Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Кто для Украины опаснее Путина
Семен Глузман
16 февраля, 08:16

Российский президент лишь пользуется нашей слабостью. Страшнее те, кого мы с вами регулярно приводим к власти

Прежней Украины уже не будет. Той Украины, где сытно жилось обслуживающему имперскому персоналу. Где инакомыслящих отлавливали и наказывали свои же, верноподданные украинцы. Где профессиональные знатоки украинской словесности одновременно были экспертами со стороны обвинения в следственно-судебных делах [политических узников советских времен] Васыля Стуса, Евгения Сверстюка, Игоря Калинца, Валерия Марченко, Ивана Дзюбы.

Украины, где авторы бессмертных строк вроде “Я коммунист, и этим все сказал” немедленно вошли в стройные ряды патриотов независимого украинского государства. Где номенклатурные товарищи из КПСС, прежде дисциплинированно отоваривавшиеся во всевозможных секретных распределителях, наконец сумели открыто и вызывающе нагло построить особняки в три этажа и открыть банковские счета в отвратительных, сугубо капиталистических странах.

Путин ускоряет эволюцию Украины. Такова ирония истории: убивая нас Градами и танками, он ускоряет процессы перемен. Страшная ситуация, понимаю. Но Владимир Владимирович, родное дитя отмирающей имперской ментальности, никак не может принять простую вещь: Украину можно завоевать, но нельзя покорить. Здесь, в Украине, всегда существовал фермент сопротивления. Семь лет я провел в брежневских лагерях для особо опасных государственных преступников. Я не встретил там ни одного белоруса, узбека или киргиза. Хотя в каждой из тех советских социалистических республик был свой КГБ, в каждой области было территориальное управление КГБ с собственным следственным аппаратом. А выходцев из Украины в лагерях было много — пожалуй, до 40 %. И сегодня этот фермент сопротивления в Украине жив.

Господин Ющенко своими неумелыми, безрассудными действиями уничтожил в Украине вирус фундаментализма. Эта опасность ликвидирована, и аннигиляция радикальной Свободы тому подтверждение. Господин Янукович уничтожил другую потенциальную опасность — становление авторитарной диктатуры.

Сегодня у нас остался единственный путь — цивилизационно-европейский. Нам бы по нему идти, не останавливаясь. А мы топчемся. Не могу не вспомнить здесь ироничный ответ незабвенного [украинского поэта, правозащитника] Ивана Светличного на упрек начальника лагеря Пименова: “Пора вам, Светличный, встать на путь исправления!” Иван, к вящему удовольствию присутствовавших зэков, весело ответил: “Вы не правы, гражданин начальник, я твердо встал на этот путь. Только пока не пошел по нему!”

Сейчас для страны открываются невероятные возможности. Фантастические. Из крови, пролитой на улице Институтской, должны были вырасти яркие цветы разума и свободы. Не выросли. В стране, как оказалось, острая нехватка интеллекта и управленческих навыков. Поэтому пригласили иностранцев. Предполагается, что они лучше понимают, как нам жить далее. Так видят нас те, кто благодаря крови на улицах Грушевского и Институтской резво пришел к власти. Они по определению умненькие, поэтому мы их туда поставили. Однако явно умненькие наполовину, оттого и пригласили в помощь себе зарубежных умельцев. Снова‑таки из моего весьма специфического тюремно-лагерного прошлого: совсем не думали мы тогда, в далекие 70‑е, что у братьев наших из Грузии и Литвы государственной воли и интеллекта больше, чем у Стуса, Светличного, Марченко. Стоп, а может, потому все у нас так безобразно и тоскливо, что не дожили они, мудрые и светлые, до наших демократических времен?

Наш путь в Европу не близок. И очень ухабист. И никакие наши сугубо украинские “ямочные ремонты” здесь не помогут. Так же, как и заклинания и магические пассы многочисленных политических экспертов вкупе с прогнозами экономических предсказателей.

Смею заверить вас: страшен не Путин. Он лишь пользуется нашей слабостью. Страшнее те, кого мы с вами регулярно приводим к власти. Но и они, лихие украинские парни, начинают нас с вами всерьез бояться. Нам бы укрепить, усилить их страх. Сумеем — тогда и мы заживем по‑европейски. Так устроен мир: либо мы боимся их, либо они нас. Третьего не дано.

НВ

Как Запад позволяет Путину и Эрдогану творить все, что угодно
Томас Фридман, американский журналист, трёхкратный лауреат Пулитцеровской премии
Сегодня, 13:17

Авторитарные лидеры научились приспосабливаться и скрывать коррупцию и преследования неугодных, а Запад так и не выработал ответной стратегии


В Турции власть сажает журналистов, запугивает несогласных и грозит расправой бизнесам, которые финансируют оппозиционные партии

В последнее время мы регулярно узнаем о новых антисемитских идеях турецкого руководства, которое, похоже, задалось целью «радовать» нас ими каждый месяц. Ведь до них никто не догадался, что евреи всего мира спят и видят, как скинуть президента Реджепа Тайипа Эрдогана. На прошлой неделе премьер-министр Ахмет Давутоглу заявил, что Турция «не поддастся еврейскому лобби», которое якобы добивается смещения Эрдогана. До этого сам Эрдоган озвучил мысль, что все, кто выступает против руководящей партии «Справедливость и развитие», работают на Моссад – израильскую разведку. Так мало евреев, так много правительств, которые нужно свергнуть.

Дешевые и грубые антисемитские высказывания Эрдогана и Давутоглу, которые власть регулярно использует, чтобы повысить поддержку среди населения, отвратительны. Но для турецкого народа проблема куда глубже: сегодня Турцию Эрдогана уже не назовешь демократией. Пугает то, что отход Турции от демократических ценностей – лишь очередное проявление мирового тренда. Демократия вступила в фазу рецессии.

