Форум болельщиков ФК Металлист Харьков

Страниц: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 521 522 523 524 525 526

Господня лютня
и битва аватаров

Недавно учёные выяснили, что то что полвека радиоастрОномы принимали за сигналы иных цивилизаций (импульсы необычайно правильной периодичности), оказалось вибрацией „струн“ - трансгалактических „складок“ пространства-времени. Если бы астрОномы имели при этом менталитет XVII века, то они предположили, что эти складки - струны ангельских арф, а может - кого и повыше...

Тут ведь главное не объяснение первопричин такого поведения континуума

Тут ведь главное не объяснение первопричин такого поведения континуума, а периодичность и амплитуда радиосигналов, их воздействие на иные энергетические процессы во вселенной, например, их гармонизация, резонирование с этими сигналами других источников космического излучения.

Это я к тому, что явно настораживающие и даже пугающие читателей мои упоминания астрального бестиария мистика Даниила Андреева и постоянно ссылающегося на него историософа Григория Померанца, очень легко интерпретировать как поэтические описания сложнейших социокультурных процессов. Можно рассказать о битве аватаров уицраоров (духов народа или империи), можно расписать противостояние в общественном сознании двух ментальных установок - имперско-деспотического и национально-демократического.

Пророк Даниил и апостол Иоанн описали уникальное чередование доминирования на Ближнем и Среднем Востоке империй-цивилизаций как последовательность пожирающих друг друга монстров, выходящих из моря. Современные историки находят иной язык для описания этих процессов.

Можно спрогнозировать, что экспансионистская держава

Можно спрогнозировать, что экспансионистская держава (универсальная монархия в терминах Тойнбы) реально уязвима вследствие хозяйственного истощения в результате коррупции и милитаризации, роста социальных антагонизмов в низших общественных стратах. Но ведь можно и описать в виде железно-глиняных ног грандиозного златоглавого [элита] бронзового [служивые сословия] изваяния царственного божества.
Я полагаю, что Навальный, как ранее Путин, а до него Гайдар и Ельцин адекватно ответили на массовый социальный запрос и выступили „повитухами“ новой парадигмы. Иными словами, входили или входя в резонанс с определёнными настроениями самых энергичных социальных групп. Навальный стал „голосом“ подошедших к социальному лифту и увидевших табличку „закрыто на ремонт“.

Или - представляет позицию стремящихся сменить модель государства с имперского на национальное европейского типа.

Или - стал воплощением чаяний сторонников завершения Августовской буржуазно-демократической революции, роль на которую претендовали Григорий Явлинский и трагически погибшие Сергей Юшенков и Борис Немцов.

Удачно попал в резонанс с ментальными изменениями в социуме, связанными с развитием фазового перехода Российской цивилизации в „веберовскую“ стадию.

Но поскольку „Аватара“ посмотрели все

Но поскольку „Аватара“ посмотрели все, то проще сказать, что Алексей Анатольевич превращен в перчатку из человеческой плоти, которую натянул на свою когтистую лапу „демон-дракон“, воплощающий мечту нации о „справедливом возмездии“ (в терминах Г.С. Померанца) и об освобождении от бремени империи. А ему противостоит одряхлевший демон имперского реванша, напоследок гальванизированный Крымом и войной с Украиной, „мясной перчаткой“ (аватарой) которого является Путин.

Представим это в виде боксерского поединка.

Можно развить тему и описать как стал аватарой в апреле 1917 Ленин, как бились Троцким и Сталиным демоны новой квазирелигии большевизма и возрождённой Московской мессианской империи Иванов III и IV.

Можно предположить, что Ельцин с лапы дракона сорвался и после этого стал распадаться, а Путин - напротив - наделся...

Ведь ничего не знающий о теории относительности сэр Ньютон, узнав о гармонических сигналах, пронзающих Вселенную, именно бы и описал это как чудесную игру божественной лютни...

Ихлов Евгений, „Facebook“

Аркадий Бабченко писал(а):Почему, блин, почему...
Вот я был на четырех революциях. Таксим, Майдан, Киргизия, Белый Дом. Каждый раз с первой милисекунды первейшее и главное ощущение - да, это серьезно. Это все по-настоящему. Это действительно революция. Проиграют, выиграют - ты не знаешь. Но ты точно знаешь, что эти люди готовы идти до конца. Это висит в воздухе. В сгоревших машинах. В бутылках с разведенным „ренни“. В волонтерах-медиках. В противогазах. В глазах. В дыме. В самодельной защите. Во всем. Ты понимаешь это с первым же вдохом. Почему, почему, блин, в сегодняшней России даже то, что начинается серьезно - ну вот двадцать шестое было же вполне себе серьезно, назначили, вышли, никого не спрашивали, инициатива, требование, сообразные с требованием действия - почему все равно каждый раз это превращается в какой-то …нный цирк Дю-Солей, где мужики в кафтанах мечами и щитами отгоняют убегающих от ментов студентов с уточками от своих домиков Дьяковской культуры? Где этот системный косяк, который каждый раз превращает серьезное начинание в какой-то совершенно сюрреалистический …нный маскарад? Мы насрали им в кокошник, славно время провели.
Или правда место, что ли, проклятое...

И вот они втюхивают двадцать триллионов в реформу армии, сажают на кресло министра МЧС, создают бронетранспортер „Каратель“, вводят вежливых человечков, вещают про базы на Луне, убивают в день по стопятьсоттыщ игиловцев, смеются „Искандерами“, воюют с бандерофашизмом, облетают авианосцы пндсов, отгоняют самолет НАТО от борта минобороны, встают с колен, создают „Глонасс“ и „Йотафон“, принимают военные доктрины, надувают щеки, организовывают теракты в Черногории, привозят С-300 в Сирию, отправляют ихтамнетов на Донбасс, взламывают компьютеры Хиллари Клинтон, ставят памятник „Солдату, Совершающему Акт Низкой Социальной Ответственности Со Спасенным От Бандеровцев Великодуховным Котом“ (о, боги, сам от себя не ожидал, извините), а потом какой-то работник пресс-службы Министерства обороны скачивает с интернета первое попавшееся видео по запросу „наши мочат козлов в сортире“, отдает его Шойгу, тот втюхивает Путину, тот показывает Стоуну, тот показывает в кино и оказывается, что это видео, как как раз таки наоборот пндсы мочат талибан в Афгане, а звук как как раз таки наоборот бандерофашисты мочат русский мир в ДАПе. И все это разносится по всему миру посредством голливудского режиссера, которому заплачено за эту рекламу лямы баксов.

ВВС. Военно-воздушные силы. Сфера особого внимания.
И Кафка с диким воем вырывается из могилы, грызет локти, бьется черепом о могильную плиту, идет и разносит библиотеку имени себя, с безумным боромтанием „в огонь, все в огонь“ сжигая свои сочинения, а над Прагой еще две ночи разносится его звериный крик простреленной навылет волчицы – „ссссууууккккиииии!!!!!“, Юрий Мамлеев тихо крестится и, хихикая, благодарит Бога за то, что уже помер, потому что такую сюрреалистическую *****ню никогда в жизни не сочинить даже ему, а Чак Паланик просто тихо в уголочке ест антидепрессанты, запивая их водкой.

Я вам сколько лет говорю - чувак живет в своем мире. Он вообще не отдупляет, что в реальности происходит.
А вы мне не верили.
У них. Так. Всегда.
Спокойной ночи.

Аркадий Бабченко, „Facebook“

Як Кремль хаотизує Україну,
і хто йому допомагає
[Изображение: 5947b08109360_200_130.jpeg]

В українському суспільстві наростають відчуття абсурду, невизначеності й хаосу, зростає підтримка популістів. Збільшилися еміграційні настрої. Довіра до політиків і державних інститутів залишається низькою. В країні, яка три роки тому пережила мільйонну Революцію Гідності, сьогодні неможливо зібрати кілька сотень активістів на мирну акцію щодо найважливіших питань. Водночас дедалі більше бажаючих вчиняти дебоші й погроми – і багато таких щиро вважають себе патріотами.

Майже кожен українець чув про «п’яту колону», про провокаторів, про гібресію

Для такої негативної динаміки є об’єктивні внутрішні чинники. Водночас над генеруванням хаосу й абсурду в Україні відчайдушно працює Кремль. Майже кожен українець чув про «п’яту колону», про провокаторів, про гібресію («гібридну агресію») – сучасну воєнну стратегію Росії. Однак лише одиниці розуміють, що гібресія щодня відбувається всередині вільної України: в парламенті, на Банковій, на телеканалах, в посольствах західних країн у Києві. Відбувається за тією самою тактикою, з тими ж технологіями, що й втручання Москви в політику США, Британії, Франції. Гібресія – це глобальна війна Кремля.

Мета гібресії, насправді, – насамперед хаос і керований конфлікт, а не формування промосковської громадської думки щодо якихось конкретних питань. Тому інструментами кремлівської агресії часто є не відверті зрадники (п’ята колона), а щирі внутрішньоукраїнські суб’єкти. Їх зазвичай використовують «втемну», «безконтактно». Саме тому російське гібридне вторгнення переважно неочевидне не лише для обивателів, а навіть для наших можновладців. Адже їхній горизонт мислення не передбачає настільки масштабних і «довгограючих» комбінацій, як кількарічне масштабне продукування хаосу заради майбутнього контролю.

