Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

(2015-03-16 23:16)montoya писал(а): [ -> ]

Скрытый текст

(2015-03-15 23:49)nato писал(а): [ -> ]На ротацию в Харьков вернулся судья-снайпер. Участник АТО - о жизни на войне и о планах после демобилизации
Анна Сердюк
14 марта 2015 г, 19:23




Текстовая версия
Александр Мамалуй, мобилизованный в прошлом году, написал заявление с просьбой отправить его в зону проведения АТО на Донбасс. Так судья хозяйственного суда попал на передовую - в 93-ю бригаду

Анна Сердюк, корреспондент: - Александр, расскажите, пожалуйста, свою историю, кем вы были до войны и кем вы пошли на фронт?

Александр Мамалуй, демобилизованный: - До войны я был хозяйственного суда Харьковской области и преподавал в ИНЖЭКе хозяйственное право. 2 марта меня призвали на военные сборы, 13 марта прошлого года мобилизовали. Я служил в Харькове, 28 мая написал рапорт с просьбой на фронт. 18 июня попал в бригаду 93-ю. 12 июля вышел на фронт

В моей семье никто от войны не бегал. И я не буду. Семья не знала, узнала только через 2 месяца, примерно

- Первые дни на фронте, как они давались?

- Тяжеловато. Было жарко. Бронежилет тяжелый, 14 кг. Ну, ничего. 8 кг потерял за месяц, дальше втянулся. Да много разного было. Там с аэропорта, наверное. У нас единственное похолодание за зиму было, до -28. И, ну обстрелы сильные. А укрыться почти негде было.

- Есть такое мнение, что сослуживцы становятся второй семьей. Как это было у вас?

- Я думаю, что пока все на войне – это да, это так и есть. И скучаешь за ними, и когда пересекаешь границу областей Днепропетровской или Донецкой уже чувствуешь себя как дома, вот, на самом деле, что вот домой вернулся. А, ну на самом деле это, наверное, не совсем правильно. Все равно мирная жизнь, у кого она будет мирная, она разведет людей и будут они встречаться, что-то вспоминать, конечно, вот, это естественно

- Насколько сплоченность работала?

- Очень сплоченно. И комбриг все тяжелые месяца, когда вот было лето и была наступательная операция - в боевых порядках иногда в бой ходил. И мы рядом были, мы это видели. И прикрывали его

- Когда вот такое вот единство, насколько это стимулирует продолжать?

- Стимулирует, наверное. Потому что, все как один воюют. Все за Родину. Все нормально себя чувствуют. Друг за друга держаться. И даже если кто-то и хочет и проявил бы слабость, может быть, в одиночку, то в коллективе это сложно. И так «подпитываются» друг от друга люди и вместе проходят трудности

- Есть ли страх на передовой?

- Только мертвые и ненормальные смерти не боятся, но есть долг, присяга, совесть. Все это сильнее смертельного. Там ты на виду с людьми и вокруг тебя такие же как ты и при них, я думаю, как-то стыдно было бы трусить. Никто не скажет, что я здесь струсил. Многие могут сказать, что когда надо было катать квадратное, носить круглое, он старался зашариться, это да. Но от боевых - «в ирис не прятался»

Все задачи, которые ставились перед снайперской ротой и ее отдельными подразделениями – они выполнялись. Никто у нас от боевых заданий не отказывался, вот, и все они были выполнены. А потери, да, потери были. Но и в бригаде тоже. Вся бригада, наша - единственная бригада, которую до сих пор не заменили по ротации, до сих пор она на фронте. Потому что некем заменить. Потому что мы как вышли на рубежи в начале августа, так и держим их и там в некоторых мелких местах там отступили, стратегическое отступление, перегруппировка была. Мы держим, а значит все правильно

- Шли на войну подготовленным? Почему снайпер? Это все таки не самая простая должность…

- Ну, у меня свои винтовки. Я стрелял много. Увлекался стрельбой из винтовки

- Стреляли. Охота?

- Я почти не охотился. Мне не интересно было. По мишеням, на стрельбище, в тире

- Стреляли до войны по мишеням, как было первый раз целится в человека?

- Вообще мы не говорим об этом даже с друг другом. Это такая, как бы, запретная тема. Да ничего. Война есть война. Он тоже с оружием в руках. Он же его взял не для того, чтобы в Instagramm фоткаться, правда? Для того, чтобы убивать. За те какие-то вещи, которые он считает правильными. Значит все справедливо

- Чем снайперу сложнее или может быть наоборот - легче?

- Снайперу в плен нельзя попадать.

- Почему?

- Потому что его убьют очень жестоко. Умирать он будет долго. У нас никто в плен не попал. Все погибли

- Была когда-либо угроза попасть в плен?

- Прям так вот чтоб остро – нет. Гранатку всегда таскал возле сердца, вот здесь в разгрузочке. А так чтоб прямо вот уже чтоб думал ее доставать – такого не было

- То есть граната для того, чтобы отбиться или для того чтобы …

- Одна, чтобы отбиться. А вторая – чтобы уйти легко. И желательно не одному

- Большие были потери в вашем подразделении?

- В роте почти 20% состава убито. Фронтовое отношение к потерям: кто убит – убит. Ну, погрустит там пара человек, которые более душевные у нас там несколько дней. Дальше надо воевать. Подразделение воюет

- А сколько погибли, если не секрет, вот именно харьковчан?

- Есть еще числятся, которые пропавшими без вести, но они с большой долей вероятности, поскольку это все была одна группа, они погибли. Вот, получается, кроме меня еще был Игорь, он пока пропавшим без вести числится. Андрюша, он погиб. Вот. Вова, он погиб первым, еще 10 июля, вернее был смертельно ранен, промучался еще несколько, две недели. И из области, из Валковского района командир взвода Андрюша Ольховский. Было нас пятеро, а остался вот один я

- Как оно - приезжать в Харьков после войны?

- Тяжеловато конечно. Тяжеловато в Харьков приезжать было. Контраст очень большой город, который на самом деле тыловой, а живет как будто он мирный. А в 200 км люди гибнут и хорошие люди. Ради того, чтобы сюда фронт не пришел. А здесь такое впечатление у меня было, что большинству на это наплевать. (Вы ж видите, сами говорите, что не идут, откашивают). Да, я видел, какое пополнение набрали. Нормальное в общем-то, но 35-40 лет. У меня в роте счастливое исключение – у двух командиров взводов были пиджаки после военных кафедр. Молодые пацаны, по 24 года каждому. Но они нормально воевали. Хорошо воевали.

- Что самое первое вот режет: ощущения, по другому воспринимается? Что не так?