Эксперт Стэндфордского университета по вопросам демократии Ларри Даймонд в своей статье «Признать демократическую рецессию» утверждает: «К 2006 году мировая экспансия свободы и демократии была поставлена на длительную паузу. С 2006 года количество электоральных демократий, которое колебалось от 114 до 119 (около 60% государств мира), прекратило расти. Впоследствии число электоральных и либеральных демократий стало снижаться, но вскоре выровнялось. Общий уровень свободы в мире также незначительно уменьшается, начиная с 2006 года».

С 2000 года, добавляет Даймонд, «25 государств перестали быть демократическими – не только за счет военных переворотов, но и путем медленной деградации демократических прав и процедур. Некоторые из них произошли в слабых государствах, но во всех случаях система относительно свободных и честных многопартийных выборов была либо отменена, либо низведена до уровня, на котором об их демократичности говорить уже не приходилось».

Путинская Россия и Турция Эрдогана – ярчайшие примеры этого тренда. Как и Венесуэла, Таиланд, Ботсвана, Бангладеш и Кения. В Турции, по словам Даймонда, правящая партия усилила контроль над судебной системой и бюрократией, сажая журналистов и угрожая несогласным в прессе и среди интеллектуалов, угрожая расправой бизнесам, которые финансируют оппозиционные партии и используя аресты и преследования в случаях, якобы связанных с попытками переворота, чтобы посадить или удалить из политической жизни подозрительно большое число «заговорщиков». Все это на фоне все большей концентрации личной власти в руках одного человека – президента Эрдогана. О верховенстве права в Турции сейчас говорить не приходится.

Исследовательская группа Freedom House обнаружила, что с 2006 по 2014 количество стран, где уровень демократии снизился, значительно превысило число тех, где произошли улучшения. Особенно заметно это в Африке к югу от Сахары. В той же Южной Африке уменьшение прозрачности процесса, нарушение принципа верховенства права и рост коррупции давно стали привычным делом.

Почему так происходит? По мнению Даймонда, современные авторитарные правители научились быстро приспосабливаться. Они разработали новые технологии цензуры и способы легально препятствовать развитию гражданского общества, а также не допускать к активистам международную помощь. А вот мы ответной стратегии так и не придумали. Кроме того, в 90-х и 2000-х, когда демократия была на подъеме, политики пытались скрывать свои привычки к коррупции и злоупотреблению властью. А теперь коррумпированные авторитарные лидеры почувствовали, что угрозы больше нет, и что они могут править так жадно и так грубо, как только захотят.

Более того, Китай, у которого нет ни стандартов демократии, ни проблем с коррупцией, отобрал у США пальму лидерства в поставках международной помощи африканским странам, а Россия, очевидно, решила уничтожить все ростки демократии у своих границ. В конце концов, после 11 сентября мы позволили «войне с терроризмом» стать главным приоритетом нашей внешней политики, отказавшись от продвижения демократии.

Но, возможно, самым пугающим сигналом рецессии демократии стала потеря Америкой и Западом в целом демократической эффективности, энергичности и уверенности в себе. После долгих лет гиперполяризации и коррупции в финансировании избирательных кампаний ведущее демократическое государство мира превратилось в медленную и неэффективную машину, переживающую постоянные правительственные кризисы и неспособную проголосовать даже за бюджет. «Мир заметил это, - говорит Даймонд. – Государственные медиа в авторитарных странах с радостью публикуют и обсасывают все недостатки американской системы, чтобы дискредитировать демократию в целом и обезопасить свои авторитарные режимы от давления со стороны США».

Даймонд призывает демократов не отчаиваться. Демократия, как говорил Черчилль, все еще худшая форма правления, за исключением всех остальных. И она все еще вдохновляет людей куда больше, чем прочие формы правления. Но люди будут стремиться к демократии, только если мы покажем им достойный пример. Хотелось бы, чтобы на кону стояло не так много, как сегодня.

Огигинал

НВ

Коментар: Межі дипломатії в Україні
Бернд Йоганн, керівник української редакції DW
18.02.2015

Можливо, мінські домовленості ще не провалилися. Але приклад Дебальцевого показує, що самими лише дипломатичними переговорами мир в Україні не встановити, вважає Бернд Йоганн.


Українські військові виходять з Дебальцевого 18 лютого

Коли завойовується стратегічно важливе місто, тоді не може йти мова про припинення вогню. Коли нападник при цьому масштабно атакує за допомогою танків і ракетних систем, тоді також не може бути й мови про відведення важких озброєнь. А угоді, підписаній у Мінську, ще немає і тижня, - тій, що мала слугувати своєрідною дорожньою картою для миру у Східній Україні. Утім, на полі бою у Дебальцевому, розташованому північніше від Донецька, цей процес тепер, можливо, вщент знищено бомбами і кулями.

Багато сподівань на деескалацію у Східній Україні у Мінську й не було. Сепаратисти у Дебальцевому повністю проігнорували два перших пункти з документа, що складався з 13 пунктів, - припинення вогню і відведення зброї. Вони масштабно порушили режим припинення вогню, щоб створити військові факти, таким чином призвівши до безрезультатності дипломатичних зусиль.

Бернд Йоганн

І це сталося цілком очевидно за згодою з Росії. Це чітко дав зрозуміти у провокаційний спосіб російський президент Володимир Путін під час свого виступу перед пресою в Угорщині, котра, власне, є членом ЄС і сусідньою з Україною державою. Путін також поклав відповідальність за кровопролиття у Дебальцевому лише на політичне керівництво у Києві. Він навіть почав вимагати капітуляції української армії. Чіткіше його підтримуку завойовницьких планів сепаратистів і не сформулювати.

