команда, а ви та Віктор Арістов стали найдосвідченішими виконавцями.</span><br />
- На полі Арістова непросто було обіграти. Ми діяли з ним у центрі захисту. Арістов – чудова і добра людина. Його не Віктором називали, а шановним, "почтенным". Величезний авторитет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На ваших очах зростали Малько, Крамаренко, Шподарунок. Розуміли, що за ними майбутнє "Металіста"?</span><br />
- Найбільше мені подобався Олег Крамаренко – швидкий нападник і порядна людина. Він поїхав у московське "Динамо", але на його місці я б так не вчинив. Сергій Малько теж хороший хлопець і сильний гравець. Практично без належної футбольної освіти, зате як себе проявив. Втім були в команді люди, яких я не поважаю. Навіть згадувати не хочу про них. Але не подумай, що я пухнастий, а всі погані. Ні, я теж робив чимало помилок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- За "Металіст" ваших часів грав воротар Олександр Сивак, який також виступав за "Карпати" і вінницьку "Ниву". Кажуть, володів хорошою реакцією.</span><br />
- Сивак — майстер з відбиття пенальті. Здавалося, що в повітрі міг змінити напрямок стрибка і розвернутися в іншу сторону. А як любив палити! Ніколи такого не бачив. Лежить в ліжку, накритий ковдрою, руки заховані. Раптом знизу з’являється нога із затиснутою між пальцями цигаркою. І тільки цмокає. Цирк! (сміється) Класним хлопцем був. Назавжди запам’ятав його образ – худенький з великими очима.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Прийшов у готель, а мені квиток додому вручають</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">- Якось ви сказали, що з "Металіста" вас "прибрали". Вам було лише 32. Що за історія?</span><br />
- Я казав правду. Мене не хотіли бачити в команді Микола Корольов і Адольф Поскотін, люди в Харкові відомі. Поїхали ми на збір в Алушту. Посеред ночі в мій номер стукає Поскотін. Відчиняю двері, на порозі Адольф Федорович: "Тут ось угорський журнал треба, щоб ти переклав". Я відповів, що для початку варто глянути на годинник. З цього все і почалося. Далі мене звинуватили в порушенні режиму. Я пив каву, а сказали, що вживав спиртне. Я ж непитущий… Прийшов у готель, а мені квиток додому вручають: "Тебе відраховано". Словом, багато там бруду було, але не хочу про все це згадувати – тих людей вже немає на цьому світі. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ви думаєте, що та історія з журналом справді посприяла такому гучному скандалу?</span><br />
- Я просто не визнавав їх як тренерів. Мене запрошували кілька команд, але я більше не хотів нікуди їхати. Навіщо мені Друга ліга? Втомився і не мав бажання продовжувати виступи. Хоча навіть зараз не можу звикнути жити без футболу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам же навіть тренувати в Харкові заборонили?</span><br />
- Мені все заборонили. Я поїхав у рідне Берегове, де очолив місцеву команду. Потім знову повернувся в Харків, тут на любительському рівні дітей тренував із сусіднього двору. Заявилися на першість міста. Вийшли у вищу лігу, деякі навіть потрапили в команду майстрів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Образи на "Металіст" немає?</span><br />
- Деяких особистостей вважаю помилкою природи. Однак не обзиваю і не ображаюся. Потрібно бути вищим за них. Я ж не харківський. Але мене тішить повага від вболівальників. А вникати у клубну політику не маю бажання, там кумівські зв’язки.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В Береговому часто буваєте?</span><br />
- Востаннє три роки тому їздив. Дуже тягне додому. Хочеться перед смертю приїхати туди, де виріс. Наодинці піти на річку, пройтися босоніж по тому полю, де робив свої перші футбольні кроки. Навіть у багнюці вимазатися, залізти на дерево. Більше нічого не треба, я живу цим. Дуже хочу ще перед смертю з’їздити додому. Маю вдома інтернет і щоденно просто переглядаю фотографії рідного Берегового – на душі стає тепліше.<br />
</div></div>
<a href="http://football.ua/ukraine/358319-pislja-avtogolu-z-dinamo-dumav-shho-donecki-fanati-mene-vbjut-tafgajj-z-shakhtarja-i-metalista-pro-bijjki-na-poli-shampanske-lob.html" target="_blank">Любомир Кузьмяк, Football.ua</a><br />
<br />
 <a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1148' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1148/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Касумов Вели: "Евгений Лемешко, тепло ко мне относился, вторым сыном называл..."]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13064</link>
			<pubDate>Sat, 10 Mar 2018 19:12:21 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13064</guid>
			<description><![CDATA[<span style="color: #0000CD;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Вели Касумов: Забытый странник</span></span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Интервью от: 16.02.07 11:22</span> Источник: СПОРТ-ЭКСПРЕСС<br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">- Давно о вас ничего не было слышно. Играть-то когда закончили?</span><br />
- Пять лет назад. Разорвал на тренировке ахилл. Год восстанавливался, но травма слишком серьезная, да и было мне уже 33. С той поры поигрываю лишь за ветеранов в команде, собранной из бывших футболистов "Бетиса" и "Севильи". Параллельно тренирую местный полупрофессиональный клуб "Хельвес". До этого с детьми работал. Бизнесом еще пытался заниматься.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Каким?</span><br />
- Сначала видеопрокат открыл. В какой-то момент содержать его стало невыгодно, очень уж много продается "пиратских" дисков. Потом у меня был свой бар. Приходилось сидеть там ночи напролет, контролировать выручку, а днем отсыпаться. Через год такая жизнь надоела, и бар я продал. Сейчас мечтаю о своей футбольной школе. Базироваться она будет в Португалии.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Почему?</span><br />
- В Испании их навалом. Детей столько нет, сколько школ для них здесь понастроили. На севере Португалии с ними тоже проблем нет, а вот на юге почему-то беда. Мне эти края знакомы. Несколько лет там играл, а заканчивал в "Имортале" из Албуфейры. От Севильи до этого городка два часа на машине. Друзья организовали встречу с мэром, который обещал выделить землю под строительство футбольного поля.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На родине, в Азербайджане, бываете?</span><br />
- Редко. С Азербайджаном теперь меня мало что связывает. Родителей уже нет в живых, только брат остался. Хочу и его с семьей в Испанию перевезти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вели, под Новый год к нам в редакцию приходил Андрей Кобелев и...</span><br />
- (Перебивая.) Знаю. Друзья звонили, передали опубликованные в "Спорт-Экспрессе" его слова: мол, даже в Испании никто не в курсе, где сейчас Касумов. Пропал куда-то. Странно. Очень странно. Если не брать в расчет отлучки в Португалию, то в Севилье меня всегда легко найти. И о нашей команде ветеранов газеты пишут регулярно. Ну а с Кобелевым последний раз действительно разговаривал давным-давно, он еще игроком "Зенита" сюда приезжал. Жалко, что растеряли все связи. Мы ведь знакомы с юношеской сборной СССР.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Той самой, что в 1985-м в Будапеште под руководством Костылева выиграла чемпионат Европы?</span><br />
- Да. В финале разгромили греков 4:0. Два мяча забил Мамука Панцулая и по одному мы с Кобелевым. Я в этой сборной играл на правом фланге обороны. Костылев впереди на других ставку делал, но моим подключениям в атаку не препятствовал. Так что на чемпионате Европы отметился четырьмя голами в шести матчах. Неплохо для защитника, верно?<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Конечно! Кстати, не секрет, что в Советском Союзе существовала практика создания "липачей" - юношей, выступавших за команды младших возрастов. В вашей сборной такие игроки были?</span><br />
- Три грузина. Панцулая, Ревишвили и еще один, забыл фамилию. Все остальные, в том числе и я, были 1968 года рождения. Когда после финала прилетели в Москву, меня в аэропорту целая делегация встречала. <span style="color: #FF0000;"><span style="font-weight: bold;">Представители "Торпедо", "Нефтчи", минского "Динамо", "Металлиста"... Наперебой агитировали перейти в их клубы. Я за харьковский "Маяк" во второй лиге играл, поэтому и выбрал "Металлист". Тренер, Евгений Лемешко, тепло ко мне относился, вторым сыном называл. Не боялся меня, совсем мальчишку, к основе подпускать.</span></span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">- Евгений Филиппович, говорят, оригинальным чувством юмора отличался.</span></span><br />
- Это точно. Самая знаменитая байка - как после проигранного матча на светофоре рядом с клубным автобусом "Металлиста" притормозила ассенизаторская машина. Лемешко высунулся из окна и крикнул водителю: "Привет, коллега!" - "Разве мы коллеги?" - удивился тот. "Конечно, - ответил Лемешко, махнув рукой в сторону игроков. - Один и тот же продукт везем". В другой раз он бросил в сердцах: "Да вам хоть всю задницу червонцами обклей, толку все равно не будет, если играть не умеете"... А когда мы "Спартаку" со счетом 0:7 "сгорели", Лемешко изрек философски: "Лучше уж один раз проиграть 0:7, чем семь раз по 0:1".<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">- Как вообще вас, азербайджанца, в 14 лет через полстраны занесло?</span></span><br />
- Я из Гянджи. В "Нефтчи" поначалу до меня никому дела не было. Обещали на просмотр взять, но так и не позвонили. Я плюнул, взял билет в Харьков. Там приятель учился, с ним за компанию и укатил. А после нашей победы на чемпионате Европы спохватились в Баку. Начали тянуть назад. И по-хорошему уговаривали, и по-плохому.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Это как?</span><br />
- На отца в Гяндже со всех сторон давили: давай, возвращай сына, он же наш, азербайджанец. Первый секретарь местного горкома партии лично приходил к нам домой по этому поводу. Позже уговоры сменились откровенными угрозами в адрес родителей. Люди из "Нефтчи" прибыли с отцом в Харьков, и он убедил меня вернуться. К тому же армия была на носу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В Баку и "отслужили"?</span><br />
- Ага. Играл спокойно за "Нефтчи" и был приписан к какой-то воинской части. Как-то назначили туда нового капитана. Обычный русский мужик, решил он собрать там всех своих бойцов. Ему абсолютно до лампочки было, что я футболист. Раз призвали в армию, обязан находиться в части. Приехал он за мной в команду. Идет тренировка. Меня, естественно, никуда не отпустили. Капитан, однако, оказался настойчивым. На следующее утро к воротам базы подкатил настоящий десант. Солдат было человек сто, все с автоматами. Народ перепугался: что такое, война?! Нет, говорят, мы за Касумовым. Чуть ли не штурмом приготовились базу брать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чем же все кончилось?</span><br />
- Из "Нефтчи" позвонили председателю Бакинского горисполкома Мусаеву, опекавшему клуб. Ему удалось все утрясти. И капитану этому другое место службы быстренько подыскали... После дембеля я мечтал как можно скорее расстаться с "Нефтчи", где все разваливалось буквально на глазах. Вот только вырваться оттуда было тяжело. Уехал к Газзаеву во Владикавказ, прошел все сборы, но клубы не договорились. В конце 91-го Тарханов в Ташкент позвал. Тут Союз рухнул, Тарханова в "Спартак" пригласили, и меня он с собой захватил. Но на родине долго не давали добро на переход. Опять посыпались звонки, угрозы: "Если не приедешь, силой заберем, в Нагорный Карабах воевать отправим". "Спартак" в итоге с трудом вопрос уладил, меня заявили в последний момент.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В "Спартаке" вы играли мало, голов не забивали. Во втором круге перешли в "Динамо" - и в 17 матчах наколотили 16 мячей! Как все это понимать?</span><br />
- Эх, какие в "Динамо" были игроки! Кобелев, Калитвинцев, Тетрадзе. Они такой пас могли выдать, что оставалось только ногу подставить, и мяч залетал в ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что помешало ярче проявить себя за границей?</span><br />
- Травмы замучили. Полгода играю, полгода лечусь. Так и в "Бетисе" было, и в "Альбасете". Я бы с радостью вернулся, как тот же Кобелев. По слухам, в середине 90-х "Динамо" проявляло ко мне интерес, жаль до конкретики не дошло. А сам напрашиваться не привык. Перебрался в Португалию. "Сетубал", "Витория", "Имортал"... Деньги заработал неплохие, в этом смысле жаловаться грех, хотя не покидает чувство, что как футболист я мог бы добиться большего.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Много в вас сейчас испанского?</span><br />
- Стараюсь у них только хорошие качества перенимать. А вот к чему по сей день не привыкну - так это к их разгильдяйству. Они непунктуальны, часто бросают слова на ветер. Ловчить, как испанцы, тоже не умею. Даже тот, кто называет себя другом, запросто может надуть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Сиеста, наверное, для вас уже святое?</span><br />
- Раньше, когда играл, обязательно ложился поспать днем на пару часов. Здорово уставал на тренировках. Но теперь уставать негде. И зачем мне эта сиеста?</div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">Александр КРУЖКОВ</span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1003' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1003/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="color: #0000CD;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Вели Касумов: Забытый странник</span></span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Интервью от: 16.02.07 11:22</span> Источник: СПОРТ-ЭКСПРЕСС<br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">- Давно о вас ничего не было слышно. Играть-то когда закончили?</span><br />
- Пять лет назад. Разорвал на тренировке ахилл. Год восстанавливался, но травма слишком серьезная, да и было мне уже 33. С той поры поигрываю лишь за ветеранов в команде, собранной из бывших футболистов "Бетиса" и "Севильи". Параллельно тренирую местный полупрофессиональный клуб "Хельвес". До этого с детьми работал. Бизнесом еще пытался заниматься.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Каким?</span><br />
- Сначала видеопрокат открыл. В какой-то момент содержать его стало невыгодно, очень уж много продается "пиратских" дисков. Потом у меня был свой бар. Приходилось сидеть там ночи напролет, контролировать выручку, а днем отсыпаться. Через год такая жизнь надоела, и бар я продал. Сейчас мечтаю о своей футбольной школе. Базироваться она будет в Португалии.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Почему?</span><br />
- В Испании их навалом. Детей столько нет, сколько школ для них здесь понастроили. На севере Португалии с ними тоже проблем нет, а вот на юге почему-то беда. Мне эти края знакомы. Несколько лет там играл, а заканчивал в "Имортале" из Албуфейры. От Севильи до этого городка два часа на машине. Друзья организовали встречу с мэром, который обещал выделить землю под строительство футбольного поля.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На родине, в Азербайджане, бываете?</span><br />
- Редко. С Азербайджаном теперь меня мало что связывает. Родителей уже нет в живых, только брат остался. Хочу и его с семьей в Испанию перевезти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вели, под Новый год к нам в редакцию приходил Андрей Кобелев и...</span><br />
- (Перебивая.) Знаю. Друзья звонили, передали опубликованные в "Спорт-Экспрессе" его слова: мол, даже в Испании никто не в курсе, где сейчас Касумов. Пропал куда-то. Странно. Очень странно. Если не брать в расчет отлучки в Португалию, то в Севилье меня всегда легко найти. И о нашей команде ветеранов газеты пишут регулярно. Ну а с Кобелевым последний раз действительно разговаривал давным-давно, он еще игроком "Зенита" сюда приезжал. Жалко, что растеряли все связи. Мы ведь знакомы с юношеской сборной СССР.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Той самой, что в 1985-м в Будапеште под руководством Костылева выиграла чемпионат Европы?</span><br />
- Да. В финале разгромили греков 4:0. Два мяча забил Мамука Панцулая и по одному мы с Кобелевым. Я в этой сборной играл на правом фланге обороны. Костылев впереди на других ставку делал, но моим подключениям в атаку не препятствовал. Так что на чемпионате Европы отметился четырьмя голами в шести матчах. Неплохо для защитника, верно?<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Конечно! Кстати, не секрет, что в Советском Союзе существовала практика создания "липачей" - юношей, выступавших за команды младших возрастов. В вашей сборной такие игроки были?</span><br />
- Три грузина. Панцулая, Ревишвили и еще один, забыл фамилию. Все остальные, в том числе и я, были 1968 года рождения. Когда после финала прилетели в Москву, меня в аэропорту целая делегация встречала. <span style="color: #FF0000;"><span style="font-weight: bold;">Представители "Торпедо", "Нефтчи", минского "Динамо", "Металлиста"... Наперебой агитировали перейти в их клубы. Я за харьковский "Маяк" во второй лиге играл, поэтому и выбрал "Металлист". Тренер, Евгений Лемешко, тепло ко мне относился, вторым сыном называл. Не боялся меня, совсем мальчишку, к основе подпускать.</span></span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">- Евгений Филиппович, говорят, оригинальным чувством юмора отличался.</span></span><br />
- Это точно. Самая знаменитая байка - как после проигранного матча на светофоре рядом с клубным автобусом "Металлиста" притормозила ассенизаторская машина. Лемешко высунулся из окна и крикнул водителю: "Привет, коллега!" - "Разве мы коллеги?" - удивился тот. "Конечно, - ответил Лемешко, махнув рукой в сторону игроков. - Один и тот же продукт везем". В другой раз он бросил в сердцах: "Да вам хоть всю задницу червонцами обклей, толку все равно не будет, если играть не умеете"... А когда мы "Спартаку" со счетом 0:7 "сгорели", Лемешко изрек философски: "Лучше уж один раз проиграть 0:7, чем семь раз по 0:1".<br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">- Как вообще вас, азербайджанца, в 14 лет через полстраны занесло?</span></span><br />
- Я из Гянджи. В "Нефтчи" поначалу до меня никому дела не было. Обещали на просмотр взять, но так и не позвонили. Я плюнул, взял билет в Харьков. Там приятель учился, с ним за компанию и укатил. А после нашей победы на чемпионате Европы спохватились в Баку. Начали тянуть назад. И по-хорошему уговаривали, и по-плохому.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Это как?</span><br />
- На отца в Гяндже со всех сторон давили: давай, возвращай сына, он же наш, азербайджанец. Первый секретарь местного горкома партии лично приходил к нам домой по этому поводу. Позже уговоры сменились откровенными угрозами в адрес родителей. Люди из "Нефтчи" прибыли с отцом в Харьков, и он убедил меня вернуться. К тому же армия была на носу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В Баку и "отслужили"?</span><br />
- Ага. Играл спокойно за "Нефтчи" и был приписан к какой-то воинской части. Как-то назначили туда нового капитана. Обычный русский мужик, решил он собрать там всех своих бойцов. Ему абсолютно до лампочки было, что я футболист. Раз призвали в армию, обязан находиться в части. Приехал он за мной в команду. Идет тренировка. Меня, естественно, никуда не отпустили. Капитан, однако, оказался настойчивым. На следующее утро к воротам базы подкатил настоящий десант. Солдат было человек сто, все с автоматами. Народ перепугался: что такое, война?! Нет, говорят, мы за Касумовым. Чуть ли не штурмом приготовились базу брать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чем же все кончилось?</span><br />
- Из "Нефтчи" позвонили председателю Бакинского горисполкома Мусаеву, опекавшему клуб. Ему удалось все утрясти. И капитану этому другое место службы быстренько подыскали... После дембеля я мечтал как можно скорее расстаться с "Нефтчи", где все разваливалось буквально на глазах. Вот только вырваться оттуда было тяжело. Уехал к Газзаеву во Владикавказ, прошел все сборы, но клубы не договорились. В конце 91-го Тарханов в Ташкент позвал. Тут Союз рухнул, Тарханова в "Спартак" пригласили, и меня он с собой захватил. Но на родине долго не давали добро на переход. Опять посыпались звонки, угрозы: "Если не приедешь, силой заберем, в Нагорный Карабах воевать отправим". "Спартак" в итоге с трудом вопрос уладил, меня заявили в последний момент.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В "Спартаке" вы играли мало, голов не забивали. Во втором круге перешли в "Динамо" - и в 17 матчах наколотили 16 мячей! Как все это понимать?</span><br />
- Эх, какие в "Динамо" были игроки! Кобелев, Калитвинцев, Тетрадзе. Они такой пас могли выдать, что оставалось только ногу подставить, и мяч залетал в ворота.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что помешало ярче проявить себя за границей?</span><br />
- Травмы замучили. Полгода играю, полгода лечусь. Так и в "Бетисе" было, и в "Альбасете". Я бы с радостью вернулся, как тот же Кобелев. По слухам, в середине 90-х "Динамо" проявляло ко мне интерес, жаль до конкретики не дошло. А сам напрашиваться не привык. Перебрался в Португалию. "Сетубал", "Витория", "Имортал"... Деньги заработал неплохие, в этом смысле жаловаться грех, хотя не покидает чувство, что как футболист я мог бы добиться большего.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Много в вас сейчас испанского?</span><br />
- Стараюсь у них только хорошие качества перенимать. А вот к чему по сей день не привыкну - так это к их разгильдяйству. Они непунктуальны, часто бросают слова на ветер. Ловчить, как испанцы, тоже не умею. Даже тот, кто называет себя другом, запросто может надуть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Сиеста, наверное, для вас уже святое?</span><br />
- Раньше, когда играл, обязательно ложился поспать днем на пару часов. Здорово уставал на тренировках. Но теперь уставать негде. И зачем мне эта сиеста?</div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">Александр КРУЖКОВ</span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1003' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1003/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Сусло Віктор: "Коли закінчив із футболом, то ненавидів суддів"]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13059</link>
			<pubDate>Wed, 07 Mar 2018 15:42:38 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13059</guid>
			<description><![CDATA[<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/660x364_DIR/201803/443477.jpg?201803131758" border="0" alt="[Изображение: 443477.jpg?201803131758]" /><br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-size: small;">Знаменитий захисник Металіста, який став арбітром ФІФА</span></span></div>
<span style="font-weight: bold;">Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Віктором Суслом – про складний перехід із київського Динамо, культ Буряка і легендарного Габелію, який накинувся на журналіста, щоб розбити його фотоапарат.</span><br />
Серед когорти українських арбітрів його можна назвати найбільш титулованим. У суддівство Віктор Сусло прийшов у статусі легенди харківського "Металіста" і володаря Кубка СРСР. Разом з тим, у новій діяльності екс-футболіст не загубився і з часом став провідним українським лайнсменом.<br />
<br />
Зараз у нього інші турботи – виховання молодого покоління. Навіть тут вже є певні результати – до формування збірника Олександра Андрієвського свою руку доклав і наш герой.<br />
<br />
Зустрічаємося на полях академії "Металіста". Віктор Володимирович весь у роботі, однак гостинно знаходить час і веде у "святая святих" – тренерський кабінет. На вулиці мете сніг, проте у приміщенні тепло. За таких умов ще цікавіше слухати про магію Лобановського, культ Буряка, таємниці українських суддів і щедрість Джумбера Нішніанідзе.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Гамула – дуже добрий і порядний хлопець</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Вікторе Володимировичу, останнім місцем вашої роботи був аматорський клуб "Соллі Плюс". Що це за проект?</span><br />
– Першочергово клуб виступав на першість Харківської області, називався "ЕТМ" і представляв завод "Електроважмаш". З часом команда змінила спонсора і відповідно свою назву. Завдяки "Соллі Плюс" Харківщина отримала ще одну класну команду.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після розпаду "Металіста" Харків втратив свого представника в УПЛ, проте місто отримало змогу спостерігати за принциповим дербі між "Соллі Плюс" та "Металіст 1925" вже на аматорському рівні.</span><br />
– Це були дуже цікаві матчі. Що там казати – гра непрофесійних команд збирала на стадіоні 10 тисяч глядачів! Ніхто не хотів поступатися і, думаю, вболівальники від таких поєдинків отримували справжнє задоволення.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824488.jpg?201803130740" border="0" alt="[Изображение: 443477_824488.jpg?201803130740]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Після зникнення "Соллі Плюс" ви повернулися в академію "Металіста"?</span><br />
– Працюю зараз із дітьми 2006-го року народження. А взагалі цією діяльністю почав займатися ще у 2005-му, коли академії як такої не існувало. Тільки через чотири роки після цього Олександр Ярославський створив клубну академію.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Зараз ви навчаєте 12-річних дітей. Самі добре пам’ятаєте той момент, коли батько за руку привів вас на футбол?</span><br />
- Я народився у Харкові в районі ХТЗ. Тато змалечку водив мене на матчі заводської команди "Торпедо", яка грала у Другій лізі. Загорівся футболом і зрозумів, що хочу займатися ним. У 10-річному віці після одного з дитячих турнірів до мене підійшов молодий чоловік, який детально розпитав, хто я і звідки. Наприкінці розмови він запитав: "Ти хочеш серйозно грати у футбол?"<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Цим чоловіком був Аркадій Панов?</span><br />
– Так, відомий футболіст "Авангарда" та "Металіста", а також московського ЦСКА. Тренером він теж був хорошим. Набрав у групу моїх одноліток і сформував потужну команду.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Серед юнаків 1960-1961 років народження було чимало майбутніх зірок. У збірній України ви грали разом із Сергієм Краковським, Ігорем Гамулою, Олегом Тараном…</span><br />
– Практично всі хлопці з тієї команди справді стали сильними футболістами. До вашого списку додам Сашка Малишенка, який був лідером "Зорі", грав у Львові і Харкові.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ігоря Гамулу всі знають, як харизматичного тренера з величезним почуттям гумору. "Згадую молодість – яким же дурнем я був! Ось навіщо мені було випивати? Знаєте, які тоді думки були" – це спогади Ігоря Васильовича.</span><br />
– Він мав прізвисько "Зяма". Гамула – дуже добрий і порядний хлопець. Гумор хороший мав вже в юності. Ігор старший за мене на рік. Зізнаюся, що у футбольному плані я чимало навчився у нього. Гамула вражав технікою володіння м’ячем.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Мессі 170 сантиметрів має, але ви погляньте на нього</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Вас у 17-річному віці запрошують в "Динамо". Прекрасний старт кар’єри, однак для багатьох він так і залишається найбільшим досягненням.</span><br />
– На той момент я вже навчався у Республіканській школі-інтернаті. Я зіграв на Спартакіаді школярів у Ташкенті, брав участь у кількох турнірах. Після одного з таких до мене підійшов Анатолій Сучков, легендарний динамівський селекціонер, і запропонував спробувати свої сили в "Динамо". Хто від такого відмовляється? Тоді та й тепер, напевно, кожен про таке мріє.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201803/443477_824489.jpg?201803130914" border="0" alt="[Изображение: 443477_824489.jpg?201803130914]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Як вас прийняла столиця?</span><br />
– Зі мною приїхали ще три інтернатівських хлопці. Відбір у Анатолія Пузача пройшли Сашко Наконечний з Рівного, Юра Ярошенко, який згодом гратиме у "Шахтарі", і я. Мене прийняли в дублі киян чудово. На той момент там виступали Сергій Краковський, Михайло Олефіренко, Олег Таран. Всіх цих хлопців я добре знав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– За основу ви не провели жодного матчу, однак в юному віці мали нагоду тренуватися з Блохіним, Онищенком, Колотовим, Верємєєвим.</span><br />
– Можливо, хтось думає, що це якісь особливі персони. Проте вони були надзвичайними футболістами, але простими людьми. До молоді вони ставилися бережно і я не відчував жодного негативу. А ще в головній команді виступали харків’яни Володимир Безсонов і Юрій Сивуха, які не раз запрошували до себе додому і допомагали в побуті.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Створив ту легендарну команду Валерій Лобановський. У наших серцях він живе завдяки спогадам. У вас були пам’ятні розмови з Валерієм Васильовичем?</span><br />
– У нас було їх мало, але кожна з них запам’яталася на все життя. Найбільш знакова та, яка передувала запрошенню в "Металіст". Із Києва я міг перейти у дві команди: "Металіст" або "Карпати". Я ж харків’янин, тому вибір був очевидним.<br />
<br />
Валерій Васильович сказав тоді: "Ти гравець юнацької збірної, тобі потрібна ігрова практика. Рівень дубля ти переріс". "Металіст" ставив завдання виходу у Вищу лігу. Вже у статусі гравця харківської команди часто зідзвонювався з Пузачем, постійно радився і цікавився його думкою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш зріст становить 172 сантиметри. Такі дані були, скоріше, негативом?</span><br />
– Я не особливо відчував недоліки зросту. Намагався використовувати переваги – швидкість, різкість, ривок. Мессі 170 сантиметрів має, але ви погляньте на нього. Зрештою, в радянському футболі теж були свої приклади, зокрема, Валерій Газзаєв.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Лемешко був не тренером, а батьком</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– У дублі "Динамо" вражав результативністю Григорій Пасічний. Однак у 22-річному віці він трагічно загинувпід час бійки в одному з київських ресторанів. Що за футболіст?</span><br />
– Ми ще у збірній разом грали, тому я добре знав Григорія. Надзвичайно обдарований гравець. Хлопець хороший, добряк, любив пожартувати. Мав хороше відчуття позиції – знав, куди відскочить м’яч і часто опинявся там, де потрібно. А ще Пасічний володів нестандартним веденням м’яча. Порівняв би його з Олександром Заваровим, щоправда, Григорій був міцнішим. Лобановський навіть почав підпускати Пасічного до основи. Якби не той трагічний випадок, то Україна отримала б дуже сильного футболіста.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Футбольні літописи характеризують ваш перехід з "Динамо" в "Металіст", як дуже непростий, мовляв, відбувався він "зі скрипом". Відновіть історичну справедливість і розкажіть, як було насправді.</span><br />
– Наставник "Металіста" Євген Лемешко зателефонував Лобановському і попросив відпустити мене в Харків. Далі у нас з тренером "Динамо" відбулася розмова, про яку я згадував. До речі, тоді Валерій Васильович додав: "Якщо в "Металісті" щось не складатиметься, повідом і ми заберемо тебе назад". Зазначу, що проблем загалом не виникло – я багатьох хлопців у Харкові знав. Головна складність, з якою зіткнувся вдома, полягала у шаленій різниці в рівнях. Важко порівнювати умови в "Динамо" і команді Першої ліги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш партнер по "Металісту" Олег Крамаренко порівнював фінансові умови і відзначав менеджерський талант Лемешка: "Металіст" був найслабшою командою Вищої ліги, якщо враховувати фінанси. А тепер гляньте на місця, які займала команда – стабільно в десятці. І це з 15 республіками, Ленінградом і 5 московськими командами".</span><br />
– Чиста правда. Крім того, Євген Пилипович для мене і хлопців був не тренером, а батьком. Міг викликати, поспілкуватися, розпитати про сімейне життя, поцікавитися, що ти п’єш і де ти палиш (сміється). Жартував багато, був класним психологом. Зараз, коли працюю з дітьми, то використовую його педагогічні методи. Лемешко багато не говорив, зате казав прямі речі, які потрапляли в "яблучко".<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824491.jpg?201803131055" border="0" alt="[Изображение: 443477_824491.jpg?201803131055]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Не дивно, що в "Металісті" він підібрав колектив однодумців.</span><br />
– Важливо, що не було поділу на старших і молодих. Я прийшов в команду з Ігорем Якубовським і Юрієм Тарасовим – нас чудово прийняли. Якщо гуляли, то всі разом. Якщо грали, то також керувалися гаслом мушкетерів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Віктор Каплун розповідав, як в колективі спочатку не зрозуміли запрошення Юрія Тарасова, і здивовано запитували: "Пилиповичу, кого ти нам привіз?"</span><br />
– Юра – хлопець з провінції. Грав за інститут, розпочинав не на високому рівні. Найголовніше, що він забивав, хоча не володів відмінною технікою. Мав гольове чуття, володів класним ударом головою. Але його ніхто не навчав професійно. Згодом з’явився клас, коли почав тренуватися з нами. Людські якості у Тарасова були відмінні. Доброта, мабуть, Юру і згубила. У певних моментах не міг відмовити.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>У "Металіста" не було завдання завоювати Кубок</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Харківські вболівальники пам’ятають вашу потужну зв’язку на фланзі з В’ячеславом Медвідем. Кажуть, він сильно боявся літати.</span><br />
– О так, поки долетіли кудись – Слава сидів мокрущий від страху. Приїхав до нас із Закарпаття, я допомагав йому з адаптацією. Російської не знав, українською теж специфічно говорив. Була у нього особлива мова, своя, закарпатська (посміхається). Я грав зліва в обороні, він на моєму фланзі попереду. У нас швидко виникло взаєморозуміння.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У вашому житті могло бути два фінали Кубка СРСР. У 1983-му ви програли "Шахтарю", а через п’ять років тріумфували в матчі з "Торпедо". Однак той найважливіший поєдинок у своєму житті ви пропустили.</span><br />
– Кожен футболіст хоче зіграти у фіналі. Приємно, що команда завоювала Кубок, хоча у "Металіста" навіть такого завдання не було. Розуміли, що з "Торпедо" в Москві буде дуже важко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Коли зрозуміли, що не зіграєте у фіналі?</span><br />
– Полетів з командою на матч, навіть за день до гри вийшов на розминку. Але відчував сильний біль і вирішив після консультації з лікарем, що грати не зможу. Сидів на лавці з командою, проте був одягнутий не у спортивну форму.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Як саме отримали травму?</span><br />
– Напередодні фіналу приймали в Харкові "Ротор". Зробив підкат, відчув біль у м’язах. Миттєво залишив поле, сподівався, що відновлюся до вирішального поєдинку. Не склалося.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В цьому контексті згадується епізод 1982-го, коли жахлива травма Сергія Малька практично зруйнувала його кар’єру.</span><br />
– Той матч із тбіліським "Динамо" досі стоїть перед очима. Грузини приїхали до Харкова у статусі володаря Кубка володарів кубків. Стадіон заповнений вщент, ми хотіли продемонструвати, що недаремно вийшли у Вищу лігу. Вже на 8-й хвилині Нодар Бачіашвілі пробив, Отар Габелія м’яч не зафіксував, а я скерував м’яч у дальній кут. Прийшла впевненість, тбілісці не зрозуміли, з ким мають справу. Після цього вони нас почали поважати і зародилися навіть дружні стосунки. Пригадую, якось я Володі Гуцаєву футболку розірвав в товариському матчі. Сказав, щоб я залишив її собі на згадку. Проте я, на жаль, не зберіг її.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У згадуваному поєдинку 1982-го, коли "Металіст" переміг з рахунком 3:0, Отар Габелія нібито вихопив фотоапарат у фотографа і зі злості розбив його. Правда чи міф?</span><br />
– Момент такий справді був. В Отара дружина харків’янка. Ми зовсім не очікували такого. Вихопив фотоапарат<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Ніхто так не одягався, як Буряк. То був культ!</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– У 1984-му вас доволі несподівано призивають до армії. Якось ви зізналися: до останнього сподівалися, що "Металіст" "відіб’є" вас. Армійці справді забирали вас з дому посеред ночі?</span><br />
– Я завчасно попередив клубне керівництво про ймовірність мобілізації, на що мені відповіли: "Поспілкуємося з владою міста і все буде гаразд, не хвилюйся". За кілька днів до Нового року посеред ночі, приблизно опівночі, мені зателефонували. Я вже спав, тому вийшов до гостей в трусах (посміхається). Дивлюся, на порозі начальник київського СКА Черненко, люди у військовій формі. "Дозволите зайти?" Забрали до Києва не лише мене, а й Віктора Яловського та Бориса Деркача.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Це не випадковість?</span><br />
