Володимир Лозинський

[zlex40]

– Пішли з Динамо ви аж у 1985-му.
– Коли Лобан повернувся у Київ зі збірної. Ставив він мене щораз рідше, справа в обороні зазвичай діяв Баль. Тож коли Євген Лемешко запропонував перейти до Харкова знову, я вже не вагався.

– У складі харків’ян ви навіть встигли забити Динамо в матчі, який завершився 2:2.
– То коли Блохін свій 200-й у кар’єрі м’яч забив? Той поєдинок був договірним. Лемешко нас, колишніх динамівців, мене, Ярика Думанського, Юру Сивуху постійно посилав домовлятися, щоб зіграти вдома з киянами внічию. Бо ж очко з таким суперником для Металіста було за щастя. У Лобана завжди у день гри на стадіоні була зарядка. Підходили, пропонували, а він ніколи не відмовляв. Точніше, ми говорили, що готові добре, будемо грати на перемогу. "Будете відповідати за результат!" – злостився Валерій Васильович і погоджувався на наші умови. Нам той результат теж радше для престижу був потрібен, бо за домашні нічиї в Харкові преміальних не платили.

– Зіграли ви за Металіст й в іншому "легендарному" поєдинку. Тому, в якому команда поступилася 0:7 Спартаку.
– Тоді Юра Сивуха вперше після перелому ключиці вийшов. Він був неготовим. Москвичі забивали йому ледь не з пісочної ями. Били звідти, а Юрко собі ледь не сам закидав. Після того матчу Лемешко й видав свій знаменитий "горбиль". Чув його на свої вуха, бо Пилипович сидів попереду, а я на сидінні з іншого боку. Їдемо на базу, "боліли" побили автобус, Лемеха злий страшенно. Зупиняємося на світофорі, а поруч стоїть замурзана машина – асенізатор. За кермом – дядько у брудній куфайці. "Саньок, ану відкрий вікно!" – несподівано звертається Лемешко до нашого водія. "Навіщо?" – питає той. "Відкрий". Скло відсувається й Лемеха вигукує до шофера асенізатора: "Здоров, колего!" "Який я тобі на х… колега?!" – обурився той. "Ну як? Ти гімно возиш і я теж!"