В цьому тексті ми вказали на ключові групи й теми українського громадсько-політичного процесу, які використовуються Москвою для штучного провокування хаосу. Багато що з розглянутого нижче є добре усвідомленими, обговорюваними проблемами. Однак майже ніхто в Україні чомусь досі не звертає уваги на їх взаємозалежність і взаємодоповнюваність. Chaos has some order to it.

Влада, «опозиція» і «АТО»: інституціалізований абсурд

Революція Гідності і війна зумовили величезний запит на соціальну та політичну справедливість. Громадянське суспільство сформувало чіткий порядок денний для нової України: покарання представників режиму Януковича як уособлення зрадницької компрадорської еліти; адекватна відповідь російському вторгненню; подолання корупції як основної перепони для виживання країни й захисту прав громадян.

Але нова команда виявилася неспроможною демонтувати старий корупційний устрій, – і відмовитися від своїх можливостей всередині нього. Еліти пішли шляхом ерзац-реформ. Сутнісні перетворення були підмінені процесом створення нових антикорупційних інституцій.

Більш за те, нова влада не задовольнила суспільний запит на політичну справедливість. Залишаючись на «потоках» і корупційних схемах, можна було б, тим не менше, згуртувати націю виконанням безпосередніх вимог Євромайдану. Йшлося про повну й безповоротну делегітимацію залишків режиму Януковича. Для цього були всі підстави й колосальна громадська підтримка. Окрім співучасті у злочинах Януковича, його поплічники колаборували з російським окупантом, і заперечують сам факт агресії.

«Регіонали» в українській політичній дискусії є потужним чинником абсурду

Проте «регіоналам», замість покарання, чомусь дозволили стати повноцінними учасниками політичного процесу нової України, й зберегти частину впливу на економіку. «Колишні» стали комфортною (на перший погляд) опозицією для адміністрації Порошенка. Підозріло комфортною – враховуючи, наскільки на них впливає Кремль. «Регіонали» в українській політичній дискусії є потужним чинником абсурду та, найголовніше, – подразником і мотиватором для антиінституційного, стихійно-насильницького протесту патріотів.

Питання, на якому влада найбільше проігнорувала суспільні вимоги, – це відсіч російській гібресії. Йдеться не так про збройне відбиття нападу (до якого Україна очевидно не була готовою), як про політичну та правову реакцію держави на анексію Криму, а головне на «події на Донбасі». Замість адекватної оцінки реальності й належних міжнародно-правових формальностей, влада чомусь відповіла на російське вторгнення планом «мирного врегулювання» конфлікту з так званими «сепаратистами». Погодившись таким чином на кваліфікацію війни як громадянського протистояння та «антитерористичної операції». Абсурдні «Мінські домовленості» стали квінтесенцією непослідовного і суперечливого «мирного плану Порошенка», – яким і вичерпується змістовна політична платформа чинного Президента.

Цей фактично накинутий ворогом «мирний план» недаремно охрестили «гібридною обороною». «Гібридною», – бо на фоні несправедливого, нелогічного й безперспективного «мирного процесу» з «народними республіками» (за участі кума Путіна Медведчука) Президент і його команда регулярно заявляють, що саме Росія вторгається в Україну, і що винятково від РФ залежить припинення війни. В «гібридному» становищі опинилися не лише російські військові-«іхтамнєти», – а й українські військо, прокуратура, суди, економіка – позбавлені багатьох правових механізмів воєнного стану.

Міф про легкий і «швидкий» «мир»

Формально визнаючи «віртуального» агресора («ОРДЛО»), паралельно з реальним, – і не визнаючи факту міжнародної війни, – влада України брутально зґвалтувала здоровий глузд.

Зокрема, влада власноруч сконструювала для себе небезпечну політичну пастку: міф про легкий і «швидкий» «мир». Через це пасіонарна частина нації, налаштована на активну й системну протидію ворогу, зневірилася в здатності влади захистити державу від російської загрози. Водночас обиватель, якого переконали у можливості «легкого миру», став легковажно ставитися до воєнних загроз не лише національній, а й особистій безпеці. Тепер він переконаний, що війна – це якась абстракція, «страшилка», чи злий умисел задля наживи олігархами. Аналогічну «матрицю», але набагато «густішу», Кремль створює в свідомості західної публіки.

Через це український обиватель починає очікувати від влади якнайшвидшого вирішення непорозуміння під назвою «конфлікт на Донбасі». Бо ж варто лише сісти, домовитися, і проблема зникне. Якщо проблема не зникла, значить, Порошенко просто не зміг «домовитися», – нехай «сяде домовлятися» хтось інший. Хтось, готовий грати в абсурдну, антиреальну політичну гру.

Саме через виплекану владою легковажність щодо війни, доречне і необхідне рішення про закриття російських інтернет-сервісів викликало таку критику серед обивателів. Навіщо, мовляв, утискати наші права, якщо немає загроз. І це судження видається логічним в абсурдній матриці «АТО-Мінськ», коли більшість країни живе звичним мирним життям, а з Кремлем вже вирішено досягти політичного компромісу.

Проігнорувавши ключовий політичний запит суспільства й «замаскувавши» війну, влада втратила довіру народу й поставила себе у фокус громадського невдоволення. Це дуже вдало використовує ворожа пропаганда. Головні передумови для хаосу створені.

Кремлівська медіа-мережа всередині України

«колективний Russia Today» на плечах реваншистів

Чесна продуктивна суспільна дискусія про ключові проблеми країни неможлива без публічних майданчиків цієї дискусії: професійних засобів масової інформації. Але український медіа-ринок (якщо його можна назвати «ринком»), навпаки, – викривлює дискусію, та щосили культивує в ній хаос.

Протиприродна толерантність влади до діячів режиму Януковича зумовила, зокрема, легітимацію їхнього медіа-впливу на нову Україну. Йдеться не лише про «легальних» реваншистів: Льовочкіна, Мураєва, Ахметова, Деркача. Успішно діють медіа-холдинги Сергія Курченка («Корреспондент.net», мережа FM-радіостанцій), «Вести» (пов’язують з Олександром Клименком) та інших «колишніх», які з початком війни живуть і роблять бізнес в Росії. Іншими словами, перебувають під щогодинним тотальним контролем путінських спецслужб.
Ці медіа-холдинги в Україні чомусь не просто існують, а й вкладають шалені кошти в створення працемісткого, технічно-якісного новинного продукту; просування своїх каналів у лідери інформаційного телебачення.

Відвертий реваншист-«регіонал» Мураєв розкручує нібито свій телеканал NewsOne. Під керівництвом колишнього головреда газети «Вести» Гужви «з нуля» створено сайт Страна.ua. Дуже блискавично на загальнонаціональний рівень злітає телеканал ZIK. Він формально й надалі належить Петру Димінському, який роками «маринував» цей актив у Львові. А тут на тобі – несподіваний ривок на столицю в розпал спричиненого війною економічного спаду. З переїздом до Києва, ZIK стрімко наводнюється редакторами та «обличчями» зі 112 каналу, NewsOne, радіо «Вести».

Аудиторію цілком свідомо занурюють в інтерпретаційний абсурд

На перший погляд, всі медіа реваншистів більшою чи меншою мірою забезпечують плюралізм політичних позицій. Звісно, працюючи над «відбілюванням» режиму Януковича та дискредитацією Революції Гідності. Ці ЗМІ зазвичай не вдаються до українофобії та брутального вигадування фейків (як це роблять в Росії). В їхні ефіри потрапляють політики, експерти і активісти, які адекватно оцінюють Революцію Гідності та російсько-українську війну. Деякі з цих ЗМІ уникають критики Президента Порошенка; інші, навпаки, – якнайповніше висвітлюють усі корупційні скандали з його оточенням.

Але насправді в редакційній політиці всіх медіа, контрольованих реваншистами, можна розгледіти єдину чітку стратегію маніпуляції, спрямовану на одну мету: нагнітання абсурду й провокування хаосу та невизначеності серед аудиторії. Це досягається виконанням кількох смислових завдань.

По-перше, штучно, маніпулятивно розширюються межі дискусії та контекст новин – до межі абсурду, за якою непрофесійний глядач втрачає будь-які раціональні орієнтири й авторитети. Головною темою для «абсурдотерапії» є питання російської агресії. Всі перераховані телеканали регулярно подають повідомлення про бойові дії та російську підривну активність (з посиланням на спікерів АТО, СБУ тощо). Періодично слово надається «комбатам» і волонтерам, учасникам бойових дій та іншим джерелам об’єктивної релевантної інформації. Ствердно говориться, зокрема, про гібридну війну та агентів Кремля. Однак паралельно в контенті реваншистських ЗМІ щодня з’являються «політики» й «експерти», які… де-факто ЗАПЕРЕЧУЮТЬ російське вторгнення або звинувачують у війні саме Україну. Водночас редакції не намагаються ані вказати таким гостям на цей когнітивний дисонанс, ані припинити співпрацю з ними. Аудиторію цілком свідомо занурюють в інтерпретаційний абсурд.

