Великие люди, связанные с Харьковом!

[valera_vvv]

Не надивлюся я, создатель,

Какой у нас мудреный век:

Актер, поэт и заседатель

Один и тот же человек.

В. Каразин

Є такі люди в історії Харкова, без яких місто просто не могло б існувати. І це не тільки тому, що вони жили чи працювали у Харкові, а тому, що внесли вагомий вклад у розвиток рідного міста, допомогли йому стати культурним, розвинутим центром Слобідської України. Серед таких людей Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко, із славетного, заможного старшинського роду Квіток.

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід – Ізюмського слобідського. Родина Квіток брала активну участь у державному, громадському, релігійному та культурному житті міста.

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко народився 18(29) листопада 1778 р. Хлопчик ріс хворобливим, майже сліпим. Існує легенда, що вилікувався він за допомогою чуда. Мати водила Гриця до Курязького монастиря, настоятелем якого був дядько молодого Квітки. Там вони з сином запорадно молились іконі Озерянської Божої Матері. І коли Грицю виповнилося п’ять років, після чергової молитви та омовіння в Онуфрієвському джерелі до нього повернувся зір. Хлопчик був дуже набожним, а це чудотворне зцілення спонукало його після служби в армії, вступити до монастиря послушником. Квітка прожив у Куряжі майже чотири роки, але за цей час зрозумів, що йому до вподоби мирське життя, до якого він і повертається.


Илляшевич, Л.В. Краткий очерк истории харьковского дворянства

У 1805 р. в Харкові відкрився університет, який вніс велике пожвавлення в культурне життя міста (до речі сучасний університет у парку ім. Шевченка і частина самого парку розташовано на ділянці, яку подарувала місту родина Квіток). Молодий Квітка бере активну участь у цьому житті.

У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою.

Григорій Квітка не здобув грунтовної систематичної освіти, але мав неабиякий талант, завдяки якому і став відомим письменником.

Григорій Федорович був любителем музики, добре грав на багатьох музичних інструментах, віддаючи перевагу флейті. Квітка мав також неабиякі акторські здібності, брав участь у аматорських спектаклях театру на Основі, (у старовинному маєтку, де мешкала родина), і вибирав собі завжди веселі і комічні.


Будинок Г.Ф. Квітки - Основяненко на Основі


Садиба А.В. Квітки на Основі

У 1812 році з ініціативи Григорія у Харкові відкрився приватний театр, в якому Квітка був і режисером, і директором, і істориком. Цього ж року Квітка організував благодійне товариство. І взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності Григорій Федорович займається ще громадською та державною: обіймає посади судді, повітового предводителя дворянства, головує палатою карного суду.

Проте на Україні Григорій Квітка більш відомий як письменник.

У 1816 р. він вперше надрукував свої вірші та оповідання російською мовою в „Украинском вестнике”, співредактором якого був, та „Вестнике Европы”. За його сприяння було організовано альманахи „Українська зірка” та „Молодик”, які виходили друком у Харкові. Перші спроби пера Григорія Федоровича були, на думку критиків, не дуже досконалими. У 1828 р. Квітка пише свою першу п’єсу „Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, що побачила світ у 1840 р.

Пізніше були написані п’єси, в яких продовжувалися традиції російської сатиричної драматургії („Дворянские выборы”, „Дворянские выборы часть вторая, или Выбор исправника”).


"Украинский вестник"

Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі исьменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць.


[i]Жебылев, Н. Исторический очерк деятельности Харьковского института благородных девиц [/i]

Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником – Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Чому Основ’яненком? Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: „Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко” – писав він в одному з листів.

Усі твори письменника сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Письменник щиро вважав, що ідеальні герої існують і в реальному житті.


Дружина письменника

У 1834 і 1837 рр. вийшли дві книги „Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком”. Вони були надруковані українською мовою та підписані одним із багатьох псевдонімів - Грицько Основ’яненко. Крім цього він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, ваш Основ’яненко та інші.

У творах „Маруся”, „Сердешная Оксана”, „Солдатский патрет”, „Мертвецький Великдень” автор з великою симпатією зображує простих людей, тяжкі умови життя, викриває тупість козацької старшини, виступає проти пияцтва, ненажерства та інших пороків.


Квитка, Г. Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком


Квітка-Основ’яненко, Г. Маруся


Квітка-Основ’яненко, Г.Ф. Салдацький патрет


Квітка-Основ’яненко, Г.Ф. Мертвецький Великдень

П’єси Григорія Федоровича „Шельменко-денщик” і „Сватання на Гончарівці” сподобалися читачам більше ніж його прозаічні твори. Ці п’єси й до досі не сходять зі сцен українських театрів. Твори письменника настільки проникнуті гуманізмом та співчуттям до людей, що навіть Іван Франко назвав Квітку одним з перших письменників, що став автором „человеческой повести”.


