Малько Сергій. Відверте інтерв'ю: "Футбол 24"

[zlex40]

"Блохін?
Хлопець, як хлопець"

– Які враження від роботи з Віктором Каневським?
– Толковий тренер, хоч і своєрідний. Він працював ще з В’ячеславом Соловйовим і знав Віктора Маслова. Стара школа…

– У "Дніпрі" якісних гравців вистачало: Колтун, Шнейдерман, Томах, Найда, Христян…
– Я спочатку їхати звідти хотів. На зборах не йде гра – всім летимо. Кажу: "Вікторе Іллічу, повертаюся в Харків". Каневський відповів, щоб я не хвилювався і відкинув такі думки. А партнери ж всі вікові: Колтун – 1944-го року народження, Богданов і Пилипчук також. Найда і Євсєєнко – 1945-го, Маслов – 1949, Романюк – 1947-го… Всім майже за 30. Але чемпіонат, як на диво, розпочали чудово: "Зеніт" "поклали", мінське "Динамо" також. Грали добре в тій команді всі, випадкових людей не було.

– В квітні 1976-го "Дніпро" зіграв з московським "Торпедо" внічию 1:1. Кажуть, що суддя Карло Круашвілі зарахував ваш гол, пояснивши це новим на той час правилом пасивного офсайду.
– Чесно, не пригадаю, як було насправді. Це ж судді, хто його знає... Бачиш, як недавно з Туреччиною наша збірна зіграла.

– У 1978-му році вас запросили в "Динамо". Як дізналися про це?
– Лобановський запрошував ще у середині попереднього сезону, але тоді не склалося. Його помічник Володимир Онисько приїжджав на матчі з моєю участю. Потім записка від Валерія Васильовича прийшла, мовляв, куди я зник. Після Каневського "Дніпро" прийняв Вадим Іванов і відносини у нас не склалися. Настав час змінювати команду.

– У "Динамо" була шалена конкуренція?
– Півкоманди заслужених майстрів спорту, а скільки збірників… Я відчував, що не пройду у стартовий склад: Блохін, Таран, Онищенко, Хапсаліс. І це лише атака. Випускали мене, в основному, на заміну.

– З десяти матчів ви вийшли у старті лише раз.
– За таких умов було нереально розраховувати на більше. Я не звик так грати. Коли виходять на заміну і грають – це справжні таланти. Наприклад, як цей хлопчина Асенсіо з "Реала".

– Мікроклімат в колективі був хорошим?
– Я товаришував з Коньковим, Решком, Фоменком. Харківських було немало. Старші хлопці мали сім’ї, трималися окремо. Блохін? Хлопець, як хлопець. Я більше з Буряком спілкувався. В Олега, звичайно, була трохи зірочка і гонор.

– Олександр Бережний розповідав, як на одному з тренувань ви не витримали і "поперли" на Лобановського, мовляв, навантаження нелюдські…
– Та ви що! Я не пригадую такого. У мене завжди два серця було. Тим більше, Лобановському я б не посмів такого сказати. Це була фанатично віддана футболу людина. Тренування короткі, але інтенсивні. Навантаження справді були серйозні. А ще я грав за дубль, потім основа, закривали на базі. По 5-6 днів перебував за межами дому. А я ж молодий, душа рветься на волю. Якось Лобановський мене викликав і відверто сказав: "Догравай сезон і я тебе відпускаю". Так і вирішили. Я пішов трохи раніше – у Харкові до мене підійшов Володимир Булгаков і запросив у "Металіст". Квартиру я мав у Дніпропетровську, але в Харкові жила рідня. Я пристав на пропозицію без вагань.

– Ви повертаєтеся до Харкова, а тут вже працював Євген Лемешко. Легендарний тренер?
– Взяти до прикладу Лобановського – у нього за 45 хвилин тренування всі соки можна віддати. А у Пилиповича за дві години не завжди змучишся (посміхається). Лемешко був чудовим психологом, відчував команду. У Першій лізі нас 300 днів не було вдома – поїздки в Хабаровськ і далекі міста. Літаком, потягом, як завгодно… І тренер завжди з нами: у баскетбол з нами грав, тримання м’яча – за це ми його любили і поважали. Коли порушували режим, він теж це відчував і знав. Про Лемешка можна сказати лише хороше.

– Кожен футболіст має свою улюблену історію, пов’язану з Євгеном Пилиповичем. У вас також є?
– Не про всі з них можна писати (посміхається). Їхали якось у жовтні на гру в Кутаїсі потягом через Майкоп. Наш гравець Леонід Сааков народився у Баку, але його дружина була родом з Майкопа і якраз готувалася вдома до народження дитини. Підійшов до тренера Леонід: "Відпустіть до жінки, а я до вас підсяду на ходу". Зупинка у Майкопі – 27 хвилин.

– Встиг Сааков?
– Я всі очі видивився на тій зупинці – немає його. Так і поїхали в Кутаїсі без нього. Вийшли з потяга, я тягну три великі сумки, а Пилипович з портфельчиком поруч йде. Кажу до тренера: "Візьміть, будь ласка, сумку Саакова". Лемешко подивився на мене і каже: "Пришла гроза в начале мая, прощай Сааков в октябре". Леонід приїхав наступного дня і відразу пішов до тренера, який вже встиг того відрахувати. Але робив це все лише на папері. Насправді нікого не карав. Часто на виїзні матчі взагалі по 14 футболістів їздили…

– Євген Пилипович не раз повторював, що його улюбленим гравцем був Ростислав Поточняк.
– Кажуть, що Ростик повільно бігав. Вибачте, але 30 метрів він пробігав за 3,9. Швидкість чудова, вибір позиції. Відчував, куди м’яч летить. У Союзі було кілька таких, як Поточняк – Фоменко, Долматов, Шестерньов.

– У Харкові особливо захоплювалися атакувальним тріо Лінке-Малько-Бачіашвілі.
– Сюди ще можна додати двох півзахисників: Ткаченка і Дегтярьова. Щодо атаки, то Нодар міг м’яч притримати, зверху виграти боротьбу. Бачіашвілі реально багато забивав. Лінке більш технічний. Я грав не особливо гостро. Коли виконував функції опорника, то любив підключити Володю Журавчака. Він же колишній гімнаст – легенький, маленький і добре почував себе під час різких підключень.