Приниження для Порошенка

Для українського президента Петра Порошенка ситуація з Дебальцевим - не лише військова, а й політична катастрофа. У його країні піддають критиці домовленості, досягнуті в Мінську шляхом складних переговорів між Україною та проросійськими сепаратистами за посередництва політичних лідерів Німеччини, Франції, Росії та України. Документ містить чимало компромісів, які є болючими для Києва. Адже фактично таким чином виникає "заморожений конфлікт" і сепаратистське державне утворення під російським впливом на українській землі.

Уже в Мінську було зрозуміло, що ні сепаратисти, ні Росія не погоджуються з тим, що Дебальцеве залишиться українським. Адже через це місто проходить головне сполучення - автомобільним та залізничним шляхом - між Донецьком і Луганськом. Лише через нього обидві "народні республіки" можна по-справжньому з'єднати у транспортно-технічному сенсі. Крім того, залізничний шлях веде звідти далі до Росії. Завозити подальший військовий вантаж для сепаратистів тепер може стати ще легше.

Українська армія, що упродовж тривалого часу була в оточенні у Дебальцевому, не мала жодного шансу проти суперника, оснащеного сучасною російською зброєю. Але Порошенко не хотів іти на поступки, наполягав щоб стояли до кінця. Тепер українські солдати мусять розбитими відступати з Дебальцевого. Тому поразка є й також і приниженням для Порошенка, котрий тепер опиниться під тиском і у внутрішньополітичній площині.

Самою лишень дипломатією агресора не зупинити

Мабуть, більшості українців зрозуміло, що у військовому сенсі самотужки війну не виграти. Тому дипломатичні зусилля повинні продовжуватися. Якщо проросійські бойовики після Дебальцевого зупинять свій наступ, тоді, можливо, ще зберігся б шанс врятувати Мінську угоду. Але постає і подальша загроза. З Дебальцевого відкривається дорога на Артемівськ та Слов´янськ. Та й Маріуполь, що лежить південніше, як і раніше, залишається під прицілом сепаратистів. Тож подальшої ескалації виключати не можна.

Утім, події в Дебальцевому демонструють: самою лише дипломатією, навіть на найвищому рівні, агресора, який зазіхає на територію, не зупинити. Якщо наступним кроком проросійських бойовиків справді стане наступ у напрямку Харкова чи атака на Маріуполь, тоді потрібно готувати подальші санкції проти сепаратистів і тих, хто їх підтримує у Росії. Європейська дипломатія дійшла до своєї межі.

DW

У Сніжному і Донецьку бойовиками керували росіяни – екс-полонений хірург
Валентина Одарченко
17.02.2015

Всі, кого я прооперував у полоні, вижили – хірург Микола Гейник, який пробув у полоні рівно чотири місяці



Вже на третій день після повернення з полону начальник хірургічного відділення Рівненського госпіталю Микола Гейник був на роботі. Офіційна відпустка – не завада хірургові виконувати клятву Гіпократа. Підполковник медичної служби не тримає образ на чиновників Міноборони, котрі під час його чотиримісячного полону домагалися його звільнення з роботи як… відсутнього на роботі. У цей час бойовики вимагали за його свободу 120 тисяч доларів. Після всього пережитого це кадрове непорозуміння видається лікарю дріб'язковим. Нині Микола Гейник з тривогою стежить за новинами з Дебальцевого – вони змушують пригадувати трагедію Іловайського котла.

– З 26 серпня до 26 грудня ми були в полоні – рівно чотири місяці. Водночас, я не вважаю, що це був полон. У нас війна не оголошена, так що це було незаконне затримання наших військових, в тому числі й моє.

– За яких обставин це сталося?

– Із 23-го числа нас просто здали в цей Іловайський котел. Всі командири знають, і Генштаб знає, що працювали люди, які просто затягнули всі батальйони і бригади туди. То ж не тільки 51-а була, а й 93-я, 28-а, 25-а бригади... Із 9 до 22 серпня наша бригада, тобто я і водій, виїжджали і забирали поранених. Ми думали, що доведеться працювати тільки на 51-у бригаду, а довелося й на батальйони. Ми були тоді, коли загинув чоловік Тетяни Чорновол. Нам не вдалося його врятувати – снайпер його поранив і не підпускав.

– Хлопців, які потрапили в полон, часто звинувачують...

– У першу чергу потрібно звинувачувати командирів, які полишили їх, підняли білі прапори, натягли повязки на руки, і просто виїхали. Все наше керівництво 51-ї бригади... його в нас просто не було.

Оточення було повне, з усіх сторін. Хоча ніхто не хотів здаватися, ніхто не залишав своїх позицій. Ми залишалися до останньої хвилини там. Російські військові затримали нас 26 серпня, близько 20-ї години. Завезли на їхню базу і впродовж трьох днів, із зав'язаними руками й очима, тримали в траншеї у полі. Після обіду 28-го нас вивезли в Сніжне. Повантажили в два чи три КАМАЗи офіцерів і солдат. Привезли в Сніжне до ізолятора тимчасового тримання. Тут опинилося 227 людей.

– Ваші рідні впізнали Вас на відео, яке сепаратисти записали в Сніжному і викинули на Youtube. Що це насправді було?

– Начальник тюрми та його помічники повезли нас по місту на так звану «екскурсію» – показати, які розбиті будинки, щоб «присоромити». Більше двадцяти українських офіцерів увечері возили по Сніжному, щоб показати, які ми погані. Начебто ми порозбивали їхні будинки, де загинули цивільні, діти... В Сніжне нас везли через російську територію – повз Ростов, де розташований їхній полігон, а потім знов через Україну.
Щодо тих кадрів в Інтернеті... сильніший той, хто зі зброєю. Ми, затримані, не могли чинити супротив.

