До цього в Таврії нараховували приблизно 3,5 тисячі червоногвардійців, тепер же «червоні» сили становили приблизно 6 тисяч багнетів під командуванням якогось Гольдштейна (за іншими повідомленнями він був лише заступником командувача). Окрім складнощів у стосунках із анархістами, більшовицьким військам не вистачало внутрішньої дисципліни й організованості: значна їхня частина була у групах із 200-300 осіб, розкиданих по всій Таврії. Загонами між Мелітополем і Чонгаром керував Георгій Кочергін, який в оперативному відношенні підпорядковувався Івану Федьку. Решта війська були об'єднані в Мелітопольську та Бердянську групи Червоної армії Донецького басейну. За наказом її командувача Петра Баранова, із 7 квітня перша група утримувала рубежі на річці Молочній, друга ‒ залізницю від Токмака на схід і здійснювала спостереження за Керченською протокою.
Можливо, зосередившись на підступах до Криму, вони змогли б істотно полегшити завдання оборони півострова, але в середині квітня у війну всіх проти всіх в Таврію вступила нова сила ‒ «білий» загін Михайла Дроздовського.
У березні 1918 року полковник Дроздовський зібрав з офіцерів і солдатів Румунського фронту, які прийняли революцію, окремий підрозділ у тисячу осіб і висунувся на Дон для участі в Білому русі. Основна частина маршруту пролягала Південною Україною, вже звільненою від більшовиків, так що сутички з «червоними» мали епізодичний характер. Але 10 квітня «дроздовці» перейшли Дніпро біля Каховки, пограбувавши в місті більшовицький банк, і вступили у ще радянську Північну Таврію.
Офіцери рухалися нагальним маршем, знищуючи дрібні «червоні» загони, які траплялися на шляху, і псуючи телеграфний зв'язок. У селі Калга (нині ‒ Дружбівка) Дроздовський дізнався, що на північ від від станції Федорівка на шляху до Мелітополя перебувають українці, тому вирішив захопити місто з півдня ‒ через село Якимівка, де більшовики його не чекали.
Поки ж «дроздовці» здійснювали обхідний маневр, напередодні, 15 квітня, в Мелітополь на бронепоїзді «Свобода або смерть» увірвалися анархісти на чолі з матросом Андрієм Полупановим, колишнім комендантом захопленого комуністами Києва.
За свідченням Петра Колтишева, одного з учасників «білого» походу писал(а):Анархісти без напруження захопили владу в місті в свої руки, і населення негайно відчуло це. У місті почалася безперервна одиночна рушнична стрілянина. Під її прикриттям проводилися грабежі, насильства і розстріли. Населення, поховалося в страху, боялося що-небудь зробити і чекало тільки якої-небудь допомоги ззовні... Дорогою назустріч траплялися жителі, які їхали з Мелітополя і рятувалися від більшовиків. Вони повідомляли про те, що місто все ще зайняте анархістами, в яких якісь негаразди з місцевими більшовиками, і що в місті триває безперервна стрілянина.
У результаті й без того нестійка оборона комуністів повністю розвалилася. Увечері 15 квітня «дроздовці» без бою зайняли станцію і село Якимівка, після чого телеграфом попросили «підкріплення»... у мелітопольських більшовиків. Ті відправили два ешелони з піхотою, перший з яких потрапив у заздалегідь влаштовану засідку і був знищений рушничним і кулеметним вогнем, а другий встиг відступити. Третій «червоний» поїзд, пізніше йшов із Чонгара, зупинився в декількох кілометрах на південь і повернув назад. Окрім військових до рук офіцерів потрапили і «цивільні» трофеї.
Дроздовський писав у щоденнику про комфорт «товаришів» писал(а):Пульманівські вагони, переважно 1-го і 2-го класу, салон; маса цукру, масло чудове, вершки, здобні булочки і т. п. Велика кількість чаю, шоколаду і цукерок.
Колтишев додавав писал(а):У класних вагонах було видно ознаки весело проведеного часу: шампанське, вина, торти, кава в срібних кавниках, кришталевий посуд, шовкові жіночі спідниці, офіцерські мундири і... жінки, які поховалися, хто куди міг. Все, звичайно, було награбоване. Так жили ті, хто голосно кричав, що вони борються за щастя народу!
Рано вранці 16 квітня більшовики, які прибули з Мелітополя на двох потягах зі зброєю, спробували відбити Якимівку. Артилерійським вогнем наступ «червоної» піхоти був зупинений. Кавалерійська атака «білих» за участю бронемашини на правому фланзі і в тилу червоногвардійців змусили тих бігти. Перейшовши в контрнаступ, увечері того ж дня «дроздовці» зайняли Мелітополь. Основні сили більшовиків відступили за місто, залишився анархістський загін, який потрапив у полон.