Декілька яскравих прикладів

Декілька яскравих прикладів. 2016 року на сайті 112.ua з’явився блог його формального засновника й тривалий час креативного продюсера Віктора Зубрицького, в якому той стверджує, що в окупованому Донецьку… існує повна свобода й плюралізм думок, і що там можна вільно розмовляти та постити в соцмережах українською мовою (!). Російський «втікач» Ілля Пономарьов в ефірі телеканалу ZIK натякав, що причиною путінського вторгнення в 2014 році була… спроба Верховної Ради скасувати мовний закон Колесниченка-Ківалова. Інна Богословська на телеканалі NewsOne проводить думку, що «росіян і українців зробили ворогами». На тому ж телеканалі ведучий Євген Червоненко заявляє: «коли війна, треба шукати те, що об’єднує, а не роз’єднує». Телеканал «Інтер», паралельно з новинами від спікерів АТО поширює кремлівський пропагандистський контент (акція «Наш полк», яка є українською модифікацією російського «Безсмертного полка»).

Аналогічна тактика смислової маніпуляції вже кілька років використовується мережею російської держпропаганди на Заході: Russia Today, Sputnik тощо. Там у висвітлення національних і міжнародних топ-тем поступово «впліталися» «альтернативні точки зору»: зміна клімату через забруднення довкілля – вигадана проблема; Голокосту євреїв не було; Євросоюз пригноблює й визискує бідні країни ЄС; Трояндова і Помаранчева революції (в Грузії й Україні) – організовані ЦРУ перевороти. Ця посіяна Кремлем абсурдизація американського політдискурсу вже дає жахливі паростки. В червні 2017 року відома республіканська політкоментаторка Енн Култер запропонувала США… «утворити військовий союз із Росією, щоби захистити Росію від Західної Європи». Нагадаємо, що Култер є регулярним спікером каналу Russia Today, а на президентських виборах підтримувала Трампа.

Інтенсивно «розкручуються» маргінальні політики й «експерти»

По-друге, реваншистська медіа-мережа явно маніпулює питаннями й героями поточного порядку денного. Теми, значущість яких не відповідає об’єктивній реальності й соціологічним даним, штучно актуалізуються в ефірі, – і навпаки. Найчастіше: корупція важливіша за російську агресію. Телеканал «112. Україна» може днями «пресувати» спікерів «дискусійним» питанням, яке з правової чи технічної точки зору є взагалі некоректним, висмоктаним з пальця.

Інтенсивно «розкручуються» маргінальні політики й «експерти», біографія та досягнення яких не дають для цього жодних підстав. Здискредитовані діячі режиму Януковича нав’язуються аудиторії (поряд з іншими псевдофігурами), як моральні авторитети та фахівці з усіх питань. Таким чином, в свідомості глядачів та слухачів створюється абсурдна «доповнена реальність», в якій реальність фізична служить лише фоном.

Прикладом маніпулювання порядком денним є медіа-фігура Надії Савченко, яка залишається у суспільному фокусі винятково завдяки зусиллям реваншистських ЗМІ. В 2014-2015 роках, коли Савченко була в Росії (за офіційною версією – в ув’язненні), в Україні щотижня відбувалися на порядок резонансніші соціально-важливі події: «котли» на фронті, російські обстріли Маріуполя й Краматорська; теракти; коливання курсу гривні тощо. Однак, наприклад, в ефірі 112-го каналу було кілька тривалих періодів, коли ведучі відчайдушно нагадували про Савченко щогодини: без жодних інформаційних приводів, попри будь-які інші теми. В такий спосіб «нарощувалася капіталізація» бренду Савченко, яку готували до повернення в Україну з відповідними, тепер уже очевидними, завданнями.

Так Надію Савченко, лише одну з сотень утримуваних Росією українців, штучно зробили героєм, моральним авторитетом і врешті-решт ключовою проблемою України. Зараз ті самі медіа систематично підводять телеглядача до думки, що Савченко має високий шанс стати Президентом України – хоч соціологія вже давно цього не підтверджує.

Маніпулювання героями новин

Найяскравішим кейсом маніпулювання спікерами новин є Вадим Рабінович. Лобіст із дуже сумнівною біографією, він не працював у жодній галузі державного управління; не може й не намагається компетентно прокоментувати жодне соціальне чи економічне питання. Тим не менше, після початку російського вторгнення Рабіновича гіперактивно «розкручують» саме в ЗМІ, контрольованих реваншистами й втікачами. Безпідставно питаючи думки Рабіновича з будь-якої проблеми України, ця медіа-мережа за три роки зробила його впізнаваною фігурою, реальним (хоч і безнадійно демагогічним) кандидатом в Президенти.

Радіостанція «Ера» Андрія Деркача (у медіа нещодавно з’явила інформація про зміну власника «Ери», – ред.) інтенсивно просуває депутатське об’єднання «Заборонено забороняти», до якого входять лише колишні «регіонали». Згідно з рекламним роликом, об'єднання виступає проти порушення конституційних прав і «політичних репресій». Слухача переконують, що в Україні відбуваються політичні репресії. А за Януковича, коли члени «Заборонено забороняти» перебували при владі, – репресій не було й Конституції дотримувалися?

Маніпулювання героями новин – це також відомий прийом кремлівської пропаганди на Заході. Типовий приклад: штучна «розкрутка» британського демагога Найджела Фереджа з його «Партією Незалежності Сполученого Королівства».

По-третє, відповідні ЗМІ системно гіперболізують масштаб і значення внутрішніх проблем України; применшують результати й значення загрози російської агресії, цілого російського впливу за часи незалежності. Поки ручні депутати реваншистів так чи інакше заперечують провину Кремля за війну - їхні медіа-ресурси штучно «ховають» проблему агресії Росії в потоці інших новин, виводячи на передній план інформаційний непотріб.

ледь не змова проти українського народу

Характерним прикладом є технічне, другорядне питання «формального існування парламентської коаліції». Ця вузькоспеціальна тема з усіма деталями міжпартійних компромісів артикулюється мережею реваншистських медіа, як неабияка суспільна проблема й ледь не змова проти українського народу.

По-четверте, реваншистська медіа-мережа штучно «роздмухує» теми, які поглиблюють суспільні розбіжності й радикалізують погляди. Наприклад, в середині травня кілька прокремлівських ЗМІ чомусь взяли до активного обговорення тему «Маршу рівності», який мав відбутися аж в останній декаді червня. Причому він зачіпає дуже небагатьох українців: кількість учасників гей-парадів і їхніх активних опонентів ніколи не перевищувала тисяч осіб на всю країну.

По-п’яте, час від часу реваншистський медіа-пул примітивно ретранслює кремлівську пропаганду. Наприклад, Надія Савченко регулярно навіює телеглядачам тези Путіна й Лаврова «ми все одно будемо жити в одній країні, а тому повинні почути їх (російських «сепаратистів»)». У ток-шоу Михеїла Саакашвілі на ZIK нещодавно був сюжет з «вуличним опитуванням», в якому усі опитані підтверджували теза ведучого: війна з Росією триває тому, що це вигідно українській владі.

Так в аудиторії цілеспрямовано формують враження про невиправну абсурдність ситуації в країні, вічну інституційну неповноправність української держави, відсутність надій і перспектив, неминучість і хаотичність зростання екстремізму й насильства в суспільстві.

Медіа-зусиллями колишніх в Україні створюється атмосфера хаосу, зневіри й апатії

Основні телеканали прокремлівської мережі – «112.Україна» і NewsOne, запропонували ринку революційний (і дуже витратний) формат новинного мовлення, який передбачає постійну участь у студії сторонніх коментаторів з числа політиків, активістів та експертів. Значна частина таких коментаторів усвідомлює, що ці медіа належать ворогам України, але виправдовуються між собою, що співпраця з ними – це нібито можливість «донести альтернативну точку зору».

Насправді ж, перебіг і рамки «дискусії» визначають не учасники ефірів. Цей формат потрібен для імітації балансу думок і «легітимації» вищеописаних смислових маніпуляцій. Сторонні спікери в студії є лише «баластом» у потрібному редакторам тематичному та емоційному контексті. Саме по собі різноголосся відомих і абсолютно невідомих, а інколи зовсім неадекватних, коментаторів підсилює атмосферу хаосу і абсурду. Непідготовленій людині складно сформувати остаточну думку, що закріплює стан розпачу.

Таким чином, медіа-зусиллями колишніх «важковаговиків» Януковича в Україні створюється атмосфера хаосу, зневіри й апатії. Ця атмосфера, найімовірніше, доруйнує громадську підтримку правлячої коаліції, й остаточно делегітимує президентство Порошенка. А також істотно ускладнить оборону у війні з Росією. Очевидно, самі Клименко й Курченко вірять, що такі процеси сприятимуть їх поверненню до влади – через політичний реванш та скасування реформ, – а відтак відновленню контролю над економікою.

Подібні сподівання, безумовно, наївні. Кремль, який дозволяє «політемігрантам» дихати й підкидає їм висококваліфікованих медійників-пропагандистів, має геть іншу мету. Москва, безумовно, прагне остаточно зруйнувати самі засади свободи слова, політичної демократії та самостійної державності в Україні – а не обмежитися приведенням до влади чергового Януковича. В підкореній Кремлем Україні на «колишніх» очікує доля кримчан Олексія Чалого й Леоніда Грача, – використаних і вже маргіналізованих путінськими «силовиками» в ході гібресії. Якщо реваншисти-медіамагнати й повернуться колись в Україну, вони вже ніколи не відновлять такий вплив, таку особисту незалежність, які мали до 2014 року.

