Малько Сергій. Відверте інтерв'ю: "Футбол 24"

[zlex40]

„Спартак“ ми
„возили“

– Якось ви зізналися, що палите з 23 років. Зараз продовжуєте?
– "Підкурюю". У наш час багато гравців палили. Лемешко не знав. На вулицю відкрито ніхто не виходив. В лісі, на базі палили…

– У 1981-му "Металіст" пробився до півфіналу Кубка СРСР. У серії пенальті ваша команда програла "Спартаку"…
– Ми їх "возили"… Поле важке, у воротах Дасаєв, на полі брати Мачаідзе. Коментував ту гру Маслаченко. Сестра потім розповідала, що він під час трансляції сказав: "Спартаку" пощастить, якщо вони пройдуть далі". Ми зробили помилку в призначенні людей, які виконували пенальті. Пробивати мають тільки ті, хто грав увесь матч. Я пішов першим і впорався. Потім бив Сапешко, який схибив. Не забив і Цимбалюк, який вийшов на заміну.

– У тому ж році в двох поєдинках поспіль ви оформили два дублі. І всі чотири голи забили з пенальті. Мали свій секрет виконання?
– Перед травмою я не забив московському "Динамо" 2-го травня. Це життя… А ще під час кутового втратив Новикова і ми пропустили. Після гри Лемешко розповів мені все, що думає. Щодо пенальті, то я намагався бити в правий від воротаря кут на незручній висоті. Зараз трохи по-іншому виконують. Я старався підрізати м’яч.

– В першому турі ви також не забили. Сезон розпочинався справді зловісно…
– У матчі з "Дніпром" пробив повз ворота. Таке враження, що все йшло до тієї травми і загальної невдачі.

– У тому сезоні "Металіст" освіжився завдяки молодим Віктору Суслу, Ігорю Якубовському і Сергієві Кузнецову. Яке враження вони на вас справили?

– Сусло – здібний хлопець, сам харківський, але закінчував київський інтернат. Хорошим футболістом був і Якубовський. Щодо Кузнецова, то це виключно заслуга Лемешка. Він побачив у Сергієві футболіста.

– Коли гравець закінчує кар’єру у 28-річному віці, легко піти не тією дорогою…
– Я від життя відірвався на кілька місяців. Але на милицях я бігав краще, ніж без них (посміхається). Жив на 8-му поверсі, а ліфт не завжди працював. Доводилося виходити з ситуації. Відчував, що гомілка не працює. Нервувався, бо бігав не так. Після активних виступів пішов працювати з дітьми. Грав на область до 1990-го року. Все одно був у футболі з головою. Потім трохи пах почав боліти. Сказали, що потребую операції.

– Зараз часто згадуєте минуле?
– Всіх матчів не пам’ятаю. Але спогадів багато. Особливо запам’ятався 1975-й рік і кубковий матч зі "Спартаком" з Орджонікідзе, коли я наприкінці гри забив переможний гол. Далі до нас на стадіон "Динамо" приїхав "Пахтакор", від якого ми чотири голи отримали: від Михайла Ана, Васіліса Хадзіпанагіса… Але той гол на попередній стадії в Сухумі у ворота Орджонікідзе особливо приємний. Віктор Шаленко подав з кутового, а я так приклався, що м’яч у дві "дев’ятки" полетів. Особливо яскраві спогади. Приємно, коли є що згадати!

Любомир Кузьмяк, „Футбол 24“