– Списки були сформовані завчасно, операцію спланували. Зрештою, не шкодую, що пограв у СКА. З приємністю згадую, як виступав із Олександром Хапсалісом, Віктором Каплуном, Борисом Тропанцем.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201803/443477_824492.jpg?201803131250" border="0" alt="[Изображение: 443477_824492.jpg?201803131250]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Борис Деркач, який разом з вами поїхав із Харкова до Києва, після цього встиг повернутися у "Металіст", пограти за "Динамо", стати чемпіоном СРСР, потрапити в угорську в’язницю, організувати спробу втечі, врешті, провести там більше 10 років. Нещодавно розшукав його в Камбоджі, однак він обіцяв повернутися в Україну. Непересічна особистість, чи не так?</span><br />
– У Харкові практично ніхто з екс-партнерів відносин з ним не підтримує. Борис більше спілкується з киянами. Можу дати Деркачу лише позитивну характеристику. Це людина, яка не кине в біді чи небезпеці. Можливо, у його житті було чимало непростих моментів, але я про Бориса можу сказати лише хороші речі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У київському СКА працював Сергій Татулян, який у майбутньому стане знаковим футбольним арбітром.</span><br />
– Розпочинав Сергій Аршакович у статусі адміністратора, потім став начальником команди. Коли я після закінчення кар’єри футболіста потрапив у суддівство, то попрацював з Татуляном ще раз. Кажуть про нього різне, хоча мені з ним було легко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після сезону у СКА ви повертаєтеся в Харків.</span><br />
– Завдяки домовленості між клубами мені вдалося повернутися після року служби. Пройшов збори з "Металістом", зіграв матч чемпіонату проти "Спартака", отримав жовту картку. Раптом штабне керівництво обурилося – як це військовий і грає за "Металіст"? Далі був миттєвий дзвінок і виклик у спортроту. Я дочекався демобілізації і через 4 дні після катастрофи на Чорнобильській АЕС повернувся до Харкова.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У "Металісті" за цей час з’явилося кілька нових облич: Гурам Аджоєв, Велі Касумов, Леонід Буряк.</span><br />
– З кожним роком команда ставала сильнішою. Це був природній процес, треба було йти в ногу з часом. Аджоєв і Буряк були професіоналами. На Леоніда дивилася вся команда. Хлопці з дублюючого складу вчилися виконувати штрафні на його прикладі. У Буряка треба було вчитися всьому. Переймали навіть стиль одягу. Ніхто так не одягався, як Леонід! Біленькі гетри, прасована футболочка і шорти – то був культ. Дивилися на Буряка з відкритим ротом.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Несподівана відмова у "Металісті" ошелешила мене</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Розпад СРСР зумовлює ваш переїзд за кордон – ви стаєте гравцем польського "Пегротура". Якби знали, чим завершиться вояж, все одно зважились би на це?</span><br />
– Напевно, ні. Паралельно я вже почав працювати тренером в Харкові у Леоніда Ткаченка. Раптом з Польщі приходить пропозиція для мене, Колоколова, Деревинського і Тарасова. Руслан і Олег їхали у краківську "Віслу" на перегляд, а мене і Тарасова запросив аутсайдер польської Вищої ліги "Пегротур". Деревинський на рік затримався у Кракові, а ми скоро повернулися додому. У Польщі вразив побут футболістів – приїжджаєш у сорочці на стадіон, на тебе у шафці чекає тренувальна форма. Уявіть, якою була реакція хлопців з СРСР. Втім у футбольному плані "Пегротур" був дуже слабким.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви повертаєтеся в Україну, де стаєте гравцем "Ворскли", яка готувалася штурмувати Вищу лігу.</span><br />
– Все сталося випадково. Я приїхав до Харкова, хотів повернутися в "Металіст", однак отримав несподівану відмову. Мене це ошелешило. Я зібрався прощатися з футболом, але з Полтави приїхав Віктор Пожечевський, який був одним з керівників "Ворскли". Він навідав мене вдома, розповів про умови і ми домовилися про співпрацю на два роки. Футболісти у Полтаві були хороші: Доронченко, Стороженко, Манасян, Піндєєв. До речі, читав інтерв’ю Сашка Піндєєва і було цікаво дізнатися про його долю у Латвії і незвичну нову роботу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після "Ворскли" ви їдете у Шепетівку, де стаєте частиною унікального проекту Джумбера Нішніанідзе під назвою "Темп".</span><br />
– Ткаченко запросив з "Металіста" 7 виконавців. Джумбер хотів подарувати містечку футбол високого рівня. Нішніанідзе був людиною слова і виконував всі обіцянки, навіть перевиконував їх. Привезти "Динамо", "Шахтар" і "Карпати" в Шепетівку – дорогого вартує.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Джумбер мріяв привезти на Хмельниччину "Барселону".</span><br />
– То була справді лише мрія, але він дуже багато зробив для міста. Не знаю, чи хтось коли-небудь таке повторить.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– "Темп" розкрив для України Сергія Скаченка. Шота Нішніанідзе, рідний брат Джумбера, який теж працював у клубі, розповідав, що Скаченко не ставив футбол на перше місце.</span><br />
– Сергій, до речі, приїхав з "Металіста". Його батьки були легкоатлетами і наділили сина дуже хорошими даними. Скаченко літав на полі. З часом він розкрився і досяг справжніх висот.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви згадували про щедрість Джумбера. Кажуть, власник "Темпу" подарував Скаченку автомобіль, який той згодом перепродав Андрієві Шевченку.</span><br />
– Деталей цієї історії не знаю. Але підтверджу, що Нішніанідзе щедро обдаровував преміальними. Вдома "Темп" практично не втрачав очок.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Рівень Козика – Друга ліга</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Після Шепетівки ви остаточно попрощалися з футболом?</span><br />
– Певний час пограв у Харкові за аматорів і зайнявся суддівством.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Це сталося випадково?</span><br />
– Абсолютно! Зустрівся на вулиці з керівником комітету арбітрів Харківської області Пилипом Тюріковим. Він сказав мені: "Спробуй себе у суддівстві". А я коли закінчив з футболом, то ненавидів суддів. Не знаю жодного футболіста, який би любив арбітрів (посміхається). Я був не винятком, тому чесно зізнався, що ті судді "такі-сякі". Тим не менше, вирішив взятися за цю справу. Провів один матч у якості лайнсмена, потім ще один і пішло…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Легендарний Білл Шенклі якось сказав: "Судді не знають самого футболу, вони знають тільки його правила". Наявність для арбітра футбольного минулого – безумовний плюс?</span><br />
– В УПЛ, крім Кості Труханова, здається, ніхто й не грав у футбол. Ще Анатолій Абдула на обласному рівні виступав. Мені футбольне минуле допомагало, адже є моменти, які можна трактувати по-різному. Легше розбиратися у підніжках, симуляціях. Я, наприклад, дивуюся, як Ярослав Козик може судити на такому високому рівні. Коли не дивлюся на його роботу – дуже слабо. Людина помиляється в простих ситуаціях. Не може арбітр ФІФА так судити. Його рівень – Друга ліга. Зрештою, ще кілька арбітрів УПЛ мають такий же рівень.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви ніколи не працювали головним суддею, однак у статусі лайнсмена провели майже три сотні матчів і стали арбітром ФІФА.</span><br />
– У той час була цікава директива від Костянтина Вихрова. Мабуть, європейське віяння. Через мій невисокий зріст "в поле" мене не пускали. Мовляв, для телевізійної картинки це недобре. З низькорослих один тільки Сергій Шебек прорвався туди, але він киянин.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Був ще одесит Євген Абросимов.</span><br />
– Так, він трохи вищий за мене. Решта – гренадери: Дердо, Кран…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви працювали з різними суддями. З ким було найбільш комфортно?</span><br />
– Назву трійку: Ігор Іщенко, Віталік Годулян і Андрій Шандор. Я відпочивав з ними під час гри, було розуміння з півпогляду. Тримаю прапорець, а вони вже знають, яким буде мій наступний крок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Яке ремесло важче: футболіста чи судді?</span><br />
– Це дві різні сфери, різні напрями. Бувало всяке. Наприклад, у суддівстві важко судити протистояння "Динамо" і "Шахтаря". У мене було три таких матчі. В психологічному плані не маєш права на помилку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В українському футболі частою є практика спілкування після гри з арбітрами. При цьому, представники команд роблять це проти волі самих суддів.</span><br />
– Бувало таке, що у суддівську вривалися. Все залежить від слів, які використовують. Йожеф Сабо, наприклад, міг прийти і поспілкуватися, висловити невдоволення.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Був здивований, коли "Динамо" відпустило Андрієвського</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Згодом ваша ненависть до суддів минула?</span><br />
– Безумовно. Це важка праця. Зараз із колегами часто обговорюємо рішення арбітрів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Свавілля в арбітражі починається з юнацького рівня. Ви зараз маєте хорошу нагоду побачити це, коли працюєте з дітьми. Бачите несправедливість одразу?</span><br />
– Наведу приклад – влітку їздили у румунський Брашов на турнір, вийшли у фінал. Суперником була команда, яку ми на груповій стадії розгромили з рахунком 4:1. Відчував, що нас вбиватимуть у вирішальній грі. Коли тобі на 30-й секунді ставлять пенальті, то все зрозуміло. Діти важко це переживають. Таке існує на будь-якому рівні – від малечі до професіоналів. Не знаю, як це викорінити.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Суддя ФІФА Ігор Горожанкін розповідав про психологічний аспект буденного життя судді: "З’явився в газеті матеріал під назвою "Горожанкін убивця". Телефоную в редакцію: "Що це за бравада? Моїм дітям у школі статтею тицяють". Приїжджаю у Київ, де мені кажуть: "Та вибач, не подумали…" У вас були схожі випадки?</span><br />
– Мені пощастило – скандалів у кар’єрі судді не було. Незадоволення траплялося, кілька разів телефонували. "Подивися телевізор, ти неправильно оцінив момент", – двічі, здається, казали по телефону.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824493.jpg?201803131407" border="0" alt="[Изображение: 443477_824493.jpg?201803131407]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Ви були арбітром ФІФА. Чому наші судді не працюють в Європі на належному рівні?</span><br />
– Підтверджується стереотип "яка країна – такі судді". Хоча я з цим не згідний. Чому, наприклад, Труханов не судить? Лайнсмен Олександр Войтюк із Запоріжжя? Це професіонали і я не розумію, чому їх в Європу не допускають. У багатьох матчах судді слабші за футболістів. Не розумію, чому Колліна і Лучі стільки років працюють в Україні, але результату на міжнародному рівні нема.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш найбільш пам’ятний міжнародний матч – це протистояння у 2006-му збірних Грузії та Уругваю?</span><br />
– Якщо брати до уваги імена, то так. Грузинів тренував німець Клаус Топмеллер. За Уругвай грали Дієго Форлан, Дієго Годін. У Тбілісі було справжнє свято – відкриття після реконструкції стадіону імені Бориса Пайчадзе. Обслуговував той поєдинок Віталій Годулян.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Годулян має статус одного з найскандальніших суддів українського футболу.</span><br />
– У житті він простий і хороший хлопець. Не виставляє себе напоказ, не заморочується. Мені було легко з ним – і у роботі, і у побуті. На європейські матчі призначали асистентів після рекомендації головного арбітра – я часто їздив з Годуляном.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви судили незабутній матч у 2007-му, коли охтирський "Нафтовик" переміг в Києві "Динамо" з рахунком 1:0. Несподіванка?</span><br />
– Всі були дуже здивовані. "Нафтовик" вийшов, як на останній бій. Ніхто такого не чекав. Кияни, напевно, просто збиралися закидати шапками суперника.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після завершення суддівства ви повертаєтеся у повноцінну тренерську діяльність. Ваша гордість: Олександр Андрієвський, Олександр Азацький, Володимир Барилко. Останній, щоправда, закінчив кар’єру у 23-річному віці. Андрієвський вже дебютував у збірній України, хоча ще недавно виступав у першоліговому "Гірник-Спорті".</span><br />
– У мене ще завершував навчання Артем Філімонов, який виступав у "Чорноморці" і "Карпатах". У Барилка проблеми зі спиною, тому було прийнято таке рішення. Що стосується Андрієвського, то я знав, що хлопець прорветься. Неодноразово консультувалися, радив йому перетерпіти. Як на мене, цей хлопець навіть не для "Зорі", потенціал більший. Я був дуже здивований, коли "Динамо" відпустило такого гравця.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дивитеся зараз матчі УПЛ?</span><br />
– Не всі поєдинки. Технічна майстерність деяких гравців бажає бути кращою. Хоча матчі за участю "Шахтаря", "Динамо" і "Зорі" переглядаю із задоволенням. Сподіваюся, що найближчим часом до цієї компанії додасться "Металіст".<br />
</div></div>
<a href="https://football24.ua/koli_zakinchiv_iz_futbolom_to_nenavidiv_suddiv_znamenitiy_zahisnik_metalista_yakiy_stav_arbitrom_fifa_n443477/" target="_blank"><div style="text-align: right;">„Футбол24“</div></a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/660x364_DIR/201803/443477.jpg?201803131758" border="0" alt="[Изображение: 443477.jpg?201803131758]" /><br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-size: small;">Знаменитий захисник Металіста, який став арбітром ФІФА</span></span></div>
<span style="font-weight: bold;">Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Віктором Суслом – про складний перехід із київського Динамо, культ Буряка і легендарного Габелію, який накинувся на журналіста, щоб розбити його фотоапарат.</span><br />
Серед когорти українських арбітрів його можна назвати найбільш титулованим. У суддівство Віктор Сусло прийшов у статусі легенди харківського "Металіста" і володаря Кубка СРСР. Разом з тим, у новій діяльності екс-футболіст не загубився і з часом став провідним українським лайнсменом.<br />
<br />
Зараз у нього інші турботи – виховання молодого покоління. Навіть тут вже є певні результати – до формування збірника Олександра Андрієвського свою руку доклав і наш герой.<br />
<br />
Зустрічаємося на полях академії "Металіста". Віктор Володимирович весь у роботі, однак гостинно знаходить час і веде у "святая святих" – тренерський кабінет. На вулиці мете сніг, проте у приміщенні тепло. За таких умов ще цікавіше слухати про магію Лобановського, культ Буряка, таємниці українських суддів і щедрість Джумбера Нішніанідзе.<br />
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Гамула – дуже добрий і порядний хлопець</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Вікторе Володимировичу, останнім місцем вашої роботи був аматорський клуб "Соллі Плюс". Що це за проект?</span><br />
– Першочергово клуб виступав на першість Харківської області, називався "ЕТМ" і представляв завод "Електроважмаш". З часом команда змінила спонсора і відповідно свою назву. Завдяки "Соллі Плюс" Харківщина отримала ще одну класну команду.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після розпаду "Металіста" Харків втратив свого представника в УПЛ, проте місто отримало змогу спостерігати за принциповим дербі між "Соллі Плюс" та "Металіст 1925" вже на аматорському рівні.</span><br />
– Це були дуже цікаві матчі. Що там казати – гра непрофесійних команд збирала на стадіоні 10 тисяч глядачів! Ніхто не хотів поступатися і, думаю, вболівальники від таких поєдинків отримували справжнє задоволення.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824488.jpg?201803130740" border="0" alt="[Изображение: 443477_824488.jpg?201803130740]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Після зникнення "Соллі Плюс" ви повернулися в академію "Металіста"?</span><br />
– Працюю зараз із дітьми 2006-го року народження. А взагалі цією діяльністю почав займатися ще у 2005-му, коли академії як такої не існувало. Тільки через чотири роки після цього Олександр Ярославський створив клубну академію.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Зараз ви навчаєте 12-річних дітей. Самі добре пам’ятаєте той момент, коли батько за руку привів вас на футбол?</span><br />
- Я народився у Харкові в районі ХТЗ. Тато змалечку водив мене на матчі заводської команди "Торпедо", яка грала у Другій лізі. Загорівся футболом і зрозумів, що хочу займатися ним. У 10-річному віці після одного з дитячих турнірів до мене підійшов молодий чоловік, який детально розпитав, хто я і звідки. Наприкінці розмови він запитав: "Ти хочеш серйозно грати у футбол?"<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Цим чоловіком був Аркадій Панов?</span><br />
– Так, відомий футболіст "Авангарда" та "Металіста", а також московського ЦСКА. Тренером він теж був хорошим. Набрав у групу моїх одноліток і сформував потужну команду.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Серед юнаків 1960-1961 років народження було чимало майбутніх зірок. У збірній України ви грали разом із Сергієм Краковським, Ігорем Гамулою, Олегом Тараном…</span><br />
– Практично всі хлопці з тієї команди справді стали сильними футболістами. До вашого списку додам Сашка Малишенка, який був лідером "Зорі", грав у Львові і Харкові.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ігоря Гамулу всі знають, як харизматичного тренера з величезним почуттям гумору. "Згадую молодість – яким же дурнем я був! Ось навіщо мені було випивати? Знаєте, які тоді думки були" – це спогади Ігоря Васильовича.</span><br />
– Він мав прізвисько "Зяма". Гамула – дуже добрий і порядний хлопець. Гумор хороший мав вже в юності. Ігор старший за мене на рік. Зізнаюся, що у футбольному плані я чимало навчився у нього. Гамула вражав технікою володіння м’ячем.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Мессі 170 сантиметрів має, але ви погляньте на нього</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Вас у 17-річному віці запрошують в "Динамо". Прекрасний старт кар’єри, однак для багатьох він так і залишається найбільшим досягненням.</span><br />
– На той момент я вже навчався у Республіканській школі-інтернаті. Я зіграв на Спартакіаді школярів у Ташкенті, брав участь у кількох турнірах. Після одного з таких до мене підійшов Анатолій Сучков, легендарний динамівський селекціонер, і запропонував спробувати свої сили в "Динамо". Хто від такого відмовляється? Тоді та й тепер, напевно, кожен про таке мріє.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201803/443477_824489.jpg?201803130914" border="0" alt="[Изображение: 443477_824489.jpg?201803130914]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Як вас прийняла столиця?</span><br />
– Зі мною приїхали ще три інтернатівських хлопці. Відбір у Анатолія Пузача пройшли Сашко Наконечний з Рівного, Юра Ярошенко, який згодом гратиме у "Шахтарі", і я. Мене прийняли в дублі киян чудово. На той момент там виступали Сергій Краковський, Михайло Олефіренко, Олег Таран. Всіх цих хлопців я добре знав.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– За основу ви не провели жодного матчу, однак в юному віці мали нагоду тренуватися з Блохіним, Онищенком, Колотовим, Верємєєвим.</span><br />
– Можливо, хтось думає, що це якісь особливі персони. Проте вони були надзвичайними футболістами, але простими людьми. До молоді вони ставилися бережно і я не відчував жодного негативу. А ще в головній команді виступали харків’яни Володимир Безсонов і Юрій Сивуха, які не раз запрошували до себе додому і допомагали в побуті.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Створив ту легендарну команду Валерій Лобановський. У наших серцях він живе завдяки спогадам. У вас були пам’ятні розмови з Валерієм Васильовичем?</span><br />
– У нас було їх мало, але кожна з них запам’яталася на все життя. Найбільш знакова та, яка передувала запрошенню в "Металіст". Із Києва я міг перейти у дві команди: "Металіст" або "Карпати". Я ж харків’янин, тому вибір був очевидним.<br />
<br />
Валерій Васильович сказав тоді: "Ти гравець юнацької збірної, тобі потрібна ігрова практика. Рівень дубля ти переріс". "Металіст" ставив завдання виходу у Вищу лігу. Вже у статусі гравця харківської команди часто зідзвонювався з Пузачем, постійно радився і цікавився його думкою.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш зріст становить 172 сантиметри. Такі дані були, скоріше, негативом?</span><br />
– Я не особливо відчував недоліки зросту. Намагався використовувати переваги – швидкість, різкість, ривок. Мессі 170 сантиметрів має, але ви погляньте на нього. Зрештою, в радянському футболі теж були свої приклади, зокрема, Валерій Газзаєв.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Лемешко був не тренером, а батьком</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– У дублі "Динамо" вражав результативністю Григорій Пасічний. Однак у 22-річному віці він трагічно загинувпід час бійки в одному з київських ресторанів. Що за футболіст?</span><br />
– Ми ще у збірній разом грали, тому я добре знав Григорія. Надзвичайно обдарований гравець. Хлопець хороший, добряк, любив пожартувати. Мав хороше відчуття позиції – знав, куди відскочить м’яч і часто опинявся там, де потрібно. А ще Пасічний володів нестандартним веденням м’яча. Порівняв би його з Олександром Заваровим, щоправда, Григорій був міцнішим. Лобановський навіть почав підпускати Пасічного до основи. Якби не той трагічний випадок, то Україна отримала б дуже сильного футболіста.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Футбольні літописи характеризують ваш перехід з "Динамо" в "Металіст", як дуже непростий, мовляв, відбувався він "зі скрипом". Відновіть історичну справедливість і розкажіть, як було насправді.</span><br />
– Наставник "Металіста" Євген Лемешко зателефонував Лобановському і попросив відпустити мене в Харків. Далі у нас з тренером "Динамо" відбулася розмова, про яку я згадував. До речі, тоді Валерій Васильович додав: "Якщо в "Металісті" щось не складатиметься, повідом і ми заберемо тебе назад". Зазначу, що проблем загалом не виникло – я багатьох хлопців у Харкові знав. Головна складність, з якою зіткнувся вдома, полягала у шаленій різниці в рівнях. Важко порівнювати умови в "Динамо" і команді Першої ліги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш партнер по "Металісту" Олег Крамаренко порівнював фінансові умови і відзначав менеджерський талант Лемешка: "Металіст" був найслабшою командою Вищої ліги, якщо враховувати фінанси. А тепер гляньте на місця, які займала команда – стабільно в десятці. І це з 15 республіками, Ленінградом і 5 московськими командами".</span><br />
– Чиста правда. Крім того, Євген Пилипович для мене і хлопців був не тренером, а батьком. Міг викликати, поспілкуватися, розпитати про сімейне життя, поцікавитися, що ти п’єш і де ти палиш (сміється). Жартував багато, був класним психологом. Зараз, коли працюю з дітьми, то використовую його педагогічні методи. Лемешко багато не говорив, зате казав прямі речі, які потрапляли в "яблучко".<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824491.jpg?201803131055" border="0" alt="[Изображение: 443477_824491.jpg?201803131055]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Не дивно, що в "Металісті" він підібрав колектив однодумців.</span><br />
– Важливо, що не було поділу на старших і молодих. Я прийшов в команду з Ігорем Якубовським і Юрієм Тарасовим – нас чудово прийняли. Якщо гуляли, то всі разом. Якщо грали, то також керувалися гаслом мушкетерів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Віктор Каплун розповідав, як в колективі спочатку не зрозуміли запрошення Юрія Тарасова, і здивовано запитували: "Пилиповичу, кого ти нам привіз?"</span><br />
– Юра – хлопець з провінції. Грав за інститут, розпочинав не на високому рівні. Найголовніше, що він забивав, хоча не володів відмінною технікою. Мав гольове чуття, володів класним ударом головою. Але його ніхто не навчав професійно. Згодом з’явився клас, коли почав тренуватися з нами. Людські якості у Тарасова були відмінні. Доброта, мабуть, Юру і згубила. У певних моментах не міг відмовити.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>У "Металіста" не було завдання завоювати Кубок</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Харківські вболівальники пам’ятають вашу потужну зв’язку на фланзі з В’ячеславом Медвідем. Кажуть, він сильно боявся літати.</span><br />
– О так, поки долетіли кудись – Слава сидів мокрущий від страху. Приїхав до нас із Закарпаття, я допомагав йому з адаптацією. Російської не знав, українською теж специфічно говорив. Була у нього особлива мова, своя, закарпатська (посміхається). Я грав зліва в обороні, він на моєму фланзі попереду. У нас швидко виникло взаєморозуміння.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У вашому житті могло бути два фінали Кубка СРСР. У 1983-му ви програли "Шахтарю", а через п’ять років тріумфували в матчі з "Торпедо". Однак той найважливіший поєдинок у своєму житті ви пропустили.</span><br />
– Кожен футболіст хоче зіграти у фіналі. Приємно, що команда завоювала Кубок, хоча у "Металіста" навіть такого завдання не було. Розуміли, що з "Торпедо" в Москві буде дуже важко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Коли зрозуміли, що не зіграєте у фіналі?</span><br />
– Полетів з командою на матч, навіть за день до гри вийшов на розминку. Але відчував сильний біль і вирішив після консультації з лікарем, що грати не зможу. Сидів на лавці з командою, проте був одягнутий не у спортивну форму.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Як саме отримали травму?</span><br />
– Напередодні фіналу приймали в Харкові "Ротор". Зробив підкат, відчув біль у м’язах. Миттєво залишив поле, сподівався, що відновлюся до вирішального поєдинку. Не склалося.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В цьому контексті згадується епізод 1982-го, коли жахлива травма Сергія Малька практично зруйнувала його кар’єру.</span><br />
– Той матч із тбіліським "Динамо" досі стоїть перед очима. Грузини приїхали до Харкова у статусі володаря Кубка володарів кубків. Стадіон заповнений вщент, ми хотіли продемонструвати, що недаремно вийшли у Вищу лігу. Вже на 8-й хвилині Нодар Бачіашвілі пробив, Отар Габелія м’яч не зафіксував, а я скерував м’яч у дальній кут. Прийшла впевненість, тбілісці не зрозуміли, з ким мають справу. Після цього вони нас почали поважати і зародилися навіть дружні стосунки. Пригадую, якось я Володі Гуцаєву футболку розірвав в товариському матчі. Сказав, щоб я залишив її собі на згадку. Проте я, на жаль, не зберіг її.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У згадуваному поєдинку 1982-го, коли "Металіст" переміг з рахунком 3:0, Отар Габелія нібито вихопив фотоапарат у фотографа і зі злості розбив його. Правда чи міф?</span><br />
– Момент такий справді був. В Отара дружина харків’янка. Ми зовсім не очікували такого. Вихопив фотоапарат<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Ніхто так не одягався, як Буряк. То був культ!</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– У 1984-му вас доволі несподівано призивають до армії. Якось ви зізналися: до останнього сподівалися, що "Металіст" "відіб’є" вас. Армійці справді забирали вас з дому посеред ночі?</span><br />
– Я завчасно попередив клубне керівництво про ймовірність мобілізації, на що мені відповіли: "Поспілкуємося з владою міста і все буде гаразд, не хвилюйся". За кілька днів до Нового року посеред ночі, приблизно опівночі, мені зателефонували. Я вже спав, тому вийшов до гостей в трусах (посміхається). Дивлюся, на порозі начальник київського СКА Черненко, люди у військовій формі. "Дозволите зайти?" Забрали до Києва не лише мене, а й Віктора Яловського та Бориса Деркача.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Це не випадковість?</span><br />
– Списки були сформовані завчасно, операцію спланували. Зрештою, не шкодую, що пограв у СКА. З приємністю згадую, як виступав із Олександром Хапсалісом, Віктором Каплуном, Борисом Тропанцем.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201803/443477_824492.jpg?201803131250" border="0" alt="[Изображение: 443477_824492.jpg?201803131250]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Борис Деркач, який разом з вами поїхав із Харкова до Києва, після цього встиг повернутися у "Металіст", пограти за "Динамо", стати чемпіоном СРСР, потрапити в угорську в’язницю, організувати спробу втечі, врешті, провести там більше 10 років. Нещодавно розшукав його в Камбоджі, однак він обіцяв повернутися в Україну. Непересічна особистість, чи не так?</span><br />
– У Харкові практично ніхто з екс-партнерів відносин з ним не підтримує. Борис більше спілкується з киянами. Можу дати Деркачу лише позитивну характеристику. Це людина, яка не кине в біді чи небезпеці. Можливо, у його житті було чимало непростих моментів, але я про Бориса можу сказати лише хороші речі.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У київському СКА працював Сергій Татулян, який у майбутньому стане знаковим футбольним арбітром.</span><br />
– Розпочинав Сергій Аршакович у статусі адміністратора, потім став начальником команди. Коли я після закінчення кар’єри футболіста потрапив у суддівство, то попрацював з Татуляном ще раз. Кажуть про нього різне, хоча мені з ним було легко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після сезону у СКА ви повертаєтеся в Харків.</span><br />
– Завдяки домовленості між клубами мені вдалося повернутися після року служби. Пройшов збори з "Металістом", зіграв матч чемпіонату проти "Спартака", отримав жовту картку. Раптом штабне керівництво обурилося – як це військовий і грає за "Металіст"? Далі був миттєвий дзвінок і виклик у спортроту. Я дочекався демобілізації і через 4 дні після катастрофи на Чорнобильській АЕС повернувся до Харкова.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У "Металісті" за цей час з’явилося кілька нових облич: Гурам Аджоєв, Велі Касумов, Леонід Буряк.</span><br />
– З кожним роком команда ставала сильнішою. Це був природній процес, треба було йти в ногу з часом. Аджоєв і Буряк були професіоналами. На Леоніда дивилася вся команда. Хлопці з дублюючого складу вчилися виконувати штрафні на його прикладі. У Буряка треба було вчитися всьому. Переймали навіть стиль одягу. Ніхто так не одягався, як Леонід! Біленькі гетри, прасована футболочка і шорти – то був культ. Дивилися на Буряка з відкритим ротом.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Несподівана відмова у "Металісті" ошелешила мене</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Розпад СРСР зумовлює ваш переїзд за кордон – ви стаєте гравцем польського "Пегротура". Якби знали, чим завершиться вояж, все одно зважились би на це?</span><br />
– Напевно, ні. Паралельно я вже почав працювати тренером в Харкові у Леоніда Ткаченка. Раптом з Польщі приходить пропозиція для мене, Колоколова, Деревинського і Тарасова. Руслан і Олег їхали у краківську "Віслу" на перегляд, а мене і Тарасова запросив аутсайдер польської Вищої ліги "Пегротур". Деревинський на рік затримався у Кракові, а ми скоро повернулися додому. У Польщі вразив побут футболістів – приїжджаєш у сорочці на стадіон, на тебе у шафці чекає тренувальна форма. Уявіть, якою була реакція хлопців з СРСР. Втім у футбольному плані "Пегротур" був дуже слабким.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви повертаєтеся в Україну, де стаєте гравцем "Ворскли", яка готувалася штурмувати Вищу лігу.</span><br />
– Все сталося випадково. Я приїхав до Харкова, хотів повернутися в "Металіст", однак отримав несподівану відмову. Мене це ошелешило. Я зібрався прощатися з футболом, але з Полтави приїхав Віктор Пожечевський, який був одним з керівників "Ворскли". Він навідав мене вдома, розповів про умови і ми домовилися про співпрацю на два роки. Футболісти у Полтаві були хороші: Доронченко, Стороженко, Манасян, Піндєєв. До речі, читав інтерв’ю Сашка Піндєєва і було цікаво дізнатися про його долю у Латвії і незвичну нову роботу.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після "Ворскли" ви їдете у Шепетівку, де стаєте частиною унікального проекту Джумбера Нішніанідзе під назвою "Темп".</span><br />
– Ткаченко запросив з "Металіста" 7 виконавців. Джумбер хотів подарувати містечку футбол високого рівня. Нішніанідзе був людиною слова і виконував всі обіцянки, навіть перевиконував їх. Привезти "Динамо", "Шахтар" і "Карпати" в Шепетівку – дорогого вартує.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Джумбер мріяв привезти на Хмельниччину "Барселону".</span><br />
– То була справді лише мрія, але він дуже багато зробив для міста. Не знаю, чи хтось коли-небудь таке повторить.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– "Темп" розкрив для України Сергія Скаченка. Шота Нішніанідзе, рідний брат Джумбера, який теж працював у клубі, розповідав, що Скаченко не ставив футбол на перше місце.</span><br />
– Сергій, до речі, приїхав з "Металіста". Його батьки були легкоатлетами і наділили сина дуже хорошими даними. Скаченко літав на полі. З часом він розкрився і досяг справжніх висот.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви згадували про щедрість Джумбера. Кажуть, власник "Темпу" подарував Скаченку автомобіль, який той згодом перепродав Андрієві Шевченку.</span><br />
– Деталей цієї історії не знаю. Але підтверджу, що Нішніанідзе щедро обдаровував преміальними. Вдома "Темп" практично не втрачав очок.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Рівень Козика – Друга ліга</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Після Шепетівки ви остаточно попрощалися з футболом?</span><br />
– Певний час пограв у Харкові за аматорів і зайнявся суддівством.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Це сталося випадково?</span><br />
– Абсолютно! Зустрівся на вулиці з керівником комітету арбітрів Харківської області Пилипом Тюріковим. Він сказав мені: "Спробуй себе у суддівстві". А я коли закінчив з футболом, то ненавидів суддів. Не знаю жодного футболіста, який би любив арбітрів (посміхається). Я був не винятком, тому чесно зізнався, що ті судді "такі-сякі". Тим не менше, вирішив взятися за цю справу. Провів один матч у якості лайнсмена, потім ще один і пішло…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Легендарний Білл Шенклі якось сказав: "Судді не знають самого футболу, вони знають тільки його правила". Наявність для арбітра футбольного минулого – безумовний плюс?</span><br />
– В УПЛ, крім Кості Труханова, здається, ніхто й не грав у футбол. Ще Анатолій Абдула на обласному рівні виступав. Мені футбольне минуле допомагало, адже є моменти, які можна трактувати по-різному. Легше розбиратися у підніжках, симуляціях. Я, наприклад, дивуюся, як Ярослав Козик може судити на такому високому рівні. Коли не дивлюся на його роботу – дуже слабо. Людина помиляється в простих ситуаціях. Не може арбітр ФІФА так судити. Його рівень – Друга ліга. Зрештою, ще кілька арбітрів УПЛ мають такий же рівень.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви ніколи не працювали головним суддею, однак у статусі лайнсмена провели майже три сотні матчів і стали арбітром ФІФА.</span><br />
– У той час була цікава директива від Костянтина Вихрова. Мабуть, європейське віяння. Через мій невисокий зріст "в поле" мене не пускали. Мовляв, для телевізійної картинки це недобре. З низькорослих один тільки Сергій Шебек прорвався туди, але він киянин.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Був ще одесит Євген Абросимов.</span><br />
– Так, він трохи вищий за мене. Решта – гренадери: Дердо, Кран…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви працювали з різними суддями. З ким було найбільш комфортно?</span><br />
– Назву трійку: Ігор Іщенко, Віталік Годулян і Андрій Шандор. Я відпочивав з ними під час гри, було розуміння з півпогляду. Тримаю прапорець, а вони вже знають, яким буде мій наступний крок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Яке ремесло важче: футболіста чи судді?</span><br />
– Це дві різні сфери, різні напрями. Бувало всяке. Наприклад, у суддівстві важко судити протистояння "Динамо" і "Шахтаря". У мене було три таких матчі. В психологічному плані не маєш права на помилку.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В українському футболі частою є практика спілкування після гри з арбітрами. При цьому, представники команд роблять це проти волі самих суддів.</span><br />
– Бувало таке, що у суддівську вривалися. Все залежить від слів, які використовують. Йожеф Сабо, наприклад, міг прийти і поспілкуватися, висловити невдоволення.<br />
</div></div>
