Володимир Лозинський

[zlex40]

Володимир Лозинський і Олександр Бережний

– Попри цей інцидент, з Динамо Лобановський вас виганяти не хотів.

– Валерій Васильович злопам’ятний. Виганяти мене він хотів ще у 1982-му, після програного домашнього матчу мінському Динамо. В роздягальні крісла розставлені по колу. Я сидів на тому, що поруч з туалетом. А Лобан в туалет зазвичай ходив молитися. Він це приховував – замикався і перед кожною грою там шептав молитви. А після матчу ходив задуманий по колу. У тій зустрічі з мінчанами Балтача з Чановим наварили. Серьожа запустив, Вітя не вибив. "Серьожо, що ж ти нам накакав?" – починає Лобановський. До слова, за десять років спільної роботи жодного разу не чув від Валерія Васильовича мату. Найбільше, що собі міг дозволити – обізвати когось "дебілом". Та й то у виключних випадках. Ось і тоді кожного Лобан пожурив, а коли підійшов до мене, видав: "А ти взагалі вішай бутси на цвях і закінчуй".

Після того матчу ми додому не роз’їжджалися. Їхали на базу, вечеряли, хтось грав карти, потім відпочивали, вранці парилися, здійснювали пробіжку і летіли в Москву, на матч проти московського Динамо. Мене ж ці слова зачепили. Коли приїхав у Конча-Заспу, написав заяву, кинув її Лобановському на стіл. "Ти куди зібрався?" – питає. Мене у Харків кликали, але тоді нічого особливо не пояснював. Зібрав речі і поїхав. Моєї провини у тій поразці від мінчан не було.

Залишився вдома, а через тиждень вирішив поїхати з друзями в Москву. Як турист. Тоді якраз Спартак приймав киян у Лужниках. Ми вирішили сходити. Сиділи за ворітьми, але на трибунах мене тоді одначе помітили – заступник голови українського спорттовариства Динамо Михайло Бака і його помічник Юрій Дяченко. Коли повернувся з Москви, дружина сказала, щоб їхав на стадіон Динамо. "Тебе викликають". У кабінеті за столом чекали Лобан, Бака і Дяченко. Вочевидь вони забоялися, що я зібрався переходити в одну з московських команд. Розуміли ж, що Щербицький за такий недогляд може відрізати одне місце.

"Що сталося, Володю?" – питає Бака. "Нічого, відповідаю. – Валерій Васильович сказав, що я не потрібен". Лобан насупився і видав: "Бачте, він зібрався у харківський Металіст, де п’ють, курять і обігрують київське Динамо". "Володю, помиріться" – взяв слово Бака. Руки потисли, але помирилися чи ні – питання. Проте на турнір у Ла-Корунью через тиждень Лобановський мене взяв. Там забив Баварії, ми перемогли і тим самим місце у складі собі повернув.