– Вони одразу дізналися, що Ви хірург?

– Солдатів забрали окремо, офіцерів окремо. На мене звернули увагу тому, що я дві доби йшов босий. Коли ми з водієм-санітаром переходили болото, намагаючись вийти з оточення – я згубив там мешти, і довелося йти тільки в шкарпетках. Обв'язував бинтом, намагався зробити якесь «пом'якшене» взуття. Пізніше, коли з кожним почали розмовляти їхні слідчі (чи то наглядачі), вони кожного запитували: чим займався, яка військова посада. Я представився як військовий хірург. «Ну з тобою, – сказали, – буде окрема розмова».

Після тієї «екскурсії» викликав мене начальник тюрми. Його позивний – «017». Здоровий, високий чоловік, сам він росіянин. Каже: «Полковнику, у тебе дуже багато роботи. У нас тут більше тридцяти поранених (українських військових – авт.), так що із завтрашнього дня ти повинен їх лікувати». Я кажу, немає нічого – ні інструментів, ні перев'язочного матеріалу. «Напишіть список», – говорить. Знайшли наступного дня пару інструментів – одноразові скальпелі десь зі свого госпіталю привезли – і трохи шовного матеріалу.

Коли я оглянув ті рани, в мене жах був! У всіх – гнійна патологія. Із 227 полонених у Сніжному 32 чи 33 були поранені. Рани запущені, гнійні, довелося розпускати шви з першої допомоги, бо там зашивали все – землю, траву… Потрібно було проводити хірургічну обробку. Так я працював півтора місяці. Правда, пізніше я домігся, щоб дали якісь ліки, розчини.

Через два тижні у нас уже було чим оперувати – чи волонтери їм привозили, чи вони брали зі свого госпіталю. Іноді я домагався, щоб поранених перевели до нормальної лікарні. У нас був один важкий хворий з проникаючим пораненням грудної клітки, якого кинули, три дні він провів на бетоні. Коли нас виводили на прогулянку, я звернув увагу – хлопчина лежить з ранку до вечора. Запитав, чому. Він, кажуть, поранений. Підняли його – дійсно, ззаду наперед – суцільне поранення грудної клітки. Надали допомогу, попросили, щоб викликали «швидку» й надали стаціонарне лікування. Його таки забрали в хірургічне відділення звичайної лікарні, прооперували, але через два чи три дні виписали.

– Були люди, які Вам співчували?

– Так. Пізніше навіть охоронці, які нас охороняли... Спочатку, перші два-три тижні, на роботи декого забирали, погодинно туалет, вода, жменька їжі... Пізніше ставлення стало іншим.

– До медперсоналу?

– Ні, до всіх наших військових. Звісно, приходили оті «шестірки» – конвой: «Знімайте одяг, мені сподобалася ваша форма». Але десь місяць потому ставлення змінилося – в туалет водили за потребою. Побачили, що ми виснажені, почали давати воду не погодинно, а на прохання. Згодом з'явився чай, і стало краще з їжею. Гадаю, завдяки волонтерам, які знаходили можливість передати полоненим продукти.

– Ви оперували не лише наших військових?

– У бойовиків поранених спочатку не було. У свій перший операційний день з десятої до опів на першу я прооперував усіх 33 поранених. Потім – щоденні перев'язки. Склав графік. Охорона відпускала мене і тих людей, які мені допомагали – начмеда Артема з Херсону, мого водія-санітара Миколу Боярчука. Ми обладнали стіл і вже поранених за списком викликали. Тут питань не було – коли я сказав, тоді тих поранених і приводили.

– Куди відправляли прооперованих?

– Спочатку вони перебували на вулиці, під відкритим небом, на бетоні. Де матраси, де куфайки, де збиті щити. Згодом прооперовані поранені домоглися, щоб їх перевели в закрите приміщення, як у камеру. Там перебували по 5-8 і більше людей, але було тепліше, і було на чому спати. А вже після півтора-двох місяців вони своїх привозили поранених – я мусив їм допомагати.

– Наші були складніші?

– Так, бо були запущені. Бойовики просто зупиняли кровотечу, і на цьому їхня допомога закінчувалась. Упродовж тижня рана переходила в гнійну. Гнійна патологія у кожного нашого пораненогобула, але, Богу дякувати, хлопці, яких я прооперував, поїхали додому. Трьом потрібні були повторні операції: хлопцю з Волинської бригади, у якого був відкритий перелом ліктя, але в мене рентгену не було, то я й не ліз туди, просто очистив рану. З батальйону «Кривбас» хлопчина був з обширним опіком 3-го ступеня. Я все зробив, після звільнення він мені дзвонив, казав, що вже зробили йому пересадку шкіри. У 40-річного Руслан з Херсона теж було складне поранення суглоба. Але всі хлопці, які були в Сніжному, поїхали додому живими.

– А Ви залишились?

– Мені обіцяли, що поїду з останнім пораненим. Але коли 28 чи 30 жовтня більшість наших полонених обміняли, 48 людей усе ж відправили до Донецька, у підвал колишнього СБУ. Там я зустрів колегу, рівнянина Андрія Юрчука, начмеда батальйону «Горинь». Він теж потрапив у полон. Там мені також довелося оперувати у медпункті – і наших, і їхніх.

– Ви сказали, що керував полоненими громадянин Росії?

– «017-й», я не знаю його прізвища, у них усіх були позивні. Росіянин.

– Багато їх було там?

– У Донецьку – сотня чи більше. А на передовій спочатку вони казали: «це не російська армія, в нас росіян немає».

