Более 30 лет верности: краткая летопись харьковского футбольного фанатизма

[rokus]

Футбольный клуб «Металлист», бесспорно, стал неотъемлемой частью Харькова. Точно так же преданные фанаты являются неотъемлемой частью клуба. История харьковского фан-движения насчитывает уже более 30 бурных лет, о которых мы хотим Вам рассказать.

Как зародилось фанатское движение в Харькове?

Годом зарождения фан-движения харьковского ФК «Металлист» считается 1982. Конечно, не стоит считать, что к этому моменту матчи клуба вовсе не собирали болельщиков. Но следует различать собственно болельщиков, целью прихода которых на стадион является сугубо просмотр футбольного матча, и футбольных фанатов, которые кроме того же наблюдения за событиями на поле еще занимаются созданием визуальных шоу (на языке фанатов — « перфоманса», «кореографии») и голосовой поддержкой команды — распеванием песен, скандированием коротких кричалок («зарядов»).

Собственно в 1982 г. появляются группы харьковчан, желающих заниматься активной поддержкой команды. Конкретной точкой отсчета истории харьковский футбольного фанатизма считается посещение фанатами в октябре того года так называемого «двойника» — двух подряд выездных матчей любимой команды без заезда домой Тогда харьковчане посетили Минск и Ленинград, ныне именующийся Санкт-Петербургом.


Харьковчане в Донецке (1987 г.)

Стоит сказать, что в целом советская власть не очень хорошо относилась к движению футбольных фанатов в целом, считая их «порождением загнивающего Запада», деструктивным элементом в «передовом советском обществе». Пик подобной неприязни пришелся на 1970-е – начало 1980-х. Но по мере обострения кризиса советской системы и ее ослабления, отношения к фан-движению становится более терпимым, а в последние годы существования СССР фанаты фактически получают свободу действий.

На заре существования фан-движения его численность была не высокой — на домашних матчах количество активных болельщиков составляло несколько десятков человек, на выездных матчах — значительно меньше, в большинстве случаев не более 10 . На фоне численности фан-движений советских футбольных команд в целом это было неплохим показателем.

Лихие 1990-е и лихие фанаты…


«Ультрас Харьков»

С обретением Украиной независимости начинается новый этап харьковского фанатского движения. Связан он, прежде всего, с чувством неограниченной свободы и вседозволенности, возникшим после распада СССР у значительной части населения бывшей сверхдержавы, и футбольные фанаты в этом не были исключением. Так, количество драк и вообще всплесков насилия, спровоцированных футбольными факторами, резко возрастает, чему, кстати, способствовало и тотальное распространение среди данной социальной группы алкогольных напитков, употребление которых все больше инкорпорируется в фанатскую культуру.

На фоне же роста численности фанатов возникают их первые организованные группы (на фанатском сленге — «фирмы»). Так, в 1995–1996 гг. (о точной дате мнения разнятся) возникает группировка «Army of the First Capital» – «Армия Первой Столицы», которая в течение долгого времени была организационной основой харьковского фан-движения, занимаясь основной работой по созданию визуальных шоу на матчах, которые тогда были не очень впечатляющими — максимум рукотворные баннеры или небольшие пиротехнические шоу. Значительную роль в фан — движении этого и более ранних времен играл Валентин Гомон, который фактически стоял у истоков харьковского фан-движения. Ему же принадлежит идея создания первого для Харькова периодического издания футбольных фанатов — журнала «Фан — движ». Всего в середине 1990-х вышло 2 номера, третий — через много лет — в 2010, уже после смерти Гомона (умер в 2008 году).

Издание подобного характера требовало значительных усилий и времени для подбора материала — для, например, интервьюирования представителя фан-движения из другого города доводилось ехать в этот самый город на день-другой. Во время одной из таких поездок — в Днепропетровск, Гомона с его товарищем вместо беседы с местными фанатами просто «отметелили». Этот случай положил начало вражды фанатов харьковского «Металлиста» и днепропетровского « Днепра », которая является одной из сильнейших (если не сильнейшей ) на сегодняшний украинское фан — сцене.


