„Зранку відкриваю очі
– бачу стіни палати і ногу на витяжці“
– Головна травма вашого життя залишила наслідки?
– Навантаження відчуваю, коли тренування інтенсивні. Раніше у відпустці був 42 дні. Чим зайнятися? Доміно… А зараз ходжу багато – федерація, тренування. Фактично без таблеток обходжуся. Якщо сильний біль – знеболювальні приймаю. Але я ж мужчина! Терплю (сміється).
– З великим футболом ви закінчили у 80-х. На вулицях Харкова впізнають?
– У нас вболівальники хороші! На Другу лігу по 9 тисяч ходить. "Геліос", правда, у місті не визнають. Раніше "Металіст" збирав повні трибуни. Тому я увагою не обділений.
– Ви часто згадуєте той фатальний епізод травня 1982-го?
– Як сказати… Це сталося 8 травня. Минуло 35 років… Часто плутають гравця, який мене зламав. Пишуть, мовляв, то був Хінчагашвілі. Ні, то був Нодар Хізанішвілі. Момент добре запам’ятав. Йде подача з кутового, я мав з когось опікати. Але я втомився, йшла 70 хвилина. Тому попросив когось з хлопців підмінити мене. М’яч вибили, я підібрав. "Шведою" прибрав суперника, проскочив і мене рубанули.
– Преса писала, що Хізанішвілі завдав удару ззаду.
– Ми вигравали 2:0, почалися нерви. Вони ж тільки Кубок володарів кубків виграли, а тут їх дебютант Вищої ліги возить. Почали грубити. Вдарив ззаду.
– Колись ви зізнавалися, що вийшли на поле без щитків. Якби вони були, то наслідки могли бути не такими жахливими.
– Це моя помилка. Тоді дозволяли виходити без щитків. А поле слизьке, швидкість у мене хороша… Що сталося, те сталося. Нодара я знав ще по "молодіжці". Він теж 1953-го року, тільки трохи старший. Разом в Іран їздили, в Києві грали.
– Кількома хвилинами раніше травми зазнав Лінке після удару Сулаквелідзе. А ще кажуть, Отар Габелія зігнав злість на фотографі.
– Мене вже не було на полі, але розповідали, ніби Габелія вихопив фотоапарат зі злості. Нервували грузини.
– Хізанішвілі навіть жовтої не отримав?
– Навіть жовтої… Суддівство таке було.
– Кривдник не вибачався?
– Ні, ніхто з Тбілісі не вийшов на контакт.
– Образа у вас є?
– Так буває – є хороші люди, а є погані. Нодар мав вибачитися, а не його партнери. Я знав і Кіпіані, і Шенгелію. Я згрузинами і в збірній грав, хороші хлопці. Але життя продовжується, нічого страшного.
– Однак вам же це коштувало кінця кар’єри.
– На лікарняному провів 16 місяців. Але нічого, почав працювати, відновлюватися.
– Ви від природи така добра людина?
– Ну як добра? Звичайна (посміхається).
– То був подвійний відкритий перелом?
– Так, із забрудненням. Того дня дощ падав. А перелом ще й з осколками. Три години робили операцію під загальним наркозом, півтори години вимивали все це з рани.
– Швидка виїхала на поле. Деталі пам’ятаєте?
– Завезли мене за східну трибуну. Почали накладати шину. Я побачив у водія дві пляшки "Бецмана", вино таке було. Ще пожартував "Питимеш після гри?" Відповів, що таку перемогу треба відзначити. Привезли у лікарню, почали качати кисневу маску – не бере мене. Може, напруга далася взнаки… Запитують: "Пив спиртне?" Який там алкоголь – у нас перед тим "Спартак" був у календарі.
– Наркоз таки спрацював?
– Пригадую лише, як дівчата-медсестри засміялися і я заснув. Зранку відкриваю очі – бачу стіни палати і ногу на витяжці. Так я 47 днів пролежав. Загалом провів 78 днів у гіпсі – від паху до пальців. Далі поставили апарат Ілізарова.
– Гостей у палаті приймали?
– Партнери приходили, вболівальники. Словом, приємний прохідний двір. Спочатку закривали доступ і обмежували прийом гостей. Люди несли полуничку, фрукти – могла інфекція потрапити. Довелося пити антибіотики.
– Кажуть, що у місті розпочалася хвиля нападів на кавказців через той вчинок Хізанішвілі.
– Мені розповідали, що у наступному матчі з "Араратом" почали вірменів утискати. Може, й так, але я вже казав – люди є різні.