В настоящее время никто из региональных чиновников Харьковщины и футбольных функционеров Украины не заинтересован в том, чтобы спасти погибающий футбольный клуб "Металлист". Команда, которую десять лет назад известный бизнесмен Александр Ярославский вывел из низшего дивизиона в ТОП-3 отечественного чемпионата, находится на грани ликвидации.

Об этом в эфире телеканала ZIK заявили футбольные эксперты, передают Українські новини. Вопросу будущего футбольного клуба "Металлист" был посвящен целый выпуск программы "Против правил" телеканала ZIK, выпущенный в эфир в начале августа 2016 года.

"Середина нулевых, стремительный взлет "Металлиста", новый тренер, серьезный инвестор. Пять лет подряд команда занимает третье местно на пьедестале украинского футбола и устанавливает всеукраинский рекорд, став мощным звеном в триаде "Динамо - Шахтер - Металлист"", - отмечает ведущий программы Руслан Тарасов. По его словам, именно усилиями нового инвестора, харьковского бизнесмена и бенефициара группы DCH, не только клуб становится на ноги, но и его родной город приобретает право на проведение Евро-2012. "Ярославский огромные деньги вложил в подготовку Харькова к чемпионату Европы по футболу. Я смело могу говорить о том, что если бы не Ярославский, Харьков бы не был в числе городов, которые принимали Евро-2012", - заявляет в эфире программ спортивный аналитик Егор Логинов.

Впрочем, события, которые произошли после проведения в нашей стране континентального футбольного чемпионата, до сих пор являются базой для пересудов и экспертов, и болельщиков. При достаточно загадочных обстоятельствах Александр Ярославский внезапно продал свой любимый клуб одному из представителей так называемой "семьи" Януковича - младоолигарху Сергею Курченко. "Я, с одной стороны, не верю, что Ярославский, который вложил столько денег, труда, сил, души в ФК "Металлист", вот так вот просто взял и расстался со своим любимым детищем. Все-таки, я думаю, что его вынудили это сделать", - подчеркивает Егор Логинов.

Впрочем, самое страшное с клубом начинает происходить уже после этого события. Как известно, новый собственник не особо интересовался судьбой команды, особенно после собственного бегства в Российскую Федерацию. Сегодня клуб имеет громаднее долги, футболистам и персоналу не платят заработную плату. "Так нельзя себя вести, как руководство к нам относилось", - отмечает в интервью программе экс-футболист "Металлиста" Эдмар Галовский де Ласерд.

Поступить также, как Ярославский в середине нулевых - прийти в клуб, вложить деньги и обеспечить ему восстановление спортивной славы - никто не спешит. Авторы программы пытаются выяснить этот вопрос и у харьковских чиновников, и у футбольных функционеров. Но не находят ответов на свои вопросы. Особенно настораживает позиция руководителя ФФУ Андрея Павелко. "Он не хочет марать руки об наш футбол. Ему легче в Федерацию презентовать Шевченко, поехать во Францию, потусоваться в УЕФА, ФИФА и решить эти вопросы, а не реагировать на такие глобальные вопросы, которые надо решать", - комментирует его поведение глава профсоюза футболистов Олег Печорный.

Эксперты подчеркивают, что сегодня в то, что клуб вернется на те же позиции, которые занимал при президенте Александре Ярославском, не верят даже оптимистично настроенные болельщики легендарной команды.

Олександр Ярославський таки вирішив повернутися у футбол і створити в Харкові новий клуб "Авангард". Але його повернення може мати як політичні, так і чисто персональні інтереси

Ярославський повертається! Новина? Сенсація? Ще б пак. А тепер давайте відкинемо всю цю емоційну складову і спробуємо розібратися – добре це чи погано.

По-перше, дивимося в минуле. Так би мовити, пригадуємо бекграунд. Справа в тому, Ярославський – фігура неоднозначна. Аргументи знайдуться з обох сторін. Ну от, наприклад – за Олександра Владиленовича "Металіст" регулярно завойовував медалі чемпіонату України, команда грала у чвертьфіналі Ліги Європи. Для особливо віруючих у АВЯ підійде і фраза про те, що "Ярославський відремонтував ОСК "Металіст". Ми на такі речі уваги звертати не будемо, але що є, то є – за президентства Ярославського харківський клуб був грізною силою, яка стояла в кроці від грандів. І хтозна, не продай він тоді клуб Курченку – можливо, в 2014-му чи 2015-му в Харкові святкували б перше чемпіонство…

З іншого боку – недоброзичливці відразу ж пригадають договірний матч з "Карпатами". І Краснікова. І занадто тепле ставлення суддів до "Металіста" в домашніх матчах. А ще, якщо копнути, можна нагадати про те, що в Харкові при Ярославському і Маркевичу зовсім не працювали з молоддю, що рано чи пізно обернулося б кризою. Он "Шахтар", як грім ударив – мав чим перехреститися. А у "Металіста" навіть одного Коваленка ким перекрити?