- Спишь мало и как-то привык, что обстрел постоянный, ну почти. Сейчас, когда перемирие – поменьше, конечно, да, но до этого валили очень крепко. Чего-то вроде как и не хватает. Просыпаешься часто

- Просыпаетесь от снов?

- Нет. Ничего не сниться. У меня психика крепкая

- Выезжая где-то здесь по посадкам, есть ли какое-то ощущение небезопасности, когда на открытой местности?

- Да нет, все время смотришь. Ну, следы там допустим, чтоб «МОНка» не стояла, растяжки ищешь все равно. Все равно ходишь еще так. Посадки да, посадки просматриваешь когда едешь

- А в городе есть что-то такое, на что зацикливается внимание?

В городе то же. Идешь, смотришь обочинку

- Дома покидает это ощущение?

- Шторы задергиваю. Ну, когда мишень, ты светишься в окне. Не комфортно дома

- Нет ли какого-то ощущения нехватки войны ? Или какая-то может быть агрессия? Вот когда возвращаешься, почему не воспринимают так, как там?!

- Агрессии, наверное, нет. Не замечал пока. Я ж недавно вернулся еще. А нехватки войны… Война рядом совсем. Вон она. Кому не хватает – можно съездить

- Вы пишете книгу. По своим небольшим заметкам..

- Хотел написать. Сейчас посмотрим, как оно будет. Пока еще не влился в мирную жизнь. Как-то еще такое. Между там и между здесь

Потом, когда будет время, когда все оно уляжется, что-то наверное напишу. За всех пацанов за наших. Сейчас другие задачи у меня – я памятник хочу поставить. 43 человека по армии погибли, наших, по области. Не считая Нацгвардию, добровольческие батальоны. Это много. И, к сожалению, еще будут гибнуть. Пойду сейчас к мэру, к губернатору. Хочу, чтоб памятник был где-то в центре. Места есть, дело святое. Люди за Родину пали. У меня в роте я один харьковчанин остался живой

- Как вы видите этот памятник? У вас есть какой-то проект или просто обращение к властям?

- Со всеми, с кем я говорил, с сослуживцами, есть у нас действительно задумка и есть человек, который вот делает такие вот именно скульптуры. Мы увидели его работу одну, еще осенью. Мы считаем, что вот этот вот для этой войны будет оптимальным памятником, особенно погибшим снайперам. Называется «Добро пожаловать!».

Должна быть скульптура, памятник должен говорить. Не просто памятный знак. Это тоже важно. Люди заслужили, люди достойны этого. Их именами надо улицы называть, которые называются как-то по-простому. Вот Вовка Янчук павший под Карловкой 10 июля жил на улице Джгутовой. Это на окраине города. Ну что такое Джгутова? Джгут - это мешки из джгута делают. Что это за название ? Пусть будет улица Янчука. Что, сложно, что ли? Надо переименовать, я считаю

- Уже были какие-то разговоры с властями или только пока задумка?

- Ну, я слышал, что военкомы обсуждали с местными органами власти эти вопросы, но не знаю, на какой стадии этот вопрос решается. Узнаю. Время у меня есть

- Таки готовы вернуться к роботе или пока…?

- Честно? Для Атоса это слишком много, а для графа Де ла Фера это слишком мало. Я эту должность перерос еще лет 6 назад. Мне не интересно. Посмотрим. Не могу точно сказать, кто может что то? Отвык планировать надолго. На день вперед максимум. Не могу ничего сказать. Пока, не тянет

- Часто военные, когда возвращаются, ну есть такая проблема, спиваются.

- Спиваются, конечно, да.

- Почему? Можно ли как то этого избежать. Возможно, психологи таки нужны?

- Нужны. Нужны. И психологи нужны. Только, если человек вернулся с руками, с ногами, он к нему может и не пойти. Ему проще выпить. Тем более, что вокруг же столько людей, которые хотят с тобой выпить. Рады, что ты вернулся. Или чувствуют какой-то комплекс, потому что ты пошел, а они нет. Хотят хоть как-то тебя поддержать. Ну, надо держать, надо пить поменьше

- С ребятами, которых тоже демобилизовали, разговаривали? Как они?

- Ну, разные настроения на самом деле. Есть же из разных подразделений. В роте только я с первого самого дня мобилизован был. А основная масса будет демобилизовываться 23 марта. Они с 3 апреля пришли в армию. С другими там, и танкисты были, и мотострелки в основном, да. Многие уже не вернутся, конечно. Им хватило войны надолго.

- Планируете ездить?

- 90% вероятности, что я, скорее всего, скоро вернусь. Война не закончилась. Нас демобилизовали – да. Но мы вернулись не в мирную страну. В страну, которая ведет войну. А значит, наше место там на самом деле

Объектив

Его отец был моим преподавателем экономики. Мировой дяденька

А у меня преподавал философию его дядя
Как в Харькове все густенько сконцентрировано

FB

Рамзан Кадыров, глава Чечни писал(а):Откровенные враги России, отталкивая друг друга локтями, рвались в эфир и на страницы СМИ, чтобы выдать желаемое за действительность. Наш национальный лидер Владимир Путин и его команда выше всего этого! И они исключительно правильно делали, вообще не реагируя на тявканье дворняжек… Сегодня у всех «ясновидящих» языки отвалились, когда увидели на официальной церемонии в Петербурге Президента России – бодрого, здорового и уверенного в себе! Россия – великая держава, у которой есть сильный, волевой, решительный Президент Владимир Путин, который никогда не позволит США и их подручным, западным странам, превратить наше Отечество в управляемую из Лондона и Вашингтона территорию! И в завершение хочется сказать: «НЕ ДОЖДЕТЕСЬ!»

Евгений Шварц писал(а):Генрих: Мало ли что! Время военное. Надо терпеть. Итак, я начинаю. Един бог, едино солнце, едина луна, едина голова на плечах у нашего повелителя. Иметь всего одну голову – это человечно, это гуманно в высшем смысле этого слова. Кроме того, это крайне удобно и в чисто военном отношении. Это сильно сокращает фронт. Оборонять одну голову втрое легче, чем три.
«Дракон»

У кремлівських чварах Путін зробив ставку на Кадирова - Бєлковський
Понеділок, 16 березня 2015, 18:46

Президент РФ Володимир Путін в кремлівських міжусобицях зробив ставку на главу Чечні Рамзана Кадирова.

Про це в ефірі радіо "Эхо Москвы" заявив політолог Станіслав Бєлковський.

