Те любители футбола, которые с опозданием пришли на стадион, могут теперь лишь сожалеть. Прошло всего две минуты с начала матча, как счёт был уже открыт. Произошло это благодаря умелой реализации стандартного положения. С.Мотуз со штрафного навесил мяч на дальнюю штангу. И.Талько удачно переправил его головой вдоль ворот "Жальгириса". Ю.Бондаренко не отказал себе в удовольствии и мощным ударом заставил затрепетать сетку. Это был 4-й гол харьковчанина в нынешнем первенстве страны.

Действия футболистов в отчётном матче предопределяла сложившаяся к минувшему воскресенью ситуация - обе команды находились в хвосте турнирной таблицы. Дальше отступать, как говорится, было некуда.

"Металлист" начал встречу с присущей ему для первых минут энергией. Харьковчане и после забитого гола активно перемещались по полю, владели, что называется, игровой ситуацией. Но подвижность на поле сама по себе, как вы понимаете, не может привести к логическому концу, если она не подкреплена точными передачами. Едва наши земляки проходили центральный круг, мяч чуть ли не после каждого их паса попадал к сопернику.

"Жальгирис" не изменил своей непривлекательной манере игры. Медленный, хотя и довольно-таки точный, розыгрыш мяча, очевидные ходы в атаке не составляли загадок для защитных порядков "Металлиста". Временами соперники поочерёдно перекатывали, словно на тренировке, мяч в центре поля, будто их не волновал исход матча.

В начале второй половины Ю.Бондаренко вышел один на один с вратарём гостей В.Юркусом, но не сумел поразить цель. Игра в дальнейшем протекала столь же невыразительно, как и в первом тайме. Но неожиданно возмутителем спокойствия оказался защитник харьковчан Сергей Мотуз. Он откликнулся на передачу вдоль линии штрафной площадки и не стал (как на его месте сделали бы многие футболисты) искать партнёра, а решительно пробил. Мяч, задев кого-то из обороняющихся, влетел в ворота - 2:0!

Незадолго до конца встречи гости лишь с пенальти сумели отквитать один гол. Его провёл С.Данисявичус. И тут произошла метаморфоза. Куда только подевались апатия и холодность "Жальгириса"? Команда словно вспомнила, что и она может играть в динамичный, острый футбол. Это стоило нескольких неприятных минут харьковчанам, которые практически ушли в глухую защиту. Отстоять свои ворота и два очка нашим землякам удалось. Они покинули последнюю строчку в турнирной таблице, оставив это малопривлекательное место сопернику.

За весь час виступів у вищому ешелоні «Жальгіріс» не вдалося взяти у Харкові бодай жодного очка. Не змінив цю малоприємну для литовських футболістів традицію і звітний матч.

«Жальгіріс» провів його пасивно, мляво. Це тим більш дивно, що напередодні у команді сталася зміна керівництва і на посаду старшого тренера повернувся відомий фахівець Б. Зелькявічюс, який три роки тому вивів команду до вищої ліги. За 90 хвилин гри гості практично жодного разу не загрожували воротам Кутепова.

А єдиний м’яч забили за 9 хвилин до кінця гри завдяки пенальті, призначеному після того, як у безневинній ситуації в штрафному майданчику Якубаускас упав, зіштовхнувшись з захисником «Металіста». Кутепов угадав напрямок удару, але відбити сильно посланий м’яч не зумів.

У свою чергу харків’яни теж не показали властивого їм бойового духу. По тому, як уже в дебюті гри Бондаренко добив м’яч у ворота після штрафного, виконаного Мотузом, господарі повели гру у повільному темпі, не ризикуючи в обороні і не виявляючи ініціативи в атаці.

Щоправда, біля воріт «Жальгіріс» виникали гострі моменти, але в основному після позиційних помилок гостей. Здебільшого Оленьов, Бондаренко та їхні партнери били по воротах із середньої відстані, але досвідчений Юркус щоразу був на місці.