Вершники Хаосу: «корисні ідіоти», «порохоботи» та агенти

Революція Гідності і війна показали доти неймовірну здатність українців об’єднуватися й самоорганізовуватися. Після Євромайдану функції держави вдалося відновити попри напіврозпад влади та дезертирство керівників середньої ланки. Причому відновити на принципово нових засадах: з небаченим досі рівнем політичної дискусії та громадського контролю.

Щоби досягнути хаосу в Україні, Кремль зараз підштовхує до деструктиву й взаємопоборювання не тільки політиків та олігархів, а й лідерів нашого громадянського суспільства – всіх поглядів та спеціалізацій. Декого з них можна доказово підозрювати в колаборації з агресором. Проте більшість руйнівників є «корисними ідіотами». Цим терміном радянські дипломати й розвідники позначали західних активістів, яких СРСР «утемну» використовував під час «холодної війни».

Західні донори традиційно підтримували проекти неурядових організацій України, спрямовані на поширення так званої «демократії участі». Передбачалося вирішити проблеми слабкості й корумпованості влади «зовні»: через максимальне залучення ЗМІ й громадянського суспільства. Насамперед, журналістів та активістів, які спеціалізуються на «антикорупції». В результаті сформовано цілий кластер контреліти з числа «грантових» діячів, які стали лідерами громадської думки, зіграли неоціненну роль до й під час Революції Гідності. Тотальне домінування їхнього наративу в суспільній дискусії було би резонним і надалі, якби не принципово нові реалії: агресивна війна Росії проти України.

Як сказано вище, нова влада не спромоглася задовольнити запит народу на реформи. Це спровокувало небувалий досі агресивний наступ активістів з вимогою нарешті розпочати демонтаж корупційного устрою. Однак, станом на початок 2017 року, цей спершу праведний наступ вже перетворився на пекельну внутрішньополітичну війну на знищення: не так «за» якісь зміни, як проти державних інститутів і держави загалом.

Хіба він не напав у лютому 2014 року?

Патологічним прикладом «антикорупційного» геростратизму є нардеп і колишній журналіст Сергій Лещенко. Від кампаній проти корупції у владі він, віднедавна, перейшов до… заперечення факту російської агресії. Війна на Донбасі, заявляє пан Лещенко, триває лише тому, що українська влада хоче красти на обороні. Більше того, цей «єврооптиміст» тепер фактично ретранслює кремлівську пропаганду про «заборону російської мови» режимом Порошенка; називає декомунізацію абсурдом.

Більшість антикорупційних діячів, на відміну від Лещенка, важко підозрювати у зв’язках з Росією. Однак практично всі вони, свідомо чи підсвідомо, намагаються абсолютизувати «антикор» понад будь-які раціональні межі. Ці лідери громадської думки намагаються цілком підмінити «порядок денний» України, зробивши корупцію єдиним злом, а боротьбу з нею – одним-єдиним завданням суспільства. Характерним кейсом «антикорупційної» абсурдизації є політичний мем «а то Путін нападьот».

Хіба він не напав у лютому 2014 року? Єдиний сталий результат такого політичного егоцентризму «антикорупціонерів» – хаос. Адже реальну війну з російським агресором сховати неможливо, і абстрагуватися від неї згубно.

При цьому корупція є топ-темою для усіх прокремлівських ЗМІ в Україні. Вони виступають каталізатором цієї гіпертрофованої дискусії, підсилюючи її резонанс, надаючи значно вищого емоційного звучання. Будь-який факт чи напівчутка заслуговують на пріоритетний інтерес цього пулу. Таке враження, що редакції перебувають у цілеспрямованих і цілодобових пошуках приводів саме на цю тему – тоді як в реальному житті України топ-проблемою ОБ’ЄКТИВНО є війна Кремля на знищення України.

Активісти радо користуються прокремлівськими медіа-майданчиками, щоб донести свій «антикорупційний» протест. У принциповому протистоянні з владою вони не цураються співпраці з усіма можливими ЗМІ. В тому числі й з медіа, контрольованими агресором та заснованими одіозними корупціонерами Януковича. Цей очевидний абсурд можуть не помічати самі «єврооптимісти» (та їх покровителі на Заході), – але помічає мислячий глядач. Так серед цієї аудиторії творяться зневіра в Євромайдані, хаос і апатія.

Апатія щодо України нагнітається не лише в Україні

Апатія щодо України нагнітається не лише в Україні. Захід, який взимку 2014-го по-новому відкрив для себе Україну антикорупційного Євромайдану, зараз годують необ’єктивною картинкою безнадійно-корумпованої нестабільної пострадянської території. Годують за найактивнішої участі російських агентів на Заході (як-от американського конгресмена Рорабейкера чи французького парламентаря Тьєрі Маріані) та англомовних кремлівських ЗМІ.

Те саме стосується чутливої для України та Заходу теми свободи слова. Тепер це одна з центральних тем «Опозиційного блоку» – групи корупціонерів, які прийшли колись до влади на Донбасі саме шляхом «пацифікації» місцевих журналістів. Водночас, «антикорупціонери» сьогодні під «свободою слова» мають на увазі лобіювання інтересів реваншистських медіа-холдингів, підняття цих ЗМІ на рівень незаперечних авторитетів з імунітетом. Бо ті радо надають їм ефір для генерування корупційного розпачу в Україні.

Інша група московських «корисних ідіотів» в Україні – ліволіберальні «грантожери», які займаються пацифістською та космополітичною пропагандою. Вони дедалі більше протиставляються українському війську та націоналістам, – фактично солідаризуючись із російським агресором. Характерні приклади: «журналістські розслідування» про «катівні СБУ», у яких нібито мордують «ополченців»; кампанія проти так званої «мови ненависті в ЗМІ» (фактично, проти фактчекінгу, свободи слова й «за» цензуру). Звісно, все це в умовах війни призведе лише до хаосу й здорового протесту проти такої допомоги Кремлю, а ніяк не до перемоги ліберальних цінностей.

Антивоєнний рух створений радянським КГБ під час Холодної Війни

Нагадаємо, що антивоєнний рух створений радянським КГБ під час Холодної Війни, – і зараз активно використовується в російській гібресії на Заході. До пацифістського пафосу там вдаються діячі з доведеними кремлівськими зв’язками. Причому не лише ліві «прогресивісти», а й ультраправі. Обидва крила «борців за мир» широко представлені, наприклад, серед спікерів російського державного телебачення Russia Today.

«Антикор-євроліберали» – найпотужніша, однак не єдина група Вершників Хаосу в українському суспільстві. До абсурдизації дискурсу долучилися їхні опоненти: «порохоботи». Інтелектуали, які обслуговують владу, нині просувають кілька токсичних політичних смислів. Насамперед, ідеться про розкручений дихотомічний мем «зрада-перемога». Це суперцинічна комунікаційна технологія, покликана заспокоїти суспільство щодо «Мінського процесу» та інших провалів влади. Однак, в реальності війни, навмисна девальвація понять «зради» й «перемоги» має винятково деструктивні наслідки: зневіру, дуалізм «апатія більшості – радикалізація меншості». Тим більше, що одночасно з того-таки середовища «порохоботів» виходять спроби цькування ліберальних «антикорупціонерів».

Примітивніша, і також шкідлива, стратегія «порохоботів»: творення міфів про неспішний невійськовий контрнаступ Заходу на Росію («план Анаконда»; загибель нафтогазової економіки, неминуча перемога «цифрової цивілізації» над «неолудитами» «країни-бензоколонки» тощо). Мета маніпуляції аналогічна «зрадоперемозі»: виправдати абсурдний «мирний план» Порошенка. Мовляв, Захід усе зробить замість нас.

Результати цієї міфотворчості провальні. З одного боку, через маніпуляцію контекстом відбувається опосередковане заперечення реальної воєнної загрози від РФ. Команда Верховного Головнокомандувача чомусь заганяє обивательську більшість у неадекватний скепсис щодо оборони та війська. З іншого боку, якщо «в Заходу все одно все під контролем» – чому б Україні не піти на дочасні вибори парламенту і Президента прямо зараз, – посеред війни? Адже вельмимогутня Європа й досі проводить дочасні вибори за будь-якої, найменшої потреби… Чи такого ефекту хотів Замовник, тобто Президент?

Найстарішою групою «корисних ідіотів» Росії є українські ультраправі та неонацисти. Їхні відповіді на війну, кризу ліберального Заходу та капіталізму можуть бути щирими – проте вони зазвичай абсурдні й корисні для Кремля. Використання нацистської символіки несумісне із захистом від «русского міра», адже РФ – реінкарнація Третього Рейху в майже усіх деталях. Комуністичні методи «прямої дії» несумісні із захистом Батьківщини (чи Нації) в сучасному світі.

Таким чином, маємо в Україні керовану Кремлем тривалу політичну кризу. Постійно збоку підкручувану дзиґу безперервних звинувачень і образ, яка інколи викидає нагору унікальні за своїм абсурдом тези. Наприклад, відомі громадські активісти фактично звинуватили Порошенка у вбивстві журналіста Шеремета.