За його словами, Путін дійсно опинився в ситуації, коли він повинен вибирати між найважливішими опорами своєї влади: федеральними силовиками і Рамзаном Кадировим.

Як вважає Бєлковський, те, що слідство сьогодні повністю йде від версії про причетність Кадирова і пов'язаних з ним кіл до вбивства Бориса Нємцова, говорить про те, що вибір зроблено.

"На користь Кадирова, як і передбачалося. Але щасливими федеральні силовики себе від цього не відчувають. Вони відчувають себе приниженими. Значить, проблему не вирішено - її просто відкладено, причому навіть не в довгий ящик", - сказав політолог.

При цьому він вважає, що певні проблеми зі здоров'ям у Путіна все-таки були, інакше ніяк неможливо пояснити його настільки довгу відсутність в публічному полі. Він вважає, що мова йде про проблеми серйозніше грипу.

"І Путін як людина, яка звикла коливатися при відсутності очевидного рішення, затягувати його до самого можливого кінця, може в такій ситуації йти на дно. Що, мабуть, він і зробив", - сказав Бєлковський.

Нагадаємо, раніше журналісти Reuters дійшли висновку, що вбивство Бориса Нємцова засвідчило суперечки, що існують в оточенні президента РФ Володимира Путіна. На думку авторів, Нємцова могли вбити люди з оточення Путіна, намагаючись таким чином натиснути на російського президента.

УП

Сказки о бандеровцах уже давно в России успешно используются в качестве инструментов запугивания адептов Путина, которые по последним данным составляют 88% населения РФ. Ясное дело, что развенчать пропагандистский дискурс российских СМИ одним материалом невозможно, но несколько вопросов на базе элементарной логики задать стоит.

1. Почему можно проводить совместные советско-германские парады и делить Восточную Европу на двоих со своим союзником Гитлером, потому что это «геополитика», а условное сотрудничество с немцами Степана Бандеры, просидевшего войну в немецкой тюрьме, это «преступное пособничество фашизму»?


2. Почему советское сотрудничество с Гитлером искупается дальнейшей войной, а борьба УПА против немецких оккупантов «не считается»?

3. Почему УПА – это нацисты, т.к. части УПА, допустим, проводили настоящие этнические чистки, а большевики, которые провели репрессии по этническому принципу, отправили в ссылку чеченцев, крымских татар, расстреляли поляков в Катыни, а перед этим уничтожили украинское крестьянство – интернационалисты? Или, может быть, против советских немцев не было репрессий? Про постановление ЦК ВКП(б) и СНК СССР от 14 мая 1941 г. “О выселении социально-чуждого элемента из республик Прибалтики, Западной Украины, Западной Белоруссии и Молдавии” все знают?

4. Почему в тех регионах, где «зверствовала» УПА и которые «освободила» Красная Армия, местные жители ненавидят Красную Армию и ставят памятники УПА? Тоже Госдеп виноват?

5. Почему сотни тысяч русских солдат на стороне Гитлера в РОА не делают ВМВ «гражданской войной» — ведь нельзя же отрицать, что на той стороне воевали русские в том числе? Хотя, судя по нынешней кремлевской логике, это соответствует понятию «гражданская война»!

6. Почему считается, что русские солдаты воевали за Родину, а не за большевиков (но при этом украинские солдаты в 2014-2015, якобы, воюют не за Родину, а за Порошенко и Коломойского). Почему Родиной советских солдат был весь СССР, а Родиной украинских солдат должен быть только их родной город и, если не напали непосредственно на Львов, то они должны там сидеть и ждать «армию Новороссии»? Почему сибиряки в 1941 году не сидели в своей Сибири и поехали воевать на «чужую войну»?

7. Почему Россия не стыдится символов пособников Гитлера – а конкретно своего триколора и георгиевской ленты?

8. Почему русские казаки в 2014-2015 годах в Украине пользуются флагом пособника Гитлера Краснова?

9. Почему в 2014 году проблемой УПА, «волынской резни» и прочего озаботилась Россия, а не западноукраинские поляки и евреи? Почему ни Польша, ни Израиль не стали выступать против Украины? Почему россиян трагические события на Западе Украины 70 лет назад беспокоят больше, чем многочисленные преступления СССР, например, голодомор (и да, не только украинский, но от этого не менее преступный)? Ах, «время было такое»? А почему эта скидка на «то время» не распространяется на УПА?

10. Почему русская кровь, пролитая в 1941-1945 в Украине, обязывает Украину хранить верность интересам России, а украинская кровь, пролитая под Сталинградом и Москвой, Берлином и Кеннигсбергом, вообще никого ни к чему не обязывает, если не считать «обязанность защищать интересы русских соотечественников», которых никто не трогал?

http://hvylya.net/analytics/history/desy...u-upa.html

Свобода это врожденный инстинкт, который рабам заменили на рефлекс.

Крим-2015. Окупація. Повзучий геноцид
Тарас Процев’ят, кандидат історичних наук, народний депутат України 2-го скликання
16.03.2015

Немає сумніву, що Крим повернеться в Україну, але за результатами річної окупації надважливого значення набувають строки повернення



«Річницю» окупації українського Криму Кремль запланував «святкувати» тиждень. Тиждень «возвеличення» новітнього варварства, яке розбило на друзки міжнародну систему безпеки, вибудувану після другої світової. Одним махом дискредитовано довіру до будь-яких міжнародних угод, зневажено статут ООН і Гельсінські домовленості 1975 року, «переформатовано» найпотужнішу та найчисельнішу в історії людства міжнародну організацію в дискусійний клуб. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї перетворився у клапоть паперового непотребу через порушення Кремлем гарантій «…поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України» за Будапештським меморандумом 1994 року. Сигнал тим, що приєдналися до ДНЯЗ – ядерна зброя єдиний гарант суверенітету?

Росія ні на мить не припиняла зусиль повернення України в лабета імперії. Присутність російського флоту на півострові автоматично перетворювала Крим в ахілесову п’яту Української держави. Перша і друга чеченські війни лише відтермінували концентрацію російських спецслужб на поглинанні України. Хоча і в цей час зажерлива імперська робота кремлівських службістів не припинялася ні на мить.

З приходом до влади Путіна, слушно стверджує Володимир Горбулін, розвал СССР, Варшавського договору, втрата впливовості та значущості на міжнародній арені, вихід з-під контролю Кремля політичних еліт в Грузії, Україні, Азербайджані, Молдові, Киргизії хворобливо сприймалися ним та його оточенням як геополітична поразка та особиста «трагедія». Звідси пошук «геостратегії реваншу», рух до тоталітаризму, створення глобальної пропагандистської машини, культивування нетерпимості, агресії, ліквідація незгодних, інтенсивна підготовка до нового великого протистояння – «великої війни» (за радником президента РФ С.Глазьєвим).