– Що можете сказати про населення Донецька?

– Мільйон двісті було в Донецьку, а лишилося десь 50 тисяч. Ті, хто лишився, казали, що їхніх дітей обстрілюють українські військові... Хто хотів, хто був за Україну – всі виїхали.

– Сім' я Ваша коли дізналася про Ваш полон?

– Десь через місяць. Бо в мене не було зв'язку – всі речі, документи, увесь зв'язок забрали російські військові. Три тижні, місяць рідні точно не знали – думали, пропав без вісти. Але ми вже працювали у Сніжному.

– Про те, що Вас намагалися звільнити з роботи, Ви не знали?

– Ні. Коли налагодили зв'язок, дзвонять дружина і син: «було телебачення, з Генштабу якийсь перевіряючий», тоді все з'ясувалося. І зарплату заплатили.

– І багато подібних помилок стосовно наших заручників?

– Хлопці, які приїжджають зі сходу, навіть не знають, які документи їм треба мати. Треба пояснювати, які в них права. Мені ж нині роблять посвідчення. Хоч у мене є посвідчення учасника війни в Афганістані... Але це зовсім інше. Це захист своєї країни.

Радіо Свобода

"Новенькие немецкие "НАЙЛЗы" разбирали сами. Отличные умные станки, аналогов, к сожалению, нет... Бывший украинский завод успешно встраивается в экономику России."

В Ростовской области заработал украинский завод

Рік після розстрілу Майдану: фотоколаж BBC Україна

Знімки боїв у центрі Києва, зроблені з одних і тих самих місць, з різницею в один рік

BBC

Майклъ Щуръ
4 ч. ·
Я так втомивсі від усіх рекомендацій, які всі дают всім.
Той не так воює. Той не так керує тим, хто воює. Той не так керує тим, хто керує тим, хто воює.
Якщо ви не воюєте там на передовій з Російов, перестаньте про це писати. Будь ласка. Це ви думаєте, що ви допомагаєте воювати. Перестаньте самі з себе робити вояку. Ви не вояка. Ви, як і я - щур, якого захищают ті, хто воюют, в той час, як сам щур сидит у теплі перед комп'ютером.
Що ви будете говорити солдатам, які приїдут з АТО? Ну от зайде у вас розмова з солдатом і він спитає "а чим ви тут займалисі?" І що ви йому скажете? Що ви писали, що солдатів зраджуют? Що ви репостили всі заяви Семенченка? Що ви лайкали пости Авакова?
СОлдат буде без руки чи ноги або з легким пораненням, ну або без поранення, але він бачив, як помирают і калічатсі люди. І ви йому скажет "я цей... емм... я тут... вас підтримував... як міг... 457 лайків і 287 шерів".
Так ви це справді робили. І робите. Бо це легко. Лайкнув - і ніби теж троха солдат. І теж ніби вклавсі.
А це брехня. Не вклавсі. Ні на грам.
І замість того, аби писати, як кому краще воювати і керувати державов, краще виберіт свій фронт. Ви не повірите, але у вас теж може бути фронт. Ви теж можете вести свою війну.
Ви можете воювати за нормальний громадський транспорт, в якому колись будут їздити колишні солдати. Ви можете воювати за чисте місто, в яке приїдут солдати. Ви можете воювати за економне використання теплоенергії. Ви можете воювати зі свойов лінню в кінець кінців. Це все фронти, на яких хтось має воювати. Принаймні для того, щоб ті, хто повернутсі з реальної війни, прийшли не в розвалену країну.

Сергей, скинь ссылку на профль Нойта. Я был подписан, но потом он куда то пропал из моей ленты. И сейчас даже через поиск найти его не могу

Московські журналісти отримали документ з оточення Путіна зі сценарієм подій в Україні

Редакція російської "Новой газеты" має документ, розроблений оточенням Путіна 4-15 лютого 2014 року, зі сценарієм конфлікту в Україні.
Про це повідомив головний редактор "Новой газеты" Дмитро Муратов в ефірі радіо "Эхо Москвы".

Він анонсував публікацію цього документу в "Новой газете" в наступну середу. Редакція припускає, що сценарій було розроблено у період приблизно від 4 до 15 лютого 2014 року.
Він висловив впевненість в автентичності документа. Одним з його авторів Муратов назвав олігарха Костянтина Малофеєва.

"Цей сценарій приготлений і створений до того, як Віктора Януковича усунули від влади", - заявив Муратов.
У документі, за словами Муратова, сказано, що Росія зобов'язана втрутитися в питання з приводу територіальної цілісності України. Він зазначив, що на думку авторів документів, Росія ризикувала втратити не просто український ринок збуту енергоносіїв, але навіть непрямий контроль над газотранспортною системою України.

"Це поставить під удар позиції ВАТ "Газпром" в Центральній і Південній Європі, завдавши величезної шкоди нашій економіці", - розповів зміст документа Муратов.

"Поточні події у Києві, - продовжують далі дуже виразні люди, які писали цей документ, - переконливо показують, що перебування Януковича при владі може закінчитися у жодну хвилину. У цих умовах, - я пропускаю щось, але увага, - представляється правильним зіграти на відцентрових прагненнях різних регіонів країни <...> з метою в тій чи іншій формі ініціювати приєднання її східних областей до Росії. Домінантними регіонами для докладання зусиль мають стати Крим та Харківська область ", - процитував Муратов.

Як заявив Муратов, документ містить сценарій розпалювання конфлікту на Сході України.
Крім того, в ньому чітко вказано головні тези, на яких зараз наполягає РФ.
"Перше - вимога федералізації, або навіть конфедералізаціі в якості гарантії для даних регіонів від втручання прозахідних і націоналістичних сил в їхні внутрішні справи", - процитував він документ.