Ідеальний об’єкт для зовнішньої агресії

Хаотизована внутрішніми розбірками країна – ідеальний об’єкт для зовнішньої агресії. Це стосується наступу Росії не лише на Україну. Втручання Кремля у внутрішню політику Заходу також концентрується на створенні громадянського конфлікту, а не на приході до влади агентів Москви, чи на утвердженні вигідного їй компромісу. Західні коментатори вже визнають: Кремль прагнув, – і подекуди домігся, – паралічу еліт внаслідок інтенсивного, нескінченного обговорення штучних тем і проблем, які розколюють суспільство.

Найважливішим кейсом цієї хаотизації є новий президент США Дональд Трамп. Вже всім очевидно, що його виборча кампанія була підтримана Кремлем. Водночас більшість на Заході поки не розуміє, – навіщо? Для чого Москві психопат і демагог в Білому Домі? Вочевидь, для того, щоб могутня американська еліта зосередилася на внутрішніх чварах: хто саме винен у приході цього психопата; як та на кого його міняти. Фактор Трампа покликаний постійно провокувати внутрішню колотнечу в Америці, відтак – неспокій і «вакуум впливу» в цілому світі. Вакуум, який сподівається заповнити путінська імперія.

Так само, українському суспільству щосили «допомагають» постійно зациклюватися на внутрішніх проблемах, і не помічати всього масштабу загроз з боку Кремля. Насамперед, це практично паралізує здатність України до оборони від нахабного агресора. Адже жорстка полеміка і взаємні звинувачення щодо часом мізерних питань відвертають увагу багатьох від того факту, що Росія намагається взагалі знищити нашу державу, назавжди упокорити українців. Є ще одна руйнівна загроза від хаотизації українських еліт: суспільство може відповісти на цей хаос зброєю і кров’ю.

Замість післямови

Автори щиро вірять у правду, факти й причинно-наслідкові зв’язки. Саме так слід дивитися на напружену різноманітну громадсько-політичну дискусію в Україні. В цьому політологічному тексті ми виклали своє системне уявлення про нав’язуваний нам штучний хаос (поки що – на рівні основних смислів та груп). Наші висновки можуть і повинні бути верифіковані результатами розслідувань щодо структури власності й фінансових потоків у ЗМІ; результатами аналізу медіа-контенту, соціологічних досліджень. Необхідно виявити й оприлюднити часові та предметні збіги в повідомленнях і тезах. Пам’ятаймо: сховати речі зазвичай можна на видноті.

Михайло Басараб Максим Сердюк, „LB.ua“

Футболіст збірної України Артем Федецький, головний тренер молодіжної команди "Карпат U-19" Андрій Тлумак та легенда львівського футболу, колишній гравець "Карпат" Михайло Кополовець провели символічний поєдинок для підняття бойового духу в передмісті Донецька.

До матчу долучилися військовослужбовці Збройних сил України та Державної прикордонної служби.

Поєдинок відбувався у напівзруйнованому спортзалі на позиції "Інтернат", що в Мар’їнці. Колишня школа знаходиться на передовій та під постійним вогнем бойовиків, які обстрілюють наших захисників з сусідніх териконів.

"Ми зіграли у футбол, фактично, у Донецьку. Звичайно, не найкраще футбольне поле, але ми почуваємося в цілковитій безпеці", – зазначив після матчу Федецький.

http://www.pravda.com.ua/news/2017/06/22/7147609/

Баталов, Гамсун и
бесчестие
[Изображение: 6ec64cd76934fc62e898d49131405833.jpg]

Актер Алексей Баталов

Я не хотел писать ни слова о смерти российского актера Алексея Баталова – не потому, что не стремился равнять его вклад в кинематограф с отвратительной политической позицией и словами в поддержку аннексии Крыма, а просто в память о собственном детстве. Я понимал, что смерть Баталова вновь разделит российское и украинское общества. Что украинцы будут вспоминать о лживых словах, которыми актер испортил и свой некролог, и свою биографию. А россияне будут воспринимать эти баталовские слова в поддержку режима и его действий в качестве естественной кульминации всего творческого пути любимого артиста – ну что еще мог сказать народный артист Советского Союза, Герой Социалистического Труда, лауреат Государственных премий? Герои Соцтруда и существуют для того, чтобы поддерживать любые деяния власти. Единственный из них – трижды Герой Андрей Сахаров – посмел осудить преступный режим своей страны, так его быстро лишили всех наград.

Так что меня не беспокоило это разделение. Я просто рассчитывал на то, что российские либералы в момент смерти Баталова просто промолчат – как я. Просто дадут возможность человеку предстать перед Божьим судом без своих охов и вздохов. Не смогут поддержать жесткость оценок украинского общества, но и не станут потакать елею и лжи собственных соотечественников. Иногда – в особенности перед лицом смерти – лучше молчать, чем говорить.

Но российские либералы разучились молчать. Они все время говорят без остановки, как заведенные, оправдываясь то перед украинцами, то перед россиянами, не зная, какую позицию им занять, пытаясь и не солгать, и не сказать всей правды. Обидной правды, конечно. Я понимаю.

Именно поэтому мне приходится писать эти строки. Они не о Баталове, а о великом норвежском писателе Кнуте Гамсуне. В 83 года этот гений поддержал гитлеровскую оккупацию своей Родины. Ничего страшнее в истории норвежского народа просто не было. Когда окончилась война, Гамсуна отправили в психушку – норвежцам очень хотелось думать, что он сошел с ума, но ужас в том, что он был совершенно нормален. Именем Гамсуна в Норвегии не называют ни школы, ни улицы, нет посвященных ему музеев, его юбилеи празднуются скрепя сердце – и это при том, что нет на свете норвежца, сердце которого не замирало бы при чтении этих прекрасных и грустных книг.

Разве Гамсун был единственным коллаборационистом? Конечно, нет. Но он был великим коллаборационистом, он был солью земли. Ответственность таланта во много раз выше, чем ответственность услужливой посредственности. Предательство Квислинга ничто по сравнению с предательством Гамсуна. Не имеет никакого значения то, что говорит Аксенов и говорит Поклонская. Имеет огромное значение то, что аннексию Крыма поддержал Баталов. Поступок Поклонской – выбор корыта. Поступок Баталова – предательство собственного таланта, призванного быть гуманистическим инструментом очищения человеческой души. А очищение человеческой души не может быть оправданием войны, смерти и лжи. Такое не прощается – ни на этом свете, ни на том.

Проблема русской интеллигенции – в том, что она не видит собственного будущего, хотя все уже было. Улица Горького потому и называется опять Тверской, что великий писатель предал свое творчество, стал певцом ГУЛАГа и инструментом ОГПУ – и даже в годы полуправды 90-х ему не смогли простить этой нравственной деградации. С теми, кто дал себя использовать или с готовностью пошел служить режиму в самые черные для России годы, произойдет то же самое. А вот много ли вспомнит о каком-нибудь Федоре Бондарчуке или о Захаре Прилепине? Разве не забывают о таких людях еще до того, как они старятся? А вот о Баталове – вспомнят. О Табакове – вспомнят. О Юнне Мориц – вспомнят. Вспомнят, как только рухнет режим, который украл Крым, устроил войну на Донбассе, лишил жизни и крова тысячи людей.
Вспомнят потому, что именно эти – и многие другие уважаемые ранее и своими соотечественниками, и нами самими люди – должны были спасать честь своего народа, честь России.
Но что они выбрали?

Виталий Портников, „Крым.Реалии“

Грани правды
Выбор либерала

В России Ланселот проиграл битву за сердца детей. Бюргеры не стали побеждать Дракона в себе. Шварц мог думать, что пишет пьесу про Веймарскую республику и Рейх, а написал про Советский Союз и Россию. Те, кто в 90-е обличал империю, сегодня кладут камни в ее крепостную стену.

22 июня...

Ровно в 4 часа...
На самом деле, война началась гораздо раньше - 1 сентября 1939 года. И не надо говорить „Шо?“.

[Изображение: 2009110412057-300x197.jpg]

В сентябре 1939 года, с разницей в десяток дней, два фашистских государства - нацистская Германия и СССР - начали мировую войну с раздела Польши, захвата Прибалтики. Все в соответствии с братскими договоренностями и пожеланиями победы германскому братскому народу и великому советскому.

В обеих странах у руля были диктаторские, агрессивные режимы. В обеих странах вынашивали планы о мировом господстве - соусы были разные, блюдо, которое готовили красно-коричневые для всех вокруг, было одно. В СССР и на захваченных им землях, уничтожали народ по классовому признаку, в Германии - по расовому. Хрен редьки не слаще. Евреи и поляки, горевшие в печах лагерей смерти, братья украинским и поволжским крестьянам, заморенным искусственным голодом, организованный большевистскими преступниками. И там, и там счет шел на миллионы. Чего размениваться?

А потом пауки вцепились друг другу в глотку.
22 июня 1941 года организаторы Холокоста напали на организаторов Голодомора. Могло быть наоборот, но Гитлер успел первым.
Этот день - день трагедии народов СССР. День, когда преступный режим бросил в жернова им же начатой мировой войны миллионы наших сограждан.
Бездарные политики, жестокие правители, никчемные полководцы сожгли в собственноручно организованном пожаре миллионы жизней простых людей.
Эта победа досталась нашим дедам и прадедам страшной ценой.