<div class='ms-spojler ms-spojler-hide'><div class='ms-spojler-title'>Був здивований, коли "Динамо" відпустило Андрієвського</div><div class='ms-spojler-body'>
<span style="font-weight: bold;">– Згодом ваша ненависть до суддів минула?</span><br />
– Безумовно. Це важка праця. Зараз із колегами часто обговорюємо рішення арбітрів.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Свавілля в арбітражі починається з юнацького рівня. Ви зараз маєте хорошу нагоду побачити це, коли працюєте з дітьми. Бачите несправедливість одразу?</span><br />
– Наведу приклад – влітку їздили у румунський Брашов на турнір, вийшли у фінал. Суперником була команда, яку ми на груповій стадії розгромили з рахунком 4:1. Відчував, що нас вбиватимуть у вирішальній грі. Коли тобі на 30-й секунді ставлять пенальті, то все зрозуміло. Діти важко це переживають. Таке існує на будь-якому рівні – від малечі до професіоналів. Не знаю, як це викорінити.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Суддя ФІФА Ігор Горожанкін розповідав про психологічний аспект буденного життя судді: "З’явився в газеті матеріал під назвою "Горожанкін убивця". Телефоную в редакцію: "Що це за бравада? Моїм дітям у школі статтею тицяють". Приїжджаю у Київ, де мені кажуть: "Та вибач, не подумали…" У вас були схожі випадки?</span><br />
– Мені пощастило – скандалів у кар’єрі судді не було. Незадоволення траплялося, кілька разів телефонували. "Подивися телевізор, ти неправильно оцінив момент", – двічі, здається, казали по телефону.<br />
<div style="text-align: center;"><img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/201803/443477_824493.jpg?201803131407" border="0" alt="[Изображение: 443477_824493.jpg?201803131407]" /></div>
<span style="font-weight: bold;">– Ви були арбітром ФІФА. Чому наші судді не працюють в Європі на належному рівні?</span><br />
– Підтверджується стереотип "яка країна – такі судді". Хоча я з цим не згідний. Чому, наприклад, Труханов не судить? Лайнсмен Олександр Войтюк із Запоріжжя? Це професіонали і я не розумію, чому їх в Європу не допускають. У багатьох матчах судді слабші за футболістів. Не розумію, чому Колліна і Лучі стільки років працюють в Україні, але результату на міжнародному рівні нема.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ваш найбільш пам’ятний міжнародний матч – це протистояння у 2006-му збірних Грузії та Уругваю?</span><br />
– Якщо брати до уваги імена, то так. Грузинів тренував німець Клаус Топмеллер. За Уругвай грали Дієго Форлан, Дієго Годін. У Тбілісі було справжнє свято – відкриття після реконструкції стадіону імені Бориса Пайчадзе. Обслуговував той поєдинок Віталій Годулян.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Годулян має статус одного з найскандальніших суддів українського футболу.</span><br />
– У житті він простий і хороший хлопець. Не виставляє себе напоказ, не заморочується. Мені було легко з ним – і у роботі, і у побуті. На європейські матчі призначали асистентів після рекомендації головного арбітра – я часто їздив з Годуляном.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Ви судили незабутній матч у 2007-му, коли охтирський "Нафтовик" переміг в Києві "Динамо" з рахунком 1:0. Несподіванка?</span><br />
– Всі були дуже здивовані. "Нафтовик" вийшов, як на останній бій. Ніхто такого не чекав. Кияни, напевно, просто збиралися закидати шапками суперника.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Після завершення суддівства ви повертаєтеся у повноцінну тренерську діяльність. Ваша гордість: Олександр Андрієвський, Олександр Азацький, Володимир Барилко. Останній, щоправда, закінчив кар’єру у 23-річному віці. Андрієвський вже дебютував у збірній України, хоча ще недавно виступав у першоліговому "Гірник-Спорті".</span><br />
– У мене ще завершував навчання Артем Філімонов, який виступав у "Чорноморці" і "Карпатах". У Барилка проблеми зі спиною, тому було прийнято таке рішення. Що стосується Андрієвського, то я знав, що хлопець прорветься. Неодноразово консультувалися, радив йому перетерпіти. Як на мене, цей хлопець навіть не для "Зорі", потенціал більший. Я був дуже здивований, коли "Динамо" відпустило такого гравця.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дивитеся зараз матчі УПЛ?</span><br />
– Не всі поєдинки. Технічна майстерність деяких гравців бажає бути кращою. Хоча матчі за участю "Шахтаря", "Динамо" і "Зорі" переглядаю із задоволенням. Сподіваюся, що найближчим часом до цієї компанії додасться "Металіст".<br />
</div></div>
<a href="https://football24.ua/koli_zakinchiv_iz_futbolom_to_nenavidiv_suddiv_znamenitiy_zahisnik_metalista_yakiy_stav_arbitrom_fifa_n443477/" target="_blank"><div style="text-align: right;">„Футбол24“</div></a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Поточняк Ростислав: «В «Динамо» звали три года» (26 января, славному защитнику МХ исполнилось - 70!!!)]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13023</link>
			<pubDate>Fri, 26 Jan 2018 23:32:40 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13023</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Поточняк Ростислав: «В «Динамо» звали три года»</span></span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Юрий НАЗАРКЕВИЧ</span>, газета «СЭ в Украине». 26.01.2008<br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Среди претендентов на звание лучшего либеро в истории советского футбола несомненно был бы Ростислав Поточняк, которому сегодня исполнилось 60 лет. Сразу и не вспоминается игрок, который провел в командах мастеров 572 матча в чемпионатах СССР и 53 в кубковых поединках. На днях корреспондент «СЭ» взял интервью у юбиляра.</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ростислав Мирославович, сколько лет вы отдали футболу?</span><br />
- В составе львовских «Карпат» и харьковского «Металлиста» выступал 18 лет, из них 9 - в высшей лиге, 4 - в первой и 5 - во второй. Дважды становился победителем второй лиги, дважды - первой, и дважды играл в финалах Кубка Союза. С «Карпатами» - выиграл, с «Металлистом» - проиграл. Последний раз сыграл за «Металлист» в ноябре 1983, почти в 36 лет. Говорят, что старше меня тогда в «вышке» не было.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Свой дебют в «Карпатах» помните?</span><br />
- Начинал в Винниках, первым тренером был Богдан Маркевич, отец нынешнего главного тренера «Металлиста». В 1965 году из группы подготовки при львовском СКА Николай Дементьев пригласил в «Карпаты». Любопытно, что в мае следующего года дебютировал в матче против харьковского «Авангарда». Да и первый гол за «Карпаты» через год забил харьковчанам. Начинал нападающим, Евгений Лемешко перевел в полузащиту, а потом начал играть в защите.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Какие матчи выделили бы среди остальных?</span><br />
- Прежде всего, победу «Карпат» в финале Кубка СССР в Лужниках над ростовским СКА со счетом 2:1. Понятно, что в начале кубкового пути мало кто верил, что такое возможно. Самым драматическим считаю четвертьфинал в Воронеже против «Труда», когда наш вратарь Виктор Турпак в конце поединка отбил пенальти, сохранив наше минимальное преимущество. Не забуду победу «Карпат» в Москве со счетом 3:1 над «Спартаком» в августе 1972. А в составе «Металлиста», который только вышел в высшую лигу, обыграли со счетом 3:0 тбилисское «Динамо», обладателя Кубка кубков. Из международных матчей приятно вспоминать победу «Карпат» над бразильским «Пальмейрасом» и ничью -1:1 на выезде с итальянским «Миланом» в 1976-м.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Были и такие, что оставили горький осадок?</span><br />
- Осенью 1976 «Карпаты» в случае домашней победы над «Зенитом» могли завоевать серебряные медали чемпионата СССР, но во Львове проиграли ленинградцам с крупным счетом. За четыре дня до этого сыграли 1:1 в Москве в тяжелом матче против ЦСКА и, вероятно, переоценили свои возможности. Вроде, владели преимуществом, но соперники использовали наши ошибки, а штатный пенальтист Федор Чорба не реализовал пенальти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чаще других вы вспоминаете двух тренеров - Эрнеста Юста и Евгения Лемешко...</span><br />
- У Юста был более мягкий, «западный» подход к игре, а Лемешко жестко требовал максимальной самоотдачи. После вылета «Карпат» из высшей лиги, во Львове взяли курс на омоложение, и Лемешко нас с Владимиром Булгаковым пригласил в «Металлист» якобы помочь команде выйти из второй лиги в первую. Но провел в Харькове шесть лет, пять из которых с капитанской повязкой. К нарушителям дисциплины у Лемешко был свой подход - «или мы его воспитываем, или выгоняем». Правда, иногда был и третий вариант - «мы его не воспитываем, но пусть играет, так как умеет».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- После кубкового триумфа «Карпат» львовян забросали приглашениями в другие города?</span><br />
- Владимира Данилюка, Льва Броварского,  Геннадия Лихачева, меня звала, можно сказать, вся Украина. В киевское «Динамо» приглашали года три. Сначала - Виктор Маслов, потом - Александр Севидов и еще позднее - Валерий Лобановский. Позже на одном из совещаний в столице Валерий Васильевич сказал, что «Поточняк - единственный футболист, который не доехал до Киева». На мое место тогда пригласили Михаила Фоменко. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не жалеете, что тогда отказали «Динамо»?</span><br />
- Может и жалею. Но с другой стороны, «Карпаты» становились на ноги, я здесь вырос, люди ходили на стадион, болельщики уважали меня. Да и, если бы тогда все футболисты разбежались, неизвестно, какой была бы дальнейшая судьба команды. В 1971 году мы дебютировали в высшей лиге.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- И все же, как игрок «Карпат» вы выступали за молодежную и олимпийскую сборные СССР?</span><br />
- В молодежной сборной играл с Олегом Блохиным, Владимиром Гуцаевым, Гиви Нодия, Леонидом Буряком, Андреем Якубиком. В составе олимпийской сборной запомнился матч в Париже на легендарном стадионе «Парк де Пренс», когда в отборочном турнире обыграли французов со счетом 3:1. Участвовал в турне олимпийской сборной по Южной Америке.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Почему друзья называют вас «Черный»?</span><br />
- Наверное, за смуглый цвет кожи. Правда, сейчас чаще называют «Мирославович». А Лемешко звал меня «Марчелло».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В конце 80-х - начале 90-х вы работали в тренерском штабе возрожденных «Карпат». Что скажете о сегодняшней команде, которую в начале года покинуло несколько легионеров?</span><br />
- Причиной нестабильных выступлений «Карпат» является большая текучесть кадров. В «Карпатах» моей молодости была обойма из 14-15 футболистов, большинство из которых отыграли во Львове по 8-12 лет. Среди них, Сыров и Лихачев, которых по нынешним меркам можно было назвать легионерами. Сыров родился в Новосибирске, Лихачев приехал из Саратова, и на многие годы оба стали кумирами львовских болельщиков.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ваш взгляд на «дело Ковеля»?</span><br />
- Думаю, это существенная потеря для «Карпат». Раньше был другой подход к футболу, а сейчас футболисты стоят много денег и потому в таких обстоятельствах я бы больше доверял воспитанникам львовской футбольной школы. Тем более, что нынешнее руководство «Карпат» уделяет много внимания подготовке своего резерва.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ростислав Мирославович, чем сейчас занимаетесь?</span><br />
- Вместе с Габором Вайдой, при финансовой поддержке Николая Рогуцкого, руководим командой ветеранов, которая в свое время была чемпионом и обладателем Суперкубка страны. Последние пять лет мы становимся чемпионами области.</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1081' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1081/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a><br />
<br />
<a href="http://metalist-kh-stat.net.ua/gvardiya/rekkordsmeny-all-time.html" target="_blank"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-weight: bold;"><div style="text-align: center;">РЕКОРДСМЕНЫ КЛУБА ПО СЫГРАННЫМ МАТЧАМ ЗА ВСЕ ГОДЫ</div></span></span></a><br />
<br />
<div id='ms_galery_1' class='imageflow'><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/01.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/01.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/03.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/03.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/04.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/04.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/05.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/05.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/06.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/06.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/07.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/07.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/08.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/08.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/09.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/09.jpg' alt='' /><br />
</div>
<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #FF0000;"><div style="text-align: center;">Галерею можно просматривать так же с помощью прокрутки колесика мышки!</div></span></span><br />
<br />
<blockquote><cite>пресса писал(а):</cite><span style="font-weight: bold;">Цікавий факт у футбольній біографії Поточняка.</span> <br />
Дебютний матч він зіграв проти <span style="font-weight: bold;">харківського «Авангарду»</span>, а перший гол провів у ворота того ж <span style="font-weight: bold;">харківського клубу</span>, який уже називався «Металіст». Пройшовши бойове хрещення харків’янами, у 1978 р. доля звела львівського хлопця із слобожанським клубом на чергові шість років. В обох клубах вважався не замінимим футболістом. Як в «Карпатах» так і в «Металісті» Поточняк окрім радості зазнав і кількох розчарувань: карпатівська невдача у фінальній пульці 1968 р., єврокубкова поразка від румунської «Стяуа» і прощання з клубом у 1977 р. Харківська - поразка у кубку СРСР 1983 р.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">За сімнадцять років кар’єри футболіста Поточняк захищав кольори двох клубів: львівських «Карпат» і харківського «Металіста».</span> <br />
У його послужному списку 572 матчі у чемпіонатах СРСР та кубкових матчах - 55 ігор, олімпійська збірна СРСР – 5 матчів та 7 поєдинків за молодіжну серед українських футболістів. Разом – 639 ігор (що є рекордом серед українських футболістів!)</blockquote>
]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Поточняк Ростислав: «В «Динамо» звали три года»</span></span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">Юрий НАЗАРКЕВИЧ</span>, газета «СЭ в Украине». 26.01.2008<br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Среди претендентов на звание лучшего либеро в истории советского футбола несомненно был бы Ростислав Поточняк, которому сегодня исполнилось 60 лет. Сразу и не вспоминается игрок, который провел в командах мастеров 572 матча в чемпионатах СССР и 53 в кубковых поединках. На днях корреспондент «СЭ» взял интервью у юбиляра.</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ростислав Мирославович, сколько лет вы отдали футболу?</span><br />
- В составе львовских «Карпат» и харьковского «Металлиста» выступал 18 лет, из них 9 - в высшей лиге, 4 - в первой и 5 - во второй. Дважды становился победителем второй лиги, дважды - первой, и дважды играл в финалах Кубка Союза. С «Карпатами» - выиграл, с «Металлистом» - проиграл. Последний раз сыграл за «Металлист» в ноябре 1983, почти в 36 лет. Говорят, что старше меня тогда в «вышке» не было.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Свой дебют в «Карпатах» помните?</span><br />
- Начинал в Винниках, первым тренером был Богдан Маркевич, отец нынешнего главного тренера «Металлиста». В 1965 году из группы подготовки при львовском СКА Николай Дементьев пригласил в «Карпаты». Любопытно, что в мае следующего года дебютировал в матче против харьковского «Авангарда». Да и первый гол за «Карпаты» через год забил харьковчанам. Начинал нападающим, Евгений Лемешко перевел в полузащиту, а потом начал играть в защите.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Какие матчи выделили бы среди остальных?</span><br />
- Прежде всего, победу «Карпат» в финале Кубка СССР в Лужниках над ростовским СКА со счетом 2:1. Понятно, что в начале кубкового пути мало кто верил, что такое возможно. Самым драматическим считаю четвертьфинал в Воронеже против «Труда», когда наш вратарь Виктор Турпак в конце поединка отбил пенальти, сохранив наше минимальное преимущество. Не забуду победу «Карпат» в Москве со счетом 3:1 над «Спартаком» в августе 1972. А в составе «Металлиста», который только вышел в высшую лигу, обыграли со счетом 3:0 тбилисское «Динамо», обладателя Кубка кубков. Из международных матчей приятно вспоминать победу «Карпат» над бразильским «Пальмейрасом» и ничью -1:1 на выезде с итальянским «Миланом» в 1976-м.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Были и такие, что оставили горький осадок?</span><br />
- Осенью 1976 «Карпаты» в случае домашней победы над «Зенитом» могли завоевать серебряные медали чемпионата СССР, но во Львове проиграли ленинградцам с крупным счетом. За четыре дня до этого сыграли 1:1 в Москве в тяжелом матче против ЦСКА и, вероятно, переоценили свои возможности. Вроде, владели преимуществом, но соперники использовали наши ошибки, а штатный пенальтист Федор Чорба не реализовал пенальти.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Чаще других вы вспоминаете двух тренеров - Эрнеста Юста и Евгения Лемешко...</span><br />
- У Юста был более мягкий, «западный» подход к игре, а Лемешко жестко требовал максимальной самоотдачи. После вылета «Карпат» из высшей лиги, во Львове взяли курс на омоложение, и Лемешко нас с Владимиром Булгаковым пригласил в «Металлист» якобы помочь команде выйти из второй лиги в первую. Но провел в Харькове шесть лет, пять из которых с капитанской повязкой. К нарушителям дисциплины у Лемешко был свой подход - «или мы его воспитываем, или выгоняем». Правда, иногда был и третий вариант - «мы его не воспитываем, но пусть играет, так как умеет».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- После кубкового триумфа «Карпат» львовян забросали приглашениями в другие города?</span><br />
- Владимира Данилюка, Льва Броварского,  Геннадия Лихачева, меня звала, можно сказать, вся Украина. В киевское «Динамо» приглашали года три. Сначала - Виктор Маслов, потом - Александр Севидов и еще позднее - Валерий Лобановский. Позже на одном из совещаний в столице Валерий Васильевич сказал, что «Поточняк - единственный футболист, который не доехал до Киева». На мое место тогда пригласили Михаила Фоменко. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не жалеете, что тогда отказали «Динамо»?</span><br />
- Может и жалею. Но с другой стороны, «Карпаты» становились на ноги, я здесь вырос, люди ходили на стадион, болельщики уважали меня. Да и, если бы тогда все футболисты разбежались, неизвестно, какой была бы дальнейшая судьба команды. В 1971 году мы дебютировали в высшей лиге.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- И все же, как игрок «Карпат» вы выступали за молодежную и олимпийскую сборные СССР?</span><br />
- В молодежной сборной играл с Олегом Блохиным, Владимиром Гуцаевым, Гиви Нодия, Леонидом Буряком, Андреем Якубиком. В составе олимпийской сборной запомнился матч в Париже на легендарном стадионе «Парк де Пренс», когда в отборочном турнире обыграли французов со счетом 3:1. Участвовал в турне олимпийской сборной по Южной Америке.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Почему друзья называют вас «Черный»?</span><br />
- Наверное, за смуглый цвет кожи. Правда, сейчас чаще называют «Мирославович». А Лемешко звал меня «Марчелло».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- В конце 80-х - начале 90-х вы работали в тренерском штабе возрожденных «Карпат». Что скажете о сегодняшней команде, которую в начале года покинуло несколько легионеров?</span><br />
- Причиной нестабильных выступлений «Карпат» является большая текучесть кадров. В «Карпатах» моей молодости была обойма из 14-15 футболистов, большинство из которых отыграли во Львове по 8-12 лет. Среди них, Сыров и Лихачев, которых по нынешним меркам можно было назвать легионерами. Сыров родился в Новосибирске, Лихачев приехал из Саратова, и на многие годы оба стали кумирами львовских болельщиков.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ваш взгляд на «дело Ковеля»?</span><br />
- Думаю, это существенная потеря для «Карпат». Раньше был другой подход к футболу, а сейчас футболисты стоят много денег и потому в таких обстоятельствах я бы больше доверял воспитанникам львовской футбольной школы. Тем более, что нынешнее руководство «Карпат» уделяет много внимания подготовке своего резерва.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Ростислав Мирославович, чем сейчас занимаетесь?</span><br />
- Вместе с Габором Вайдой, при финансовой поддержке Николая Рогуцкого, руководим командой ветеранов, которая в свое время была чемпионом и обладателем Суперкубка страны. Последние пять лет мы становимся чемпионами области.</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1081' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1081/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a><br />
<br />
<a href="http://metalist-kh-stat.net.ua/gvardiya/rekkordsmeny-all-time.html" target="_blank"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-weight: bold;"><div style="text-align: center;">РЕКОРДСМЕНЫ КЛУБА ПО СЫГРАННЫМ МАТЧАМ ЗА ВСЕ ГОДЫ</div></span></span></a><br />
<br />
<div id='ms_galery_1' class='imageflow'><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/01.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/01.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/03.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/03.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/04.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/04.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/05.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/05.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/06.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/06.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/07.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/07.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/08.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/08.jpg' alt='' /><img src='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/09.jpg' longdesc='http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/09.jpg' alt='' /><br />
</div>
<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #FF0000;"><div style="text-align: center;">Галерею можно просматривать так же с помощью прокрутки колесика мышки!</div></span></span><br />
<br />
<blockquote><cite>пресса писал(а):</cite><span style="font-weight: bold;">Цікавий факт у футбольній біографії Поточняка.</span> <br />
Дебютний матч він зіграв проти <span style="font-weight: bold;">харківського «Авангарду»</span>, а перший гол провів у ворота того ж <span style="font-weight: bold;">харківського клубу</span>, який уже називався «Металіст». Пройшовши бойове хрещення харків’янами, у 1978 р. доля звела львівського хлопця із слобожанським клубом на чергові шість років. В обох клубах вважався не замінимим футболістом. Як в «Карпатах» так і в «Металісті» Поточняк окрім радості зазнав і кількох розчарувань: карпатівська невдача у фінальній пульці 1968 р., єврокубкова поразка від румунської «Стяуа» і прощання з клубом у 1977 р. Харківська - поразка у кубку СРСР 1983 р.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">За сімнадцять років кар’єри футболіста Поточняк захищав кольори двох клубів: львівських «Карпат» і харківського «Металіста».</span> <br />
У його послужному списку 572 матчі у чемпіонатах СРСР та кубкових матчах - 55 ігор, олімпійська збірна СРСР – 5 матчів та 7 поєдинків за молодіжну серед українських футболістів. Разом – 639 ігор (що є рекордом серед українських футболістів!)</blockquote>
]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Сивуха Юрий: «Оказавшись в «Динамо», потерял землю под ногами» ("Команда")]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13015</link>
			<pubDate>Wed, 17 Jan 2018 06:05:41 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=13015</guid>
			<description><![CDATA[Юрий ТРОХИМЧУК, «КОМАНДА» 05-05-2014<br />
<br />
<span style="color: #0000CD;"><span style="font-weight: bold;">Юрий СИВУХА: «Оказавшись в «Динамо», потерял землю под ногами»</span></span><br />
<br />
<img src="http://dynamo.kiev.ua/media/uploads/sivuha3.jpg" border="0" alt="[Изображение: sivuha3.jpg]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Между тем, легенде «Металлиста», чемпиону мира среди молодежи-1977 рассказать есть о чем. Главное — найти нужную зацепку для откровений о прошлом и настоящем.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Юрий Петрович, когда мы по теле­фону договарива­лись с вами об интервью, я понял, что вы сейчас где-то за городом. На маевке?</span><br />
<br />
— И да, и нет. Вот уже около года мы с супругой живем не в городской квар­тире, а в доме, где я родился. Теперь потихоньку его обу­страиваю. Дом находится недалеко от черты Харько­ва. «Через дорогу город­ской», — так любил я гово­рить про себя в детстве.<br />
<br />
... Дом еще мой отец стро­ил. Он же и сад закладывал. Сейчас вот стою, с вами раз­говариваю, а рядом две ябло­ни — белый налив и шафран<br />
<br />
— расцветают пышным цве­том, дарят свой удивитель­ный аромат. Ведь им столько же лет, сколько и мне... А урожай дают какой богатый — изумительно!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Есть любимые де­ревья?</span><br />
<br />
— Как-то не задумывался над этим — они все для меня любимые и родные — ябло­ни, груши, сливы...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Отдыхаете душой в саду?</span><br />
<br />
— Да. Именно в таком возрасте, как у меня, лучше всего ощущаешь свою связь с землей. В молодости предпо­чтение отдаешь ресторанам, шумным компаниям. А ког-да проходит время, осозна­ешь, что хочется иметь что-то свое, выращенное своими руками для детей, внуков...<br />
<br />
«Пятов просто не дает нам повода...»<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы вошли в тренер­ский штаб национальной сборной в начале 2013 го­да. Специфика работы здесь сильно отличается от деятельности в клубе?</span><br />
<br />
— Да, разумеется. Когда трудился в футбольном клу­бе «Харьков», а до этого — в «Металлисте», то своих подо­печных видел ежедневно и, соответственно, мог опера­тивно вносить поправки в их тренировочный график. Сейчас есть некоторая слож­ность в том, что нужно ана­лизировать игру и кондиции вратарей на расстоянии. Но ничего страшного, я активно использую телефон и все рав­но нахожусь на связи с голки­перами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы лично контактиру­ете со всеми вратарями Премьер-лиги или с какой-то их частью?</span><br />
<br />
— Как правило, общаюсь с теми, кто входит в основную обойму кандидатов в нацио­нальную команду, а это пять-шесть человек. Это не значит, что остальные голкиперы на­ходятся вне поля зрения, на­против, я наблюдаю за всеми вратарями высшего дивизио­на, особенно пристально — за молодежью. Тем более что я активно сотрудничаю и с тре­нерами молодежной сборной. Подчеркну- каждый из гол­киперов имеет шанс попасть в обойму. Фамилии я называть не буду, но отмечу, что в по­следнее время появляются молодые ребята, заставляю­щие обратить на себя повы­шенное внимание и дающие основания надеяться, что у наших основных вратарей есть хороший резерв.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— После того как Дениса Бойко вызвали в сборную на мартовский поединок с ко­мандой США, его имя нахо­дится на слуху, притом не всегда в положительном контексте. Не перегорел ли парень?</span><br />
<br />
— А в чем вы видите неуве­ренность? Наоборот, Денис — парень очень самоотвер­женный. Я сейчас не хочу вда­ваться в подробности эпизода, в котором он невольно нанес серьезную травму Олегу Гусе­ву. Оба футболиста — игроки сборной Украины, и мы поста­раемся расставить все точки над «і» в нашем узком кругу.<br />
<br />
Просто скажу, что задача вратаря при игре на выходе- добраться до мяча быстрее со­перника. И Денис эту задачу выполняет. Футбол — кон­тактный вид спорта, и от не­приятностей, к сожалению, никто не застрахован. Сами вратари в различных столкновениях страдают не реже, чем их оппоненты — полевые игроки. Помним примеры Диканя, Чеха и многих других...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Андрей Пятов в «Шах­тере» во многих весенних матчах играет без той ин­тенсивности, с которой часто проходят поединки с участием того же Бойко и других вратарей сбор­ной. Это не является про­блемой?</span><br />
<br />
— Горняки играют в ата­кующий футбол, и тем не ме­нее у вратаря в каждом матче есть несколько моментов, ког­да он может проявить себя. Так что, я думаю, Андрей по­лучает достаточную нагрузку. К тому же он — голкипер очень высокого уровня. Уве­рен, если что-то он не получа­ет в игре, то затем компенси­рует работой на тренировках в двойном размере.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Уже много лет Пятов практически незаменим в воротах сборной Украины, тренеры регулярно ставят его даже в контрольных мат­чах. Складывается ощуще­ние, что и конкурентов-то ближайших у него нет...</span><br />
<br />
— Конкуренты Андрея — это все те голкиперы, которые вызываются в расположение национальной команды. А доверяем ему мы потому, что он не дает нам поводов усомниться в его профессионализме.<br />
<br />
«Банников выдавал такое, что я замирал!..»<br />
<span style="font-weight: bold;">— У нас в «КОМАНДЕ» хо­дит байка, хотя история на самом деле правдива. Мно­го лет назад журналист на­писал : «Молодой и перспек­тивный Илья Близнюк по­давал в запорожском „Ме­таллурге“ большие надеж­ды, но не играл, потому что находился под Сивухой». Корректоры исправили большую «С» на маленькую, и предложение приобрело новый неожиданный смысл...</span><br />
<br />
— Мне эту хохму рассказал в сборной Олег Гусев, правда, в его версии фигурировал не Близнюк, а Игорь Кутепов. Но суть та же — я от души хохо­тал. В общем, приятно, что у наших футболистов с чув­ством юмора проблем нет. Как, впрочем, и у газетчиков (улыбается).<br />
<br />
<span style="color: #0000CD;"><span style="font-weight: bold;">— У болельщиков, как из­вестно, юмор тоже в почете. На матчах «Металлиста» в 80-е частенько звучала кричалка: «Раз у нас стоит Сиву­ха, то в воротах будет сухо!»</span></span><br />
<br />
— Ну, это нормальное яв­ление. Болельщикам любой каприз простителен. Ведь для кого мы играли, как не для них...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Известный наставник харьковского «Металлиста» Евгений Лемешко, с чьим именем связаны успехи клу­ба в 80-е годы, сказал: «Пусть не обижаются на меня дру­гие голкиперы, но лучшим вратарем „Металлиста“ всех времен я считаю Юрия Си­вуху». Согласны с его мнени­ем?</span><br />
<br />
— Я читал это его интер­вью... Спасибо Евгению Филипповичу за его слова. Правда, я думаю, что каждый вратарь, который играет в основном составе команды, уже достоин называться лучшим. Харьков всегда сла­вился своей вратарской шко­лой, и я могу перечислить не­мало прекрасных ее предста­вителей — Бабкин, Уграицкий, Удовенко, Помазун, Кутепов, Горяинов. Каждый из них был лучшим в свою эпоху..<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В большой футбол вы пришли, окончив детскую школу «Трудовые резер­вы». А когда определились со своим амплуа?</span><br />
<br />
— Очень рано. Сколько себя помню, хотел играть именно в воротах. Моим ку­миром был динамовец Вик­тор Банников. А когда учился в четвертом классе, я даже сочинение написал на тему «Кем хочу стать?». Уже тогда мечта была вполне опреде­ленная: конечно, хочу быть футбольным вратарем!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За игрой кумира Бан­никова удалось наблюдать вживую?</span><br />
<br />
— К сожалению, нет. Толь­ко по телевизору. Когда начи­налась трансляция матча с участием киевлян, мама звала меня к телевизору: «Юра, иди, там твой Баночка играет». И Баночка выдавал такое, что я замирал от восхищения! Сейчас закрываю глаза и вижу его умопомрачительные прыжки. Кажется, я бы не удивился, ес­ли бы он поднялся над пере­кладиной. Он не прыгал за мячом, а летал!..<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Воспоминаниями о ка­ких матчах с вашим участи­ем особенно дорожите?</span><br />
<br />
— Каждый выигрыш — это положительные эмоции. Конечно же, на клубном уровне основные достиже­ния — в составе «Металли­ста». Два раза мы выходили в финал Кубка СССР. В 1983 году уступили с минималь­ным счетом «Шахтеру», зато пять лет спустя обыграли в решающем матче торпедов­цев Москвы. Я в финале не сыграл из-за травмы, но, ду­мается, свою лепту в успех внес — до этого принял уча­стие в пяти встречах данного кубкового розыгрыша.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А поединки, о которых вспоминать не хочется?</span><br />
<br />
— Наверняка сейчас ждете от меня рассказа о домашнем поединке со «Спартаком», в котором нас хорошо повозили. Уступили — 0:7. Ну, это в какой-то сте­пени тоже опыт. После матча состояние было подавлен­ное. Я, понятное дело, сы­грал не лучшим образом. О том поражении напоминают мне часто, но мало кто пом­нит, что я перед тем матчем не играл пять месяцев из-за травмы и последующей опе­рации. В итоге попал, как говорится, с корабля на бал: Евгений Филиппович бро­сил меня в бой довольно не­ожиданно. Хотя это, конеч­но, не должно служить оправданием... Кстати, именно после этого поедин­ка Лемешко произнес фразу, ставшую сейчас уже класси­ческой: «Лучше проиграть один раз — 0:7, чем семь раз — по 0:1». Она в какой-то ме­ре на нас и подействовала — команда взяла себя в руки и после обидного поражения от москвичей выдала очень успешный отрезок сезона.<br />
<br />
«Мексиканцы устроили охоту на Бессонова»<br />
<span style="font-weight: bold;">— Среди вратарей, играв­ших в чемпионате Союза, вы считались настоящим специалистом по отбитию 11-метровых ударов. Владе­ли каким-то профессио­нальным секретом в этой области?</span><br />
<br />
— Никакого секрета не бы­ло. Я бы назвал это чувством предвосхищения момента, которое складывалось из вни­мательного наблюдения за бьющим футболистом — как он начинает раз бег, куда смо­трит, как пытается обмануть вратаря...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Наверное, это называ­ется «выиграть психологи­ческую дуэль»...</span><br />
<br />
— Да, причем наибольшие шансы отразить удар у меня появлялись тогда, когда мой визави пытался хитрить. Я на­чинал хитрить в ответ и зача­стую оказывался хитрее (улы­бается). А вот сложнее всего приходилось, когда игрок про­сто без всяких фокусов бил на силу. В этом случае шансы отбить мяч минимальны. Все же у бьющего пенальти изна­чально есть преимущество перед кипером.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кто из нынешних вратарей в украинской Премьер-лиге, на ваш взгляд, лучший спец по пенальти?</span><br />
<br />
— Сложно выделить кого-то конкретно. Хотя нельзя не отметить Сашу Шовковского, который в свое время отбил немало 11-метровых, а его фе­номенальный показатель в послематчевой серии пеналь­ти в 1/8 финала ЧМ против швейцарцев (ни одного про­пущенного удара) превзойти никому не удастся.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На молодежном чем­пионате мира 1977 года(к слову, первом в истории в данной возрастной катего­рии) сборная СССР с ходу взяла золото, и не без ваше­го участия: вас выпускали на замену аккурат перед се­риями пенальти в полуфи­нале и финале. Каково это -толком даже не разогрев­шись, решать судьбу целого чемпионата?</span><br />
<br />
— Разогреваться и не надо было — во-первых, жара 40 градусов (турнир проходил в Тунисе), во-вторых, 19-летнему футболисту все нипо­чем — что сидишь, что бега­ешь... Коллектив был друж­ный, и ответственности мы не боялись. О чем говорить — в скором времени половина со­става «молодежки» заиграла в главной сборной. Балтача, Баль, Бессонов, Хидиятуллин — они уже тогда, в 19-летнем возрасте, были лидерами...<br />
<br />
Самым техничным, пожа­луй, был Володька Бессонов — на него соперники устрои­ли настоящую охоту. В полу­финале нам попались уруг­вайцы, отличавшиеся «гряз­ной» игрой, а в финале проти­востояли мексиканцы, кото­рые тоже нещадно лупили Володю по ногам. Он им отве­тил по-своему — забил два гола, а по окончании турнира был признан лучшим игроком соревнований.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Через несколько лет те же Бессонов, Баль и Балтача стали звездами киевского «Динамо», вы же за два года в команде Валерия Лобановского сыграли всего один официальный поединок. Почему не удалось реализо­вать себя в Киеве?</span><br />