Точка неповернення Путіна

18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін підписав сам із собою (себто із «керівниками» створених спецслужбами РФ за підтримки російської бронетехніки та спецпризначенців «Уряду» та «Державної Ради» Криму) так званий Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. Далі – військова агресія на Донбасі, намагання окупувати весь Схід та Південь України, пробити сухопутний шлях до окупованого Криму та Придністров’я. Окупація всієї України як плацдарму для відновлення імперії в межах території дії Варшавського договору, розвал Євросоюзу, НАТО, параліч ООН російським вето в Радбезі, маріонеткова Західна Європа, ослаблення США та Китаю, світове панування – це теги маніакального плану путінського «третього Риму», ментальний людиноненависницький русизм, путлєризм, рашизм – система спланованих злочинів проти людства, сплавлених із расизму, сталінізму та нацизму.

Вже рік державні лідери, політики, дипломати, експерти ламають списи щодо засобів та термінів повернення Криму в лоно України. Більшість сходиться на одному: через рік, два, п’ять, десять (хто більше?) Крим може повернутися. Пропонується чекати… Очікувати впливів символічних економічних санкцій щодо РФ, міжнародної ізоляції Криму, транспортної, енергетичної залежності від України, українських материкових водних ресурсів, продуктів харчування з України, вивітрювання ілюзій у обивателів про «благоденствіє» під рукою Кремля… Однак моделювання, притаманне інтелектуалам з європейським способом мислення, для яких право корелюється із справедливістю, а права народу та людини – з статутом ООН, Декларацією про принципи міжнародного права та Загальною декларацією прав людини програмно несумісне з ментальністю кремлівської орди.

Військова база з ядерною начинкою

Для реалізації «геостратегії реваншу» Кремлю потрібен плацдарм – Україна, а на Чорному морі – український Крим. Підсумки господарювання російської воєнщини в анексованому Криму нещодавно підвів міністр оборони Росії Шойгу: на Кримському півострові формується повноцінне і самодостатнє міжвидове угруповання військ задля готовності забезпечити військову безпеку РФ та її союзників на південно-західному стратегічному напрямку.

Трьома місяцями раніше очільник МЗС Росії Лавров «з особливим цинізмом» шокував світ заявою про право Росії – держави, яка володіє ядерною зброєю у відповідності до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – розмістити в Криму ядерні боєголовки. Переконані, що це «право» вже реалізоване з появою на півострові «Іскандерів» – ракетних комплексів, здатних прицільно доставляти ядерні заряди на відстань до 500 км. За твердженням Мустафи Джемілєва, в урочищі Кизилташ поблизу Ялти авральними темпами відновлюється ядерне сховище радянських часів.

Чисельність контингенту збройних сил Росії доведена на півострові, за різними оцінками, до 40 000 вояків, в тому числі, 13 000 числяться за Чорноморським флотом РФ. Значна їх частина з бронетехнікою та артилерією сконцентрована вздовж тимчасової лінії розмежування між захопленим Кримом та континентальною частиною України.

Росія перекинула в окупований Крим також зенітно-ракетні комплекси С-300 ПМУ, протикорабельні комплекси «Бал» і «Бастіон». Останній називають ще грозою авіаносців. У Криму навіть планують задіяти бойових дельфінів.

На окупованій території півострова завершується формування 27-ї змішаної авіаційної дивізії зі штабом у Бельбеку. У складі дивізії будуть ескадрильї винищувальної (зокрема, Су-27 і Су-30), штурмової, розвідувальної, транспортної авіації, фронтових бомбардувальників, а також геліокоптерні підрозділи. Лише в Джанкої уже перебуває близько 60 військових літаків.

Таким чином, вся територія Криму цілеспрямовано перетворюється в потужну військову базу, рівних якій немає в Чорноморському басейні. Усі жителі Криму послідовно перетворюються у заручників, що проживають на території військової бази із своїм особливим режимом і обмеженою кількістю обслуговуючого персоналу.

Гібридна депортація

Складовою гібридної війни в Криму стала гібридна депортація – застосування взаємнопереплетених технологій порушення прав громадян, спрямованих на максимальну заміну складу населення півострова. Технологічні методи гібридної депортації не змінилися в порівнянні з застосовуваними царською Росією та сталінсько–брєжнєвською диктатурою. Модернізувалася лише методика. Згідно з опублікованим нещодавно звітом Freedom House примушування до біженства здійснюється через системний фізичний тиск (вбивства, зникнення безвісті, катування) та кримінальне переслідування нелояльних етнічних груп: української, кримськотатарської та інших, конфесійних – греко-католиків, православних київського патріархату, мусульман, а також євреїв, емігрантів з Польщі, Білорусі та країн Балтії. З моменту окупації лише в Україні офіційно зареєстровано за даними ООН більше 20 000 переселенців з Криму. Скільки виїхало з Криму в інші країни, статистика мовчить.

Окрім насильницьких «позаправових» методів примушування до біженства з захопленої території, окупаційна влада ввела в дію комплекс «правових» з її точки зору заходів.

Головний – примушування до прийняття громадянства Росії. Формально кожен мав право відмовитися та зберегти громадянство України. До прикладу – отримати «право на проживання». Але встановлений ліміт на надання такого «права» у кількості 5 тисяч, залякування обмеженням строків дії українських паспортів першим січня 2015 року, після чого «отказник» автоматично набував статусу іноземця на рідній землі. Посилився тиск із запровадженням 28 травня 2014 кримінальної відповідальності за подвійне громадянство. Без громадянства Росії в Криму ти ніхто, а з громадянством – людина «нижчого сорту».

Мілітаризація півострова, падіння рубля, санкції щодо Росії та кримських товарів на найбільших світових ринках, розвал курортної галузі, обмеження логістики керченською переправою та морським транспортом створили також умови для масового безробіття та вибухоподібного зростання економічної еміграції.

Ви запитаєте, а як же «палкі прихильники» Росії, вояки Чорноморського флоту Росії в Криму з сім’ями, українські вояки-зрадники, які пішли на службу до окупанта. Іх за що!? Але окупанти не можуть довіряти «палким прихильникам», які засмакували в незалежній Україні «заборонений» дух Свободи. Процес освоєння «віддалених районів» Росії за рахунок кримчан вже розпочався. Продовжується і передислокація військовиків, які служили в українському Криму. Іхнє місце, як і в радянські часи, з задоволенням займуть «заслужені чекісти» та «партійні ветерани єдинороси», читай – державно-кримінальна бюрократія Кремля.