Квітка-Основ’яненко, Г.Ф. Шельменко-денщик


Квітка-Основ’яненко, Г.Ф Сватання на Гончарівці

Загалом перу письменника належить 80 творів: вірші та фейлетони, повісті та п’єси російською та українською мовами.


Квітка-Основ’яненко, Г.Ф. Конотопська відьма


Квитка- Основьяненко, Г.Ф. Пан Халявский

Серед них значне місце належить розповідям письменника про Харків, які вперше у 2005 р. зібрав та видав окремим виданням Л. Мачулин.


Квитка, Г. Харьков и уездные города

Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р. у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні - парк, що носить ім’я письменника. На похорон письменника зібралось майже все місто. Ховали його на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон „Трудові резерви”. Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на 2-ге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим каменем, нажаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

Рідне місто не забуває свого видатного діяча. У центрі Харкова ім’ям письменника названо вулицю, на якій встановлено меморіальну дошку, його ім’я носить школа в одному з районів міста.


Могила письменника

У Харкові впроваджена премія імені Квітки-Основ’яненка в галузі театральної діяльності, в театрі ім. Шевченка організовно музей драматурга, у 1993 р. нарешті встановлено пам’ятник письменнику (скульптор С.Якубович). У 2003 р. у місті відбулися урочисті заходи, присвячені 225-річчю видатного харків’янина.


Пам’ятник письменнику на вул. Квітки-Основ’яненко

Погляд на російську ментальність з Харківщини на початку ХІХ ст.

237 років тому в цей день народився наш видатний прозаїк, драматург, літературний критик, засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі Григорій Квітка-Основ’яненко.

Як письменник, видавець і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови: "Як говоримо, так і писати треба!". На початку ХІХ ст. брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу "Украинскій Вістникъ" (1816–1817), сприяв виданню альманаху "Молодикъ" (1843–1844), був одним із засновників Харківської губернської бібліотеки (1838).

Серед найвидатніших творів – "Конотопська відьма", "Маруся", "Сватання на Гончарівці", "Шельменко-денщик", "Бой-жінка" … Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою "Сердешну Оксану". Твори Квітки-Основ'яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.

З Квіткою-Основ'яненком листувався і Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш "До Основ'яненка" ("Б'ють пороги; місяць сходить"; 1839) та виконав ілюстрації "Знахар" і "Панна Сотниківна" до однойменних творів.

У його творах знаходимо цікаві та реалістичні описи сусідів-росіян, з якими він жив поруч на той час у Харківській губернії. Зокрема, в оповіданні ""Салдацький патрет", написаному та вперше опублікованому у 1833 році.

Так, читаємо:
"Вже і в Липцях завелися кабаки, неначе — нехай бог милує — у Расєї. Відкіля ж то се узялось? Общество нас так прикрутило, щоб, бач, відкупщик за нас, хто не здужа, зносив гроші у подушне; так узявсь не з справжніх відкупщиків, а — таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад; і вже в них не шинок зоветься, а кабак, і там вже уся московська натура, там усе москаль наголо, як у Туреччині турки; та усе народ проворний: ні доїсть, ні доспить, усе об тім тільки і дума, щоб заробить копійку. Така вже їх московська поведенція!

А як тільки нашого братчика, хоч би і у кабаці, обдурюють, так ну, ну, ну! Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скільки треба горілки, та хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє повної міри, та мерщій і всипа у твою посудину, і вже хоч спор, хоч лайся, а він тебе випровадить геть.

Коли ж тут хочеш випити, то буцімто й добрий: за гривню зачеркне із діжки таки повнісіньку; тут станеш уси розгладжувати, та втираєшся, та поцмокаєш хорошенько і збираєшся, як то гарненько натощака вип'єш, та тільки що руку підняв, та ще і до рота не доніс, як, урагова його мати зна, де те москальча у гаспида озьметься, таки неначе як той, що... дух свят при нашій хаті!.. Підбіжить, підтовкне — плюсь! — більш половина чарки назад у діжку! Лихо, та й годі! П'єш мерщій, бо розливальщик ще стане і чарку віднімати. Випив... так що ж бо?.. Як там кажуть: по бороді потекло, а у рот не попало; а вже й не кажи, що по животу пішло; нічого було гаразд і проковтнуть.

Оттака-то їх московська віра, щоб зо всякого зідрати; так куди їм і спати довго? Та таки тут спить, а тут дума: як би то і де б то поживитись..."

Отож, виглядає так, що треба було, мабуть, уважніше читати поради наших класиків і ретельніше вивчати історію українсько-російських відносин, щоб оберігати власну країну, її територію та культуру від впливу специфічної ментальності наших "сусідів-росіян"…

Микола Томенко