"Потім - незалежний від Києва вступ східних і південно-східних областей на регіональному рівні в Митний союз. І потім - пряма суверенізація з наступним приєднанням до Росії. Росії, як єдиного гаранта сталого економічного розвитку та соціальної стабільності", - зачитав Муратов документ.

Нагадаємо, Костянтин Малофєєв потрапив до списку санкцій ЄС. В Україні проти Малофеєва порушено кримінальне провадження, його підозрюють у фінансуванні бойовиків.
_________________________________
Теперь моё мнение.
Путин даёт указ идти на Мариуполь, потом Бердянск, потом Чонгар. Затем Славянск, Артёмовск, Изюм... Он уже понял Европа ему мешать не будет... что это за санкции Кобзону, Сопле и Гиви запретили въезд в страны ЕС??? ЕВРОПЕЙЦАМ САМИМ НЕ СМЕШНО?? "Голубых касок" на Донбассе не будет, ибо Россия в СовБезе ООН наложит вето на ввод миротворческих сил. Возможно получим через год оружие от США, но к тому времени будем истощены войною. Прогнозы такие... Хотя Наполеон сказал:
Военных сил недостаточно для защиты страны, между тем как защищаемая народом страна непобедима.
И ещё абсолютно верны его слова:
На свете есть две могущественные силы: сабля и дух. В конечном счете, дух побеждает саблю.
Мы обязательно победим.
Но будут у нас большие жертвы, пока мы победим в этой войне.
A. Khamaev

Ф.М.Достоевский писал(а):Красота – это страшная и ужасная вещь!

Вновь приходится возвращаться к главной битве «пятой империи» в пятой мировой войне – сражению при Дебальцево. Я уже неоднократно говорил, что Путину и его донецким марионеткам жизненно необходима была тактическая военная победа под занавес его стратегического поражения в битве за «Новороссию» – ни раскола Украины, ни коридора в Крым, ни возможности для признания «гибридных республик». Ликвидация «дебальцевского мешка»* была бы утешительным призом.

Конечно, досадно, что Запад за трое суток яростных боёв не соизволил вмешаться и остановить агрессора. Но для украинской стороны не было иного красивого выхода. Своими оскорбительно-унизительными подначками на московских переговорах Путин лишил Порошенко возможности договорится о цивилизованном «размене», как это было (но было сорвано сепаратистами) на первых минских переговорах с Донецким аэропортом.

Путину подходили оба просматриваемых варианта:
– перемалывание окруженных украинских частей, сопровождающеся «скрежетом зубовным» перемалываемых в социальных сетях, что дало бы шанс олигархической «партии капитуляции»;
– либо унизительная сдача в «плен на три недели» (как подвариант – выход с разрешения противника, как это происходило 26 лет в Афганистане).

Но он получил – героический выход из окружения несломленных героев. Так отступал из итальянского «мешка» Суворов в 1799, так уходила русская армия с Бородинского поля в 1812, так уходили защитники Дюнкерка в 1940, защитники Одессы и Севастополя в 1941 и 1942… Так могла бы уходить из Сталинграда армия Паулюса, если бы фельдмаршал Манштейн прорвал её окружение в декабре 1942 года.
Так уходили защитники Грозного в январе 2000 года.

Украина наглядно показала всему цивилизованному миру, и в первую очередь, западноевропейской общественности, всё коварство, всю подлость и лживость Кремля.
Украина получила психологические основания приглашать миротворческий контингент ООН и Европейского Союза на свою территорию – инициатива, которая вызвала дикую истерику российской дипломатии.
С военной точки зрения, украинская армия значительно улучшила позиции, изрядно сократив линию фронта.

Последним символом битвы за Донбасс стало не унижение, но слава армии.
Для идеальной красоты жеста, украинские части даже не взорвали железнодорожную инфраструктуру, лишив Москву возможности орать о варварстве.
И за всю эту морально-политическую красоту сложили голову новые сотни украинских солдат и местных жителей.

Цитата:* Именно понятие «мешка» точно характеризует данную ситуацию – «котёл» – всегда закрыт, а «плацдарм» создаёт потенциальную возможность для наступления.

P.S. Перед лицом полной внешнеполитической изоляции и краха «Новороссии», Кремль предлагает отправить свои войска в Ливию. Так матушка Екатерина предлагала Англии продать войска для покорения восставшей Америки.

Великий британский политик Уинстон Черчилль заслуженно считается автором самого термина «холодная» война для обозначения процесса, характеризующего агрессивные конфронтационные действия Кремля и стратегию Запада, которая должна послужить ответом на эту опасность. Другой британский политик, нынешний министр обороны Майкл Фаллон, неожиданно нашел новое определение для обозначения нынешнего состояния дел, термин, который вполне может войти в учебники в качестве хрестоматийного – «теплая» война. Собственно, в своем ответе на вопрос журналиста, спрашивающего об опасности новой «холодной» войны, Фаллон скорее говорил о повышении температуры – «warming ap» – но газетчики ухватились за меткое слово, которого им так не хватало.

То, что сегодня делает Путин – это действительно «теплая» война. Собственно, для Украины она довольно «горячая», но при этом российский президент скрывает собственное участие в ней и с редкостным даже для российской политики цинизмом выставляет себя в качестве «миротворца». При этом, помимо «горячей» войны с Украиной Путин фактически занят «холодной» войной с Соединенными Штатами и ведущими странами Европейского Союза, а против стран Балтии – собственно, об этом и говорил британский министр обороны – уже ведет «теплую» войну с угрозой перехода в ее «горячую» фазу. Украина просто оказалась на передовой этой новой войны, в роли первой европейской крепости, преграждающей дорогу самоуверенному злу – и такая роль нашей стране отводится не впервые, Киевская Русь фактически защищала континент от диких орд из великих степей все время становления современной европейской цивилизации. Европейцам пришла пора платить по счетам.