Духовне гетто

В сфері духовній путінські опричники демонструють «завидный консерватизм», сліпо наслідуючи своїх шовіністичних попередників. Закриття єдиної української школи на півострові, вилучення з обов’язкової шкільної програми української мови та історії, «арешт» та знищення українських та кримськотатарських книг, блокування українських телеканалів, репресії проти пам’ятника славетному українському гетьману Петру Сагайдачному, який був за крок до завоювання та знищення Москви. Тарас Шевченко вкотре в російській імперії став «врагом народа», а жовто-блакитна стрічка – головною загрозою безпеці імперії.

Пограбування власності

Майже одночасно із загарбанням території півострова розпочалися масова експропріація власності держави Україна та приватної вланості громадян. Вже 10 березня 2014 року «лжепрем’єр» Криму Аксьонов оголосив про так звану «націоналізацію» державної власності України.

Першою жертвою грабіжників стала державна компанія Чорноморнафтогаз в «комплекті» із газотранспортною системою Криму, найцінніший актив якої – доступ до шельфу Чорного моря. За оцінками експертів, запаси блакитного палива в морі становлять 45–75 трильйонів кубічних метрів, більша частина яких лежить під водами України, зокрема, Криму. Але основні поклади залягають на глибині більше 2 км – тому технологічно недосяжні і для російського «Газпрому». Ці поклади могли б дістати великі іноземні компанії, але вони цього не робитимуть. Міжнародне економічне право забороняє розробляти родовища на спірних територіях.

Наступними були майно української армії, залізниця та порти, аеропорти. Але прибутки аеропортів залежать від потоку туристів, який майже припинився. Доходи залізниці та морських портів напряму залежать від перевалки товарів українського виробництва. Знову пастка для грабіжників.

Хвиля експропріації та відверто рейдерських захоплень поглинула «Кримхліб», Сімферопольський комбінат хлібопродуктів, майно компанії ДТЕК «Крименерго», кримські філії компаній «Укртелеком» та «Київстар», ліси і заповідники, санаторії, банки і енергокомпанії, транспортні, аграрні підприємства, ринки та магазини. За підрахунками Мінюсту, внаслідок таких загарбницьких дій Україна зазнала за найскромнішими оцінками збитків більше, ніж на 100 мільярдів доларів. За рік окупанти награбували більше 700 державних та приватних підприємств. І це не остаточна цифра, бо не включає бандитських захоплень середнього та малого бізнесу.

Немає сумніву, що Крим повернеться в Україну. Але за результатами річної окупації Кремлем півострова надважливого значення набувають строки повернення. Бо вже через кілька років путінської політики «повзучого геноциду» знаного нами Криму (в демографічному, етноконфесійному, рекреаційно-курортному та економічному вимірах) не існуватиме фізично. Буде остаточно знищено унікальну, формовану віками, духовно-ментальну та природну матрицю – Крим.

Радіо Свобода

Самый рейтинговый сегодня документальный фильм в паРаше
Прочитал описание и еще раз подумал: на каких же дремучих и невежественных зрителей рассчитано это "кино" Ответ пришел сразу, на дремучий и невежественный народ РФ!
Маразм там все крепчает и крепчает, и не видно этому конца

2 часа и 20 минут восхваления путина и россии. Судя по отзывам россеян, фильм большинству пришелся по душе...



Ссылку на ютуб не даю. Если найдутся мазохисты, то сами найдут

А вот здесь, пускающие слюни на клавиатуру, рыдающие от восторга, благодарные журналисты, блогеры, инженеры и простые работяги, настоящие парашен-патриоты, комментируют этот кал: Общественное мнение: «Крым. Путь на Родину» как же все это их характеризует

На волне слухов об исчезновении Владимира Владимировича Путина, а потом и в связи с его возвращением вспомнилась прекрасная песня, которая звучала бы еще актуальнее и даже как-то победно, не случись этого самого возвращения.

Владимир Путин, которому уже не только сказали "до свидания!", но и приготовили гроб, назначили инсульт, осложнения после ботокса и проявления отцовских чувств в течение недели (в связи с рождением ребенка у Кабаевой) вернулся. Использование банального хода агента спецслужб несколько осложняется тем обстоятельством, что он, в душе оставшись Штирлицем, все же еще и президент России. И как ни в чем не бывало исчезнуть и воскреснуть - поступок абсурдный, хотя, надо признать, не самый абсурдный из всех его поступков. Так или иначе: отношения прояснили. Интернет взорвали всяческие похороны,"Путин умер", сайты о смерти Путина, карикатуры и анекдоты. Ответ Путина: "Без сплетен было бы скучно". Правда? Так это все от скуки?

Песня в исполнении Михаила Ефремова развеет скуку. Жаль только, что смеху все труднее пробиться сквозь слезы, но все равно спасибо, гражданин поэт!

Грустно, конечно, но актуально:
- Холмс, как вы думаете, что означает тот факт, что за год рубль обесценился в два раза, а гривня - в четыре?
- Это же очевидно, Ватсон: данный факт означает, что помощь Европы вдвое страшнее её санкций!

Трагедия в Константиновке показала отнюдь не только силу российской пропаганды, использующей любую ситуацию для доказательства нестабильности в Украине. Она продемонстрировала и наличие в Донецкой области населения, которое продолжает воспринимать Россию и «ДНР» как альтернативу, а Украину – как враждебное государство, оккупировавшее территорию «свободного Донбасса». И пусть даже это население не составляет большинства на территориях, которые не подконтрольны Кремлю – но оно есть, оно ждет своего часа и готово воспользоваться любым поводом для того, чтобы заявить о своих настроениях. И провокаторы, работающие по заданию российских спецслужб, среди этого населения тоже есть – причем отнюдь не с момента появления «народных республик».

ДТП с трагическим исходом случаются в разных местах. Мы не раз были свидетелями таких трагических случаев в России, с участием в качестве виновников даже не рядовых военных, а высокопоставленных чиновников или даже их родственников. И россияне никогда не выходили на массовые акции протеста – не только потому, что равнодушны к подобным проблемам, а еще и потому, что отделяют чиновника от страны. И даже неправое правосудие не меняет этого их отношения. Но дело не только в подобных громких инцидентах. ДТП со смертельным исходом, виновниками которого оказались бы чиновники, военные или милиционеры в любом другом регионе Украины тоже могло бы привести к акции протеста, но не к бунту.