И это была победа ГУЛАГа над Освенцимом.
Одно зло победило другое зло.
Причем, с обеих сторон погибли обычные люди, которые не мечтали о мировом господстве, а хотели жить, работать, растить детей и внуков.
Диктатурам плевать на жизни своих граждан - бабы и фрау еще нарожают.

22 июня ровно в 4 часа...
Это и правда, и ложь одновременно.
Киев бомбили - это так.
Но война началась гораздо раньше.
Она уже шла.
Просто совместные парады кончились. И пожелания славных побед немецкому оружию оказались очень не кстати.

Мне часто говорят, что виноваты англичане, допустившие мюнхенское предательство. Согласен. И они согласны, что это было дипломатической ошибкой.
Мне часто кивают, что поляки поучаствовали в разделе Чехии. Да, это так... И заплатили за это сполна.
И немцы давно раскаялись в содеянном.
Никто из них не говорит: „Можем повторить“.
Это не должно повториться.
Нужно знать правду. Нужно говорить правду.

22 июня 1941 года - это не дата начала войны. Это дата нападения на СССР его главного союзника в Европе - гитлеровской Германии.

Ян Валетов, ЖЖ

И снова о „дидах“...
[Изображение: 12236944.jpg]

Я бессилен заставить людей мыслить не пропагандонскими штампами, а головой, но потрачу несколько минут на очередной спич Капитана Очевидность.

"Спитч"

Тезис 1.
Рассматривать поступки людей и политику стран в отрыве от времени, когда это происходило, бессмысленно.

Тезис 2.
Оправдывать собственные преступления тем, что еще кто-то и когда-то так делал, глупо и безнравственно.

Тезис 3.
Не существует маркера „наши-не наши“, когда речь идет о преступлениях и нравственных парадигмах.

Теперь по сути.
То, что деды воевали, не делает страну, за которую они воевали ни правильной, ни хорошей, ни законной, ни справедливой.
Мой дед Серафим (и двое его братьев) воевали во Второй Мировой на стороне СССР.
Мой дед Павел, живя в землянках (у него была броня по уникальности профессии), строил из вывезенного из Мариуполя оборудования Нижнетагильский Меткомбинат.
Дед моей жены - Петр - после двух ранений на фронте полетел в лагеря на 12 лет по 58 статье.
Прадедов по всем линиям раскулачивали, лишали имущества, ссылали с семьями.
По линии отца из Сибири вернулась одна моя прабабушка. Остальные сгинули там.
По линии жены - та же история.
Все было заработано потом и кровью, трудом семей от заката и до рассвета, от мала и до велика.

СССР был империей зла, ИМХО, одной из самых страшных, опасных и агрессивных стран в мире, но это не делает моих дедов преступниками или менее уважаемыми и любимыми для меня.
Они жили в той стране, жили по ее законам, не имея возможности ни уехать, ни свергнуть режим. Более того, часть из них этого и не хотела. Жили, как жили - учились, рожали, служили.
Я не берусь судить об их нравственности - это другое время, но отношение к власти у них было разное. Кое-кто и принимал ее, а другие не любили.
История моей семьи - это мое личное. Я люблю своих предков, но это не значит, что я одобряю все, что они делали.

"Я не одобряя агрессивную политику СССР"

Я не одобряю оккупацию Европы, подавление восстаний в ГДР, Венгрии, Чехословакии, но мой дед Серафим до самой смерти оставался военным, служил в СА. Мой родной дядя командовал ракетным полком в Бологое. Я не одобряя агрессивную политику СССР, но светлая память моему дяде Валентину, его уже нет с нами.
Гордитесь на здоровье своими дедами, отцами и дядями! Любите ваши семьи, цените их историю.
Но знайте, что в Германии вспоминают и любят дядю Гельмута, который на Восточном фронте сжег десяток танков с вашими соотечественниками. Это их дедушка, они его любят, он хороший.

Воюют всегда обычные люди. И очень часто за совершенно преступные цели и государства.
СССР - преступное государство, как и нацистская Германия. Но это не делает вашего деда преступником, если он конечно не насиловал немок и не проливал кровь мародерствуя.
Более того, если ваш дедушка - палач НКВД, то он все равно ваш дедушка и в ваших жилах четверть его крови. И я сомневаюсь, что вы готовы отказаться от него и осудить, как и положено по закону. Семейная мораль допускает куда худшие девиации, и ничего - десятки тысяч семей с этим живут. Главное, не повторяйте. А там - ваше дело, кто у вас в семейном альбоме.

Но...
Участие наших предков в определенных событиях, войнах и политических течениях не обеляет ни события, ни войны, ни политические течения.
Семейная мораль тут не проходит. Военное преступление - это преступление. Агрессия - это агрессия. Аннексия - это аннексия.
Можно всем рассказывать, что черный кобель на самом-то деле белый, можно даже его помыть... Результат вы знаете.

В общем, когда я слышу аргумент „а вот деды за это воевали“, я понимаю, что это сродни религии, ум там и не ночевал.
Не пора ли начать думать.
Я помню, я горжусь - классная формула. Но пора заменить ее на "я помню" и разобраться, а есть ли чем гордиться? Я не о личном героизме, я о целях и морали, если что...

Ян Валетов, ЖЖ

Братья во крови
[Изображение: E86CF2_1.jpg]

Вот, нежданно-негаданно, но пост о сходстве сталинского и гитлеровского режимов, нуждается в третьей части.

Об общих чертах нацисткой Германии и СССР

Я не хочу в очередной раз повторять уже набившие оскомину аргументы об общих чертах нацисткой Германии и СССР. Об этом писалось несчетное количество раз: все от риторики до атрибутики роднило красных с коричневыми, но прежде всего, полное презрение к жизни человека и убежденность в ее ничтожности перед целями и задачами государства.

Гитлер мечтал о Великом Рейхе, а у нас: Мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем! Мировой пожар в крови! Господи! Благослови!

Друзья. Соратники. Союзники. Не союзники? Покажите мне пожалуйста телеграмму Черчилля с поздравлениями Гитлеру в связи с захватом Франции! Покажите мне пожелания Рузвельта о победах немецкого оружия? Скажите мне, сколько летчиков будущего Люфтваффе в нарушение международных соглашений было выучено в Англии? Какие генералы Вермахта учились в Вест-Пойнте? Расскажите мне, кто еще проводил встречи между Гестапо и НКВД по координации действий и передаче опыта? Было, было... в любимом мной Кракове, в Катовицах и т.д. уже после братской помощи „несуществующей“ по словам Вячеслава Молотова, польской нации.

Главный аргумент тех, кто пытается обелить СССР, отсутствие лагерей смерти. Мол, людей на мыло не перерабатывали - и зашибись. Гуманисты. Мол, Сталин спас евреев от уничтожения - поэтому СССР - империя бобра, а у немцев - полное инферно.

На самом деле, не только флаги и парады, грудастые физкультурницы и молодые комсомольцы, ради партии готовые предать маму с папой, роднили людоедские режимы.

ИМХО, главное, что делает СССР и нацистскую Германию близнецами-братьями - это фашистская идеология: мощная централизованная власть диктаторов, однопартийная система, идеологический пресс, подавляющий любое инакомыслие, репрессивный аппарат, направленный не на соблюдение законности, а на сохраниение власти правящкй верхушкой, превалирование интересов государства над интересами личности, полное презрение ценности человеческой жизни, постоянная ложь, возведенная в норму.

Оруэлла читали? Рекомендую. Вообще, фашистская идеология пользовалась большой популярностью в начале-середине 20 века. И не сломайся Гитлер на еврейском вопросе, так еще много лет украшал бы своим ликом обложки журналов „Time“. Фашизм и нацизм - вовсе не одно и то же, как бы не убеждали нас в обратном советские идеологи. Нацизм - это то, что погубило Германию, оставайся она просто фашистской, и до сих пор по всему миру было бы полно зигующих поклонников.

Как только Гитлер принял на вооружение расовую теорию, он был обречен. Даже в середине 20 века, при всех апартеидах и прочих глупостях, делить людей по форме черепа, цвету кожи и наличию крайней плоти, было средневековым мракобесием. Кстати, если вы думаете, что пример порванного на тряпочки Адольфа добавил ума сегодняшним антисемитам или кук-лус-клановцам, вы ошибаетесь. История никого ничему не учит.

Теперь о том, кто гуманнее и лучше

С расовой теорией и ее реализаторами мы разобрались. Германия денацифицирована, мы все знаем о лагерях смерти, о системе по уничтожению людей. Видели, как выглядела машина, перемоловшая в пепел европейское еврейство. Скажите немцу, что он нацист, и вы нанесете ему тяжелое оскорбление. Рецедивы случаются, но поумневшее общество мгновенно на них реагирует.

А что у нас с уничтожением миллионов людей по классовому признаку? Как обстоит дело с высылкой целых народов? С большевистским террором? С искусственным голодом? С репрессиями инакомыслящих? Миллионными трудовыми лагерями, узники которых бесплатно строили объекты народного социалистического хозяйства? Как быть с кладбищами в вечной мерзлоте? Со всеми этими ЛАГами, ссыльными поселениями, психиатрическими спецтюрьмами? Системой всеобщего доносительства? Говорите, осуждено 20-м съездом? Отлично. Сами сделали, сами осудили. Палачи НКВД закончили жизнь в тюрьме? Памятники чекистам свезли на свалку? Или могилы расстрелянных в Катыни поляков раскапывали исполнители и их семьи, чтобы вернуть тела родственникам?

