Поздравления с праздниками (разными)

[zlex40]

Що є спільного між українською політикою

і футболом

І чому наші можновладці надають набагато більше уваги матчам, аніж важливим для держави питанням

21 червня відбувся останній матч для збірної України у чемпіонаті Європи-2016 з футболу.

За три матчі наша збірна не забила жодного голу у ворота суперників.

Тим не менш, вважаю, пробившись до фінальної стадії чемпіонату, футболісти і тренери змогли все ж-таки увійти до пулу кращих європейських команд і продемонструвати все, на що вони здатні.

Причини поразки, на мій погляд – не фахівця і не фаната футболу – три: по-перше, відносно низький рівень індивідуальної технічної майстерності команди в цілому (окремих виконавців не враховую); по-друге, вкрай низький рівень футбольного мислення (особливо в атаці); по-третє, недостатньо високий рівень морально-психологічної підготовки більшості футболістів, щоб досягати високих спортивних результатів. Ці причини зумовлені іншими, базовими.

Не можу збагнути: чому наші футболісти, які грають у приватних футбольних клубах і отримують пристойну заробітну плату (навіть за європейськими стандартами) грають значно гірше європейських клубів? За що власники клубів платять їм десятки і сотні тисяч гривень (доларів, євро)? У власників що, «дурні гроші», чи футбол – це для них просто «іграшка», чи «димова завіса» для здійснення іншого прибуткового бізнесу?

Наші політики люблять футбол. Всі чотири президенти держави і багато хто з народних депутатів – завзяті вболівальники і заради підтримки футболістів готові літати на матчі до інших країн Європи, пропускаючи пленарні засідання парламенту і парламентські слухання по проблемах анексованого Криму, відкладаючи важливі ділові зустрічі.

Всі ми спостерігали, як емоційно вболівав за команду на її останньому матчі у Франції наш президент держави.

Тепер про право і політику.

Мені видається, що гра нашої збірної з футболу чимось схожа з «грою» (діяльністю) наших політиків, а поведінка наших футбольних фанів і вболівальників з поведінкою виборчого електорату і громадянського суспільства під час виборів, парламентських голосувань, засідань КМУ і заходів, що проводять президент і його Адміністрація разом з різними дорадчими і консультативними органами.

22 червня, на другий день після того самого футбольного матчу, в Києві, в готелі «Національний» відбувся Круглий стіл на тему «Конституційний процес в Україні: удосконалення засад правосуддя, прав, свобод і обов`язків людини і громадянина». Круглий стіл відбувся за результатами дуже цікавого правового і соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова. На круглий стіл були запрошені понад 100 впливових політичних діячів держави, правників, громадських активістів, зарубіжних партнерів. Список запрошених – на кількох сторінках. Прийшли, як завжди в нас буває, далеко не всі запрошені. Чинних політиків і можновладців взагалі не було (крім одного представника АПУ).

Доповіді-презентації результатів дослідження провідних експертів – Миколи Козюбри, Володимира Буткевича і Петра Стецюка – були аналітично насиченими, цікавими і , як на мене, вкрай корисними. В їх доповідях звучала аргументовано нищівна критика щодо останніх подій в парламенті 2 червня, коли з грубими порушеннями Регламенту ВРУ відбулось голосування по змінах до Конституції і по закону «Про судоустрій і статус суддів». Але хто почув цю критику? Науковці, яким де-факто і так було все зрозуміло?

В мене виникли запитання: кому і для чого потрібен був цей круглий стіл, якщо в ньому не взяв участі жоден діючий політик і державотворець? Хто і як буде враховувати у практичній законодавчій і державній діяльності висловлені зауваження і пропозиції експертів?

За достатньо довгу наукову діяльність мені довелось брати участь в десятках науково-практичних круглих столаів(ще й за часів СССР). Але лише за часів незалежної України я жодного разу не бачив, щоб в цих заходах (крім міжнародних – на рівні високих представників зарубіжних країн) брали участь перші особи держави. Виходить, що експертні оцінки потрібні самим експертам і науковцям? Наші державники – найбільш освічені і мудрі та в думках і висновках вітчизняних експертів у них потреби немає? Чи це тому так відбувається, що від вітчизняних експертів не залежить отримання чергового фінансового траншу до бюджету країни?

Наближається 20-річчя Конституції України, яка свого часу була визнана Європейським співтовариством однією з кращих серед держав Європи і світу. Тим не менш вона за 20 років свого існування, на жаль, так і не набула реального статусу Основного Закону держави і не стала законом «прямої дії». Внесені тричі за ці роки (2010, 2014, 2016) зміни до тіла Конституції не додали їй належної досконалості і реалізації.

Причинами такого становища, на мій погляд, є: по-перше, занадто низький рівень правової культури і правової свідомості переважної частини нашого суспільства в цілому. По-друге, правовий нігілізм, притаманний усім категоріям можновладців, включно з чотирма президентами держави, народними депутатами, державними службовцями , суддями, прокурорами і адвокатами. Реальна розбудова правової держави і торжество верховенства права в країні можуть реально розпочатись тільки за умови подолання цього правового нігілізму і різкого підвищення рівня правової культури значної частини суспільства.

У мене є мрія і побажання у зв`язку з 20 річчям Конституції: щоб політичний клас України і хоча би 30-40% громадянського суспільства дозріли до такого статусу, коли будуть скликані Установчі Збори (Конституційна Асамблея) України, які підготують та ухвалять новий текст Конституції, яким буду заборонено вносити зміни щонайменше протягом 10 років і лише установчими зборами, а за порушення Конституції - всі без винятку будуть каратись: політики і чиновники шляхом довічного відсторонення від політичної і державницької діяльності, а громадяни – позбавленням права брати будь-яку участь в управлінні державою (вибори і референдуми) на 5-10 років.

Під час засідання цього Круглого столу в мене виникло ще одне запитання: Якби так сталось, що день і час проведення цього заходу співпали з останнім матчем збірної України з футболу на чемпіонаті Європи (Світу), своєї участі в якому заході віддали би перевагу наші провідні політики і можновладці: в дискусії на Круглому столі з проблем державотворення, чи місцям на трибуні стадіону в одній з європейських країн?

Зі святом, що наближається – Днем Конституції України – всіх вітаю і бажаю, щоб ми в подальшому жили і працювали лише за Конституцією і законами України і при цьому вигравали міжнародні футбольні матчі.

Володимир Сущенко, «Новое время»