<br />
— Могу винить только се­бя. В1977 году, будучи зачис­лен в динамовскую команду, я, что называется, потерял землю под ногами. Подумал, мол, вершина уже достигнута. Лишь позже пришло осозна­ние, что все на самом деле только начиналось, и, чтобы стать на один уровень с динамовскими небожителями, нужно работать еще упорнее. Надо признать, свой шанс я тогда упустил...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Мы начали разговор с деревьев в вашем саду. Уче­ники в профессии в каком-то метафорическом смысле — это тоже ростки новой жиз­ни, которые человек оставляет после себя. Кого считаете своими учениками?</span><br />
<br />
— Не знаю, могу ли называть своими учениками таких классных голкиперов, как Игорь Кутепов, Илья Близнюк, Андрей Глущенко, кото­рые сами уже являются се­рьезными состоявшимися специалистами, имеют нема­лый опыт тренерской работы. Все они, как Горяинов, демонстрирующий сейчас за­видную для своих лет игровую форму, в разные годы черпали у меня знания и умения, я им помогал, подсказывал. Уже в 2000-е я внес немалую лепту в становление Рустама Худжамова. Своими учениками мог бы, пожалуй, назвать и всех вратарей национальной сборной Украины. А плоды... уви­дим осенью.</div>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[Юрий ТРОХИМЧУК, «КОМАНДА» 05-05-2014<br />
<br />
<span style="color: #0000CD;"><span style="font-weight: bold;">Юрий СИВУХА: «Оказавшись в «Динамо», потерял землю под ногами»</span></span><br />
<br />
<img src="http://dynamo.kiev.ua/media/uploads/sivuha3.jpg" border="0" alt="[Изображение: sivuha3.jpg]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Между тем, легенде «Металлиста», чемпиону мира среди молодежи-1977 рассказать есть о чем. Главное — найти нужную зацепку для откровений о прошлом и настоящем.</span></span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Юрий Петрович, когда мы по теле­фону договарива­лись с вами об интервью, я понял, что вы сейчас где-то за городом. На маевке?</span><br />
<br />
— И да, и нет. Вот уже около года мы с супругой живем не в городской квар­тире, а в доме, где я родился. Теперь потихоньку его обу­страиваю. Дом находится недалеко от черты Харько­ва. «Через дорогу город­ской», — так любил я гово­рить про себя в детстве.<br />
<br />
... Дом еще мой отец стро­ил. Он же и сад закладывал. Сейчас вот стою, с вами раз­говариваю, а рядом две ябло­ни — белый налив и шафран<br />
<br />
— расцветают пышным цве­том, дарят свой удивитель­ный аромат. Ведь им столько же лет, сколько и мне... А урожай дают какой богатый — изумительно!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Есть любимые де­ревья?</span><br />
<br />
— Как-то не задумывался над этим — они все для меня любимые и родные — ябло­ни, груши, сливы...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Отдыхаете душой в саду?</span><br />
<br />
— Да. Именно в таком возрасте, как у меня, лучше всего ощущаешь свою связь с землей. В молодости предпо­чтение отдаешь ресторанам, шумным компаниям. А ког-да проходит время, осозна­ешь, что хочется иметь что-то свое, выращенное своими руками для детей, внуков...<br />
<br />
«Пятов просто не дает нам повода...»<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы вошли в тренер­ский штаб национальной сборной в начале 2013 го­да. Специфика работы здесь сильно отличается от деятельности в клубе?</span><br />
<br />
— Да, разумеется. Когда трудился в футбольном клу­бе «Харьков», а до этого — в «Металлисте», то своих подо­печных видел ежедневно и, соответственно, мог опера­тивно вносить поправки в их тренировочный график. Сейчас есть некоторая слож­ность в том, что нужно ана­лизировать игру и кондиции вратарей на расстоянии. Но ничего страшного, я активно использую телефон и все рав­но нахожусь на связи с голки­перами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы лично контактиру­ете со всеми вратарями Премьер-лиги или с какой-то их частью?</span><br />
<br />
— Как правило, общаюсь с теми, кто входит в основную обойму кандидатов в нацио­нальную команду, а это пять-шесть человек. Это не значит, что остальные голкиперы на­ходятся вне поля зрения, на­против, я наблюдаю за всеми вратарями высшего дивизио­на, особенно пристально — за молодежью. Тем более что я активно сотрудничаю и с тре­нерами молодежной сборной. Подчеркну- каждый из гол­киперов имеет шанс попасть в обойму. Фамилии я называть не буду, но отмечу, что в по­следнее время появляются молодые ребята, заставляю­щие обратить на себя повы­шенное внимание и дающие основания надеяться, что у наших основных вратарей есть хороший резерв.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— После того как Дениса Бойко вызвали в сборную на мартовский поединок с ко­мандой США, его имя нахо­дится на слуху, притом не всегда в положительном контексте. Не перегорел ли парень?</span><br />
<br />
— А в чем вы видите неуве­ренность? Наоборот, Денис — парень очень самоотвер­женный. Я сейчас не хочу вда­ваться в подробности эпизода, в котором он невольно нанес серьезную травму Олегу Гусе­ву. Оба футболиста — игроки сборной Украины, и мы поста­раемся расставить все точки над «і» в нашем узком кругу.<br />
<br />
Просто скажу, что задача вратаря при игре на выходе- добраться до мяча быстрее со­перника. И Денис эту задачу выполняет. Футбол — кон­тактный вид спорта, и от не­приятностей, к сожалению, никто не застрахован. Сами вратари в различных столкновениях страдают не реже, чем их оппоненты — полевые игроки. Помним примеры Диканя, Чеха и многих других...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Андрей Пятов в «Шах­тере» во многих весенних матчах играет без той ин­тенсивности, с которой часто проходят поединки с участием того же Бойко и других вратарей сбор­ной. Это не является про­блемой?</span><br />
<br />
— Горняки играют в ата­кующий футбол, и тем не ме­нее у вратаря в каждом матче есть несколько моментов, ког­да он может проявить себя. Так что, я думаю, Андрей по­лучает достаточную нагрузку. К тому же он — голкипер очень высокого уровня. Уве­рен, если что-то он не получа­ет в игре, то затем компенси­рует работой на тренировках в двойном размере.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Уже много лет Пятов практически незаменим в воротах сборной Украины, тренеры регулярно ставят его даже в контрольных мат­чах. Складывается ощуще­ние, что и конкурентов-то ближайших у него нет...</span><br />
<br />
— Конкуренты Андрея — это все те голкиперы, которые вызываются в расположение национальной команды. А доверяем ему мы потому, что он не дает нам поводов усомниться в его профессионализме.<br />
<br />
«Банников выдавал такое, что я замирал!..»<br />
<span style="font-weight: bold;">— У нас в «КОМАНДЕ» хо­дит байка, хотя история на самом деле правдива. Мно­го лет назад журналист на­писал : «Молодой и перспек­тивный Илья Близнюк по­давал в запорожском „Ме­таллурге“ большие надеж­ды, но не играл, потому что находился под Сивухой». Корректоры исправили большую «С» на маленькую, и предложение приобрело новый неожиданный смысл...</span><br />
<br />
— Мне эту хохму рассказал в сборной Олег Гусев, правда, в его версии фигурировал не Близнюк, а Игорь Кутепов. Но суть та же — я от души хохо­тал. В общем, приятно, что у наших футболистов с чув­ством юмора проблем нет. Как, впрочем, и у газетчиков (улыбается).<br />
<br />
<span style="color: #0000CD;"><span style="font-weight: bold;">— У болельщиков, как из­вестно, юмор тоже в почете. На матчах «Металлиста» в 80-е частенько звучала кричалка: «Раз у нас стоит Сиву­ха, то в воротах будет сухо!»</span></span><br />
<br />
— Ну, это нормальное яв­ление. Болельщикам любой каприз простителен. Ведь для кого мы играли, как не для них...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Известный наставник харьковского «Металлиста» Евгений Лемешко, с чьим именем связаны успехи клу­ба в 80-е годы, сказал: «Пусть не обижаются на меня дру­гие голкиперы, но лучшим вратарем „Металлиста“ всех времен я считаю Юрия Си­вуху». Согласны с его мнени­ем?</span><br />
<br />
— Я читал это его интер­вью... Спасибо Евгению Филипповичу за его слова. Правда, я думаю, что каждый вратарь, который играет в основном составе команды, уже достоин называться лучшим. Харьков всегда сла­вился своей вратарской шко­лой, и я могу перечислить не­мало прекрасных ее предста­вителей — Бабкин, Уграицкий, Удовенко, Помазун, Кутепов, Горяинов. Каждый из них был лучшим в свою эпоху..<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В большой футбол вы пришли, окончив детскую школу «Трудовые резер­вы». А когда определились со своим амплуа?</span><br />
<br />
— Очень рано. Сколько себя помню, хотел играть именно в воротах. Моим ку­миром был динамовец Вик­тор Банников. А когда учился в четвертом классе, я даже сочинение написал на тему «Кем хочу стать?». Уже тогда мечта была вполне опреде­ленная: конечно, хочу быть футбольным вратарем!<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— За игрой кумира Бан­никова удалось наблюдать вживую?</span><br />
<br />
— К сожалению, нет. Толь­ко по телевизору. Когда начи­налась трансляция матча с участием киевлян, мама звала меня к телевизору: «Юра, иди, там твой Баночка играет». И Баночка выдавал такое, что я замирал от восхищения! Сейчас закрываю глаза и вижу его умопомрачительные прыжки. Кажется, я бы не удивился, ес­ли бы он поднялся над пере­кладиной. Он не прыгал за мячом, а летал!..<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Воспоминаниями о ка­ких матчах с вашим участи­ем особенно дорожите?</span><br />
<br />
— Каждый выигрыш — это положительные эмоции. Конечно же, на клубном уровне основные достиже­ния — в составе «Металли­ста». Два раза мы выходили в финал Кубка СССР. В 1983 году уступили с минималь­ным счетом «Шахтеру», зато пять лет спустя обыграли в решающем матче торпедов­цев Москвы. Я в финале не сыграл из-за травмы, но, ду­мается, свою лепту в успех внес — до этого принял уча­стие в пяти встречах данного кубкового розыгрыша.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А поединки, о которых вспоминать не хочется?</span><br />
<br />
— Наверняка сейчас ждете от меня рассказа о домашнем поединке со «Спартаком», в котором нас хорошо повозили. Уступили — 0:7. Ну, это в какой-то сте­пени тоже опыт. После матча состояние было подавлен­ное. Я, понятное дело, сы­грал не лучшим образом. О том поражении напоминают мне часто, но мало кто пом­нит, что я перед тем матчем не играл пять месяцев из-за травмы и последующей опе­рации. В итоге попал, как говорится, с корабля на бал: Евгений Филиппович бро­сил меня в бой довольно не­ожиданно. Хотя это, конеч­но, не должно служить оправданием... Кстати, именно после этого поедин­ка Лемешко произнес фразу, ставшую сейчас уже класси­ческой: «Лучше проиграть один раз — 0:7, чем семь раз — по 0:1». Она в какой-то ме­ре на нас и подействовала — команда взяла себя в руки и после обидного поражения от москвичей выдала очень успешный отрезок сезона.<br />
<br />
«Мексиканцы устроили охоту на Бессонова»<br />
<span style="font-weight: bold;">— Среди вратарей, играв­ших в чемпионате Союза, вы считались настоящим специалистом по отбитию 11-метровых ударов. Владе­ли каким-то профессио­нальным секретом в этой области?</span><br />
<br />
— Никакого секрета не бы­ло. Я бы назвал это чувством предвосхищения момента, которое складывалось из вни­мательного наблюдения за бьющим футболистом — как он начинает раз бег, куда смо­трит, как пытается обмануть вратаря...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Наверное, это называ­ется «выиграть психологи­ческую дуэль»...</span><br />
<br />
— Да, причем наибольшие шансы отразить удар у меня появлялись тогда, когда мой визави пытался хитрить. Я на­чинал хитрить в ответ и зача­стую оказывался хитрее (улы­бается). А вот сложнее всего приходилось, когда игрок про­сто без всяких фокусов бил на силу. В этом случае шансы отбить мяч минимальны. Все же у бьющего пенальти изна­чально есть преимущество перед кипером.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кто из нынешних вратарей в украинской Премьер-лиге, на ваш взгляд, лучший спец по пенальти?</span><br />
<br />
— Сложно выделить кого-то конкретно. Хотя нельзя не отметить Сашу Шовковского, который в свое время отбил немало 11-метровых, а его фе­номенальный показатель в послематчевой серии пеналь­ти в 1/8 финала ЧМ против швейцарцев (ни одного про­пущенного удара) превзойти никому не удастся.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— На молодежном чем­пионате мира 1977 года(к слову, первом в истории в данной возрастной катего­рии) сборная СССР с ходу взяла золото, и не без ваше­го участия: вас выпускали на замену аккурат перед се­риями пенальти в полуфи­нале и финале. Каково это -толком даже не разогрев­шись, решать судьбу целого чемпионата?</span><br />
<br />
— Разогреваться и не надо было — во-первых, жара 40 градусов (турнир проходил в Тунисе), во-вторых, 19-летнему футболисту все нипо­чем — что сидишь, что бега­ешь... Коллектив был друж­ный, и ответственности мы не боялись. О чем говорить — в скором времени половина со­става «молодежки» заиграла в главной сборной. Балтача, Баль, Бессонов, Хидиятуллин — они уже тогда, в 19-летнем возрасте, были лидерами...<br />
<br />
Самым техничным, пожа­луй, был Володька Бессонов — на него соперники устрои­ли настоящую охоту. В полу­финале нам попались уруг­вайцы, отличавшиеся «гряз­ной» игрой, а в финале проти­востояли мексиканцы, кото­рые тоже нещадно лупили Володю по ногам. Он им отве­тил по-своему — забил два гола, а по окончании турнира был признан лучшим игроком соревнований.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Через несколько лет те же Бессонов, Баль и Балтача стали звездами киевского «Динамо», вы же за два года в команде Валерия Лобановского сыграли всего один официальный поединок. Почему не удалось реализо­вать себя в Киеве?</span><br />
<br />
— Могу винить только се­бя. В1977 году, будучи зачис­лен в динамовскую команду, я, что называется, потерял землю под ногами. Подумал, мол, вершина уже достигнута. Лишь позже пришло осозна­ние, что все на самом деле только начиналось, и, чтобы стать на один уровень с динамовскими небожителями, нужно работать еще упорнее. Надо признать, свой шанс я тогда упустил...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Мы начали разговор с деревьев в вашем саду. Уче­ники в профессии в каком-то метафорическом смысле — это тоже ростки новой жиз­ни, которые человек оставляет после себя. Кого считаете своими учениками?</span><br />
<br />
— Не знаю, могу ли называть своими учениками таких классных голкиперов, как Игорь Кутепов, Илья Близнюк, Андрей Глущенко, кото­рые сами уже являются се­рьезными состоявшимися специалистами, имеют нема­лый опыт тренерской работы. Все они, как Горяинов, демонстрирующий сейчас за­видную для своих лет игровую форму, в разные годы черпали у меня знания и умения, я им помогал, подсказывал. Уже в 2000-е я внес немалую лепту в становление Рустама Худжамова. Своими учениками мог бы, пожалуй, назвать и всех вратарей национальной сборной Украины. А плоды... уви­дим осенью.</div>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Крячко Валентин: «На заводе Малышева людям выдавали абонементы как премию»]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12986</link>
			<pubDate>Wed, 20 Dec 2017 13:45:03 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12986</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Беседовал Олег СТОЛБЕЦОВ. 10 октября 2014 г</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Валентин Крячко: «На заводе Малышева людям выдавали абонементы как премию»</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;">В чемпионате СССР 1985 года харьковский «Металлист» занял самое высокое место после возвращения в элиту. Одним из тех, кто вместе с партнёрами по обороне обеспечивал неприкосновенность собственных ворот, был мастер спорта международного класса Валентин Крячко.</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, как раз накануне сезона 1985 года вас вернули в «Металлист» из другой харьковской команды — «Маяка», выступавшего тогда во второй лиге. Как и почему это произошло?</span><br />
— Я вернулся из киевского СКА, который вылетел из первой лиги во вторую, а нас отправили дослуживать «срочную» по частям. А какие там тренировки? Сапоги, наряды… Конечно, я утратил свои кондиции. И когда вернулся в «Металлист», меня для набора спортивной формы отправили играть за «Маяк». И за него я отыграл сезон 1984 года. Получил небольшой игровой опыт, набрался сил и вернулся в команду «Металлист».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В чемпионате 1985 года вы сыграли только 7 матчей. Почему так мало?</span><br />
— У меня были проблемы с ахилловым сухожилием. Сделали операцию. Поэтому я и сыграл так мало. Мы лежали в одной палате с Игорем Якубовским. Ему делали операцию мениска, а мне ахиллова сухожилия.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чем вам в целом запомнился тот сезон?</span><br />
— Тем, что долго и нудно приходилось восстанавливаться. Сами знаете, если у спортсмена кондиции теряются, то восстановиться потом на определённом уровне очень тяжело.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А что вы можете сказать об игре команды? Всё-таки в том сезоне «Металлист» занял на тот момент самое высокое место после возвращения в высшую лигу.</span><br />
— У нас был хороший коллектив. Дружный. Это имеет очень большое значение: когда команда сплочённая, каждый друг за друга играет, это приносит результат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кто были вашими партнёрами по обороне?</span><br />
— Виктор Камарзаев, с которым я и сегодня поддерживаю отношения — дружеские, семейные. Жалко, нет уже Сергея Мотуза, который очень рано ушёл из жизни. Это люди, которые играли в очень хороший футбол, как защитники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Тогда ведь в команду пришли молодые ребята —Касумов, Тарасов играл второй сезон. Чем они запомнились?</span><br />
— Это самородки. Что Юра Тарасов, что Вэли Касумов. Кстати, 4 октября мы проводили турнир памяти Юрия Тарасова в Липцах Харьковского района (Юрий Тарасов родился неподалёку оттуда — в селе Борщевая — прим. авт.). Такие люди не забываются, и это приятно, что они оставляют после себя хороший след.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У меня спустя почти 30 лет остаются в памяти два матча «Металлиста» из того сезона. Первый — со «Спартаком», когда «Металлист» уступил — 0:7. Как так случилось?</span><br />
— В это время я и лежал в больнице с Якубовским, смотрел матч по телевизору. Так бывает. Знаете, наш тренер Евгений Филиппович Лемешко говорил: «Лучше проиграть 0:7 один раз, чем семь раз по 0:1».Так оно и получилось. Бывает такое… Вот, пожалуйста, пример, когда белорусский «БАТЭ» во втором туре группового турнира Лиги чемпионов, проиграв перед этим португальскому «Порту» 0:6, обыграл такую сильную команду, как «Атлетик». То же самое случилось тогда и с «Металлистом».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— После той игры команду в обком партии вызывали?</span><br />
— Да, очень были недовольны. Но тогда, знаете, Юра Сивуха после операции аппендицита сыграл. Ну, где-то не вошёл в игру. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насколько я понимаю, это было скорее «дежурное пропесочивание» — ведь тогдашний первый секретарь обкома Владислав Петрович Мысниченко — сам в прошлом спортсмен и всё прекрасно понимал…</span><br />
— Вы понимаете, тогда система была такая, что обком партии и, в частности, Мысниченко очень переживали — как за команду, так и за футбол в целом. Я считаю, что их вмешательство в дела «Металлиста» в хорошем смысле слова давало определённые результаты.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И второй памятный матч — против киевского «Динамо», в котором Олег Блохин забил свой юбилейный, 200-й гол в чемпионатах Советского Союза. Что вы думаете о той игре? Суждения разные о ней…</span><br />
— Что думать? Вряд ли болельщики могут полагать, что там специально всё… Ну, так получилось, что он забил именно в Харькове свой юбилейный мяч. После матча мы общались с ним. Мы провожали киевское «Динамо» и вместе с киевлянами выпили шампанского за забитый мяч. Но игра была честная.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Тяжело было Блохина удержать?</span><br />
— Это своего рода самородок футбольный, с ним было очень тяжело играть, если ему давать играть. Если не давать — тогда легко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, а теперь давайте поговорим о вашей карьере в целом. Вы — харьковчанин. Где вы начинали?</span><br />
— Я начинал в ДЮСШ посёлка Комсомольский Змиевского района. Потом в 1971 году в Харькове открылся спортинтернат, был первый набор. Я поступил сразу же в 7-й класс. Тренером был Николай Михайлович Кольцов, который и увидел во мне футболиста. Он был и отцом, и тренером, и товарищем. К сожалению, его уже нет с нами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В «Металлист» когда попали?</span><br />
— Учась в 9-м классе. Первый матч, как сейчас помню, в 1974 году я играл за дублирующий состав в паре с Романом Шподарунком…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— …Он был старше вас на 10 лет!</span><br />
— Да. А первый матч за основной состав — я вышел на замену в Минске в 1975 году, тоже ещё учась в школе. Мы проиграли минскому «Динамо» — 0:2.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ну, и вас узнала вся страна в 1977 году…</span><br />
— В 76-м. Тогда я играл за юношескую сборную СССР. Я, Бессонов, Хидиятуллин и Баль. Мы — одногодки и играли за на год старших. Обыграли в финале сборную Венгрии, завоевали звание чемпионов Европы, за что получили звание мастера спорта. А на следующий год на базе той сборной Сергей Михайлович Мосягин собрал команду, которая стала чемпионом мира среди молодёжных команд в Тунисе, выиграв у Мексики. За ту сборную выступало пять харьковчан. Это нонсенс, когда из одного города вызывают в сборную столько игроков. И выступать за неё было почётно и важно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И ведь «Металлист» тогда выступал во второй лиге!</span><br />
— Да. Но тренер увидел наш потенциал и пригласил всех.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И все ведь потом стали известными футболистами. Кто-то перешёл в киевское «Динамо», а кто-то остался в «Металлисте», как вы.</span><br />
— Да, это очень приятно. И это всё — благодаря тренерам, которые нас воспитывали. У меня — Николай Михайлович Кольцов, у Юры Сивухи это был Ким Иванович Никишкин, который нашёл и воспитал его. А так, конечно, приятно было играть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В предыдущем разделе о чемпионате СССР 1985 года, опубликованном в газете «ГОЛ!», приведена цитата из воспоминаний Вэли Касумова о том, что в аэропорту Шереметьево вашу сборную встречали многочисленные представители клубов высшей лиги, которые тут же стали предлагать футболистам-чемпионам перейти к ним в команды. Вас тоже приглашали куда-то?</span><br />
— Как только мы прилетели, нас сразу пригласил к себе Игорь Семёнович Волчок — тогда старший тренер московского «Локомотива». Нас машина забрала из аэропорта, приехали на стадион «Локомотив», и тренер с нами пообщался, сказав, что хочет видеть в своей команде, предложил определённые условия работы вместе. Мы сказали, что мы пообщаемся с семьями и ответим. Но мы приехали домой и остались в родном городе Харькове, где команда играла во второй лиге, потом — в первой, а потом — уже в высшей. И я счастлив, что прошёл весь этот путь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Сколько лет вы отыграли за «Металлист»?</span><br />
— В команде мастеров «Металлист» я проработал 12 лет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Какой сезон был самым памятным?</span><br />
— Памятные те сезоны, в которых был переход — из второй лиги в первую, из первой — в высшую. Особенно мне запомнился матч с воронежским «Факелом», в котором были собраны очень хорошие футболисты, но, несмотря на это, мы по сумме двух игр их обыграли и вошли в 1978 году первую лигу. Это не забывается. И, посмотрите, какой ведь подъём был! Люди ходили на все игры, начиная со второй лиги. Полный стадион — вторая лига, полный стадион — первая лига и полный стадион — высшая лига. Людям нравилось тогда, как мы играли. На трибуны никого не загоняли, а люди спрашивали лишний билетик. На заводе Малышева людям выдавали абонементы на футбол как премию.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насколько мне помнится, из «Металлиста» вы исчезли как-то незаметно, а потом в прессе прошла информация, что у вас проблемы со здоровьем.</span><br />
— Когда я исчез из «Металлиста», мне было 28 лет. У меня начались сердечные проблемы, и, поговорив с Лемешко, решил закончить спортивную карьеру. Это было в 1986 году. Но, работая затем в ДЮСШ «Металлист» (а я в ней проработал 8 лет), я играл за команду мастеров «Салют» (Белгород).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— То есть здоровье позволило…</span><br />
— Когда отдал всю жизнь футболу, нельзя так резко бросить. Писал расписки врачам, что если со мной что-то случится, то виноват сам. И ровно в 40 лет я закончил играть в команде «Салют».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы играете и сейчас — за ветеранов, так что, надо понимать, на здоровье не жалуетесь?</span><br />
— Я себя плохо чувствую, если не бегаю, — вот в чём дело. Приятно встречаться с командой, с которой молодость прошли вместе.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Глядя на вас, 56 лет вам не дашь. В чём секрет?</span><br />
— Секрет в правильном образе жизни: всё можно делать, но умеренно. И выпить, и покурить, и всё остальное — но должно быть умеренно. И заниматься спортом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В вашей биографии было всего четыре команды: «Металлист», «Маяк», «Салют», и во время службы в армии — киевский СКА...</span><br />
— Да. Я сидел считал — в общей сложности за команды мастеров сыграл 413 игр. Столько не каждому футболисту дано сыграть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Белгородский период чем запомнился вам?</span><br />
— Это нонсенс, но я не тренировался с командой мастеров «Салюта», приезжал только на игры. Готовил себя самостоятельно, но выступал на довольно хорошем уровне.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Из игрового ансамбля не выпадали?</span><br />
— Нет, абсолютно!. Я не думаю, что если бы человек играл плохо, его держали до 40 лет. И сейчас из Белгорода звонят: «Приезжай, тебя люди помнят». Это приятно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А на тренерском этапе вашей карьеры кого удалось воспитать из известных футболистов?</span><br />
— Когда заканчиваешь играть — это очень тяжёлый период. Тогда мне руку помощи подал Роберт Григорьевич Мкртчан — тогдашний директор ДЮСШ «Металлист», которого сегодня с нами нет. Он взял меня в школу «Металлист» и поставил в пару с великолепным тренером Валерием Павловичем Богдановым. Таких детских тренеров, как он, надо поискать по всей Украине! И мы с ним начали работать в паре, тренировали команду 1970 года рождения, потом — 1975 год. Из 75-го года сейчас за «Металлист» играет Александр Горяинов — тоже приятно, что я принимал участие в его становлении. А потом самостоятельно я тренировал 1980 год. Из той команды сейчас ещё играет Слава Запояска, начинали очень хорошо Толя Санин (к сожалению, он так и не продолжил спортивную карьеру) и Евгений Сайко. Это те, кто играли в командах мастеров. А как тренер я потом работал в команде «Темп» (Шепетовка) — туда меня пригласил Леонид Иванович Ткаченко своим помощником. Мы там проработали два года вместе, затем Леонид Иванович ушёл и Берников Стас ушёл, а я остался там работать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— До конца?</span><br />
— Я оставался до конца, пока команда была. Потом её перевели в Хмельницкий, и команда уже называлась «Темп-Адвис». И там я проработал до конца — были финансовые трудности, и команда распалась. Потом вернулся в Харьков. Поступило предложение от Владимира Чумака — создали клуб «Арсенал». Я проработал три с половиной года. Вместе со мной работали Сивуха и Иванов, которые до сих пор радуют нас как тренеры. А потом Михаил Фоменко пригласил к себе в «Металлист», был у него помощником. Затем, когда он ушёл, я проработал ещё полгода старшим тренером. <br />
Затем моя тренерская , можно сказать, оборвалась — перешёл работать в коммерческую структуру. В ней я создал себе команду на первенство города, где была поставлена задача выиграть всё. Мы так и сделали: выиграли первенство города, выиграли Кубок города. И играли у нас, можете представить кто: Мирон Богданович Маркевич, Евгений Красников, Владислав Долгополов, Сергей Осадчий, Роман Пец, Сергей Чуйченко. Это была ветеранская команда, но они с удовольствием принимали участие в первенстве города под названием «Металлист».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как вы оказались в стенах Харьковской районной госадминистрации?</span><br />
— Меня позвал сюда Александр Нечипоренко. Он тогда был главой Харьковской райгосадминистрации и попросил меня возглавить спорт в районе. Я с удовольствием это предложение принял и до сих пор работаю. В данный момент еще тренирую команду ветеранов «Місто», руковожу нею. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А на игры «Металлиста» ходите?</span><br />
— На «Металлист» хожу, смотрю. Сейчас сердце немножко побаливает: раньше ходил и получал удовольствие от самой игры. Единственный недостаток — то, что мало своих. Меня это не радует.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, вы упомянули Станислава Берникова. Уже после Шепетовки, когда он работал в липецком «Металлурге», у него был эпизод с криминальным оттенком. Как сложилась его дальнейшая судьба?</span><br />
— После этого эпизода Станислав Васильевич тренерскую карьеру закончил. А так живёт и работает там же, в Липецке. Поддерживаю отношения с Юрием Сивухой. Созваниваемся. Он переживает, как тут у нас дела, мы переживаем, как там у него дела в Киеве. Жизнь продолжается.<br />
Я считаю, что спортивная жизнь у меня удалась. Я ни чём не жалею. Я — счастливый человек: у меня внук и внучка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Как дети и внуки относятся к спорту?</span><br />
— Сын в спорт не пошёл. Зато сейчас, после нашего интервью, еду на стадион «Металлист» — везу 9-летнего внука на тренировку. Тренеры у него — Сергей Осадчий и Виктор Сусло. У них сейчас все условия для работы — посмотрите, сколько полей. Когда мы работали, у нас только одно поле, и то с тырсой было. А сейчас! Не воспитывать футболистов — это преступление.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Что ж, успехов тогда вам!</span><br />
— Спасибо, что не забываете.</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1055' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1055/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-weight: bold;">Беседовал Олег СТОЛБЕЦОВ. 10 октября 2014 г</span><br />
<br />
<span style="color: #000080;"><span style="font-size: medium;"><span style="font-weight: bold;">Валентин Крячко: «На заводе Малышева людям выдавали абонементы как премию»</span></span></span><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;">В чемпионате СССР 1985 года харьковский «Металлист» занял самое высокое место после возвращения в элиту. Одним из тех, кто вместе с партнёрами по обороне обеспечивал неприкосновенность собственных ворот, был мастер спорта международного класса Валентин Крячко.</span></span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, как раз накануне сезона 1985 года вас вернули в «Металлист» из другой харьковской команды — «Маяка», выступавшего тогда во второй лиге. Как и почему это произошло?</span><br />
— Я вернулся из киевского СКА, который вылетел из первой лиги во вторую, а нас отправили дослуживать «срочную» по частям. А какие там тренировки? Сапоги, наряды… Конечно, я утратил свои кондиции. И когда вернулся в «Металлист», меня для набора спортивной формы отправили играть за «Маяк». И за него я отыграл сезон 1984 года. Получил небольшой игровой опыт, набрался сил и вернулся в команду «Металлист».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В чемпионате 1985 года вы сыграли только 7 матчей. Почему так мало?</span><br />
— У меня были проблемы с ахилловым сухожилием. Сделали операцию. Поэтому я и сыграл так мало. Мы лежали в одной палате с Игорем Якубовским. Ему делали операцию мениска, а мне ахиллова сухожилия.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Чем вам в целом запомнился тот сезон?</span><br />
— Тем, что долго и нудно приходилось восстанавливаться. Сами знаете, если у спортсмена кондиции теряются, то восстановиться потом на определённом уровне очень тяжело.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А что вы можете сказать об игре команды? Всё-таки в том сезоне «Металлист» занял на тот момент самое высокое место после возвращения в высшую лигу.</span><br />
— У нас был хороший коллектив. Дружный. Это имеет очень большое значение: когда команда сплочённая, каждый друг за друга играет, это приносит результат.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Кто были вашими партнёрами по обороне?</span><br />
— Виктор Камарзаев, с которым я и сегодня поддерживаю отношения — дружеские, семейные. Жалко, нет уже Сергея Мотуза, который очень рано ушёл из жизни. Это люди, которые играли в очень хороший футбол, как защитники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Тогда ведь в команду пришли молодые ребята —Касумов, Тарасов играл второй сезон. Чем они запомнились?</span><br />
— Это самородки. Что Юра Тарасов, что Вэли Касумов. Кстати, 4 октября мы проводили турнир памяти Юрия Тарасова в Липцах Харьковского района (Юрий Тарасов родился неподалёку оттуда — в селе Борщевая — прим. авт.). Такие люди не забываются, и это приятно, что они оставляют после себя хороший след.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— У меня спустя почти 30 лет остаются в памяти два матча «Металлиста» из того сезона. Первый — со «Спартаком», когда «Металлист» уступил — 0:7. Как так случилось?</span><br />
— В это время я и лежал в больнице с Якубовским, смотрел матч по телевизору. Так бывает. Знаете, наш тренер Евгений Филиппович Лемешко говорил: «Лучше проиграть 0:7 один раз, чем семь раз по 0:1».Так оно и получилось. Бывает такое… Вот, пожалуйста, пример, когда белорусский «БАТЭ» во втором туре группового турнира Лиги чемпионов, проиграв перед этим португальскому «Порту» 0:6, обыграл такую сильную команду, как «Атлетик». То же самое случилось тогда и с «Металлистом».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— После той игры команду в обком партии вызывали?</span><br />
— Да, очень были недовольны. Но тогда, знаете, Юра Сивуха после операции аппендицита сыграл. Ну, где-то не вошёл в игру. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насколько я понимаю, это было скорее «дежурное пропесочивание» — ведь тогдашний первый секретарь обкома Владислав Петрович Мысниченко — сам в прошлом спортсмен и всё прекрасно понимал…</span><br />
— Вы понимаете, тогда система была такая, что обком партии и, в частности, Мысниченко очень переживали — как за команду, так и за футбол в целом. Я считаю, что их вмешательство в дела «Металлиста» в хорошем смысле слова давало определённые результаты.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И второй памятный матч — против киевского «Динамо», в котором Олег Блохин забил свой юбилейный, 200-й гол в чемпионатах Советского Союза. Что вы думаете о той игре? Суждения разные о ней…</span><br />
— Что думать? Вряд ли болельщики могут полагать, что там специально всё… Ну, так получилось, что он забил именно в Харькове свой юбилейный мяч. После матча мы общались с ним. Мы провожали киевское «Динамо» и вместе с киевлянами выпили шампанского за забитый мяч. Но игра была честная.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Тяжело было Блохина удержать?</span><br />
— Это своего рода самородок футбольный, с ним было очень тяжело играть, если ему давать играть. Если не давать — тогда легко.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, а теперь давайте поговорим о вашей карьере в целом. Вы — харьковчанин. Где вы начинали?</span><br />