Отже, з минулого ніякого однозначного висновку зробити не виходить. Тепер дивимося в день сьогоднішній. Як ми бачимо, ера олігархічного футболу підходить до свого логічного завершення. Гранди ще тримаються, але рано чи пізно зачепить і їх. Розуміє Ярославський це чи ні? Чи хоче якраз використати цю тотальну кризу, аби на фоні усіх інших стрімко рвонути угору до тої вершини, яку він так і не підкорив?

А, може, цього разу почне розбудовувати нормальний (наскільки він може бути в українських умовах нормальним) бізнес-проект. Зароблятиме гроші – і не тільки продаючи гравців до "Шахтаря". Зробить ставку на клубну школу – яку, втім, ще треба буде побудувати. Не псуватиме імідж клубу не зовсім законними (чи зовсім незаконними) справами. Може ж таке бути?

Так от в тім-то й річ, що цього ніхто не знає. Крім самого Олександра Ярославського. І, що найприкріше – ніхто не знає і навіть не розуміє мотивації цього рішення. А від мотивації залежатиме дуже багато. Як кадри у Йосипа Сталіна вирішували все, так тут це робитиме мотивація. Скажімо, якщо футбольний клуб стане засобом для здобуття якихось позафутбольних преференцій чи симпатій харків'ян (на найближчих виборах, чому ні) – це одне. Причому "одне" аж ніяк не погане для самого Ярославського – чого не можна буде сказати про новостворений клуб. Якщо ж клуб працюватиме "за спеціальністю" – це геть інша ситуація.

І в цій ситуації нам знадобиться така, знаєте, добряча лупа. Бо саме через неї треба буде розглядати усі події, які будуть пов'язані із раннім періодом існування цього "ярославського" проекту. Інтерв'ю, контакти, чутки, перші кадрові рішення – все це допоможе визначити мету повернення АВЯ в український футбол. І уже тоді викристалізувати відповідне ставлення до цього проекту.

Особливу ж увагу я б звертав на занадто пафосні реляції. В них, як показує життя, зазвичай і ховається диявол. От візьмемо хоча б два проекти так званих "народних клубів" – рівненський "Верес" і запорізький "Металург". Згадайте, як у Рівному починали – дійсно народний клуб, членом якого може стати лише житель чи уродженець регіону. А потім оп-па – і 61% цього ТОВ виявляється в руках компанії із зовсім іншого регіону. Ні, нічого кримінального чи протизаконного тут немає – але після такого несподіваного для широкого загалу "фінту вухами" починають виникати різні неприємні питання. У "Металурзі", принаймні зараз, все простіше і чесніше. (Можливо, від того і бідніше.) Ось вам 10% для громадської організації, хочете більше – працюйте над цим, а поки що ніхто неба в діамантах не обіцяє. І ставлення буде відповідне.

Так і з новим проектом Ярославського. Як тільки в ньому почнуть з'являтися нестиковки, якась підозріла чи незрозуміла закритість, або ще гірше – певні одіозні персони (функціонери, агенти, тренери в кінці кінців), можна буде робити перші невтішні висновки. Хоча я прекрасно розумію, що частині уболівальників все одно, звідки і яким чином будуть братися ті фінанси – аби вони були. "Дай грошей" – це гасло не тільки прихильників "Волині". На жаль.

А те, що АВЯ знає український футбол зсередини – і то добре знає, – це, знов-таки, може бути як плюсом, так і мінусом. Залежно від того, що він обере – будувати принципово новий проект чи використати давно відомі і перевірені схеми. До речі, така відома, помітна і навіть знакова персона на футбольному горизонті цілком може задати новий тренд. І на нього – а не на Суркіса з Ахметовим, ті живуть у своєму світі – будуть рівнятися у виборі майбутнього для вітчизняного футболу. Так що історія з поверненням може зіграти не тільки в Харкові, а й по всій Україні. Поверненням, яке нині є tabula rasa, чистою дошкою. Пильнуйте, друзі – і як тільки на цій дошці з'являться перші слова, ви усе зрозумієте.