Но, даже если отбросить очевидные аналогии, следует признать важность понимания Западом подлинной природы очага напряженности, устроенного Путиным в Украине после оккупации Крыма и Донбасса. Путин не воюет с Украиной, он воюет с Европой, Соединенными Штатами, со всей современной цивилизацией, базирующейся на принципах демократии и свободного рынка. Это решающий бой авторитаризма и олигархии с освободившимся миром. И, к счастью, этого мира, обнаглевший авторитаризм не так уж и силен – и не в одиночку обладает оружием сдерживания, которое он в противном случае давно уже обрушил бы на Киев, Варшаву, Лондон или Нью-Йорк. Но если не понимать природу процессу, если не желать выиграть войну, а просто умиротворить противника, «теплая» война перерастет в «горячую» по всему европейскому фронту так быстро, что на Западе просто не успеют придумать новый термин.

Единственный миротворческий вариант для Украины связан с полицейской миссией ЕС — эксперт

Будут ли миротворцы «миротворить»? Ранее я уже высказывал сомнение, что введение миротворцев на Донбасс способно разрешить ситуацию в краткосрочной перспективе.
Об этом сообщает в facebook Taras Berezovets.

Ключевая проблема с появлением «голубых касок» заключается в том, что это всегда означает неспособность конкретного государства обеспечить государственный суверенитет на своей территории. Ключевое значение также имеет, кто выдает мандат на пребывание миротворцев. Так, устав ООН предусматривает развертывание операций по поддержанию мира на основе мандатов Совета Безопасности Организации Объединенных Наций.

Выдаст ли такой мандат постоянный член СБ Российская Федерация? Ответ на этот вопрос дала марионетка Кремля т.н. «председатель Народного совета ДНР» Андрей Пургин. «Если нам и нужны миротворцы, то это миротворцы РФ. Но сейчас ОБСЕ выполняет контрольные функции. Это преждевременная мера», сказал он. Поэтому вето России на решение СБ ООН весьма прогнозируемо.

Помимо ООН, миротворческий мандат может выдать и ОБСЕ. Но здесь может возникнуть множество вопросов в свете эффективности работы существующей мониторинговой миссии ОБСЕ. Поэтому единственный реалистичный вариант для Украины, вероятнее всего, связан с полицейской миссией ЕС. Об этом, к слову, вчера на заседании СНБО обмолвился и Пётр Порошенко.

Однако ключевой вопрос: согласится ли на это сам ЕС? Особенно в свете невнятной, а часто пророссийской позиции ряда стран Евросоюза. Однако здесь уже дело чести Ангелы Меркель и Франсуа Олланда, о чью репутацию старательно вытер ноги Владимир Путин.
______
Микола Малуха. Что нужно знать о введении миротворцев на Донбасс
Покольку писал дипломную работу по конфликтам в современной Европе, вспомнил детали "миротворчества".

Перед тем как охать-ахать, рассуждать, нужно помнить несколько вещей:
1) Единственной полноправной организацией способной ввести на территорию конфликта миротворческий военный контингент является ООН;

2) Миротворческий контингент ООН вводится лишь как одна из мер "Операции ООН по поддержанию мира". Урегулирование конфликта силами ООН не обязательно должно начаться с миротворцев. Комплекс операций включает в себя следующие виды мероприятий: а) Превентивная дипломатия; б) Поддержание мира (обеспечение присутствия ООН в данном конкретном регионе, с согласия всех заинтересованных сторон, посредством развертывания военного и/или полицейского персонала ООН); в) Поощрение к миру (переговоры, обследование, посредничество, примирение, арбитраж, судебного разбирательство, обращение к региональным органам или соглашениям и т.д.); г) Принуждение к миру (осуществление комплексных и скоординированных действий (политических, правовых, институциональных, военных, гуманитарных, правозащитных, экологических, экономических, социальных и др.);

3) Мандат на проведение операции (решение в какой конфликт, на какой его стадии и в какой форме вмешиваться) выдается Советом Безопасности ООН. За соответствующее предложение должны проголосовать 9 из 15 государств — членов СБ. Тем не менее, если любой из пяти постоянных членов — Китай, Российская Федерация, Соединенное Королевство, Соединенные Штаты или Франция — проголосует против такого предложения, оно не принимается.

Читайте: У Кремля останется всего два варианта действий4) Именно СБ определяет численность, состав, финансирование и т.п. контингента. Например, ООН направляло "миротворческие миссии" с 1993 г. В
в Грузию (абхазский конфликт), а с 1994 г. - в Таджикистан. Думаю, нет смысла говорить о составе и будущих последствиях, результатах подобных миссий в зоне конфликта.

5) Межгосударственные споры могут разрешаться только мирными средствами, и против агрессора Совет Безопасности вправе принимать принудительные меры вплоть до военных действий. Однако такие меры возможны лишь в случае единогласия постоянных членов Совета Безопасности.

6) Решение о военных санкциях (блокада, демонстрации, а также военные действия сухопутных, морских и воздушных вооруженных сил) вправе принять только СБ, который распоряжается военными силами ООН.

7) СБ дает санкцию региональным или другим международным организациям, таким как Европейский союз (ЕС), Африканский союз (АС), Организация Североатлантического договора (НАТО), Экономическое сообщество западноафриканских государств (ЭКОВАС), либо "коалициям желающих стран" выполнять определенные функции по поддержанию мира или принуждению к миру. Опять же, решение СБ – единогласное.