Фан-Сектор в 1990-е гг.

В конце 1990-х в фан-движении « Металлиста » начинает выделяться крыло футбольных хулиганов — создается фирма « Kharkiv City Patriots». «Патриоты» постепенно все больше стали перетягивать на себя функцию силовых противостояний с другими фан-движениями (среди врагов харьковчан тогда были, в частности фанаты «Днепра» и киевского «Динамо», имевшие мощные для Украины команды поддержки в виде футбольных почитателей). Стоит сказать, что для многих фан-движений, особенно с территории бывшего социалистического лагеря, характерно разделение на ультрас и футбольных хулиганов. Первые сконцентрированы на поддержке команды с трибун стадиона, создании визуальных шоу, другие — на силовых акциях против фанатов враждующих клубов. Но, что важно, подобное разделение «сфер влияния» не мешает парням стоя вместе на одной трибуне поддерживать команду.

Фанатские склоки на рубеже веков

На рубеже XX — XXI веков харьковское движение переживало тяжелые времена из-за несколько затянувшейся смены поколений. Многие из старых фанатов отошли от дел, а молодежь, пришедшая им на смену, еще не была готова полностью их заменить. Этим объясняется определенное «затишье», имевшее место в развитии фанатского движения «Металлиста» в первой половине 2000-х и вылилось в отсутствие значительных достижений в «перфомансах» ( визуальных шоу на трибунах стадиона ), силовых противостояниях с враждующими движениями и в отсутствие и масштабных событий и акций в целом.

К этому следует добавить и некоторый спад в численности как простых болельщиков, посещавших стадион чисто для просмотра матчей любимой команды, так и футбольных фанатов. Уменьшению притока людей на трибуны способствовали неудачные выступления клуба в Чемпионате Украины по футболу и вылета из Высшей футбольной лиги частности. Процесс же смены поколений, о котором говорилось чуть раньше, еще долго давал о себе знать. Из-за этого движение лихорадило в течение еще долгого времени и оно вышло на завершающий этап только в последние годы.

Хотя некоторое оживление фанатов «Металлиста» состоялось в 2005 году и было связано с созданием в городе нового футбольного клуба — ФК «Харьков». Стоит сказать, что к этому времени в Харькове существовали профессиональные футбольные клубы кроме «Металлиста» — «Арсенал» и «Гелиос», но до жесткой вражды не доходило.

С первыми установился некий дружественный нейтралитет, который был фактически ближе к дружбе, чем к нейтралитету, с другими же отношения просто оставались неопределенными из-за того, что проводить матче друг с другом, находиться в одной лиге и т.д. клубам не приходилось и фанаты между собой активно не контактировали. С ФК «Харьков» же , что в 2005 году стартовал сразу в Высшей лиге, отношения сразу обострились. Связано это и с возникновением клуба, который был создан путем фактического разделения «Арсенала», и с тем, что в его состав изначально перешли многие игроки как «Арсенала», так и «Металлиста».

Такой массовый исход футболистов совсем не порадовал фанатов последнего. Подобное недовольство в сочетании с принципом «Один город — одна команда», популярным среди фанатских кругов, стало отличным толчком для разжигания вражды между фанатами клубов. Вообще 2000-е были богаты на обострение отношений фанатов «Металлиста» с другими движениями — так, началась вражда с фанатами «Ворсклы» (Полтава), «Шахтера» (Донецк), «Металлурга» (Запорожье ). На стыке 2000-х и 2010-х этот список пополнился ультрас «Металлурга» ( Донецк) и «Севастополя».

Хотя не стоит конечно считать, что фанаты « Металлиста » имели только врагов и вообще были «одни против всех» — длительная дружба связывает харьковских ультрас с фанатами «Черноморца» (Одесса), «Карпат» (Львов ), а также прекративших существование, но не потерявших приверженцев ЦСКА (Киев) и «Кривбасса» (Кривой Рог).

