У цей же час російські солдати і матроси встановлювали радянську владу на материковій Україні. 22 січня 1918 року УНР проголосила свою незалежність, а 9 лютого уклала з Німеччиною та її союзниками Брестський мир, вийшовши з Першої світової війни. Також за умовами договору Берлін допомагав Києву звільнити територію України від більшовиків. Наприкінці лютого німецько-австрійські та українські війська почали наступ, а в квітні більшовики були відкинуті до російських кордонів.
У самому Брестському договорі Крим не згадувався, але 27 лютого уряд УНР почав формулювання умов попереднього миру з Росією, відповідно до якого Київ збирався вимагати: «частину Кубані, частину Ростовського округу, Таганрозький округ, Чорноморську і Ставропольську губернії, Путивльський повіт Курської губернії, чотири повіти Воронезької губернії, українську колонію в Сибіру ‒ Зелений клин на Амурі. Крим залишається під впливом України. Забезпечити справу колонізації Сибіру... Весь флот на Чорному морі належить (також і торговий) тільки Україні».
Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році
19-21 березня 1918 року в Криму комуністи створюють Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди, за формою ‒ незалежну державу, по суті ‒ маріонетку в складі радянської Росії. Виникнення цієї псевдореспубліки, на думку її керівництва, могло вберегти Крим від поглинання Україною або Німеччиною.
Рада народних комісарів Росії кілька разів протестувала проти просування німецьких військ Південною Україною і наполягала на тому, що Крим є незалежною радянською республікою. МЗС Німеччини на словах запевняв російський уряд, що не розглядає півострів як українську територію.
Але 28 березня між Берліном і Віднем була підписана «Військова угода між двома Головнокомандуваннями щодо України». Австро-Угорщина мала керувати Волинню, Поділлям, Херсонщиною та Катеринославщиною, а іншими територіями, включаючи Крим, ‒ Німеччина.
Заступник начальника німецького Генштабу Еріх Людендорф віддав наказ про взяття Криму, знищення Севастополя ‒ «розбійницького гнізда» Чорноморського флоту, який воював проти німецьких військ, і захоплення портів та морських складів. Пізніше формальним приводом для вторгнення Людендорф назвав прохання кримських татар захистити їх від більшовицьких репресій.
При цьому австрійський уповноважений при уряді УНР майор Фляйшман 2 квітня 1918 року повідомив, що Крим абсолютно необхідний Україні для її економічного процвітання. А оскільки Австро-Угорщина зацікавлена в сильній Україні, вона підтримує українські прагнення внести півострів до свого складу.
Певною подвійністю відрізнялася позиція України щодо Криму в переговорах із мусульманами. З одного боку, 5 квітня 1918 року міністр закордонних справ УНР Микола Любинський на зустрічі з представниками Всеросійського мусульманського військового Шуро (Ради) сказав про відсутність у Києва претензій на півострів, оскільки кордони України вже визначені Третім Універсалом. З іншого боку, на прийомі у візира Османської імперії Мехмеда Талаат-паші 24 квітня український посол Микола Левицький наголосив, що УНР вважає Крим своєю територією, тамтешнім мусульманам будуть забезпечені їхні права, але про виділення півострова в суб'єкт федерації не може бути й мови.