— Я начинал в ДЮСШ посёлка Комсомольский Змиевского района. Потом в 1971 году в Харькове открылся спортинтернат, был первый набор. Я поступил сразу же в 7-й класс. Тренером был Николай Михайлович Кольцов, который и увидел во мне футболиста. Он был и отцом, и тренером, и товарищем. К сожалению, его уже нет с нами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В «Металлист» когда попали?</span><br />
— Учась в 9-м классе. Первый матч, как сейчас помню, в 1974 году я играл за дублирующий состав в паре с Романом Шподарунком…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— …Он был старше вас на 10 лет!</span><br />
— Да. А первый матч за основной состав — я вышел на замену в Минске в 1975 году, тоже ещё учась в школе. Мы проиграли минскому «Динамо» — 0:2.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Ну, и вас узнала вся страна в 1977 году…</span><br />
— В 76-м. Тогда я играл за юношескую сборную СССР. Я, Бессонов, Хидиятуллин и Баль. Мы — одногодки и играли за на год старших. Обыграли в финале сборную Венгрии, завоевали звание чемпионов Европы, за что получили звание мастера спорта. А на следующий год на базе той сборной Сергей Михайлович Мосягин собрал команду, которая стала чемпионом мира среди молодёжных команд в Тунисе, выиграв у Мексики. За ту сборную выступало пять харьковчан. Это нонсенс, когда из одного города вызывают в сборную столько игроков. И выступать за неё было почётно и важно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И ведь «Металлист» тогда выступал во второй лиге!</span><br />
— Да. Но тренер увидел наш потенциал и пригласил всех.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И все ведь потом стали известными футболистами. Кто-то перешёл в киевское «Динамо», а кто-то остался в «Металлисте», как вы.</span><br />
— Да, это очень приятно. И это всё — благодаря тренерам, которые нас воспитывали. У меня — Николай Михайлович Кольцов, у Юры Сивухи это был Ким Иванович Никишкин, который нашёл и воспитал его. А так, конечно, приятно было играть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В предыдущем разделе о чемпионате СССР 1985 года, опубликованном в газете «ГОЛ!», приведена цитата из воспоминаний Вэли Касумова о том, что в аэропорту Шереметьево вашу сборную встречали многочисленные представители клубов высшей лиги, которые тут же стали предлагать футболистам-чемпионам перейти к ним в команды. Вас тоже приглашали куда-то?</span><br />
— Как только мы прилетели, нас сразу пригласил к себе Игорь Семёнович Волчок — тогда старший тренер московского «Локомотива». Нас машина забрала из аэропорта, приехали на стадион «Локомотив», и тренер с нами пообщался, сказав, что хочет видеть в своей команде, предложил определённые условия работы вместе. Мы сказали, что мы пообщаемся с семьями и ответим. Но мы приехали домой и остались в родном городе Харькове, где команда играла во второй лиге, потом — в первой, а потом — уже в высшей. И я счастлив, что прошёл весь этот путь.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Сколько лет вы отыграли за «Металлист»?</span><br />
— В команде мастеров «Металлист» я проработал 12 лет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Какой сезон был самым памятным?</span><br />
— Памятные те сезоны, в которых был переход — из второй лиги в первую, из первой — в высшую. Особенно мне запомнился матч с воронежским «Факелом», в котором были собраны очень хорошие футболисты, но, несмотря на это, мы по сумме двух игр их обыграли и вошли в 1978 году первую лигу. Это не забывается. И, посмотрите, какой ведь подъём был! Люди ходили на все игры, начиная со второй лиги. Полный стадион — вторая лига, полный стадион — первая лига и полный стадион — высшая лига. Людям нравилось тогда, как мы играли. На трибуны никого не загоняли, а люди спрашивали лишний билетик. На заводе Малышева людям выдавали абонементы на футбол как премию.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Насколько мне помнится, из «Металлиста» вы исчезли как-то незаметно, а потом в прессе прошла информация, что у вас проблемы со здоровьем.</span><br />
— Когда я исчез из «Металлиста», мне было 28 лет. У меня начались сердечные проблемы, и, поговорив с Лемешко, решил закончить спортивную карьеру. Это было в 1986 году. Но, работая затем в ДЮСШ «Металлист» (а я в ней проработал 8 лет), я играл за команду мастеров «Салют» (Белгород).<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— То есть здоровье позволило…</span><br />
— Когда отдал всю жизнь футболу, нельзя так резко бросить. Писал расписки врачам, что если со мной что-то случится, то виноват сам. И ровно в 40 лет я закончил играть в команде «Салют».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Вы играете и сейчас — за ветеранов, так что, надо понимать, на здоровье не жалуетесь?</span><br />
— Я себя плохо чувствую, если не бегаю, — вот в чём дело. Приятно встречаться с командой, с которой молодость прошли вместе.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Глядя на вас, 56 лет вам не дашь. В чём секрет?</span><br />
— Секрет в правильном образе жизни: всё можно делать, но умеренно. И выпить, и покурить, и всё остальное — но должно быть умеренно. И заниматься спортом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В вашей биографии было всего четыре команды: «Металлист», «Маяк», «Салют», и во время службы в армии — киевский СКА...</span><br />
— Да. Я сидел считал — в общей сложности за команды мастеров сыграл 413 игр. Столько не каждому футболисту дано сыграть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Белгородский период чем запомнился вам?</span><br />
— Это нонсенс, но я не тренировался с командой мастеров «Салюта», приезжал только на игры. Готовил себя самостоятельно, но выступал на довольно хорошем уровне.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Из игрового ансамбля не выпадали?</span><br />
— Нет, абсолютно!. Я не думаю, что если бы человек играл плохо, его держали до 40 лет. И сейчас из Белгорода звонят: «Приезжай, тебя люди помнят». Это приятно.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А на тренерском этапе вашей карьеры кого удалось воспитать из известных футболистов?</span><br />
— Когда заканчиваешь играть — это очень тяжёлый период. Тогда мне руку помощи подал Роберт Григорьевич Мкртчан — тогдашний директор ДЮСШ «Металлист», которого сегодня с нами нет. Он взял меня в школу «Металлист» и поставил в пару с великолепным тренером Валерием Павловичем Богдановым. Таких детских тренеров, как он, надо поискать по всей Украине! И мы с ним начали работать в паре, тренировали команду 1970 года рождения, потом — 1975 год. Из 75-го года сейчас за «Металлист» играет Александр Горяинов — тоже приятно, что я принимал участие в его становлении. А потом самостоятельно я тренировал 1980 год. Из той команды сейчас ещё играет Слава Запояска, начинали очень хорошо Толя Санин (к сожалению, он так и не продолжил спортивную карьеру) и Евгений Сайко. Это те, кто играли в командах мастеров. А как тренер я потом работал в команде «Темп» (Шепетовка) — туда меня пригласил Леонид Иванович Ткаченко своим помощником. Мы там проработали два года вместе, затем Леонид Иванович ушёл и Берников Стас ушёл, а я остался там работать.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— До конца?</span><br />
— Я оставался до конца, пока команда была. Потом её перевели в Хмельницкий, и команда уже называлась «Темп-Адвис». И там я проработал до конца — были финансовые трудности, и команда распалась. Потом вернулся в Харьков. Поступило предложение от Владимира Чумака — создали клуб «Арсенал». Я проработал три с половиной года. Вместе со мной работали Сивуха и Иванов, которые до сих пор радуют нас как тренеры. А потом Михаил Фоменко пригласил к себе в «Металлист», был у него помощником. Затем, когда он ушёл, я проработал ещё полгода старшим тренером. <br />
Затем моя тренерская , можно сказать, оборвалась — перешёл работать в коммерческую структуру. В ней я создал себе команду на первенство города, где была поставлена задача выиграть всё. Мы так и сделали: выиграли первенство города, выиграли Кубок города. И играли у нас, можете представить кто: Мирон Богданович Маркевич, Евгений Красников, Владислав Долгополов, Сергей Осадчий, Роман Пец, Сергей Чуйченко. Это была ветеранская команда, но они с удовольствием принимали участие в первенстве города под названием «Металлист».<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как вы оказались в стенах Харьковской районной госадминистрации?</span><br />
— Меня позвал сюда Александр Нечипоренко. Он тогда был главой Харьковской райгосадминистрации и попросил меня возглавить спорт в районе. Я с удовольствием это предложение принял и до сих пор работаю. В данный момент еще тренирую команду ветеранов «Місто», руковожу нею. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А на игры «Металлиста» ходите?</span><br />
— На «Металлист» хожу, смотрю. Сейчас сердце немножко побаливает: раньше ходил и получал удовольствие от самой игры. Единственный недостаток — то, что мало своих. Меня это не радует.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Валентин Николаевич, вы упомянули Станислава Берникова. Уже после Шепетовки, когда он работал в липецком «Металлурге», у него был эпизод с криминальным оттенком. Как сложилась его дальнейшая судьба?</span><br />
— После этого эпизода Станислав Васильевич тренерскую карьеру закончил. А так живёт и работает там же, в Липецке. Поддерживаю отношения с Юрием Сивухой. Созваниваемся. Он переживает, как тут у нас дела, мы переживаем, как там у него дела в Киеве. Жизнь продолжается.<br />
Я считаю, что спортивная жизнь у меня удалась. Я ни чём не жалею. Я — счастливый человек: у меня внук и внучка.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Как дети и внуки относятся к спорту?</span><br />
— Сын в спорт не пошёл. Зато сейчас, после нашего интервью, еду на стадион «Металлист» — везу 9-летнего внука на тренировку. Тренеры у него — Сергей Осадчий и Виктор Сусло. У них сейчас все условия для работы — посмотрите, сколько полей. Когда мы работали, у нас только одно поле, и то с тырсой было. А сейчас! Не воспитывать футболистов — это преступление.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Что ж, успехов тогда вам!</span><br />
— Спасибо, что не забываете.</div>
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1055' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1055/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Камарзаев Виктор: «Нас боялись и частенько пытались подкупить»]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12985</link>
			<pubDate>Tue, 19 Dec 2017 20:10:00 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12985</guid>
			<description><![CDATA[12 ноября 2009 г. <a href="http://goal.net.ua/news/15374.html" target="_blank">goal.net.ua</a><br />
<br />
<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Виктор Камарзаев: «Нас боялись и частенько пытались подкупить»</span></span></span><br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">На стадион «Металлист» после реконструкции всегда приятно приходить. На футбол, по службе, просто так – прогуляться с детьми. В этот раз был особенный случай: встреча с человеком, о котором принято говорить – «он сделал себя сам»…</span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;">С известнейшим игроком харьковского «Металлиста» 1980-х гг. Виктором Камарзаевым мы встретились на красавце-стадионе «Металлист», присели в уютном кафе, расположенном в здании детской футбольной академии ФК «Металлист». Первый вопрос напрашивался сам по себе.</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, мечтали когда-нибудь, что в Харькове будет стадион, готовый принять матчи чемпионата Европы? А для детей будут созданы столь великолепные условия для занятия футболом?</span><br />
<br />
- Может, и мечтал, но в те годы ничего подобного не было. Очень приятно, что нынешнее руководство клуба заботится о престиже клуба, страны; делает все возможное, чтобы ЕВРО было в Харькове.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Руководство клуба, власти Харькова не сомневаются, что европейский форум пройдет в Первой столице наряду с тремя другими украинскими городами…</span><br />
<br />
- Дай то Бог, очень хотелось бы этого. Сегодня мы видим результат - есть чем гордиться, и УЕФА не может не видеть всего этого. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что значит для Вас футбол?</span><br />
<br />
- Футбол как наркотик, это на всю жизнь. И сегодня, если раз в неделю не побегаю, то потом чувствую себя скверно, будто кислорода не хватает. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы и сегодня в прекрасной форме, не так давно в Австралии чемпионами мирами стали… Расскажите подробнее о том турнире.</span><br />
<br />
- Олимпийские игры среди ветеранов. Участников соревнований было 28 тысяч. Одних только футболистов и футболисток было 2800 участников. Соревнования по футболу проходили по несколько категориям. Команда Харькова, хотя играли мы в форме «Металлиста», относилась к профессионалам, так как в нашей заявке было три бывших игрока харьковского клуба. Кроме меня, еще Владимир Линке и Олег Крамаренко.<br />
В нашей группе было шесть команд: мариупольский «Ильичевец», Хабаровск (Россия), Австралия, Канада, израильский «Маккаби». Четыре года назад мы тоже выиграли подобный турнир в Канаде, прошли его на одном дыхании. Нам тогда еще Игорь Якубовский помогал. Сейчас же было гораздо тяжелее. Во-первых, очень тяжелый перелет (21 с половиной часов только в воздухе: 9 часов до Пекина и 12 с половиной часов до Сиднея), смена часового пояса. Во-вторых, мы стали пусть не старее, потому лично я чувствую себя молодым душой, но чуточку древнее (смеется). <br />
<br />
Тем не менее, мы стали сильнейшими. Я еще раз убедился, что Харьков – город крепкий духом, а харьковский футбол один из лучших. Скажу сразу, что второе место мы бы расценивали как поражение, поэтому настраивались только на победу. В нас верили и на родине. Заранее подготовили почетные грамоты, за подписями министра спорта Юрия Павленко и президента Национального олимпийского комитета Сергея Бубки. Завоеванное место и фамилии мы сами уже вписали.<br />
<br />
Игры были тяжелыми, соперники достойные. Деньги собирали всем городом, за что спасибо всем спонсорам, которые остались неравнодушными к нам, ветеранам. Большое спасибо Александру Ярославскому, который всегда нам помогает, не оставил без внимания и сейчас. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы родом не из Харькова, за годы жизни здесь чувствуете себя своим?</span><br />
<br />
- Конечно, меня здесь все устраивает: замечательный город, прекрасные люди. Чувствую себя харьковчанином, а «Металлисту» предан и по сей день. Родом я из Кабардино-Балкарии, есть такой город Прохладное, расположенный километров в 60-ти от столицы - Нальчика. Там и начал впервые заниматься футболом, лет в шесть меня дед отвел в футбольную школу. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Дед решил сделать из внука футболиста, не поспешил ли? Все-таки, 6 лет, ребенок еще.</span><br />
<br />
- Согласен, рановато. В этом возрасте психика человека еще не сформирована, могут возникнуть душевные травмы. Оптимальный возраст для начала занятий футболом, мне кажется, 7-8 лет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы говорите, как детский тренер. Хотя мы вас знаем и как старшего тренера «Металлиста» в тяжелые 90-е годы, и как главного тренера харьковского «Арсенала».</span> <br />
<br />
- Общая карьера в «Металлисте» - 21 год, из них только 7 лет (с 1981-го по 1987-й) в качестве игрока. Остальное время работал с детьми в школе «Металлиста» вплоть до 1994 года, когда сначала стал помощником старшего тренера «Металлиста» Александра Довбия, а затем и старшим тренером. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Трудные были времена, тогда и более обеспеченные клубы Высшей лиги едва сводили концы с концами. «Металлист» же, решавший, в основном, проблемы выживания, и вовсе спустился в Первую лигу.</span><br />
<br />
- Да, было нелегко и горько, но это уже история. Сегодня «Металлист» смотрит в будущее с высоко поднятой головой, чему я безумно рад.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не завидуете современным футболистам? Ведь 20-ть лет назад о таких условиях ваше поколение могло только мечтать…</span><br />
<br />
- Абсолютно не завидую. Профессиональный футбол – большой спорт. Это не физкультура, полезная для здоровья абсолютно всем. Профессиональные футболисты за годы карьеры получают серьезнейшие травмы – как физические, так и душевные. Я могу сказать о нашем поколении игроков и немного старшем. Полученные травмы сегодня дают о себе знать. Многих известных футболистов и нет уже с нами, они очень рано ушли: 50 лет – разве это возраст? Так что я считаю вполне справедливым, что труд футболиста сегодня достойно оплачивается. Это своего рода компенсация. Здоровье не купишь ни за какие деньги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- А большие деньги не портят молодого человека?</span><br />
<br />
- Все зависит от него самого, от уровня его интеллекта, мышления. Может молодой и одаренный футболист испортиться от денег или нет — не скажет ни один тренер, ни один психолог. Каждый человек воспринимает информацию по-своему: ты ему даешь положительную, он же может перевернуть ее и сделать все наоборот.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Было ли в ваше практике работы с детьми ситуации, когда парень подает большие надежды, но потом вдруг «сдувается»?</span><br />
<br />
- Никогда не скажешь совершенно точно о юном игроке до 15-ти лет, станет ли он профессиональным футболистом или нет. В командах Бундеслиги часто игроков вообще держат в дубле до 25 лет, а потом выпускают в «основу», после чего они становятся практически незаменимыми, ценными футболистами. Нужно учитывать и биологический фактор, и внутренний мир молодого человека. У него в любой момент может произойти такой эмоциональный взрыв в голове, что, долгое время фанатея футболом, он может враз бросить тренировки, усесться за компьютер, получать от этого удовольствие и стать впоследствие никак не футболистом, а программистом, к примеру.<br />
<br />
Могу сказать о себе. Когда играл в юношеской команде, четверо из моей группы играли за сборную Юга России. Я не попадал в состав ни одной сборной. Я не подавал надежд до 16-летнего возраста, считался не фактурным, пока меня не приметил и не поверил в мои способности тренер взрослой команды Доценко. На сборах Александр Иванович отстранил меня от мяча и сделал акцент на физические нагрузки. Вскоре я сам почувствовал за зимние сборы, что вырос во всех планах. У меня появились такие физические кондиции, которые позволили лучше обращаться с мячом, мыслить на поле. Мое мнение: каким бы ни был талантливым молодой игрок, если он слаб физически — он не сможет адаптироваться во взрослом футболе, одного его желания и таланта не хватит. <br />
<br />
Таким образом, подтянув «физику», я уже в 16 лет играл за взрослую команду на первенстве Кабардино-Балкарской республики, а затем уже меня взяли в дублирующий состав «Спартака» из Нальчика. Поиграл недолго, решил пойти в армию со своим призывом, о чем никогда не пожалел. Служил 4 года в Германской демократической республике, играл за одну из команд Оберлиги. <br />
<br />
Отслужив, пошел в «Спартак», куда меня пригласил Иван Васильевич Золотухин. Вскоре мной заинтересовались на Украине: выступающий в Высшей лиге донецкий «Шахтер» под руководством Виктора Носова, которого уже нет с нами, и перволиговый «Металлист» Евгения Лемешко. Я выбрал харьковский вариант. И вновь не прогадал. Душой и сердцем прикипел к команде, буду до конца дней переживать, радоваться успехам «Металлиста», огорчаться неудачам. Также хочу поблагодарить свою жену, Людмилу, за то, что в годы моей футбольной карьеры она всегда поддерживала меня.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам импонирует игра нынешнего «Металлиста»?</span><br />
- Очень нравится. Огромная заслуга в этом Мирона Маркевича. Интересная игра, конструктивная. Посещаю все матчи, получаю огромное удовольствие. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Последняя домашняя игра «Металлиста» с «Ворсклой» вам тоже понравилась? Лично слышал выкрики с трибун: «За что вам миллионы платят?»</span><br />
<br />
- Я понял Ваш вопрос. Я шел на игру и обсуждал с друзьями, как сложится встреча с полтавчанами. «Ворскла» - классная команда, и сейчас она занимает далеко не заслуженное место в турнирной таблице. Ожидать искрометной, суператакующей игры всегда хочется, но не всегда получается. Кроме того, от тренера и команды требуют результат – и он был. И еще нужно учитывать, что есть более удобные соперники, менее и вообще неудобные. Для нас, например, московские «Спартак» и «Торпедо» всю жизнь были неудобными соперниками, бились с ними, что называется, «насмерть». С другой стороны, классная и техничная команда тбилисского «Динамо»: с такими фантастическими игроками, как Шенгелия, Дараселия, Чивадзе, Кипиани, Гуцаев, Сулаквелидзе… А мы их обыгрывали. И дома, и в гостях часто брали очки. Видимо, полтавчане – неудобный для «Металлиста» соперник.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кроме «Металлиста», вы тренировали харьковские «Арсенал» и «Газовик»…</span><br />
<br />
- О втором, названном вами клубе, и вспоминать не хочется. Такую работу и врагу не пожелаю. После «Арсенала», в котором я получал удовольствие, вдруг такой переворот. Никаких условий, и касается это не только финансирования. О полноценном тренировочном процессе и речь не могла идти. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На данный момент, чем занимаетесь?</span><br />
- Я при деле. Выезжаю в область, смотрю перспективную молодежь. Жду предложений, я по своей сути рабочий тренер, мне по душе работать с командой. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Современных игроков разных клубов нередко можно встретить в ночных клубах и прочих увеселительных заведениях. А как вы отдыхали в свое время?</span><br />
<br />
- Мы тоже были молоды, хотелось отдохнуть. И соображали, к сожалению, не всегда правильно. Это сегодня, имея жизненный опыт за плечами, я бы многие вещи не делал. Я скажу вам честно, что до 25 лет не пробовал ни спиртного, ни сигареты. В один момент начал баловаться, не понимал, а зачем? Молодым всегда присуща игривость, азарт, желание повеселиться, порой не думая о последствиях. И у нас в «Металлисте» все это было. Были даже две группы такие: «пододеяльники», которые скрывались, и «казаки» - с шашкой наголо. Так что мы были такими же, как и сегодняшняя молодежь. Главное – вовремя осознать, остановиться в «шалостях» и двигаться дальше в развитии. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Недавно общаясь с известным в прошлом футболистом «Металлиста» Виталием Пушкуцей, он рассказал, что клуб выделил ему двухкомнатную квартиру и автомобиль «шестерку». Это было уже в 90-х, а в 80-х подобные сюрпризы «Металлист» своим футболистам делал?</span><br />
<br />
- В нальчикском «Спартаке» у меня была двухкомнатная квартира. Приехав в Харьков, мне выделили «трешку». <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, вас харьковчане на улицах узнавали?</span><br />
<br />
- Конечно, узнавали, просили и автограф, и сфотографироваться вместе, но это если хорошо отыграли. Если плохо, на улицу лучше было не выходить. И самому стыдно было перед людьми, и лишний раз видеть укор в глазах болельщиков не хотелось. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, сейчас что ни тур в Премьер-лиге – то судейский скандал. Как обстояло с этим дело раньше? Неужели тоже хулили судей после каждой игры?</span><br />
<br />
- С одной стороны, мне не нравится, когда во всех грехах обвиняют судей. Если ты сильнее – ни один судья не сможет помешать. Но, правда, бывает и судейский беспредел. Тогда играй не играй, все равно ничего не наиграешь. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Многие футболисты после завершения игровой карьеры пополнили судейский корпус. Почему не последовали их примеру?</span><br />
<br />
- Это не для меня. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, сейчас уже не секрет, что в чемпионате СССР имели место договорные игры и подкупы судей. Говорят, хуже всего было играть в Армении, Грузии и прочих южных республиках, где арбитрам устраивали царский прием…</span><br />
<br />
- Мы никогда не договаривались, никому не платили. Наоборот, нас боялись и частенько пытались подкупить. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- А как относитесь к стимулированию какой-либо команды со стороны заинтересованных лиц?</span><br />
<br />
- Абсолютно нормально. Никто никого не подкупает. Говорят: выиграете – значит, мы вам денег дадим, не выиграете – не дадим. По-моему, ничего криминального и подлого здесь нет. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, а есть кто-то из ваших бывших партнеров, с кем вы пронесли дружбу до сегодняшнего дня?</span><br />
<br />
- Со всеми ребятами в хороших отношениях. Поддерживаем форму, бегаем, играем на турнирах ветеранов. Ходим друг к другу в гости. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кто из игроков современного «Металлиста» вам больше всего импонирует?</span><br />
<br />
- Команда. Никого не хочу выделять. Мне нравится стиль игры нынешнего «Металлиста». Думаю, ребята уже сегодня способны на большее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам нравится атмосфера, царящая сегодня на стадионе «Металлист» в дни игр?</span><br />
<br />
- Потрясающе. Болеть у нас умеют. Только категорически не приемлю все эти файера, мне это непонятно. Клуб делает все возможное и даже больше, чтобы зрителю было комфортно, уютно, вкладывает большие деньги в команду, инфраструктуру. А болельщики «платят» зажженными файерами. Таких людей и болельщиками назвать язык не поворачивается, это неуважение к клубу, команде. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что пожелаете молодому поколению?</span><br />
<br />
- Трудиться в поте лица. Не останавливаться на достигнутом, нет предела совершенству. Нужно постоянно учиться и всегда стремиться к большему, подниматься все выше и выше. </div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">Беседовал Валентин МАСЛАК</span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1058' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1058/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>[/align]]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[12 ноября 2009 г. <a href="http://goal.net.ua/news/15374.html" target="_blank">goal.net.ua</a><br />
<br />
<span style="font-size: medium;"><span style="color: #000080;"><span style="font-weight: bold;">Виктор Камарзаев: «Нас боялись и частенько пытались подкупить»</span></span></span><br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">На стадион «Металлист» после реконструкции всегда приятно приходить. На футбол, по службе, просто так – прогуляться с детьми. В этот раз был особенный случай: встреча с человеком, о котором принято говорить – «он сделал себя сам»…</span></div>
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-style: italic;">С известнейшим игроком харьковского «Металлиста» 1980-х гг. Виктором Камарзаевым мы встретились на красавце-стадионе «Металлист», присели в уютном кафе, расположенном в здании детской футбольной академии ФК «Металлист». Первый вопрос напрашивался сам по себе.</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, мечтали когда-нибудь, что в Харькове будет стадион, готовый принять матчи чемпионата Европы? А для детей будут созданы столь великолепные условия для занятия футболом?</span><br />
<br />
- Может, и мечтал, но в те годы ничего подобного не было. Очень приятно, что нынешнее руководство клуба заботится о престиже клуба, страны; делает все возможное, чтобы ЕВРО было в Харькове.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Руководство клуба, власти Харькова не сомневаются, что европейский форум пройдет в Первой столице наряду с тремя другими украинскими городами…</span><br />
<br />
- Дай то Бог, очень хотелось бы этого. Сегодня мы видим результат - есть чем гордиться, и УЕФА не может не видеть всего этого. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что значит для Вас футбол?</span><br />
<br />
- Футбол как наркотик, это на всю жизнь. И сегодня, если раз в неделю не побегаю, то потом чувствую себя скверно, будто кислорода не хватает. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы и сегодня в прекрасной форме, не так давно в Австралии чемпионами мирами стали… Расскажите подробнее о том турнире.</span><br />
<br />
- Олимпийские игры среди ветеранов. Участников соревнований было 28 тысяч. Одних только футболистов и футболисток было 2800 участников. Соревнования по футболу проходили по несколько категориям. Команда Харькова, хотя играли мы в форме «Металлиста», относилась к профессионалам, так как в нашей заявке было три бывших игрока харьковского клуба. Кроме меня, еще Владимир Линке и Олег Крамаренко.<br />
В нашей группе было шесть команд: мариупольский «Ильичевец», Хабаровск (Россия), Австралия, Канада, израильский «Маккаби». Четыре года назад мы тоже выиграли подобный турнир в Канаде, прошли его на одном дыхании. Нам тогда еще Игорь Якубовский помогал. Сейчас же было гораздо тяжелее. Во-первых, очень тяжелый перелет (21 с половиной часов только в воздухе: 9 часов до Пекина и 12 с половиной часов до Сиднея), смена часового пояса. Во-вторых, мы стали пусть не старее, потому лично я чувствую себя молодым душой, но чуточку древнее (смеется). <br />
<br />
Тем не менее, мы стали сильнейшими. Я еще раз убедился, что Харьков – город крепкий духом, а харьковский футбол один из лучших. Скажу сразу, что второе место мы бы расценивали как поражение, поэтому настраивались только на победу. В нас верили и на родине. Заранее подготовили почетные грамоты, за подписями министра спорта Юрия Павленко и президента Национального олимпийского комитета Сергея Бубки. Завоеванное место и фамилии мы сами уже вписали.<br />
<br />
Игры были тяжелыми, соперники достойные. Деньги собирали всем городом, за что спасибо всем спонсорам, которые остались неравнодушными к нам, ветеранам. Большое спасибо Александру Ярославскому, который всегда нам помогает, не оставил без внимания и сейчас. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы родом не из Харькова, за годы жизни здесь чувствуете себя своим?</span><br />
<br />
- Конечно, меня здесь все устраивает: замечательный город, прекрасные люди. Чувствую себя харьковчанином, а «Металлисту» предан и по сей день. Родом я из Кабардино-Балкарии, есть такой город Прохладное, расположенный километров в 60-ти от столицы - Нальчика. Там и начал впервые заниматься футболом, лет в шесть меня дед отвел в футбольную школу. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Дед решил сделать из внука футболиста, не поспешил ли? Все-таки, 6 лет, ребенок еще.</span><br />
<br />
- Согласен, рановато. В этом возрасте психика человека еще не сформирована, могут возникнуть душевные травмы. Оптимальный возраст для начала занятий футболом, мне кажется, 7-8 лет.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вы говорите, как детский тренер. Хотя мы вас знаем и как старшего тренера «Металлиста» в тяжелые 90-е годы, и как главного тренера харьковского «Арсенала».</span> <br />
<br />
- Общая карьера в «Металлисте» - 21 год, из них только 7 лет (с 1981-го по 1987-й) в качестве игрока. Остальное время работал с детьми в школе «Металлиста» вплоть до 1994 года, когда сначала стал помощником старшего тренера «Металлиста» Александра Довбия, а затем и старшим тренером. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Трудные были времена, тогда и более обеспеченные клубы Высшей лиги едва сводили концы с концами. «Металлист» же, решавший, в основном, проблемы выживания, и вовсе спустился в Первую лигу.</span><br />
<br />
- Да, было нелегко и горько, но это уже история. Сегодня «Металлист» смотрит в будущее с высоко поднятой головой, чему я безумно рад.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Не завидуете современным футболистам? Ведь 20-ть лет назад о таких условиях ваше поколение могло только мечтать…</span><br />
<br />
- Абсолютно не завидую. Профессиональный футбол – большой спорт. Это не физкультура, полезная для здоровья абсолютно всем. Профессиональные футболисты за годы карьеры получают серьезнейшие травмы – как физические, так и душевные. Я могу сказать о нашем поколении игроков и немного старшем. Полученные травмы сегодня дают о себе знать. Многих известных футболистов и нет уже с нами, они очень рано ушли: 50 лет – разве это возраст? Так что я считаю вполне справедливым, что труд футболиста сегодня достойно оплачивается. Это своего рода компенсация. Здоровье не купишь ни за какие деньги.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- А большие деньги не портят молодого человека?</span><br />
<br />
- Все зависит от него самого, от уровня его интеллекта, мышления. Может молодой и одаренный футболист испортиться от денег или нет — не скажет ни один тренер, ни один психолог. Каждый человек воспринимает информацию по-своему: ты ему даешь положительную, он же может перевернуть ее и сделать все наоборот.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Было ли в ваше практике работы с детьми ситуации, когда парень подает большие надежды, но потом вдруг «сдувается»?</span><br />
<br />
- Никогда не скажешь совершенно точно о юном игроке до 15-ти лет, станет ли он профессиональным футболистом или нет. В командах Бундеслиги часто игроков вообще держат в дубле до 25 лет, а потом выпускают в «основу», после чего они становятся практически незаменимыми, ценными футболистами. Нужно учитывать и биологический фактор, и внутренний мир молодого человека. У него в любой момент может произойти такой эмоциональный взрыв в голове, что, долгое время фанатея футболом, он может враз бросить тренировки, усесться за компьютер, получать от этого удовольствие и стать впоследствие никак не футболистом, а программистом, к примеру.<br />
<br />
Могу сказать о себе. Когда играл в юношеской команде, четверо из моей группы играли за сборную Юга России. Я не попадал в состав ни одной сборной. Я не подавал надежд до 16-летнего возраста, считался не фактурным, пока меня не приметил и не поверил в мои способности тренер взрослой команды Доценко. На сборах Александр Иванович отстранил меня от мяча и сделал акцент на физические нагрузки. Вскоре я сам почувствовал за зимние сборы, что вырос во всех планах. У меня появились такие физические кондиции, которые позволили лучше обращаться с мячом, мыслить на поле. Мое мнение: каким бы ни был талантливым молодой игрок, если он слаб физически — он не сможет адаптироваться во взрослом футболе, одного его желания и таланта не хватит. <br />
<br />
Таким образом, подтянув «физику», я уже в 16 лет играл за взрослую команду на первенстве Кабардино-Балкарской республики, а затем уже меня взяли в дублирующий состав «Спартака» из Нальчика. Поиграл недолго, решил пойти в армию со своим призывом, о чем никогда не пожалел. Служил 4 года в Германской демократической республике, играл за одну из команд Оберлиги. <br />
<br />
Отслужив, пошел в «Спартак», куда меня пригласил Иван Васильевич Золотухин. Вскоре мной заинтересовались на Украине: выступающий в Высшей лиге донецкий «Шахтер» под руководством Виктора Носова, которого уже нет с нами, и перволиговый «Металлист» Евгения Лемешко. Я выбрал харьковский вариант. И вновь не прогадал. Душой и сердцем прикипел к команде, буду до конца дней переживать, радоваться успехам «Металлиста», огорчаться неудачам. Также хочу поблагодарить свою жену, Людмилу, за то, что в годы моей футбольной карьеры она всегда поддерживала меня.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам импонирует игра нынешнего «Металлиста»?</span><br />
- Очень нравится. Огромная заслуга в этом Мирона Маркевича. Интересная игра, конструктивная. Посещаю все матчи, получаю огромное удовольствие. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Последняя домашняя игра «Металлиста» с «Ворсклой» вам тоже понравилась? Лично слышал выкрики с трибун: «За что вам миллионы платят?»</span><br />
<br />
- Я понял Ваш вопрос. Я шел на игру и обсуждал с друзьями, как сложится встреча с полтавчанами. «Ворскла» - классная команда, и сейчас она занимает далеко не заслуженное место в турнирной таблице. Ожидать искрометной, суператакующей игры всегда хочется, но не всегда получается. Кроме того, от тренера и команды требуют результат – и он был. И еще нужно учитывать, что есть более удобные соперники, менее и вообще неудобные. Для нас, например, московские «Спартак» и «Торпедо» всю жизнь были неудобными соперниками, бились с ними, что называется, «насмерть». С другой стороны, классная и техничная команда тбилисского «Динамо»: с такими фантастическими игроками, как Шенгелия, Дараселия, Чивадзе, Кипиани, Гуцаев, Сулаквелидзе… А мы их обыгрывали. И дома, и в гостях часто брали очки. Видимо, полтавчане – неудобный для «Металлиста» соперник.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кроме «Металлиста», вы тренировали харьковские «Арсенал» и «Газовик»…</span><br />