«ДНР» и «ЛНР» смогли утвердиться на оккупированных территориях отнюдь не только из-за слабости государства – оно у нас повсюду не очень сильное, а именно из-за наличия готового поддержать антигосударственный бунт населения. Да, это население по старой советской халявной привычке не собирается воевать за Советский Союз – и в Крыму, и на Донбассе десятилетиями ждали, когда Родина приедет на танках и ждали бы еще 50 лет, если бы Путин не решил уничтожить Украину. Но отсутствие готовности воевать – и присутствие патриотических чувств – не одно и то же. Не будем к тому же забывать о давлении российской и пророссийской пропаганды, жизни в прифронтовых условиях, отсутствии перспектив – и поймем, что любой трагический инцидент в зоне, прилегающей к оккупированных территориям, может привести к бунту и вспышке насилия. А российские спецслужбы будут еще и подогревать подобные настроения и пытаться воспользоваться любым нашим просчетом.

Из всего этого не стоит делать вывод, что максимальная осторожность в зоне АТО необходима. Это и так ясно, но никого не страхует от ДТП. И уж тем более не страхует от провокаций. Вывод тут простой – с населением прифронтовых территорий необходимо усиленно работать. И политикам, и СМИ, и психологам, и социальным службам, и правоохранительным органам. Прифронтовая зона – проще говоря, находящаяся под контролем Украины территория Донецкой и Луганской областей – должна быть зоной спокойствия, а не бунта.

Экс-игрок сборной Украины Олег Лужный поделился мнением об украинских футболистах, которые уехали выступать в чемпионат России.

- Что думаете о тех украинских футболистов, которые отправились в Россию?

– Я считаю, что раз они туда поехали, то назад, в Украину, их уже не нужно впускать. Таких людей, конечно, много.

- В частности, несколько дней назад все писали, что Андрей Богданов перешел в «Ростов» ...

– Надо дать ему депортацию из страны – и все. Что он за футболист такой? Он не может играть в Украине, что ли? Я не понимаю. Чехия, Беларусь – едь уже куда-нибудь, только не в Россию, – сказал Лужный.

Ранее в российские клубы перешли украинцы Богдан Бутко («Амкар»), Александр Зинченко («Уфа») и Евгений Зубейко («Тосно»).

Здесь

Вовочка неожиданно стал отличником, когда зашёл в каптёрку физрука и застал его с завучем.
(с) не мое
Путин одобрил списание долга Киргизии на 500 млн долларов

Владимир Путин впервые за десять дней появился на публике не в виде телевизионных консервов, а «живьем». 16 марта в Стрельне при большом стечении журналистов прошла его встреча с киргизским президентом Алмазбеком Атамбаевым, исполнившим роль говорящей декорации для эффектного появления живого и, видимо, здорового российского лидера.
Сильно лоснящийся Путин объявил слухи о своем нездоровье интересным элементом жизни, без которой она бы потеряла в своей пикантности. О чем они говорили со всеми забытым киргизом, никто уже и не вспомнит. И журналистов, и политиков, и широкие народные массы интересовал лишь факт появления президента РФ на людях – без наручников и видимых повреждений.
Впрочем, вопрос о том, куда запропастился Путин, нормального ответа так и не получил. Видимо, он все же болел – гриппом или спиной – не так уж и важно. Куда важнее другое. Вынужденное отсутствие президента продемонстрировало две интересные особенности нынешней России.

Во-первых, его исчезновение тут же породило существенные трения в околовластных кланах – путинские вассалы из Чечни и его тайная полиция – ФСБ – тут же сцепились в смертельной схватке.
Все остальные чиновники высшего звена исчезли из публичного пространства, не обладая информацией о гаранте и боясь ляпнуть лишнее. Даже премьер-министр Дмитрий Медведев появился на людях лишь раз – телевидение показало протокольную съемку заседания правительства.
Без Путина жизнь в Кремле замирает, система немедленно выдает сбой, никакие решения не принимаются, заявления не делаются, а внутреннее напряжение начинает ломать ее изнутри.
Исчезни президент по-настоящему, управление страной остановила бы тотальная война различных кланов.

Второе наблюдение: на жизни страны, большинства ее населения, все это никак не отразилось. Оказалось, что вопреки расхожему мнению, Путин вовсе не тождественен России. Она способна совершенно спокойно обходиться без него и даже без всей системы государственной власти, которая очевидно была парализована.
Пока Путин пребывал в неведомых пределах, биржевые индексы росли, курс рубля понемногу карабкался вверх. Никаких признаков хаоса, ужасов анархии и разрушения страны категорически не наблюдается. Россия и ее правящая верхушка живут в параллельных реальностях, причем отсутствие какого-либо взаимодействия между ними на стране сказывается весьма благотворно.

И если деятельность Путина одобряют заоблачные 86 процентов, то его бездеятельность одобрили бы, наверное, практически все. Длительное отсутствие Путина наглядно показало: России он не нужен и даже вреден. Возможное его отстранение от власти никакой катастрофы за собой не повлечет.

Мін'юст проводить експертизу висловлювань Путіна по Криму
Вівторок, 17 березня 2015, 11:19

Міністерство юстиції проводить експертизу висловлювань президента Росії Володимира Путіна у фільмі "Крим. Шлях на батьківщину", в якому розповідається про анексію Криму Росією.

Про це журналістам сказав міністр юстиції Павло Петренко, передають "Українські новини".

"Зараз проводяться відповідні експертизи (фільму" Крим. Шлях на батьківщину") ... висловлювань, які були зроблені главою Російської Федерації, і разом з цими експертизами будуть подані дані матеріали у відповідні міжнародні інстанції", - сказав він.

За словами Петренка, у фільмі Путін публічно зізнається в захопленні Криму і порушенні прав людини та інших злочинах.

Як відомо, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк доручив Міністерству юстиції передати в Гаазький трибунал інтерв'ю Путіна з трейлера до фільму виробництва телеканалу "Росія" "Крим. Шлях на батьківщину", в якому розповідається про анексію Криму Росією.

Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов у свою чергу заявив, що "інтерв'ю Путіна стане ще одним документальним підтвердженням злочинів російських військових у міжнародних судах".

УП

«Схеми»: «Укртранснафта» сплатила Коломойському 300 мільйонів гривень за зберігання нафти
17.03.2015

За останні вісім місяців державне ПАТ «Укртранснафта» сплатило близько 305 мільйонів гривень за зберігання технологічної нафти у резервуарах заводів, в яких контрольні пакети акцій мають структури голови Дніпропетровської ОДА Ігоря Коломойського. Про це повідомляють журналісти програми Радіо Свобода і Першого Національного «Схеми».