8) И самое важное: с 21 февраля 1992 года началась миссия ООН в странах бывшей Югославии UNPROFOR (это когда уже с 31 марта 1991 шла полномасштабная война в Хорватии). Однако это не мешало сербским полевым командирам, действовавшие на территории самопровозглашенной Республики Сербской Краины в Хорватии и Республики Сербской в Боснии чинить препятствия гуманитарным конвоям СООНО и УВКБ ООН, двигавшимся из хорватских портов и городов в так называемые безопасные районы ООН в Боснии. В результате, пришлось прибегнуть к помощи НАТО. И очень важное: миротворцы не приостановили войну в Хорватии и Боснии (она длилась еще 3 года), и не позволили избежать одной из самых страшных трагедий в послевоенной Европе – резню боснийских мусульман в Сребренице (июль 1995), устроенную сербскими "ополченцами".

Украинский аналог Моторолы все никак не успокоится. Как же достали все эти бенины шавки...

Vitaly Portnikov
2 hrs ·

Марин Ле Пен: "Путин осуществил патриотическую экономическую реформу, именно такую, какую я хочу осуществить во Франции".
Уже начинаю завидовать французам.

(2015-02-19 16:41)nato писал(а): [ -> ]Vitaly Portnikov
2 hrs ·

Марин Ле Пен: "Путин осуществил патриотическую экономическую реформу, именно такую, какую я хочу осуществить во Франции".
Уже начинаю завидовать французам.

'Путин ввиди вайска'.

Как-то совпало то, что министр обороны РФ Шойгу утвердил девиз военнослужащих частей МТО российской армии, а именно «Никто лучше нас», как раз именно тогда, как вокруг Дебальцево начали мал помалу собирать останки наступавших террористов.

Так, к примеру, только в морг Алчевска сегодня до обеда свезли фуры с не менее чем 50 трупами российских наемников и солдат, отдавших свою жизнь невесть за, что и невесть ради чего под Дебальцево. Между тем, тамошние поля по-прежнему остаются усеяны телами наступавшими бравыми ополченцами и собирать сие удобрение придется еще долго.

А потому, «Никто лучше нас не удобряет Донбасс!» – вот идеальный девиз не только для МТО РФ, но и для всех родов войск ВС РФ.

В августе 1990 Ирак оккупировал Кувейт, обвинив соседа в краже нефти и прозападной антииракской политике.
Это же совсем не напоминает никому обвинения Украины в воровстве газа и европейской интеграции, правда?

Совет Безопасности ООН тогда приняла резолюцию 660, в которой осудила вторжение и потребовала от Ирака немедленно вывести свои войска из Кувейта.
Совет Безопасности ООН просит вывести военную технику и армейские подразделения РФ из Украины.

Иракское руководство проигнорировало эту резолюцию. В Кувейте было установлено «временное правительство», который обратился в Ирак с просьбой включить Кувейт в свой состав. Часть территории была присоединена к иракской провинции Басра, а территория, оставшаяся провозглашена девятнадцатого провинцией Ирака.
Российское руководство игнорирует просьбу, резолюции и требования. В Луганской и Донецкой областях объявлены народные республики, а Крым стал территорией Российской Федерации.

По состоянию на начало иракского кризиса, в США не было четкой позиции относительно того, каким образом и насколько решительно надо отвечать на агрессию Ирака. Саддам, предварительно прозондировавши дипломатические каналы, получил намек, что США займут сравнительно нейтральную позицию в споре с Кувейтом. Но в течение осени лоббистские группы в Вашингтоне склонили решение правительства к началу военной компании.
По состоянию на начало украинского кризиса, в ЕС и США не было четкой позиции, каким образом отвечать на агрессию России. Путин от Меркель получил намек, что США займут сравнительно нейтральную позицию в конфликте РФ и Украины. Но после ряда экономических санкций, Конгресс принял решение предоставить Украине летальную оружие последнего поколения

В определенной степени Саддам полагался на то, что традиционное противостояние двух сверхдержав не даст в полной мере мобилизовать антииракские силы. Но СССР по состоянию на 1991 год находился в стадии полураспада, чувствовал огромные внутренние проблемы, и поэтому не мог сформулировать достойной ответа на кризис, кроме формального осуждения агрессии в ООН. Фактически СССР занял позицию пассивного наблюдения, а его бывшие сателлиты по Варшавскому договору даже присоединились к антииракской коалиции, направив свои воинские контингенты.
В определенной степени Путин полагает, что внутренние противоречия в альянсе не дадут миру мобилизовать антироссийские силы. Но ФРГ и Франция, несмотря на фантастическое предложение Путина создать новую геополитическую ось Берлин-Москва-Пекин, останутся партнерами США и Великобритании. В то же время бывшие прибалтийские республики выразили готовность поддержать Украину военно.

12 января 1991 Конгресс США принял решение о применении вооруженных сил для освобождения Кувейта от оккупации. Операция «Буря в пустыне» прошла блестяще. Полмиллиона американских военных обеспечили успех военной операции. Кувейт вернул свою суверенность и довоенные границы.
Однажды Конгресс США примет решение о применении вооруженных сил для освобождения Украини от оккупации. Украина вернет свои границы. А Путин последует за Саддамом…

Самые кровожадные люди на планете – это те, которые за справедливость. Самые договороспособные – это те, которые за закон. Потому что закон универсальный, а справедливость – у каждого своя.
Двадцать лет Россия была скучным и понятным государством. Играла по правилам, соблюдала условия, вчитывалась в инструкции. А год назад здесь открыли месторождение адреналина, и он бьет ключом. Теперь Россия борется за справедливость, экспортирует правду и насаждает добро. К сожалению, кажется, в ущерб собственным интересам.