От противостояния «северян» и «южан» до фанатского единства


Файер-шоу на Матче с Днепром, 2009 г.

Импульсом для развития фан-движения стало существенное улучшение футбольных результатов «Металлиста» после приобретения клуба Александром Ярославским. Призовые места в чемпионате и игры в еврокубках привлекли внимание к клубу большого количества харьковчан. В 2009 году фан-сектор мог собрать невиданные до того в Харькове 2-5 тысяч человек. Хотя, конечно, такой массой непросто управлять, да и численность не всегда означает качество. Принадлежность многих посетителей фан-сектора к субкультуре футбольных фанатов была сомнительной, что нередко негативно сказывалось на уровне поддержки команды.

Для налаживания руководства такими человеческими массами была создана организация «United Kharkiv» , в которую вошли все группировки фанатов «Металлиста» (а их было немало, существовала даже фирма «Metalist girls crew», объединявшая, соответственно, девушек-фанаток). Однако лидеры организации скоро пошли на регулярное сотрудничество с клубом и начали проводить в жизнь позицию клуба относительно тех или иных аспектов жизни фан-движения «Металлиста». Это оказалось неприемлемым для абсолютного большинства «фирм»-членов «United Kharkiv» и они вышли из организации. Образовалось два полюса фан-движения – собственно «United Kharkiv» и «оппозиционные» группировки, которые начинают жить фактически отдельной жизнью. Подобный раскол вместе со все возрастающим количеством людей далеких от футбольного фанатизма на фан-секторе привел к радикальному решению вопроса.

В конце 2010 года значительная часть футбольных фанатов вместе с большинством «фирм» переходят на противоположную Южную трибуну (до этого традиционно фанатской считалась трибуна Северная). На ОСК «Металлист» появляется два независимых и не дружелюбных друг к другу фан-сектора. Картина дополнялась существованием «Южной группы» — отдельной группы фанатов, располагавшейся на южной трибуне и поддерживавшей команду наряду с ультрас на «Севере» . Хотя подобная анархия скоро завершилась и сейчас на ОСК «Металлист» присутствуют все те же Северный и Южный полюса футбольного фанатизма.


Первый матч на «Южной» трибуне.

Дальнейшее существование «Севера» было достаточно стабильным, без определенных всплесков, хотя положительные черты в процессе его развития найти трудно — фанаты иногда выдают хорошие шоу на трибуне, но не так уж часто . Юг же показал лучшую динамику развития, регулярно создавая масштабные визульные шоу, способствуя формированию новых фанатских групп из молодежи. Определенное влияние на «южан» произвело установление дружеских отношений с московским «Спартаком», у фанатов которого харьковчане переняли некоторый положительный опыт касательно организации фан-движения


Шествие харьковских ультрас по городу, 2014 г.

Известные события в Украине в конце 2013 – 2014 годах существенно сказались на харьковских ультрас. Во-первых, в это время фанатские движения Украины пришли к выводу, что в сложившихся условиях продолжать конфликтовать и драться друг с другом – не лучшая идея. Как следствие – между украинскими ультрас было заключено перемирие.


«Ультрас Харьков» – более 30 лет верности: краткая летопись харьковского футбольного фанатизма.

И если еще несколько лет назад никто и подумать не мог о совместных «шествиях» фанатов «Днепра» и «Металлиста», или совместном марше единства Украины фанатов «Металлиста» и «Динамо», или о товарищеских матчах между ультрас команд, то теперь это стало реальностью. Во-вторых же, смена власти в стране обернулась проблемами для президента харьковского клуба Сергея Курченко, близкого к экс-президенту Виктору Януковичу. Финансирования клуба фактически прекратилось и сейчас команда переживает существенный кризис, который не замедлит сказаться и на жизни харьковских ультрас.