<br />
- О втором, названном вами клубе, и вспоминать не хочется. Такую работу и врагу не пожелаю. После «Арсенала», в котором я получал удовольствие, вдруг такой переворот. Никаких условий, и касается это не только финансирования. О полноценном тренировочном процессе и речь не могла идти. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- На данный момент, чем занимаетесь?</span><br />
- Я при деле. Выезжаю в область, смотрю перспективную молодежь. Жду предложений, я по своей сути рабочий тренер, мне по душе работать с командой. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Современных игроков разных клубов нередко можно встретить в ночных клубах и прочих увеселительных заведениях. А как вы отдыхали в свое время?</span><br />
<br />
- Мы тоже были молоды, хотелось отдохнуть. И соображали, к сожалению, не всегда правильно. Это сегодня, имея жизненный опыт за плечами, я бы многие вещи не делал. Я скажу вам честно, что до 25 лет не пробовал ни спиртного, ни сигареты. В один момент начал баловаться, не понимал, а зачем? Молодым всегда присуща игривость, азарт, желание повеселиться, порой не думая о последствиях. И у нас в «Металлисте» все это было. Были даже две группы такие: «пододеяльники», которые скрывались, и «казаки» - с шашкой наголо. Так что мы были такими же, как и сегодняшняя молодежь. Главное – вовремя осознать, остановиться в «шалостях» и двигаться дальше в развитии. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Недавно общаясь с известным в прошлом футболистом «Металлиста» Виталием Пушкуцей, он рассказал, что клуб выделил ему двухкомнатную квартиру и автомобиль «шестерку». Это было уже в 90-х, а в 80-х подобные сюрпризы «Металлист» своим футболистам делал?</span><br />
<br />
- В нальчикском «Спартаке» у меня была двухкомнатная квартира. Приехав в Харьков, мне выделили «трешку». <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, вас харьковчане на улицах узнавали?</span><br />
<br />
- Конечно, узнавали, просили и автограф, и сфотографироваться вместе, но это если хорошо отыграли. Если плохо, на улицу лучше было не выходить. И самому стыдно было перед людьми, и лишний раз видеть укор в глазах болельщиков не хотелось. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, сейчас что ни тур в Премьер-лиге – то судейский скандал. Как обстояло с этим дело раньше? Неужели тоже хулили судей после каждой игры?</span><br />
<br />
- С одной стороны, мне не нравится, когда во всех грехах обвиняют судей. Если ты сильнее – ни один судья не сможет помешать. Но, правда, бывает и судейский беспредел. Тогда играй не играй, все равно ничего не наиграешь. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Многие футболисты после завершения игровой карьеры пополнили судейский корпус. Почему не последовали их примеру?</span><br />
<br />
- Это не для меня. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, сейчас уже не секрет, что в чемпионате СССР имели место договорные игры и подкупы судей. Говорят, хуже всего было играть в Армении, Грузии и прочих южных республиках, где арбитрам устраивали царский прием…</span><br />
<br />
- Мы никогда не договаривались, никому не платили. Наоборот, нас боялись и частенько пытались подкупить. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- А как относитесь к стимулированию какой-либо команды со стороны заинтересованных лиц?</span><br />
<br />
- Абсолютно нормально. Никто никого не подкупает. Говорят: выиграете – значит, мы вам денег дадим, не выиграете – не дадим. По-моему, ничего криминального и подлого здесь нет. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Виктор Владимирович, а есть кто-то из ваших бывших партнеров, с кем вы пронесли дружбу до сегодняшнего дня?</span><br />
<br />
- Со всеми ребятами в хороших отношениях. Поддерживаем форму, бегаем, играем на турнирах ветеранов. Ходим друг к другу в гости. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Кто из игроков современного «Металлиста» вам больше всего импонирует?</span><br />
<br />
- Команда. Никого не хочу выделять. Мне нравится стиль игры нынешнего «Металлиста». Думаю, ребята уже сегодня способны на большее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Вам нравится атмосфера, царящая сегодня на стадионе «Металлист» в дни игр?</span><br />
<br />
- Потрясающе. Болеть у нас умеют. Только категорически не приемлю все эти файера, мне это непонятно. Клуб делает все возможное и даже больше, чтобы зрителю было комфортно, уютно, вкладывает большие деньги в команду, инфраструктуру. А болельщики «платят» зажженными файерами. Таких людей и болельщиками назвать язык не поворачивается, это неуважение к клубу, команде. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">- Что пожелаете молодому поколению?</span><br />
<br />
- Трудиться в поте лица. Не останавливаться на достигнутом, нет предела совершенству. Нужно постоянно учиться и всегда стремиться к большему, подниматься все выше и выше. </div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">Беседовал Валентин МАСЛАК</span><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1058' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1058/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>[/align]]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Аристов Виктор: Мы начинали с "диких" команд]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12981</link>
			<pubDate>Sun, 17 Dec 2017 22:09:35 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12981</guid>
			<description><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/aristov/05.jpg" border="0" alt="[Изображение: 05.jpg]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Когда в начале 70-х годов я мальчишкой ходил на стадион на матчи «Металлиста», он был одним из ключевых игроков оборонительной линии. Позже, когда я стал журналистом, мы тоже пересекались, и он всегда подкупал интеллигентной манерой поведения. Сейчас Виктору Аристову 70, но годы совершенно не изменили этого человека…</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Виктор Александрович, где и как начиналась ваша футбольная карьера?</span> <br />
<br />
— Я родился в одном из малых городов России — городе Михайлове Рязанской области, и начинал там свою футбольную карьеру с «диких» команд. Конечно, я начал играть в футбол поздно — тогда ведь в основном играли двор на двор, улица на улицу. Потом, когда мы жили в Подмосковье, в городе Жуковском, отец там работал в ЦАГИ, собирались и играли. Тогда ещё практически не было детских команд. Мечта у меня была попасть в московское «Динамо», пацаном я ходил смотрел, как они играли, но всё как-то не решался обратиться к тренеру. Сейчас вижу — зря, потому что я бы подошёл этой детской команде. Просто стеснялся, а такой селекции, как сейчас, тогда не было. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как вы попали в команду мастеров?</span><br />
<br />
— В команду мастеров я попал в 1958 году. Это после того, как я закончил мореходку и был распределён в Таганрог, и там была команда «Торпедо». Правда, сыграть за неё мне так и не удалось ни разу — на сборах мне сломали ногу, и я остался не у дел. Хорошая была команда, они играли тогда в классе «Б». Но приехала как-то играть команда Астрахани — «Волгарь», и мне порекомендовали идти туда. А тем более я, когда ещё учился в мореходке, начинал в Астрахани и уже тогда играл за «Волгарь», выступавший в первенстве России. Вот таким образом я оказался в команде мастеров, потом перешёл в Волжский Волгоградской области — тогда команда там называлась «Энергия», а потом — «Торпедо». В Волжском тогда работал тренером известный в прошлом футболист, замечательный человек Анатолий Николаевич Сочнев. Он выступал в московском «Торпедо» и был одним из участников матча в блокадном Ленинграде. И когда он перешёл в симферопольскую «Таврию» (тогда — «Авангард»), пригласил туда и меня. И там мы попали в финальную пульку шести украинских команд, заметили меня селекционеры одесского «Черноморца», харьковского «Авангарда» и одесского СКА. А поскольку я в армии не служил, а Симферополь относился к Одесскому военному округу — меня быстренько забрали в армию. Это было в 1962 году. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В 24 года…</span> <br />
<br />
— Да. До этого я играл, а когда учился в мореходке, то в армию тоже не брали. И вот в одесском СКА я три года отыграл. И думаю, что это были одни из моих самых удачных лет, проведённых в футболе, потому что мы в 1962 году попали во вторую группу класса «А», а в 63-м стали чемпионами Украины. Ещё год я отыграл в СКА, закончил службу и уже решил было закончить играть. Дело в том, что Вячеслав Дмитриевич Соловьёв приглашал меня в московское «Динамо», но мне оставалось ещё служить два месяца. А у них, в «Динамо», как на зло, «сломались» центральные защитники — Жора Рябов, Вадик Иванов, Эдик Мудрик. Это были игроки сборной Советского Союза. А когда я пришёл, Вячеслав Дмитриевич мне сказал: «Витя, у нас уже все выздоровели. А в дубле что тебе играть?» <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Так мечта и не сбылась?</span> <br />
<br />
— Не сбылась моя голубая мечта. Тут, не знаю, каким образом, разыскал меня Виктор Степанович Жилин, который работал и в Харькове. А в то время он работал в Виннице, в «Локомотиве». Решил поехать туда, хотя уже хотел уйти в Раменское — это две остановки электричкой от Жуковского, тамошняя команда играла тогда в первенстве России. А потом взяла тоска: после высшей лиги идти непонятно куда… И поехал я в Винницу — там я раньше никогда не был, год отыграл в Виннице. Команда там у нас была хорошая, и мы всё время вели борьбу с луганской «Зарёй». Мы отстали от неё буквально на два или три очка. Там играли Володя Онисько, Толя Александров — здесь он тоже был у Жилина, Антон Востров — вратарь. Валя Трояновский, кстати, там был из киевского «Динамо» — на исправление отдавали. Игрок был просто замечательный — в киевском «Динамо» был один из лучших. А потом Виктора Степановича Жилина уволили, и команду принял Олег Макаров — известный вратарь киевского «Динамо». И тут приехали из Харькова Виталий Никитович Зуб и забрал и Володю Онисько, и меня. Это было в декабре 1966 года. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И вы окончательно осели в Харькове?</span> <br />
<br />
— Да, так судьба распорядилась. Но первый год был очень неудачным — не получалась игра, не знаю почему. Доходило до того, что меня хотели передать в харьковское «Торпедо», выступавшее в классе «Б». Но Виктор Ильич Каневский меня отстоял, сказав руководству, что я нужен команде. И в 1968 году на сборах он нас поставил в паре с Иваном Матвиенко, и у нас пошло дело. Так что я до конца — до 1973 года — практически играл без замены. Пропустил только несколько игр из-за травмы. Помню, в Саратове ударился головой о штангу… И, конечно, я скажу, мне повезло на тех партнёров, которые играли рядом. Команда у нас была очень дружная. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Закончили вы карьеру сами или по инициативе руководства?</span> <br />
<br />
— Закончил я играть в 1973 году при Юрии Николаевиче Войнове. Скорее всего, это была инициатива руководства — ведь мне тогда уже было 35 лет. У нас уже команда была уже нехорошая, как раз выбывали во вторую лигу. Вообще, должен сказать, что на тренеров мне везло — хорошие были все, квалифицированные. Единственное, может, и есть у меня какая-то обида к Юрию Николаевичу Войнову, но как тренер он слабый. Как игрок он, конечно, был выдающийся, а как тренепр он фактически и не собрал нашу команду, хотя его заслуга очень велика в том, что он «зафанатировал», что ли, директора завода имени Малышева Соича. До этого команду курировал парторг завода Роденко, был ещё Голованёв из обкома партии, и тут, когда приехал Юрий Николаевич — а он был человек коммуникабельный, он нашёл общий язык с Олегом Владиславовичем Соичем. И мы потом удивлялись — Соич почти не выходил с базы! Построил нам там поле — до этого тренировки у нас проходили на стадионе, пока на базе делали травяное поле. И плюс у нас уже поуходило много ребят — позаканчивали, начали привлекать молодёжь. Некоторые, я считаю, не соответствовали уровню команды. И Юрий Николаевич побыл-побыл и ушёл. А до него был тренером великолепный человек Терентьев из киевского «Динамо» — ради него мы, что называется, из кожи вон лезли, чтобы сыграть… Лучшие годы, которые я здесь провёл, — я считаю, 1968-69-й, и уже немного пошёл на спад в 70-м, потому что Каневский ушёл. Он, что называется, бился, как рыба об лёд. Мы тогда конкурировали с николаевским «Судостроителем», за которым стоял весь город. Мы подсчитали, что один судья в том сезоне отсудил у них 15 матчей. Можете представить, как была организована «работа»! И когда у нас там была одна из решающих игр, они нас там, можно сказать, «убили». Мы даже брали с собой работавшего тогда в спорткомитете Льва Борисовича Иосилевича — он сам судил матчи. Это был честнейший человек, и мы никогда не могли доказать ему, что судьи, в общем-то, всякие бывают. И когда он поехал с нами в Николаев, посмотрел, этак покачал головой… Вот такая была моя судьба. <br />
<br />
А потом были ещё почти три с половиной десятилетия тренерской работы — и с детьми (большей частью — в школе родного «Металлиста», а также в спортинтернате и городской ДЮСШ-16), и в командах мастеров — «Металлисте», луганской «Заре», владивостокском «Луче»… Среди воспитанников тренера Виктора Аристова — и один из нынешних тренеров «Металлиста» Вячеслав Хруслов. В сентябре прошлого года Виктор Александрович ушёл на заслуженный отдых, но он продолжает всей душой оставаться с футболом. Ведь в нём — вся его жизнь.</div>
<br />
13 августа 2008 г. <span style="font-weight: bold;">Олег Столбецов</span> <a href="https://vecherniy.kharkov.ua/news/23832/" target="_blank">vecherniy.kharkov.ua</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1182' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1182/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/aristov/05.jpg" border="0" alt="[Изображение: 05.jpg]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Когда в начале 70-х годов я мальчишкой ходил на стадион на матчи «Металлиста», он был одним из ключевых игроков оборонительной линии. Позже, когда я стал журналистом, мы тоже пересекались, и он всегда подкупал интеллигентной манерой поведения. Сейчас Виктору Аристову 70, но годы совершенно не изменили этого человека…</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Виктор Александрович, где и как начиналась ваша футбольная карьера?</span> <br />
<br />
— Я родился в одном из малых городов России — городе Михайлове Рязанской области, и начинал там свою футбольную карьеру с «диких» команд. Конечно, я начал играть в футбол поздно — тогда ведь в основном играли двор на двор, улица на улицу. Потом, когда мы жили в Подмосковье, в городе Жуковском, отец там работал в ЦАГИ, собирались и играли. Тогда ещё практически не было детских команд. Мечта у меня была попасть в московское «Динамо», пацаном я ходил смотрел, как они играли, но всё как-то не решался обратиться к тренеру. Сейчас вижу — зря, потому что я бы подошёл этой детской команде. Просто стеснялся, а такой селекции, как сейчас, тогда не было. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— А как вы попали в команду мастеров?</span><br />
<br />
— В команду мастеров я попал в 1958 году. Это после того, как я закончил мореходку и был распределён в Таганрог, и там была команда «Торпедо». Правда, сыграть за неё мне так и не удалось ни разу — на сборах мне сломали ногу, и я остался не у дел. Хорошая была команда, они играли тогда в классе «Б». Но приехала как-то играть команда Астрахани — «Волгарь», и мне порекомендовали идти туда. А тем более я, когда ещё учился в мореходке, начинал в Астрахани и уже тогда играл за «Волгарь», выступавший в первенстве России. Вот таким образом я оказался в команде мастеров, потом перешёл в Волжский Волгоградской области — тогда команда там называлась «Энергия», а потом — «Торпедо». В Волжском тогда работал тренером известный в прошлом футболист, замечательный человек Анатолий Николаевич Сочнев. Он выступал в московском «Торпедо» и был одним из участников матча в блокадном Ленинграде. И когда он перешёл в симферопольскую «Таврию» (тогда — «Авангард»), пригласил туда и меня. И там мы попали в финальную пульку шести украинских команд, заметили меня селекционеры одесского «Черноморца», харьковского «Авангарда» и одесского СКА. А поскольку я в армии не служил, а Симферополь относился к Одесскому военному округу — меня быстренько забрали в армию. Это было в 1962 году. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— В 24 года…</span> <br />
<br />
— Да. До этого я играл, а когда учился в мореходке, то в армию тоже не брали. И вот в одесском СКА я три года отыграл. И думаю, что это были одни из моих самых удачных лет, проведённых в футболе, потому что мы в 1962 году попали во вторую группу класса «А», а в 63-м стали чемпионами Украины. Ещё год я отыграл в СКА, закончил службу и уже решил было закончить играть. Дело в том, что Вячеслав Дмитриевич Соловьёв приглашал меня в московское «Динамо», но мне оставалось ещё служить два месяца. А у них, в «Динамо», как на зло, «сломались» центральные защитники — Жора Рябов, Вадик Иванов, Эдик Мудрик. Это были игроки сборной Советского Союза. А когда я пришёл, Вячеслав Дмитриевич мне сказал: «Витя, у нас уже все выздоровели. А в дубле что тебе играть?» <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Так мечта и не сбылась?</span> <br />
<br />
— Не сбылась моя голубая мечта. Тут, не знаю, каким образом, разыскал меня Виктор Степанович Жилин, который работал и в Харькове. А в то время он работал в Виннице, в «Локомотиве». Решил поехать туда, хотя уже хотел уйти в Раменское — это две остановки электричкой от Жуковского, тамошняя команда играла тогда в первенстве России. А потом взяла тоска: после высшей лиги идти непонятно куда… И поехал я в Винницу — там я раньше никогда не был, год отыграл в Виннице. Команда там у нас была хорошая, и мы всё время вели борьбу с луганской «Зарёй». Мы отстали от неё буквально на два или три очка. Там играли Володя Онисько, Толя Александров — здесь он тоже был у Жилина, Антон Востров — вратарь. Валя Трояновский, кстати, там был из киевского «Динамо» — на исправление отдавали. Игрок был просто замечательный — в киевском «Динамо» был один из лучших. А потом Виктора Степановича Жилина уволили, и команду принял Олег Макаров — известный вратарь киевского «Динамо». И тут приехали из Харькова Виталий Никитович Зуб и забрал и Володю Онисько, и меня. Это было в декабре 1966 года. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— И вы окончательно осели в Харькове?</span> <br />
<br />
— Да, так судьба распорядилась. Но первый год был очень неудачным — не получалась игра, не знаю почему. Доходило до того, что меня хотели передать в харьковское «Торпедо», выступавшее в классе «Б». Но Виктор Ильич Каневский меня отстоял, сказав руководству, что я нужен команде. И в 1968 году на сборах он нас поставил в паре с Иваном Матвиенко, и у нас пошло дело. Так что я до конца — до 1973 года — практически играл без замены. Пропустил только несколько игр из-за травмы. Помню, в Саратове ударился головой о штангу… И, конечно, я скажу, мне повезло на тех партнёров, которые играли рядом. Команда у нас была очень дружная. <br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">— Закончили вы карьеру сами или по инициативе руководства?</span> <br />
<br />
— Закончил я играть в 1973 году при Юрии Николаевиче Войнове. Скорее всего, это была инициатива руководства — ведь мне тогда уже было 35 лет. У нас уже команда была уже нехорошая, как раз выбывали во вторую лигу. Вообще, должен сказать, что на тренеров мне везло — хорошие были все, квалифицированные. Единственное, может, и есть у меня какая-то обида к Юрию Николаевичу Войнову, но как тренер он слабый. Как игрок он, конечно, был выдающийся, а как тренепр он фактически и не собрал нашу команду, хотя его заслуга очень велика в том, что он «зафанатировал», что ли, директора завода имени Малышева Соича. До этого команду курировал парторг завода Роденко, был ещё Голованёв из обкома партии, и тут, когда приехал Юрий Николаевич — а он был человек коммуникабельный, он нашёл общий язык с Олегом Владиславовичем Соичем. И мы потом удивлялись — Соич почти не выходил с базы! Построил нам там поле — до этого тренировки у нас проходили на стадионе, пока на базе делали травяное поле. И плюс у нас уже поуходило много ребят — позаканчивали, начали привлекать молодёжь. Некоторые, я считаю, не соответствовали уровню команды. И Юрий Николаевич побыл-побыл и ушёл. А до него был тренером великолепный человек Терентьев из киевского «Динамо» — ради него мы, что называется, из кожи вон лезли, чтобы сыграть… Лучшие годы, которые я здесь провёл, — я считаю, 1968-69-й, и уже немного пошёл на спад в 70-м, потому что Каневский ушёл. Он, что называется, бился, как рыба об лёд. Мы тогда конкурировали с николаевским «Судостроителем», за которым стоял весь город. Мы подсчитали, что один судья в том сезоне отсудил у них 15 матчей. Можете представить, как была организована «работа»! И когда у нас там была одна из решающих игр, они нас там, можно сказать, «убили». Мы даже брали с собой работавшего тогда в спорткомитете Льва Борисовича Иосилевича — он сам судил матчи. Это был честнейший человек, и мы никогда не могли доказать ему, что судьи, в общем-то, всякие бывают. И когда он поехал с нами в Николаев, посмотрел, этак покачал головой… Вот такая была моя судьба. <br />
<br />
А потом были ещё почти три с половиной десятилетия тренерской работы — и с детьми (большей частью — в школе родного «Металлиста», а также в спортинтернате и городской ДЮСШ-16), и в командах мастеров — «Металлисте», луганской «Заре», владивостокском «Луче»… Среди воспитанников тренера Виктора Аристова — и один из нынешних тренеров «Металлиста» Вячеслав Хруслов. В сентябре прошлого года Виктор Александрович ушёл на заслуженный отдых, но он продолжает всей душой оставаться с футболом. Ведь в нём — вся его жизнь.</div>
<br />
13 августа 2008 г. <span style="font-weight: bold;">Олег Столбецов</span> <a href="https://vecherniy.kharkov.ua/news/23832/" target="_blank">vecherniy.kharkov.ua</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1182' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1182/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Поточняк Ростислав: "Футбол – моє життя, мій біль"]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12980</link>
			<pubDate>Sun, 17 Dec 2017 22:02:13 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12980</guid>
			<description><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg" border="0" alt="[Изображение: 02.jpg]" /> <br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Є категорія людей, котрим ще до народження приготовано місце під сонцем. Такі люди, як правило, не думають про те, ким бути у майбутньому, вони якщо не все, то багато всього знають і можуть. Про таких говорять: «Талант від Бога!», «Перлина!», «Людина на властивому місці». Одним із цієї плеяди щасливчиків можна вважати Майстра спорту СРСР Ростислава Поточняка, який із раннього дитинства обрав для себе футбол.</span><br />
<br />
Про цю чудову людину, відомого футболіста і тренера, без перебільшення, можна писати книгу із серії «Життя прекрасних людей». Він багато пережив і випробував. Про те, з ким його зводила доля і які роздавала йому аванси, можна створити фільм, сюжетом якого захоплювались би прихильники серіалів. Але фанатизму (у доброму розумінні цього слова) та відданості Ростика футболу можна позаздрити.<br />
<br />
Нема потреби представляти Поточняка любителям «гри мільйонів». Усі чудово пам’ятають його як футболіста і тренера. Велика частина його життя тісно пов’язана з футболом. Його першими футбольними полями були просторі винниківські галявини і стадіони Львівщини, на яких Богдан Маркевич збирав місцеву молодь і вчив хлоп’ят найдоступнішому виду спорту.<br />
<br />
Юнацькі роки Ростик провів за книжками і з м’ячем. До речі, шкіряна куля стала для нього приятелем, з яким не розлучався ні вдень, ні під час сну. Це і є справжня хлоп’яча любов! Не зважаючи на молодий вік, Поточняк швидко став зрілим футболістом. Виступав дуже вдало і надійно. Складалося враження, що футбольне поле створене саме для нього і є його рідною домівкою.<br />
<br />
У 1965 році талант майбутньої зірки у складі юнацької команди львівського СКА зауважили карпатівські керманичі - Сергій Коршунов і Микола Дементьєв, завдяки яким сімнадцятирічний гравець переступив поріг футбольного клубу «Карпати». А з весни наступного року форвард (на цій позиції розпочинав кар’єру) миттєво вписався до складу молодої команди і став міцною підпорою «зелено-білих» на наступні 10 років.<br />
<br />
- Мій перший тренер в “Карпатах” – Микола Дементьєв, брав мене як нападника, наступний - Євген Лемешко, перевів у півзахист, Василь Васильєв перевів у захист, а Ернест Юст дозволив вести гру так, як я її відчував. Ці фахівці, справді, могли у молодому футболістові розгледіти найкращі риси», - згадує Ростислав Мирославович. Уболівальникам із стажем Поточняк запам’ятався надійним оборонцем і впевненим у власні сили спортсменом. В «Карпатах» він діяв на місці ліберо, з незмінним третім номером на футболці. Та, незважаючи на це, наш герой не забував про свою пристрасть до атаки. Свідченням цьому - шість м’ячів-автографів у воротах суперників.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="font-style: italic;">Повчання від Поточняка</span></span><br />
<br />
Від захисника вимагається дотримуватися чотирьох правил. Перше – вдало зіграти на випередженні. Друге – «накривати» нападника під час прийому ним м’яча. Третє – не впадати у крайнощі. Четверте – вміло читати хід подій на полі та точно в ноги віддати м’яча партнеру. Останній захисник, інакше кажучи ліберо, повинен страхувати своїх колег з оборони. У футболі треба багато бігати, а ще більше думати. Робити усе необхідно спокійно і без метушні.<br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Про тренерів</span></span><br />
<br />
Тренери повинні мати у гравців команди авторитет і повагу. В свою чергу, ні Лемешко, ні Юст не дозволяли собі критикувати чи обзивати гравців за помилки у присутності сторонніх. Вони розуміли футболістів і завжди знаходили з нами спільну мову.<br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Власний приклад</span></span><br />
<br />
Пригадую один епізод із харківського періоду. Граємо в Тбілісі проти «Динамо». Грузини, гарячі джигіти, несуться в атаку. Вітя Сусло просить: «Будь ближче біля мене - тут Гуцаєв». Каплун з протилежного боку кричить: «Ти куди побіг? Біля мене – Месі!». А в середині – Шенгелія. От і стра*****, коли суперник «розриває» оборону по всій ширині поля. Але нічого. З кожної ситуації є вихід. Головне, щоб голова думала.<br />
<br />
А ще Лемешко не терпів, коли крайній захисник супроводжував атакуючого до карного майданчика і дозволяв супернику віддати пас. В такому випадку Євген Пилипович казав: «Краще б ти за ним не біг. Адже ти посприяв загостренню ситуації біля наших воріт»…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="font-style: italic;">Особисте від Поточняка</span></span><br />
<br />
- Сильний спортсмен повинен бути всесторонньо розвинутий.<br />
<br />
- Успіхи – перемога у кубку СРСР 1969 р. та вихід «Карпат» до вищої ліги 1970 р.<br />
<br />
- Найбільший карпатівський «горбиль» - Янош Габовда, який із найскладніших ситуацій знаходив вихід.<br />
<br />
- Був свідком гри бразильців-чемпіонів світу в Братиславі у 1968 р.<br />
<br />
- У 1971 р. разом із Геннадієм Лихачовим і Остапом Савкою виступав за київське «Динамо», яке робило турне по Австрії.<br />
<br />
- Знайомився з володарями КЄЧ Ейсебіу та його колегами з лісабонської «Бенфіки», а також з міланцями Ріверою й Альбертозі.<br />
<br />
- Брав участь у турне по Бразилії у складі збірної СРСР, де його партнерами були Грещак, Cоснихін, Веремеєв, Трошкін, Матвієнко, Решко та інші видатні майстри радянського футболу.<br />
<br />
- Віце-чемпіон Європи серед молодіжних команд у 1972 р.<br />
<br />
- В «Карпатах» колеги називали його «чорний», а в Харкові Євген Лемешко звертався не інакше, як «Марчело».<br />
<br />
Цікавий факт у футбольній біографії Поточняка. Дебютний матч він зіграв проти харківського «Авангарду», а перший гол провів у ворота того ж харківського клубу, який уже називався «Металіст». Пройшовши бойове хрещення харків’янами, у 1978 р. доля звела львівського хлопця із слобожанським клубом на чергові шість років. В обох клубах вважався не замінимим футболістом. Як в «Карпатах» так і в «Металісті» Поточняк окрім радості зазнав і кількох розчарувань: карпатівська невдача у фінальній пульці 1968 р., єврокубкова поразка від румунської «Стяуа» і прощання з клубом у 1977 р. Харківська - поразка у кубку СРСР 1983 р.<br />
<br />
За сімнадцять років кар’єри футболіста Поточняк захищав кольори двох клубів: львівських «Карпат» і харківського «Металіста». У його послужному списку 572 матчі у чемпіонатах СРСР та кубкових матчах - 55 ігор, олімпійська збірна СРСР – 5 матчів та 7 поєдинків за молодіжну серед українських футболістів. Разом – 639 ігор (що є рекордом серед українських футболістів!)<br />
<br />
Після завершення чинної кар’єри працював у СДЮШОР «Карпати» з дітьми і на тренерських посадах у львівських «Карпатах». Навіть був головним керманичем.<br />
<br />
Про популярність Ростислава Поточняка серед карпатівців засвідчує його перемога у референдумі проведеному газетою «Карпати» у 2003 р. Так, ось: він набрав 174 пункти і на 4 випередив Лева Броварського. А такі славні гравці, як Петро Данильчук, Геннадій Лихачов та Ігор Кульчицький отримали по 150 голосів.<br />
<br />
Його нинішньою розрадою залишається карпатівська команда ветеранів, якою Ростислав Поточняк опікується. До речі, «зелено-білі» шість сезонів незмінні чемпіони Львівської області, чемпіони України 2003 р. і володарі Суперкубка України 2004 р. серед ветеранів.<br />
<br />
За поєдинками «Карпат» на «Україні» Поточняк найчастіше стежив стоячи. На запитання: «Чому не сідаєте у крісло?» - розводячи руками, відповідав: «Там брудно, а тут я відчуваю пульс футболу». Тепер заслужена для львівського футболу людина зможе вболівати за команду своєї молодості з VIP-ложі, зручно вмостившись на шкіряне крісло. Це вже подарунок від президента «Карпат» Петра Димінського з нагоди 45-ти річчя клубу.<br />
<br />
ПОТОЧНЯК Ростислав. Народився 26. 01. 1948 р. у Винниках. Зріст 181 см, вага 76 кг. Вихованець львівського футболу. Перший тренер Богдан Маркевич. Захисник. Кар’єра в «Карпатах» - 1966/77 рр. Дебютував 12 травня 1966 р. у матчі проти харківського «Авангарду». Зіграв 338 матчів, забив 6 голів. За «Металіст» (Харків) у 1978/83 рр. – 234 матчі. У кубкових матчах за обидва клуби відіграв - 55 матчів. Виступав за СКА (Львів) (юнацька команда). Майстер спорту СРСР з 1968 р. Володар кубка СРСР 1969 р. Працював завучем СДЮШОР «Карпати» 1987/88 рр. У 1989/90 рр. - тренер, а у 1991 р. - головний тренер «Карпат». У 2000/01 рр. тренував «Карпати-4», у 2002/03 рр. – «Карпати-2». В роках 1984/86 - граючий тренер «Нафтовика» (Долина). Закінчив Львівський політехнічний та інститут фізичної культури.</div>
<br />
26.01.2008 <span style="font-weight: bold;">Олександр Паук</span> <a href="https://www.ua-football.com/ukrainian/news/1201345582-rostislav-potochnyak-futbol-moye-zhittya-miy-bil.html" target="_blank">ua-football.com</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1081' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1081/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/potochnyak/02.jpg" border="0" alt="[Изображение: 02.jpg]" /> <br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Є категорія людей, котрим ще до народження приготовано місце під сонцем. Такі люди, як правило, не думають про те, ким бути у майбутньому, вони якщо не все, то багато всього знають і можуть. Про таких говорять: «Талант від Бога!», «Перлина!», «Людина на властивому місці». Одним із цієї плеяди щасливчиків можна вважати Майстра спорту СРСР Ростислава Поточняка, який із раннього дитинства обрав для себе футбол.</span><br />
<br />
Про цю чудову людину, відомого футболіста і тренера, без перебільшення, можна писати книгу із серії «Життя прекрасних людей». Він багато пережив і випробував. Про те, з ким його зводила доля і які роздавала йому аванси, можна створити фільм, сюжетом якого захоплювались би прихильники серіалів. Але фанатизму (у доброму розумінні цього слова) та відданості Ростика футболу можна позаздрити.<br />
<br />
Нема потреби представляти Поточняка любителям «гри мільйонів». Усі чудово пам’ятають його як футболіста і тренера. Велика частина його життя тісно пов’язана з футболом. Його першими футбольними полями були просторі винниківські галявини і стадіони Львівщини, на яких Богдан Маркевич збирав місцеву молодь і вчив хлоп’ят найдоступнішому виду спорту.<br />
<br />
Юнацькі роки Ростик провів за книжками і з м’ячем. До речі, шкіряна куля стала для нього приятелем, з яким не розлучався ні вдень, ні під час сну. Це і є справжня хлоп’яча любов! Не зважаючи на молодий вік, Поточняк швидко став зрілим футболістом. Виступав дуже вдало і надійно. Складалося враження, що футбольне поле створене саме для нього і є його рідною домівкою.<br />
<br />
У 1965 році талант майбутньої зірки у складі юнацької команди львівського СКА зауважили карпатівські керманичі - Сергій Коршунов і Микола Дементьєв, завдяки яким сімнадцятирічний гравець переступив поріг футбольного клубу «Карпати». А з весни наступного року форвард (на цій позиції розпочинав кар’єру) миттєво вписався до складу молодої команди і став міцною підпорою «зелено-білих» на наступні 10 років.<br />
<br />
- Мій перший тренер в “Карпатах” – Микола Дементьєв, брав мене як нападника, наступний - Євген Лемешко, перевів у півзахист, Василь Васильєв перевів у захист, а Ернест Юст дозволив вести гру так, як я її відчував. Ці фахівці, справді, могли у молодому футболістові розгледіти найкращі риси», - згадує Ростислав Мирославович. Уболівальникам із стажем Поточняк запам’ятався надійним оборонцем і впевненим у власні сили спортсменом. В «Карпатах» він діяв на місці ліберо, з незмінним третім номером на футболці. Та, незважаючи на це, наш герой не забував про свою пристрасть до атаки. Свідченням цьому - шість м’ячів-автографів у воротах суперників.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="font-style: italic;">Повчання від Поточняка</span></span><br />
<br />
Від захисника вимагається дотримуватися чотирьох правил. Перше – вдало зіграти на випередженні. Друге – «накривати» нападника під час прийому ним м’яча. Третє – не впадати у крайнощі. Четверте – вміло читати хід подій на полі та точно в ноги віддати м’яча партнеру. Останній захисник, інакше кажучи ліберо, повинен страхувати своїх колег з оборони. У футболі треба багато бігати, а ще більше думати. Робити усе необхідно спокійно і без метушні.<br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Про тренерів</span></span><br />
<br />
Тренери повинні мати у гравців команди авторитет і повагу. В свою чергу, ні Лемешко, ні Юст не дозволяли собі критикувати чи обзивати гравців за помилки у присутності сторонніх. Вони розуміли футболістів і завжди знаходили з нами спільну мову.<br />
<br />
<span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Власний приклад</span></span><br />
<br />
Пригадую один епізод із харківського періоду. Граємо в Тбілісі проти «Динамо». Грузини, гарячі джигіти, несуться в атаку. Вітя Сусло просить: «Будь ближче біля мене - тут Гуцаєв». Каплун з протилежного боку кричить: «Ти куди побіг? Біля мене – Месі!». А в середині – Шенгелія. От і стра*****, коли суперник «розриває» оборону по всій ширині поля. Але нічого. З кожної ситуації є вихід. Головне, щоб голова думала.<br />
<br />
А ще Лемешко не терпів, коли крайній захисник супроводжував атакуючого до карного майданчика і дозволяв супернику віддати пас. В такому випадку Євген Пилипович казав: «Краще б ти за ним не біг. Адже ти посприяв загостренню ситуації біля наших воріт»…<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;"><span style="font-style: italic;">Особисте від Поточняка</span></span><br />
<br />
- Сильний спортсмен повинен бути всесторонньо розвинутий.<br />
<br />
- Успіхи – перемога у кубку СРСР 1969 р. та вихід «Карпат» до вищої ліги 1970 р.<br />
<br />
- Найбільший карпатівський «горбиль» - Янош Габовда, який із найскладніших ситуацій знаходив вихід.<br />
<br />
- Був свідком гри бразильців-чемпіонів світу в Братиславі у 1968 р.<br />