Недавно близкий мне человек на голубом глазу сообщал, как гуманно выселяли из Крыма татар. Правильно выселяли - иначе бы вернувшиеся фронтовики их вырезали бы за сотрудничество с немцами, как выяснилось. Им по приезду на новое место скотину выдавали, одежду, посевные... он документы читал. Евреев нам жалко, это мы выяснили. А татар? Из них мыло не варили, значит, те, кто загонял людей, как скот, в товарняки, должны были дожить в Крыму на персональные пенсии, а их потомки кричать, что Крым российский и вешать на лобовухи фото усатого таракана?

Из 6+ миллионов крестьян Украины, Кубани и Поволжья тоже не варили мыла и не делали абажуров. Их просто окружили заград отрядами, после того, как забрали все зерно, и убили голодом. Они умирали долго и мучительно, не в газовых камерах, не в печах, у себя в домах и матери готовили суп из младенцев, чтобы спасти старших детей. Лагеря смерти, говорите? А слабо, сделать из страны такой лагерь и не понести ответственности? Ну, так, легкое порицание на внутреннем мероприятии убийц и маньяков?

Что, Ленина вынесли из Мавзолея (символа азиатскости и дикости посреди Москвы) за 10 миллионов погибших в Гражданской? Кого осудили за преступления коммунизма? Был трибунал? Суд? Нет, про денацификацию я знаю! Как с декоммунизацией? Не переименованием, от которого не холодно и не жарко. Как с тем, чтобы за портрет Сталина наказывали, как и за портрет Гитлера? Или надо обязательно мыло сварить? Или миллионы крестьян заморенных голодом убицами под красными флагами, меньше жаль, чем миллионы евреев, сожженных убицами под свастикой в мечах Освенцима?

Чем классовая борьба лучше расовой теории?

До тех пор, пока не состоится трибунал над коммунизмом, пока не будут осуждены и наказаны виновники-вдохновители, чиновники-организаторы и исполнители массовых убийств и репрессий, пока идеология коммунизма не будет осуждена и запрещена, как и нацизм, мы будем расхлебывать последствия годами и десятилетиями.
Гибридные войны, несуществующие украинцы, гуманные переселения народов, крымнаш - это все оттуда. Больному - излечись.
Для меня, человека неплохо знающего историю, между коммунизмом и нацизмом стоит знак равенства. Для меня маньяк, убивший 100 человек ничем не лучше маньяка убившего 101 человека. Для меня неприемлемы оба фашистских, человеконенавистнеческих режима, и нет среди них того, который мне свой. Уж, простите меня, любители СССР и коммунизма, вы мне тоже не свои.

Ян Валетов, ЖЖ

Любовь к тирану
[Изображение: 45644-356x220.jpg]

Что знаменитый американский режиссер Оливер Стоун делает рядом с российским правителем Владимиром Путиным? Откуда эта откровенная симпатия к человеку, который, по сути, нарушает все основные принципы творчества самого Стоуна. В знаменитом фильме „Сальвадор“ Стоун выносил безжалостный приговор американским политикам, которые финансировали отряды „контрас“, расправлявшихся с противниками действующей власти и сторонниками мирного развития страны. Владимир Путин делает то же самое. Из российского бюджета идут средства на существование „народных республик“, в которых установлена криминальная диктатура тех самых, только местных „контрас“, расправляющихся с противниками „русского мира“ и просто с теми, кто бросает вызов бандитскому режиму. В самой России Путин возглавляет гигантскую коррупционную преступную пирамиду, готовую уничтожить всякого, кто ей противостоит, достаточно вспомнить Политковскую, Магнитского, Немцова. Но почему же президент Рейган, который соглашался с помощью „контрас“, вызывал у Стоуна отвращение, а президент Путин вызывает у него восторг?

Дело не в Рейгане и не в Путине

Дело не в Рейгане и не в Путине. Дело – в самом Стоуне. Американский режиссер прошел ту же эволюцию, которую до него проходили многие художники Запада и Востока. Карьера начинается с обличения пороков собственной цивилизации, продолжается презрением к демократии, кажущейся просто заговором элит, а завершается откровенным восторгом перед авторитаризмом.

Для России самый яркий пример такой деградации – пример Максима Горького. Великий писатель, который нашел все нужные слова не только для описания страданий „маленького человека“, но и для обличения большевистского переворота и террора, развязанного новыми правителями страны, закончил свою жизнь немым заложником Иосифа Сталина, винтиком в системе НКВД, организатором управляемого властями Союза советских писателей и певцом ГУЛАГа.

Не менее страшный пример – это разложение Кнута Гамсуна, норвежского гения, жившего страданиями и проблемами простых людей своей страны. Великий автор «Голода» посвятит вдохновение своей старости Адольфу Гитлеру и подарит медаль Нобелевского лауреата Йозефу Геббельсу. Он будет поддерживать коллаборационистское правительство Квислинга и возмущаться норвежским сопротивлением. Потрясенные норвежцы даже не осмелятся отдать его под суд, признают невменяемым – хотя Гамсун был в своем уме, твердой памяти и отличной творческой форме. Предательство Гамсуна Норвегия выхаркивает из себя по сей день, хотя сам писатель никаким предателем себя, конечно, не считал и был уверен, что в одиночку противостоит империалистической англосаксонской цивилизации.

По сравнению с Горьким или Гамсуном Оливер Стоун еще агнец, хотя его творческая деградация продолжается и неизвестно, к каким результатам она приведет. В конце концов, кинорежиссер уже вовлечен Путиным в коррупционную сделку, примерно как Горький Сталиным. Горький в конце жизни отчаянно нуждался в переизданиях и комфорте – и получил это от кремлевского небожителя. Нынешний хозяин Кремля не просто разговаривает с американцем, но еще и является работодателем его сына, подвизающегося на пресловутом пропагандистском телеканале Russia Today. О подлинных размерах гонораров Стоуна-младшего можно только догадываться, так как в России основная часть коррупционных выплат проходит мимо кассы, просто вручается служащему в конверте – и этот конверт, не облагаемый никакими налогами, может оказаться главным связующим звеном в отношениях Стоуна и Путина. При этом оба Стоуна могут не считать себя винтиками российской пропагандистской машины – они всего лишь борются с империализмом, а Россия им в этом помогает. В конце концов, успешная борьба талантливых людей должна щедро финансироваться – чтобы они могли противостоять засилью капитала.

При этом не только Стоуну льстит общение с Путиным

При этом не только Стоуну льстит общение с Путиным. Путину тоже льстит общение со Стоуном. Нужно вспомнить, как с первого дня своего прихода к власти хозяин Кремля буквально льнул к западным знаменитостям, «звездам», которых раньше он видел исключительно на киноэкранах. Но с течением времени – когда Путин почувствовал себя памятником – ему понадобился именитый собеседник, с которым можно будет разговаривать на равных. Оливер Стоун великолепно подходит на такую роль. Почему человек, который обожествлял Фиделя Кастро и восхищался Уго Чавесом, не сможет с таким же восторгом разговаривать с Путиным, почему не сможет воспринимать ложь как правду, а правду – как ложь? И у Стоуна все действительно отлично получается. Со Стоуном Путин может не сдерживать себя, как средневековый монарх – с любимым шутом, присланным в подарок коллегой по трону.

Мне всегда было интересно, как в одних и тех же художниках совмещается стремление обличить недостатки демократии – с искренним, раболепным преклонением перед диктатурой, не признающей никаких обличений и уничтожающей своих врагов? И я начинаю подозревать, что причины деградации всех Стоунов последних десятилетий – вовсе не в том, что они хотят улучшить демократический мир. А в их презрении к демократическому миру. В их тяготении к „сильной руке“, которая наведет порядок и будет проводить ту политику, которая им нравится. Или наоборот – им априори будет нравиться политика любого тирана, защитника „традиционных“ ценностей и „простого народа“. Стоун, создавший впечатляющую эпопею о вьетнамской войне и не пощадивший Соединенные Штаты, с ухмылочкой проходит мимо чеченской войны Путина, мимо грузинской войны Путина, мимо украинской войны Путина – просто потому, что его не пугает кровь, которую проливает диктатор. Стоун, который возмущался жестокостью сальвадорских „контрас“, восхищается одним из самых отвратительных убийц ХХ века – Фиделем Кастро, по сравнению с которым любой латиноамериканский правитель – просто вегетарианец. Но Кастро правит своим островом твердой рукой, он почитаем подданными, он ненавидит Соединенные Штаты – и это сочетание вводит Стоуна в самый настоящий экстаз, почти любовный. Да, он любил Кастро, он любил Чавеса, он любит Путина, а Гамсун любил Гитлера, а Горький – Сталина. Это любовь к силе, не признающей полутонов. Любовь к легитимизированному праву на убийство любого масштаба, когда речь идет уже не об одном человеке, а о сотнях, тысячах, миллионах людей. Эта любовь не прекращается даже когда герой умирает. Гамсун написал восторженный некролог Гитлеру, уничтожившему Германию и ввергшему мир в неисчислимые бедствия – на момент написания этого текста все было понятно. Стоун снял восторженный посмертный фильм о Чавесе, хотя на момент съемки было ясно, что венесуэльский авантюрист превратил свою страну в мир нищеты и безысходности. Еще лет 15 назад он хотя бы пытался быть объективным – и когда снимал фильм о ближневосточном конфликте, то разговаривал не только с Арафатом, но и с Пересом, Бараком и Нетаньяху. Спустя годы от этой хваленной объективности не осталось и следа. В фильме о российско-украинском конфликте главные герои Стоуна – Путин и Янукович, здесь нет места ни украинскому народу, ни украинским политикам, которые защищают страну от агрессии.