А от у середині другого тайму воротар «Жальгіріса» допустив прикру помилку, запізніло кинувшись на удар Мотуза метрів з 20-ти. Лише після цього «Жальгіріс» дещо активізував свої дії, але реальних загроз воротам «Металіста» так і не створив.

Востаннє харків’яни перемагали торпедівців у чемпіонаті країни ще 1963 року. А загалом у 22 попередніх зустрічах всесоюзної першості на їхньому рахунку було лише два виграші при п’ятнадцяти поразках. Свіжі в пам'яті й три торішні невдачі «Металіста» у матчах з автозаводцями на своєму стадіоні, дві з яких – у розиграшах Кубка СРСР.

Зрозуміло, футболісти та тренери «Металіста» пам’ятали про попередні невдачі. І цього разу порушили неприємну для себе традицію. Передусім господарі подбали про надійність оборони, взявши форвардів Петракова і Рідкоуса в щільні лещата персональної опіки. Панчишин і Камарзаєв загалом добре впоралися з завданням, позбавивши «підопічних» можливостей атакувати із зручних позицій. Автозаводці також приділили підвищену увагу нейтралізації нападаючих Бондаренка і Тарасова.

За таких умов на перший план вийшли гравці середньої ланки команд. І півзахисники харків’ян іспит витримали. Зокрема, дебютант «Металіста» Шевченко відкрив лік своїм голам у вищій лізі. Це сталося на початку зустрічі, коли Крамаренко і Бондаренко переграли на лівому фланзі захисників. Передачу останнього Шевченко завершив гарматним ударом з близької відстані.

Найцікавіші події чекали на глядачів саме в перші хвилини матчу, які пройшли у взаємних атаках. Особливо небезпечні моменти виникали біля обох воріт після подач кутових. Надалі ж боротьба переважно точилася в середині поля. А ось до прицільних ударів справа доходила лише кілька разів. І то перед голкіперами проблем не виникало: форварди бракувало влучності. Можна закинути господарям на недостатню активність, але не забуватимемо про невтішну для них статистику у попередніх матчах з «Торпедо» і про впевнену гру суперника на старті чемпіонату. Ось чому, зваживши всі обставини, харків’яни резонно вирішили не ризикувати.

Как говорится, "от добра добра не ищут". Обычно тренеры не меняют состав команды, победившей в предыдущей игре. Но наставники "Металлиста" поступили вопреки негласному спортивному правилу и на игру с торпедовцами вместо С.Мотуза и Ю.Махини вышли И.Талько и С.Шевченко.

Харьковчане сразу же дали понять гостям, что они намерены изменить неутешительный для хозяев поля баланс встреч между этими клубами. И уже четвёртая по счёту атака завершилась взятием ворот "Торпедо". После нехитрой, но стремительной комбинации слева, которую ловко разыграли О.Крамаренко и Ю.Бондаренко, последовала передача в центр. И дебютант "Металлиста" Сергей Шевченко, не дав приземлиться мячу, хлёстким ударом направил его мимо вратаря торпедовцев В.Сарычева. Шла 7-й минута встречи.
Смею заметить, что не используй харьковчане эту возможность, вряд ли подобная представилась им вновь. Во всяком их активности хватило ещё минут на 10 - не более. За это время лишь Ю.Тарасов (что-то сбился прицел у этого в прошлом результативного нападающего) мог удвоить результат.

В дальнейшем игра проходила, как принято говорить, в равной борьбе. Не знаю как футболистам, а зрителям это "единоборство" вряд ли доставило удовольствие. Бесконечные взаимные ошибки при передачах, отсутствие осмысленности в атаках, суета, надежда на случайную ошибку соперника - характеризовало стиль игры обеих команд. Ну разве что торпедовцы были похладнокровнее.

Видимо, это шло от уверенности москвичей в своих силах. Они не прочь были повторить в Харькове киевский вариант, когда "Торпедо", проигрывая 0:1, сумело в итоге добиться победы. Но веских аргументов гости предъявить так и не смогли, оставив в целом впечатление команды довольно среднего уровня.