Як йдеться у листі ПАТ «Укртранснафта» на адресу НАК «Нафтогаз України», який опинився в розпорядженні журналістів, до липня 2014 року, це розміщення відбувалося на безоплатній основі. Влітку структури Коломойського виставили рахунок державній компанії. Так, з липня 2014 року по лютий 2015 року включно витрати державної компанії на оренду резервуарів сторонніх підприємств склали 304 мільйони 765 тисяч гривень.

На рахунки ПАТ «Укртатнафта» було сплачено 186 мільйонів 594 тисячі гривень, ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» отримав від державної корпорації 79 мільйонів 877 тисяч гривень, а ВАТ «НПК-Галичина» отримало 38 мільйонів 294 тисячі гривень за зберігання технологічної нафти, що належить державі.

Як раніше повідомляло видання «Дзеркало тижня», міністр енергетики і вугільної промисловості Володимир Демчишин збирається ініціювати звільнення голови правління ПАТ «Укртранснафта» Олександра Лазорка за розтрати на зберігання технологічної нафти на потужностях групи «Приват» Коломойського.

У Міненерговугілля вважають, що нафту необхідно перемістити в безпечні ділянки нафтопроводів «Укртранснафти», звідки вона раніше була викачана без належних підстав. У травні 2014 «Укртранснафта» за своєю ініціативою викачала з магістральних нафтопроводів 675 тисяч тонн технологічної нафти. Як зазначає «Дзеркало тижня», прем’єр-міністр Арсеній Яценюк вимагав від правоохоронних органів порушити кримінальну справу і притягнути винних до відповідальності за фактом незаконного викачування нафти. Генеральна прокуратура відкрила провадження, проте у результаті ходу справі не дали.

100% акцій ПАТ«Укртранснафта» належить НАК «Нафтогазу України». ПАТ«Укртранснафта» – це оператор системи магістральних нафтопроводів України, другий за величиною в Європі.

Голова правління державного ПАТ«Укртранснафта» Олександр Лазорко раніше працював керівником підприємств групи «Приват» – ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» і ВАТ «НПК-Галичина».

Радіо Свобода

Європейська преса: Путін - заручник своєї ролі супермена
Дмитро Прокопчук
16.03.2015

Незважаючи на уникнення Володимиром Путіним публіки протягом останнього тижня, його ім'я не зникає зі шпальт європейських видань.



Німецьке видання Nürnberger Nachrichten згадує Путіна з нагоди року, що минув з часу анексії Криму Росією: "Як не крути, без питання членства України в НАТО вирішення кризи не буде. Аргумент, що Україна є суверенною державою і може сама визначати, до якого альянсу вступати, є справедливим, однак жодним чином не сприяє деескалації конфлікту. Наразі все виглядає так, що війна може розпалитися знову - у битві за стратегічно важливе місто Маріуполь. Поки ще є час, щоби щось вдіяти, однак вікно можливостей може вже незабаром закритися".

Нідерландська газета De Telegraaf пише про пануючу через Путіна напруженість між Заходом та Росією: "Те, що президент Путін був готовий привести в готовність ядерний арсенал під час кризи через незаконну анексію Криму, ще раз свідчить, наскільки небезпечним є цей правитель. Він знову (цього разу у телевізійній документальній стрічці) жорстко висловлюється на адресу Сполучених Штатів та Європи - ця тема постійно повторюється в путінській кампанії брехні, що нагадує про найтемніші дні "холодної війни". У світлі цього в країнах Балтії, що є членами НАТО, зростає неспокій через можливе застосування тієї ж російської тактики, що була застосована проти України, де сепаратисти, всупереч Мінським угодам, і досі отримують російську зброю".

Швейцарське видання Tages-Anzeiger коментує багатоденну відсутність Володимира Путіна: "Коли очільниця уряду однієї західної держави падає під час катання на лижах у горах, ніхто не переймається, що займатись добробутом народу буде нікому. Однак з Путіним все інакше. Російський президент є заручником своєї ролі супермена, який підкорює тигрів, літає з лелеками, кладе суперників у дзюдо на лопатки та з оголеним торсом їздить верхи в глушині. Якщо при цьому він підхоплює застуду, цього ніхто не повинен помічати. Оскільки тоді це стає екзистенційно важливо. Тому державне телебачення за допомогою кадрів з архіву намагається показати, що все нормально. Однак це лише підсилює підозри. І навіть якщо виявиться, що причиною зникнення Путіна є не серцевий напад і не палацовий переворот, а лише підтяжка шкіри перед великою появою до річниці анексії Криму, все рівно здійнялося настільки багато шуму, наскільки вразливою є влада за всієї видимої стабільності".

Ліберальна шведська газета Dagens Nyheter щодо зникнення Путіна з інформаційного простору додає: "Наскільки б не були надуманими жарти і теорії про зникнення Путіна, за ними приховано багато серйозності. Незалежно від причин відсутності президента, цирк, що виник внаслідок неї, є проявом клімату нездорової політики безпеки. Лідер великої держави не повинен тримати мільярди людей у напрузі через своє зникнення. Як для Росії, так і для її сусідів та решти світу неприпустимо, що культу особистості, недовірі та неясності ситуації дозволяють зайти так далеко. Останнє, що зараз потрібно світові та особливо російському народу, - це нова радянська держава".

Німецьке видання Nordbayerischer Kurier підхоплює тему культу особистості Путіна: "Культ особистості навколо Путіна набуває гротескних форм: кремлівський правитель тепер ніби римський імператор на постаменті. Для "Цезаря"-Путіна вже зробили бронзовий бюст. Є острах і неспокій, коли народ так вірить своєму правителю, що стелиться йому під ноги і буль-яка інша думка є неприпустимою. Путіна підтримують понад 90 відсотків росіян".

DW

Відмовити Путіну. Кримчани без російських паспортів
Мумін Шакіров
17.03.2015

Як живуть у Криму ті, хто відмовився приймати російське громадянство?



Минув рік від моменту анексії Криму Росією. Більшість жителів двомільйонного півострова вимушено стали громадянами Російської Федерації. Але кілька тисяч осіб із принципових міркувань залишилися громадянами України й оформили посвідку на проживання. Як це – відчувати себе іноземцями в країні, яку ти зовсім недавно вважав своєю Батьківщиною?

Ейфорія після «референдуму» про приєднання Криму до Росії проходить: ціни на продукти харчування майже як московські, бюджетникам скорочують зарплати, військові пенсії заморожені, автобусного і залізничного сполучення з материком немає, про розчарування говорити публічно люди бояться, кримчани-відмовники або ті, хто отримав посвідку на проживання, намагаються облаштуватися в нових для себе умовах.

