Малько Сергій. Відверте інтерв'ю: "Футбол 24"

[zlex40]

„Автобус занесло.
Пощастило, що стояли відбійники“

– Повернення на поле коштувало вам титанічних зусиль?
– Було непросто, я повернувся і розрахувався з "Металістом", а потім самотужки поїхав на збори в узбецький Янгієр. Там в аеропорту зустрів Володимира Чеботарьова, легенду "Кайрата". Каже мені: "Сергію, що ти тут робиш? Я зараз у Павлодарі працюю. Давай до мене в команду". Поїхав я туди і зіграв матч на Кубок Казахстану. На чемпіонат мене заявити не можуть – проблеми з документами. Приїхав у Москву в спорткомітет. На зустріч йде Валентин Ніколаєв, той, що з "команди лейтенантів", де грали Бобров, Гринін… Розговорилися, він запропонував зустрітися з Колосковим.

– Розповіли про проблему?
– Колоскова на місці не було, зате був Олексій Парамонов, якому зараз 92. Представник старої гвардії, інтелігент. Подивився на документи і сказав, що можу грати лише за "Металіст" або за "Маяк", дві харківські команди. А "Металіст" у Вищій лізі – я вже не той. Спробував за "Маяк".

– І як?
– Не сподобалося. Нас тренував Аркадій Панов. Я йому сказав відверто, що не готовий до такого, мені ж 32, а там молоді хлопці. Запропонували грати за заводську команду. Прийняли мене, як інженера з техніки безпеки, а паралельно я грав за заводську команду "Іскра".

– Коли відновлювалися, то мали якусь спеціальну програму?
– В основному, це басейн. Курс проходив самостійно. Як зняв гіпс, то з жінкою жахнулися – нога така худенька, як рука. М’язи атрофувалися… Організм виявився сильним і я швидко повернув собі форму. Ходив у тренажерний зал в Інститут імені Ситенка. Там апарати стояли 1908-го року, дореволюційні. Ще бронзові з втулками. Качав прес… Зараз дітям кажу – штанга не обов’язкова, головне – прес, підтягування.

– Кажуть, у ваші часи зародилася фраза: "Якщо не знаєш, що робити з м’ячем – віддай Мальку".
– Та перестань. Я пас нікому не віддавав, любив атаку. Рано розпочав грати з дорослими, потім в "Маяку" грав з "дядьками", наприклад, Мартиновичем, який з "Металіста" прийшов. Спробуй йому не віддати пас!

– У "Металіст" у 1974-му вас брав Микола Корольов чи Віталій Зуб?
– Другий. При Корольові я зіграв один матч, але фактично розпочав кар’єру при Зубу.

– У тому сезоні ви поїхали на фінальну пульку за вихід у Першу лігу в Сочі. Ваш партнер Юрій Цимбалюк розповідав, як "Ікарус" з командою ледве не зірвався у прірву.
– Ожеледиця була… Додумалися в цілях економії тисячу кілометрів через гори їхати на автобусі. Під Туапсе нас занесло. Не вижив би ніхто. Пощастило, що стояли відбійники. Вийшли, пересіли на рейсовий автобус, а тоді потягом дісталися пункту призначення. Але сам епізод дуже моторошний.

– У 1975-му році в команду прийшов 17-річний Юрій Сивуха. Пам’ятаєте перші кроки майбутньої легенди?
– У нас було три хороші воротарі: Віктор Турпак, з яким я товаришував, Олексій Житник і Віктор Удовенко. Згодом з Юрою в "Динамо" зустрілися. З останнім рубежем "Металіст" проблем не мав.

– Ще до того команду очолив Олег Ошенков, а ви забили 8 голів за сезон.
– Хороший тренер! На жаль, не втрималися ми з ним у Першій лізі. В Краснодарі нас засудили у вирішальній грі.

– І ви стали гравцем "Дніпра".
– Я був патріотом і так просто йти не хотів. Сказав, якщо не вилетимо, залишуся в Харкові. Але, на жаль, сталося все не так. Приїхали гінці з Дніпропетровська в Пісочин до мене додому. Підписав документи і став гравцем "Дніпра".