Михаил Кузьменко mykharkov.info

Здесь

[Перехожий]

От одного из основателей фан-движа "Металлиста" - "Бессараба"

МОЯ ФАНАТСКАЯ ЖИЗНЬ. Часть 1-я (Воспоминания ветерана фан-движения "Металлиста")

МОЯ ФАНАТСКАЯ ЖИЗНЬ. Часть 2-я (1983 год. Война с днепрянами началась...в Донецке)

МОЯ ФАНАТСКАЯ ЖИЗНЬ. Часть 3-я (Выезд в Донецк в 1985 году. Как мы уезжали из Юзовки)

МОЯ ФАНАТСКАЯ ЖИЗНЬ. Часть 4-я (Кавказско-Московский выезд 1985 года). Воспоминания ветерана фан-движения "Металлиста"

Большое количество тем-воспоминаний о зарождении и становлении нашего фан-движа, в разделе: Фанатские истории

[Brigel]

Мы по всей Земле кочуем,
На легавых не глядим.
Где придётся заночуем,
То, что сп..здим - поедим.
Мы бродячие фанаты
И в дороге день за днём,
Детприёмник и "собаки"
Это наш привычный дом.
Мы бродячие фанаты,
Но понятны и просты:
Мы воры и расп...здяи,
Алконавты и ежи...

[Brigel]

Над городом нашим Солнце сияет,
Весь Север правый заполнен людьми.
Сейчас на "Спортивной" "Металл" выступает
И мы за команду пришли фанатеть.
На выезд собралась команда Лемешко,
Фанат "Металлиста" готовится в путь.
И где бы ты ни был в дали от "Спортивной",
Петлюровский флаг ты свой разверни..

[GR_]

Перелистывал Жадана и вот наткнулся.
Пардон если что.

Цитата:17.06.93 (четвер)

17.10

Собака виходить під стадіоном, на порожню платформу, десь за годину «Металіст» грає останній домашній матч, сьогодні всі мають з'їхатись, знаєте як це буває, закриття сезону, всілякі такі речі, нагорі дощове літо, небо з хмарами і десь якраз над Собакою стоїть напіврозвалений стадіон, в останні роки він зовсім розмок і осунувся, крізь бетонні плити починає битись трава, особливо після дощів, трибуни засрані голубами, на полі теж гівно, особливо коли там грають наші, розвалена країна, розвалений фізкультурний рух, великі стернові проїбали найголовніше, як на мене, адже як не крути, а в Союзі були дві речі, котрими можна було пишатись — футбольний чемпіонат і ядерна зброя, тих, хто позбавив народ таких атракціонів, навряд чи чекає спокійна безтурботна старість, ніщо так не підриває карму як *****ова національна політика, це вже точно. Собака ще якийсь час стоїть на платформі, з іншого боку мають під'їхати знайомі, так що потрібно просто їх дочекатись, Собака втомлений і змучений — він п'є вже третій день, ще й погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли ти п'єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно, що тиск.

Він навіть не може згадати, що сталось — літо починалось так добре, йшли дощі, Собака успішно й безтурботно просирав свої молоді роки, аж раптом друзі-рекламники затягнули стабільно безробітного Собаку в нетрі рекламної індустрії, простіше кажучи, взяли кур'єром у відділ реклами своєї газети. Собаку ламало, але він тримався і ходив на роботу. Користі він приносив мало, але добре вже те, що десь вважався людиною, сам він особливо цим ніколи не переймався, ну, та друзі на те вони й друзі, щоби правити в грубий контактний спосіб твій соціальний статус, я відпочатку говорив, що надовго його не вистачить, але мене не слухали, казали нічого, він нормальний загалом хлопець, йобнутий трішки, але нічого, нічого погоджувався я, нічого.