А что же харьковчане? Увлекательного зрелища, как вы уже поняли, их игра не представляла. Удержать победный счёт, пусть даже ценой хаоса на поле, - вот идея, которая опутала по рукам и ногам футболистов "Металлиста". Они даже не брезговали откровенными ударами по трибунам. И вполне справедливо возмущённые зрители устроили своим землякам обструкцию, а говоря по-русски, попросту освистали их. Тем самым любители футбола недвусмысленно высказывали своё мнение на сей счёт.

К сожалению, в который раз мы вынуждены говорить о неуместном либерализме наших футбольных арбитров, сквозь пальцы смотрящих на грязную игру. Мало того, что из-за этого техничные игроки нередко надолго выбывают из строя, а то и вовсе прощаются с футболом. Дозволенность нечестной борьбы развращает спортсменов. Наконец, это отрицательно сказывается на дисциплинированности тех, кому доверена честь представлять нашу страну на международной арене.

В отчётном матче торпедовец Ю.Суслопаров борцовским приёмом уложил на землю харьковчанина О.Крамаренко. Нарушитель достоин был самого строгого предупреждения. Но судья встречи А.Хохряков (Йошкар-Ола) не обратил внимания на этот эпизод, ограничившись назначением штрафного удара. Стоит ли говорить, что подобные действия арбитра только поощряют грубость.

Как известно, на каждую игру первенства страны назначается комиссар матча, который оценивает не только состояние поля и поведение зрителей, но и, прежде всего, качество судейства. Вызывает удивление, что вторую встречу подряд любители футбола не оповещаются об этом дирекцией стадиона.

С утра город окутал туман, и соперники , глядя в окно, резонно предполагали, что, возможно, матч придётся проводить при типично английской футбольной погоде. Но вот развиднелось. И что же обнаружили участники встречи на поле? Несмотря на усилия работников стадиона, - толстый слой грязи, на котором предстояло лихо скользить, простите, играть командам.

Вообще следует заметить, что условия, в которых проходят первые матчи чемпионата страны, иначе, как антифутбольными, и не назовёшь. Это как раз тот случай, когда наши желания опережают возможности. Стремление федерации футбола СССР приноровиться к европейскому турнирному календарю похвально. Но такое возможно лишь при наличии в стране хотя бы нескольких полей с исскуственным подогревом почвы. А их, увы, пока нет. Остаё1тся только посочувствовать футболистам.

Целый тайм потребовался соперникам, чтобы как-то приноровиться к раскисшему полю. Где-то к 20-й минуте после стартовой горячки и обоюдных кавалерийских наскоков игра поскучнела и переместилась к центру поля. Зрители взгрустнули: всё предвещало заурядную нулевую ничью.

Но вторая половина встречи разительно была не похожа на первую. Следует отдать должное тренеру харьковчан Е.Лемешко. Он сделал две замены в этом матче, и обе удачные. Вначале вместо защитника С.Мотуза на поле вышел игрок атакующей линии В.Линке. И тут же, несколько секунд спустя, Ю.Бондаренко открыл счёт - 1:0. Где-то в середине тайма, почувствовав, что инициатива постепенно переходит к "Кайрату", тренер выпустил вместо неудачно игравшего Ю.Тарасова (наш лучший бомбардир не сумел даже на 62-й минуте реализовать пенальти) С.Свистуна. Через минуту В.Линке с лёта послал второй мяч в ворота алмаатинцев. Совпадение, скажете вы, случайность? Не думаю. Скорее, тренерское предвидение.

Итог матча подвёл Ю.Бондаренко, забивший на 80-й минуте пенальти. Ему и вручён приз Харьковского обкома комсомола. Не берусь оспаривать мнение компетентного жюри, но, на мой взгляд, лучшим на поле у "Металлиста" был всё же В.Линке. И дело не только в том, что он "заработал" два пенальти и сам провёл отличный гол. Своей заряженностью на игру, азартом он поднял тонус команды, заставил поверить, что и на таком поле, хотя бы в течение получаса, можно показать 20 тысячам зрителей живой, а не вымученный футбол.