Осталась только любовь к тирану.

Виталий Портников, „7 дней“

Грани правды
Экспансия Украины

Все разговоры о медленных темпах реформ не учитывают одного важного фактора. С первого дня войны Украина тратит силы еще на то, чтобы ассимилировать равнодушных. И это то, что тормозит движение вперед.

Ихтамнет

В интервью корреспонденту „Новой газеты“ Павлу Каныгину Светлана Агеева, мать ефрейтора Виктора Агеева, 24 июня попавшего в плен в Луганской области, недоумевает: „Почему у украинцев такая ненависть [к русским]? … я вот послушала шквал негатива в свой адрес и в сторону России от украинцев, и это было страшно. Угрозы убийством, оскорбления. Я, конечно, не знаю, но мне кажется, что россияне так сильно не реагируют [в адрес украинцев], так агрессивно и с такой ненавистью. Я сама вообще не реагирую с ненавистью на них“.

Тут можно только развести руками

Люди искренне не понимают, почему у украинцев такая ненависть к русским, такая агрессия в их адрес.

Интересно, немцы во время Второй мировой тоже недоумевали, откуда у советских такая ненависть к фашистам? Вон ведь до чего докатились: угрозы убийством, оскорбления. „Убей немца!“ – призывал Илья Эренбург. Просто шквал негатива!

И еще совершенно непонятно: откуда было столько негатива у евреев, которых культурные немцы вежливо гнали в газовые камеры.

„Я очень политикой увлекаюсь

Всегда смотрю наших знаменитых Соловьева, Киселева, „60 минут“ нравится“.

Что надо было сделать со страной, с подведомственным народом, чтобы в век Интернета для них истиной в последней инстанции оставались Соловьев с Киселевым?! Чтобы на четвертом году агрессии даже взятие в плен сына не окончательно убедило его мать в том, что российские военнослужащие на территории Украины есть, и она с гордостью доложила, что Соловьев с Киселевым для нее – свет в окошке. Хотя, возможно, именно их угарная пропаганда подвигла романтического Виктора Агеева, настолько доброжелательного, что даже „стрелять с таким характером – ой, не знаю…“ – поехать защищать „русский мир“ в Украине. И на четвертом году войны она, похоже, так и не в курсе – в век Интернета – что российские военнослужащие, которых в Украине нет, в том числе и ее сын, которого там тоже нет, убили как минимум 10 тысяч украинских граждан. – Иначе она бы не удивлялась, откуда у украинцев такая агрессия к агрессорам!

А сами россияне очень толерантны и никакой ненависти к украинцам не испытывают (особенно, кстати, это чувствуется как раз в передачах Соловьева-Киселева). Они просто берут в руки оружие и едут убивать украинцев. Или поддерживают тех, кто едет убивать (84 или сколько процентов).

И когда убивают – никаких оскорблений. Корректно. Толерантно. Вежливость – вообще отличительная черта российских военнослужащих, это, как минимум, со времен „Крымнаша“ повелось – вежливые зеленые человечки.

„Я сама вообще не реагирую с ненавистью на них ...

Это только молодежь [украинская], которая за эти 25 лет выросла, злая. Поскольку политика там [на Украине] велась антироссийская, вот так и получилось. Хотя опять же я там не жила, просто делаю выводы из СМИ, из телепередач Киселева, Соловьева. А больше – где? Где еще говорят убедительно?“

Да уж, действительно. Более убедительно нигде не говорят. И информацию получать больше неоткуда, особенно учительнице английского.
Это уже не граждане. Не народ. Не нация.
Это бандерлоги. Не все, конечно. Но то самое ничего не желающее знать большинство, на котором держится режим.

А то, что эта мама за помощью обратилась к Путину с Шойгу и Лавровым, для которых „ихтамнет“, в том числе нет там и ее сына, только доказывает, что она так ничего и не поняла. Вот это они сейчас ради спасения какого-то ефрейтора признают то, что отрицают все эти годы. Их там нет! – это уже и военком для особо непонятливых популярно разъяснил.

Надо, наверное, послушать любимого Соловьева. Уж он-то прояснит ситуацию.

Вадим Зайдман, „Каспаров.ru“

Премудрые пескари и
Сын Зори
[Изображение: zashita2.jpg]

В 1988-89 годах придворные социологи много размышляли о причинах популярности Ельцина (решили, что главное - привлекательный образ мужа-защитника для женщин 50+), и Гдляна (разоблачитель партийных бонз, которые уныло попались на откатах от приписок якобы убранного урожая хлопка).

Спустя 7 лет также анализировали имидж ген. Лебедя. Обсуждали харизматичность "аятоллы" [злая, но меткая шутка леволиберальных эмигрантских кругов ] Солженицына.

Только причины популярности Сахарова не дебатировались, потому что написать в лоб что он люб именно потому, что его 12 лет травила советская власть, как злейшего врага (за найденные работы Солженицына, разумеется, давали больше, но это потому что КГБ видело свой конец именно в виде русского национального антикоммунистического восстания - вечный их кошмар Будапешта-56), а особенно - за то, что на глазах у всех осаживал Горбачёва - было ещё стрёмно.

Это на тему о растущей харизматичности Навального, ещё год назад в отчаянии создать информповоды, снимавшего фильмы о детях генпрокурора, цеплялся к перевозке собачек самолётами и придумывал какие-то "Росямы" для разоблачения бездорожья...

А сейчас явно ненавидят (и уже явно бояться) и Путин, и Медведев, и ожившая иллюстрация к Юрию Олеше - Усманов, его бесперечь судят и сажают, на него нападают и обливают зелёнкой и кислотой...

И логика социокультурной инверсии неминуемого превращает того, кто бы "сатаной" в мире падающего режима, в "Денницу - Сына Зари" новой эпохи.

А.С. Пушкин писал(а):"Чего ж вам больше? Свет решил,
Что он умен и очень мил."

Евгений Ихлов, «Facebook»

Янукович – это война
[Изображение: 1524043.jpg]

Бывший украинский президент Виктор Янукович решил выйти из судебного процесса по обвинению в государственной измене. Собственно, такое решение было всего лишь вопросом времени. Януковича – как и любого авторитарного правителя – не может устраивать суд, который он не контролирует. Как и любой авторитарный правитель, Янукович не может поверить в справедливость суда. Он считает, что приговор ему выпишет Порошенко. Ну или Луценко. И он участвовал в этом процессе ровно столько времени, сколько было отведено ему российскими «кураторами», программирующими каждый шаг этого приблудного экс-диктатора.

Интересен не сам факт выхода из процесса. Интересно искреннее непонимание Януковичем того, что именно его действия послужили причиной войны. И когда Янукович говорит, что делал все для недопущения войны – он лжет самому себе.
Янукович привел Украину к войне самим стилем своего правления, обозначавшим вечную грызню между его придворными и приведшим к разгону «студенческого» Майдана. Янукович привел Украину к войне своим непониманием необходимости разговаривать с рассерженными гражданами и уверенностью, что каждый, кто выступает против его ошалевшей банды – агент ЦРУ. Янукович привел Украину к войне тем, что практически потерял контроль над государством, отдал его в руки российских спецслужб и их многочисленных агентов в собственном окружении. Янукович привел Украину к войне тем, что своим позорным бегством из Киева вывалял в грязи президентский институт. Янукович привел Украину к войне тем, что дал превратить себя в заложника путинских капризов. Янукович привел Украину к войне тем, что вопреки законодательству направил в крымский парламент представление на назначение нового главы правительства автономии, тем самым легитимизировав государственный переворот в автономии. Янукович привел Украину к войне тем, что подливал масла в донбасский костер – годами он обкрадывал своих земляков, а потом решил использовать их как расходный материал для возвращения к власти.

Янукович – это и есть война. Как и Путин. Если можно было бы придумать такую медаль – «за дестабилизацию мирной страны, за убийство граждан, за ограбление и воровство в Украине», то на аверсе этой медали, конечно, был бы профиль Путина. Но на реверсе – профиль Януковича.
Оба диктатора это в полной мере заслужили.

Виталий Портников, „Крым.Реалии“

Очередной вброс пропагандонов для туповатой вышиваты. Можно подумать что Пэця, служа Яныку в его правительстве, не участвовал в развале армии и государства. Или вся эта банда нынешних "рэформаторов" не была никогда у власти? Так совсем недавно, всего лишь 10 лет назад. Но Вэлыкый Портников об этом не скажет. А то будет сидеть рядом с Гужвой))) Намёк на честный суд от Пороха и Луцика вааще свалил меня пад стол)))

.и как там?

Лучше, чем рядом с тобой.

А что там наш отличный парень начальник цеха? Не передумал ещё? Я так понял, на него вся надежда!?

Модераторы-троли это канешна что-то)))

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

domic

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

zlex40

Brigel

mymetall

Brigel

valera_vvv

Brigel