Собаки вистачає днів на десять, після цього він запиває і на роботу більше не ходить, а щоби його не знайшли, п'є по знайомих, у Собаки в його 19 півміста знайомих, одну ніч він навіть ночує на вокзалі — зустрічає там знайомих грибників, котрі ідуть ранковою електричкою кудись на Донбас за сировиною, і ночує з ними під колонами на вулиці, тричі шмонається патрулями, чесно висиджує до ранку, слухаючи байки про гриби та інші термоядерні речі, потім не витримує і завалює додому. Тут його і застає телефонний дзвоник. В іншому стані Собака нізащо слухавку не зняв би, але всередині в ньому вже плавають срібні холодні форелі триденного алкогольного запою і боляче б'ють зсередини хвостами по нирках і печінці так, що світ Собаці тьмариться і слухавку він бере автоматично. «Собака? — кричать в телефон. — Не смій кидати слухавку!»: друзі-рекламники Вова і Володя, котрі влаштували його на свою голову в рекламний бізнес, сидять десь у своєму комсомольському офісі й, вириваючи один в одного слухавку, намагаються переконати Собаку поговорити з ними, збиваючись час від часу на мат. «Собака! — говорять вони. — Головне, не смій кидати слухавку. Підар! — говорять вони, переконавшись, що Собака їх слухає. — Якщо ти зараз кинеш слухавку, тобі хана. Ми тебе уриємо, чуєш?» «Алло», — каже Собака на це. «Що алло? — нервують Вова і Володя. — Що алло? Ти нас чуєш?» «Так», — каже Собака перелякано. «Добре, — пожвавлюються Вова і Володя. — Значить, так — зараз десята ранку». «Що»? — Собака кінцево лякається і слухавку кидає. Телефон відразу тріщить по новій. Собака нерішуче підіймає слухавку. «Ти!!! — реве в слухавці. — Підар!!! Не смій кидати слухавку!!! Ти нас чуєш??? Не смій кидати слухавку!!!» Собака важко сковтує слину. «Ти нас чуєш?» «Ну», — невпевнено каже Собака. «Значить, так — розриваються рекламники. — Зараз — десята ранку. Не смій кидати слухавку!!! Ти чуєш??? Не смій кидати слухавку!!! Зараз десята. О пів на шосту ми тебе чекаємо біля стадіону. Якщо не прийдеш — ми тобі відірвемо яйця. Якщо прийдеш — ми тобі теж відірвемо яйця. Але тобі краще прийти. Ти зрозумів???» «Так», — каже Собака. «Ти нас зрозумів?!!» — не можуть заспокоїтись рекламники. «Зрозумів», — каже Собака Павлов, відчуваючи, як форелі весело ганяють десь у нього під горлом. «Що з тобою? — нарешті питаються рекламники. — Тобі погано?» — «Так». «Тобі щось принести?» — «Водяри принесіть». «Підар», — говорять Вова і Володя і кладуть слухавку.

Собака переводить подих. Десята година. Потрібно переодягнутись або похмелитись, краще, звичайно, похмелитись. З сусідньої кімнати виходить його бабуся. Ця його бабуся, він її любить, ну і всяке таке, навіть ходить із її ветеранським посвідченням, можна навіть сказати, що він нею пишається, не зовсім звичайно, але до певної міри, говорить, що вона в танку горіла, я собі слабо уявляю стареньку в танковому шоломі, хоча все може бути. «Що Віталік?» — говорить вона. «Робота, бабусю, — каже Собака. — Робота». «Що воно за робота, — бідкається старенька. — Вчора цілий день телефонували, де, говорять, цей підар. А я звідки знаю?»

17.22

Вова і Володя вистрибують з вагону, підбирають Собаку і виходять на вулицю. Живий? — питаються, Собака зовсім блідий, ніяк не поправиться, вони тягнуть його в гастроном на Плеханівській і беруть там дві пляшки водяри, не бійся, говорять вони Собаці, ми тебе спочатку відкачаємо, а вже потім яйця рвати будемо, який нам інтерес рвати щось у тебе такого, ти на себе подивись, вони підводять його до вітрини гастроному, гастроном темний і порожній, як і більшість гастрономів у країні в цей тривожний час, розвалили країну, суки, дивись, говорять вони Собаці, дивись на кого ти схожий, Собака зовсім розслаблений, він дивиться у вітрину, за якою стоїть продавщиця в білому халаті і теж дивиться, як за вікном на вулиці, якраз проти неї, стоять двоє наволочної зовнішності ублюдків, тримають попід руки третього такого ж і показують на неї пальцями. Вона дивиться на них із ненавистю, Собака якось фокусує погляд, розпізнає своє відображення і раптом помічає, що в цьому відображенні є ще хтось, якась дивна істота в білому одязі з великою кількістю косметики на обличчі важко повертається в його оболонці, в межах його тіла, ніби намагається прорватись крізь нього, так що йому стає погано, очевидно, думає Собака, це моя душа, тільки чому в неї золоті зуби?