<br />
- У 1971 р. разом із Геннадієм Лихачовим і Остапом Савкою виступав за київське «Динамо», яке робило турне по Австрії.<br />
<br />
- Знайомився з володарями КЄЧ Ейсебіу та його колегами з лісабонської «Бенфіки», а також з міланцями Ріверою й Альбертозі.<br />
<br />
- Брав участь у турне по Бразилії у складі збірної СРСР, де його партнерами були Грещак, Cоснихін, Веремеєв, Трошкін, Матвієнко, Решко та інші видатні майстри радянського футболу.<br />
<br />
- Віце-чемпіон Європи серед молодіжних команд у 1972 р.<br />
<br />
- В «Карпатах» колеги називали його «чорний», а в Харкові Євген Лемешко звертався не інакше, як «Марчело».<br />
<br />
Цікавий факт у футбольній біографії Поточняка. Дебютний матч він зіграв проти харківського «Авангарду», а перший гол провів у ворота того ж харківського клубу, який уже називався «Металіст». Пройшовши бойове хрещення харків’янами, у 1978 р. доля звела львівського хлопця із слобожанським клубом на чергові шість років. В обох клубах вважався не замінимим футболістом. Як в «Карпатах» так і в «Металісті» Поточняк окрім радості зазнав і кількох розчарувань: карпатівська невдача у фінальній пульці 1968 р., єврокубкова поразка від румунської «Стяуа» і прощання з клубом у 1977 р. Харківська - поразка у кубку СРСР 1983 р.<br />
<br />
За сімнадцять років кар’єри футболіста Поточняк захищав кольори двох клубів: львівських «Карпат» і харківського «Металіста». У його послужному списку 572 матчі у чемпіонатах СРСР та кубкових матчах - 55 ігор, олімпійська збірна СРСР – 5 матчів та 7 поєдинків за молодіжну серед українських футболістів. Разом – 639 ігор (що є рекордом серед українських футболістів!)<br />
<br />
Після завершення чинної кар’єри працював у СДЮШОР «Карпати» з дітьми і на тренерських посадах у львівських «Карпатах». Навіть був головним керманичем.<br />
<br />
Про популярність Ростислава Поточняка серед карпатівців засвідчує його перемога у референдумі проведеному газетою «Карпати» у 2003 р. Так, ось: він набрав 174 пункти і на 4 випередив Лева Броварського. А такі славні гравці, як Петро Данильчук, Геннадій Лихачов та Ігор Кульчицький отримали по 150 голосів.<br />
<br />
Його нинішньою розрадою залишається карпатівська команда ветеранів, якою Ростислав Поточняк опікується. До речі, «зелено-білі» шість сезонів незмінні чемпіони Львівської області, чемпіони України 2003 р. і володарі Суперкубка України 2004 р. серед ветеранів.<br />
<br />
За поєдинками «Карпат» на «Україні» Поточняк найчастіше стежив стоячи. На запитання: «Чому не сідаєте у крісло?» - розводячи руками, відповідав: «Там брудно, а тут я відчуваю пульс футболу». Тепер заслужена для львівського футболу людина зможе вболівати за команду своєї молодості з VIP-ложі, зручно вмостившись на шкіряне крісло. Це вже подарунок від президента «Карпат» Петра Димінського з нагоди 45-ти річчя клубу.<br />
<br />
ПОТОЧНЯК Ростислав. Народився 26. 01. 1948 р. у Винниках. Зріст 181 см, вага 76 кг. Вихованець львівського футболу. Перший тренер Богдан Маркевич. Захисник. Кар’єра в «Карпатах» - 1966/77 рр. Дебютував 12 травня 1966 р. у матчі проти харківського «Авангарду». Зіграв 338 матчів, забив 6 голів. За «Металіст» (Харків) у 1978/83 рр. – 234 матчі. У кубкових матчах за обидва клуби відіграв - 55 матчів. Виступав за СКА (Львів) (юнацька команда). Майстер спорту СРСР з 1968 р. Володар кубка СРСР 1969 р. Працював завучем СДЮШОР «Карпати» 1987/88 рр. У 1989/90 рр. - тренер, а у 1991 р. - головний тренер «Карпат». У 2000/01 рр. тренував «Карпати-4», у 2002/03 рр. – «Карпати-2». В роках 1984/86 - граючий тренер «Нафтовика» (Долина). Закінчив Львівський політехнічний та інститут фізичної культури.</div>
<br />
26.01.2008 <span style="font-weight: bold;">Олександр Паук</span> <a href="https://www.ua-football.com/ukrainian/news/1201345582-rostislav-potochnyak-futbol-moye-zhittya-miy-bil.html" target="_blank">ua-football.com</a><br />
<br />
<a class='metallstat-ajaxbb' page='player' sparams='id=1081' href='https://metalist-kh-stat.net.ua/player/1081/' target='_blank'>Анкета футболиста на Сайте истории и статистики ФК Металлист</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Сивуха Юрий. Вам слово - капитан: "Необходимые сложности" (19-04-1987 "Футбол-Хоккей")]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12904</link>
			<pubDate>Fri, 27 Oct 2017 21:09:13 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12904</guid>
			<description><![CDATA[<span style="color: #000080;"><div style="text-align: center;"><span style="font-weight: bold;">Еженедельник "Футбол-Хоккей" №16 от 19-04-1987 года</span></div></span><br />
<br />
<div style="text-align: center;"><img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_01.jpg" border="0" alt="[Изображение: 1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_01.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_02.jpg" border="0" alt="[Изображение: 1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_02.jpg]" /></div>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="color: #000080;"><div style="text-align: center;"><span style="font-weight: bold;">Еженедельник "Футбол-Хоккей" №16 от 19-04-1987 года</span></div></span><br />
<br />
<div style="text-align: center;"><img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_01.jpg" border="0" alt="[Изображение: 1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_01.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_02.jpg" border="0" alt="[Изображение: 1987-04-19_Sivuha_Y_Vam-slovo-kapitan_02.jpg]" /></div>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Девич Марко: Немного удачи, и мы их сделаем! (СУПЕР-ИНТЕРВЬЮ. "Футбол" №98 за 2009 год)]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12743</link>
			<pubDate>Thu, 13 Jul 2017 12:02:47 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12743</guid>
			<description><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_01.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_01.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_02.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_02.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_03.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_03.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_04.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_04.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_05.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_05.jpg]" />]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_01.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_01.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_02.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_02.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_03.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_03.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_04.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_04.jpg]" /><br />
<br />
<img src="http://forum.metalist-kh-stat.net.ua/uploads/old_pressa/Devic_05.jpg" border="0" alt="[Изображение: Devic_05.jpg]" />]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Карабута Александр: "Рабочая лошадка" Металлиста 90-х (статьи и интервью из разных источников)]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12507</link>
			<pubDate>Wed, 15 Mar 2017 15:23:18 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12507</guid>
			<description><![CDATA[<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;"><span style="font-size: medium;">Александр Карабута: "В "Металлисте" выдали автомобиль. Ездить не умел – въехал в Северную трибуну"</span></span></span><br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/660x364_DIR/201703/371455.jpg?201703165902" border="0" alt="[Изображение: 371455.jpg?201703165902]" /><br />
<br />
<span style="font-style: italic;">Интервью "Футбол 24" с ведущим форвардом "Металлиста" 90-х.</span><br />
<br />
Футбольная жизнь сильно измучила Александра Карабуту. Он прекрасно знает, что такое свист в свой адрес от родных болельщиков. И как никто понимает, что такое футбольная драма.<br />
<br />
Несколько лет назад "Металлист" был одной из лучших команд Украины, функционировал в роскошных условиях и привык к стабильным аншлагам на трибунах. Карабута хорошо помнит другую, темную сторону харьковского клуба. Он радовал местных болельщиков задолго до Марко Девича и с главным клубом Слобожанщины прошел долгий путь – от финалиста Кубка Украины к команде, которая едва спаслась от вылета во вторую лигу. Александр пережил в "Металлисте" грандиозную распродажу в начале 90-х, играл вместе с легендарными Юрием Тарасовым и Владимиром Линке, которые уже завершали карьеры. Своими глазами видел стремительный взлет молодых Скаченко, Пушкуцы и Ниченко.<br />
<br />
Фактически в его жизни была только одна команда, с которой связана не одна сложная страница отношений. Не стал своим Карабута во Львове, хотя признается, что готов был остаться там навсегда, несмотря на тотальное отсутствие игровой практики в "Карпатах".<br />
<br />
Нашего героя смело можно называть легендой "Металлиста". И за пределами футбола Карабута – успешный человек. Однако совсем жить без любимого дела не может. Смотришь на Александра и понимаешь, что он находится в прекрасной форме и хоть сейчас готов к выходу на поле. В начале марта ему исполнилось 43. Все такой же живой, энергичный и позитивный. Встречаемся у одного из самых знаковых мест для экс-футболиста – стадиона "Металлист". И вспоминаем...<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Брат, Аджоев-Зидан, крик Тарасова</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Александр, вы не часто появляетесь в прессе. Можно сказать, что отошли от футбола?</span><br />
<br />
– Нет, ни в коем случае. С футболом не прощаюсь и не планирую этого делать. Зимой играю в мини-футбол – открытые площадки зимнего первенства, ветеранские поединки... Кроме того, на Харьковскую область с молодежью бегаю. Бывает, что по три-пять матчей за неделю собирается, не считая тренировок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Однако основная ваша деятельность с футболом не связана?</span><br />
<br />
– Я работаю менеджером на предприятии, которое занимается продажей запчастей для сельхозтехники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– О прошлом часто вспоминаете?</span><br />
<br />
– Очень часто... Особенно настойчиво возвращают меня в воспоминания вопросы в разных компаниях – футбольных и не очень. Молодые ребята часто спрашивают "Расскажи об этом", "А как было тогда?" Начинаешь вспоминать разные истории, часто смешные и остроумные. Иногда по фамилии узнают: "Да это вы? Ну расскажите что-нибудь".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вы совсем не изменились и в свои 43 выглядите очень молодо. На улицах Харькова узнают?</span><br />
<br />
– Раньше, конечно, больше узнавали. Теперь только знакомые могут встретить и спросить, как дела.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714382.jpg?201703113225" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'>    <span style="font-weight: bold;">– Футболом вы начали заниматься в родном городе. С чего все началось?</span><br />
<br />
– Я родился рядом со стадионом "Металлист" – буквально минут 15 ходьбы. Район называется "Семиэтажка", на улице Тарасовской. Не бандитский, наоборот спортивный. Футбол, теннис, коньки... В футбольную секцию за руку привел брат, который считался перспективным парнем. Однако он пошел в армию, а потом в футбол не вернулся – появились новые интересы. Что касается меня, то родители никогда не спрашивали, кем я хочу стать. Я целенаправленно ходил на футбол и уже видел свое будущее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Брат часто подсказывал?</span><br />
<br />
– Он выбрал свой путь. Хотя неоднократно ездил со мной на матчи. Не то, чтобы много подсказывал, но определенные советы давал.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В 1991-м вы попадаете в дубль ведущей команды города. Кроме вас, перспективного 17-летнего нападающего, талантов было много – Горяинов, Скаченко, Лобас, Юрий Шулятицкий...</span><br />
<br />
– В том дубле, в основном, были нехарьковские ребята. Местных было 3-4, остальные из интерната, то есть приезжие. Я был молодым парнем, который с радостью смотрел на звезд и получал удовольствие. А когда еще с первой командой тренировались, то и подавно. Я мячи носил, за форму отвечал – это было за счастье. Просто хотел хотя бы туда, в эту атмосферу, попасть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Перед нашей встречей мы общались с Иваном Панчишиным, экс-игроком "Металлиста" и "Карпат". Он, кстати, как раз играл в основе с Аджоевым, Хомухой, Медведем. На кого-то из них равнялись?</span><br />
<br />
– Все те, кого вы перечислили были индивидуально сильными футболистами и я от каждого чего-то учился. Аджоев – человек с нереальной техникой, минимум Зидан! Видел все своими глазами и удивлялся. Кажется, что так мячом невозможно владеть. Панчишин позади все выгрызал. Учитывая тот факт, что я был нападающим, то прежде всего восхищался Юрием Тарасовым. Это форвард, который из ничего мог сделать гол. Безумное чувство...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Евгений Лемешко рассказывал, как он нашел Тарасова в селе, куда случайно заехал благодаря афише, посвященной матчу любительских команд...</span><br />
<br />
– Юрий – компанейский человек. На поле кричал на всех – что-то не то и можно было много всего услышать в свой адрес. Но в компании вел себя по-другому. Любил послушать интересные истории.<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Кандауров, Ткаченко с азиатами, безголевая серия</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дебютирует вы в "Металлисте" на расстоянии 3700 километров от дома – в поединке Кубка СССР ваша команда играла в Намангане с "Новбахором".</span><br />
<br />
– Ох, далеко было... На матч должен был лететь основной состав, но расстояние было поразительным и поэтому отправили дубль – добирались мы долго и нудно. Жара нереальная царила в Узбекистане, но было интересно – все новое, оригинальное.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вместе с вами поехали Помазун, Назаров, Кандауров, Ниченко, Скаченко. Пройдет несколько лет и о них заговорит вся страна.</span><br />
<br />
– Для меня это был такой праздник! Впервые взяли на выезд... По моему мнению, из той компании выделялся Сергей Кандауров, с которым я жил в одном номере гостиницы. Надежды он подавал серьезные. Его все любили и могли простить что угодно. Скаченко и Ниченко поражали скоростью, мышлением. Женя Назаров – тоже прекрасный футболист...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вадим Колесник рассказывал, что Аджоев мог прикрикнуть даже на Кандаурова: "Молодой, ану мяч отдай"...</span><br />
<br />
– Да, не без этого. Сначала в штыки это воспринимали. Ты хочешь что-то показать, стараешься, а в твой адрес раздаются какие-то замечания. Но когда ты смотрел, кто их делал, то молчал. Старшие ребята не притесняли, но подсказок хватало. Я это воспринимал с пониманием.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714383.jpg?201703113512" border="0" alt="[Изображение: 371447_714383.jpg?201703113512]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На фото: Гурам Аджоев. Наши дни</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– С главным тренером Леонидом Ткаченко вам повезло?</span><br />
<br />
– Наверное, 50 на 50. Да, он меня взял молодого парня сразу после школы, я подавал надежды... Начал расти с опытными мастерами, получил шанс. Затем возникли определенные нюансы – это если копнуть глубже. Хотя в целом я чувствовал доверие от тренера.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В чем заключались нюансы 50 процентов негатива?</span><br />
<br />
– Прошло некоторое время и передо мной поставили задачу – нужно решать, что дальше. Или оставаться, или уходить. В коллективе, по-моему, было много неместных, которые не совсем тянули уровень "Металлиста". А я – харьковский парень. Подошел к Ткаченко, когда контракт заканчивался и услышал, что надо искать себе новую команду. Вместо этого набрали азиатов неизвестных...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Но в команде вы все-таки остались. В первом чемпионате Украины вы стали самым молодым игроком "Металлиста". Даже молодые Кандауров и Назаров – и те старше вас на два года... Как вы чувствовали себя в главной команде?</span><br />
<br />
– Попасть в первую команду – праздник для меня. И не было значения, какие деньги платят и платят ли вообще. Я в "Металлисте" вырос и хотел быть его частью. Каждый день тогда воспринимался, как событие, как праздник. Может, условия были плохие, денег не платили – это значения не имело. Даже тренировки воспринимались в радость. Это старшие ребята переживали о более глобальных вещах, а я довольствовался хотя бы этим.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Кто-то особенно помогал вам в коллективе?</span><br />
<br />
– Я пришел в одно время с Евгением Назаровым, Алексеем Чирвой, Сергеем Кандауровым. Женя очень много подсказывал, постоянно заряжал меня позитивом и поддерживал.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Леониду Ткаченко помогал Станислав Берников. В 2006 году в Липецке он попал в скандал. Говорят, бил своих подопечных и даже прибег к услугам бандитов, чтобы те разобрались с несколькими его футболистами. Какие впечатления остались от работы с ним в Харькове?</span><br />
<br />
– Я об этом не слышал. Запомнил его как профессионала. С ним было трудно поговорить о чем-то другом, кроме как о футболе. Куда бежать, как отдавать, что делать на поле – только это и ничего лишнего. Типичный футбольный человек.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У многих футболистов тяжелые периоды наступают в процессе карьеры, а у вас трудности возникли на старте. От вас, как форварда, ждали голов, однако вы очень долго не могли поразить ворота соперника. Что чувствовали тогда?</span><br />
<br />
– Переживал, конечно. Сам видишь, что забить не можешь, а тут еще и с трибун кто-то что-то кричит. Тогда просто абстрагировался – старался не слушать, а концентрироваться только на том, что происходит в игре. Много работал, оставался после тренировок...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Безголевая серия продолжалась и во втором чемпионате. Психологически не срывались?</span><br />
<br />
– Было такое. Когда шла эта серия, то мог два дня домой не приходить. Каждый человек имеет свой порог и по-своему преодолевает трудности. Собственную проблему преодолевал, в основном, через тренировки.<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Распродажа, смех у Лемешко, деньги на бампер</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– "Металлист" в первом чемпионате был близок к тому, чтобы замахнуться на медали, однако в своей подгруппе финишировал третьим.</span><br />
<br />
– Нам было по силам завоевать медали, но так уж сложилось. Видимо, соперники были сильнее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– То же самое произошло и в Кубке Украины – вышли в финал, где в дополнительное время проиграли "Черноморцу".</span><br />
<br />
– Ту игру я провел на скамейке запасных. Помню, что с наградами были проблемы. Если правильно помню, то на команду дали лишь 12 наград или даже грамот. Я не выходил на поле, поэтому серебряной медали не получил.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В начале 90-х президентом "Металлиста" был Дмитрий Дроздник. В одном из интервью Леонид Ткаченко назвал его "бандитом". У вас какие впечатления об этом человеке?</span><br />
<br />
– Когда заходил в кабинет к президенту, то он был совершенно адекватным. С радостью принимал у себя футболистов. К нам относился с уважением и всегда был готов выслушать. В общении проблем не возникало – хороший, порядочный мужик. Мог помочь с решением определенных проблем. Если смотреть на его окружение, то впечатление складывалось немного обратное. Может, в другой сфере проявлял себя не так, но я об этом не знаю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дроздник устроил в "Металлисте" настоящую распродажу – команду оставляли все, кого только можно было продать. В конце концов, маршруты были неплохие – "Динамо", "Спартак", Израиль.</span><br />
<br />
– Если человек видит, что можно заработать и не смотрит при этом вперед, в будущее, то такой путь имеет право. Это сейчас берут 15-летнего мальчика и пытаются его воспитать, а потом продать. В "Металлисте" никто стратегически не думал о том, что будет через 5-6 лет. Жили сегодняшним днем.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В 90-е годы отношения с судьями были тяжелые?</span><br />
<br />
– Даже в нефутбольной жизни такой принцип – кто имеет деньги, тот может, если и не все, то многое. Я не удивлялся произволу. Чувствовалось, как команду убивали неоднократно. Трудно было в матчах на западе страны – не знали, вернемся ли домой после игр с некоторыми командами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Во втором чемпионате "Металлист" усилили Виталий Пушкуца, Сергей Шищенко, Владислав Прудиус. Свежести добавили?</span><br />
<br />
– Влад мог такое придумать! Перебросить через себя, побежать и забить гол. Его же сразу "Динамо" забрало – просто так в Киев не берут. Тот же Пушкуца создавал голы из ничего, серьезный талант.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Команда в том сезоне финиширует пятой и пробивается в полуфинал Кубка. Зато уже в следующем году вылетает из Высшей лиги. По делу?</span><br />
<br />
– Думаю, что да. Значит недоработали, уровень исполнителей не позволял остаться в Высшей лиге.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714384.jpg?201703113812" border="0" alt="[Изображение: 371447_714384.jpg?201703113812]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На фото: Евгений Лемешко</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Начали вы тот сезон с Евгением Лемешко на посту главного тренера. Однако после первых 14-ти туров "Металлист" имел лишь две победы. Тренера уволили.</span><br />
<br />
– Евгений Филиппович уже заканчивал свою карьеру. Мне кажется, что отношение у него изменилось. Напряга ни одного – смеялись до тренировки, во время и после. Пик Лемешко был тогда, когда "Металлист" выигрывал Кубок СССР еще в древние времена. А в 90-е, наверное, Евгений Филиппович уже отдыхал от жизни и получал удовольствие.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вам такой подход нравился?</span><br />
<br />
– Да, смеяться всегда приятно, особенно на протяжении всей тренировки. Нет, не подумайте ничего плохого – Лемешко нас гонял, бегали мы прилично. Просто делали все это с позитивом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Каждый футболист имеет свою историю о Евгении Филипповиче. Какая у вас любимая?</span><br />
<br />
– Она у меня непростая. Еще при Дрозднике я получил автомобиль. На команду их 6 или 7 дали. Сижу у президента в кабинете, а он говорит: "Вот твои ключи от машины. Стоит на территории стадиона. Можешь забирать".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У вас были водительские права?</span><br />
<br />
– В том и дело, что нет. Пришел к авто, ВАЗ-2107, открыл дверь, посидел 5 минут и ушел. Так делал несколько раз. Однажды товарищ говорит: "Давай покатаемся". Он сел за руль, поездил по территории стадиона и предложил: "Садись, попробуй и ты".<br />
<br />
– <span style="font-weight: bold;">Послушались</span>?<br />
<br />
– Погода была не самая лучшая – снежок падал, уже вечерело. Я тронулся с места... Еду и чувствую, что нас заносит. Опыта же нет...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Интересно.</span><br />
<br />
– Жму на тормоза, но уже поздно – все равно правым боком въезжаю в Северную трибуну. Как дал! Сторону смял, фары побил.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Как выходили из ситуации?</span><br />
<br />
– Машину отогнали и пошли домой в ожидании. Утром у нас по расписанию тренировка и небольшие сборы. Лемешко рассказывает о теории, все серьезно... Вдруг тренер спрашивает: "Вы мне скажите, как Карабута может забивать голы, если он думает, где ему бампер новый купить?!" Все в смех... Как он об этом узнал? Камер не было, но от Филипповича ничего не скроешь (Смеется).<br />
<br />
<span style="font-style: italic;">Продолжение следует.</span><br />
<br />
<a href="https://football24.ua/ru/aleksandr_karabuta_v_metalliste_vydali_avtomobil_ezdit_ne_umel__vehal_v_severnuju_tribunu_n371455/" target="_blank">https://football24.ua/ru/aleksandr_karab...u_n371455/</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<span style="font-weight: bold;"><span style="color: #0000CD;"><span style="font-size: medium;">Александр Карабута: "В "Металлисте" выдали автомобиль. Ездить не умел – въехал в Северную трибуну"</span></span></span><br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/660x364_DIR/201703/371455.jpg?201703165902" border="0" alt="[Изображение: 371455.jpg?201703165902]" /><br />
<br />
<span style="font-style: italic;">Интервью "Футбол 24" с ведущим форвардом "Металлиста" 90-х.</span><br />
<br />
Футбольная жизнь сильно измучила Александра Карабуту. Он прекрасно знает, что такое свист в свой адрес от родных болельщиков. И как никто понимает, что такое футбольная драма.<br />
<br />
Несколько лет назад "Металлист" был одной из лучших команд Украины, функционировал в роскошных условиях и привык к стабильным аншлагам на трибунах. Карабута хорошо помнит другую, темную сторону харьковского клуба. Он радовал местных болельщиков задолго до Марко Девича и с главным клубом Слобожанщины прошел долгий путь – от финалиста Кубка Украины к команде, которая едва спаслась от вылета во вторую лигу. Александр пережил в "Металлисте" грандиозную распродажу в начале 90-х, играл вместе с легендарными Юрием Тарасовым и Владимиром Линке, которые уже завершали карьеры. Своими глазами видел стремительный взлет молодых Скаченко, Пушкуцы и Ниченко.<br />
<br />
Фактически в его жизни была только одна команда, с которой связана не одна сложная страница отношений. Не стал своим Карабута во Львове, хотя признается, что готов был остаться там навсегда, несмотря на тотальное отсутствие игровой практики в "Карпатах".<br />
<br />
Нашего героя смело можно называть легендой "Металлиста". И за пределами футбола Карабута – успешный человек. Однако совсем жить без любимого дела не может. Смотришь на Александра и понимаешь, что он находится в прекрасной форме и хоть сейчас готов к выходу на поле. В начале марта ему исполнилось 43. Все такой же живой, энергичный и позитивный. Встречаемся у одного из самых знаковых мест для экс-футболиста – стадиона "Металлист". И вспоминаем...<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Брат, Аджоев-Зидан, крик Тарасова</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Александр, вы не часто появляетесь в прессе. Можно сказать, что отошли от футбола?</span><br />
<br />
– Нет, ни в коем случае. С футболом не прощаюсь и не планирую этого делать. Зимой играю в мини-футбол – открытые площадки зимнего первенства, ветеранские поединки... Кроме того, на Харьковскую область с молодежью бегаю. Бывает, что по три-пять матчей за неделю собирается, не считая тренировок.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Однако основная ваша деятельность с футболом не связана?</span><br />
<br />
– Я работаю менеджером на предприятии, которое занимается продажей запчастей для сельхозтехники.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– О прошлом часто вспоминаете?</span><br />
<br />
– Очень часто... Особенно настойчиво возвращают меня в воспоминания вопросы в разных компаниях – футбольных и не очень. Молодые ребята часто спрашивают "Расскажи об этом", "А как было тогда?" Начинаешь вспоминать разные истории, часто смешные и остроумные. Иногда по фамилии узнают: "Да это вы? Ну расскажите что-нибудь".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вы совсем не изменились и в свои 43 выглядите очень молодо. На улицах Харькова узнают?</span><br />
<br />
– Раньше, конечно, больше узнавали. Теперь только знакомые могут встретить и спросить, как дела.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714382.jpg?201703113225" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'>    <span style="font-weight: bold;">– Футболом вы начали заниматься в родном городе. С чего все началось?</span><br />
<br />
– Я родился рядом со стадионом "Металлист" – буквально минут 15 ходьбы. Район называется "Семиэтажка", на улице Тарасовской. Не бандитский, наоборот спортивный. Футбол, теннис, коньки... В футбольную секцию за руку привел брат, который считался перспективным парнем. Однако он пошел в армию, а потом в футбол не вернулся – появились новые интересы. Что касается меня, то родители никогда не спрашивали, кем я хочу стать. Я целенаправленно ходил на футбол и уже видел свое будущее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Брат часто подсказывал?</span><br />
<br />
– Он выбрал свой путь. Хотя неоднократно ездил со мной на матчи. Не то, чтобы много подсказывал, но определенные советы давал.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В 1991-м вы попадаете в дубль ведущей команды города. Кроме вас, перспективного 17-летнего нападающего, талантов было много – Горяинов, Скаченко, Лобас, Юрий Шулятицкий...</span><br />
<br />
– В том дубле, в основном, были нехарьковские ребята. Местных было 3-4, остальные из интерната, то есть приезжие. Я был молодым парнем, который с радостью смотрел на звезд и получал удовольствие. А когда еще с первой командой тренировались, то и подавно. Я мячи носил, за форму отвечал – это было за счастье. Просто хотел хотя бы туда, в эту атмосферу, попасть.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Перед нашей встречей мы общались с Иваном Панчишиным, экс-игроком "Металлиста" и "Карпат". Он, кстати, как раз играл в основе с Аджоевым, Хомухой, Медведем. На кого-то из них равнялись?</span><br />
<br />
– Все те, кого вы перечислили были индивидуально сильными футболистами и я от каждого чего-то учился. Аджоев – человек с нереальной техникой, минимум Зидан! Видел все своими глазами и удивлялся. Кажется, что так мячом невозможно владеть. Панчишин позади все выгрызал. Учитывая тот факт, что я был нападающим, то прежде всего восхищался Юрием Тарасовым. Это форвард, который из ничего мог сделать гол. Безумное чувство...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Евгений Лемешко рассказывал, как он нашел Тарасова в селе, куда случайно заехал благодаря афише, посвященной матчу любительских команд...</span><br />
<br />
– Юрий – компанейский человек. На поле кричал на всех – что-то не то и можно было много всего услышать в свой адрес. Но в компании вел себя по-другому. Любил послушать интересные истории.<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Кандауров, Ткаченко с азиатами, безголевая серия</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дебютирует вы в "Металлисте" на расстоянии 3700 километров от дома – в поединке Кубка СССР ваша команда играла в Намангане с "Новбахором".</span><br />
<br />
– Ох, далеко было... На матч должен был лететь основной состав, но расстояние было поразительным и поэтому отправили дубль – добирались мы долго и нудно. Жара нереальная царила в Узбекистане, но было интересно – все новое, оригинальное.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вместе с вами поехали Помазун, Назаров, Кандауров, Ниченко, Скаченко. Пройдет несколько лет и о них заговорит вся страна.</span><br />
<br />
– Для меня это был такой праздник! Впервые взяли на выезд... По моему мнению, из той компании выделялся Сергей Кандауров, с которым я жил в одном номере гостиницы. Надежды он подавал серьезные. Его все любили и могли простить что угодно. Скаченко и Ниченко поражали скоростью, мышлением. Женя Назаров – тоже прекрасный футболист...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вадим Колесник рассказывал, что Аджоев мог прикрикнуть даже на Кандаурова: "Молодой, ану мяч отдай"...</span><br />
<br />
– Да, не без этого. Сначала в штыки это воспринимали. Ты хочешь что-то показать, стараешься, а в твой адрес раздаются какие-то замечания. Но когда ты смотрел, кто их делал, то молчал. Старшие ребята не притесняли, но подсказок хватало. Я это воспринимал с пониманием.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714383.jpg?201703113512" border="0" alt="[Изображение: 371447_714383.jpg?201703113512]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На фото: Гурам Аджоев. Наши дни</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– С главным тренером Леонидом Ткаченко вам повезло?</span><br />
<br />
– Наверное, 50 на 50. Да, он меня взял молодого парня сразу после школы, я подавал надежды... Начал расти с опытными мастерами, получил шанс. Затем возникли определенные нюансы – это если копнуть глубже. Хотя в целом я чувствовал доверие от тренера.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В чем заключались нюансы 50 процентов негатива?</span><br />
<br />
– Прошло некоторое время и передо мной поставили задачу – нужно решать, что дальше. Или оставаться, или уходить. В коллективе, по-моему, было много неместных, которые не совсем тянули уровень "Металлиста". А я – харьковский парень. Подошел к Ткаченко, когда контракт заканчивался и услышал, что надо искать себе новую команду. Вместо этого набрали азиатов неизвестных...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Но в команде вы все-таки остались. В первом чемпионате Украины вы стали самым молодым игроком "Металлиста". Даже молодые Кандауров и Назаров – и те старше вас на два года... Как вы чувствовали себя в главной команде?</span><br />
<br />
– Попасть в первую команду – праздник для меня. И не было значения, какие деньги платят и платят ли вообще. Я в "Металлисте" вырос и хотел быть его частью. Каждый день тогда воспринимался, как событие, как праздник. Может, условия были плохие, денег не платили – это значения не имело. Даже тренировки воспринимались в радость. Это старшие ребята переживали о более глобальных вещах, а я довольствовался хотя бы этим.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Кто-то особенно помогал вам в коллективе?</span><br />
<br />
– Я пришел в одно время с Евгением Назаровым, Алексеем Чирвой, Сергеем Кандауровым. Женя очень много подсказывал, постоянно заряжал меня позитивом и поддерживал.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Леониду Ткаченко помогал Станислав Берников. В 2006 году в Липецке он попал в скандал. Говорят, бил своих подопечных и даже прибег к услугам бандитов, чтобы те разобрались с несколькими его футболистами. Какие впечатления остались от работы с ним в Харькове?</span><br />
<br />
– Я об этом не слышал. Запомнил его как профессионала. С ним было трудно поговорить о чем-то другом, кроме как о футболе. Куда бежать, как отдавать, что делать на поле – только это и ничего лишнего. Типичный футбольный человек.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У многих футболистов тяжелые периоды наступают в процессе карьеры, а у вас трудности возникли на старте. От вас, как форварда, ждали голов, однако вы очень долго не могли поразить ворота соперника. Что чувствовали тогда?</span><br />
<br />
– Переживал, конечно. Сам видишь, что забить не можешь, а тут еще и с трибун кто-то что-то кричит. Тогда просто абстрагировался – старался не слушать, а концентрироваться только на том, что происходит в игре. Много работал, оставался после тренировок...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Безголевая серия продолжалась и во втором чемпионате. Психологически не срывались?</span><br />
<br />
– Было такое. Когда шла эта серия, то мог два дня домой не приходить. Каждый человек имеет свой порог и по-своему преодолевает трудности. Собственную проблему преодолевал, в основном, через тренировки.<br />
<br />
<div style="text-align: center;"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-style: italic;"><span style="font-weight: bold;">Распродажа, смех у Лемешко, деньги на бампер</span></span></span></div>
<br />
<span style="font-weight: bold;">– "Металлист" в первом чемпионате был близок к тому, чтобы замахнуться на медали, однако в своей подгруппе финишировал третьим.</span><br />
<br />
– Нам было по силам завоевать медали, но так уж сложилось. Видимо, соперники были сильнее.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– То же самое произошло и в Кубке Украины – вышли в финал, где в дополнительное время проиграли "Черноморцу".</span><br />
<br />
– Ту игру я провел на скамейке запасных. Помню, что с наградами были проблемы. Если правильно помню, то на команду дали лишь 12 наград или даже грамот. Я не выходил на поле, поэтому серебряной медали не получил.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В начале 90-х президентом "Металлиста" был Дмитрий Дроздник. В одном из интервью Леонид Ткаченко назвал его "бандитом". У вас какие впечатления об этом человеке?</span><br />