Жителі Криму з місцевою пропискою, які стали російськими громадянами, позбавлені можливості потрапити на територію материкової України за новими документами. Багато хто використовує для поїздки на материк українські паспорти, в тому числі, щоб виїхати за кордон, зокрема, в європейські країни. Шенгенські візи громадянам із кримською пропискою видають тільки у Києві.

Отказники




Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

Радіо Свобода

Лия Ахеджакова: Люди заражены инстинктом ненависти
Элина Ибрагимова
17.03.2015

В интервью DW знаменитая российская актриса поделилась своим мнением о свободе, сильной власти и насаждении агрессии в России, а также рассказала об угрозах, которые получала.



В беседе с DW народная артистка России Лия Ахеджакова поделилась своим мнением о том, что происходит с россиянами под воздействием пропаганды, и рассказала, что планирует делать, если вновь получит письма с угрозами.

DW: Как вам кажется, нужна ли российскому человеку свобода? Ведь если посмотреть на историю - сначала татаро-монгольское иго, затем закрепощение крестьян, СССР, - то получается, что, возможно, нам просто нравится жить под сильной рукой.

Лия Ахеджакова: Если так говорить, то можно начать со времен птеродактилей и динозавров! Можно удариться в такую глубину, когда человека на кострах сжигали. Но человек - существо, которое развивается. На опыте страшнейшей мировой истории люди научились сосуществовать.

- Но все же: "Левада-Центр" зафиксировал рост популярности личности Сталина. Рейтинг Путина достиг рекордной оценки - более 80 процентов. Не кажется ли вам, что нам нравится сильная власть?

- Знаешь, есть очень сложные темы, в которых можно запутаться. И если ты не историк, не философ, не человек, глубок­о знающий ситуацию... Я не берусь. Огромное количество населения не хочет думать: оно обходится только пропагандой, а пропаганда очень ядовита. Как любой яд, она ищет, куда свои щупальца запустить, и она это делает очень продуманно, научно, уверенно, с запасом огромных знаний в этой области. И люди, которые не берегут себя, попадаются, как мушки в паутину к пауку.

-Таких людей очень много…

- Я вот про себя думаю, кто были эти мутанты, которые могли пытать человека такого же, как ты. Мучить, делать ему больно, унижать, оскорблять. И это становится его профессией. Кто эти люди? И когда не стало сталинских и фашистских лагерей, куда они ушли? Где они? И почему они снова появляются?

- Можно ли в таком случае научить свободе? Если вспомнить "Дон Кихота" Сервантеса, то сколько бы он ни пытался цивилизовать большинство, у него не получалось. И судьба героя была трагической.

- Воздух заражен! Среда, в которой мы живем, заражена пропагандой. Атмосфера такова, что люди, как животные, заражены инстинктом ненависти друг к другу, инстинктом загнать всех в один строй, чтобы все шагали в ногу, не смели иначе ходить, не смели иначе думать, не смели иначе дышать! Это очень напоминает 30-е годы Европы. Это очень опасно.

- А вы считаете себя свободным человеком?

- Мне вообще тяжело себя комментировать. Среда обитания очень важна. И мне с ней очень повезло. Или интуиция, или чутье, или Господь Бог так распорядился, но моя среда всегда была потрясающей.

- А как вам кажется, у нас свобода не ассоциируется со вседозволенностью?

- Да-да.

- Например, история с Charlie Hebdo: карикатуры часто воспринимаются как вседозволенность.

- Я против этого! Есть какие-то глубинные вещи, уходящие корнями в генетику. Высмеивать, посмеиваться, иронизировать на этой территории я не рекомендую. Можно поднять такое! А оно уже есть. И когда людям на камеру отрезают голову - это очень страшный сигнал. Всему человечеству.

- Заур Дадаев ранее заявил, что один из мотивов убийства Бориса Немцова - его поддержка Charlie Hebdo.

- Вы знаете, я комментировать это не буду, потому что мне кажется, что следствие обязательно докопается до реальных убийц, но я почти уверена, что стрелки будут переводить. Мы так привыкли, что нам врут. Понимаете, один раз кричат, что пожар, другой раз кричат, что пожар, и третий, а пожара нет. А вот когда будет пожар, то никто не встанет. Нас приучили, что нас обманывают.

- А как вы относитесь к российскому народу?

- Не знаю! Есть толпа, а есть думающие, серьезные люди. Страдающие, иногда способные на такой человеческий подвиг ради любви к Отечеству! Я их вижу на митингах, это такие потрясающие люди! Мирные! Они мирные! Они приходят с детьми, с собаками, с колясками. Они доброжелательные. Атмосфера доверия, согласия и общей беды, но нет агрессии.

- Вас обвиняли в русофобстве… Я, если честно, не очень понимаю, за что?

- И я не понимаю. Наши фамилии были написаны в туалете на Киевском вокзале на полу: Немцов, Макаревич, Шендерович… Хорошая компания.

- Но это же люди обычные пишут - не власть.

- Но кто-то ими руководит! Кто-то дает им эту эстетику, направляет их. Им говорят: "Ату, ату его! Взять! Взять! Взять!" Как овчаркам. Они могут преследовать, они могут пугать, они могут человека довести до безумия от страха. Запугивают Пархоменко! Так же и с Ксюшей Собчак. И я тоже получала такие письма… И, поверьте, после них живется очень нервно!

- Конец 20-го века после развала СССР стал временем, когда культура в России упала, пишут историки, занимающиеся культурной политикой России. Почему, как вы считаете?

- Культура неубиенна, но есть атмосфера истерии и ненависти. Агрессия! Страшная агрессия, которую насаждают. В рамках государственной политики! Кто-то этим занимается. Натравливанием одних на других… И одно то, что появились внутренние враги, как при Сталине… И, более того, внутри ведется постоянный поиск и назначение врагов. Вся, вся среда обитания отравлена! Вот где собака зарыта. Страх! В обществе живет страх. Отмашку дали страху. Возле Кремля убили Борю Немцова. А потом, когда подходят к Ксюше Собчак и говорят: "Ты следующая", когда звонят Пархоменко с угрозами, когда я получаю письма такого содержания. До убийства Бори я как-то хотела пойти в полицию, а потом забыла… Мало ли сумасшедших.

- А сейчас пойдете, если получите снова?

- Если сейчас получу, то дам ход. Запугивание и страх - первый признак того, что мы скатились в такие годы, которые лучше не вспоминать.

- Вы же могли уехать, наверное, почему остались?

- Ну что вы... Нет. Нет. Я тут живу.

DW