17.35–18.15

Протягом сорока хвилин Собаку приводять до тями. В нього вливають водяру і за якимись законами фізики Собака, наповнюючись нею, прибуває на поверхню, говорить всім привіт, його теж вітають всі присутні, з поверненням тебе, піонер-герой Собака Павлов, кльово, що ти повернувся до нас, нам тут тебе саме бракувало, ага, говорять присутні, себто Вова і Володя, ми просто мусили тебе відкачати, щоби ще раз подивитись в твої, хоч і п'яні, але все одно чесні очі, щоби ти нам сказав, за що ти так ненавидиш рекламний бізнес загалом і нас із Володею — каже Вова — зокрема, що ми тобі зробили, що ти нас так безпантово кинув, зникнувши з дуже важливою, до речі, кореспонденцією, за яку, якби ми могли, ми б тоді двічі відірвали яйця. І так між ними точиться якась така дружня бесіда, знаєте, як воно буває, і Собака повністю повертається в світ, з якого його ледве не виштовхала його ж власна душа, він озирається навколо і прислухається: форелі лежать десь на глибині, злий золотозубий янгол в білому халаті і капронових чулках теж відлетів, рекламники Вова і Володя затягнули його кудись у зелень за металеві, пофарбовані в біле кіоски і щедро поять водярою. Соціум потребує компромісів.

18.15

Чому вони ніколи не приходять на стадіон вчасно, коли там звучать марші й вітальні промови клерків від муніципалітету? По-перше, вони, як правило, приходять не зовсім тверезі і вже погано орієнтуються котра година, інколи вони взагалі погано орієнтуються, що вже там година, вони пору року не розрізняють, завжди то в теплих светрах під палючим сонцем, то в мокрих футболках під першим снігом. По-друге, перед матчами відбувається яка-небудь лотерея, а в лотерею вони не вірять, тут і говорити немає про що. По-третє, їх теж можна зрозуміти — коли тобі 19 і ти заповзаєш в свій сектор, і всі — включно з міліцією — бачать, в якому ти чудесному піднесеному стані, що може бути збудливіше для тебе? Потім, коли ти виростеш і станеш працювати в банку чи газовій конторі, коли з реальністю спілкуватимешся по телевізору, а з друзями — по факсу, якщо в тебе будуть друзі, а в них — факс, тоді, звичайно, тобі по ***** буде така штука як п'яний тінейджерський драйв, котрий зносить башку і кидає тебе на всі амбразури світу, коли очі зволожуються від збудження і кров під нігтями зупиняється від того, що ось кілька сотень осіб спостерігають, як вони заходять в сектор і шукають свої місця, і навіть когось несуть на плечах, називаючи його чомусь собакою, час від часу гублять його між лавами, але вперто і наполегливо підбирають й тягнуть на заповітні місця, подалі від вартових, подалі від продавщиць морозива, взагалі — подалі від футболу, як вони його розуміють.

18.25

Вчергове до тями Собака Павлов приходить вже на стадіоні, добре ось так сидіти з друзями, думає він, на лаві, десь під якимись деревами, які шумлять і хитаються в усі боки, ні, раптом думає він, це не дерева, тоді що це?