<br />
– Когда заходил в кабинет к президенту, то он был совершенно адекватным. С радостью принимал у себя футболистов. К нам относился с уважением и всегда был готов выслушать. В общении проблем не возникало – хороший, порядочный мужик. Мог помочь с решением определенных проблем. Если смотреть на его окружение, то впечатление складывалось немного обратное. Может, в другой сфере проявлял себя не так, но я об этом не знаю.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Дроздник устроил в "Металлисте" настоящую распродажу – команду оставляли все, кого только можно было продать. В конце концов, маршруты были неплохие – "Динамо", "Спартак", Израиль.</span><br />
<br />
– Если человек видит, что можно заработать и не смотрит при этом вперед, в будущее, то такой путь имеет право. Это сейчас берут 15-летнего мальчика и пытаются его воспитать, а потом продать. В "Металлисте" никто стратегически не думал о том, что будет через 5-6 лет. Жили сегодняшним днем.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– В 90-е годы отношения с судьями были тяжелые?</span><br />
<br />
– Даже в нефутбольной жизни такой принцип – кто имеет деньги, тот может, если и не все, то многое. Я не удивлялся произволу. Чувствовалось, как команду убивали неоднократно. Трудно было в матчах на западе страны – не знали, вернемся ли домой после игр с некоторыми командами.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Во втором чемпионате "Металлист" усилили Виталий Пушкуца, Сергей Шищенко, Владислав Прудиус. Свежести добавили?</span><br />
<br />
– Влад мог такое придумать! Перебросить через себя, побежать и забить гол. Его же сразу "Динамо" забрало – просто так в Киев не берут. Тот же Пушкуца создавал голы из ничего, серьезный талант.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Команда в том сезоне финиширует пятой и пробивается в полуфинал Кубка. Зато уже в следующем году вылетает из Высшей лиги. По делу?</span><br />
<br />
– Думаю, что да. Значит недоработали, уровень исполнителей не позволял остаться в Высшей лиге.<br />
<br />
<img src="https://imagecdn1.luxnet.ua/football24/resources/photos/news/620_DIR/201703/371447_714384.jpg?201703113812" border="0" alt="[Изображение: 371447_714384.jpg?201703113812]" /><br />
<span style="font-style: italic;">На фото: Евгений Лемешко</span><br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Начали вы тот сезон с Евгением Лемешко на посту главного тренера. Однако после первых 14-ти туров "Металлист" имел лишь две победы. Тренера уволили.</span><br />
<br />
– Евгений Филиппович уже заканчивал свою карьеру. Мне кажется, что отношение у него изменилось. Напряга ни одного – смеялись до тренировки, во время и после. Пик Лемешко был тогда, когда "Металлист" выигрывал Кубок СССР еще в древние времена. А в 90-е, наверное, Евгений Филиппович уже отдыхал от жизни и получал удовольствие.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Вам такой подход нравился?</span><br />
<br />
– Да, смеяться всегда приятно, особенно на протяжении всей тренировки. Нет, не подумайте ничего плохого – Лемешко нас гонял, бегали мы прилично. Просто делали все это с позитивом.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Каждый футболист имеет свою историю о Евгении Филипповиче. Какая у вас любимая?</span><br />
<br />
– Она у меня непростая. Еще при Дрозднике я получил автомобиль. На команду их 6 или 7 дали. Сижу у президента в кабинете, а он говорит: "Вот твои ключи от машины. Стоит на территории стадиона. Можешь забирать".<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– У вас были водительские права?</span><br />
<br />
– В том и дело, что нет. Пришел к авто, ВАЗ-2107, открыл дверь, посидел 5 минут и ушел. Так делал несколько раз. Однажды товарищ говорит: "Давай покатаемся". Он сел за руль, поездил по территории стадиона и предложил: "Садись, попробуй и ты".<br />
<br />
– <span style="font-weight: bold;">Послушались</span>?<br />
<br />
– Погода была не самая лучшая – снежок падал, уже вечерело. Я тронулся с места... Еду и чувствую, что нас заносит. Опыта же нет...<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Интересно.</span><br />
<br />
– Жму на тормоза, но уже поздно – все равно правым боком въезжаю в Северную трибуну. Как дал! Сторону смял, фары побил.<br />
<br />
<span style="font-weight: bold;">– Как выходили из ситуации?</span><br />
<br />
– Машину отогнали и пошли домой в ожидании. Утром у нас по расписанию тренировка и небольшие сборы. Лемешко рассказывает о теории, все серьезно... Вдруг тренер спрашивает: "Вы мне скажите, как Карабута может забивать голы, если он думает, где ему бампер новый купить?!" Все в смех... Как он об этом узнал? Камер не было, но от Филипповича ничего не скроешь (Смеется).<br />
<br />
<span style="font-style: italic;">Продолжение следует.</span><br />
<br />
<a href="https://football24.ua/ru/aleksandr_karabuta_v_metalliste_vydali_avtomobil_ezdit_ne_umel__vehal_v_severnuju_tribunu_n371455/" target="_blank">https://football24.ua/ru/aleksandr_karab...u_n371455/</a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Ткаченко Леонид - Вездесущий и Всесильный Двигатель Истории Харьковского "Металлиста"!]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12500</link>
			<pubDate>Thu, 09 Mar 2017 15:23:54 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12500</guid>
			<description><![CDATA[<img src="https://cdn.tribuna.com/fetch/?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3Fid%3D852730600186%26t%3D0%26plc%3DWEB%26tkn%3D%2AypPP64ASP4JfZLnfNJz12duZebc" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'><span style="font-size: medium;"><div style="text-align: justify;"> <span style="font-weight: bold;">1978 год. Харьковский Металлист в Воронеже проводит ответный стыковой матч за право выйти в 1 лигу против местного Факела. Первая, драматично-напряжённейшая игра в Харькове закончилась тяжелейшей победой Металлиста 1:0.</span><br />
<br />
 И вот ответная встреча в Воронеже ... Что там скрывать, воронежский Факел (чемпион РСФСР в одной из сильнейших зон союзной 2 лиги) имел тогда не только по-настоящему грозный состав (во главе с экс-чемпионом СССР, легендарным экс-спартаковцем Вик.ПАПАЕВЫМ!; а также такими прошлыми и будущими! звёздами советской высшей лиги, как Вик.Проскурин, А.Елизаров, Е.Перегонцев, И.Забиняк, А.Васин, С.Крестененко, В.Муханов!.., но и ... очень влиятельных покровителей в верхах Федерации Футбола СССР, которые, конечно же, были очень заинтересованы, чтобы эта, одна из базовых дочерних команд ведущих московских клубов непременно поднялась бы рангом выше, в 1 лигу!..<br />
<br />
 И это, безусловно, едва ли не напрямую сказывается на перипетиях решающего матча в Воронеже ... В одном из эпизодов, харьковчане, отбив мощный атакующий вал воронежцев, уверенно и грамотно проводят разящую контратаку, и вездесущий харьковский полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО открывает счёт!.. Но судья, недолго думая, отменяет этот чистый гол харьковского хавбека ...<br />
<br />
 Но харьковчане не дрогнули, и продолжают и дальше мужественно и стойко держать удар и вести борьбу. Воронежцы, видимо, чувствуя негласную поддержку судьи, начинают действовать излишне жёстко, а порой и откровенно грубо ... в итоге один из ветеранов харьковского футбола полузащитник Вик.Шаленко получает тяжёлую травму и вынужден с переломом ноги покинуть поле ... А за минуту до этого Факелу удалось-таки открыть (а точнее, сравнять счёт по сумме двух матчей ...)<br />
<br />
 Многим тогда действительно казалось, что Металлист вот-вот дрогнет, да, наверное, в подобной ситуации могли дрогнуть и куда более именитые клубы первой, а то даже и союзной высшей лиги! Но харьковчане не дрогнули, и, наверное, ключевым в этом отношении и стал один из следующих эпизодов, буквально напрямую связанный именно с Л.ТКАЧЕНКО ...А именно, вслед за уже покинувшим поле Вик.Шаленко, Леонид также получает очень серьёзную травму - перелом руки ...<br />
<br />
 Почти нестерпимая боль, страшная досада, а вслед за ней и отчаяние?!.. Но нет, не таков был неудержимый мотор харьковского клуба, несгибаемый Леонид ТКАЧЕНКО, и он, с переломом руки, остаётся на поле, воодушевляя своих, уже казалось готовых смириться с "Судьбой" партнёров по команде!.. И в итоге,Металлист вырывает-таки, в серии послематчевых пенальти, такую тяжелейшую,а во многом и историческую победу, а вместе с ней и заветную путёвку в 1 лигу СССР!..  <br />
  <br />
 А ещё одним, несомненным героем этого драматичнейшего, а в чём-то и эпохального противостояния становится и легендарный харьк.вратарь Вяч.ДВУРЕЧЕНСКИЙ, который не только отбивает решающий 11-метровый, но и ... забивает победный!..<br />
<br />
 Думаю, не смогло тогда заглушить неизбывную радость харьковских болельщиков и то обстоятельство, что влиятельные покровители воронежцев в недрах Федерации Футбола СССР, игнорируя спортивный принцип, не находят ничего лучшего, как волевым решением ввести и Факел в 1лигу, увеличив для этого,задним числом ... Первую Лигу ...<br />
<br />
 Не могло, думаю, это административно-произвольное решение и хоть как-то уменьшить, или даже затушевать тот настоящий Футбольный, а главное Человеческий Подвиг, который совершил в том памятном и эпохальном для всего харьковского футбола матче будущая Легенда Харьковского Футбола - вездесущий и неудержимый полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО!..<br />
<br />
 А дальше, Леонид пройдёт, вместе со ставшим ему родным харьковским клубом и фантастическую (по своей скорости и драматизму!) Дорогу из Первой Лиги в Высшую; а попутно и к самой Вершине Кубка СССР (откуда Металлист, дважды, в 1981 и 1983 гг., снимут вновь лишь негласным и "невидимым" окриком сверху ...)<br />
<br />
 Поразительно и то, что Леонид ТКАЧЕНКО, так поражавший болельщиков своей индивидуальной техникой, неукротимой Энергией и подлинной Вездесущностью в 1 лиге, столь же впечатляюще и неудержимо для соперников будет выглядеть в этом отношении и в Лиге Высшей!.. А его несгибаемый характер ещё как минимум дважды, уже в Высшей Лиге(!), вновь вознесёт харьковских болельщиков ... на Седьмое Небо от Счастья!<br />
<br />
 1982 год.Металлист дома принимает лидера и будущего Чемпиона СССР-82 минское Динамо. Харьковчане (новички Высшей Лиги СССР!), даже несмотря на эпидемию травм и потерь своих лидеров (прежде всего, трагическую травму своего главного диспетчера С.Малько), сенсационно для всех идут на третьем месте, сразу за двумя лидерами 1 круга минским Динамо и Араратом ...<br />
<br />
 И вот встреча в Харькове с минчанами!.. Первый тайм кончается вничью 0:0, во 2 половине встречи, тренер Металлиста Е.Ф.Лемешко, в силу обескровленности своего состава, вынужден пойти на крайнюю меру, - выпуская на замену в заметно обескровленное нападение, по-прежнему травмированного, легендарного центрфорварда и многолетнего лучшего бомбардира команды - Н.Бачиашвили.<br />
<br />
 Но и это не приносит ожидаемого облегчения, минчане постепенно берут бразды правления в матче в свои руки. И минут за 10 до конца Г.Кондратьев забивает-таки мяч в ворота, творившего в этот вечер чудеса, харьковского голкиппера А.Житника ...<br />
<br />
 Поражение? - Не тут то было! Металлист вновь не сдаётся самой судьбе ..., находит в  себе силы идти ВПЕРЁД,и буквально тут же сравнивает счёт, и вновь и вновь идёт в атаку! И ещё через несколько минут, в невообразимой сутолоке у ворот будущего чемпиона СССР-82, центрфорвард Металлиста Н.Бачиашвили выигрывает одну из воздушных дуэлей, а вслед за ним и Леонид ТКАЧЕНКО (при росте всего 172см!) также головой!, буквально вспарывает ворота обессиленного вратаря минчан Ю.Курбыки. 2:1!<br />
<br />
 Ещё одна эпическая, а в чём-то, снова и историческая победа харьковского клуба, и уже давно ставшего главным любимцем харьковских болельщиков - их светловолосого и вездесущего кумира Л.ТКАЧЕНКО! После которой, к слову, Металлист (дебютант Высшей Лиги!) вышел в Чемпионате СССР-82 г. на чистое 2 место!..<br />
<br />
 Год 1983, Металлист, практически сразу, вслед за блестящей победой в 1/2 финала Кубка СССР, в Москве, над ЦСКА, а вслед за ней, и не менее впечатляющей победы дома над самим киевским Динамо (2:0!), вновь принимает дома столичных армейцев, буквально жаждущих, после недавнего домашнего поражения в Кубке СССР, взять-таки реванш в Харькове.<br />
<br />
 И всё, кажется, идёт к этому: минут за 8 до свистка, армейцы, казалось бы, уверенно доводят матч до победы 1:0. Но Металлист вновь не сдаётся, и даже за считанные минуты до конца встречи не думает, смиряясь с "судьбой", выбрасывать белый флаг! И после одной из, казалось бы, уже бесплодных атак, харьковчане буквально взламывают оборону соперника ... и поистине неукротимый в своей неудержимой энергии Леонид ТКАЧЕНКО вместе с мячом влетает в ворота московских армейцев 1:1!..<br />
<br />
 <span style="font-weight: bold;">Да,что и говорить, и сегодня, даже по прошествии стольких лет!, Леонид ТКАЧЕНКО, думаю, не только у меня, но и у множества других харьковских болельщиков, помнящих его Игру, так и остаётся в Памяти, как ... ВЕЗДЕСУЩИЙ И ВСЕСИЛЬНЫЙ ДВИГАТЕЛЬ ИСТОРИИ ХАРЬКОВСКОГО МЕТАЛЛИСТА!.. Ёмче и точнее, думаю, и не скажешь!..</span></div></span><br />
<br />
<a href="https://www.sports.ru/tribuna/blogs/metallistkotoriyvpamjati/1207432.html" target="_blank"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-weight: bold;">Евгений Каменецкий</span></span></a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="https://cdn.tribuna.com/fetch/?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3Fid%3D852730600186%26t%3D0%26plc%3DWEB%26tkn%3D%2AypPP64ASP4JfZLnfNJz12duZebc" alt="" border="0" style='float:left;margin:5px 10px 5px 0px;'><span style="font-size: medium;"><div style="text-align: justify;"> <span style="font-weight: bold;">1978 год. Харьковский Металлист в Воронеже проводит ответный стыковой матч за право выйти в 1 лигу против местного Факела. Первая, драматично-напряжённейшая игра в Харькове закончилась тяжелейшей победой Металлиста 1:0.</span><br />
<br />
 И вот ответная встреча в Воронеже ... Что там скрывать, воронежский Факел (чемпион РСФСР в одной из сильнейших зон союзной 2 лиги) имел тогда не только по-настоящему грозный состав (во главе с экс-чемпионом СССР, легендарным экс-спартаковцем Вик.ПАПАЕВЫМ!; а также такими прошлыми и будущими! звёздами советской высшей лиги, как Вик.Проскурин, А.Елизаров, Е.Перегонцев, И.Забиняк, А.Васин, С.Крестененко, В.Муханов!.., но и ... очень влиятельных покровителей в верхах Федерации Футбола СССР, которые, конечно же, были очень заинтересованы, чтобы эта, одна из базовых дочерних команд ведущих московских клубов непременно поднялась бы рангом выше, в 1 лигу!..<br />
<br />
 И это, безусловно, едва ли не напрямую сказывается на перипетиях решающего матча в Воронеже ... В одном из эпизодов, харьковчане, отбив мощный атакующий вал воронежцев, уверенно и грамотно проводят разящую контратаку, и вездесущий харьковский полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО открывает счёт!.. Но судья, недолго думая, отменяет этот чистый гол харьковского хавбека ...<br />
<br />
 Но харьковчане не дрогнули, и продолжают и дальше мужественно и стойко держать удар и вести борьбу. Воронежцы, видимо, чувствуя негласную поддержку судьи, начинают действовать излишне жёстко, а порой и откровенно грубо ... в итоге один из ветеранов харьковского футбола полузащитник Вик.Шаленко получает тяжёлую травму и вынужден с переломом ноги покинуть поле ... А за минуту до этого Факелу удалось-таки открыть (а точнее, сравнять счёт по сумме двух матчей ...)<br />
<br />
 Многим тогда действительно казалось, что Металлист вот-вот дрогнет, да, наверное, в подобной ситуации могли дрогнуть и куда более именитые клубы первой, а то даже и союзной высшей лиги! Но харьковчане не дрогнули, и, наверное, ключевым в этом отношении и стал один из следующих эпизодов, буквально напрямую связанный именно с Л.ТКАЧЕНКО ...А именно, вслед за уже покинувшим поле Вик.Шаленко, Леонид также получает очень серьёзную травму - перелом руки ...<br />
<br />
 Почти нестерпимая боль, страшная досада, а вслед за ней и отчаяние?!.. Но нет, не таков был неудержимый мотор харьковского клуба, несгибаемый Леонид ТКАЧЕНКО, и он, с переломом руки, остаётся на поле, воодушевляя своих, уже казалось готовых смириться с "Судьбой" партнёров по команде!.. И в итоге,Металлист вырывает-таки, в серии послематчевых пенальти, такую тяжелейшую,а во многом и историческую победу, а вместе с ней и заветную путёвку в 1 лигу СССР!..  <br />
  <br />
 А ещё одним, несомненным героем этого драматичнейшего, а в чём-то и эпохального противостояния становится и легендарный харьк.вратарь Вяч.ДВУРЕЧЕНСКИЙ, который не только отбивает решающий 11-метровый, но и ... забивает победный!..<br />
<br />
 Думаю, не смогло тогда заглушить неизбывную радость харьковских болельщиков и то обстоятельство, что влиятельные покровители воронежцев в недрах Федерации Футбола СССР, игнорируя спортивный принцип, не находят ничего лучшего, как волевым решением ввести и Факел в 1лигу, увеличив для этого,задним числом ... Первую Лигу ...<br />
<br />
 Не могло, думаю, это административно-произвольное решение и хоть как-то уменьшить, или даже затушевать тот настоящий Футбольный, а главное Человеческий Подвиг, который совершил в том памятном и эпохальном для всего харьковского футбола матче будущая Легенда Харьковского Футбола - вездесущий и неудержимый полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО!..<br />
<br />
 А дальше, Леонид пройдёт, вместе со ставшим ему родным харьковским клубом и фантастическую (по своей скорости и драматизму!) Дорогу из Первой Лиги в Высшую; а попутно и к самой Вершине Кубка СССР (откуда Металлист, дважды, в 1981 и 1983 гг., снимут вновь лишь негласным и "невидимым" окриком сверху ...)<br />
<br />
 Поразительно и то, что Леонид ТКАЧЕНКО, так поражавший болельщиков своей индивидуальной техникой, неукротимой Энергией и подлинной Вездесущностью в 1 лиге, столь же впечатляюще и неудержимо для соперников будет выглядеть в этом отношении и в Лиге Высшей!.. А его несгибаемый характер ещё как минимум дважды, уже в Высшей Лиге(!), вновь вознесёт харьковских болельщиков ... на Седьмое Небо от Счастья!<br />
<br />
 1982 год.Металлист дома принимает лидера и будущего Чемпиона СССР-82 минское Динамо. Харьковчане (новички Высшей Лиги СССР!), даже несмотря на эпидемию травм и потерь своих лидеров (прежде всего, трагическую травму своего главного диспетчера С.Малько), сенсационно для всех идут на третьем месте, сразу за двумя лидерами 1 круга минским Динамо и Араратом ...<br />
<br />
 И вот встреча в Харькове с минчанами!.. Первый тайм кончается вничью 0:0, во 2 половине встречи, тренер Металлиста Е.Ф.Лемешко, в силу обескровленности своего состава, вынужден пойти на крайнюю меру, - выпуская на замену в заметно обескровленное нападение, по-прежнему травмированного, легендарного центрфорварда и многолетнего лучшего бомбардира команды - Н.Бачиашвили.<br />
<br />
 Но и это не приносит ожидаемого облегчения, минчане постепенно берут бразды правления в матче в свои руки. И минут за 10 до конца Г.Кондратьев забивает-таки мяч в ворота, творившего в этот вечер чудеса, харьковского голкиппера А.Житника ...<br />
<br />
 Поражение? - Не тут то было! Металлист вновь не сдаётся самой судьбе ..., находит в  себе силы идти ВПЕРЁД,и буквально тут же сравнивает счёт, и вновь и вновь идёт в атаку! И ещё через несколько минут, в невообразимой сутолоке у ворот будущего чемпиона СССР-82, центрфорвард Металлиста Н.Бачиашвили выигрывает одну из воздушных дуэлей, а вслед за ним и Леонид ТКАЧЕНКО (при росте всего 172см!) также головой!, буквально вспарывает ворота обессиленного вратаря минчан Ю.Курбыки. 2:1!<br />
<br />
 Ещё одна эпическая, а в чём-то, снова и историческая победа харьковского клуба, и уже давно ставшего главным любимцем харьковских болельщиков - их светловолосого и вездесущего кумира Л.ТКАЧЕНКО! После которой, к слову, Металлист (дебютант Высшей Лиги!) вышел в Чемпионате СССР-82 г. на чистое 2 место!..<br />
<br />
 Год 1983, Металлист, практически сразу, вслед за блестящей победой в 1/2 финала Кубка СССР, в Москве, над ЦСКА, а вслед за ней, и не менее впечатляющей победы дома над самим киевским Динамо (2:0!), вновь принимает дома столичных армейцев, буквально жаждущих, после недавнего домашнего поражения в Кубке СССР, взять-таки реванш в Харькове.<br />
<br />
 И всё, кажется, идёт к этому: минут за 8 до свистка, армейцы, казалось бы, уверенно доводят матч до победы 1:0. Но Металлист вновь не сдаётся, и даже за считанные минуты до конца встречи не думает, смиряясь с "судьбой", выбрасывать белый флаг! И после одной из, казалось бы, уже бесплодных атак, харьковчане буквально взламывают оборону соперника ... и поистине неукротимый в своей неудержимой энергии Леонид ТКАЧЕНКО вместе с мячом влетает в ворота московских армейцев 1:1!..<br />
<br />
 <span style="font-weight: bold;">Да,что и говорить, и сегодня, даже по прошествии стольких лет!, Леонид ТКАЧЕНКО, думаю, не только у меня, но и у множества других харьковских болельщиков, помнящих его Игру, так и остаётся в Памяти, как ... ВЕЗДЕСУЩИЙ И ВСЕСИЛЬНЫЙ ДВИГАТЕЛЬ ИСТОРИИ ХАРЬКОВСКОГО МЕТАЛЛИСТА!.. Ёмче и точнее, думаю, и не скажешь!..</span></div></span><br />
<br />
<a href="https://www.sports.ru/tribuna/blogs/metallistkotoriyvpamjati/1207432.html" target="_blank"><span style="text-decoration: underline;"><span style="font-weight: bold;">Евгений Каменецкий</span></span></a>]]></content:encoded>
		</item>
		<item>
			<title><![CDATA[Берников Станислав - лидер и один из главных символов золотого "Металлиста" начала 80-ых!]]></title>
			<link>https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12489</link>
			<pubDate>Mon, 06 Mar 2017 12:31:56 +0000</pubDate>
			<guid isPermaLink="false">https://forum.metalist-kh-stat.net.ua/showthread.php?tid=12489</guid>
			<description><![CDATA[<img src="https://cdn.tribuna.com/fetch/?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3Fid%3D852188394852%26t%3D0%26plc%3DWEB%26tkn%3D%2A0aDyLuUfwkQsimnKirUqD1m1nKY" border="0" alt="[Изображение: ?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3F...rUqD1m1nKY]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Станислав БЕРНИКОВ - техничный и прекрасно видевший поле Конструктор игры Металлиста. Один из главных Стержней и Символов Металлиста начала 80-ых! Прошедший с Харьковом Путь из 2 лиги в Высшую и к Вершинам Кубка СССР! БРИГАДИР - как с уважением называли его Харьковские болельщики!</span>    <br />
  <br />
Да, в очередной раз, можно только, вспоминая, восхищаться той колоритностью состава, особенно в Середине Поля, которой обладал харьковский клуб в незабываемом и Золотом для него 1981 году!..<br />
<br />
Это и Сергей МАЛЬКО, и Геннадий ДЕГТЯРЁВ, и Станислав БЕРНИКОВ - подлинные гиганты паса и Стратеги Середины поля; и вездесущий любимец харьковских болельщиков, техничнейший и острейший фланговый полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО; и совсем тогда юный (вернувшийся из киевского дубля) Виктор Сусла, ещё один фланговый, техничный, и вместе с тем довольно результативный хавбек ...<br />
<br />
Которых, при необходимости, всегда мог дополнить, а то и заменить, опытный и по игроцки мудрый А.Горбик, игрок, может быть, и не обладавшей в своих действиях особенной остротой, но вместе с тем, несущий в себе несомненную культуру паса и по-настоящему диспетчерское видение поля ... <br />
<br />
А ведь был ещё и Л.Сааков - атакующий полузащитник, с тенденцией к игре в нападении - игрок, быть может, и несколько неуверенный в себе, и в отличии от тех же Малько, Берникова и Дегтярёва, лишённый отчётливых лидерских качеств, но, при этом всё же, несомненно техничный, тонкий, а порой и изящный в замысле.<br />
<br />
Да ведь к полузащитникам можно, наверно, было отнести и легендарного молодого техничнейшего харьковского поднападающего Владимира ЛИНКЕ - тоже игрока с безупречной культурой паса, а главное, не раз, даже в одиночку!, решавшего с помощью своей игровой сверхнеординарности и самобытнейшего Дриблинга, судьбы самых ответственнейших матчей ...<br />
<br />
Неудивительно, что в том же 1981, Металлист не только уверенно выиграл Золото Союзной 1 Лиги; но и с неменьшим успехом, во многом благодаря этой своей Замечательной Середине поля, переигрывал в Кубке СССР едва ли не всех тогдашних грандов Советской Высшей Лиги!..<br />
<br />
Были повержены (в гостях!) моск.Торпедо (во главе с Ю.Суслопаровым и В.Сахаровым!), столичный Локомотив; а в драматичнейшем четвертьфинале в Харькове, Металлист расправился и с будущим чемпионским минским Динамо Э.В.Малофеева (с А.Прокопенко, Н.Павловым, Ю.Пудышевым, С.Гоцмановым и П.Василевским в составе!!..)<br />
          <br />
Вспоминается, в связи с этим, что даже наш Легендарный Комментатор В.МАСЛАЧЕНКО, находясь под впечатлением того, как Металлист в Полуфинале того же Кубка СССР-81, сумел практически полностью переиграть саму Звёздную Полузащиту московского Спартака (М.Мачаидзе-Гаврилов-Шавло-Черенков-Гесс!..), произнёс перед самой серией послематчевых пенальти, на всю страну, свою крылатую фразу: "Произойдёт Чудо, если Спартак сегодня выиграет!.."<br />
<br />
А ведь спартаковцы тогда, перед этим, в 1/4 финала, дома буквально расправились с самим киевским Динамо 3:0!.. И даже в том, столь Замечательном по составу Металлисте (в который, к слову, на старте сезона-81 вернулась и ещё одна Легенда харьк.футбола, разносторонний и техничнейший бомбардир Ю.ЦЫМБАЛЮК, в своё время игравший в Карпатах и киевском Динамо), своя особая роль, а возможно, правильней сказать, какая-то особенная своя харизма, принадлежала именно Станиславу БЕРНИКОВУ!<br />
<br />
И дело даже не в том, что Станислав прошёл вместе со ставшим ему родным харьковским клубом, ВСЮ его Тернистую и Эпохальную Дорогу (1978-1981 (83 гг.) из недр 2 лиги в Высшую, и к Вершинам Кубка СССР; будучи, к слову, в своё время (в 1978), и Капитаном того, начавшего своё стремительное и историческое восхождение Металлиста-78!..<br />
<br />
Тут, наверно, просто нельзя будет не упомянуть и то, что в начале следующего,1979 года, Станислав БЕРНИКОВ получил приглашение в сам Вице-Чемпионский тогда донецкий Шахтёр (один из сильнейших на тот момент по составу клубов СССР!..) И, думается, учитывая прекрасную индивидуальную технику Станислава, и его не менее замечательное видение поля, у него были все основания тогда, чтобы закрепиться в составе горняков (лишь самую малость не дотянувших тогда до звания Чемпиона СССР-79!..)<br />
<br />
Но, видимо, Станислав, как и Металлист, просто уже не могли долго жить без друг друга! Да и мог ли недавний капитан С.БЕРНИКОВ (или "БРИГАДИР", как с любовью и неподдельным уважением называли его с 1978 года харьковские болельщики!) пропустить стартовый сезон Металлиста в 1 лиге?!..<br />
И уже во 2 круге Станислав, вернувшись из Шахтёра, вновь в составе ставшего ему родным харьковского клуба!   И вновь со свойственной ему уверенностью и какой-то подчёркнуто-диспетчерской выправкой (с высоко поднятой головой, и всегда смотря не на ноги и мяч, а только вперёд,на поле!) уверенно, с диспетчерско-стратегической выверенностью, возглавляет и ведёт Конструктивную Игру Металлиста! - Как всегда, на своей классической и стержневой для Организации Игры позиции - центрального опорного полузащитника ...<br />
<br />
Но а возвращаясь к вопросу о какой-то особенной роли или даже харизме С.Берникова в Металлисте, то, думаю, она заключалась даже не в его завидной индивидуальной технике или столь же безукоризненной культуре паса; да, наверное, даже и не в менее впечатляющем Универсализме Станислава! Как тут, к слову, не отметить, что при необходимости, он не менее внушительно, чем в полузащите, мог проявить себя и в роли заправского центрфорварда.<br />
<br />
И как тут снова не вспомнить, что именно Берников, заменяя на позиции классического центрфорварда многолетнего лучшего бомбардира Металлиста Н.Бачиашвили, сумел забить победные, и такие важные, а во многом и Исторические! голы Металлиста, как Гол в Кубке СССР-1981 г. в ворота минского Динамо, впервые в истории, выведший Харьков в Полуфинал Кубка СССР!, или уже через год, в 1982, Гол в стартовом матче Металлиста в Высшей Лиге, в ворота очень сильного тогда по составу Днепра, принесший Металлисту его Первую Победу в Высшей Лиге СССР!..<br />
<br />
Да и ещё через год, в 1983, именно Станислав Берников своими памятными (а в чём-то и вновь, историческими!) Голами принесёт Металлисту его первую, после возвращения в Высшую Лигу, победу над тогдашней базовой командой сборной СССР - киевским Динамо 2:0!!..<br />
<br />
И всё же главным достоинством Станислава, думаю, были прежде всего его замечательные, а в чём-то даже и знаковые Бойцовские Качества, которые, думаю, и делали его, причём в самые грозные и Знаковые для Харьковского Футбола моменты Истории, одним из самых Несгибаемых Стержней и незаменимых бойцов в рядах Металлиста конца 70 - начала 80-ых годов! Или Одно Слово - "БРИГАДИР"- как называли Станислава БЕРНИКОВА, видевшие и помнившие его харьковские болельщики, - и этим всё было сказано!..</div>
<br />
<a href="https://www.sports.ru/tribuna/blogs/metallistkotoriyvpamjati/1204056.html" target="_blank">Евгений Каменецкий</a>]]></description>
			<content:encoded><![CDATA[<img src="https://cdn.tribuna.com/fetch/?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3Fid%3D852188394852%26t%3D0%26plc%3DWEB%26tkn%3D%2A0aDyLuUfwkQsimnKirUqD1m1nKY" border="0" alt="[Изображение: ?url=https%3A%2F%2Fi.mycdn.me%2Fimage%3F...rUqD1m1nKY]" /><br />
<br />
<div style="text-align: justify;"><span style="font-weight: bold;">Станислав БЕРНИКОВ - техничный и прекрасно видевший поле Конструктор игры Металлиста. Один из главных Стержней и Символов Металлиста начала 80-ых! Прошедший с Харьковом Путь из 2 лиги в Высшую и к Вершинам Кубка СССР! БРИГАДИР - как с уважением называли его Харьковские болельщики!</span>    <br />
  <br />
Да, в очередной раз, можно только, вспоминая, восхищаться той колоритностью состава, особенно в Середине Поля, которой обладал харьковский клуб в незабываемом и Золотом для него 1981 году!..<br />
<br />
Это и Сергей МАЛЬКО, и Геннадий ДЕГТЯРЁВ, и Станислав БЕРНИКОВ - подлинные гиганты паса и Стратеги Середины поля; и вездесущий любимец харьковских болельщиков, техничнейший и острейший фланговый полузащитник Леонид ТКАЧЕНКО; и совсем тогда юный (вернувшийся из киевского дубля) Виктор Сусла, ещё один фланговый, техничный, и вместе с тем довольно результативный хавбек ...<br />
<br />
Которых, при необходимости, всегда мог дополнить, а то и заменить, опытный и по игроцки мудрый А.Горбик, игрок, может быть, и не обладавшей в своих действиях особенной остротой, но вместе с тем, несущий в себе несомненную культуру паса и по-настоящему диспетчерское видение поля ... <br />
<br />
А ведь был ещё и Л.Сааков - атакующий полузащитник, с тенденцией к игре в нападении - игрок, быть может, и несколько неуверенный в себе, и в отличии от тех же Малько, Берникова и Дегтярёва, лишённый отчётливых лидерских качеств, но, при этом всё же, несомненно техничный, тонкий, а порой и изящный в замысле.<br />
<br />
Да ведь к полузащитникам можно, наверно, было отнести и легендарного молодого техничнейшего харьковского поднападающего Владимира ЛИНКЕ - тоже игрока с безупречной культурой паса, а главное, не раз, даже в одиночку!, решавшего с помощью своей игровой сверхнеординарности и самобытнейшего Дриблинга, судьбы самых ответственнейших матчей ...<br />
<br />
Неудивительно, что в том же 1981, Металлист не только уверенно выиграл Золото Союзной 1 Лиги; но и с неменьшим успехом, во многом благодаря этой своей Замечательной Середине поля, переигрывал в Кубке СССР едва ли не всех тогдашних грандов Советской Высшей Лиги!..<br />
<br />
Были повержены (в гостях!) моск.Торпедо (во главе с Ю.Суслопаровым и В.Сахаровым!), столичный Локомотив; а в драматичнейшем четвертьфинале в Харькове, Металлист расправился и с будущим чемпионским минским Динамо Э.В.Малофеева (с А.Прокопенко, Н.Павловым, Ю.Пудышевым, С.Гоцмановым и П.Василевским в составе!!..)<br />
          <br />
Вспоминается, в связи с этим, что даже наш Легендарный Комментатор В.МАСЛАЧЕНКО, находясь под впечатлением того, как Металлист в Полуфинале того же Кубка СССР-81, сумел практически полностью переиграть саму Звёздную Полузащиту московского Спартака (М.Мачаидзе-Гаврилов-Шавло-Черенков-Гесс!..), произнёс перед самой серией послематчевых пенальти, на всю страну, свою крылатую фразу: "Произойдёт Чудо, если Спартак сегодня выиграет!.."<br />
<br />
А ведь спартаковцы тогда, перед этим, в 1/4 финала, дома буквально расправились с самим киевским Динамо 3:0!.. И даже в том, столь Замечательном по составу Металлисте (в который, к слову, на старте сезона-81 вернулась и ещё одна Легенда харьк.футбола, разносторонний и техничнейший бомбардир Ю.ЦЫМБАЛЮК, в своё время игравший в Карпатах и киевском Динамо), своя особая роль, а возможно, правильней сказать, какая-то особенная своя харизма, принадлежала именно Станиславу БЕРНИКОВУ!<br />
<br />
И дело даже не в том, что Станислав прошёл вместе со ставшим ему родным харьковским клубом, ВСЮ его Тернистую и Эпохальную Дорогу (1978-1981 (83 гг.) из недр 2 лиги в Высшую, и к Вершинам Кубка СССР; будучи, к слову, в своё время (в 1978), и Капитаном того, начавшего своё стремительное и историческое восхождение Металлиста-78!..<br />
<br />
Тут, наверно, просто нельзя будет не упомянуть и то, что в начале следующего,1979 года, Станислав БЕРНИКОВ получил приглашение в сам Вице-Чемпионский тогда донецкий Шахтёр (один из сильнейших на тот момент по составу клубов СССР!..) И, думается, учитывая прекрасную индивидуальную технику Станислава, и его не менее замечательное видение поля, у него были все основания тогда, чтобы закрепиться в составе горняков (лишь самую малость не дотянувших тогда до звания Чемпиона СССР-79!..)<br />
<br />
Но, видимо, Станислав, как и Металлист, просто уже не могли долго жить без друг друга! Да и мог ли недавний капитан С.БЕРНИКОВ (или "БРИГАДИР", как с любовью и неподдельным уважением называли его с 1978 года харьковские болельщики!) пропустить стартовый сезон Металлиста в 1 лиге?!..<br />
И уже во 2 круге Станислав, вернувшись из Шахтёра, вновь в составе ставшего ему родным харьковского клуба!   И вновь со свойственной ему уверенностью и какой-то подчёркнуто-диспетчерской выправкой (с высоко поднятой головой, и всегда смотря не на ноги и мяч, а только вперёд,на поле!) уверенно, с диспетчерско-стратегической выверенностью, возглавляет и ведёт Конструктивную Игру Металлиста! - Как всегда, на своей классической и стержневой для Организации Игры позиции - центрального опорного полузащитника ...<br />
<br />
Но а возвращаясь к вопросу о какой-то особенной роли или даже харизме С.Берникова в Металлисте, то, думаю, она заключалась даже не в его завидной индивидуальной технике или столь же безукоризненной культуре паса; да, наверное, даже и не в менее впечатляющем Универсализме Станислава! Как тут, к слову, не отметить, что при необходимости, он не менее внушительно, чем в полузащите, мог проявить себя и в роли заправского центрфорварда.<br />
<br />
И как тут снова не вспомнить, что именно Берников, заменяя на позиции классического центрфорварда многолетнего лучшего бомбардира Металлиста Н.Бачиашвили, сумел забить победные, и такие важные, а во многом и Исторические! голы Металлиста, как Гол в Кубке СССР-1981 г. в ворота минского Динамо, впервые в истории, выведший Харьков в Полуфинал Кубка СССР!, или уже через год, в 1982, Гол в стартовом матче Металлиста в Высшей Лиге, в ворота очень сильного тогда по составу Днепра, принесший Металлисту его Первую Победу в Высшей Лиге СССР!..<br />
<br />
Да и ещё через год, в 1983, именно Станислав Берников своими памятными (а в чём-то и вновь, историческими!) Голами принесёт Металлисту его первую, после возвращения в Высшую Лигу, победу над тогдашней базовой командой сборной СССР - киевским Динамо 2:0!!..<br />
<br />
И всё же главным достоинством Станислава, думаю, были прежде всего его замечательные, а в чём-то даже и знаковые Бойцовские Качества, которые, думаю, и делали его, причём в самые грозные и Знаковые для Харьковского Футбола моменты Истории, одним из самых Несгибаемых Стержней и незаменимых бойцов в рядах Металлиста конца 70 - начала 80-ых годов! Или Одно Слово - "БРИГАДИР"- как называли Станислава БЕРНИКОВА, видевшие и помнившие его харьковские болельщики, - и этим всё было сказано!..</div>
<br />
<a href="https://www.sports.ru/tribuna/blogs/metallistkotoriyvpamjati/1204056.html" target="_blank">Евгений Каменецкий</a>]]></content:encoded>
		</item>
	</channel>
</rss>