Ще 27 лютого залишалося в силі рішення прийняти «Металіст» на ретельно вкатаному засніженому полі армійського стадіону, де «Чорноморець» не без успіху проводив останні контрольні ігри. Але весна раптом заходилася господарювати в Одесі, і в організаторів свята відкриття сезону переважила любов до Центрального стадіону. Сорокасантиметровий сніговий килим в авральному порядку прибрали з поля курсанти морехідних училищ та моряки. Одеський порт виділив їм на допомогу три спеціальні машини, і це надійно захистило газон від пошкодження. З поля вивезено 8 тисяч тонн снігу.

У підсумку футболісти «Чорноморця» отримали можливість пустити в хід головний козир у поєдинку з «Металістом» – досконалішу ніж у суперників виконавську майстерність. Гості загалом без особливого ентузіазму розглядали перспективи в цьому матчі – переніс операцію апендициту основний воротар Сивуха, травмований під час товариської зустрічі головний бомбардир команди Тарасов. А несподівана для першої офіційної гри психологічна розкутість господарів і їхнє невимушене поводження з м’ячем, здається, певною мірою пригнітили моральний дух харків’ян у дебюті матчу. Одесити господарювали на полі.

Невдовзі справа дійшла до витончених мініатюр і цілком розважальних епізодів. Сахно після розиграшу кутового провів гол потужним ударом під перекладину майже без попередньої обробки м’яча. За хвилину воротар «Чорноморця» Чистов, який, мабуть, застоявся без діла, зробив спринтерський ривок ледь не до центрального кола, зіткнувся зі своїм захисником, і Свистуну нічого не залишалося, як закотити м’яч в порожні ворота. Та гравці одеської команди увійшли в раж. Шарій, не зустрічаючи серйозних тактичних протидій з боку Лозинського і його товаришів на своєму лівому фланзі, дедалі сміливіше почав загострювати ситуацію «хокейними» вторгненнями на штрафний майданчик «Металіста». Нарешті його черговий дриблінг було перервано борцівською підсічкою, і Плоскина отримав нагоду довести, що бездоганно реалізовує пенальті.

А за дві хвилини до перерви Шарій з нагоди відкриття сезону подарував публіці маленький технічний шедевр: стоячи спиною до воріт Кутепова на центрі штрафного майданчика, прийняв на носок верхову передачу, перекинув м’яч через себе, розвернувся і як з катапульти пробив повз голкіпера – 3:1.

На цьому торжество творчості ще не закінчилося. По перерві слово взяв Романчук, який метрів з 30-35 пробив у самісіньку «дев'ятку». І ось цей чудовий удар послужив для господарів поля своєрідним сигналом «Відбій!». Отримавши можливість теж без перешкод потрапляти на ударні позиції, гості благополучно уникнули неприємної для самолюбства поразки з різницею у три м’ячі.

В умовах не досить кваліфікованого опору суперників гострим тактичним мисленням блиснули Жарков, Сахно, Щербаков, Шарій, Романчук. Варто відзначити й таку деталь, як взаємозаміни Поконіна й Щербакова на позиціях у передній лінії та в лінії півзахисту, що мало постійно підтримувати напруження тиску на останню лінію оборони суперників і водночас гарантувати надійність першого ешелону власної оборони. Та всі ці враження ще перевірятимуться у складніших для одеської команди матчах.

Намагання прогнозувати найближчу турнірну долю команд на матеріалі цього матчу були б марними. «Чорноморець» лише довів тяжіння до комбінаційної гри та поклоніння культу техніки. Щодо харківської команди, то вона, повернувшись з півдня додому, здається, в тісних залах утратила темпи спеціальної підготовки до сезону. Та недарма «Металіст» багато вигравав на Чорноморському узбережжі Кавказу. В тих матчах у кардинально оновленого складу мало виникнути почуття єдності навколо певного турнірного завдання. Аби тільки команда виходила на поле битися за результат.