За кілька секторів, ліворуч від них, під важким червневим дощем стоять фанати супротивника. їх кілька десятків, вони приїхали зранку на вокзал, і за ними цілий день тягається кілька патрулів, на стадіоні їм відвели окремий сектор, в якому вони печально махають розмоклими і набухлими прапорами. Ще до перерви наші, незадоволені результатом і погодою, проривають кордон і починають їх бити. Знизу, від поля, підтягується рота курсантів-пожежників, міліція, зрештою, не вигадує нічого кращого, як випхати всіх зі стадіону, і починає відтісняти народ до виходу, доки ще йде перший тайм; всі, ясна річ, забувають про футбол і починають вболівати за наших на трибунах, команди теж більше переймаються бійкою, ніж результатом, цікаво все-таки, непередбачувано, тут на полі і так все було зрозуміло — хтось під кінець обов'язково гру зіллє, а там — бач, якась боротьба, прямо тобі регбі, он і пожежники вже по голові дістали, а тут і тайм закінчується і команди неохоче тягнуться в тунель, міліція виносить останніх гастролерів, тож, коли гра відновлюється, сектор вже порожній. Лише розтоптані й розірвані знамена, ніби фашистські штандарти на Красній площі, важко лежать у калюжах, наші, хто вцілів, задоволено повертаються до своїх секторів, найбільш затяті й принципові вболівальники їдуть на вокзал — виловлювати тих, хто буде повертатись додому; і тут, десь на п'ятнадцятій хвилині другого тайму, на трибуни забігає ще один гастролер — зовсім юний чувак, розтріпаний і намоклий, де він був до цього — невідомо, але ось він вже точно все найцікавіше пропустив, він вбігає і бачить сліди побоїща і рвані прапори своєї команди і нікого з друзів; де наші? — кричить він, обернувшись на принишклі трибуни, ей, де всі наші?! — і ніхто йому нічого не може відповісти, шкода чувака, навіть ультраси замовкли, обірвали своє тягуче «суддя-підарас», дивляться знічено на гастролера, незручно перед чуваком, справді — якось негарно вийшло, і чувак дивиться знизу на затихлі сектори і дивиться на мокре поле, на якому місять болото команди, і дивиться в холодне й малорухоме небо і не може зрозуміти — що сталось, де пацани, що ці клоуни з ними зробили, і підбирає погнуту піонерську сурму, в яку до цього дув хтось із його полеглих друзів, і раптом починає пронизливо свистіти в неї, плаксиво і відчайдушно, так, що аж всі охрініли — треба ж так, свистить, відвернувшись і від поля, і від ультрасів, і від притихлих і присоромлених пожежників, свистить якусь свою, лише йому одному відому, голосну й фальшиву ноту, вкладаючи в неї всю свою хоробрість, всю свою безнадію, всю свою чисто пацанську любов до життя…

19.30

Під самим дахом, над останніми рядами, сидять сонні голуби, які вже звикли до поразок нашої команди, і сонно туркочуть, живуть собі, нікому не заважають, прикольні мокрі зграї, але ось Собака слухає їх крізь сон, вони йому з'являються в його алкогольній прострації і витягують його звідти, знаєте, такий дивний стан, коли ти одним оком бачиш світло попереду, а іншим, як би це пояснити — іншим ти бачиш те, що можна, мабуть, назвати іншим боком світла, ну, ви розумієте, одним словом, коли тобі водночас показують дуже багато, але ти в такому стані, що побачити вже нічого не можеш. Та й не хочеш. Тому Собака сповзає на цементну долівку і починає відповзати в бік проходу, давлячи своїми змученими грудьми соняшникову лушпайку, недопалки і лотерейні квитки. Відповзає до проходу, зводиться на ноги і нерішуче рухає вгору, до останнього ряду, чіпляється там за металеве кріплення і обвисає на ньому зовсім без сил —

не впасти на трибуну і не придавити вболівальників яких-небудь якщо впадеш потрібно буде вибачатись з кимось спілкуватись щось говорити і тоді всі відразу відчують як погано в тебе пахне з рота і відразу здогадаються що ти пив так що головне ні з ким не розмовляти і ні до кого не звертатись а якщо впадеш обов'язково з тобою хто-небудь заговорить не відкрутишся потім скажуть що в тебе так з рота погано пахне точно внюхають лише тільки почнуть говорити навіть якщо відвернутись і говорити вбік все одно внюхають хіба що сильно відвернутись і так говорити. що говорити? що потрібно говорити щоб вони не довідались? що я повинен сказати? скоріше а то помітять скажуть що-небудь. що скажуть? скажуть чому мовчиш? не кричиш? чому я не кричу? потрібно кричати інакше вони помітять що в мене погано пахне з рота скажуть що в мене погано пахне з рота тому що я не кричу або подумають що я п'яний тому що я не кричу що я маю кричати? що я маю кричати? ну що що я маю кричати? треба спитатись у кого-небудь треба відвернутись і спитатись або відвернутись і закричати тоді ніхто нічого не помітить все одно не помітять такий шум стоїть добре я крикну щось убік ніхто не почує як у мене погано пахне з рота але всі помітять що я кричу значить я не п'яний нормально це я нормально придумав тільки що крикнути ну що ж мені крикнути що вони всі кричать? про суддю про суддю тільки крикнути в бік щоб не почули і щоб помітили якось так потрібно крикнути й обов'язково про суддю тоді буде нормально

—і тут наш форвард вивалюється сам на сам із воротарем і б'є, просто хуячить з усієї сили, кілька тисяч мокрих вболівальників завмирають, затамовують, можна сказати, подих, і тут за їхніми спинами у вологій тиші розпачливо лунає:

— Еееееееееееееееей!!! — Тиииииииииииииииииииииииииии!!!!!!!!!!!!!!!!!

І мокрі вболівальники в ближніх секторах зачаровано повертають голови і бачать там Собаку Павлова, старого-доброго Собаку Павлова, якого тут знає кожен собака, себто кожен сержант з рацією, він зовсім знеможено обвисає навколо залізного кріплення, повернувшись до трибун, назовімо це спиною, і протяжно виє кудись в нікуди, чи як це назвати.

19.45

Чому? Тому що ти не просто якийсь мудак, котрий змирився із існуючим несправедливим станом речей і з повсякденними найобками з його боку, тому що ти не збираєшся до кінця своїх днів вгризатись в чиєсь горло за розфасовану ними хавку. Тому що ти, врешті-решт, маєш що сказати, якщо б тебе хтось запитався про найголовніше, так що цього вже достатньо, думає Собака, вірніше він, звісно, в такому стані нічого подібного не думає, але якби він міг зараз думати, він, мені здається, думав би саме це, тому він починає лізти вгору балкою, котра підпирає дах, здираючи пальцями стару зелену фарбу і засохле пташине лайно, притискаючись до прохолодної труби, обережно тягнеться вгору, переставляючи ноги по залізній конструкції, залізає якраз понад голови сержантів, котрі про нього на якийсь час забули, понад голови всіх своїх мокрих і п'яних знайомих, скільки їх тут є, понад щасливі голови Вови і Володі. Їх він і впізнає й зупиняється якраз над ними, розглядає їх згори, думає, о як кльово, якщо простягнути руку вниз, можна обох підійняти сюди, і він тягне до них руку і щось їм говорить, навіть не помічаючи, як погано в нього пахне з рота.

І тут наші вколочують м'яч, і мокрі горлянки ревуть — вау-у-у-у-у!!! — вау-у-у-у-у!!! — ревуть вони і від цього реву сотні й тисячі сонних голубів зриваються зі сну і вилітають, мов снаряди, зі своїх сідал, встелених пір'ям, землею і лотерейними квитками, вилітають хвилею під мокре небо, і ця хвиля б'ється об Собаку Павлова, і той не втримується і летить униз, пролітає свої кілька метрів і смачно ляпається на лаву, поруч з Вовою і Володею, ті, врешті, згадують про свого товариша, повертаються до нього і бачать його поруч із собою, як і має бути.

— О, Собака, — кричить Вова.

— Собака, ми забили, — кричить Володя.

— Здорово, — говорить Собака і посміхається. Вперше за останні три дні, до речі....

http://flibusta.is/b/174526/read